Культурне життя України у другій половині 19 століття



Дата конвертації20.11.2018
Розмір2.3 Mb.

Культурне життя України у другій половині 19 століття.

  • Фольклор та декоративно-ужиткове мистецтво.

Мета уроку: Ознайомитись із фольклором та декоративно-ужитковим мистецтвом в Україні в другій половині 19 століття; відшукати інформацію про декоративно-ужиткове мистецтво центральної України; ствердити, що культурний поступ України в другій половині 19 століття був важливим чинником у становленні української нації.

  • Мета уроку: Ознайомитись із фольклором та декоративно-ужитковим мистецтвом в Україні в другій половині 19 століття; відшукати інформацію про декоративно-ужиткове мистецтво центральної України; ствердити, що культурний поступ України в другій половині 19 століття був важливим чинником у становленні української нації.

Домашнє завдання:

  • 1. Опрацювати матеріал §34.
  • 2. Підготувати кросворд по темі (12 слів).
  • 3.Повторити тему ”Культура другої половини XIX ст.“
  •  
  • 1. Які народні пісні ви знаєте? 2. Які види прикладної народної творчості вам відомі?

Декоративно-ужиткове мистецтво

  • Декоративно-ужиткове мистецтво
  • Народна вишивка, ткацтво, писанкарство, килимартсво, гончарство, іграшка, декоративна обробка металу, дерева та шкіри, ювелірні вироби – усе це види декоративно – ужиткового мистецтва. «Декоративне» в перекладі з латинської означає “прикрашене”, а «ужиткове» вказує на практичну користь предметів.

Вишивка

  • Найпопулярнішим видом прикладної народної творчості було вишивання. Воно не потребувало громіздкого устаткування. Фантазію не обмежували можливості техніки. Для вишивання найчастіше використовували нитки червоного кольору — символу життя, творчої енергії, завзятая. Вишивкою приукрашали рушники, скатерки, підзори на простирадлах. Вона була майже неодмінним елементом одягу. Вишивка оздоблювала хустки, фартухи, кожухи, а особливо коміри, рукави, манжети, лиштви сорочок, які називали «вишиванками».
  • Наприкінці XIX ст. народні майстрині вже використовували фабричні нитки й барвники. Не було такого села, у якому б не ткали килимів, рушників, скатертин, наміток, божників. Останніми прикрашали ікони на покутті. Виготовляли також домоткані пояси, попружки, крайки, баюрки та різноманітні декоративні елементи: бомбончики, дармовиси (підвіски), кутасики(китиці), торочки . (бахрома), френдзлі (ряд кінців ниток на краю тканини) тощо.

Історичне джерело

  • Візерунки, використовувані здебільшого вишивальницями Поділля, де вишивання було особливо розвинуте, мали назви: дерево-квітка, орлики, шулики, півники, барани, ромби, зірки, вужики, кривульки, хмелики, качалочки, пунктирні сикавки, гребінчики, спіральні цуцики та юрки, зозульки, кудрявці, мушлі, собачки, виноград, віконця, вітряки, вертуни, кривоноги, восьмироги, семироги, триноги, дзвони, княгині, королівни, панни.

Ткацтво та килимарство

  • З початку ХІХ ст. дедалі більше механізується килимарство й ткацтво. Отже, і в цих галузях продукція великих майстерень і мануфактур Галичини, Поділля, Лівобережжя, Слобожанщини витісняла ручну роботу. У середині XIX ст. лише підприємства Харкова виготовляли щорічно близько 25 тис. килимів і попон. Не загубило давньої слави як осередок народного художнього ткацтва містечко Кролевець на Лівобережжі. Кролевецькі рушники мали попит навіть за межами України.

Писанкарство

  • Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису. За період ХІІІ до другої половини ХІХ ст. у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення. Улюбленим кольором майстрів був жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному тлі. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України.

Декоративна обробка шкіри

  • Одним з активних напрямів розвитку ужиткового мистецтва епохи була декоративна обробка шкіри. Вона знаходила широке застосування при виготовленні різноманітних мистецьки оздоблених речей повсякденного вжитку заможних верств суспільства, частин озброєння. Проте найвідоміші багато декоровані оправи книг, які набули значного поширення з розвитком друкарства. Найраніші зразки мистецьких книжкових палітурок демонструють оправи актових книг львівського міського архіву середини — другої половини XVI ст. У практиці першої половини наступного століття поряд із традиційним сюжетним та орнаментальним тисненням поширюється тиснення золотом, в сюжетній тематиці домінує Розп’яття.

Різьблення по дереву

  • У XVIII–XIX ст. різьблення в Україні досягло найвищого рівня. Різьбленням оздоблювали деталі будівель — одвірки, сволоки, балки, калічники, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер'єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, одвірки, полички, мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку, який займав більше місця в інтер'єрі. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі.

Гончарство

  • Наприкінці ХІХ століття в Україні налічувалося близько 700 гончарних осередків із самобутніми традиціями організації виробництва, історично сформованими художніми системами декорування виробів, професійною обрядовістю. У гончарстві з’являються небачені до того форми, декор запозичають з інших видів мистецтва , передусім із вишивки. Гончарні вироби формують методом пластичного формування. Побутові і декоративні вироби із гончарної кераміки, пористі, дрібнозернисті, з натуральним кольором глини, часто неглазуровані. Готові вироби інколи покривають ангобами і глазурями.

Лозоплетіння

  • У другій половині XIX ст. лозоплетіння на Поліссі набуло широкого розвою. Крім зазначених речей, почали виготовляти дорожні корзини та козуби, легкі дачні меблі, дитячі візочки, іграшки тощо. Кора при цьому звичайно знімалася. Залежно від конкретних виробів лозини використовували круглі або стругані чи розщеплені уздовж, у природному або пофарбованому вигляді.. Використовуючи також розколоті лозини, лико чи мотузки, виготовляли солом'яні сіяники, плетінки (кадовби, солом'яники) для зберігання зерна й інших продуктів, одягу тощо.

Фольклор Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Народна музична творчість проявлялася здебільшого в думах, виконуваних у супроводі бандури, кобзи чи ліри. Вершин у цьому досяг кобзар Остап Вересай, митець із колосальною пам’яттю, чудовим голосом і високою виконавською майстерністю. Розквітає також талант кобзарів Павла Братиці й Михайла Кравченка. Поширеними серед народу були козачок, гопак, дудочка та інші танці. Грали, крім згаданих музичних інструментів, також на цимбалах, сопілках, скрипках, басолях.

  • Фольклор Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Народна музична творчість проявлялася здебільшого в думах, виконуваних у супроводі бандури, кобзи чи ліри. Вершин у цьому досяг кобзар Остап Вересай, митець із колосальною пам’яттю, чудовим голосом і високою виконавською майстерністю. Розквітає також талант кобзарів Павла Братиці й Михайла Кравченка. Поширеними серед народу були козачок, гопак, дудочка та інші танці. Грали, крім згаданих музичних інструментів, також на цимбалах, сопілках, скрипках, басолях.

Розвивалась також народна творчість – усна поезія, музичний фольклор, прикладне мистецтво. Народна пам’ять зберегла найкращі здобутки попередніх поколінь і одночасно збагатилася новими. Досить поширеними стають наймитські заробітчанські пісні, створені людьми в коротких перепочинках між роботою. Тому вони й відображали тяжке життя простих людей, роботу в наймах чи на заробітках. Водночас розвивався казковий жанр, збагачувався героїчний епос думами про Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса та інших народних ватажків. В історичних піснях знайшла відображення боротьба проти загарбників і гнобителів. Зароджується фольклор, в якому відображаються насамперед тяжкі умови праці на фабриках, заводах і в сільському господарстві. Усна народна творчість доповнювалась приказками, прислів’ями і анекдотами, суть яких визначалась прислів’ям – "Народ скаже, як зав’яже".

  • Розвивалась також народна творчість – усна поезія, музичний фольклор, прикладне мистецтво. Народна пам’ять зберегла найкращі здобутки попередніх поколінь і одночасно збагатилася новими. Досить поширеними стають наймитські заробітчанські пісні, створені людьми в коротких перепочинках між роботою. Тому вони й відображали тяжке життя простих людей, роботу в наймах чи на заробітках. Водночас розвивався казковий жанр, збагачувався героїчний епос думами про Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса та інших народних ватажків. В історичних піснях знайшла відображення боротьба проти загарбників і гнобителів. Зароджується фольклор, в якому відображаються насамперед тяжкі умови праці на фабриках, заводах і в сільському господарстві. Усна народна творчість доповнювалась приказками, прислів’ями і анекдотами, суть яких визначалась прислів’ям – "Народ скаже, як зав’яже".

Історичне джерело

  • Український фольклор приваблював і європейських композиторів. Так, перебуваючи в 60-х роках за кордоном, Марко Вовчок протягом двох тижнів щодня по 5 годин наспівувала з пам'яті українські народні пісні німецькому композитору Едуарду Мертке. Так було впорядковано до друку 8 збірників, але вдалося видати лише один у Лейпцигу в 1866 р. Він містив слова й ноти понад 200 українських народних пісень. Славнозвісний російський композитор П. Чайковський упродовж 20 років відвідував Україну, подовгу жив на Поділлі й дійшов висновку: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають також щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант. Це — українці».

Український народний танець ”Гопак“

Заробітчанські пісні

  • Новим явищем у народній творчості кінця XIX — початку XX ст. стали робітничі пісні. В них відбилася свідомість пролетаріату, що піднімався на боротьбу проти самодержавно-капіталістичного ладу, за побудову суспільства на нових, соціалістичних засадах. Для цих пісень характерні нові поетичні узагальнення і образи. Так з’являється образ червоного прапора як символ революційної боротьби й інтернаціональної єдності; справедливий суспільний лад постає в образі сонця правди і свободи, яке засяє всім трудящим.

Найвідомішими заробітчанськими піснями були:

  • А ТАМ КРАЙ ДОРОГИ
  • АМЕРИКА, АМЕРИКА, ЯКА ТИ НЕВДОБНА
  • БІДНИЙ ЧОЛОВІК, БІДНИЙ, ТА НЕ МАЄ ЗВІДКИ ЖИТИ
  • БІДНО ЖИВ Я В РІДНІМ КРАЮ, ГОРЕ МОЄ, ГОРЕ
  • БРАЛА ДІВКА ЛЬОН, ЛЬОН
  • БУВАЙТЕ ЗДОРОВІ, СОСНОВІ ПОРОГИ
  • БУВАЙТЕ ЗДОРОВІ, ТУТЕШНІЇ ЛЮДЕ
  • БУЛА ПОЛЬЩА, БУЛА ПОЛЬЩА, А ТЕПЕР РОСІЯ
  • В АМЕРИЦІ СИПАНА ДРАЖІЧКА
  • В ВИШНЕВІМ САДОЧКУ ПТАШКИ ЩЕБЕТАЛИ

Заробітчанська пісня « Америка, Америка, яка ти невдобна»

  • Америка, Америка, яка ти невдобна:
  • Робить в тобі руський народ, як тая худоба.
  • Америка, Америка, яка ти немила:
  • Не їдного чоловіка з жінкою розвела.
  • А в неділю пораненько дзвони задзвонили,
  • А ми, бідні, в чужім краю сльозами ся вмили.
  • Задзвонили на станції дзвони та тоненько,
  • - Плачуть люди в Америці дуже жалібненько:
  • Лишив тата, лишив маму й молоду дівчину,
  • А сам пішов в Америку - мало не загинув.
  • Лишив жінку, лишив діти, лишив рідну мати,
  • А сам пішов в Америку свій вік марнувати.
  • Якби мати такі крила, щоб ся вгору знести,
  • Відвідав би тата й маму, ще й ріднії сестри.
  • Якби море не глибоке, щоб хвиля не била,
  • Відвідав би жінку й діти, всю свою родину.
  •  

Музичні інструменти

  • Народні музики грали також на цимбалах, сопілках, скрипках, басолях. їхній репертуар пов'язувався з народними піснями й танцями: козачком, гопаком, дудочкою та ін. Жодне народне свято не обходилося без троїстої музики — скрипки, цимбал і бубна. У селах, особливо у свята, усю ніч лунали пісні.
  • Продовжував жити й збагачуватися героїчний епос. Не втрачали популярності історичні пісні, думи про героїв Національно-визвольної війни. Останні, як правило, виконувалися кобзарями в супроводі бандури, кобзи або ліри. Найвище шанування завдяки надзвичайній пам'яті, чудовому голосу та високій музичній майстерності здобув сліпий кобзар Остап Вересай. Добре відомими були й кобзарі Павло Братиця й Михайло Кравченко.

Зміни в житті українських жінок

  • Що могла зробити жінка для національної справи, показував творчий шлях Марії Заньковецької. Відзначення 25-річчя її театральної праці перетворилося на тріумф. Для багатьох українців М. Заньковецька стала уособленням України. Лише зачитування ювілейних вітань тривало понад дві години.
  • Освічені жінки брали участь у подоланні неграмотності народу. Найактивнішою поборницею недільних шкіл стала Христина Алчевська.
  • Відома харківська діячка й педагог Христина Алчевська. У 1862 р. вона заснувала недільну жіночу школу, яка діяла понад півстоліття. Педагогічна праця принесла X. Алчевській міжнародне визнання. У 1899 р. вона представляла учителів для дорослих на міжнародній виставці в Парижі. У 1904 р. була відзначена за свою педагогічну працю на Міжнародному жіночому конгресі в Берліні.

Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна - артистка, корифей українського театру, одна з засновниць театру в Ромнах.

  • Коли називають зірок першого ряду українського театру, корифеїв, завжди промовляють це ім’я - Ганна Затиркевич-Карпинська.

Особливості релігійного життя

  • Протягом другої половини XIX ст. духовно-релігійне життя Наддніпрянської України визначала російська православна церква. Проте не всі священики ставали слухняним знаряддям зросійщення українського народу. Незважаючи на суворі заборони, патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій створювали таємні гуртки, вивчали українську історію, літературу й етнографію. Із родин духовенства вийшли відомі українські вчені та письменники: М. Грушевський, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький, О. Кістяківський, С. Руданський, Ю. Січинський, С. Єфремов та ін.

Хоча церковні власті, спираючись на державу, забезпечили собі повне підпорядкування прихожан, у другій половині XIX ст. стало широко проявлятися взаємне відчуження й недовіра між парафіянами та священиками. Насамперед це було пов'язане із забороною церковним  громадам  обирати собі духівників. Їх призначали церковні власті. Це та інші причини призвели до поширення в Україні протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Херсонської та Катеринославської губерній. Хоча влада всіляко перешкоджала сектантам і навіть вдавалася до репресій, на початку XX ст. кількість баптистів в Україні вже наближалася до трьох мільйонів.

  • Хоча церковні власті, спираючись на державу, забезпечили собі повне підпорядкування прихожан, у другій половині XIX ст. стало широко проявлятися взаємне відчуження й недовіра між парафіянами та священиками. Насамперед це було пов'язане із забороною церковним  громадам  обирати собі духівників. Їх призначали церковні власті. Це та інші причини призвели до поширення в Україні протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Херсонської та Катеринославської губерній. Хоча влада всіляко перешкоджала сектантам і навіть вдавалася до репресій, на початку XX ст. кількість баптистів в Україні вже наближалася до трьох мільйонів.
  • Протягом другої половини XIX ст. відбулися зміни й у релігійному житті Західної України. Після польського повстання 1863 р. російський уряд продовжив наступ на греко-католиків, які проживали в західних губерніях. У 1875 р. там було організовано збір підписів про приєднання українців Холмщини та Підляшшя до православ'я. Скориставшись цим приводом, російський уряд офіційно ліквідував уніатську церкву. Не бажаючи примусово приймати православ'я, 200 тис. уніатів перейшли в католицтво.

Висновок:

  • Друга половина 19 століття стала часом помітного поступу в справі національної консолідації українців. В умовах народно модернізації суспільства етнічна маса населення почала перетворюватися в націю, кращі представники якої ставили питання відродження державності. Інновації згодом набували місцевої специфіки й ставали органічними складовими регіональної народно-побутової культури. Ці зміни позитивно позначилися і на повсякденному побутовому та релігійному житті українців.

Перевірте свої знання

  • 1. Які напрями українського фольклору продовжили свій розвиток протягом другої половини XIX ст.? 2. Визначте найрозвинутіші напрями українського декоративно-ужиткового мистецтва. 3. Порівняйте становище віруючих у Галичині, Буковині, Закарпатті. 4. Визначте перешкоди, які виникали на шляху консолідації української нації. 5. Які нові можливості отримали жінки в пореформений час? 6. Чи зумів імперський синод домогтися повного підпорядкування українського духовенства? 7. Визначте зміст академічного (наукового), митецького етапів консолідації нації. 8. Який етап має обов'язково пройти народ, щоб із нації культурної перерости в націю політичну? 9. Чим пояснити поширення в Україні протестантських сект? 10. Чим завершилися спроби московських церковних властей ліквідувати унію в Холмщині й Підляшші? 11. Порівняйте традиційне й нове в повсякденному житті українців того часу.

Каталог: uploads -> doc
doc -> Методичні рекомендації для проведення І (районного) етапу всеукраїнського конкурсу «Учитель року 2015»
doc -> Наказ Державіаслужби від 14. 06. 2006 №416
doc -> Правила сертифікації суб’єктів аеропортової діяльності
doc -> Реферат на тему: Франсуа Вієт
doc -> Активність мікроорганізмів-азотфіксаторів у ґрунті західного
doc -> Вправ для навчання аудіювання
doc -> Сучасна практика підготовки баяністів
doc -> «історія розвитку поняття інтеграл»
doc -> Технологія концентрованого навчання дозволяє викладачеві урізноманітнити заняття за формами та методами
doc -> Сьомого скликання


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка