Казка Сельми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми по Швеції»



Сторінка9/34
Дата конвертації11.03.2019
Розмір3.17 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

БРОНЗОВИЙ І ДЕРЕВ’ЯНИЙ

На землю наліг присмерк, і в небі заяснів місяць. Настала година, але перед тим цілий день бушувала буря з дощем, отож люди гадали, що вона й досі не вщухла, тому мало хто потикався надвір.

Табун Аки з Кебнекайсе й досі не знайшов собі безпечного притулку. Гуси боялись ночувати на суші, бо лис Сміре не давав їм спокою, тому вони шукали місця серед шхерів.

Нільс згори дивився на море, що розстелилося перед ним, і в мороці воно здавалося йому страхітливим і примарним. Небо було не блакитне, воно здіймалося над хлопчиком, немов прозора баня з зеленого скла. Море, скільки око сягало, було пооране пінявими білими хребтами хвиль, а серед них видніло величезне чорне каміння.

Що то за каміння? Хто його тут накидав?

Нільс згадав розповідь про велетня, що жив колись у здоровенній хаті на високому скелястому березі моря. Коли велетень постарів, йому стало важко ловити лососів. Тому він вилазив на дах своєї хати і звідти шпурляв у море цілі скелі. Лососі так лякалися, що тікали з моря до річки, де вже на мілкій воді старому не важко було їх спіймати.

«Певно, це й є ті камені, що їх накидав велетень», — міркував Нільс.

Але чому ж тоді серед каменів блищать вогники, немов очі голодних вовків? Що то за чудовиська лізуть з води? Одні тонкі й гостроносі, як акули, інші схожі на китів, ще інші товсті, круглі, мов краби...

«Певно, то морські страховиська зібралися тут, аби напасти на землю. А жителі землі, звичайно, бояться їх. Он-бо стоїть велетень серед майдану й у відчаї підняв до неба руки».

Хлопчик страшенно злякався, коли побачив, що табун спускається до чорних каменів, аби там отаборитися на ніч.

— Ні, не сідайте тут, летімо далі! — закричав він.

Однак гуси не послухали його.

А коли вони спустилися зовсім низько, Нільс із подиву аж рота роззявив: виявилося, що чорні камені — то звичайні собі будинки, очі голодних вовків — ліхтарі на вулицях та освітлені вікна, велетень — просто висока церква з двома банями, а морські чудовиська, що лізли з води, — кораблі. Нільс засміявся сам до себе. Тепер він знав, що попав у портове місто Карлскруну.

Гуси сіли на плаский дах церкви і почали моститися на спочинок. Тут вони принаймні могли не боятися Сміре. Хлопчик поклав собі зразу ж залізти Мортенові під крило і виспатись як слід. А порт і кораблі він огляне вранці, як розвидниться...

Проте він ніяк не міг заснути: з думки йому не йшли кораблі. Хотілося побачити їх зараз же. Врешті хлопчик не витримав: виліз з-під крила і по громозводові та ринві спустився на землю.

Невдовзі він уже стояв на величезному майдані перед ратушею. Довкола майдану височіли багатоповерхові будинки, і хлопчикові стало лячно серед цього кам’яного громаддя. На щастя, майдан був порожній, якщо не рахувати бронзової статуї на високому підмурку. Нільс довго дивився на подобу: йому хотілося знати, хто цей велетенський чоловік у трикутному капелюсі, довгому сурдуті, панталонах і важких черевиках. Обличчя в чоловіка було дуже суворе: великий гачкуватий ніс, губи сердито зціплені... Навіть здавалося, що він часом залюбки орудує палицею, яку тримає в руці.

Поряд з таким велетнем Нільс почувався страшенно маленьким і кволим, тому, щоб підбадьорити себе, він крикнув:

— Гей, ти, бронзове опудало! Хто ти такий і що тут робиш? Чого витріщився на мене? Я тебе не боюся!

Бо й справді хлопчикові здалося, що статуя дивиться на нього.

— Ну, чого мовчиш? — гукнув він далі. — Не хочеш говорити, то й не треба.



Нільс повернувся, обійшов весь майдан і рушив у бік гавані.

Та раптом він почув, що хтось іде за ним, стукаючи палицею.

Хлопчик кинувся тікати, прислухаючись до кроків. Вони були повільні, важкі, аж земля двигтіла від них та бряжчали шибки в будинках. І тоді Нільс збагнув: це йде Бронзовий, бо хто ж іще міг так ступати!

Хлопчикові мурашки побігли по спині. Він звернув у першу ж вуличку і помчав щодуху.

«Може, Бронзовому надокучило стояти, і він просто захотів пройтися містом», — заспокоював Нільс сам себе.


Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка