Книга розміщена на сайті


ПРЕПОДОБНИЙ НІЛ СИНАЙСЬКИЙ



Сторінка14/19
Дата конвертації20.11.2018
Розмір1.1 Mb.
#65775
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

ПРЕПОДОБНИЙ НІЛ СИНАЙСЬКИЙ

Коротко про нього


Преподобний Ніл народився у багатій і знатній родині. Напевно, був учнем святого Йоана Золотоустого, коли той проповідував в Антіохії. Завдяки високому походженню і власним достоїнствам став префектом столиці. Та його дух противився суєті столичного життя. Тож, домовившись із дружиною, з якою мав уже двоє дітей, покинув світ, щоби в усамітненні йти шляхом спасіння. Взявши з собою сина Теодула, оселився на Синаї, а його дружина з донькою знайшли собі притулок у єгипетській жіночій обителі.

У Синайській пустині препеподобний Ніл жив дуже суворо. Разом із сином викопали собі печеру і, мешкаючи в ній, живилися дикими гірськими рослинами. Ввесь же свій час вони молилися, вивчали Писання, роздумували про Бога й працювали.

Покинувши мирське життя, преподобний Ніл не переставав спілкуватися з людьми. Різні особи звідусіль приходили до нього зі своїми духовними потребами — і ніхто не був зоставлений без належного напоумлення та повчання Святого. Навіть цар удавався до нього, просячи його молитов. Преподобний Ніл теж писав до нього, докоряючи за несправедливість щодо святого Йоана Золотоустого18. Інші писання Преподобного — переважно морального та аскетичного змісту. З усього написаного видно, якими різнобічними та глибокими були його знання і якою невтомною — праця.

Щоб випробувати його любов до Бога, було йому дано пережити особливе досвідчення. Напали якось на Синай та довколишні місцини дикі варвари з Аравії. Усе пограбували, багато людей повбивали, а ще більше забрали в полон. Серед полонених був і Теодул, син Ніла. Ця біда була дуже болісна для Преподобного, тож він не знаходив собі спокою, особливо, коли прилетіла вістка, що його сина дикуни вирішили принести в жертву зорі Венері. Та недовго допустив Бог мучитися його батьківському серцю. Незабаром Ніл довідався, що жертву не було принесено, а полонених продали до християнських країв. Невдовзі шукачі знайшли Нілового сина в місті Елузі. Його разом з іншими християнами викупив у варварів місцевий єпископ і готував уже до служіння в церкві. Також просив і Ніла, що прибув за Теодулом, залишитися при церкві. Та любов до пустинництва перемогла; тож єпископ, висвятивши батька та сина на священників, благословив їхній відхід на Синай, де ті прожили до кінця свого життя.

Преподобний Ніл одрікся од світу і пішов у пустиню 390 року; на Синаї прожив 60 літ і помер близько 450 року. Його пам'ять спогадуємо 12 листопада і 13 січня. Святі мощі преподобного Ніла перенесли за Юстина Молодшого до Царгородського храму святих Апостолів.

З писань преподобного Ніла до грецької Філокалії (а з неї — до слов'янського Добротолюбія) ввійшло Слово про молитву і Слово аскетичне. Також вважаємо за доцільне помістити в наш збірник Слово про вісім духів лукавства і два Зібрання коротких висловів та настанов, з котрих перше подаємо під заголовком: Напутливі глави, а друге: Думки, що повертають людину від тлінного до нетлінного. Преподобний Ніл залишив багато цінних порад і настанов про молитву, боротьбу з пристрастями, про життя цілковитого відречення ще в інших своїх писаннях, тож не позбавляємо нашого Добротолюбія і цих скарбів. До Слова про молитву додаємо ті вислови, що стосуються молитви, а ті, що стосуються боротьби з пристрастями — під кожну з восьми пристрастей; ті ж, що належать до загального повчання — у Зібрання висловів.

Цитати тих запозичень зазначаємо в кінці статтей, вказуючи том і сторінку — за виданням творів Ніла Синайського у слов'янському перекладі.

АСКЕТИЧНІ НАСТАНОВИ ПРЕПОДОБНОГО НІЛА СИНАЙСЬКОГО

1 Слово про молитву19

Передмова


Своєчасно підвів ти мене зі страшної гарячки нечистих пристрастей дотиком твого боголюбивого листа20, і мій розум, що нездужав на найсороміцькіші недуги, підбадьорив та потішив, блаженно наслідуючи великого Наставника й Учителя нашого. І не дивно. Долею твоєю завжди було шукати славного й знаменитого, як це робив благословенний Яків. Тим-то, попрацювавши добре за Рахиль, а діставши натомість Лію, трудишся ще сім літ за возлюбленну свою (Бут. 29:20-28).

А я не соромлюся зізнатись, що, потрудившись цілу ніч, нічого не впіймав; але на твоє слово, закинувши сіті, витягнув силу риб, не дуже великих, однак — сто п'ятдесят і три (Йоан 21:11). Їх і посилаю тобі в кошику любови, чим сповняю твоє веління, уклавши таку ж кількість глав про молитву. Подивляю і дуже схвалюю, що забажав ти не чогось іншого, а глав про молитву, щоб вони до того ж були не просто рукою на хартії написані, а вкорінені в умі — любов'ю і незлобивістю. Оскільки одне покріплює доброту другого, — як каже премудрий Сирах (42:25), — то не тільки буквою прийми їх, а й духом.

За малу кількість глав не свари — як той, що звик і насичуватися, й голодувати (Флп. 4:12). Не свари, пам'ятаючи, що Господь не відкинув і двох лепт вдовиці (Мр. 12:42), а прийняв їх прихильніше, ніж щедрі пожертви багачів. Що більше — наставляючи і люблячи своїх щирих братів, молися за немічного, щоби він став здоровим і, взявши своє ложе, почав ходити — благодаттю Христовою. Амінь.

Сто п'ятдесят три глави про молитву


1. Щоб приготувати запашний тиміям, треба, за законом, узяти однакові частини стакти, пахучої раковини, гальвану й чистого ладану (Вих. 30:34). -Це чотири чесноти — стриманість, мужність, мудрість і правда. Якщо всі вони досконало, повносило наявні в душі, тоді жоден внутрішній ворог не уразить ума.

2. Якщо душа очиститься повнотою чеснот21, тоді ум стане непохитним, здатним правдиво молитися.

3. Молитва — це бесіда ума з Богом. Як же потрібно налаштувати свій ум, щоб, не оглядаючись назад або навкруги, піднестися д'горі до свого Владики і розмовляти з Ним про вишнє?

4. Якщо Мойсееві заборонено було наближатися до земного вогняного куща, поки не скине взуття з ніг (Вих. 3:5), — то як же тобі не скинути з себе всіх пристрасних помислів, коли прагнеш узріти Сущого й бесідувати з Тим, Хто понад усяке чуття і помисел?

5. Найпаче молися про дар сліз, щоби плачем зм'якшити твердість своєї душі та, визнавши перед Господом беззаконня свої, сподобитися від Нього прощення гріхів.

6. Ридай, бо сльози — це надійний засіб удостоїтися того, чого просиш. Знай: дуже угодна Владиці нашому молитва зі сльозами.

7. Коли, молячись, виливаєш потоки сліз, не звеличуйся тим. — Цю поміч згори стягнула на тебе молитва твоя, щоб ти, щиро сповідаючись у гріхах своїх, сльозами умилостивлював Владику.

8. Не перетворюй у пристрасть засоби проти пристрастей, щоб не прогнівити ще більше Того, Хто дарував тобі цю благодать — сльози. Багато людей, плачучи над гріхами своїми, забували про мету сліз і, захопившись, збилися з правої дороги або з розуму зійшли.

9. Молися терпеливо й зосереджено, відкидаючи всі житейські турботи й помисли, бо вони непокоять і тривожать тебе, щоби розвіяти молитовну ревність твою.

10. Коли демони бачать, що хтось старанно й ревно молиться, то підкидають йому думку про щось нібито вкрай важливе, самі ж тим часом відходять. Відтак знову нагадують про те, що раніше посіяли, підштовхуючи і ум, якщо це питання, то -вирішити його, якщо річ — придбати. Тоді людина, не маючи шуканого, злиться і побивається. Потім, коли повторно почне молитися, демони нагадують їй, про що вона думала й чого шукала раніше, щоб так, звернувши її знову до клопотів, зробити молитву її безплідною.

11. Нехай ум твій під час молитви буде глухим і німим — тоді молитимешся у дусі й правді.

12. Коли спіткає тебе спокуса чи роздратує хтось і ти розгніваєшся або навіть вимовиш якесь лихе слово, тоді згадай про молитву і суд під час неї над самим собою у совісті своїй перед лицем Божим — і відразу вгамуєш у собі гнів.

13. Помста братові, що звів наклеп на тебе, спокусою тобі буде під час молитви.

14. Молитва — це гілка від дерева лагідности й безгнівности.

15. Молитва — це вияв радости й подяки.

16. Молитва — це лік від журби та зневіри.

17. Піди, продай, що маєш, дай бідним (Мт. 19:21) і, взявши хрест, зречися себе самого (Мт. 16:24), щоб молитися без розсіяння.

18. Якщо хочеш істинно молитися, зречися самого себе і, терплячи підступи диявола, будь витривалим заради молитви.

19. Якщо полюбиш скорботи свої, то плід від цього знайдеш під час молитви.

20. Якщо бажаєш молитися у дусі — не засмучуй своєї душі (не гнівайся на інших); інакше даремним буде твій молитовний труд.

21. Зостав перед жертовником твій дар, — каже Господь, — піди, помирись перше з братом твоїм (Мт. 5:24) — і тоді молитимешся без докорів сумління. Бо злопам'ятність затьмарює ум і пітьмою окутує молитви твої.

22. Ті, що пам'ятають образи та зло, заподіяні їм, подібні під час молитви до тих, що наливають воду в діряву діжу.

23. Якщо ти терпеливий — завжди будеш молитися з радістю.

24. Навіть коли молишся істинно — остерігайся прогніватись за щось на брата свого. — Нема жодного гніву на ближнього, щоб був би справедливим. Можна й без гніву все добре владнати. Тому всіляко намагайся не піддаватися гнівові.

25. Бажаючи вилікувати когось, остерігайся, аби самому не захворіти й не зашкодити своїй молитві.

26. Жаліючи інших і не гніваючись на них, -собі знайдеш помилування, розум та істинну молитву.

27. Озброївшись проти гніву, ніколи не терпітимеш від похітливої спокуси, бо саме вона живить гнів, а той непокоїть око розуму й руйнує молитовний стан душі.

28. Під час молитви не обмежуйся лише зовнішньою поставою тіла, а вознеси ум свій у духовній молитві до Бога з великим острахом.

29. Інколи лиш тільки станеш на молитву, одразу ж молишся добре; а іноді й багато потрудившись, не осягнеш бажаної мети. — А це для того, щоби ти сердечніше шукав молитви й, знайшовши, досконало звершував її.

30. Коли наблизиться до нас Ангел Божий, одразу віддаляються від нас усі демони — ум тоді відрадно молиться у дусі й правді. Та іноді він самотужки бореться із ворогами — і не вдається йому піднестися до богомислення та споглядання. Це тому, що він раніше віддавався різним пристрастям. Зрештою, якщо наполегливо шукатимемо — знайдемо і якщо не полінуємося стукати — відчинять нам.

31. Не молися про те, щоби сповнилися твої бажання, бо вони не завжди збігаються з волею Божою. Молися, як навчений, кажучи: Нехай буде воля Твоя (Мт. 6:10), і завжди проси Бога саме так, бо Він знає, що добре й корисне для твоєї душі, а ти не завжди того шукаєш.

32. Багато разів просив я Бога, щоб збулося те, що мені видавалося добром для мене, нерозумно змушуючи до того волю Божу, — не довіряв бо Господу влаштувати все по Його святій волі. Та отримавши прошене, бував потім у великій скорботі саме через те, що не просив: Нехай буде воля Божа, бо все виявлялось для мене не так, як я передбачав.

33. Що є добре, крім Бога? Віддаймо ж Йому, самих себе — і добре нам буде, бо благий Господь безумовно є і благих дарів Податель.

34. Не засмучуйся, коли відразу не одержуєш від Бога того, чого просиш. Він зсилає тобі ще більше добро саме тим, що змушує тебе з терпеливістю довше стояти перед Ним на молитві. Бо що вище від споглядання самого Бога, від спілкування із Ним?

35. Зосереджена, нерозсіяна молитва — це найвище умове діяння.

36. Молитва — це сходження ума до Бога.

37. Якщо бажаєш істинно молитися, відречися усього — і успадкуєш усе.

38. Молися, по-перше, за те, щоб очиститися від пристрастей; по-друге — щоб визволитися від незнання та забуття і, по-третє, — звільнитися від усякої спокуси й покинутости Богом.

39. Шукай у молитві тільки правди й Царства, тобто — чесноти й просвічення, а все інше тобі додасться (Мт. 6:33).

40. Праведно є молитися не тільки за своє очищення, а й за очищення усіх людей, наслідуючи Ангельський чин.

41. Приглянься, чи направду стоїш ти на молитві перед Богом чи, може, перемогло тебе бажання людської похвали і її здобути прагнеш, прикриваючи це недобре бажання нібито добрим — тривалістю молитви.

42. Намагайся завжди молитися щиро, побожно: і з братами, і на самоті.

43. Істинній молитві властиве самозаглиблення — з благоговінням, скрухою, душевним уболіванням, сповідь з безголосими зідханнями у своїх гріхах.

44. Якщо ум твій викрадають під час молитви, то ти ще не монах, а людина, що прикрашає лише зовнішню скинію свою.

45. Коли молишся, пильнуй свою пам'ять, щоб вона не підсувала тобі свого, та всіляко піднімайся до умової молитви, усвідомлюючи перед Ким ти стоїш. Бо під час молитви пам'ять звичайно спустошує ум (на думку тоді спадають речі, особи, події, щоб відволікти ум від молитви).

46. Пам'ять пригадує тобі під час молитви або давні діла, або нові турботи, або людину, що тебе образила.

47. Дуже ненависна демонові людська молитва, тож він іде на всілякі хитрощі, щоб лише завадити їй: викликає в людині помисли про різні речі й урухомлює з поміччю тіла всі пристрасті, щоби тільки якось перешкодити її прекрасному молитовному труду та умовому сходженню до Бога.

48. Якщо лукавий демон не зуміє усілякими хитрощами перешкодити молитві дбайливого молільника, тоді трохи послаблює свої напасті. Зате потім, коли той закінчить молитву, мститься йому: розпалює його гнівом, нищить погідний настрій, здобутий молитвою, або подразнює тіло покликом до чуттєвого задоволення, насміхаючись з ума.

49. Істинно помолившись, будь готовим до всього: стій мужньо, охороняючи свій молитовний плід. На те з самого початку ти й поставлений: щоб порати й доглядати (Бут. 2:15). Тим-то, потрудившись — помолившись належно — охороняй те, що здобув із трудом; інакше ніякої користи не буде тобі від молитви.

50. Уся боротьба між людьми та нечистими духами точиться саме через духовну молитву, бо демонам вона противна й нестерпна, а людям — спасительна й помічна.

51. Для чого демони збуджують у людині черевоугодництво, розпусту, грошолюбство, гнів, злопам'ятність та інші пристрасті? Для того, щоби ум, закостенівши в них, не міг молитися, бо пристрасті не дають йому підноситися до Бога.

52. Людська природа потребує чеснот, природі коримося заради Слова — Господа, що її сотворив. Слово ж це зазвичай явним для нас стає в молитовному стані.

53. Молитовний стан — це безпристрасний стан, що невимовною любов'ю зносить благоговійний, духовний ум д'горі.

54. Тому, хто хоче істинно молитися, треба панувати не тільки над гнівом і похіттю, а й звільнитися від усякого пристрасного помислу.

55. Хто любить Бога, той завжди розмовляє з Ним як з Отцем — без усякого пристрасного помислу.

56. Не кожен, хто осягнув безпристрасність, -безпристрасно молиться, бо ще може бути охоплений помислами і розважатися уявою про різні речі й діла — та далеко стояти від Бога (бо хоч пристрасних порухів немає, але ум — мріє).

57. Навіть якщо ум не скніє у простих помислах — це ще не значить, що він досягнув уже місця молитви: він може по-філософськи розумувати про різні речі й заглиблюватися у їхні причинні зв'язки. Хоча це — абстрактності, та, будучи гадками про речі, вони віддзеркалюють у свідомості людини їхні образи — й далеко віддаляють од Бога. Хоча пристрасті не діють, та розум філософує, а не молиться. — Це стан учених.

58. Навіть якщо ум підніметься над матеріяльною природою — це ще не означає, що він знявся до Бога: він може натомість пізнавати духовні створіння (Ангельський світ) і захопитися ним, сповнитися різноманітних думок і уявлень про нього.

59. Коли хочеш істинно молитися, благай про це Бога, бо Він Єдиний дає молитву тому, хто прагне її. Призивай Його в молитві, кажучи: Нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє (Мт. 6:9-10), тобто Дух Святий і Єдинородний Син Твій. Бо так навчив Сам Господь, кажучи, що Отцеві поклонятися ми повинні у дусі й правді (Йоан 4:24).

60. Хто молиться у дусі й правді, той черпає надхнення від самого Творця, щоб Його прославляти.

61. Якщо ти богослов, то молишся істинно; і якщо молишся істинно, то ти — богослов.

62. Коли ум твій палко бажає Бога, то віддаляється од тіла й усіх помислів, що походять від чуттєвих вражень, і, повний побожности й радости, зноситься у молитві до Бога.

63. Святий Дух, знаючи немочі наші, навідує нас і, як тільки застане наш ум на молитві, сходить на нього й розганяє усі помисли та примари бісівські.

64. Добрі й злі духи, наводячи на ум помисли, мрії та уявлення, впливають на тіло людини. Господь же діє навпаки: просвічує ум, врозумляє його в тому, що Йому угодне, та за посередництвом ума приборкує тіло.

65. Гідний осуду той, хто, полюбивши істинну молитву, ще гнівливий або злопам'ятний, бо він подібний до того, хто бажає мати гострий зір, але притім запорошує очі свої.

66. Якщо бажаєш істинно молитися — не чини нічого супротивного молитві, щоби Бог не віддалився, а, навпаки, наблизився до тебе.

67. Коли молишся, не надавай Божеству ніякого зовнішнього вигляду і не допускай, щоби в твоєму умі оживав якийсь образ, але духовно приступи до духовного — і зіллєшся з ним воєдино.

68. Остерігайся ворожих тенет. Буває бо: коли молишся чисто й безтурботно, раптом вирине перед тобою якийсь дивний і незнайомий образ. Це вороги роблять для того, щоби збудити в тобі зарозумілість, нібито саме Божество явилось тобі, а відтак, щоб ти повірив: Божество — це щось конкретне, що має своє обмежене місце, простір, тіло, тоді як Божество ні меж, ні вигляду не має.

69. Коли заздрісний демон не встигне урухомити пам'яти твоєї, тоді задіює кров і соки, щоби через них викликати в умі уявлення чогось незвичного і сповнити його образами. Ум же, звикнувши снувати в помислах, легко захоплюється і, думаючи, що здіймається до безтілесного й невидимого пізнання, обманюється, вважаючи дим за вогонь.

70. Стій на сторожі самого себе, охороняй ум свій під час молитви від помислів, витривай у мирній постанові — щоби Той, Хто співчуває нетямущим (Євр. 5:2), навідався до тебе і сподобив преславного дару істинної молитви.

71. Неможливо возносити чистої молитви і водночас турбуватися про матеріяльне, бо молитва -це відречення від усіх помислів.

72. Зв'язаний не може бігти, а ум, опанований якоюсь пристрастю, — осягнути духовної молитви, бо непокоїться і ширяє у пристрасних помислах своїх.

73. Коли ум почне нарешті чисто й безпристрасно молитися, тоді демони наступають на нього вже не зліва, а справа, являючи перед ним нібито славу Божу, тож видається йому, немовби він досягнув уже мети подвижництва. Це, як каже Евагрій, буває від пристрасти марнославства та від бісівського торкання до знаного місця мозку.

74. Думаю, демон потьмарює ум, від чого марнославство спонукує ум легковажно думати, що це Божественне, справжнє видіння. Оскільки подвижника не тривожать нечисті тілесні пристрасті й він чисто молиться — то йому ніяк не здається, що тут якесь вороже діяння; навпаки, він впевнений, що це — справжнє Божественне видіння, тоді як воно вийшло від демона, котрий, вживаючи крайніх хитрощів, через мозок, — як ми сказали, — потьмарює світло розуму та змушує подвижника уявляти те, що сам забажає.

75. Ангел Божий одразу припиняє в нас вороже діяння і навчає ум не обманюватись.

76. Сказане в Одкровенні про Ангела, що приносить тиміям, аби покласти його з молитвами всіх Святих на жертовник золотий (Од. 8:3), думаю, вказує на благодать, що діє через Ангела і вчить нас правдиво молитися. — Тож ум, врешті, молиться без сум'яття, смутку й малодушности.

77. Фіяли з тиміямом — це молитви всіх Святих, що їх приносили двадцять чотири старійшини (Од. 5:8). Під фіялами треба розуміти злуку з Богом, або досконалу духовну любов до Нього. Тоді молитва звершується у дусі й істині.

78. Якщо спаде тобі під час молитви така думка, що нема вже тобі потреби оплакувати свої гріхи, то зрозумій, як далеко ти ще від Бога, — і проллєш гарячі сльози.

79. Істинно так: усвідомивши всю свою немічність, убозтво і нікчемність, солодко заплачеш, осуджуючи себе подібно до Ісаї — як людину з нечистими устами, що, живучи серед такого народу, тобто супротивників Божих (нечистих сил або помислів), осмілюєшся стати перед Господом Саваотом (Іс. 6:5).

80. Якщо молишся істинно, то багато чого пізнаєш, і Ангели прилинуть до тебе, як до Даниїла, й просвітять тебе істиною та знанням, що і чому відбувається.

81. Знай, що Ангели кличуть нас до молитви й моляться разом з нами, а також за нас. Якщо ж ми недбалі, піддаємося ворожим помислам, то тим дуже засмучуємо їх. — Тоді як вони стільки подвизаються за нас, ми не молимо Бога за самих себе. Легковажимо своїм служінням Господеві, покидаємо їхнього Бога й Владику, а натомість патякаємо з нечистими бісами в помислах своїх.

82. Молися мирно й без сум'яття, співай сердечно та з благим наміром — тоді, як пташеня орлине, здіймешся увись.

83. Псалмоспіви присипляють пристрасті й приборкують тілесну нездержливість, а молитва схиляє ум до природного йому діяння.

84. Молитва — це гідне ума діяння.

85. Псалмоспів — це премудрість; молитва — початок духовного пізнання.

86. Пізнання — чудова річ, що спомагає молитві, схиляє мислену силу ума до споглядання Божественного.

87. Якщо ти ще не сподобився дару молитви чи псалмоспіву, то безнастанно проси — й одержиш.

88. Господь розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом (Лк. 18:1). Тому не горюй і не побивайся, якщо не одержав ще того, чого просиш, бо незабаром одержиш. До притчі додано й це: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню (Лк. 18:5). Так і Бог оборонить Своїх вибраних, які до Нього день і ніч голосять (Лк. 18:7). Бадьорися і з неустанним терпінням молися.

89. Не бажай, щоб усе було так, як тобі того хочеться, але — як Богові угодно. Тоді будеш безтурботним і вдячним у молитві своїй.

90. Навіть якби ти вже й Бога пізнав — все одно бережися демона блуду; він бо дуже спокусливий і підступний, усіляко силкується здолати твій тверезий ум і відвернути його від Бога, хоч він і предстоїть перед Ним з побожністю та страхом.

91. Якщо любиш молитву, то приготуйся до бісівських напастей і терпеливо зноси їхні бичування, бо, наче дикі звірі, нападуть вони на тебе й зранять усе тіло твоє.

92. Будь готовий — як досвідчений борець -витривало боротися, щоб не похитнутися і не впасти на полі бою, хоч би навіть побачив привида перед собою. Не лякайся, якби навіть звернений був проти тебе меч або вогняне полум'я палахкотіло тобі в обличчя. Не падай духом, не страхайся, хоч би з'явилася тобі потвора якась бридка й підступна, — але твердо стій, держачись істинного визнання, і сміливо поборюй ворогів своїх.

93. Хто зносить сумне, той удостоїться радісного, хто перетерпить неприємне — той сподобиться частки і в приємному.

94. Пильнуй, щоб не звели тебе лукаві біси якимсь видінням. Якщо раптом побачиш незвичне видиво перед собою, то щиро проси Бога в молитві, щоби Він Сам просвітив тебе, чи це від Нього (для напоумлення); якщо ж ні — то хай якнайшвидше віджене від тебе спокусника. Сам же бадьорися, бо не встоять оті пси, коли наблизишся ти до Бога чистим молінням, але одразу ж, незримо побиті Божою силою, далеко втечуть од тебе.

95. Мусиш знати ще про такий підступ демонів. Іноді вони розділяються на групи. Одні спокушають тебе, й коли ти шукаєш помочі проти них, входять інші — начебто ангели — й проганяють перших, щоби впав ти у зарозумілість, що удостоївся помочі справжніх ангелів.

96. Будь смиренним та мужнім — і ворожі нападники-демони не торкнуться твоєї душі, а бич їхній не наблизиться до тіла твого. Господь повелить Ангелам Своїм, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах (Пс. 91:11), і вони невидимо відіб'ють усяке вороже діяння від тебе.

97. Хоч шум і тупіт, зойки та лайку почув би від демонів той, хто старається здобути чисту молитву, — та не впаде він у помисли лукаві й не піддасться їм, бо уповає він на Бога: Не убоюся лиха, бо Ти зо мною (Пс. 23:4).

98. Під час таких спокус коротко, але ревно й безнастанно молися.

99. Якщо демони погрожуватимуть тобі, раптово з'являтимуться у повітрі, щоб здивувати тебе й полонити твій ум, — не бійся їх і зовсім не переймайся їхніми погрозами. Це вони хочуть залякати тебе, випробовуючи, чи ще боїшся ти їх.

100. Якщо перед Богом Вседержителем, Творцем і Всевідателем стоїш ти на молитві, то чому так нерозважно полишаєш Його, а тремтиш від нікчемних мух і комарів? Чи не чуєш, що каже Пророк: Господа, Бога твого, бійся (Втор. 10:20), бо Його всі бояться і тремтять від сили обличчя Його (2 Хр. 36, молитва Манассії).

101. Як хліб — пожива для тіла, а чеснота — для душі, так молитва — пожива для ума.

102. Молися не як фарисей, а — як митар — щоб і тебе виправдав Господь.

103. Ніколи не молися проти когось у молитві своїй, аби не зруйнувати того, що будуєш. Огидна бо для Бога молитва така.

104. Нехай навчить тебе довжник, що багато завинив. Коли ти не простиш боргу своєму боржникові, то й не проститься тобі твій довг, бо сказано: Передасть його катам (Мт. 18:34).

105. Забудь про тілесні потреби свої, коли молишся до Бога, щоб укус блохи, комара чи мухи не позбавив тебе найбільшого скарбу, що його дає молитва.

106. Одному Святому лукавий протидіяв так: тільки той зносив руки в молитві, як демон, перемінившись на лева, встромляв кігті в боки подвижника — щоби той лише руки опустив. Проте Святий ніколи не опускав рук, допоки не відмовив своїх звичних молитов.

107. Таким був і мовчазний Йоан малий, той великий монах, що подвизався у рові. Він не відступив від умового споглядання Бога навіть тоді, коли демон у вигляді дракона обвився довкола нього, гриз його плоть і вивергав її йому в лице.

108. З життєпису Тавенісіотських монахів довідуємося: коли авва Теодор проповідував братам, дві єхидни підповзли до його ніг. Він же, нітрохи не збентежившись, вигнув ступні дугою і, пустивши під них єхидн, промовляв далі. Аж тоді, коли закінчив, показав їх братам.

109. Читали ми про одного духовного брата таке. Коли він молився, єхидна, підповзши, торкнулася його ноги. Він же не опустив рук раніше, аж поки не закінчив звичної молитви. І ніякої шкоди не зазнав той, хто полюбив Бога більше, ніж себе.

110. Зосередься під час молитви й, забувши про тіло й душу, живи умом.

111. Одному Святому, ревному молільникові, що зберігав мовчанку в пустині, з'явилися демони й два тижні гралися ним, як м'ячиком, підкидаючи вгору і підхоплюючи, проте нітрохи не відволікли його ума від палкої молитви.

112. Іншому боголюбивому монахові, коли той творив умову молитву, ходячи по пустині, з'явились два ангели й ходили разом з ним. Але він навіть не звернув на них уваги, щоб не зазнати шкоди в більшому, бо пам'ятав слова Апостола: Ні Ангели, ні князівства, ні сили не зможуть нас відлучити від любови Христової (Рим. 8:38-39).

113. Монах уподібнюється молитвою до Ангелів, бо прагне узріти лице Небесного Отця (Мт. 18:10).

114. Ніколи не бажай бачити під час молитви чиєсь лице або якийсь образ.

115. Не прагни бачити Ангелів, Сил чи Христа, щоб з розуму не зійти, прийнявши вовка за пастиря і поклонившись ворогам своїм — демонам.

116. Початок омани ума — пиха, під впливом якої ум пробує уявити Божество в якомусь образі чи вигляді.

117. Я своє буду говорити, що казав і початківцям: блаженний ум, що під час молитви зберігає досконалу безмовність.

118. Блаженний ум, що, молячись без розсіяння, щораз більше прагне Бога.

119. Блаженний ум, що під час молитви позбувається себе й усіх бажань своїх.

120. Блаженний ум, що під час молитви цілком байдужий до всього.

121. Блаженний чернець, для якого кожна людина — ніби бог після Бога.

122. Блаженний чернець, що на труди спасіння і поступ інших дивиться, як на свої власні.

123. Блаженний чернець, що прагне зневаг від усіх.

124. Монах, що від усіх віддалився, — з'єдинений з усіма.

125. Той — монах, хто злучений з усіма і в кожному бачить себе самого.

126. Той завжди молитву звершує, хто кожну свою першу думку в плід приносить Богові.

127. Усякої брехні й усякої клятви уникай, монаше, а бажай лише молитви — інакше даремно носиш габіт свій.

128. Якщо бажаєш молитися у дусі, забудь про плоть — тоді уникнеш хмари, що затьмарює тебе під час молитви.

129. Довір Богові тілесні потреби свої — тоді очевидно буде, що ти довіряєш Йому й духовні.

130. Удостоївшись обітниць, будеш царювати. Тож з утіхою знось теперішнє убозтво.

131. Не уникай убозтва і скорбот життя, цих знарядь чи — радше — крил легкої молитви.

132. Тілесні чесноти нехай будуть тобі запорукою душевних, душевні — духовних, а духовні — неземного та істинного пізнання.

133. Якщо молячись проти якогось помислу, помітиш, що він скоро й легко втих, то прослідкуй, від чого це сталося, щоб не потрапити в засідку й, обманувшись, не зрадити себе самого.

134. Іноді демони, навіявши тобі якісь помисли, самі ж закликають молитися проти них — і відразу ж щезають, аби ти впав у спокусу високого мудрування про себе, що вже, мовляв, перемагаєш ти помисли й відлякуєш демонів.

135. Якщо молишся проти якоїсь пристрасті чи демона, що дошкуляє тобі, згадай слова Псалмопівця: Я гнався за ворогами, доганяв їх, і не повертався, поки їх не знищив. Я їх розбив, і вони встати не зможуть, вони впали ниць мені під ноги (Пс. 17:38-39). Промовляй їх своєчасно, озброївшись проти супротивників своїх смиренномудрістю.

136. Не здобудеш чесноти, не поборовшись за неї аж до крови. Ви ще не протиставились, — каже божественний Апостол, — до крови в боротьбі проти гріха (Євр. 12:4), щоби залишитися непорочними аж до смерти.

137. Буває, зробивши щось добре комусь одному, зазнаєш шкоди від іншого — через ворожі підступи. Коли в напасті скажеш або зробиш щось недоречне, тоді змарнуєш те, що добре зібрав. — А це і є мета лукавих демонів. Тому треба завжди пильнувати себе.

138. Терплячи від демонських напастей, усіляко дбай про те, щоб не потрапити до них у рабство.

139. Вночі лукаві біси намагаються збентежити духовного мужа самі, а вдень — через людей, сіючи всілякі чвари, наклепи й біди через них.

140. Терпеливо знось отих сукновалів. Нехай лупцюють, топчуть ногами, роздягають, прасують -одежа твоя від того стане ще світлішою.

141. Доки цілковито не звільнишся від пристрастей, доти ум твій буде противитися чесноті й правді, тож не знайдеш запашного ладану в нутрі своєму, тобто чистої та гарячої молитви.

142. Чи бажаєш молитися істинно? Відірвися від землі, замешкай на небесах, і не тільки на словах, а й ангельським діянням і божественним розумінням.

143. Якщо лише в біді — у небезпечних спокусах — згадуєш ти про Суддю, страшного й невблаганного, то ще не навчився ти служити Господеві в страсі й радуватись у тремтінні (Пс. 2:11). Знай, що під час духовних утіх ще більше потрібно молитися Йому зі страхом і благоговінням.

144. Мудра та людина, що ще перед досконалим покаянням у скрусі серця пам'ятає про всі свої гріхи і справедливу за них кару у вічному вогні.

145. Хто в гріхах живе, Бога гнівить та водночас безсоромно насмілюється посягати на пізнання божественних речей і духовну молитву, той нехай знає про Апостольську заборону, бо небезпечно йому молитися з оголеною, непокритою головою. Така душа, як каже Апостол, мусить мати на голові знак влади (над нею) заради Ангелів (1 Кор. 11:10), зодягнувшись у сором і смиренномудрість.

146. Як хворим очам не принесе користи тривале й напружене споглядання сонця у полудень, так пристрасному й нечистому умові не буде жодного зиску з самого лише уявлення про страшну й надприродну молитву в дусі й правді, навпаки, -гнів Божий накличе на себе.

147. Якщо Господь, що не має ні в чому потреби і не зважає на особу, не приймає дару того, що приступив до жертовника, аж поки не помириться він із братом своїм (Мт. 5:23), — то зваж, яке потрібне чування над собою і яка розсудливість, щоби принести приємний Богові ладан на мисленому жертовнику.

148. Не будь словолюбивим, ані славолюбивим; інакше вже не на спині, а на обличчі твоєму поробляться борозни від гріховних пристрастей (Пс. 129:3). І станеш ти посміховищем для демонів під час молитви, коли зваблюватимуть і обманюватимуть вони тебе суєтними мріями.

149. Зосередженість, що шукає молитви, здобуде її. За зосередженістю не щось інше чи ліпше настає, а молитва, про яку й треба дбати.

150. Як зір ліпший за всі інші чуття, так молитва — божественніша за усі чесноти.

151. Похвала молитві — не кількість, а якість. Це підтверджують два чоловіки, що ввійшли в храм помолитись (Лк. 18:10), і слово Боже: Коли молитесь, не говоріть зайвого (Мт. 6:7).

152. Поки дбаєш тільки про відповідну поставу тіла під час молитви і твій розум захоплюється лише зовнішньою красою святині (про інші зовнішні прикмети моління див. гл. 44), — знай, що ти ще не узрів місця молитви й далеко ще від тебе її блаженна путь.

153. Коли, молячись, радієш — знай, що істинно знайшов ти молитву.

15422. Прекрасні є молитва і читання: вони припиняють суєтне блукання думок, зв'язують помисли, що кружляють далеко й не там, де потрібно, утримуючи їх при собі засереджиними. (1,16)

155. Молитва налаштовує нас на розмову з Богом і тривалим навиком в ній заприязнює з Тим, Хто навіть останніх грішників огортає любов'ю і не стидається дружби з ними, поки любов, що в них перебуває, дає їм сміливість прибігати до Нього. (1,17)

156. Молитва позбавляє ум усякого помислу про чуттєве, підносить людину до самого Бога, над усіма Сущого, щоби з Ним розмовляти та в Нього сміливо просити все, що захоче. Молячись, людина живе в чистоті, бо вже скуштувала спілкування з Богом і знову прагне цього. (1,19)

157. Святий Павло вчить нас молитися витривало (Рим. 12:12), довгочасно, щоб утвердити в собі навик до молитви (Кол. 4:2; Еф. 6:18). Також наказує він молитися на всякому місці (1 Тим. 2:8), щоби жоден недбалець не міг виправдатись тим, що мешкає далеко від молитовного храму. Кожне місце придатне для молитви. Бог вислуховує усіх, хто кличе до Нього чистим серцем і праведними ділами, та, дивлячись на їхнє серце, приймає їхнє моління, хоч би й місце, звідки призивають Його, нічим особливим, на їхню думку, не відзначалося. (1,20)

158. Деколи, чуваючи, треба швидко прочитати псалом, іноді ж слід проспівати його. Нам треба змінювати спосіб діяння, всупереч підступам ворогів, що часом підганяють язик швидко читати (через нудьгу в душі), а іноді спонукують до величавого солодкого співу. (1,234)

159. Коли нападе на наше серце ворожий помисел, вигострім проти нього меч сліз. Так озброївшись проти ворога, ми скоріше змусимо його втекти від нас.

160. Люби працю, але ще більше — молитву, бо якщо праця не завжди плодотворна, то молитва -завжди. Не переривай молитви, поки вповні не помолишся, і не слухайся помислу, нібито час сісти за роботу; так само, коли працюєш, не віддавайся роботі цілковито, щоб не розтривожити серця, вчинивши його нездатним до молитви.

161. Ум, що не завжди пам'ятає про Бога, грішить також і зовнішніми чуттями, бо вже не може бути наглядачем слуху чи язика свого той, що перестав подвижницьки працювати над собою. (1,244)

162. Буває, що силкуємося творити чисту молитву — і не можемо; а буває й так, що не змушуємо себе, а душа сама чисто молиться. Перше — це наслідок нашої немочі, а друге — благодать Божа, що кличе нас до душевної чистоти, повчає не собі приписувати заслугу чистої молитви, а вбачати в цьому дар Вседержителя. Про що бо нам молитися належно — ми не знаємо (Рим. 8:26). Коли намагаємося творити чисту молитву, та не можемо, — знеохочуємося. Тоді зі сльозами на очах благаймо Бога, щоби розсіялась ніч борні та засяяло світло спокою у душі нашій. (1,264)

163. Згадка про тілесні похоті баламутить, оскільки не лише віддаляє від Бога, а навіть ум, що нібито молиться, осквернює гидкими мріями. Добре є безнастанно молитися і умом спілкуватися з Богом. Та чи завжди ми так робимо? Часто, відволікаючись од слів молитви, слідуємо за помислами, що відводять нас від Бога, й навіть не засмучуємось цим, не відрікаємось від них — що було б виявом незгоди нашої волі з тим, що навіюють помисли нашій душі. Хоча зовні в нас, може, й молитовна постава, бо, схиливши коліна, видаємося щирими молільниками тим, що дивляться на нас, — але думкою ми далекі від Бога, уявою ширяємо світами: ласкаво розмовляємо з приятелями, з гнівом лихословимо ворогів, бенкетуємо з гостями, будуємо доми для рідних, садимо, подорожуємо, торгуємо. У думках ми вже священники, старанні управителі церков — і всі ті марива кружляють у нашому умі. З усім, що б не підказав нам помисел, погоджуємось, тож пристрасть, куди завгодно, може схилити наше серце. (2,129-130)

164. Молитва потребує, щоб ум був чистим від усякого помислу і не впускав до себе нічого немолитовного (хоч би це були й добрі думки), але надхнений Богом, відрікшись від усього, покірно зносився до єдиного Господа. (2, 131)

165. Хто ділить свій час між рукоділлям і молитвою, той тіло приборкує працею і непомірні потреби його доводить до помірности. Душу ж, що, працюючи разом із тілом, прагне відпочинку, схиляє до молитви — як до діла легшого, у якій вона черпає нові сили. Душа втішається від зміни занять, бо, довго займаючись одним ділом, — нудьгує, обтяжуючись одноманітністю. Залишаючи одне діяння, вона ніби скидає з себе якесь ярмо, тому до іншого приступає немов зі свіжими силами — начебто тільки починає працювати. (2,231,232)

16623. Хто не працює, той бездіяльністю годує пристрасті, а бажанням дає свободу кружляти де завгодно. Це найбільше виявляється під час молитви, бо тоді ум цілковито поглинутий тим, чим зайняте серце, тож він тільки те й робить, що в помислах перебирає навіяне пристрастю — замість того — щоб розмовляти з Богом і просити в Нього ласк для себе. Знаючи це, святий Павло строго засудив неробство й Апостольською владою зобов'язав усіх до праці (2 Сол. 3:6-13)24. Труд — це якір для мислі, він спрямовує її в безпечне русло. Хоч звідусіль зближаються бурі, пориви вітрів погрожують небезпекою — мисль стоїть непорушно, утримувана ділом, як якорем; інколи хвилюється вона помислами, що здіймаються навколо неї, але вона в безпеці, бо вузли, що стримують її, міцніші од вітрів, що її гонять. (2.232,234)

167. Ті, що відмовляються од праці заради нібито безперервної молитви, насправді не моляться. Вони, безділлям даючи душі свободу, заплутують її у лабіринті невідступних помислів і паралізують її здатність молитися. Тіло, трудячись, утримує при собі мисль, що не менше від очей повинна наглядати за тим, що робиться, і співдіяти тілові в його діянні; а бездіяльне тіло дозволяє думці свобідно кружляти, тим-то під час тілесного спокою збуджуються пристрасті й кожна похітлива згадка захоплює думку та полонить її. (2,234.5)

168. Вища молитва досконалих — це якесь захоплення ума, цілковите його звільнення від чуттєвого, коли невимовними зідханнями наближається він до Бога. Господь читає, немов книгу, серце людини, що безголосо сповідається Йому. У такій молитві аж до третього неба піднесений був апостол Павло й не знав він — чи то було в тілі, чи поза тілом (2 Кор. 12:2). (2,235)

169. Крім вищої, є й нижча молитва, коли уста промовляють слова, а ум захоплено слідує за ними, знаючи, перед Ким предстоїть.

170. Молитва, що її переривають помисли й тілесні турботи, — недійсна. Коли молільник не чує сам себе, ширяє думкою туди й сюди, не пам'ятає слів, що їх вимовляє, — то хіба Божественний слух прислухається до такого моління? Ті, що взивали: Вислухай, Господи, справедливу мою справу, почуй моє благання (Пс. 17:1), нехай Твої вуха будуть уважні до голосу благання мого! (Пс. 130:2), зосереджували ум свій на молитві й не розсіювалися, як звичайно розсіюються думки недбалих, що не панують над собою. (2,236)





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка