Конспект лекцій вибіркової навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки логіка для студентів



Сторінка4/55
Дата конвертації11.03.2019
Розмір1.67 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55
2. Логіка і мова. Інструмент, який дозволяє в лаконічній і стислій символічній формі відобразити логічну структуру думки і тим самим зробити можливою формалізацію (лат. formalis – складений за формою) подальших логічних операцій (дій над раціональними формами думки), – це мова логіки. Саме мова забезпечує виведення одних логічних форм з інших згідно зі встановленими в логіці правилами і законами. І саме це виведення визначає правильність теоретичного мислення. Це означає, що правильність теоретичного мислення в логіці багато в чому обумовлена її мовою. Як поза логічними діями не існує логічної мови, так і без логічної мови ніякі логічні дії, а зрештою, правильність мислення неможливі.

Мова – це соціальна форма, що є матеріальною природною (звукова мова, пластика людського тіла : пози, жести, міміка) і штучною (мова математики, логіки, живопису, музики, дорожні знаки і т.д.) знаково-символічною системою, за допомогою якої люди спілкуються, здійснюють пізнання світу і самопізнання, зберігають і передають інформацію, керують поведінкою один одного.

Мова забезпечує кореляцію змісту людського мислення з осмислюваним ним об'єктивним світом. Мова заміщає в діях мислення освоювані ним матеріальні об'єкти. Цим вона дозволяє мисленню виконувати активну роль, встановлювати сутність і закономірності цих об'єктів, створювати на цій підставі моделі та способи їх доцільного змінення.



Будь-яка мова складається зі знаків. Знак – це елемент мови, який заміщає і представляє предмети і їх ознаки в процесі мислення і пізнання.

Знак характеризується наявністю значення і смислу (лат. sensus – смисл). Значення (екстенсіонал, лат. extensio – обсяг) знаку – це предмет матеріального світу, представлений цим знаком. Смисл (інтенсіонал, лат. intensio – напруга) знаку – це інформація, що передається знаком, про наявність або ознаки позначуваного предмета. Це те, що називається прямим смислом, на відміну від переносного смислу (тобто того, що вказує на подібність предмета іншим предметам: «Вугілля – хліб промисловості») і етимологічного (тобто того, що пояснює буквальне значення слова: «Буття» – вчення про суще»).

Знаки виконують репрезентуючу функцію (лат. representatio – представлення, наочне зображення), тобто вказують на предмети і їх ознаки (властивості і відношення). Інтерпретуючи знаки, розкриваючи їх смисл і значення, людина і пізнає об'єктивний світ. Адже сам світ, його зміст безпосередньо не залучається до діяльності мислення.

Залежно від екстенсіоналу (значення) знаки можуть бути уявними або реальними.

Уявні знаки – це знаки, екстенсіоналу яких не відповідає жоден наявний предмет. Уявні знаки відображають як фантастичні предмети («дунайська русалка», «ідеальна держава»), так і предмети, які цілком могли б існувати, але не існують саме в тієї предметної області, яка вказана даним знаком («вільні демократичні вибори Президента України 2004 р.»). Реальні знаки – це знаки, екстенсіоналу яких відповідає певний предмет або ознака («конституція», «інфляція», «українські олігархи»).

Залежно від інтенсіоналу (смислу) знаки можуть бути описовими і неописовими. Описові знаки – це знаки, інтенсіонал яких містить інформацію про ознаки позначуваного предмета – його властивості і відношення («вільні вибори», «галопуюча інфляція», «об'єктивна істина»). Неописові знаки – це знаки, інтенсіонал яких не характеризує предмет, а лише вказує на нього («держава», «власність», «демократія»).

Усі знаки підрозділяють на мовні знаки і немовні знаки. Види немовних знаків виділяють за характером зв'язку знака з предметами і їх ознаками: знаки-образи – мають певну подібність з відповідним предметом (карта, план місцевості, креслення, фотографія); знаки-індекси (лат. index – показник) – мають безпосередній зв'язок з предметом (дим – ознака вогню, зміна висоти ртутного стовпчика – ознака зміни атмосферного тиску, числовий або літерний показник: х, х... х, де 1, 2, n – знаки-індекси); знаки-символи – вказують на предмети, але фізично з ними не пов'язані (дорожні знаки як символи, що інформують про відповідну організацію дорожнього руху; герб, прапор, гімн як символи державності певної країни). Мовні знаки позначають предмети.

Знаки, що представляють предмети, є іменами предметів (або термами). Ім'я (лат. nomen – ім'я) – це вираз природної або штучної, формалізованої мови, яка позначає окремий предмет або клас предметів. Іншими словами, ім'я предмета фіксує «те, що говориться». На теоретичному рівні позначення предметів іменами є умовою не лише спілкування, але й мислення. Предмет (лат. res – предмет, річ) тут розуміється в широкому розумінні: це речі, явища, процеси, властивості, зв'язки, відношення і т.п. як природи, так і суспільства, будь-яких продуктів їх існування.

Імена класифікують на одиничні і загальні. Одиничні означають один предмет і представлені в мові власним ім'ям («Г.С.Сковорода», «Дніпро»). Коли власна назва передається не явно, тоді використовується йота-оператор – «той, хто». («Ті, хто розробили методи наукової індукції»). Загальні означають множину (клас однорідних) предметів і представлені в мові прозивним ім'ям («книга», «планета Сонячної системи»). Серед загальних імен можна виділити прості, в яких немає частин, що мають самостійний смисл («книга») і складні, або описові, які складаються з частин, що мають самостійний смисл («планета Сонячної системи»: «планета», «система», «Сонячна система»).

Ім'я (як і знак) має значення і смисл. Значення імені є позначуваний ним предмет. Значення імені називається денотатом (лат. denotatus – позначений; десигнатом, лат. designatio – позначення). Смисл імені – це спосіб, яким ім'я позначає предмет, тобто певна інформація про позначуваний предмет. Смисл імені називається концептом. Смисл і значення складають зміст імені.



Наприклад, такі мовні форми вираження, як «найменша країна – місто-держава», «місто-держава в межах столиці Італії – Риму», «країна, площа якої складає 44 га з населенням бл. 1 тис. людей», «центр Римо-Католицької Церкви, резиденція її глави Папи Римського» мають одне й те ж значення (Ватикан), але різний смисл, оскільки представляють цю країну за допомогою різних властивостей, тобто дають різну інформацію про неї.

Якщо ім'я представлене поза контекстом, то встановити його смисл нелегко. У такому разі потрібний додатковий аналіз.

Наприклад, денотатом слова «Дніпро» може бути річка, мотоцикл, футбольний клуб і т.д.

Якщо денотатом (значенням) імені також є ім'я, то вихідне ім'я вживається в антонімном смислі («буття» – «категорія буття», «судження» – «поняття судження», де кожен другий приклад ілюструє антонімне вживання термінів).

У природній мові нерідко виникають т.з. «антиномії відношення іменування», при яких у разі заміни одного імені іншим, тотожним за змістом, але таким, що відрізняється за формою, зміст речення змінюється.

Наприклад, не можна у вченні франц. філософа Р.Декарта замінити рух як універсальний атрибут матеріальної субстанції і її елементів на змінення як універсальний атрибут матеріальної субстанції і її елементів, оскільки в 17 ст. змінення не вважалося атрибутом матерії. Матерія, що складається з множини елементів, здатна, за Р.Декартом, лише до руху (механічному), але самі ці елементи – як і матерія в цілому – незмінні.

Тому антиномії відношення іменування неприйнятні в науковому пізнанні, що вимагає дотримуватися принципів однозначності (тобто використання вираження (як імені) тільки в певному контексті – як імені одного предмета або класу предметів, і в одному і тому ж смислі), предметності (тобто виявлення відношень, які виражає складне ім'я, як відношень не між іменами, а між предметами, які позначаються простими іменами, що входять в складне), взаємозамінюваності (при якій заміна простого імені (з тим же денотатом) у складному імені збереже значення (денотат) складного.



Знаки, що представляють ознаки – властивості і відношення, називаються предикаторами («білий», «більше», «радувати», «гордий», «попередник», «між»). Іншими словами, предикатор фіксує «те, про що говориться».

Предикатори характеризуються місткістю, областю застосування і областю істинності.

Кількість імен предикатора називається місткістю. Предикатори бувають одномісними і багатомісними (дво-, три-, чотири-... місними). Якщо предикатор характеризує один предмет (властивість предмета), то він одномісний («макроекономічна стабільність», «дефіцитний бюджет»). Якщо предикатор характеризує відношення між двома і більше предметами, то він багатомісний («Україна вступила до СОТ», де предикатор «вступила» є двомісним).

Клас (лат. classis – група) предметів, в межах яких має смисл використання певного предикатора, називається областю застосування предикатора.

Так, областю застосування предикатора «продавати» буде клас людей, а «мімікрувати» – клас тварин або клас рослин.

Є особливість областей застосування одномісних і багатомісних предикаторів: областю одномісних виступає одна з можливих властивостей множини предметів, а багатомісних – відношень предмета, встановлюваних з різними класами предметів.



Наприклад, предикатор «любити» може фіксувати відношення людини до іншої людини, до виду діяльності, до певної речі і т.д.

Обсяг представленої предикатором властивості або відношення називається областю істинності предикатора.

Наприклад, відповідно до вказаних ознак, областю істинності предикатора «гарний» можуть бути людина, танець, квітка і т.д., «нащадок» – палеоантроп і архантроп, чорноморський козак і запорожець і т.п.

Вирази, які означають різні дії, операції над предметами, внаслідок чого виникають нові предмети, називаються функціональними знаками (предметно-функціональними виразами, або предметними функторами, тобто назвами предметних функцій: в математиці: «√», «+», «ctg a» та ін.; у природній мові: «вік», «зростання», «маса», «швидкість», «відстань», «професія» і т.д.).

Предметні функтори (як і предикатори) бувають одномісними («вага») і багатомісними («дистанція»), а також мають область застосування, тобто той клас предметів, де доцільно вживати певний функтор («маса» у фізиці, «log» в математиці). Але застосування функтора (напр., «вік» до Самарина С.М.) приведе до утворення нового предмета (в даному випадку до пойменованого числа, напр., 20). У зв'язку з цим можна говорити не про область істинності, а про область значень предметного функтора.

Терми (імена предметів), предикатори і функтори (функціональні знаки), що представляють певні предмети, є постійні вирази: постійний терм, постійний предикатор, постійний функтор. У мові логіки використовуються і змінні вирази, або
Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789 -> 27677
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»
27677 -> Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з вибіркової навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка