Кримінально правова характеристика тілесних ушкоджень. Поняття та види Титульна сторінка План



Скачати 405.96 Kb.
Дата конвертації15.05.2017
Розмір405.96 Kb.


Кримінально - правова характеристика тілесних ушкоджень.

Поняття та види

Титульна сторінка

План

Вступ………………………………………………………………………….3



Розділ І. Основні положення кримінально – правової характеристики тілесних ушкоджень…….…………………………………..5

1.1. Поняття тілесного ушкодження та види злочинів пов’язаних з нанесенням тілесних ушкоджень за кримінальним законодавством України…………………………………………………………………………….5

1.2. Встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження………….10

Розділ ІІ. Кримінально – правова характеристика тілесних ушкоджень………………………………………………………………………20

2.1. Умисне тяжке тілесне ушкодження…………………………………..22

2.2. Відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність…………………………….21

2.3. Умисне середньої тяжкості та легке тілесне ушкодження………….25



Розділ ІІІ. Кваліфікуючи ознаки злочинів, пов’язаних із завданням тілесних ушкоджень…………………………………………………………..29

Висновки……………………………………………………………………32

Список використаної літератури…………………………...……………..33

Вступ

Конституція України проголошує життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого.

Здоров’я людини є одним з найважливіших особистих благ. Визначаючи поняття здоров’я особи, слід враховувати, що захисту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей. Посягання проти здоров’я зовні проявляється як заподіяння шкоди організму потерпілого. Наслідки заподіяння такої шкоди не лише біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування органів і тканин), а й соціальні.

Тому особливо актуальним є дослідження поняття та видів тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.



Мета роботи – дослідити та охарактеризувати поняття та видів тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

Для виконання мети у курсовій роботі поставлені наступні завдання :

1. Охарактеризувати основні положення кримінально – правової характеристики тілесних ушкоджень

2. Проаналізувати кримінально – правову характеристику тілесних ушкоджень

3. Вмсвітлити кваліфікуючи ознаки злочинів, пов’язаних із завданням тілесних ушкоджень

Предметом дослідження – кримінальне законодавство у сфері визначення поняття та видів тілесних ушкоджень, призначення покарання за спричинення шкоди здоров’ю особи шляхом завдання таких ушкоджень.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері визначення поняття та видів тілесних ушкоджень, призначення покарання за завдання таких ушкоджень.

За структурою курсова робота є стандартною та складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.



Розділ І. Основні положення кримінально – правової характеристики тілесних ушкоджень

1.1. Поняття тілесного ушкодження та види злочинів повязаних з нанесенням тілесних ушкоджень за кримінальним законодавством України

Тілесним ушкодженням з медичної точки зору вважається порушення анатомічної будови тканини або фізіологічної функції організму, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. В медицині ушкодження (травми) класифікують в залежності від:

1)   наслідків (смертельні і несмертельні);

2)   морфологічних і фізіологічних ознак дії на організм (анатомічні – крововиливи, садна, рани, переломи та тріщини, вивихи, ушкодження внутрішніх органів з порушенням їх цілості чи без неї і т. д.; функціональні – біль, струс окремих органів чи всього організму, шок).

3)   чинників зовнішнього середовища, які діяли на організм (фізичні – ушкодження, спричинені тупими та гострими предметами, вогнепальнею зброєю, дією крайніх температур, всі види механічної асфіксії, ураження електричним струмом і т. д.; хімічні – отруєння, хімічні опіки; біологічні – інфекційні та бактеріальні; психічні – стрес, переляк, дії чи бездіяльність, що спричинили сильне душевне хвилювання й справили негативний вплив на здоров’я.

Нанесення тілесних ушкоджень навмисно чи з необережності іншій особі кваліфікується як злочин і є кримінально караним відповідно до Кримінального кодексу України [16, с. 86].

З точки зору теорії кримінального права, тілесним ушкодженням визнається протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, якою порушена анатомічна цілісність чи фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого. Тілесні ушкодження мають зовнішній прояв – рани, переломи, розриви шкіри – і така шкода може бути визначена.

Класифікація тілесних ушкоджень.

За ступенем тяжкості розрізняють:

-   тяжкі тілесні ушкодження;

-   тілесні ушкодження середньої тяжкості;

-   легкі тілесні ушкодження [16, с. 93].

Відповідно до ст. 121 Кримінального кодексу України умисне тяжке тілесне ушкодження це небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя [2].

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину (ст. 122).

Умисне легке тілесне ушкодження це таке ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ст. 125 КК України) [2].

Злочинам, що були перелічені вище, ми приділемо увагу у другому розділі курсового дослідження.

За суб’єктивною стороною вчинення тілесних ушкоджень Кримінальне законодавство виділяє декілька злочинів.

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилюваний, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (стаття 123 КК України)

Потерпілим від цього злочину може бути лише особа, яка своїми діями (протизаконним насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душевного хвилювання. Умисне заподіяння за зазначених у ст. 123 обставин тяжких тілесних ушкоджень іншим особам не може кваліфікуватися за цією статтею і підлягає правовій оцінці на загальних підставах, а специфічний емоційний стан винного може бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66).

Ст. 123 передбачає відповідальність лише за умисне заподіяння у стані сильного душевного хвилювання тяжкого тілесного ушкодження. Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається [15, с. 24].

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише в той час, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості:

1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим;

2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

2. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Ст. 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільне небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання;

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає У заподіянні тяжкої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 с перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121 [2].

3. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Об'єктивна сторона злочину полягає:

1) в завданні удару, побоїв або

2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.

Завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад злочину, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони:

а) завдали потерпілому фізичного болю;

б) не спричинили тілесних ушкоджень.

Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

Удари, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, тому не спричинення тілесних ушкоджень є другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. Якщо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установленому законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за ст. ст. 121, 122, 125 [2].

4. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується:

1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями;

2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання;

3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Метою насильницьких дій при катуванні є намагання примусити потерпілого або іншу особу до дій, що суперечать їхній волі, наприклад, надати певні відомості чи зробити визнання, вчинити самокалічення тощо. Якщо такі дії вчинені з метою отримати чуже майно чи право на майно, вони кваліфікуються за ст. 189, з метою протидії законній господарській діяльності - за ст. 206, а з метою примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - за ст. 355.

5. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Об'єктивна сторона злочину характеризується;

1) діями або бездіяльністю;

2) наслідками у вигляді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.

Суб'єктивна сторона злочину е основним елементом, за яким


він відрізняється від заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, відповідальність за яке настає за ст. ст. 121 і 122; вона характеризується необережністю у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
1.2. Встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження
Встановлення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень є найчастішим приводом для експертизи живих осіб.

Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень проводиться згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України, а також “Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень”, затверджених Міністерством охорони здоров’я України, узгоджених із Верховним судом України, Генеральною прокуратурою, Службою безпеки та Міністерством внутрішніх справ України (1995 р.) [6].

У статтях Кримінального кодексу наведені кваліфікаційні юридичні ознаки тілесних пошкоджень різного ступеня тяжкості, а “Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень” містять критерії цих ознак.

Згідно з Кримінальним кодексом України, розрізняють тілесні пошкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, .чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Небезпечними для життя, згідно з “Правилами”, є пошкодження, що під час заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя стани, які без надання медичної допомоги за зви¬чайним своїм перебігом призводять або можуть призвести до смерті. Запобігання смерті завдяки наданню медичної допомоги не береться до уваги при визначенні загрози для життя таких пошкоджень. Загрозливий для життя стан, який виникає в клінічному перебігу пошкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після їх заподіяння, має з ними прямий причинно-наслідковий зв’язок.

До небезпечних для життя пошкоджень належать такі :

1. Пошкодження, що проникають у порожнину черепа, в тому числі і без травмування головного мозку.

2. Відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа за винятком переломів кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа.

3. Забій головного мозку тяжкого ступеня (як зі стисканням головного мозку, так і без нього) або середньої тяжкості за наявності симптомів ураження його стовбурового відділу.

4. Ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя станів.

5. Пошкодження, що проникають у канал хребта, в тому числі й без травмування спинного мозку та його оболонок.

6. Переломо-вивихи і переломи тіл чи обох дуг ший¬них хребців, односторонні переломи дуг, I або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийного хребця, в тому числі без порушення функції спинного мозку.

7. Підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя станів, а також їх вивихи.

8. Закриті пошкодження спинного мозку у шийному відділі.

9. Перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців із порушенням функції спинного мозку або наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня.

10. Закриті пошкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, які супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів.

11. Пошкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку шкірних покривів чи слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні.

12. Закриті переломи під’язикової кістки, закриті і відкриті пошкодження ендокринних залоз в ділянці шиї (щитовидної, прищитовидної, загрудинної у дітей) — все за наявності загрозливих для життя станів.

13. Поранення грудної клітки, які проникли в порожнину плеври, перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі і без пошкодження внутрішніх органів.

14. Пошкодження ділянки живота з проникненням у черевну порожнину, в тому числі і без пошкодження внутрішніх органів: відкриті пошкодження внутрішніх органів, розташованих у заочеревинному просторі (нирок, надниркових залоз, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина сечівника).

15. Закриті пошкодження органів грудної, черевної порожнини, заочеревинного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя станів.

16. Відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток.

17. Переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя станів.

18. Пошкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивна крововтрата, кома, гостра недостатність нирок, печінки, гостра недостатність дихання, кровообігу, гормональні розлади, гостре порушення регіонарного і органного кровообігу, жирова чи газова емболія. Усі вони мають бути підтверджені об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень.

19. Пошкодження великих кровоносних судин: аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, пахвової, плечової, клубової, стегнової, підколінної артерії чи вен, що їх супроводять.
Примітка. Пошкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікується у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя станів

20. Загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) — за наявності загрозливих для життя проявів, термічні опіки ІІІ-IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки ІІІ ступеня — понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня — понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя станів.

21. Пошкодження від дії низької температури, променеві пошкодження і такі, що виникли внаслідок баротравми, — за наявності загрозливих для життя станів.

22. Отруєння речовинами будь-якого походження з переважною як місцевою, так і загальною дією (в тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя стани.

23. Усі види механічної асфіксії, що супроводжувались комплексом розладів функції центральної нервової системи, органів кровообігу і дихання, які загрожували життю за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними [6].

Незагрозливі для життя пошкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом і наслідками.

Втрата будь-якого органа (або частини тіла) чи втрата органом його функції (зору, слуху, мовлення, функції кінцівки, статевої репродуктивної здатності).

Під втратою зору розуміють цілковиту стійку сліпоту на обидва ока чи зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока — 0,04 і нижче).

Під втратою слуху треба розуміти цілковиту глухоту на обидва вуха або такий незворотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Під втратою мовлення розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Втрата статевої репродуктивної здатності полягає у втраті здатності до злягання чи до запліднення, зачаття і дітонародження (розродження).

Психічна хвороба. До психічних хвороб не слід відносити пов’язані з пошкодженням реактивні стани (психоз, невроз). Пошкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно призвело до розвитку психічної хвороби, незалежно від його тривалості і ступеня вилікованості. Ступінь тяжкості пошкодження, що спричинило реактивний стан нервової системи, визначається за тривалістю розладу здоров’я. Діагноз психічної хвороби і причинно-наслідковий зв’язок між пошкодженням і психічною хворобою, що розвинулась, встановлюється психіатричною експертизою.

Ступінь тяжкості такого тілесного пошкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Під розладом здоров’я слід розуміти безпосередньо пов’язаний з пошкодженням послідовно розвинений хворобливий процес. Ступінь стійкої /постійної/ втрати загальної працездатності внаслідок пошкоджень встановлюється після визначення його наслідків на підставі об’єктивних даних з урахуванням показників таблиці (у відсотках) та інших відомостей за “Інструкцією про порядок організації і проведення лікарсько-страхової експертизи”.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності треба розуміти таку незворотну втрату функції, яка цілком не відновлюється.


Під наслідками пошкодження розуміють повне загоєння пошкодження і зникнення хворобливих змін, що були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків пошкодження (рубця, анкілозу, вкорочення кінцівки, деформації суглоба тощо).

У дітей стійку втрату загальної працездатності визначають, виходячи із загальних підстав, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Переривання вагітності. Пошкодження, що призводять до переривання вагітності незалежно від її терміну, належать до тяжких за умови, що між ними і перериванням вагітності є причинний зв’язок.

Експертиза проводиться комісійно з обов'язковим залучен¬ням лікаря акушера-генеколога.

Незгладиме спотворювання обличчя. Судово-ме¬дичний експерт не кваліфікує пошкодження обличчя як спотворювання оскільки це поняття не є медичним. Він визначає вид пошкодження, його особливості та механізм утворення, встановлює, чи є це пошкодження незгладимим.

Під згладжуванням пошкодження треба розуміти значне зменшення патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Якщо ж для усунення потрібне оперативне втручання (косметична операція), то пошкодження обличчя вважають незгладимим [6].

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років [2].

Кваліфікаційні ознаки пошкоджень середньої тяжкості згідно з “Правилами” такі:

1. Відсутність небезпеки для життя.

2. Відсутність наслідків, передбачених кримінальним законодавством щодо тяжких тілесних пошкоджень.

3. Тривалий (понад 3 тижні) розлад здоров’я.

4. Стійка втрата працездатності менш, як на третину.

Під стійкою втратою працездатності менш як на третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

З практичної точки зору до пошкоджень середньої тяжкості найчастіше відносять переломи кісток, неускладнені розвитком небезпечного для життя стану, непроникні поранення зі строком загоєння понад 3 тижні, струс мозку за наявності клінічно підтверджених симптомів тривалістю понад 21 доби тощо.

Навмисні легкі тілесні ушкодження (ст. 125 КК України) розділяються на 2 підгрупи:

1) Легкі тілесні ушкодження, що спричинили нетривалий розлад здоров'я або нетривалу втрату працездатності;

2) Легкі тілесні ушкодження без нетривалого розладу Здоров'я чи втрати працездатності.

Міра покарання за нанесення таких ушкоджень різна: якщо ушкодження І підгрупи караються позбавленням волі на строк до 1 року або виправними роботами на той же строк, то другі — виправними роботами до 6 місяців, або штрафом чи громадською доганою.

Тому, судово-медичному експерту належить чітко визначити наявні у потерпілого ушкодження.

Кваліфікаційними ознаками легкого тілесного ушкодження згідно з "Правилами" є:

1. Нетривалий розлад здоров'я терміном від 6 до 21 дня;

2. Незначна стійка втрата працездатності — до 10%.

3. Відсутність як нетривалого розладу здоров'я так і втрати працездатності.

До легких тілесних ушкоджень, що спричинили нетривалий розлад здоров'я найчастіше відносять неускладнені рани, переломи кісток носа, значну кількість синців, які призвели до інтоксикації організму, тощо.


Легке тілесне ушкодження, що не спричинило нетривалого розладу здоров'я чи втрати працездатності — це пошкодження, що має скороминущі наслідки, тривалість яких не перебільшує 6 днів, або і цих наслідків немає.

Насамперед, це садна, синці, подряпини. Судово-медичний експерт, оцінюючи тривалість порушення анатомічної цілості органів і тканин та їх функцій, виходить зі звичайних термінів навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався по медичну допомогу. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного пошкодження і не підтверджується об’єктивними даними, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості пошкодження, виходячи зі звичайних термінів.


Загострення попередніх хвороб після заподіяння тілесного пошкодження, а також інші наслідки пошкодження, що зумовлені власне не його характером, а випадковими обставинами (наприклад, алкогольне сп’яніння, правець), індивідуальними особливостями організму, спадковими хворобами (наприклад, гемофілії, дефектами надання медичної допомоги тощо) не враховуються при оцінці ступеня тяжкості. У таких випадках експерт зобов’язаний вка¬зувати характер причинно-наслідкових зв’язків між пошкодженням і наслідками.

Пошкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінене за ступенем тяжкості як пошкодження здорових, якщо між цим пошкодженням і несприятливим наслідком є прямий причинний зв’язок.

Кримінальний Кодекс України (ст. 126) передбачає також покарання за заподіяння побоїв і мордування [2]. За цією статтею, навмисне нанесення ударів, побоїв або скоєння інших насильних дій, які завдали фізичного болю, карається виправними роботами на строк до шести місяців або штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою. Ті самі діяння, що мають характер мордування, караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Побої не становлять особливого виду пошкоджень. Вони характеризуються заподіянням багаторазових ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились пошкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. У тому разі, коли після побоїв не залишилось ніяких об’єктивних ознак пошкодження, судово-медичний експерт відзначає скарги потерпілого і вказує, що об’єктивних ознак пошкоджень не виявлено, тому ступінь тяжкості тілесних пошкоджень не встановлюють.

Мордування — це дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипанні, шмаганні, нанесенні численних, але невеликих пошкоджень тупими чи гострими колючими предметами, дії термічних чинників та ін.

Судово-медичний експерт не кваліфікує пошкодження як заподіяння мордування, тому що це не належить до його компетенції. Він повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість пошкоджень, одночасність їх утворення, особливості предметів, що спричинили пошкодження, механізм їхньої дії, а також ступінь тяжкості пошкоджень.



Розділ ІІ. Кримінально – правова характеристика тілесних ушкоджень
2.1. Умисне тяжке тілесне ушкодження
Об'єктом злочину є здоров'я особи. Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди власному здоров'ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов'язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров'я іншої особи (зокрема ч,ч, 1 і 2 ст. 409).

Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина - громадянин України, особа без громадянства. іноземець.

Об'єктивну сторону злочину утворюють:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і

3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень.

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. ч. 1 чи 2 ст. 121 [19, с. 156].

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно.

Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.
2.2. Відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність
Порівняння злочинів, передбачених ст. 119 Кримінального кодексу України та ч. 2 ст. 121 ККУ, слід розпочати з короткої характеристики цих протиправних діянь. Отже, ч. 2 ст. 121 ККУ встановлює відповідальність за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або якщо воно спричинило смерть потерпілого.

Тілесним ушкодженням визнається протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, якою порушена анатомічна цілісність чи фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого (Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, п. 1.2).

З точки зору теорії кримінального права, спричинити смерть потерпілому можна лише шляхом завдання йому тілесних ушкоджень. Тому тілесні ушкодження, внаслідок яких виникає такий патологічний стан, як смерть, можна поділити на 3 групи:

а) всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо винний передбачав і свідомо бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство (статті 115 – 118 ККУ);

б) умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо умисел винного був спрямований саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті умислу не було, утворюють склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 ККУ;

в) всі інші види тілесних ушкоджень (тяжкі необережні, середньої тяжкості умисні і необережні, легкі умисні, внаслідок яких сталася смерть) утворюють вбивство через необережність (ст. 119 ККУ).

Нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Вбивство через необережність може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.

Для застосування ст. 119 ККУ необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку – смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необережним, так і умисним.

Вбивство через необережність слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати [19, с. 159].

Карається вбивство через необережність обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, а в разі вбивства двох або більше осіб, – позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Якщо провести аналіз складів злочинів вбивства через необережність та умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (відповідно ст. 119 та ч. 2 ст. 121 ККУ), то об’єктами в ст. 119 виступає життя особи, а в ч. 2 ст. 121 – здоров’я та життя особи; об’єктивною стороною у випадку вбивства через необережність є:

1) діяння – посягання на життя іншої людини;

2) наслідки у вигляді її смерті;

3) причинний зв’язок між вказаними діянням і наслідками, а у випадку умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого;

3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками. З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 119 ККУ, характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, а в ч. 2 ст. 121 заподіяння тілесного ушкодження здійснюється навмисно, а смерть заподіюється необережно.

За ст. 119 суб’єкт злочину загальний, а за ч. 2 ст. 121 суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Отже, порівнявши ці злочини, ми бачимо, що вони мають досить схожий склад, але кримінальним законодавством передбачено різну тяжкість вини і ступінь суспільної небезпечності, про що можна судити з того, як різняться санкції за порушення норм цих двох статей.

Зважаючи на ці та інші обставини, дуже важливо у ході кваліфікації правильно розмежовувати ці два злочини.

Повертаючись до винесеної у заголовок теми зазначимо, що відмінність між двома суспільно небезпечними діяннями полягає у тому, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого, причому особливістю цього є те, що присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний – тяжкі тілесні ушкодження і похідний – смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного [27, с. 126].

У разі ж вбивства через необережність, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює можливості настання смерті потерпілого. Отже, вчинене діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

Також треба зазначити, що кваліфікація за ч. 2 ст. 121 прийнятна лише у випадку, якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок. Злочин не може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 121 КК, якщо смерть потерпілого сталася в результаті необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження [12, с. 15-18].

Проілюструємо сказане конкретним прикладом. Безпідставно за ч. 2 ст. 121 КК були кваліфіковані дії громадянина А., який вдарив громадянина Б. кулаком в обличчя, від чого громадянин Б. упав і вдарився головою о бруківку. Внаслідок цього удару стався перелом кісток черепа, крововилив у мозок, від чого громадянин Б. помер. Як було доведено, смерть громадянина Б. сталася внаслідок удару головою о бруківку при падінні, а не від удару в обличчя. Доказів, що громадянин А., заподіюючи удар кулаком в обличчя, мав намір заподіяти тяжке тілесне ушкодження, не було, тому дії його були кваліфіковані як вбивство з необережності за ст. 119 ККУ (Практика судів України в кримінальних справах. 1993–1995. – К., 1995).

Слід враховувати також і те, що постановою № 2 Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” (ст. 26) [5] передбачено, що у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.

Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вчинення цих діянь з непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості – від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).
2.3. Умисне середньої тяжкості та легке тілесне ушкодження
Розглянемо склади таких злочинів як умисне нанесенням середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження.

Об'єктом вказаних злочинів є здоров'я особи.

Об'єктивну сторону умисного нанесення середньої тяжкості тілесного ушкодження характеризують:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження;

3) причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке:

1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому

2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Умисне нанесення легкого тілесного ушкодження з об'єктивної сторони характеризується вчиненням тілесних ушкоджень двох видів:

1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125);

2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).

У першому випадку йдеться про легке тілесне ушкодження, що не спричинило таких наслідків, як короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Таким тілесним ушкодженням є ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо).

Легке тілесне ушкодження другого виду характеризується тим, що при його заподіянні потерпілому спричиняються короткочасний розлад здоров'я або незначна стійка втрата працездатності. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10% [27, с. 137].

Якщо умисне легке тілесне ушкодження КК передбачено як ознаку іншого злочину, його заподіяння слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398 ).

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди у вигляді наслідків, зазначених у.

Злочини вважаєються закінченими з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 та у ч. ч. 1 або 2 ст. 125 наслідків.

Суб'єктами злочинів передбачених у ст.ст. 122, 125 КК України є осудні особи, які досягли 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має не конкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом ка заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121.

Мотив цього діяння не мис значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

1) залякування потерпілого або його родичів,

2) їх примус до певних дій (ч 2 ст. 121).

Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають Кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 3?7, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 не потрібно.

Суб'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 125 КК України характеризується прямим або непрямим умислом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121 або 122.



Розділ ІІІ. Кваліфікуючи ознаки злочинів, пов’язаних із завданням тілесних ушкоджень
Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення або

5) спричинення ним смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 126 і 127.

Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст, 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови Вчинення Умисного тяжкого тілесного ушкодження - групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо [20, с. 91].

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства.

Умисле тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою:

1) залякування потерпілого або його родичів;

2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121.

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичіа до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена,

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст 122, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 355 [20, с. 97].

Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких розкрито в коментарі до ст. 115), а й інших родичів потерпілого.



Висновки
У роботі досліджено поняття та види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

З медичної точки зору, тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Тілесне ушкодження як кримінально-правове поняття – це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Дана характеристика тілесних ушкоджень.

Легким визнається таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу.

Під тяжким тілесним ушкодженням розуміється тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Відповідно до поставленої мети та завдань у курсовій роботі охарактеризувати основні положення кримінально – правової характеристики тілесних ушкоджень, проаналізувати кримінально – правову характеристику тілесних ушкоджень, висвітлено кваліфікуючи ознаки злочинів, пов’язаних із завданням тілесних ушкоджень.



Список використаної літератури

  1. Конституція України № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 23 липня.

  2. Кримінальний кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25.

  3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України. // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2.

  4. Про затвердження порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Постанова Кабінету Міністрів України № 221 від 4 квітня 1995 р.

  5. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду № 2 від 7 лютого 2003 р.

  6. Про затвердження правил судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ МОЗ від 17 січня 1995 р.

  7. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2005 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України – 2006. – № 4 (32). – С. 15-24.

  8. Актуальні проблеми кримінального права: навч. посіб. / В.М.Попович, П.А.Трачук, А.В.Андрушко, С.В.Логін. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 256 с.

  9. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.

  10. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 960 с.

  11. Гель А. П., Семаков Г. С., Яковець I. С. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник / За ред. проф. А. X. Степанюка. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 624 с.

  12. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. – 2005. – №3. – С. 15-18.

  13. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.

  14. Кримінальне право України Особлива частина Підручник. 3-тє видання, перероб і доп. Бажанов М.Г., Сташис В.В., Тацій В.Я. – К. – 2008. – 512 с.

  15. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник / За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 208 с.

  16. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - 5-те вид., переробл. та допов. - К.: Атіка, 2009. - 408 с.

  17. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

  18. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2010. - 456 с.

  19. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

  20. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко; За заг. ред. професорів Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи, наук. ред. к. ю. н., доц. І. А. Вартилецька. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 300 с.

  21. Лизогуб Я. Г., Яценко С. С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства: Навчальний посібник / Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С. С. Яценко. - К.: Атіка, 2005. - 240 с.

  22. Мельник М.І. Кримінальне право України. Загальна та особлива частина в 2-х книгах. – К. – 2008. – 1088 с.

  23. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - 1104 с.

  24. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. Та доповн. / за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Атака, 2005. – 1064 с.

  25. Общая и криминальная сексология: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2002. - 248 с.

  26. Оніщенко О.О. Кримінальне право України. (Особлива частина). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 381 с.

  27. Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 504 с.

  28. Слуцька Т.І. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері службової діяльності: Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2007. - 168 с.

  29. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций
    Хавронюк М. І. та ін. Військові злочини: Коментар законодавства / М. І. Хавронюк, С І. Дячук, М. І. Мельник; Відп. ред.: М. Д. Дрига, В. І. Кравченко. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 272 с.

  30. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях): Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури 2006. - 256 с.

Каталог: attachments
attachments -> Обґрунтування вибору проблеми
attachments -> Обладнання: комп’ютерні слайди, тексти поезій Архілока, Тіртея Актуалізація опорних знань
attachments -> Урок з Зарубіжної художньої культури 11 клас Культова арабо-мусульманська архітектура
attachments -> Склад і функції крові. Лабораторна робота. Мікроскопічна будова крові людини та жаби
attachments -> Серцево судинні
attachments -> Тема: Хімія та їжа Девіз: Хіміки це ті, хто дійсно розуміють світ!
attachments -> План Пояснювальна записка. Тема Науково-теоретична підготовка вчителя фізичної культури. Тема Питання педагогіки та психології в фізичному вихованні
attachments -> Урок Обміркуйте ситуацію

Скачати 405.96 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка