Кримінально правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності овс



Сторінка2/3
Дата конвертації09.09.2018
Розмір49 Kb.
1   2   3

Певно, що докази, які стали підставою до затримання не є доказами вини затриманого, але на їхній підставі ми переводимо особу в розряд підозрюваного.

Більшу складність подає доведення підстав затримання за допомогою негласних оперативних відомостей, як у момент фактичного затримання, так і при складанні протоколів про нього. Складність полягає у тому, що утримання оперативних відомостей не може бути доведене до затриманого, негласні оперативні дані не відображаються у матеріалах кримінальної справи, недосяжні вони прокурорському і судовому нагляду.

Деякі проблемні питання виникають при складанні протоколу затримання. Так, у протоколі затримання, досить часто, не вказуються підстави затримання. Адже право громадянина знати за якої підставі він затриманий випливає з конституційного права недоторканості особи, а також з принципу права «ніхто не може бути підданий арешту, затриманню або вигнанню... 2.

Підстави затримання злочинця за кримінальним правом.


  1. Фактична підстава позбавлення особи особистої свободи (ст. 106 УКК україни). Деякі автори роблять заключення, що необхідність негайної діставки злочинця органам влади, як фактична підстава його затримання має місце там, де він:

- захоплен на місці здійснення очевидного злочину;

  • скоївши його, викликає небезпеку для окремих громадян, суспільства, держави;

  • переховався з місця злочину;

  • виявив прагнення до втечі;

І відсутність, хоча б одного з цих умов, не дає приводу до затримання. 3 З цією думкою не можна погодитись. Припустимо, злочинець не затриманий на місці здійснення злочину, а виявлений у іншому місці і при ньому або у його житлі присутні явні сліди злочину. А це, як відомо, є підставою до затримання злочинця. Більш того, Ю. В. Баулін прямо говорить, що немає необхідності затримувати особу, що скоїла необережний злочин, якщо відома її особистість і вона не вживає заходів по приховуванню від органів правосуддя. 4 Але якщо особа, наприклад, скоїла такий злочин, як вбивство по необережності, необережне нанесення тяжких тілесних ушкоджень орган міліції вимушений затримати людину з метою з'ясування обставин діла. Хто може поручитися, що особа не має намір переховатися від органів правосуддя. Інше діло, що до даної особи не доцільно застосовувати міру припинення «утримання під вартою».

  1. У відповідності з кримінальним законодавством правовою підставою затримання злочинця є здійснення особою злочину. Але не будь-якого злочину. Особа повинна скоїти такий суспільно небезпечний вчинок, що ні у кого не викликає сумніви його злочинний характер. Іншими словами злочин повинен бути очевидним.

  1. Немаловажну роль відіграє і ступінь громадської небезпеки здійсненого вчинку. Громадянин, що припиняє злочинний вчинок і затримує злочинця виходить не з кримінально-правової характеристики злочину, а зі своєї внутрішньої правосвідомості. Виходячи з цього, злочин доцільно поділити на дві групи:

А) з великим ступенем громадської небезпеки, спрямовані на абсолютні цінності (власність, життя, здоров'я і т. і.);

Б) з невеликим ступенем громадської небезпеки, які не завдають великої шкоди (просте хуліганство);

Дане ділення необхідно при визначенні меж заподіяння шкоди злочинцю при затриманні. Баулін Ю. В. піддає критиці таку підставу правомірності затримання як:


  • небезпеку ухилення злочинця від кримінальної відповідальності - мотивуючи тим, що це прерогатива органів влади;

  • здійснення особою тяжкого злочину –мотивуючи тим, що дану підставу не можна виділяти в якості самостійної.

Баулін Ю. В. виділяє наступні підстави:

  1. здійснення очевидного злочину;

  1. необхідність негайної доставки злочинця до органів влади;

Але при цьому він не мотивує, чим викликана необхідність доставки особи до органів влади. Адже мета цієї дії і полягає у тому, щоб затримана особа не могла переховатися від органів влади, піти від відповідальності за здійснений вчинок.

Об'єктивна сторона затримання злочинця включає:

  1. Дії, направлені на позбавлення злочинця особистої волі . Ці дії можуть бути, як фізичними, так і психічними.

А) об'єктивні умови затримання (місце, час, обстановка);

Б) короткочасний характер затримання (безпосередньо після здійснення посягання);



  1. Результат, що досягається при впливі громадянина (як правило - це позбавлення особистої волі);

  1. Причинний зв'язок.

Заподіяння шкоди злочинцю при затриманні без підстав є незаконним. Рішення про заподіяння шкоди злочинцю громадянин приймає самостійно, в результаті зіставлення своїх сил, засобів та можливостей, тобто в залежності від обстановки. Обстановка має свої види, наявність яких істотно впливає на кримінально-правову оцінку діяльності громадянина. Обстановка буває:

  1. Сприятливою – коли суб'єкт має явну перевагу в силі, засобах затримання, кількості осіб, здійснюючих затримання;

  1. Несприятливою – коли сили і засоби рівні або злочинець має перевагу;

Таким чином, тільки в другий ситуації виправдовується заподіяння шкоди злочинцю. Однієї підстави «злочинець намагався переховатися недостатньо для заподіяння шкоди». Ще одна особливість – дії, що заподіяли шкоду злочинцю, будуть правомірні тільки у тому випадку, якщо вони мали своєю метою затримати злочинця і доставити його органам влади. Якщо в процесі затримання злочинця була заподіяна шкода третім особам, то такі дії необхідно розглядати, як крайня необхідність, або по необережності. Саме ж заподіяння шкоди не може бути необмеженим. Воно повинно відповідати небезпеці посягання і обставинам затримання.

Мотив і мета затримання злочинця.

Встановлення мотиву має важливе кримінально-правове значення, тобто мотив є частиною самої мети затримання злочинця. Деякі автори, зокрема Баулін Ю. В., стверджують, що мотив визначає саму мету затримання злочинця, а основною метою затримання є доставка особи, що скоїла суспільно небезпечний вчинок до органів влади. Дані ствердження вказують на вузький підхід авторів до даної тематики.

Мотив може різко відрізнятися від мети затримання. Наприклад, мотив припинити суспільно небезпечну діяльність, а мета – повернути предмети власності, відновити порушений громадський порядок. Звичайно мотив – спонукання, які заохочуються мораллю, що відображає суспільно-життєву позицію громадянина. Не можна виключати і особисту мотивацію – прагнення показати свою силу, розрахунок на винагороду та інше.

Сама мета може носити і негативний характер, хоча самий мотив був позитивний (самосуд).

Мета доставки злочинця органам влади – певно, має першорядне значення, але не можна ставити питання про незаконність затримання за відсутностю цієї мети. Виконання даної мети тісно пов'язано з принципами кримінального права, зокрема, з принципами покарання. При недодержанні даного принципу виносити вирок про незаконне затримання можна, тільки вивчивши усі обставини та мотиваційну сферу особи, що здійснила дане затримання. Наприклад, затримання з метою повернути викрадені предмети, затримання особи, яка знаходиться в стані алкогольного сп'яніння з метою припинити хуліганство, до його тверезості. На мій погляд, жорстку позицію на виконання даної мети необхідно займати, коли затриманий скоїв тяжкий злочин. тобто при недоставки такої особи до органів влади або неповідомлення про злочин тягне кримінальну відповідальність.
Умови правомірності затримання:


  1. злочин, у здійсненні якого підозрюється особа, карається позбавленням волі;

  1. затриманий суб'єкт, є належним з точки зору встановлених законом вимоги;

  1. підстави затримання проводимого без попереднього винесення постанови з'являються зненацька;

Деякі автори додають до цих умов – порушення кримінальної справи і діло підслідне даному органу дізнання або слідчому. З цим не можна погодитись. Затримання можна розбити на два види:



  1. без попередньо винесеної постанови органу дізнання, слідства, прокурора або визначення суду;

  1. на підставі такої постанови або визначення суду;

Затримання першого виду проводиться до порушення кримінальної справи і може здійснюватися увсіма співробітниками міліції і приватними особами. Це затримання проходить наступні етапи:

А) фактичне затримання на місці (захоплення);

Б) доставка;

В) перевірка підстав затримання;

Г) складання протоколу затримання;

Д) збудження (відмова) кримінальної справи;

Е) повідомлення прокурора про затримання;

Затримання другого виду виробляється після порушення кримінальної справи і проводиться особами, які мають право на проведення дізнання і попереднього слідства.

Різниця між цими видами затримання полягає у тому, що перше затримання ми здійснюємо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушеній кримінальній справі можемо винести постанову про затримання особи. Але це затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу, як до порушення кримінальної справи, так і після. Однак у цьому є протиріччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер, тобто у своєму роді є слідчою дією, а згідно діючому законодавству до порушення кримінальної справи ми можемо проводити тільки огляд місця події.

Певну складність подає питання про можливість проведення затримання і доставки у міліцію підозрюваного приватними особами.

І. Л. Петрухін пропонує, щоб уникнути помилкових та довільних затримань на місці «громадянам слідувало б надати право затримання тільки у випадках, коли скоюються небезпечні злочини, які караються не менше, ніж 5 роками позбавлення волі. 1 Але нажаль більшість громадян не орієнтуються де небезпечний, а де не небезпечний злочин і тим більш не знають санкцій статей кримінального кодексу.

Існує надто спірне питання про можливість затримання осіб наділених правом дипломатичної недоторканості, а також народних депутатів україни і місцевих Рад Народних Депутатів. На мій погляд, було б бажано зазначити у Конституції та інших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий без згоди Верховної Ради україни або іншої належної Ради, якщо для цього є законні підстави. У випадках раптових ситуацій, коли злочин скоєний і очевидно, що злочинець переховувається або завадить встановленню істини, якщо його негайно не затримати. В органу дізнання, слідства або прокуратури часто немає часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. Інше діло, що прокурор має право санкціонувати заключення під варту за умови, що отримане винесене у встановленому законом порядку рішення Верховної Ради про позбавлення затриманого особи депутатської недоторканості. Якщо таке рішення не надійшло у орган дізнання протягом 72 годин з моменту затримання, то тоді депутат повинен бути звільнений.

Затримання підозрюваного за кримінальною справою допустимо тільки один раз. У противному випадку було б суцільне свавілля, тиск на психіку підозрюваного з метою отримати зізнання. Не можна затримання повторювати у випадках застосування різних підстав (спочатку був зловлений на гарячому, після цього випущений, а після цього знову затриманий).

У нашому КПК не вирішено позитивно питання про можливість надання права затримання підозрюваного приватними особами. Хоча і заборони на ці дії немає. У певній мірі дане питання вирішено у кримінальному кодексі України в ст. 15 Необхідна оборона. Таким чином, законодавець визнає наявність права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що дозволить напряму реалізовувати це законне право, буде відстунє.



Характеристика затримання.

Кримінальне затримання можна поділити на два види:

1) затримання без заподіяння шкоди (у цьому випадку ущемляється тільки особиста свобода злочинця);

2) затримання з заподіянням фізичної шкоди (у даному випадку крім особистої свободи порушується принцип недоторканості особи);

Характерною рисою є те, що саме затримання злочинця повинно бути правомірним, якщо воно не правомірно, то і заподіяння шкоди у будь-якому випадку буде неправомірним. І навпаки, неправомірність заподіяння шкоди не тягне за собою неправомірності самого затримання.

Вимагає до собі уваги і те, що ознаки і підстави затримання необхідно відбити у кримінальному законі. Це викликане тим, що принципи свобод громадян та їхньої недоторканості є Конституційним Правом громадянина, і охороняються кримінальним законом. У КПК перераховані підстави затримання, але не передбачена відповідальність за незаконне затримання. Хоча саме ненасильнецьке затримання і підпадає під ознаки незаконного позбавлення волі (ст. 173 КК україни), але іменно кримінальний закон повинен визначати, коли позбавлення особистої свободи є правомірним.

Спірним залишається питання, що стосується суб'єктів ст. 15 КК україни. Справа у тому, що дана стаття передбачає загальний суб'єкт – потерпілі та інші особи. У поняття «інші особи» включені службові особи, робітники міліції. Тут то і криється протиріччя. Згідно закону затримання особи право, а не обов'язок громадян. Робітники міліції та інші службові особи зобов'язані виконати дії щодо затримання злочинця. Іншими словами, вони не можуть утриматись від затримання. З точки зору юридичної форми затримання злочинця можна підрозділити на:


  1. здійснення права;

  1. виконання правових обов'язків;

  1. виконання службового боргу;

Одна юридична форма може переходити у іншу. Так, наприклад, право громадянина на затримання злочинця для службової особи, перетворюється в обов'язок в усіх тих випадках, коли скоюється порушення правоохороняємих інтересів.

Правомірність здійснення громадянами дій, направлених на затримання злочинця, заснована на нормах кримінального права. Дані дії громадян можна охарактеризувати, як суспільно-корисні і бажані для суспільства вчинки. Ця норма впливає на розвиток активності громадян у області боротьби зі злочинністю.

З’ясувати правову природу даного виду дій, направлених на затримання злочинця, неможливо не з'ясувавши, чи є вони самостійною обставиною, що виключають громадську небезпеку і протиправність вчинку.

Згідно діючому українському кримінально-правовому законодавству затримання злочинця розглядається як самостійний вид правомірної поведінки громадян, наряду з необхідною обороною і крайньою необхідністю. Але правові наслідки таких дій законодавець прирівняв до правових наслідків необхідної оборони 1, тобто за такі дії кримінальна відповідальність не наступає, а перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони. (знайти ППВС України про затримання злочинця і необхідної оборони).

Необхідно підкреслити той факт, що дії направлені на затримання злочинця, є підставою, що виключають кримінальну відповідальність. Деякі плутають цю підставу з підставою, що звільняють від кримінальної відповідальності (не досягнення віку кримінальної відповідальності, відсутність одного з елементів складу злочину, малозначимість злочину і т. і.). Це невірно, тобто такі дії людини не тільки не є злочином, але і відрізняються від злочину соціально політичним змістом та юридичною формою, носять суспільно корисний характер.

Ю. В. Баулін розрізняє наступні групи підстав, що виключають кримінальну відповідальність особи за зроблене:



1 група – об’єднує ситуації, здійснення особою злочину, з високим ступенем громадської небезпеки, що за будь-якими причинами, не передбачене кримінальним законом як злочин. А одного високого ступеню громадської небезпеки вчинку не достатньо, щоб кваліфікувати його як злочин.

2 група – охоплює випадки, скоєння особою вчинку, формально кримінально правової заборони, що підпадає під ознаки, але за своїм змісту воно або позбавлене громадської небезпеки (аморальна провина), або ступінь громадської небезпеки характерна адміністративному проступку (малозначні вчинки).

3 група – сюди включаються вчинки, що хоча зовні і нагадують злочин, але відповідають ознакам юридичної форми правомірної поведінки. Сюди входить необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця. 1 Баулін також визначає соціально юридичну природу дій громадян, направлену на затримання злочинця. Затримання злочинця – це гарантований і охоронюваний державою, оснований на повноважуючих нормах кримінального права, самостійний вид суспільно корисної і правомірної поведінки громадян, що виключає кримінальну і будь-яку іншу відповідальність особи за шкоду, заподіяний злочинцю при його затриманні, що відповідає обстановці затримання і небезпеки посягання.

Глава3 Кримінально-правові наслідки застосування мір необхідності затримання злочинця.
Підстави, що виключають злочинність вчинку.

Ознаки підстав, що виключають злочинність вчинку:



  1. Підстави подають собою свідомі і вольові вчинки людини, виражені у формі дії або бездіяльності;

  1. Обов'язкова зовнішня схожість вчинків з тим або іншим складом злочину,тобто по своїй юридичній формі підстави є або правомірним вчинком, або правопорушенням;

  1. Характеризуються як негативним, так і позитивним соціально-політичним змістом.

Підстави, що виключають злочинність вчинку – це система зовні схожих з певним колом злочинів свідомих і вольових вчинків, що виключають громадську небезпеку або протиправність вчинку і вимагають від уповноважених на то органів держави обов'язкового і безумовного усунення кримінальної відповідальності за ці вчинки.

Дані ознаки умовно можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні – позбавлення на короткий строк волі очевидного злочинця шляхом фізичного або фізичного впливу на нього, або шляхом обману. Суб'єктивні – мета затримання. Законодавча мета – доставка особи до органів влади. У громадянина можуть бути інша мета – припинити суспільно небезпечний вчинок, позбавити можливості скоїти нові злочини, перешкодити ухиленню від кримінальної відповідальності та інше. Головне, щоб мета не була злочинною – саморозправа, нажива, шантаж.

Існує ряд помилок, яких найбільш часто припускаються при затриманні. Найбільш повну класифікацію дав, на мій погляд, В. І. Ткаченко:


  1. Помилки, відносно юридичного затримання особи, коли дії потерпілого неправильно приймаються за злочин;

  1. Помилки у властивостях особи, що затримується, тобто коли вона, будучи малолітнею, неосудною або невинною, помилково приймається за дорослу, психічно повноцінну або винну;

  1. Помилки, відносно фактичної підстави для затримання злочинця (органи влади випустили злочинця на підриску про невиїзд, а громадянин його затримує, вважаючи, що органам влади невідомо про злочин); 1

  1. вибачаюча помилка – охоплює ситуації затримання фіктивного злочинця особою, що вибачно помиляється у відношенні юридичної або фактичної підстави затримання особи або її властивостей (у цьому випадку має місце випадок «казус»).

  1. невибачаюча помилка – поспішне затримання, не зважена оцінка обстановки, необачність, помилка відносно підстав затримання і т. і. на відміну від вибачаючої помилки у громадянина була реальна можливість передбачати, що він заподіює шкоду особі, що не є злочинцем;

Кримінальне законодавство регламентує діяльність громадян лише по затриманню очевидного злочинця,тобто осудного і досягнувшого віку кримінальної відповідальності громадянина України, іноземного громадянина і особи без громадянства, що як виконавець, організатор, підбурювач або пособник почав скоювати або уже скоїв очевидний суспільно небезпечний вчинок, передбачене кримінальним законом як злочин.

.

Перевищення меж заподіяння злочинцю шкоди при його затриманні – навмисне нанесення особі тяжкої шкоди, явно непропорційної небезпеки посягання або обстановки затримання.

Нажаль, закон не містить поняття перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю. Заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні Кримінальний кодекс прирівнює по своїм правовим наслідкам до необхідної оборони.

Обставини, при наявності яких можливо затримання:

1) характер і ступінь громадської небезпеки злочину;

2) ступінь небезпеки особи самого злочинця;

3) співвідношення сил затримаючого і затримаючих;

4) обстановка затримання;

5) поведінка особи під час затримання;

Право громадян на затримання злочинця носить самостійний характер, тобто громадяни здійснюють дане право незалежно від того чи мають вони можливість звернутися за допомогою до органів влади.

Заходи по затриманню злочинця і захисні дії дуже схожі між собою.

1. Право на здійснення цих дій виникає лише у відношенні особи, що скоює суспільно небезпечний вчинок.


  1. Мають активний характер.

  1. Мета попередження і припинення нанесення шкоди або іншої шкоди (затримання після здійснення посягання, оборона – під час здійснення). Загальна мета затримання – затримати і доставити до органів влади. Загальна мета оборони – запобігання нападу.

  1. Як затримання так і необхідна оборона правомірні лише при додержанні певних умов.

Суспільні та юридичні ознаки затримання злочинця:

  1. cубєктивне право кожної людини – «Кожна особа має право на…»(ч.1ст.15 УК України).

  2. незалежне право – тобто не залежить від можливості особи уникнути нападу чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади;

  3. універсальне право – наявність його не залежить від наявності у осіби інших прав ;

  4. найбільш суспільне право – може бути застосовано для захисту права та інтересів усіх інших осіб;

Пленум Верховного суду України у постанові від 28 червня 1991року зазначив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому слід мати на увазі, що не є злочином дїї, які хоч і підподають під ознаки діяння, передбаченого уголовним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або беспосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпеки.

Об'єкт заподіяння шкоди.
Правомірним визнається шкода, що була заподіяна іменно злочинцю, тобто його життя, здоров'ю або майну. Якщо у ході затримання була заподіяна шкода третій стороні, то він повинен розглядатися з точки зору крайньої необхідності, тобто тут буде ідеальна сукупність – акту правомірного затримання і акту правомірного заподіяння шкоди злочинцю.

Деякі автори нарікають на те, що КПК України «регламентує процесуальну діяльність лише органів дізнання, слідства щодо проведення такої слідчої дії, як затримання злочинця. Право проводити таку слідчу дію окремим громадянам законом не дано 1. Таке право громадянам законом дається Кримінальним законом (ст. 15 КК україни), а кримінально-процесуальний закон не може давати таке право. Згідно кримінально-процесуальному законодавству 'затримання'-'слідча дія. Слідчий або орган дізнання, здійснюючи дане право, виносить відповідний процесуальний документ (протокол затримання), тобто він облицює процес затримання у процесуальну форму.


Каталог: uploads -> files -> 252
files -> Розділ 14. Словник Українсько-російсько-англійський А
files -> " Текстовий редактор Microsoft Word "
files -> Екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст цей термін?
files -> Реферат на тему: "Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання "
files -> Кризові еколого-геоморфологічні ситуації в Україні
252 -> Реферат замітка Тема: "Герої Крут" студентки 1 п 2 курсу Карковської Лесі Михайлівни 22. 02. 2000 р
252 -> Основи загальновійськового бою
252 -> Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання
252 -> "Агресія. Жінка як об'єкт агресії"
252 -> Війна за незалежність і утворення самостійних держав у Латинській Америці


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка