Конспект лекцій з курсу «Безпека життєдіяльності, основи охорони праці» Вступ Дисципліна «Основи охорони праці»


Соціальні та економічні аспекти значення охорони праці



Сторінка2/4
Дата конвертації09.11.2017
Розмір0.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4

1.5 Соціальні та економічні аспекти значення охорони праці
Соціальна державна політика України безпосередньо визначає соціальне значення охорони праці. Її основні аспекти визначаються у сприянні росту ефективності суспільного виробництва за рахунок:

  • поліпшення умов праці;

  • підвищення безпеки праці;

  • зниження виробничого травматизму і профзахворювань;

  • зменшення робочих місць, які не відповідають вимогам ОП.

Підвищення соціального статусу ОП має вже конкретні результати в наступному проявленні:

  • зростанні продуктивності праці;

  • збереженні трудових ресурсів;

  • збільшенні сукупного національного продукту.

Зростання продуктивності праці досягається за рахунок підвищення ефективності праці внаслідок зниження мікротравм і часу на їх лікування, впровадження раціональних режимів праці і відпочинку, які виключають передчасне стомлення і покращення умов праці.

Збереження трудових ресурсів спрямоване на підвищення тривалості активної виробничої діяльності працівника, що сприяє підвищенню професійного рівня, кваліфікації, майстерності і можливості виховання наступного покоління працівників сучасної кваліфікації.

Збільшення сукупного національного продукту відбувається як результат покращання факторів продуктивності праці і трудових ресурсів.

Економічне значення охорони праці важко переоцінити. Для цього достатньо установити ієрархічну структуру виробництва, в якій, безапеляційно, перша роль належить трудовим ресурсам, їх якісному складу та їх відтворенню. Досвід праці відомих фірм ЄС і країн світу вказує на те, що стабільність їх роботи в значній мірі залежить від рівня охорони праці. Він однозначно показує, що порушувати вимоги правил охорони праці економічно невигідно як для роботодавця, так і для працівника. Слід відмітити, що в Україні не завжди роботодавець і особливо власник сприяють впровадженню у життя досягнень цього досвіду. У результаті рівень травматизму в Україні залишається високим і в 2–3 рази, а в окремих сферах діяльності людини і більше, перевищує середньостатистичній у країнах Євросоюзу. Його види до Класифікації видів економічної діяльності наведені в табл. 1.1. Тому стан охорони праці в Україні не можна признати задовільним.

Загальна статистика нещасних і смертельних випадків у світі за даними міжнародної організації праці має наступний характер:

– близько 125 млн. людей за рік травмується на виробництві;

– кожні 3 хвилини гине одна людина;

– кожні 2 секунди травмується 8 осіб;

– ціна помилки однієї людини безперервно зростає з 2–4 до 10–12.

У країнах Євросоюзу:

– 10 млн. осіб на рік потерпають від нещасних випадків та профзахворювань;

– 8000 осіб щороку гине на виробництві.

В Україні:

– 80 – 85 осіб травмується щоденно на виробництві;

– з них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.
Таблиця 1.1 – Стан виробничого травматизму в Україні


Види нагляду, адаптовані до КВЕД

Кількість потерпілих, осіб

Всього

Зі смертельним наслідком

2008

2007

2008

2007

Всього

16206

18194

1005

1181

Вугільна промисловість

5873

6569

174

268

Гірничорудна й нерудна промисловість

487

539

41

40

Нафтогазовидобувна промисловість.

Геологорозвідка



36

37

7

10

Охорона надр

4

6

0

0

Металургійна промисловість

909

966

30

48

Будівництво та промисловість будматеріалів

1105

1259

155

156

Енергетика

301

335

37

36

Котлонагляд та підйомні споруди

70

73

26

28

ЖКГ-1. Підприємства та об'єкти теплокомуненерго, міського освітлення, ремонтно-будівельного підприємства, здавання в оренду власного нерухомого майна

157

179

12

22

Хімічна, нафтохімічна, нафтопереробна промисловість

262

305

15

28

Об'єкти виробництва вибухових речовин

17

12

1

0

Газова промисловість

103

107

31

4

Целюлозно-паперова промисловість.

60

37

0

0

ЖКГ-2

165

171

14

13

Машинобудування

1697

2054

49

48

Залізничний транспорт, метрополітени

172

215

24

23

Водний транспорт

160

156

28

17

Автодорожній транспорт

331

284

45

57

Інші види транспорту

159

186

21

11

Пошта, зв'язок

134

164

12

18

Сільське господарство

959

1249

97

128

Рибне господарство

31

18

8

1

Лісове господарство

115

143

13

18

Харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів

595

755

23

41

Видавнича справа

29

39

1

2

Легка, текстильна промисловість та пошиття одягу

87

85

3

5

Виробництво деревини та виробів з деревини

198

222

10

9

Соціально-культурна сфера та торгівля

1892

2000

119

148

ЖКГ-3. Здавання в оренду власного нерухомого майна, облаштування ландшафту, ритуальне обслуговування населення, сільська комунальна служба

89

20

8

2

Причини виникнення нещасних випадків

Аналіз причин виникнення НВ показує, що з них:

– 70% мають організаційний характер;

– 20% припадає на технічні причини;

– 10% становлять причини психофізіологічного характеру.

Організаційні причини:

– порушення трудової та виробничої дисципліни;

– незадовільна організація робочих місць і безпечного виконання робіт;

– порушення технологічної дисципліни тощо.

Технічні причини:

– незадовільний технічний стан виробничих об’єктів і засобів виробництва;

– недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

– конструктивні недоліки;

– тощо.

Психофізіологічні причини:



– алкогольне, наркотичне сп’яніння;

– токсикологічне отруєння;

– безвідповідальне ставлення керівників виробництва та безпосередніх виконавців до вимог ОП;

– протиправні дії інших осіб.

У результаті нещасних випадків країна, крім іншого, несе значні матеріальні збитки. На 01.01.2007 р. надано соціальних послуг і виплачено страхових виплат потерпілим на суму 2113,3 млн. грн. У зв’язку зі стійкою втратою професійної працездатності одноразову допомогу отримали 16090 потерпілих, тобто біля 244 млн. грн. Ця цифра не включає вартість росту, навчання і підготовки до самостійної роботи людини, яка коштує:

– у США від 120 до 400 тисяч доларів;

– в Україні 56 – 200 тисяч гривень.

Виконання вимог з охорони праці за даними досліджень багатьох авторів дозволяє у значній мірі підвищити економічні показники виробництва, а саме:



  • підвищити продуктивність праці як наслідок впровадження заходів з покращання умов праці – на 15–20%, раціональної організації робочого місця – на 21%, використання функціональної музики – на 12–14%, естетичного фарбування приміщень – на 25%, зниження виробничого шуму – до 20%;

  • знизити простої на робочому місці на 20–40% як наслідок зниження комплексної дії на людину кількох НШВФ;

  • знизити витрати робочого часу внаслідок зниження тимчасової непрацездатності до 10% тощо.

Резюмуючи економічні аспекти охорони праці, можна констатувати, що її економічне значення полягає в:

  • зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів для покращання умов праці;

  • підвищення якості продукції;

  • збільшення фонду робочого часу;

  • зниження непродуктивних витрат часу і праці;

  • зниження витрат, які пов’язані з плинністю кадрів через умови праці;

  • економія витрат на пільги і компенсації за роботу у несприятливих умовах праці.



2. Правові та організаційні питання охорони праці
2.1 Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика України в галузі охорони праці почала активно формуватися в перші роки незалежності разом з менш активною розробкою законодавчої бази. Об’єктивною підставою для цього був існуючий стан охорони праці у народному господарстві. Смертність від нещасних випадків на виробництві у працездатному віці займала третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Ця тенденція почала погіршуватися з появою інших, недержавних – приватних форм власності. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні тоді і у наступний період був у 2–3 рази вищий за середньостатистичний для держав з розвинутою ринковою економікою. Такий стан трудових ресурсів в економіці не сприяв інтеграції України до міжнародного співтовариства. Тому розробка і формування державної політики в галузі охорони праці базувалась на найкращих досягненнях в цьому питанні Радянського Союзу, країн ЄС, США, Великобританії, Швеції тощо.

Варто відмітити, що Україна на цей час користується стандартами безпеки праці, які базуються на методології стовідсоткового захисту працівників на кожному робочому місці незалежно від професії.

Відповідно до цієї методології державну політику в галузі охорони праці можна позначити принципами, які повністю або частково знайшли своє відбиття у законодавчій базі України з охорони праці:

– пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності;

– повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом безперервного удосконалення виробництва;

– комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі розробки і виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм з поліпшення стану безпеки праці та промислової санітарії;

– соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

– використання економічних методів управління охороною праці;

– участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

– своєчасне інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці;

– проведення консультації між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
2.2 Законодавча база України про охорону праці
Законодавча база України про охорону праці розвивалась на підставі державної політики в галузі охорони праці з випереджаючими темпами по відношенню до загальної законодавчої бази. Так, закон «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. і був одним з перших законів України, тоді як Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. У 2002 р. Закон України «Про охорону праці» був переглянутий відповідно до основних положень Конституції і затверджений Президентом України у новій редакції 21 листопада 2002 р. Тому основні положення законодавчої бази України про охорону праці первинно були сформульовані у Конституції України.

Найважливіші конституційні права громадян України викладені в наступних положеннях:

– «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;

– «Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від назначеної законом»;

– «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється»;

– «Кожен, хто працює, має право на відпочинок»;

– «Громадяни мають право на соціальний захист»;

– «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»;

– інші ст. Конституції.

Наведені статті Конституції забезпечують громадянам України право на працю, яку вони вільно вибирають; на щотижневий відпочинок і щорічну оплачувану відпустку; скорочений робочий день щодо окремих професій і виробництв; скорочену тривалість роботи у нічний час; матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, втрати роботи з незалежних від них обставин, за старістю та інших випадках, які передбачені законом.

Конституційні права громадян в Україні реалізуються шляхом виконання вимог ряду законів про працю.

Законодавча база України про охорону праці містить ряд законів, основними з яких є Кодекс законів про працю, Закони «Про охорону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про колективні договори і угоди», «Про дорожній рух», «Про поводження з радіоактивними відходами».

Найважливіші питання з охорони праці викладені у Кодексі законів про працю і у Законах України «Про охорону праці» і «Про охорону здоров’я населення».

Кодекс законів про працю – головний документ, який регулює трудові відносини працівників всіх категорій і спрямований на охорону трудових прав працюючих. Основні вимоги закону:

– «Створення безпечних й нешкідливих умов праці на всіх підприємствах»;

– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці»;

– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують систематичне проведення інструктажу працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони»;

– «Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, виробів виробництва та ін. повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці»;

– «Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл розпочати роботу»;

– «Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється»;

– «Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки»;

– «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання»;

– інші статті Закону.

Закон України «Про охорону праці» включає преамбулу і 9 розділів:

– перший «Загальні положення»;

– другий «Гарантії прав громадян на охорону праці»;

– третій «Організація охорони праці»;

– четвертий «Стимулювання охорони праці»;

– п’ятий «Нормативно-правові акти з охорони праці»;

– шостий «Державне управління охороною праці»;

– сьомий «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці»;

– восьмий «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці»;

– дев’ятий «Прикінцеві положення».

В доповнення до Закону від 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України». У 1995 р. 15 січня був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні порушення і Кримінального Кодексу України». Ці закони доповнюють ряд підзаконних актів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів:

– Положення про створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення;

– Порядок про розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві;

– Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків;

– Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці;

– ряд Положень, Правил та інших документів, які розроблені Держгірпромнаглядом, для практичної реалізації Закону України «Про охорону праці».

Закон України «Про охорону здоров’я населення» регулює правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров’я населення в Україні. Згідно вимог цього закону громадяни України зобов’язані:

– піклуватися про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

– проходити своєчасно профілактичні щеплення та медичні огляди. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитись не рідше 1 разу на рік;

– надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.

Окремо в Законі проголошено про охорону здоров’я матері та дитини, неповнолітніх.


2.3 Нормативно-правові акти з охорони праці
Нормативно-правові акти з охорони праці є невід'ємною частиною законодавства України про працю і призначені для конкретизації положень Законів про працю.

Згідно зі ст. 157 Кодексу законів про працю державні нормативно-правові акти про охорону праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими. Дія міжгалузевого ДНАОПу поширюється на всі підприємства, установи, організації господарчої діяльності України незалежно від їх відомчої приналежності та форм власності. Галузевий нормативний акт про охорону праці діє в межах окремої галузі.

Ці документи повинні обов’язково кодуватися, що дозволяє установлювати їх приналежність до певної галузі та вести комп’ютерну обробку.

Міжгалузеві нормативні акти мають цифрове позначення з трьох цифр, з крапкою після першої. Значення цифр залежить від державних органів, які їх затвердили:

– 0.00 – Держнаглядохоронпраці;

– 0.03 – Міністерство охорони здоров’я;

– 0.06 – Держстандарт тощо.

Галузеві нормативні акти мають цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі «Загального класифікатора галузей народного господарства» Держстандарту України. Наприклад:


  • 1.1.10 – електроенергетика;

  • 1.3.10 – хімічна промисловість;

  • 2.1.20 – тваринництво та птахівництво;

  • 5.1.11 – залізничний транспорт;

  • 7.1.30 – громадське харчування;

  • 9.0.24 – пожежна охорона;

  • 9.2.00 – народна освіта;

  • 9.7.00 – органи державного управління та ін.

Види нормативних актів мають наступні позначення:

Правила – 1; Інструкції, керівництво, вказівки – 5;

Стандарти – 2; Рекомендації, вимоги – 6;

Норми – 3; Технічні умови безпеки – 7;

Положення, статути – 4; Переліки та ін. – 8.

З 1993 р. в Україні було розроблено і впроваджено ряд державних стандартів України:

– ДСТУ 2272 – 93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення»;

– ДСТУ 3038 – 95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять»;

– ДСТУ 2293 – 99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» та ін.

Ця група стандартів спрямована на заміну чинних ГОСТов Системи стандартів труда колишнього СРСР відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці держав СНД, укладеної у грудні 1994 р. ГОСТ і ССБТ мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такий шифр:

– 0 – організаційно-методичні стандарти;

– 1 – стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;

– 2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;

– 3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;

– 4 – стандартні вимоги до засобів захисту працюючих.
2.4 Організація охорони праці на виробництві
Сучасні виробництва представляють собою достатньо складні технічні системи, які характеризуються багатомірністю, розгалуженістю і складністю взаємозв’язків і взаємодії їх елементів. Ефективна і безпечна експлуатація цих систем передбачає наявність не тільки дієвої системи управління технологічними процесами і технологіями, але і достатньо ефективної системи управління охороною праці. Її діяльність була підтверджена більш ніж 30-річним впровадженням СУОПу в Україні. Розроблена у 1976 р. під керівництвом докт. техн. наук, професора Г.Г. Гогіташвілі СУОП почала широко розповсюджуватися, і вже у 1980 р. рівень виробничого травматизму в Україні знизився на 25%. З 1992 р. функціонування СУОП в Україні вимагає Закон України «Про охорону праці», як найбільш ефективної системи, яка гармонійно інтегрується до міжнародних стандартів щодо питань охорони праці.

СУОПП є найважливішою підсистемою загальної системи управління підприємством, яка охоплює усі напрямки виробничо-господарської діяльності і виражається у цілеспрямованій діяльності посадових осіб і працівників щодо усунення неприпустимого ризику для здоров’я і безпеки персоналу в результаті виконання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Метою управління охорони праці є реалізація конституційних прав працівників щодо збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці в результаті створення безпечних і нешкідливих умов праці, покращання виробничого побуту, профілактики травматизму та профзахворювань, усунення аварій і пожеж, зниження неприпустимого ризику. Об’єктом управління охороною праці є спрямована діяльність роботодавця, керівників структурних підрозділів, функціональних служб і всього колективу підприємства на досягнення комфортних умов праці на робочих місцях і підприємства у цілому, запобігання травматизму, профзахворювань і аварій.

Функціонування СУОП на підприємстві здійснює роботодавець, у цехах, в виробничих дільницях і службах – їх керівники.

Задачі СУОПП:

– забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, приміщень, споруд;

– створення нормальних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці;

– організація професійного відбору, навчання і пропаганди з ОП;

– забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

– забезпечення оптимальних режимів праці і відпочинку;

– організація лікувально-профілактичного обслуговування, надання пільг за шкідливі умови праці.

Функції управління охороною праці:

– створення ефективної системи управління, яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

– здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці;

– розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення, якщо вони досягнуті, а також підготовка розділу «Охорона праці» колективного договору;

– розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці;

– забезпечення працюючих правилами, стандартними, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами;

– проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки;

– здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві;

– розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок збитків від них;

– участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

– розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

– планування та контроль витрат коштів на охорону праці;

– пропаганда та агітація безпечних та нешкідливих умов праці шляхом


проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці;

– організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці;

– участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

– участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту;

– забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець забезпечує організацію робіт з охорони праці на підприємстві. Для цього він:

– створює відповідні служби, у тому числі і службу з охорони праці;

– призначає посадових осіб і установлює їх обов’язки, права та відповідальність;

– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

– забезпечує впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, позитивний досвід з охорони праці;

– забезпечує усунення причин, що приводять до нещасних випадків, професійних захворювань;

– забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування нещасних випадків;

– організовує проведення аудиту охорони праці, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та вживає заходи по усуненню небезпечних і шкідливих виробничих факторів за їх підсумками;

– затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства;

– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг їх технічного стану;

– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються.

Організаційну, методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовку управлінських рішень та контроль за їх виконанням здійснює служба охорони праці. Її діяльністю керує безпосередньо директор.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» роботодавець створює службу охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб відповідно до Типового Положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Діяльність служби охорони праці спрямована на:

– забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

– забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

– підготовку і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці, пропаганди безпечних умов праці;

– вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

– професійну підготовку виконавців для визначених видів робіт тощо.

Основні завдання служби охорони праці:

– опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці і сприяє вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу, кожної посадової особи;

– розробляє разом з структурними підрозділами заходи щодо досягнення нормативів безпеки та охорони праці у виробничому середовищі;

– проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

– бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони на підприємстві, розробленні положень, інструкцій з охорони праці, виявленні і усуненні неприпустимих ризиків;

– сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки та ін.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт;

– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих тощо.


Каталог: data -> file doc
data -> Українська архітектура
data -> Тема. Метод архітектурної біоніки. Біотектонічне моделювання Мета
data -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
data -> Кафедра медичної біології, мікробіології, вірусології та імунології
data -> І тип анафілактичні реакції
data -> Положення про денний стаціонар» Додаток 4 до наказу моз україни від 23 лютого 2001 р. N 72 «Примірне положення про денний стаціонар»
data -> Рахіт І рахітоподібні захворювання у дітей
file doc -> Юлія павленко міні-реферат
file doc -> Рішення щодо створення навчальних програм);  Рада саамських шкіл
file doc -> Формування України як правової держави на базі позитивного досвіду Королівства Норвегії


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка