Курс лекцій з дисципліни "Вступ до перекладознавства" розкриває взаємодію між різними дисциплінами, пропонує екскурс до історії перекладацької думки, знайомить з поняттями адекватного, буквального та вільного перекладу


Переклад на рівні фонем, морфем, слів



Сторінка3/12
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.45 Mb.
#586
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Переклад на рівні фонем, морфем, слів


Залежно від того,на якому рівні ВМ знаходиться одиниця перекладу,розрізняються

відповідно:переклад на рівні фонем,морфем,рівня слів і т.ін.Розглянемо трохи докладніше

ці різновиди перекладу на різних рівнях мовної ієрархії.

1.Переклад на рівні фонем.

Фонема, як відомо,не є носієм значення -вона грає в мові тільки змісторозрізнюючу роль ,однак,у практиці перекладу мають місце випадки, коли одиницями перекладу

виявляються саме фонеми,тобто фонеми ВМ замінюються найближчими до них по артикуляції і звучанню фонеми ПМ так, англійське слово“lady”перекладається на російську як“леди“тобто при перекладі здійснюється заміна фонем англійського слова найближчими до них російським фонемами : англ.фонема  l  відповідає російська л,

англійському дифтонгу еi - російськео, англійському d-російськеД,англ.I-російськеи].(Ми говори про Фонеми, а не про літери, тому що вихідною формою мови є форма , одиницями якої є фонеми ;літери ж - лише більш – менш точне зображення фонемного складу мови на письмі).

Переклад на рівні фонем зустрічається в дуже обмеженій кількості випадків. Більш- менш регулярно він застосовується лише при передачі власних імен,наприклад, англ. Churchill – рос.Черчіль ; англ. Liverpool – рос. Ліверпуль і ін., а також при передачі реалій , що не мають відповідностей у соціальному і культурно-побутовому житті нашої країни , наприклад “ tribalism “ – рос. “трайбализм “,англ. “spеаker “– рос.“спикер“(у палаті громад ); англ.“teach-in “–рос.“тіч-ін” і ін.

2.Переклад на рівні морфем.

У ряді випадків одиницею перекладу виявляється морфема , тобто кожній морфемі

перекладного слова у ВМ відповідає визначна морфема в співвіднесеному з ним слові ПМ. Наприклад, англ, слово “president” в окремому контексті перекладається на російську мову як “ голова “ president of the General Assembley –Голова Генеральної Асамблеї”. Якщо ми розглянемо морфемну структуру англ. і російського слів ,то побачимо що кожній морфемі англійського відповідає окрема морфема російського :

Pre sid ent

Пред-сед-атель

Інший призер перекладу на рівні морфем-англійське слово (однобічність)

One sided ness

Одно-біч-ність

Переклад на рівні морфем, як і фонем-теж порівняльно рідкісне явище,морфемна структура слів,що мають однакові значення,у різних мовах найчастіше не збігаеться, особливо якщо брати до уваги не тільки лексичні,але і граматичні морфеми,набір яких у різних мовах різний .

3.Переклад на рівні слів.

Приклад: He came home.Він прийшов додому.

My friend lives in Moscow.Мій друг живе в Москві.

Who told you this? Хто сказав вам це ?

Тут слова виступають як одиниці перекладу.Такий переклад(послівний чи дослівний)

зустрічається набагато частіше,ніж переклад пофонемний чи поморфемний.Однак і він обмежений у сфері застосування-як правило у реченні лише частина слів одержує при перекладі дослівні відповідності,тоді як інші слова таких відповідностей не мають.Лише у небагатьох випадках усе речення в цілому перекладається на рівні слів,як правило це-дуже прості речення (див. приклад).

4.Переклад на рівні словосполучень.

Ідіоматичні чи стійкі словосполучення,тобто фразеологізми,значення такиx

словосполучень,як відомо, це дорівнює сумі значень,що входять у сполучення слвів ,у силу чого послівний переклад виявляється в переважній більшості випадків неможливим і одиницею перекладу виступає все словосполучення в цілому . Приклад: англ.”take part”,-

рос.”брати участь”, англ. “first night” – рос. “Премєра”, англ. “a fly in the oinment”-рос.-

“ложка дьогтю у бочці меду”,нерідко одиницею перекладу виявляється вільне словосполучення: “with his hands in his pockets”-русск. “засунувши руки в кишені”-

тут у перекладі на рівні слів відповідностей установити неможливо, тому що

російському слову “засунувши” немає ніякої словесної відповідності у вихідному англійському реченні; у цілому все російське словосполучення с перекладацьким еквівалентом відповідного англійського.Цей вид перекладу- дуже розповсюджений.

Найчастіше зустрічається такий вид відповідностей , у якому деякі слова в реченні перекладаються дослівно (тобто переклад на рівні слів),а інша частина речення перекладається на рівні словосполучень.

Приклад:


The terrestrial globe is a member of the solar system.
Література: Бархударов Л.С. “Язык и перевод”, М., 1975.

Бархударов Л.С. “Тетради переводчика”, М., 1969.




Лекція №4

Деякі основні аспекти перекладознавства

До середини двадцятого сторіччя мовознавцям довелося докорінно змінити своє відношення до перекладацької діяльності і приступити до її систематичного вивчення. У цей період на перший план почав висуватися переклад політичних, комерційних, науково-технічних і інших «ділових» матеріалів, де особливості індивідуально-авторського стилю, як правило, мало істотні. У зв'язку з цим усе більш чітко стали усвідомлювати, що основні труднощі перекладу і весь характер перекладацького процесу обумовлюються розбіжностями в структурах і правилах функціонування мов, що беруть участь у цьому процесі. Ну, а якщо мова йде про якесь співвідношення мов, те його вивченням повинні, природно, займатися мовознавці. Крім того, що зросли вимоги до точності перекладу також підкреслювали роль мовних одиниць. При перекладі матеріалів подібного роду вже не можна було задовольнятися вірністю перекладу «у цілому», однаковістю впливу на читача оригіналу і перекладу. Переклад повинний був забезпечити передачу інформації у всіх деталях, аж до значень окремих слів. Бути цілком автентичним оригіналу. Усе ясніше ставала мовна першооснова перекладацького процесу. Необхідно було з'ясувати, у чому складається лінгвістична сутність цього процесу, у якому ступені він визначається власне лінгвістичними факторами, у яких межах такі фактори обмежують точність передачі інформації.

Необхідність лінгвістичного вивчення перекладу обумовлювалася і задачею масової підготовки перекладачів. Тепер уже перекладацькою діяльністю займалися не тільки особливо обдаровані люди, що опанували умінням переводити або самостійно, або методом «індивідуального учнівства» під керівництвом якого-небудь майстра-перекладача. Для задоволення величезної потреби в перекладачах у багатьох країнах були створені перекладацькі школи, факультети й інститути, перед якими стояла задача забезпечити у встановлений термін підготовку значного числа перекладачів досить високої кваліфікації. Як правило, підготовка перекладачів здійснювалася на базі навчальних закладів – університетів і інститутів, - де вивчалися іноземні мови, і на частку викладачів мов випала задача створити раціональні програми і навчальні посібники для навчання перекладу. А для цього потрібно було розкрити сутність перекладацького процесу, уміти виділити лінгвістичні і экстралингвистические фактори, що впливають на його хід і результати. Фахівці-мовознавці повинні були створити необхідну наукову базу для побудови ефективного курсу підготовки висококваліфікованих перекладачів.

Здійснення масової підготовки перекладацьких кадрів знайшло недостатність традиційної формули кваліфікації перекладача: «Для того, щоб переводити, необхідне знання двох мов і предмета мови». Виявилося, що фактори, зазначені в цій формулі, самі по собі не забезпечують уміння квалифицированно переводити, що треба не просто знати дві мови, але знати їхній «по-переводчески», тобто в сполученні з правилами й умовами переходу від одиниць однієї мови до одиниць іншого. Теорія перекладу повинна була визначити ці правила й умови і показати шляху створення подібного «перекладацької двомовності».



Так був покладений початок нової наукової дисципліни – переводоведения. Сумніву в можливості вивчати переклад лінгвістичними методами розсіялися, як тільки мовознавці почали розглядати це явище не тільки як результат індивідуальної творчості перекладача, але і як особливий вид мовної діяльності, у ході якої одиниці мови перекладу вибираються у визначеній залежності від мовних одиниць, використаних в оригіналі. Тому, як і в будь-якім лінгвістичному дослідженні, дослідники перекладу займалися тепер не формулюванням правил, яким повинний випливати перекладач, а вивченням співвідношення мовних і мовних одиниць двох мов, встановлюваного в процесі перекладу. «Полев матеріалом» для дослідження служать тексти оригіналу і перекладу, зіставлення яких дає об'єктивні фактичні дані для наступних теоретичних узагальнень. Таким чином, вивчення перекладу, ставить своєю метою, у першу чергу, опис реальних перекладацьких фактів, тобто носить дискриптивный, а не прескриптивный характер. З'ясувавши дійсне співвідношення одиниць двох мов, що виникає в процесі перекладу, теорія перекладу може потім виробляти рекомендації про те, які методи доцільно використовувати перекладачу, щоб забезпечити правильний вибір варіанта перекладу.
Початок серйозному вивченню лінгвістичних аспектів перекладу поклали радянські мовознавці. У 1950 Я.И. Рецкер опублікував статті, у якій висловив переконання, що вибір перекладачем того чи іншого варіанта перекладу часто аж ніяк не довільний, а закономірний і визначається співвідношенням одиниць двох мов, що беруть участь у процесі перекладу. Для багатьох одиниць мови оригіналу існують більш-менш регулярні способи перекладу на мову перекладу. Я.И. Рецкер назвав ці способи «закономірними відповідностями» і запропонував розрізняти три типи відповідностей: еквіваленти, аналоги й адекватні заміни. Хоча ця класифікація виявилася не цілком послідовної, саме поняття «відповідність» міцно ввійшло в дослідницьку практику. Особливо важливим було твердження методу зіставлення перекладів з їхніми оригіналами для виявлення мовних закономірностей перекладацького процесу. У наступні десятиліття до проблеми перекладацьких відповідностей зверталися багато авторів стосовно різних комбінацій мов. Для англійської і російської мов багатий фактичний матеріал про типи і способи застосування відповідностей міститься в книзі Л.С. Бархударова «Мова і переклад». У1953 р. вийшла книга А.В. Федорова «Введення в теорію перекладу», у якій уперше була проголошена необхідність і можливість створення лінгвістичної теорії перекладу. Книга, у цілому, мала загальфілологічний характер: у ній значне місце приділялося літературознавчим аспектам перекладу, але в той же час підкреслювалася важливість мовознавчого аналізу перекладацької діяльності. А.В. Федоров запропонував розрізняти загальну теорію перекладу, що виробляє рекомендації для будь-яких комбінацій мов, і приватну теорію перекладу, що описує відповідності між якими-небудь двома мовами, вказав і необхідність вивчати особливості перекладу текстів різних функціональних стилів і жанрів, обґрунтував класифікацію відповідностей на лексичні, граматичні і стилістичні, намітив загальні принципи оцінки якості перекладу.

За рубежем перша книга, цілком присвячена лінгвістичним аспектам перекладу, з'явилася в 1958 році. Її автори – Ж.П. Провині і Ж. Дарбельне – назвали свою роботу «Порівняльна лінгвістика французької й англійської мов». (Vinai J.P. et Darbelnet J.Stylistique comparee du francais et de l'аnglаіs. – Paris, 1958). У книзі проводиться порівняльний аналіз цих мов з метою виявити одиниці, що могли б заміняти один одного при перекладі, хоча при цьому не завжди вказується, чи перевірялися виділені відповідності шляхом зіставлення в реальних чи перекладах вони були обрані лише тому, що мають однакові значення в системах двох мов. Багатий фактичний матеріал, зібраний у книзі, показує великі перспективи розробки приватних теорій перекладу, і по її зразку були написані аналогічні роботи з інших пар мов. Важливою заслугою Ж.П. Провині і Ж. Дарбельне є спроба систематизувати різні способи перекладу, що було пізніше використане при описі перекладацьких трансформацій, за допомогою яких здійснюється процес перекладу.

Серйозну спробу показати важливість використання досягнень сучасного мовознавства для вивчення перекладу почав у 1963 році Ж. Мунэн. Цей видний французький лінгвіст, що опублікував згодом ряд інших цікавих робіт з теорії перекладу, присвятив свою книгу «Теоретичні проблеми перекладу» (Mounin G. Les probltmts theoriques de la traduction. - 1963) аналізу тих обмежень, що накладають розходження в системах двох мов на повне відтворення змісту оригіналу при перекладі. Особлива увага Ж. Мунэн приділив розбіжностям семантичних структур мов, специфіці членування в кожній мові даних досвіду, відображенню в мові особливостей культури й історії колективу, що говорить. Підкреслюючи, що дані контрастивной лінгвістики свідчать про розбіжність у різних мовах не тільки означаючих, але і що означаються, Ж. Мунэн переконливо показує, що переклад – це не проста підстановка слів однієї мови замість слів іншої мови, що він завжди зв'язаний з визначеними перетвореннями, що залежать від співвідношення мов. Разом з тим неможливість безпосереднього переносу змісту тексту з однієї мови в іншій не означає для Ж. Мунэна «принципової неперекладності» чи відлучення перекладу від мовознавства. Навпроти, він вважає за необхідне усебічно вивчати мовну специфіку перекладу, щоб визначити його можливості і границі.

У 1964 році з'явилися дві роботи, що значно сприяли розвитку загальної теорії перекладу. Хоча книга американського лінгвіста Ю. Найды «До науки переводити» (Nida E. Toward a Science of Translating. – Laden, 1964) присвячена специфічним проблемам перекладу Біблії, ці проблеми розглядаються з позицій теоретичного мовознавства, і багато положень, висунуті автором книги, мають відношення і до перекладів текстів іншого характеру. Для Ю. Найды проблеми перекладу – це насамперед проблеми семантичні, зв'язані з інтерпретацією перекладачем змісту тексту оригіналу й інтерпретацією рецептором (одержувачем) перекладу змісту тексту мовою перекладу. У книзі докладно розглядаються методи аналізу семантики мовних одиниць і способи передачі на іншій мові різних типів значень – референтних, эмотивных і власне лінгвістичних. Велика увага в книзі приділено забезпеченню необхідного впливу на рецепторів перекладу. Ю. Найда вводить поняття «динамічна еквівалентність», для досягнення якої перекладач повинний орієнтуватися на формальні особливості оригіналу (що часто робили перекладачі Біблії), а на реакцію рецепторів перекладу, домагаючись максимальній зрозумілості і природності перекладу, дотримання всіх норм мови, на який робиться переклад. У книзі, як і в більш пізніх роботах Ю. Найды, представлений багатий фактичний матеріал, і в ній можна знайти чимало коштовних спостережень, що стосуються техніки перекладу, використання при перекладі опущень, додавань, переміщень і ін.



У цьому ж році з'явилася робота И.И. Ревзина і В.Ю. Розенцвейга «Основи загального і машинного перекладу», у якій розглядається ряд принципових питань побудови теорії перекладу.Автори роботи справедливо вказують, що основна задача лінгвістичної теорії полягає не в тім, щоб формулювати якісь апріорні вимоги до перекладу, а в тім, щоб вивчати й описувати об'єктивну реальність. Інакше кажучи, теорія перекладу повинна мати дескриптивний, а не прескриптивный характер. Будь-які нормативні рекомендації повинні бути результатом опису процесу перекладу, а не передувати цьому опису. Розглядаючи процес перекладу як перетворення тексту оригіналу в текст перекладу, И.И. Ревзин і В.Ю. Розенцвейг вважають за необхідне розрізняти два шляхи здійснення такого перетворення: «власне переклад», коли відбувається безпосередній перехід від одиниць однієї мови до одиниць іншої мови, і «інтерпретацію», коли перекладач спочатку усвідомлює, яка дійсність коштує за одиницями мови в оригіналі, а потім описує цю дійсність засобами мови перекладу. Хоча протиставлення власне перекладу й інтерпретації зазнало критики в ряді більш пізніх публікацій, ідея про здійснення перекладацького процесу шляхом звертання до дійсності знайшла витті втілення в ситуативній моделі перекладу.
Прикладом успішного поширення на переклад общеязыковедеских концепцій може служити робота Дж. Кэтфорда «Лінгвістична теорія перекладу», опублікована в 1965 році. (Catford J.C/ FA Linguistic Theory of Translation. – London, 1965). Дж. Кэтфорд справедливо вважає, що центральною проблемою теорії перекладу є розкриття поняття перекладацької еквівалентності, виявлення ступеня значеннєвої близькості між співвіднесеними висловленнями в оригіналі і перекладі. На його думку, еквівалентність повинна визначатися емпірично, шляхом зіставлення реально виконаних перекладів з їхніми оригіналами. Виходячи з положення, що план змісту одиниць мови настільки ж специфічний, як і їхній план вираження, Дж. Кэтфорд затверджує, те при перекладі аж ніяк не відбувається чи переносу відтворення значень одиниць оригіналу, а лише заміна значень в одній мові значеннями в іншій мові. Застосовуючи компонентний аналіз значень слів і граматичних одиниць, він показує, що в основі такої заміни лежить лише частковий збіг семного складу співвіднесених висловлень в оригіналі і перекладі. Проведений Дж. Кэтфордом аналіз підтвердив можливість здійснення процесу перекладу в рамках семантичної моделі, хоча подальші дослідження показали, що еквівалентність перекладу далеко не завжди ґрунтується на частковій спільності сем.
Велику роботу з розробки принципів лінгвістичного підходу до вивчення перекладу проробив болгарський дослідник А. Людсканов. У фундаментальній роботі «Людин і машина в ролі перекладача» (Людсканов А. Превеждат човекът і машината. – Софія, 1967) А. Людсканов дає огляд основних напрямків наукового аналізу перекладацької діяльності, визначає предмет і розділи переводоведения. Розглядаючи переклад як засіб межъязыковой комунікації, він бачить задачу перекладу в забезпеченні можливості такої комунікації шляхом заміни знаків одного мовного коду знаками іншого мовного коду при охороні інваріанта переданої інформації. Особливо підкреслюється, те задача передачі інваріантної інформації коштує перед перекладачем у всіх випадках, незалежно від мети самого переданого повідомлення. Центральне місце в книзі А. Людсканова займають питання машинного перекладу і використання штучних мов.
Література: Комісаров В.Н. “Лінгвістика перекладу”, М., 1980.

Комісаров В.Н. “Общая теория перевода”, М.,2000.



Лекція №5

Проблеми перекладознавства в 80-і роки XX століття.

Найбільш серйозною перекладацькою роботою можна вважати книгу

С. Басснет-Макгайр «Перекладацькі дослідження». У вступі до своєї монографії С. Басснет-Макгайр вказує, що в теорії перекладу варто розрізняти 4 розділи. Перші два орієнтуються на результат перекладу і включають питання історії перекладу і ролі перекладу в культурі ПЯ. На думку автора, ці теорії перекладу мають справу винятково з художнім перекладом і історія перекладу – це частина історії літератури. Третій, іменований «Переклад і лінгвістика», охоплює широке коло проблем, -зв'язаних із зіставленням одиниць ИЯ і ПЯ, перекладною еквівалентністю і узагалі всіма питаннями «не художнього перекладу». І, нарешті, четвертий розділ – «Переклад і поетика» охоплює всю область теорії і практики знов-таки художнього перекладу.

Як видно, основну увагу автор книги припускає приділити питанням художнього перекладу. Центральне місце в ній займає перша загальнотеоретична частина, а дві інші частини присвячені відповідно історії теорії перекладу і специфічних проблем художнього перекладу.

Цікавий матеріал представлений у другій частині книги, присвяченої історії перекладацьких навчань. С. Басснет запропонувала класифікувати історію перекладознавства не по періодах, а по напрямках і виділила цілий ряд таких тенденцій:

Насамперед, ще в Давньому Римі проявилися дві протилежні тенденції. З одного боку, розвивався «вільний переклад» тобто був доступний грецький оригінал, і перекладач прагнув створити гідний йому витвір. З іншого боку, перекладачі віддавали перевагу дослівности, оскільки навіть зміна одного прийменника могла спричинити обвинувачення в єресі.

Наступна тенденція в перекладі зв'язана з формуванням нових європейських мов. Тут у перекладах відзначаються численні наслідування і запозичення як засіб збагатити стиль і мову. У той же час прагнення використовувати класику для ствердження національних мов, характерне для епохи Відродження, доводило до багатьох вільностей у перекладі.

Окремий напрямок складає «переклад, що виправляє», особливо популярний у Франції 18 сторіччя, коли перекладачі перебудовували по-своєму, «поліпшували» перекладних авторів відповідно до вимог «гарного смаку».

З інших напрямків теорій перекладу, розглянутих у цьому розділі книги, можна згадати тенденції, що С. Басснет називає «романтизмом» і «постмодернізмом». Прихильники таких концепцій (Шлегель, Шеллі, а пізніше Шлейермахер), підкреслюючи роль перекладів у розвитку літератури і культури народу, ратували за збереження дивовижності, чужерідности мови, що свідчили про новизну, приналежність до іншої культури.

С. Басснет-Макгаер підкреслює два аспекти:



  1. Літературний текст – це цілісна структура, що входить у загальну структуру з іншими текстами. Ціль перекладу – передати цілісність, і для досягнення цієї мети можливі будь-які зміни.

  2. Перекладач – це, насамперед читач, що інтерпретує текст.

Прагнення охопити широке коло перекладацьких проблем характерно для робіт з теорії перекладу і в наші роки. Про це свідчить і збірник «Перекладацький спектр», опублікований у 1981 році. У теоретичному плані найбільший інтерес представляє стаття «Переклад і подоба» (автор С. Росс). Констатуючи, що повна тотожність неможлива навіть між двома різними текстами на одній мові, С. Росс указує, що недостатньо передати в перекладі намір автора, оскільки в цьому випадку довелося б визнати, що може існувати лише один правильний переклад. Насправді, переклад відбиває розуміння перекладачем оригіналу, а всяке розуміння – це одне з можливих тлумачень на основі зовнішніх факторів. Мова може йти лише про подобу перекладу оригіналу, що допускає чотири різних трактування:

  1. Існує якийсь єдиний витвір, укладений в тексті і виведений з тексту чи з наміру автора. Якщо переклад правильно його інтерпретує, то і переклад може бути об'єктивно вірним.

  2. Переклад – це складний процес, що протікає під впливом безлічі факторів. Передати еквівалентно всі, що містяться в оригіналі, неможливо. Необхідний вибір, а звідси і принципова множинність рішень.

  3. Переклад – це евристичний процес, спроба перекинути мост між різними епохами і світами. Тому об'єктивного перекладу не буває, у кращому випадку досягається вдале розкриття розходження світів.

  4. Переклад (як і будь-яке тлумачення) – це різні форми висловлень про оригінал, що стоять до нього у відношенні «багато». Немає зробленого перекладу, але переклад може бути чудовим і невдалим за визначеними критеріями.

Література: Швейцер А.Д. “Перевод и лингвистика” – М., 1973.




Каталог: sites -> default -> files
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
files -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
files -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст»,
files -> Конструкції для енергоефективного відновлення забудови, постраждалої від надзвичайних ситуацій


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка