Кінофікація українського



Сторінка18/18
Дата конвертації19.11.2018
Розмір1.6 Mb.
#64977
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

1 Так, М. Шкандрій переконаний, що і в літературі, і в мистецтві «Нова Ґенерація» «вивчала вплив форми й будови на читача, шукаючи спосіб виміряти, зрозуміти й повторити бажані ефекти» [472, с. 229].

1 Дискурс, що, на думку С. Павличко, поступово перейшов у дискурс насильства, і тим самим увиразнився як провідна ознака українського аванґарду 20-х років [див.: 320, с. 191-195].

1 «Розбити фактури всіх мистецтв – це завдання деструкції. Звести нові комбінації елементів загальної фактури – це завдання конструкції» [381, с. 104].

2 Підкреслимо той факт, що аванґард принципово стоїть на позиції зміщення і переплетенні планів чи на перерозподілу елементів (!) [38, с. 21], тобто тенденція загальносвітова.

1 Хоча, заради справедливості, варто відзначити подібність панфутуристичного апарату в підході до твору як системи норм, виготовленої майстром, із тотожними міркуваннями формалістичної школи росіян, яких, з легкої руки С. Войніловича, титуловано лише на «моду», попри наголос панфутуристичних теоретиків на своїй оригінальності.

2 До речі, ще один показник «запозичення» формалістичної моди, термін домінанта (!).

1 Так було на час співпраці з «Новою Ґенерацією», панфутуристична практика якої у 60-ті роки ним буде визнана за цілковито ідеалістичну [339] з ідеологічних міркувань.

1 У статті 1930 року «Реконструкція мистецтв» Ґео Шкурупій відзначатиме, що «під терміном «ліве оповідання» – ми почали теоретично і практично запроваджувати в життя нові літературні жанри й у першу чергу сюжетові оповідання» [494, с. 7]. За приклад наводить оповідання «Мірза Абас Хан» М. Семенка та своє «Чучупак». Ліве оповідання передбачало міцну фабулу і сюжет, висунуту на передній план тематику міста, «репортажну» спрямованість із остаточним переходом у репортажне оповідання або жанр фактажу (репортажний роман).

1 У подальшому «лівість» творів Ґео Шкурупія буде визнана Ол. Полторацьким за його власний стиль із такими ознаками, як: сюжетність, своєрідна уривчаста мова, велика напруженість дії, економія мистецьких засобів для більшого ефекту [501, с. 4].

1 «"Ліві", що до них зараховував себе Гео Шкурупій, прагнули стати новаторами в літературі. Важко назвати роман «Двері в день», як і інші прозові твори українських футуристів, новаторськими, якщо в це поняття вкладати художнє відкриття реальності (змісту) і форми» [382, с. 130].

1 В «облудному розумінні цього слова», за словами Ф. Якубовського [529, с. 56; або те ж: 530, с. 252].

2 Виділений курсивом компонент наштовхує на думку про, вкотре, все ж традиційний підхід до аналізу твору – реципієнт в очікуванні естетичного сприйняття, незважаючи на те, що підхід до аналізу роману був зумовлений на початку рецензії як такий, що відповідає загальним тенденціям футуризму.

1 «…показати те то й те то, зробити такий то рух» [265, с. 68].

1 Між іншим, не без характерного для панфутуриста пародіювання. Див., наприклад, змалювання портрету Марії [484, с. 69].

1 Тут же наявність незначної кількості психологічних – події, що відбуваються в уяві головного персонажа роману, та сексуальних (еротичних) «речей» – статеве кодування тексту, які безпосередньо збуджують читацьку зацікавленість.

1 Пригадаймо, що новели та оповідання «Переможця Дракона» містять тільки таку ознаку.

1 Тобто від поетичних «лівих» збірок «Психетози» (1922), «Барабан» (1923) [див.: 403].

1 Так звана «пролетарська» культура, до якої «горнуться» митці на початку 30-х, у тому числі й Ґео Шкурупій – «Колишні футуристи, в своєму розвитку послідовно й логічно дійшли до пролетарського мистецтва…» [494, с. 3], ставить перед собою подібну програму: процес розвитку української культури має стати «інтернаціональним у пляні пролетарської перспективи» [490, с. 37].

1 Зокрема, оповідання «Матеріяли до біографії письменника Лопуцьки (З персональних спогадів)», «Іван Петрович і Феліс» («Червоний шлях», 1928, № 11), «Перше кохання Івана Петровича (Життя й революція», 1928, № 10).

1 Між іншим, до нього так само зараховує романи Ґео Шкурупія «Двері в день», Ю. Яновського «Майстер корабля», Д. Бузька «Чайка», «Голяндія» [105, с. 63]; тут цікавий момент жанровизначення, зокрема самим авторським конгломератом із акцентом на формальному моменті, пригадаймо «роман нової конструкції», «екранізований роман», «кіноповість», та літературознавством – із урахуванням змісту: соціальний як сатиричний, побутово-психологічний тощо.

1 «…бувши нездарним літератором і надто щирим тлумачем кіна, я зрікаюся й останньої ролі…» [388, с. 73].

2 Романні форми, зокрема: повість-хроніка («Смерть Івана Матвійовича», 1926), соціально-історичний / історико-революційний роман із нахилом до епопеї («Чайка», 1929), кіноповість («Про що розповідала ротаційка», 1929), автобіографічна повість («За ґратами», 1930; «З таємного краю», 1931), деструктивний роман / експериментальний / антироман / пародійний роман / роман нової конструкції («Голяндія», 1930), психологічна повість («Домни», кін. 20-х, «Нащадки хоробрих», 1933), науково-фантастичний, пригодницький роман («Кришталевий край», 1935) [42; 41; 430, с. 117; 169, с. 340-346; 382, с. 134; 60; 121, с. 81].

1 Існує й хибна думка кінознавця Л. Госейка про те, що Д. Бузько «опублікує популярний роман, куди кращий від фільму» [108, с. 27] після виходу фільму на екрани. І, таким чином, роман «Людина з лісу» (так подає Л. Госейко) стане першим відомим літературним твором, написаним на підставі однойменної кінокартини [108, с. 28].


1 Не вартий уваги, за авторським зізнанням [42, с. 4].

1 Про надмірну насиченість повісті пригодами та деяку невмотивованість сюжетних ліній говорить дослідник В. Власенко [див.: 83].

1 Визначений футуристами як «монтаж репортажу й публіцистики з пародійними уламками «чистого» роману» [цит. за: 169, с. 344].

2 Уперше – фрагмент роману опублікований у № 12 за 1929 рік «Нової Ґенерації» [53].

3 Оцінка науковців такої авторської техніки не одностайна. Так, дослідник Л. Сеник переконаний, що відмова Д. Бузька від узвичаєних способів прозової оповіді, традицій реалістичної прози та її засобів, експериментування зі змістом та формою «не дали бажаних наслідків <…> проблема майстерності автора, що з неї він іронізує, виявилась для нього нездоланною» [382, с. 134]. Для О. Журенко, така демонстрація руйнації форми і жанрової природи роману дає відчуття «шокового ефекту» сприйняття [147, с. 10]. За О. Капленко, твір представляє собою тип прийому «проблематизації структури тексту» чи то самовідображального наративу, що звертається до себе й елементів, із яких утворений; автор виступає як персонаж із таким функціональним призначенням, як «підкреслення ролі творця, майстра, котрий на наших очах творить текст» [186, с. 9].


1 До такої постановки питання звертались: О. Білецький щодо збірки оповідань «Мамутові бивні» [247, с. 113], Ф. Якубовський (дослідник наголошував на шуканнях Ю. Яновським «якоїсь нової норми чи догми естетизму на тлі нашої сучасности» [518, с. 217]), М. Зеров (відзначав «впертий пошук нових форм» у новелах і романній формі [155, с. 885]), М. Шкандрій (вважає ранні оповідання і роман «Майстер корабля» «підваженням» традиційної структури [473]) та ін.

1 Про синтезування в рамках романної форми суперечливих тенденцій літературного хисту пише і в рецензії на «Майстра корабля» Л. Старинкевич (у № 3 «Гарту» за 1929 рік) [409, с. 133]. Єдине, що рецензент не вказує, які саме тенденції.


1 Жанр твору визначається дослідниками по-різному, залежно від підходу (враховується якась зі складових – за формою, змістом, обсягом тощо): роман у формі мемуарів (Б. Якубський), романтичний роман (В. Підмогильний), роман інтелектуально-поетичного типу (Л. Новиченко), інтелектуально-філософський роман (Г. Зленко, М. Левченко), автобіографічний роман, кінороман, мариністичний роман (В. Панченко), авторський спогад про роман (Г. Островський), універсальний роман (О. Журенко), стилізація під кіномемуари (В. Агеєва), філософсько-інтелектуальний роман (М. Гнатюк), поліфонічний роман (Я. Голобородько) та ін.

1 Зі спогадів М. Бажана: «Не просто було Семенкові притягти до щойно ввімкнутої тоді в процеси розвитку української радянської культури таємничої і незвичайної галузі кіномистецтва, зовсім не обізнаних з секретами «великого німого» <…> молодиків» [19, с. 12].

2 Серед них: допомога в постановці «Гамбурга» (1926) режисера В. Баллюзека, сценарій до якого у стилі репортажу здійснений С. Шрейбером та Ю. Яновським [172, с. 586], в екранізації повісті А. Зегерс «Повстання рибалок», М. Коцюбинського «Навздогін за долею». Разом із автором фільму «Микола Джеря» як художній редактор Ю. Яновський дбає про вибір натури для зйомок, працює над фільмом «Спартак» турецького кінорежисера Мухсінбея, допомагає О. Довженку при зйомці «Ягідки кохання», «Сумки дипкур’єра», «Звенигори» [497, с. 90-94], а також підтримує робочі зв’язки із режисерами М. Терещенком (стрічки «Микола Джеря», «Навздогін за долею»), Ф. Лопатинським («Бурлачка»), Й. Роною («Борислав сміється») [14, с. 17].

1 Засумований сценарний доробок Ю. Яновського доволі презентабельний: літературний сценарій «Fata morgana» (1926) написаний за участю П. Долини (фільм цього ж року знято Б. Тягном); «Царський острів» (1929); літературний сценарій німого фільму на 6 частин «Серця двох» (1933) у співавторстві з М. Бажаном; також у тандемі Яновський – Бажан написаний сценарій мовного фільму на 7 частин «Пристрасть» (1934); комедія для звукового кіно «Золоте весілля» (1935) [531, с. 389-390]. У 50-ті роки з’являються літературний сценарій «Зв’язковий підпілля», сценарій документального фільму у чотирьох частинах «Гоголь» та «Павло Корчагін».

2 Дружньому висміюванню (дружньо-сатиричні замальовки) Юр. Юрченком піддані Одеська кіностудія із «столовкою», до якої найбільше «бігають молоді автори і футуристи-поети, стають і, задумливо попихуючи люлькою, спостерігають далекі і таємні кораблі, що мають вивезти їх на тропіки» [516, с. 20] (постать М. Семенка зокрема), гарячі та симпатичні одесити із жагою до невибагливих і малоправдоподібних історій (приміром, про народження Чарлі Чапліна від веселого вантажника Каплана), хаотичний робочий процес.

3 Море, що часто потрапляє в поле зору митця, не обов’язково слугує показником неоромантичних віянь, а радше посідає окрему позицію в літературній творчості як атрибут кінематографа (таким, приміром, море виступало для режисера Д. Гриффіта [525, с. 244]).

1 За визначенням А. Ніковського, це – «кокетерія з малими засобами» [311, с. 278].

1 Режисер як центральний персонаж твору після Ю. Яновського з’явиться й у романі 1977 року Дж. Фаулза «Денієл Мартін». Правда, письменника не цікавить механізм створення кіно, а власне показ психології одного з творців [319, с. 69-79].


1 Б. Якубський структуру «Майстра корабля» прирівнював саме до новели «В листопаді» [523, с. 262].



Каталог: Punina Olha


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка