Конспект лекцій для студентів I курсу напряму підготовки 020207 «Дизайн» денної форми навчання Луцьк 2014 (075. 8)



Сторінка3/4
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.24 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4

Схема 1. Процес формування банку ідей і пропозицій
Лекція 5

План
1. Технологія створення дизайн-проекту.
Створення дизайн-проекту починають із виконання проектної пропозиції. Успішне її виконання – це запорука вдалого майбутнього проекту, створення якісної продукції, що буде мати попит і з часом буде реалізованою в серійне виробництво.

Роботу над дизайн-проектом потрібно починати з ознайомлення із завданням та збору інформації про об’єкт технологічної діяльності, який потрібно розробити. На даному етапі потрібно зібрати та проаналізувати всю інформацію, яка відноситься до даного типу об’єкта проектування.

Робота починається з вивчення теми та основного художньо-конструкторського завдання. Завдання художника-конструктора полягає в тому, щоб за мінімально відведений термін зібрати максимальну кількість інформації про об’єкт проектування – основні характеристики, загальний вигляд та форми конструкції най­кращих зразків виробів аналогічного типу об’єкта проектування. Джерелом інформації можуть бути публікації у вітчизняних та закордонних виданнях, каталоги промислових фірм та відомих виставок, зразки асортименту різноманітних фірм, інформація з Інтернету тощо. Уся зібрана про об’єкт технологічної діяльності інформація систематизується.

Прототипи об’єкта – проектування ретельно і критично оцінюються з точки зору сучасних вимог та всіх особливостей їх художньо-конструкторського рішення. Слід уважно та ретельно переглянути всі зразки виробів, зробити аналіз позитивних та негативних якостей діючої моделі прототипу, яка, з точки зору внутрішньої конструкції, може бути обраною основною базою для проекту – проектної пропозиції.

Проектування сучасних об’єктів технологічної діяльності – це процес вирішення складного комплексу пов’язаних між собою завдань, з одного боку, – техніко-економічними, інженерними вимогами, з другого – споживчими потребами людини. Дослідження споживчих властивостей об’єктів, а також, урахування соціальних вимог, що до них ставляться, дозволяють визначити конкретні вимоги до якості виробів, які проектуються.

Вироби, як об’єкти проектування, в якості матеріальних тіл повинні відповідати законам природи, а в якості суспільних речей – законам соціальної дійсності. До природних відносяться фізичні, хімічні, енергетичні властивості речовин, а до суспільних – користь, зручність, краса.



Художнє конструювання – не мета, а засіб, що забезпечує зв’язок між виробництвом та споживанням. Проміжними моментами даної системи є сфера розподілу та торгівля. Тому, загальна модель предметної дійсності включає чотири взаємозв’язані між собою сфери діяльності – проектування, виробництво, розподіл, споживання.

Функції речей у суспільних процесах різноманітні. Кожна річ, як об’єкт технологічної діяльності, може виступати, як мінімум, у чотирьох якостях: як проект-ідея, продукт виробництва, товар та предмет споживання. Річ, виріб, об’єкт, народжується у вигляді проекту, створеного конструктором спільно з художником-конструктором; набуває матеріальної форми, стає промисловим виробом унаслідок співпраці дизайнера, інженера, працівника, а потім, перетворившись на товар, потрапляє до споживачів та стає предметом споживання.

Таким чином, продукт праці перестає бути простим природним тілом, обробленим засобами праці, він стає предметом споживання, який володіє сукупністю корисних властивостей.

Сучасні показники якості виробів та споживчі властивості сучасних об’єктів технологічної діяльності різноманітні: анатомічні, фізіологічні, психологічні, естетичні тощо. Тому дуже важливим є проведення ергономічного аналізу прототипів.

Матеріал і конструкція, технологія перетворення одне в друге – це дуже важливий аспект художнього проектування. Усі основні матеріали, що використовуються в сучасному промисловому виробництві, можна об’єднати в три групи. Це деревина, метал та пластичні матеріали (до останніх, крім пластмаси, відносяться бетон та залізобетон).

У різних промислових виробах матеріал та конструкція по-різному впливають на форму об’єкта проектування. Перш за все, це вплив властивостей матеріалу на конструкцію виробу і навпаки. В об’єктах, де конструкція є елементарною, матеріал використовується в моноліті, наприклад, у посуді з пластмаси та металевих інструментах. У найпростіших конструкціях форма об’єктів у основному залежить від «роботи» самого матеріалу. У більшості випадків матеріал впливає на форму не безпосередньо, а через конструкцію.

Наприклад, у формоутворенні меблів останнім часом з’явилися нові тенденції впливу, які безпосередньо пов’язані з появою нових матеріалів, що у свою чергу впливає на конструкцію виробів. Меблі, в яких метал використовується в якості основного конструкційного матеріалу, відрізняються більш вільною просторовою організацією та можливістю складної трансформації (сучасний стиль «Хайтек»).

Можна виділити деякі типові конструктивні системи, що виконуються з різноманітних матеріалів, що надають формам споруд та виробів характерних ознак, які впливають на їх пластику та тектоніку (тектоніка – наука про вплив матеріалу на форму та роботу конструкції). Існують два основних типи конструкції – просторо­во-відкриті (монолітні або решітчасті) та конструкції, які виконуються в єдиному об’ємі.

Із розвитком виробництва та попиту, в об’єктів технологічної діяльності заявляються, як правило, нові робочі функції, а нова техніка та технологія (це особливо стосується електроніки, комп’ютерної техніки тощо) дають можливість використовувати нові конструкції, що відповідно, змінює не лише габарити виробів, але і їх форму.

Необхідно відзначити, що вплив нових матеріалів та конструкцій на форму не здійснюється автоматично, іноді деякий час зберігається традиційне рішення зовнішнього вигляду виробів та машин (деякі моделі автомобілів, засобів пересування, прасок тощо). У даному випадку форма знаходиться в протиріччі до конс­трукції, функціональні та виразні можливості яких використовуються частково. Перетворення зовнішнього вигляду об’єкта технологічної діяльності можливе завдяки творчому впливу дизайнера на процес проектування. Але дизайнер повинен ураховувати деякі аспекти.

У процесі формоутворення об’єктів проектування використовуються різні конструктивні системи, тому важливим є те, що дизайнер повинен виявити у зовнішній формі виробу, визначити основну конструкційну особливість. Якщо ж за основу конструкції вибирається другорядний конструктивний елемент, то цілісність форми руйнується.

За використання старої, діючої форми для нового за функціями об’єкта технологічної діяльності не обов’язково прив’язуватися до всіх елементів форми старої конструкції. Тобто – новим функціям повинна відповідати нова конструктивна основа.

Характер зовнішньої форми сучасного об’єкта проектування тісно пов’язаний із технологією його виготовлення. У більшості випадків, кожна сучасна технологія (литво, зварювання, штамповка тощо) надає нові можливості, з точки зору нового формоутворення, тому для отримання нової повноцінної форми виробу потрібно шукати та використовувати нові технологічні методи. Від дизайнера вимагається не тільки володіння знаннями в галузі сучасних технологій, а також постійне вивчення та пошук нових способів вирішення технологічних завдань. Упровадження нових технологічних методів часто пов’язане з організаційними труднощами, але дизайнер повинен відстоювати своє рішення, якщо це економічно виправдовується та сприяє створенню нових якісних виробів. (Відомо, що за хорошим проектом іноді виготовляються погані вироби).

Коло питань, які повинен вирішувати дизайнер у галузі технології, дуже поширене. По-перше, це врахування трудомісткості виготовлення виробів та значення найбільш раціональних методів його відпрацювання. Тут вагоме значення мають два аспекти – правильне поєднання різних матеріалів та вміння виключати тех­нологічні процесі, пов’язані з ручною обробкою матеріалів. Друге, яке безпосередньо відноситься до технології та якості форми, – це питання про можливість укрупнення деталей – заміна декількох деталей однією, або використання меншої кількості різних деталей. Однак, таке укрупнення елементів об’єктів проектування має бути в межах розумного, оскільки іноді збільшений елемент може вступати в протиріччя з усією формою конструктивного рішення.

Трете питання – про використання стандартних або раніше спроектованих вузлів, агрегатів та елементів, з яких може складатися конструкція виробу, тобто питання уніфікації елементів конструкції.

Останнє питання – упровадження нової техніки. Прослідковується прямий зв’язок між новими прогресивними технологічними рішеннями, які можуть іноді докорінно змінювати форму об’єкта проектування та тим, як це відбивається на економіці та культурі виробництва. Урахування нових технологічних досягнень дає підвищення працездатності виробництва, сприяє формуванню культурних цінностей працівників. Але, слід остерігатися захоплення перенесенням модних форм із однієї галу зі проектування до іншої. Наприклад, модна тенденція в машинобудуванні – обтічність форми, за механічного впровадження у станкобудівництво набагато ускладнила конструкцію основних деталей і відповідно процес виробництва станків.

Етапи дизайн-проектування, по суті, зливаються в єдиний процес з інженерним, і починаються ще до складання технічного завдання, а закінчуються доведенням дослідного зразка до виробництва. Інженерне та дизайн-проектування створюють процес розробки виключно корисних виробів, які є зручними в експлуатації, технічно досконалими, економічними та гарними. Але художнє конструювання має власні особливі завдання, тому процес розробки дизайн-проекту здійснюється відокремлено від процесу інженерного технічного проектування.

З урахуванням цих особливостей, розглянемо етапи дизайн-проектування.



І. Попередній аналіз та складання технічного завдання

Дизайнер повинен брати участь у складані технічного завдання на проектування, тому що в технічному завданні повинні бути вказані вимоги дизайну, які пред’являються до об’єкта проектування.

У ряді випадків, складання технічного завдання включає попередній аналіз виробів. На цьому етапі дизайнер вивчає прототипи та формулює загальні завдання на основі проведення попереднього аналізу прототипів. Крім того дизайнер повинен знати та враховувати: технічні можливості підприємства, перспективи техніки та технології, прогресивні сучасні методи промислового виробництва.

Проведені дослідження допомагають дизайнеру у формулюванні художньо-конструкторської проблеми та визначенні можливих шляхів їх реалізації. На цьому етапі дизайнер спільно з інженерами формулює необхідні вимоги, які пов’язуються основними функціями об’єкта проектування.



II. Попередній аналіз та розробка художньо-конструкторської пропозиції

Після одержання технічного завдання на проектування дизайнер починає розробляти попередню художньо-конструкторську пропозицію. Даний процес проходить паралельно з поглибленим аналізом вихідних проектних даних. Варіанти пропозицій оцінюються за наслідками аналізу.

Велике значення, на даному етапі проектування, надається ефективному збору інформації. Тут можна використовувати різноманітні методи вирішення творчих завдань (метод мозкової атаки, метод фантастичних аналогій, біоніка тощо). На основі зібраної інформації складається перелік умов, які безпосередньо впливають на якість об’єкта проектування. Ці умови об’єднуються в групи – відповідно до проблемних напрямків роботи. Результатом даного етапу роботи дизайнера є обґрунтовані варіанти художньо-конс­трукторських пропозиції.

III. Ескізний проект

Етап ескізного проектування – один із найважливіших моментів художнього конструювання. Ескізний проект – кінцевий варіант творчої пропозиції художника-конструктора, який повинен повністю визначити всі характеристики виробу, що проектується.

Вивчаючи конструктивні схеми виробів-аналогів, дизайнер повинен ретельно дослідити ступінь раціональності компонування вузлів, зв’язків з енергетичними джерелами та наступними показниками виробів: вага, габарити, міцність, потужність, продуктивність, вартість виготовлення з урахуванням ремонту, відповідність споживчим вимогам тощо.

На заключному етапі процес остаточного компонування виробу (прототипу виробу) здійснюється одночасно дизайнером та інженером-конструктором, який уточнює складові частини основних вузлів, що входять у виріб, їх габарити і схематичне компонування.



Компонування – один із найвідповідальніших моментів розробки художньо-конструкторських пропозиції та ескізів. Вузли робочого механізму та елементи форми компонуються в різних варіантах, здійснюється пошук найбільш раціональних і композиційно-цілісних рішень. Дизайнер повинен визначити можливі варіанти компонування та відповідні композиційні рішення, і тільки після цього інженер обробляє обрані варіанти, здійснює приблизний розрахунок конструкції.

Під час ескізного проектування застосовують дві спеціальних проектних мови, які доповнюють евристичні можливості одна одної, тобто можливості, пов’язані з творчим пошуком найкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки та мова так званого об’ємного проектування – макетування і моделювання. Ескізи виконуються на папері у чорно-білому зображенні або в кольорі. Основним методом пошуку дизайнера є макетування та моделювання. Модель створює найбільш реальну уяву про об’єкт про­ектування, допомагає краще розуміти зв’язок виробу з людиною та середовищем.

Для визначення варіанта (варіантів) ескізного художньо-конструкторського проекту необхідно мати наступну інформацію:

а)  короткий опис варіантів з обґрунтуванням кожного;

б)  перелік інформаційного та наукового матеріалів, які були використані;

в)  макети та моделі, які були виконані на етапі художньо-конструкторського ескізування;

г)  схеми ергономічних обґрунтувань;

д)  кольорові таблиці тощо.

Кінцевий варіант художньо-конструкторської пропозиції повинен відповідати всьому комплексу вимог та умов проектного завдання.

IV. Художньо-конструкторський проект

Характерна особливість даного етапу – обсяг роботи, що виконує інженер-конструктор, значно більший, ніж у дизайнера – обраний варіант художньо-конструкторської пропозиції, у першу чергу, проробляється в технічному відношенні.

При цьому велика частина часу відводиться об’ємному моделюванню виробу та його окремих елементів, уточненню загальної композиції, компоновці елементів промислової графіки (тестування, цифрові таблички, щити керування та контролю, шкали тощо). Макети виконуються в натуральному розмірі.

На даному етапі художнього конструювання дизайнер повинен виконати креслення загального вигляду у відповідності з останнім, затвердженим варіантом, надати схему виконання та рекомендації, щодо використання оздоблювальних матеріалів. Процес затвердження проекту вимагає ретельного аналізу всієї проектної документації.

У склад художньо-конструкторського проекту входять наступні матеріали:

1. Пояснювальна записка, яка включає: інформацію про завдання, яке будо поставлено перед дизайнером; вимоги до художньо-конструкторської розробки; характеристика основних тенденцій формоутворення виробу; ретельний опис художньо-конструкторського проекту, його техніко-економічне та ергономічне обґрунтування, аналіз перспективного економічного ефекту; порівняльні компонувальні схеми; вимоги щодо  технології виготовлення об’єкта проектування; характеристика оздоблювальних матеріалів.

2. Виписка з протоколу про затвердження художньо-конструкторської пропозиції.

3. Креслення загального вигляду виробу та вузлів, перспективне  або аксонометричне зображення об’єкта проектування, малюнки.

4. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень макетів виробів і малюнків відповідно різним етапам розробки.

5. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень прототипів.

6. Еталон зовнішнього вигляду об’єкта технологічної діяльності або макет.

V. Робоче проектування та авторський нагляд

Після затвердження художньо-конструкторського проекту дизайнер обробляє креслення і принципи систематизації складних поверхонь виробу, складає супроводжувальну документацію, розробляє робочі креслення, за якими будуть виготовляти виріб.

При розробці робочих креслень відповідальність дизайнера дуже велика. Він повинен слідкувати за виконанням робочих креслень тих деталей та вузлів, які можуть впливати на зручність експлуатації та зовнішній вигляд виробу.

Дизайнер бере активну участь у процесі виготовлення дослідного зразка та його випробуванні. Якість дослідного зразка перевіряється в реальних умовах експлуатації з урахуванням вимог, які є основою проектування. Дизайнер та інженер-конструктор здійснюють авторський нагляд за реалізацією проекту в умовах виробництва. Нагляд є також вважливою частиною процесу створення нового виробу.



VI. Експертиза

Унаслідок проведеного комплексного врахування всіх вимог та узгодження окремих вимог між собою, дизайнер повинен внести в проект такі якості об’єкта, які зроблять його оптимальним для споживання.

Виникає питання – як одночасно відповідати усім вимогам дизайну та всім іншім, що були вказані раніше? Як же практично ці вимоги можуть бути реалізовані в процесі художнього проектування? Як ці вимоги втілюються в результат проектної діяльності в нову форму існування – у нову річ?

Для того, щоб уявити майбутній виріб або комплекс виробів, дизайнеру потрібно знати, як ці об’єкти будуть комплектуватися між собою. Тобто, у кожному конкретному проектному завданні повинно бути враховано не лише вимоги до конкретних об’єктів технологічної діяльності, але й вимоги, що ставляться до групи од­нотипних виробів. У даному випадку виникає проблема створення так званої оптимальної номенклатури виробів та оптимального асортименту виробів.

У ході розробки оптимальної номенклатури виробів з’являється необхідність оцінювання тих виробів, які в даний час виготовляються, таті, що є новими об’єктами технологічної діяльності. Тому експертиза промислових виробів та об’єктів проектування, яка здійснюється на основі багатогранного вивчення моделей, що виготовляються, та порівняння їх із кращими вітчизняними і закордонними зразками – це необхідна ділянка в процесі уточнення загальних вимог, що ставляться до них. Отже, експертиза повинна проводитися комплексно.

У процесі експертизи об’єкт оцінюється за різними аспектами в плані технологічного удосконалення, зручності користування, оптимальності ринкової вартості, оцінки користувача з точки зору доцільності та краси. Одночасно визначається, наскільки даний об’єкт проектування за своїми показниками є раціональним із точки зору інтересів розвитку сучасного господарства.


Лекція 6

План


  1. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту.

У галузі виробничих технологій або високотехнологічних механізмів сконструйовано велику кількість технічних об’єктів – машин, двигунів, засобів зв’язку, знарядь праці, інтер’єрів, тощо. Разом із тим, винахідники в усьому світі продовжують пошуки все нових конструкцій та розв’язків. Цей пошук починають із того, що дизайнери аналізують зразки й аналоги об’єктів, які створювались у минулому або вже існують на цей момент.

Дійсно, якщо поглянути на будь-який вид виробничої діяльності людини, то він представлений у вигляді саме досвіду такої діяльності, який був накопичений упродовж минулих десятиліть, а то й століть. Указаний досвід не лише використовується в процесі створення чогось нового, а й виступає підґрунтям для подальшої еволюції суспільства і, зокрема, розвитку технологій та виробництва. Із розвитком цих технологій відбувається значне збільшення відповідних обсягів наукової та іншої спеціалізованої інформації. У тому числі й тієї, яка стосується об’єктів технологічної діяльності людини. Тому важливою рисою сучасного дизайнера чи фахівця будь-якої галузі виробництва є не стільки втримання в пам’яті всіх можливих варіантів конструкції та інших специфічних відомостей про виріб, об’єкт, як уміння здійснювати аналіз інформації, що стосується проекту і, зокрема, безпосередньо об’єкта проектування.

Процес проектування та конструювання, виготовлення будь-якого виробу чи технологічного об’єкта підлягає закону, який можна назвати законом історичної детермінації або еволюції об’єктів технологічної діяльності людини.

Суть цього закону полягає в тому, що створення нового пристрою чи будь-якого технічного або технологічного об’єкта (процесу), відбувається з опорою на вже відомі знання, практичний досвід використання аналогічних об’єктів чи процесів.

Створення виробу починають із усебічного вивчення всіх питань, які в першу чергу стосуються історії створення подібних виробів, різних його комбінацій, Дослідження ідей чи закономірностей, що закладені в принцип дії історичних попередників об’єкта проектування.

Якщо ми проектуємо інтер'єр, фірмовий стиль то закон еволюції стилів, об’єктів можна виразити через такі запитання: «Яким інтер'єр, фірмовий стиль є сьогодні, яким був раніше і яким буде завтра»? Відповідаючи на поставлені запитання, дизайнер ураховує кращий досвід в історії створення та розвитку даного стилю об’єкта, окремо переглядає його недоліки, (технічні, конструкторські, ергономічні тощо) та переваги, і на основі цього пропонує нові ідеї стосовно майбутнього виробу, об’єкта. Отже, це своєрідний моніторинг, що проводиться стосовно існуючих аналогів об’єкта проектування, суть якого зводиться до того, що складають ряди, в яких відображають розвиток форми, конструкції, стилю, композиції щодо майбутнього виробу. Кожна наступна модель автомобіля в цілому за формою та конструкцією може бути схожою на попередню, проте мас незначні відмінності, які покращують її ергономічні чи технологічні показники. Отже, дизайнер під час створення виробу, об’єкта не вигадує щось абсолютно нове, а спирається на вже відомі зразки, аналізує їх та вносить у їхню конструкцію нові елементи, змінює форму тощо.

Аналіз, розподіл, класифікація – методи розумової діяльності винахідника. Як ми вже згадували вище, не кожна людина здатна втримувати всю інформацію про об’єкт проектування. Тому вчені досить часто вдаються до класифікації виробу, технічних об’єктів, намагаються систематизувати їх у певній послідовності з метою докладного аналізу. Тут аналіз слід розуміти як метод, що дозволяє одержати необхідну інформацію про структуру об’єкта дослідження (виріб, який проектують).



Аналіз (у перекладі з грецької розпад, розділення на окремі частини) – операція уявного або реального поділу цілого (об’єкта, властивості, процесу чи співвідношення між предметами) на складові частини, яка виконується в процесі пізнання або предметно-практичної чи дослідницької діяльності людини.

Аналіз у роботі дизайнера, конструктора – це метод наукового дослідження виробів, найголовніша складова художнього конструювання.

Аналіз, як метод наукового дослідження, дає змогу здійснювати класифікацію. Тому, як правило, кажуть, що аналізувати – значить досліджувати, розкладати на складові частини виріб чи об’єкт дослідження.

 Розподілом  називають процес мислення, за якого розглядається певний клас об’єктів, що уявно поділяють на два або більше підкласів.

Наприклад, серед технічних об’єктів візьмемо клас стилів інтер’єрів.

Якщо клас об’єктів розподілити на два підкласи, що мають протилежні видові відмінності, – інтер’єри, які є історичними, стилями і інтер’єри, які є не історичними, сучасними – то такий процес розподілу на дві не пересічні частини об’єктів називають дихотомією.

Класифікацію розуміють як процес мислення, у ході якого уявно об’єднують у групи предмети, що мають визначені ознаки, спільні для кожної групи.

Результатом проведеної класифікації може бути зведена таблиця, у якій досліджувані предмети чи об’єкти укладені в різні групи.

Зрозуміло, що вона не претендує на вичерпну енциклопедію об'єкта, проте, дає змогу зробити аналіз того узагальненого історичного досвіду, який склався у винахідництві та будуванні об’єктів.

Складена таблиця за таким принципом: горизонтальні рядки показують основні етапи історичного розвитку стилів; у вертикальних рядках таблиці зібрані інтер’єри, що аналізуються у стильову форму і т. д.

Під час виконання потрібно постійно аналізувати стильову відому конструкцію, ураховували позитивний досвід, намагаючись усунути негативні чинники в діючій конструкції об’єкта проектування тощо.

Класифікація промислової продукції є провідною умовою всебічного визначення її якості. У зв’язку з цим, розрізняють різні види аналізу: художньо-конструкторський, функціональний тощо. Для визначення різних підходів у проведенні аналізу промислових виробів їх розподіляють на групи (підкласи).

Так промислові вироби як окремий клас поділяють на чотири підкласи:

а) вироби, що безпосередньо обслуговують людину (меблі, одяг, взуття тощо);

б) вироби, що обслуговують людину і водночас виконують технічну функцію (електроарматура, побутова техніка, пристрої тощо);

в) вироби, що виконують певну роботу і частково обслуговують людину (засоби транспорту, прилади, станки тощо);

г) вироби, які виконують лише певну роботу (автоматизовані системи, вузли механізмів машин тощо).

Отже, підсумовуючи, можна відзначити, що аналіз, класифікація виробу проектування чи його аналогів – це трудомісткий процес розумової діяльності, який спрямований не лише на позитивні чи негативні сторони конструкції виробу, а й ураховує всі аспекти роботи над виробом: від його форми та кольору до реклами як продукту певної торгівельної марки. Тому під час аналізу дизайнер дає відповідь на запитання, що стосуються не лише того, що було чи що є, а й більш докладно визначає, які власне є потреби у вдосконаленні об’єкта проектування за такими напрямками, як:



  • предметний (художня цінність виробу, нові конструктивні елементи чи функції, форма, колір, конструкційний матеріал, із якого виготовляється виріб);

  • виробничий (технологічність об’єкта, автоматизація під час виготовлення, низька матеріало – та енергоємність виготовлення, уніфікація тощо);

  • експлуатаційний (надійність, зручність в обслуговуванні тощо);

  • торговельний (транспортування, тара чи упаковка до виробу, товарний вигляд, реклама на упаковці тощо).

Дизайнер зобов’язаний аналізувати всі об’єкти власної творчої роботи – від загальних попередніх міркувань, до того, як почнеться процес проектування, на всіх етапах проектування та виготовлення виробу і навіть після того, як виріб випущено в серійне виробництво.

Недостатній аналіз на окремих стадіях роботи знижує цінність виробу, ще на стадії його проектування. Відсутність обґрунтованого художньо-конструкторського аналізу під час проектування може призвести до морального знецінення виробу ще до того, як почнуть його серійний випуск.

Аналіз об’єкта проектування передбачає поєднання різноманітних факторів, вимог, умов, шляхів реалізації проекту. Наприклад, якщо розглядати лише функціональну сторону об’єкта проектування і не враховувати конструкційний матеріал, форму виробу в цілому, конструктивні особливості, технологію його виготовлення, то аналіз виробу буде неповним, і таким, що не виявлятиме всіх проблем, які можуть виникати під час його проектування та виготовлення.

Після того, як визначено напрямок чи напрямки, за якими будуть удосконалювати (змінювати) або «розвивати» конструкцію майбутнього виробу, чітко окреслюють діапазон необхідних для цього робіт, і відповідно на основі цього формулюють завдання. Визначаючи завдання, дизайнер у першу чергу з’ясовує два основних запитання: по-перше, який кінцевий результат необхідно одержати і, по-друге, чи буде одержано розв’язок проблеми, над якою працюють? Зрозуміло, що, коли розв’язуються проблеми високого рівня складності, однозначної відповіді на поставлені запитання одержати не можливо. Проте, визначення завдань проекту, якщо завдання формулювати в їх контексті й у ході роботи час від часу до них повертатись, то ефективність розв’язання проблеми значно зростає. Розглядаючи кожен можливий варіант, розв’язку (мається на увазі форма виробу, колір чи обраний конструкційний матеріал, з якого його виготовлятимуть), дизайнер враховує: позитивні та негативні наслідки від прийнятого рішення як це буде впливати на остаточний варіант, тобто розв’язок поставлених завдань.


Тема 2. Реалізація дизайн-проектів
Лекція 7

План


  1. Можливі суб’єкти у дизайнерському середовищі.

Вироби, що створюються за допомогою художнього конструювання повинні відповідати сучасним вимогам, які пред’являє до них штучне предметне середовище, що безперервно змінюються та удосконалюється.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві розуміння можливих засобів задоволення людських потреб, дозволяють сформулювати визначені вимоги щодо оцінки якості проектування і виробництва промислової продукції, як вимоги дизайну. Вони являють собою систему принципів і закономірностей, що відображають усю складність взаємин людини з предметним світом.

Комплекс вимог дизайну  і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи:


  • соціальні;

  • утилітарно-функціональні;

  • ергономічні;

  • естетичні.

Для того, щоб оцінити сукупність суспільно корисних властивостей виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов’язаних із матеріальними витратами: одноразовими – на виробництво виробів та тривалими – на його споживання і ремонт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам дизайну – це результат порівняння величини корисного ефекту споживання речі і сумарних матеріальних витрат.



Основні принципи художнього конструювання

Художнє конструювання – новий метод проектування виробів промислового виробництва, впровадження якого повинне забезпечувати високу якість продукції.

Основною  метою  художнього конструювання є активне вдосконалювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Треба відзначити, що зміст та стадії художнього конструювання визначаються напрямками,  за якими розвивається дизайн сьогодні.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалізації), із яких найбільш поширені наступні: приладо – і містобудування, засоби транспорту, вироби легкої промисловості, інструменти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування – архітектурного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерського проектування – системотехнічного, організаційно-управлінського (АСУ), соціального тощо.



Основні принципи художнього конструювання виробів промислового виробництва:

1. Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань.

2. Врахування особливостей  навколишнього середовища та конкретних умов.

3. Єдність форми і змісту.

У художньому проектуванні, конструювання найбільш вагомим є вирішення утилітарно-функціональних питань. Будь-який виріб, зроблений людиною, має визначене призначення і виконує відповідну функцію.

У процесі проектування як форми виробу  в цілому, так і окремих частин, у першу чергу, необхідно прагнути до того, щоб форма виробу максимально відповідала його утилітарно-функціональному призначенню.

У сучасній практиці проектування сутність першого принципу можна відобразити лаконічною формулою: користь + зручність + краса. Кожний елемент даної формули являє собою сукупність наступних факторів: «користь» – техніко-економічних; «зручність» – ергономічних; «краса» – естетичних. Тому у процесі художнього конструювання повноцінний результат оптимального рішення форми виробу є наслідком використання цієї формули. Не можна нехтувати окремими складовими формули на користь інших (наприклад, менше уваги приділяти питанням  зручності та функціональності майбутнього виробу, і за рахунок цього спрощувати його конструкцію, технологію виготовлення тощо).

Виріб, як суб’єкт проектування повинен відповідати оточуючому дизайнерському середовищу і конкретним умовам. Розглянемо декілька прикладів:

1. Планування та конструкція автобусів, які призначені для внутрішнього міського та міжміського транспортування (рейсові поїздки на великі відстані), повинні бути зовсім різні. У першому випадку, у конструкції автобуса необхідно забезпечити більш вільні проходи та більшу кількість дверей. У другому випадку, навпаки, необхідно максимальне використання площі під місця для сідання, та наявність одного виходу та одного входу. 

2. Транспортні засоби пересування в умовах півночі та півдня, тобто різних кліматичних умов, повинні мати суттєві конструктивні відмінності, технічні та експлуатаційні характеристики. Тому,  на стадії визначення конструкції автобусу  та матеріалу для його виготовлення, мають  бути враховані температурний режим,  кліматичні особливості регіону, в якому буде відбуватись його експлуатація.

3. Питання, що пов’язані з визначенням кольору для фарбування промислових приміщень та обладнання неможливо розв’язати  у загальному вигляді, без урахування конкретних умов. Відомо, що визначення кольору інтер’єру залежить від багатьох аспектів, наприклад, характеру промислового процесу, розмірів та завантаженості  промислової площі, освітленості приміщень тощо.

Таким чином, жоден об’єкт проектування не можливо розглядати без урахування умов навколишнього середовища та конкретних умов експлуатації. Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичних та соціальних вимог до об’єкту проектування  є найбільш складним і відповідальним в художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть формується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись з їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, техніки, мистецтва і соціальних умов життя людей.

Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином з появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-економічних і побутових умов, під час  розвитку продуктивних сил суспільства.

Найбільш широко принцип єдності форми та змісту використовується у галузі архітектурного дизайну.  Образ різних типів суб’єктів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми і змісту. Див. таблицю 1.



Таблиця 1

Послідовність художнього конструювання суб’єктів (об’єктів)

технологічної діяльності


Стадії інженерного проектування

Етапи художнього конструювання

Результати роботи художника-конструктора

Технічне завдання

Розробка технічного завдання. Попередній аналіз проектної ситуації

Узгодження з дизайнером технічного завдання

Художньо-конструкторський аналіз

Розкриття якостей аналогів і комплексу зв’язків «людина – виріб» та «людина – середовище»

Узагальнення художньо-конструкторського аналізу.

Технічна пропозиція

Розробка художньо-конструкторської пропозиції.

Дослідження, що стосуються

соціологічних, ергономічних та інших даних про об’єкт проектування.

Визначення вимог, що ставить дизайн до виробу, що проектується. Визначення художньо-конструкторських завдань.

Розробка попередніх варіантів художньо-конструкторських пропозицій. Узгодження художньо-конструкторських пропозиції


Художньо-конструкторська пропозиція.

Дані проектних досліджень.

Формулювання вимог дизайну щодо виробу
Формулювання художньо-конструкторських завдань.
Варіанти схем компонування.

Художньо-конструкторська пропозиція



Ескізний проект

Ескізне проектування

Аналіз та відбір художньо-конструкторських пропозиції.


Вивчення конструкції, матеріалів та технології виготовлення виробів.
Розробка ескізних варіантів виробів в графіці та у об’ємі (з урахуванням ергономічних вимог тощо)

Ескізний проект.

Варіанти художньо-конструкторських пропозиції.


Дані про конструктивні рішення, властивості матеріалів та технології.
Ескізи та пошукові моделі виробів


Технічний проект

Художньо-конструкторський проект.

Заключне компонування виробу.

Художньо-конструкторська проробка форми.

Розробка складних поверхонь.


Вибір конструкційних та оздоблювальних матеріалів.

Моделювання та макетування.

Економічне обґрунтування рішення.

Оформлення проекту.

Узгодження технічного проекту


Художньо-конструкторський проект.

Компонувальні креслення виробів.


Ескізи робочих креслень складних поверхонь.
Модель або макет виробу.

Пояснювальна записка



Розробка робочої документації

Робоче проектування.

Розробка креслень складних поверхонь.

Розробка креслень вузлів та деталей.

Узгодження робочої документації



Робочі креслення.

Креслення складних поверхонь.

Креслення вузлів та деталей, які є найбільш вагомими у зовнішньому вигляді виробів


Дослідний зразок

Участь в авторському нагляді за процесом виготовлення та випробування

Висока якість зразку


Лекція 8

План
1. Проектний аналіз і завдання гармонізації дизайнерського рішення.
Втілення композиційних пропозицій у дизайн-проекті є самостійним і надзвичайно відповідальним творчим етапом, не менш важливий для результатів роботи, ніж бездоганність і новизна концептуальних ідей. Бажання покращити якість проекту змушує автора знову і знову перевіряти і перевіряти ще – чи достатньо виразно виглядає об'єкт, яке саме враження він справить на глядача.

Для цього в розпорядженні проектанта є засоби, що дозволяють звіряти результат з первісними ідеями, і якщо треба – виправляти його.

Ці засоби поділяються на дві групи:


  • інструменти естетичного контролю відповідності результатів проведення рутинних проектних заходів (детальні креслення умовних проекцій, опрацювання форм деталей і фрагментів цілого тощо) вихідним пропозиціям;

  • прийоми і способи коригування прийнятих структурних із детальних рішень, здатні, не порушуючи задуму, підвищити його виразність.

Друга група засобів фактично повторює широко відомі технології формування візуальних характеристик будь-якого дизайн-об'єкта. Тоді як перша утворює методологію проектного аналізу – набору емпіричних рад і правил, що дозволяють автору:

а) відійти, «відвикнути» від безперервного спілкування зі своїм дітищем, поглянути на нього неупереджено;

б) знайти об'єктивні і випадкові відступи проробленого від наміченої

раніше «ідеальної» цілі;

в) проаналізувати «формальні» якості роботи: погодженість кольору,

ритмічні і пропорційні зв'язки тощо;

г) вибрати заходи щодо виправлення недоліків або знайти способи

посилення позитивних вражень.

Більшість прийомів проектної перевірки – від найпростішого правила «відійти від мольберту», щоб побачити роботу загалом, до бажання повного графічного моделювання натурних вражень в проектних матеріалах (відмивання тіней, відтворення кольору та фактури матеріалу, зображення «масштабних покажчиків» – антуражу, людей) щодо архітектори та дизайнери автоматично дізнаються під час навчання. Але деякі з них вимагають спеціального акцентування.

Складання узагальнених композиційних схем допомагає позбавитися від накопичених по ходу роботи помилок та перекручень і прояснює автору позитивні і спірні сторони його ідеї. Справа в тому, що в процесі «обростання» дизайн-концепції реальними розмірами, конструкцій тощо, вихідна ідея часто спотворюється, закриваючись випадковими враженнями і дрібницями. Умовні схеми, складені за вже напрацьованим матеріалами проекту, розбиваючи його на змістовні рівні (в середовищному дизайні) – загальний акцентно-домінантний лад об'єкта, композиційні системи окремих деталей чи фрагментів) виявляють ці спотворення.

Опрацювання схем масштабної координації (як на базі загальних проекцій дизайнерського рішення, так і з урахуванням особливостей його значущих фрагментів) підказує, які принципові масштабні враження отримає глядач від сприйняття об'єкта. Знаючи, які його компоненти і яким чином повинні здійснюватись реальні масштаби зв'язку зі споживачем, автор може націлено вносити необхідні перетворення в їх зовнішність.

Такого ж роду умовні схеми можна складати для перевірки інших візуальних особливостей об'єкта: ритмічного ладу, фактурно-пластичних співвідношень, мобільних змін його вигляду тощо. Під час порівняння подібних моделей проектувальник свідомо відмовляється від частини конкретних властивостей аналізованих елементів і їх поєднань – реальної форми, промальовування деталей тощо. Замінюючи їх умовними «знаками», але зберігаючи, однак, деякі їх фактичні параметри: габарити, співвідношення мас, взаємне розташування складових тощо. При цьому реальні характеристики замінюються їх графічними символами – домінанти виділяються тоном, осі композиції зображуються як натуральні лінії, умовні масштабні членування показуються як фактично розмірні модулі тощо. Іншими словами, реально придуманий на даній стадії об'єкт перетворюється на ряд абстрактних моделей, кожна зі своїм специфічним змістом, що дозволяє автору розкласти систему утворюваних об'єктом вражень на цілий ряд самостійних підсистема, встановивши їх дієвість у створенні кінцевого дизайнерського образу. А змоделювати це сумарне відчуття (або його окремі аспекти) найпростіше за рахунок накладення «приватних» композиційних та інших схем, виконаних, наприклад, на кальці.

У середовищних, і в предметно-графічних комплексах складання і застосування таких схем особливо корисно для вивчення і досягнення їх спільної композиційної (колористичної, ритмічної тощо) узгодження, цілісності вражень. Для професіонала ці властивості ідентифікуються із поняттям «гармонійність» – (від грецького harmonia зв'язок, стрункість, домірність) протиставлення неорганізованості, хаосу несуперечливої єдності, що зливається в ансамбль вражень від доданків композиції. Ця категорія означає відсутність у полі зору елементів і деталей, що дратують очі, «вибиваються» з ансамблю.

Іншими словами, поняття про гармонію припускає органічне узгоджене освоєння загальної системи образів оточуючих нас предметів і просторів від приватних вражень та їх угруповань, до уявлення про їх синтез в образі всієї системи. Системи, в якій різні «поверхи» візуальної конструкції можуть споруджуватися і жити за своїми законами, де контрасти і навіть дисонанси в деталях перекриваються узгодженістю почуттів при спілкуванні з кінцевою цілісністю.

Гармонізація закріплює зв'язки між «ярусами» композиційної структури, впорядковує їх, тим самим роз'яснюючи глядачеві ідеї художника, прилучає споживача до ідеології автора – через риси і почуття, так чи інакше властиві обом.

Закони гармонізації діють не тільки «в глибину», від одного ярусу сприйняття до іншого, але і «по горизонталі», при поелементному знайомстві з комплексом. Вважається, що всього принципів гармонізації, що визначають формальну досконалість композиційної структури є п'ять:



  • повторюваність властивостей цілого в його частинах (введення певної ознаки цілого – кольору, конкретної форми тощо в його основних елементах);

  • підпорядкованість частин (виділення головних, другорядних і додаткових або нейтральних елементів);

  • співмірність пропорційна чи ритмічна;

  • врівноваженість частин цілого (умовна «рівновага» різних фрагментів загальної картини щодо осей композиції);

  • синтез попередніх ознак в єдності візуальної організації об'єкта.

Принцип, який виключає появу різких, неприємних глядачеві відхилень від даної системи: художник підсвідомо або свідомо прагне прибрати, завуалювати такі відхилення доступними йому засобами – зміною пропорцій, розмірів, пластичними деформаціями, зміною кольору тощо. Інакше кажучи, в професійному плані гармонізація виробів дизайнерського мистецтва є розвиток його композиції, більш тісного з'єднання її елементів в цілісність за рахунок внесення (уточнення, приглушення тощо) спільних рис або компонентів. А критерієм гармонійності виступає комплекс відчуттів від його емоційної орієнтації, яка таким чином стає самою останньою сходинкою на шляху художника до кінцевої мети його творчості – дизайнерського образу. І чим цілісне, могутніше, доступніше глядачеві емоційна організація дизайнерського об'єкта, тим ясніше буде сприйматися і сам образ.

Порушені в цьому розділі курсу базові категорії методики дизайнерського проектування (інтегральні складові дизайнерського образу, положення про композиції і гармонізації, а також підсумкові варіанти композиційних структур, прийоми і способи контролю за якістю дизайнерських рішень тощо) притаманні всім формам і видам дизайну. В одних випадках їх дія простежується відносно легко, в інших доводиться вдаватися до особливих прийомів, що підсилює ефективність їх використання для отримання потрібного автору результату.

Найважчий у цьому плані варіант дизайнерської роботи – середовищне проектування, де взаємодіють одночасно поєднанні площинні, об'ємні і просторові форми, що вимагає спеціальної демонстрації особливостей використання цих фундаментальних положень в технології дизайну середовищних об'єктів і систем.


Лекція 9




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка