Концептуальні засади формування і використання інтелектуального потенціалу суб’єктів торговельного підприємництва



Скачати 331.56 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації23.03.2017
Розмір331.56 Kb.
1   2

Принцип збалансованості потреб і можливостей ресурсного забезпечення ФВІП дозволить суб’єкту торговельного підприємництва уникнути ризику можливих перевитрат чи необґрунтованих витрат на ФВІП, а також ризиків незастосування результатів ФВІП у господарській діяльності у зв’язку з їх невідповідністю (або недостатньою відповідністю) поточним і перспективним потребам конкретного суб’єкта господарювання. Тобто дозволяє знизити ймовірність збитковості процесів ФВІП, здійснення яких неможливе без ресурсних витрат. Оскільки ідентифікування й обґрунтування потреб (потреби слід розуміти як «… необхідність… умови, які змушують до чогось…» [79, с. 1090]), підприємства в інтелектуальному потенціалі певного рівня відповідно до поставлених цілей його діяльності та ресурсної спроможності для задоволення цих потреб є базисним етапом процесів ФВІП, важливо виділити різновиди таких потреб та ресурсів, необхідних для їх забезпечення (табл. 1.37). Така класифікація сформована за результатами аналізування літературних джерел, які розглядають різновиди потреб суб’єктів як у природних, так і в штучно створених системах, а також наукових думок щодо видів ресурсів, які можуть перебувати у власності і розпорядженні підприємства. Оскільки, як зазначалося вище, інтелектуальний потенціал не повинен бути для суб’єкта самоціллю, то і мотиви його формування та використання визначаються потребами у відповідних сферах і функціональних напрямах діяльності підприємства, де буде застосовуватися цей потенціал.

Таблиця 1.37

Потреби суб’єкта торговельного підприємництва у формуванні і використанні інтелектуального потенціалу




Класифікаційні ознаки

Види потреб ФВІП

Необхідне ресурсне забезпечення ФВІП

За значущістю

Основні, похідні

Фінансові, часові, матеріальні, технічні, організаційні ресурси

За особливостями діяльності підприємства

Загальні, специфічні

За сферою виникнення

Економічні, соціальні тощо

За функціональними проявами у діяльності підприємства

Виробництво, управління, маркетинг, інновації, зовнішньоекономічна діяльність та ін.

За здатністю задоволення

Ресурсозабезпечені, ресурсонезабезпечені

Примітки: сформовано на основі [95-98]


Саме це й зумовлює таку класифікацію потреб. До основних можна віднести потреби ведення прибуткової господарської діяльності та утримання (збереження наявних, здобуття нових позицій) підприємства на ринку, тобто ті базові потреби, для задоволення яких здійснюються усі процеси на підприємстві, у тому числі і формування та використання його інтелектуального потенціалу. Похідні потреби ФВІП є вторинними і сформованими на основі базових. Наприклад, потреби прибутковості та конкурентних переваг на ринку можуть обумовлювати виникнення таких потреб, як розроблення і впровадження нових видів продукції чи діяльності, освоєння нових ринків чи їх сегментів, підвищення рівня якості продукції, сервісу тощо. У розрізі загальних і специфічних потреб ФВІП під загальними слід розуміти потреби, властиві усім суб’єктам господарювання (наприклад, перелічені вище), а специфічні – ті, які характерні для конкретного підприємства у зв’язку з особливостями його господарської діяльності, стадій життєвого циклу тощо. У своїй сукупності потреби ФВІП можуть стосуватися економічної (потреби, пов’язані з господарською діяльністю, наслідки задоволення яких можна здебільшого оцінити показниками економічної результативності функціонування та розвитку підприємства), соціальної (визначаються особливостями і потребами соціальної стабільності та соціального розвитку регіону, у якому розміщене підприємство; полягають у необхідності створення робочих місць, забезпечення комфортних умов для праці і професійного розвитку, конкурентної заробітної плати для працівників, а також підготовки висококваліфікованих кадрів у актуальних для підприємства професійних сферах регіону) та інших сфер, у яких може проявити себе суб’єкт господарювання. За функціональним спрямуванням ФВІП може визначатися потребами виробництва (запровадження нових технологій, реорганізація й удосконалення виробничих процесів, розширення, диверсифікація виробництва тощо), маркетингу (розширення позицій, освоєння нових ринків збуту і(або) постачання, розроблення і впровадження стратегій просування і позиціонування продукції підприємства, обслуговування клієнтів тощо), інноваційної діяльності (потреби у здійсненні досліджень, проектуванні і впровадженні новаторських розробок у наявні та перспективні процеси діяльності підприємства), управління (потреби забезпечення ефективного управлінського впливу, розроблення й ухвалення раціоналізаторських управлінських рішень та інших факторів удосконалення системи управління підприємством), зовнішньоекономічної діяльності (потреби розширення обсягів і підвищення результативності діяльності підприємства на закордонних ринках тощо) та іншими функціональними процесами, притаманними підприємству.

Щодо ресурсів, затребуваних для ФВІП, доцільно виділити фінансові, часові, матеріальні, технічні та організаційні. Спостерігаємо певні особливості зв’язку організаційних ресурсів з ФВІП. Адже у процесах ФВІП вони виконують потрійну роль: як рівень розвитку системи управління, вони є вагомим фактором впливу на формування інтелектуального потенціалу підприємства; як вагомий ресурс у формі кадрового складу, технології розроблення управлінських рішень, розподіленої відповідальності тощо організаційні ресурси беруть участь у процесі ФВІП; у процесі формування інтелектуального потенціалу торговельного підприємства відбувається і їх трансформація, оскільки вони виступають складовою у структурі такого потенціалу. При цьому збалансованість потреб і можливостей ресурсного забезпечення ФВІП полягає у максимально можливій відповідності одне одному, наближеності до рівноваги чи перевищенні обсягом ресурсів потреб. Якщо певні потреби є більшими, ніж ресурси, які підприємство може використати для ФВІП, такі потреби є ресурсонезабезпечені і потребують перегляду, коригування чи відкладення реалізації до настання ресурсної спроможності підприємства. У складних поточних умовах ведення господарської діяльності вітчизняними підприємствами та, як наслідок, їх низької інноваційної активності у більшості галузей порівняно з закордонними компаніями саме нестача ресурсів стає головним обмежувальним фактором у ФВІП та зумовлює докладну оцінку й перегляд завдань і мотивів ФВІП відповідно до умов адекватності їх ресурсним можливостям суб’єкта торговельної діяльності.



Принцип технологічності інтелектуальних ресурсів торговельного підприємства полягає у тому, що з усіх можливих інтелектуальних ресурсів для залучення і використання системою інтелектуального потенціалу підприємства потрібно обирати ті, які є для конкретного підприємства найбільш технологічними. Технологічність слід визначати як характеристики, що забезпечують найбільш результативне формування і використання інтелектуального потенціалу за існуючих внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення встановлених цілей. Оцінювання рівня технологічності доцільно здійснювати як належних підприємству, так і потенційних інтелектуальних ресурсів, оскільки для формування інтелектуального потенціалу підприємство може створювати, удосконалювати або залучати ззовні. Під власними слід розуміти інтелектуальні ресурси, належні постійним працівникам, а також ресурси організаційного рівня, сформовані підприємством самостійно без залучення сторонніх суб’єктів. За необхідності підприємство може залучати ззовні інформаційні ресурси, висококваліфікованих фахівців, що володіють відповідним рівнем інтелектуального потенціалу. Залучення зовнішніх інтелектуальних ресурсів відбувається у вигляді вхідного трансферу знань, досвіду, інформації тощо на комерційних і (або) некомерційних умовах. У разі поєднання власні і залучені ресурси формують сукупний інтелектуальний потенціал торговельного підприємства. Явні інтелектуальні ресурси − це ті, які є виявленими, реальними на час оцінювання. Потреба у такому уточненні пояснюється наявністю, окрім явних, такого різновиду інтелектуальних ресурсів, як приховані (не можуть бути виявлені у певному періоді), що найбільш характерні для носіїв першого рівня інтелектуального потенціалу підприємства – працівників, формують його прихований інтелектуальний потенціал та не піддаються оцінюванню їхньої технологічності до виявлення. Наступним логічним кроком є розроблення базових критеріїв для оцінювання технологічності інтелектуальних ресурсів підприємства. Пропонуємо такі основні критерії: відповідність цілям і завданням діяльності підприємства (відображає здатність оцінюваного інтелектуального ресурсу бути використаним у повному обсязі відповідно до потреб підприємства); вартість придбання або створення (міра відповідності вартості інтелектуального ресурсу витратам, які здатне понести підприємство для його отримання); альтернативність застосування (можливість застосування інтелектуального ресурсу у більше ніж одному напрямі інноваційної діяльності підприємства); передбачувана результативність використання (потенційна спроможність ресурсу забезпечити досягнення бажаного результату у формі економічного чи іншого ефекту); можливість поєднання з іншими інтелектуальними ресурсами (здатність до взаємодії, взаємозалежності та взаємовпливу з метою формування цілісної дієвої системи інтелектуальних ресурсів підприємства); спрямованість синергічного ефекту у разі поєднання з іншими інтелектуальними ресурсами (досягнення системою позитивного результату у разі сприятливого взаємовпливу інтелектуальних ресурсів у межах конкретної системи інтелектуального потенціалу або негативного результату у разі несприятливого взаємовпливу); поточна актуальність щодо кон’юнктури на ринку інтелектуальних ресурсів; швидкість морального старіння; можливість розвитку; унікальність. Для аналізування обраних інтелектуальних ресурсів за визначеними критеріями оптимальним є застосування кількісної оцінки з присвоєнням балів у межах [-5; 5], з урахуванням вагомості кожного критерію для окремого виду ресурсу відповідно до особливостей конкретного суб’єкта господарювання та вибору серед альтернативних інтелектуальних ресурсів тих, які за результатами оцінювання дістануть найбільшу кількість балів. При цьому числове значення в інтервалі [-5; 0) свідчитиме про негативні для підприємства характеристики ресурсу, і навпаки, в інтервалі (0; +5] – позитивні. При цьому для розрахунку використаємо загальновідому формулу, що застосовується для числової експертної оцінки економічних об’єктів, явищ, процесів тощо. Наведемо формулу розрахунку технологічності для конкретного інтелектуального ресурсу:


(1.85)

де Irі – підсумковий результат оцінювання технологічності і-го інтелектуального ресурсу, і=1,…, n; Irіj – бальна оцінка і-того ресурсу за j-тим критерієм; kij – вагомість j-того критерію для і-того ресурсу,

Принцип взаємоузгодженості цілей носіїв інтелектуального потенціалу суб’єкта торговельного підприємництва полягає у несуперечливості цілей та мотивів працівників як носіїв першого рівня інтелектуального потенціалу підприємства, а також цілей, що виникають на другому (організаційному) рівні ФВІП. У разі їх незбігу зростає ймовірність внутрішньоорганізаційних конфліктів та втрачається спроможність не лише ФВІП, а й усієї господарської діяльності торговельного підприємства.

Принцип забезпечення можливостей інтелектуального розвитку працівників передбачає створення торговельним підприємством умов для професійного зростання та удосконалення його працівників, що є основними носіями інтелектуального потенціалу. Необхідність дотримання цього принципу пояснюється сучасними особливостями економічного розвитку та орієнтованістю провідних підприємств будь-якої галузі господарювання на резерв інтелектуальних можливостей власного персоналу. Як зазначають у своїй праці Р. Хант і Т. Б’юзен [99, с. 20], «кожна особистість повинна нести повну відповідальність за власний розвиток. До обов’язків компанії не входить спостереження за розвитком окремої особистості – вона не є власником вашого інтелекту чи напряму особистого розвитку. До обов’язків компанії входить забезпечення зростання вашого інтелекту». З джерел розвитку інтелектуальних можливостей працівників торговельного підприємства можна виділити найпоширеніші:



  • використання тренінгових форм навчання, різновидами яких можуть виступати коучинг, портфоліо, безпосередньо тренінг [100, с. 96] та ін. Для кожної з цих форм характерні власні методи, моделі та інші складові прикладного інструментарію. Такий спосіб набув упродовж останнього десятиріччя значного поширення і популярності та пов’язаний зі створенням численних консалтингових структур, тренінгових центрів, котрі, базуючись на досягненнях у галузях практичної психології та корпоративного управління, пропонують послуги з навчання, мотивування, професійного та особистісного розвитку персоналу. Однак через порівняно високу вартість залучення тренінгових програм постає проблема визначення та оцінювання їх практичної результативності, дієвості для формування чи розвитку інтелектуального потенціалу підприємства;

  • забезпечення сприятливого професійного та соціально-психологічного внутрішнього середовища для працівників. Адже, за твердженням деяких авторів [99, с. 59−60], більшість підприємств, витрачаючи значні кошти на навчання і перепідготовку працівників, не забезпечують належних умов, за яких можуть проявитися результати навчання. Тому необхідно створити комфортний професійний та психологічний клімат в організації, що забезпечить працівникам відчуття захищеності та впевненості у можливостях застосування їхніх знань і досвіду;

  • використання системи морального та матеріального стимулювання інтелектуального розвитку працівників. Як і будь-яка діяльність, інтелектуальна праця та інтелектуальне удосконалення працівників має належним чином заохочуватися та винагороджуватися із застосуванням загальновідомих та поширених у діяльності підприємств форм та методів мотивування. Наприклад, В. Гунько [101, с. 3−4] виділяє такі мотиваційні фактори у формуванні інтелектуального потенціалу підприємства: заробітна плата, умови праці, соціально-психологічний клімат, особистий приклад, індивідуальний підхід, встановлення терміну виконання та розподіл завдань за рівнем складності, сприяння саморозвитку та підтримка працівників.

Принцип забезпечення правової захищеності суб’єктів щодо результатів інтелектуальної діяльності гарантує працівникам і торговельному підприємству уникнення конфліктів та непорозумінь у розподілі майнових та немайнових прав за результатами їхньої інтелектуальної і творчої діяльності. З розвитком інтелектуальної, тобто орієнтованої на нематеріальні активи, економіки питання, пов’язані з особливостями визнання, правового захисту та комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності стають особливо актуальними і вивчаються науковцями [102−105]. Визначальним завданням у дотриманні даного принципу постає визначення тих можливих результатів інтелектуальної діяльності, щодо яких діє правова захищеність. Як стверджує Ю. Гарієвич [105, с. 2], «…хоча кожна інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат творчої діяльності стає об’єктом права інтелектуальної власності. Об’єктом останнього визначається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону». Сьогодні головним вітчизняним законодавчим актом, що регулює різновиди майнових та немайнових відносин між суб’єктами, є Цивільний кодекс України. Зокрема стаття 429 визначає особливості відносин між працівником та працедавцем щодо створених працівником інтелектуальних об’єктів у період дії трудового договору [102, с. 8]. Слід відзначити працю А. Кодинця [103, с. 18−20], у якій автор докладно аналізує можливі проблемні ситуації між працівниками і підприємством у сфері прав власності на результати інтелектуальної діяльності, напрями їх вирішення згідно із законодавством, а також надає рекомендації щодо запобігання їм. Тому важливим є врахування максимально можливої кількості нюансів у відносинах між підприємством і працівниками у сфері інтелектуальної праці та її результатів, забезпечення справедливої винагороди за її результати, що здійснюватиме сприятливий мотивувальний вплив на формування і використання інтелектуального потенціалу як працівників, так і підприємства загалом.

Принцип збереження каузативності між системами ФВІП полягає у забезпеченні динамічного і безперервного зв’язку між ними, а не у самовільному перетіканні функціональних процесів інтелектуального потенціалу від системи формування до системи використання. Адже формування інтелектуального потенціалу ще не є гарантією його обов’язкового використання, а принцип каузативності забезпечує перехід до етапу його використання через раціонально обґрунтований спонукальний управлінський вплив і (або) самомотивацію.

Загалом термін «каузативність» трактується як різновид причинно-наслідкових зв’язків та, за словами Г. Глущук [106, с. 211], визначається як «…такі зв’язки між причиною та наслідком, при яких друге не тільки безпосередньо випливає з першого та породжується ним, але його поява ще й обумовлена певним спонуканням». Тобто одна подія (причина) не завжди є гарантією настання іншої, пов’язаної з нею події (наслідку). У контексті розуміння процесу формування інтелектуального потенціалу як причини, а його використання як наслідку чітко простежується каузативність їхнього зв’язку відповідно до наведеного визначення. Тому ігнорування цієї об’єктивної характеристики, урахування лише каузальних зв’язків у соціально-економічних системах (коли причина обов’язково зумовлює наслідок) призводить до того, що інтелектуальний потенціал підприємства ризикує залишитися на стадії простої сукупності інтелектуальних ресурсів з втраченими можливостями їх застосування.

Принцип організаційної субсидіарності у процесах ФВІП виражає можливість для вирішення максимальної кількості завдань ФВІП у центрах відповідальності організації за опосередкуванням функції координування вищою ланкою управління. Цей принцип зумовлює розвиток раціонально обґрунтованої децентралізації управління процесами ФВІП, розширення повноважень та зростання ступеня відповідальності працівників нижчої та середньої ланок управління. Своєю чергою, це справляє сприятливий моральний вплив, оскільки викликає у працівників відчуття важливості своєї роботи, власної причетності та урахування їхньої думки щодо визначених функціональних напрямів діяльності підприємства. Загалом проблема відповідальності, самооцінки і самомотивації працівників є одним із ключових питань, що визначають успішність і результативність формування і використання інтелектуального потенціалу підприємства. Загальновідомо, що без бажання і розуміння працівником необхідності у його інтелектуальному розвитку та інтелектуальній діяльності, жодні мотивувальні дії керівництва не принесуть бажаного результату. Щодо застосування запропонованого принципу субсидіарності, дотримання якого сприятиме зростанню відповідальності працівників, доцільно звернутися до праці Р. Ханта і Т. Б’юзена «Як створити інтелектуальну організацію». У ній дослідники пропонують оцінювати кожне рішення та діяльність працівника на відповідність визначеним правилам [99, с. 17−18], що у перенесенні на інтелектуальний потенціал підприємства допоможе уникнути помилок та неефективних заходів стосовно ФВІП. Отже, згідно з методикою названих авторів доцільною є перевірка рішень з питань ФВІП до їх ухвалення на відповідність таким правилам: удосконалення: чи сприятиме рішення (дія) інтелектуальному удосконаленню працівника і, як наслідок, чи дасть користь торговельному підприємству; власність: відповідальність за використання виділених на ФВІП коштів та засобів; пропонуючи заходи та розробляючи рішення, виконання яких потребує видатків, працівник має оцінити їх з такої позиції: чи здійснив би він дані витрати з власних коштів; розуміння: при розробленні рішення необхідне його обговорення та узгодження з працівниками, що беруть участь у його ухваленні та на яких воно може вплинути у разі набрання чинності; здатність виконати: відповідальність за реалізацію та результативність ухваленого рішення; чесність: відкритість мотивів та відсутність прихованих «підводних каменів» запропонованого рішення; професіоналізм: відповідність професійних вмінь та досвіду, інтелектуальних можливостей для аналізування і виконання завдання, здійснення діяльності чи ухвалення рішення.

Принцип інформаційної конфіденційності у процесах ФВІП полягає у запобіганні витоку інформації, пов’язаної з особливостями та напрямами ФВІП, за межі суб’єкта торговельного підприємництва. Оскільки інформація може становити цінність для сторонніх суб’єктів, зокрема підприємств-конкурентів, її оприлюднення, розповсюдження чи інші недобросовісні дії призведуть до негативних наслідків для підприємства у формі економічних, кадрових, конкурентних чи інших втрат. Найбільш вагомими з можливих втрат для інтелектуального потенціалу підприємства слід вважати кадрові втрати унаслідок «переманювання» працівників, що займаються інтелектуальною діяльністю і характеризуються високим професіоналізмом та досвідом діяльності в обраній галузі, організаціями-конкурентами з пропозиціями кращих умов праці та вищого рівня винагороди за виконану роботу. Відомо, що інформаційна конфіденційність є гарантом збереження унікальності характеристик та результативності як ФВІП, так і розроблених та впроваджених завдяки інтелектуальному потенціалу інновацій. Сформовано багато цікавих наукових думок, пов’язаних із проблемою конфіденційності та захищеності підприємства.

Отже, запропоновані узагальнені принципи забезпечують основу для ФВІП суб’єктів торговельного підприємництва. Розроблені специфічні принципи мають прикладне значення, оскільки справляють вагомий вплив на створення та реалізацію управлінських рішень у сфері формування конкурентоспроможного інтелектуального потенціалу торговельного підприємства і його результативного використання. Однак вони не є діючими силами і повинні підкріплюватися обґрунтованим науково-методичним інструментарієм, а також бути зрозумілими завдяки сформованому категоріально-понятійному апарату. Узагальнимо основні складові концептуальних засад ФВІП суб’єкта торговельного підприємництва на рис. 1.47.






Рис. 1.47. Концептуальні засади формування і використання інтелектуального потенціалу суб’єкта торговельного підприємництва

**Холявка Лілія Юріївна – аспірант кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка».

Каталог: Referats
Referats -> Аварії на підприємствах
Referats -> Реферат з географії на тему: " Фінляндія"
Referats -> Реферат Епігенетичні основи і причини взаємозв’язку диференціації клітин, канцерогенезу та старіння
Referats -> Розробка й аналіз методів реалізації прискорення задач закриття інформації на різних обчислювальних платформах
Referats -> Обґрунтування адаптивних стратегій рослин для ресурсозбереження та агровиробництва
Referats -> Реферат циклу наукових праць за темою індикація стану техногенного середовища за мінливістю судинних рослин
Referats -> Матеріалознавство у товарознавчій експертизі 7 Рідкісноземельні метали
Referats -> План Вступ Гідроелектростанції (гес)

Скачати 331.56 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка