Курсова робота Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. План



Сторінка3/5
Дата конвертації20.03.2017
Розмір0.78 Mb.
1   2   3   4   5

Батьківські обов'язки


На батьках лежить обов'язок від Бога про піклування дитиною від самого її зачаття. Батьки зобов'язані годувати дитину, оберігати її здоров'я і життя від різних небезпек, виховувати дитину, навчати її і молитися за неї. Дитина є даром Божим для батьків, і вони покликані повернути цей дар Богові досконалим, розвинутим, неушкодженим. Особливо велику увагу слід приділити духовному і моральному вихованню дитини, бо, на жаль, більше уваги приділяється переважно харчуванню, одяганню і освіті. Ці речі є дуже потрібні у житті, але якщо дитину не виховати доброю, милосердною, щедрою, то здоров'я, освіта можуть стати злом для самої дитини і її батьків.

Щоб дитина росла доброю, її з самого початку треба привчати до молитви, до добрих діл, до відповідальності за свої вчинки. Дитина починає здобувати своє християнське виховання з сім'ї. Якщо в родині панує атмосфера миру, вирозуміння, взаємоповаги, то це буде прийнято дитиною без особливих повчань і стане нормою її життя в майбутньому.

Перше знайомство з Богом, з Біблією дитина отримує у сім'ї через своїх батьків. Сім'я - це домашня Церква, бо Христос каже: “Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них” (Мт. 18,20).

Підготовку до подружнього життя діти теж дістають головним чином у своїй сім'ї.



IV. 2. Християнські цінності української родини: традиції і сучасність

Нині багато вітчизняних педагогів звертаються о перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б.Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г.Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.

Зміст християнської моралі подає Велика книга людства - Біблія - в трьох аспектах. Перший - це вже перераховані християнські чесноти.

Другий аспект - плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра.

Третій аспект - 10 Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести — любов до ближніх (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусний; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним).

Вважаємо, що десять заповідей Божих — це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.

Напрошується питання, яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні носить світський характер. На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, стереотипи мислення, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.

Нині сім'я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, — подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини.

Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень, кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 раза, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: "Що Бог з'єднав, людина того не розрушить". Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина — берегинею домашнього вогнища.

У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини — діти.

Наступною проблемою сучасної християнської сім'ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім — народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, Ідо здебільшого сім'ї наших предків були багатодітними. Багатодітними і релігійними були родини видатних людей, наприклад, Коцюбинських, Шевченків, Драгоманових, Шептицьких та ін. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя — це спільнота, пов'язана любов'ю, і є одним тілом. Тому родина повинна нести повне навантаження цієї любові, творити нові життя.

Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім'ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Причому, на наш погляд, ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.

У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов — найвища ознака злагоди і довіри. За І.Огієнком, стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:


  1. Навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння.

  2. Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.

  3. Підготувати дітей до самостійного життя.

  4. Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.

  5. Виховувати обов'язковість.

  6. Прищеплювати почуття правдивості (“Хто живе за правдою, той живе за Христом, той живе по-Божому”).

  7. Виховувати послух.

  8. Розвивати почуття любові до свого народу, до Батьківщини.

  9. Виховувати працьовитість.

На наш погляд, релігійне виховання в сім'ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини, підлітка до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво, суїцид тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви “Отче наш”, домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого спасителя, тобто через віру.

Які ж християнські якості батьки вважають життєво необхідними для дитини у сучасному житті? В анкеті, яку ми запропонували батькам, наводився перелік християнських якостей і пропонувалось розділити їх за шкалою цінностей: обов'язкова; корисна, але не обов'язкова; навряд чи знадобиться у житті; зовсім не важлива; швидше зашкодить дитині.

До обов'язкових християнських якостей, які, на думку батьків, передусім потрібно виховувати у дитини, віднесено повагу до батьків, працьовитість та повагу до старших (85% опитаних). Вибір саме цих якостей свідчить про традиційне ставлення дорослих до сімейних стосунків, оскільки одним із наріжних каменів українського суспільства, що в традиційному народному побуті підтримував піраміду людських стосунків, надавав їм стабільності і стійкості, було освячене віками шанобливе ставлення дітей до батьків, до старших у сім'ї — дідуся і бабусі, до інших представників роду, а також до родовідних традицій. А також у передачі з покоління в покоління родинних реліквій, у глибокій шані до предків з вимогою обов'язкового ретроспективного знання кожним українцем свого родоводу не менш як до сьомого коліна та ін..

Великий вплив на формування емоційно-психологічного клімату сім'ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят (наприклад, Різдва Христового, Великодня тощо).

Зауважимо, що такі традиції, як зустріч всієї родини за столом, вшанування найстарших (носити вечерю дітям до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути їх не тільки на емпіричному рівні, а й задовольняють ще не усвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкуванні з дорослими “на рівних”, чого так прагнуть підлітки. Дитину не направляють на добрий вчинок — лише дають можливість виправлятися в найкращому з правил поведінки — у принесенні добра, усмішки, почуття вдячності.

Близько 75% батьків зазначили такі моральні якості, як чесність, порядність, любов до людей, звичка до здорового способу життя. Прикро, що меншої уваги у батьків заслуговує така християнська якість, як безкорисність — більшість тат і мам не вважають необхідним виховувати її у дітей.

Одним із шляхів залучення підростаючого покоління до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях тощо. Цей шлях “спрацьовує” в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, християнства зокрема, бажають, щоб їхні діти опановували Біблію, але самі ще не досить релігійні чи ознайомлені з Біблією недостатньо, принаймні для того, щоб пояснювати її дітям. Досить часто батьки, позитивно налаштовані на прийняття дитиною віри в Бога, саме через дитину приходять до віри. Це є особливо актуальним у наш час, коли діти значно легше йдуть до Бога, ніж їхні заідеологізовані в недалекому минулому батьки.

VI. Особливості виховання і життя в родині за християнським зразком

Віра - Божа (богословська) чеснота як надприродний дар. Вірити - це приймати за правду те, що хтось нам розказав, з уваги на авторитет того, хто нам розказує. Християнська віра - прийняття за правду того, що Бог об'явив, а Церква подає як віру. Віра - здатність душі, яку одержуємо рівночасно з освячуючою ласкою. Людина співпрацює з Богом, щоб розвивати в собі чесноту віри. Віра є відповіддю людини на дар Бога, який себе об'являє. Віра є вільним волевиявом людини. Віра не пов'язана з відмовою від розуму, ані не протистоїть йому. Віра є основою пізнання і утвердження християнської моралі. Віра облагороджує всі людські акти християнина. “Віра без діл не приносить плоду” (Як. 2,20). “Віра без діл мертва” (Як. 2, 26). Віра впливає на моральну поведінку людини, а також дає можливість розпізнати моральність наших вчинків. “Коли матимете віру, як зерно гірчиці то... нічого не буде для вас неможливого” (Мт. 17, 20). “Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих” (Євр. 11,1). Віра є джерелом християнського життя, що допомагає жити нам згідно з Божою волею, дотримуючись Божих законів.

Надія - надприродна чеснота, яка є даром Божим, з яким християнин сподівається вічного, блаженства. Надія - запевнення того, що Бог нас не покине, а завжди опікуватиметься нами. Надія - впевненість у Божій вірності. Християнська надія - перспектива жити щасливо в благодаті Божій. Уміння відрізняти різні форми людської надії, сподівання і мрій від того, що приносить зі собою християнське спасіння, що визначає фундаментальну перспективу надії. “Щасливий той... в кого надія на Господа, Бога свого” (Пс. 146 (145), 5). Джерело християнської надії - у вченні Святого Письма. Надією на прихід Месії переповнений Старий Завіт, а Новий Завіт - сповнення надії в особі Христа Богочоловіка та надія на спасіння людства. Християнин - це людина надії, яка постійно очікує на завершення життя, з надією, що гріх і смерть будуть остаточно переможеш. Християнська надія завжди протистоїть розпачеві, безнадії і знеохоченню. Надія вимагає від християнина відповідальності за світ. Вона допомагає витримувати важкі життєві ситуації та чинити опір знеохоченню та розпачеві.

Байдужість інших, зневірюється і може навіть накласти на себе руки. Тих, що втрачають надію, зокрема на Христа, ап. Павло називає “най нещасливішими з усіх людей” ( 1 Кор. 15, 19).

Християнська мораль - це мораль любові, бо Бог є Любов - це форма всіх чеснот, це двигун і мета морального життя. Любити - це вмерти для себе, а жити для іншого. Християнська любов - це відповідь на попередню виявлену любов Бога, що полягає у любові Бога як дателя життя і любові ближнього, як себе самого.

Апостол Павло в своєму “Гімні любові” оспівує її прикмети: “Любов-довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає” (1 Кор. 13,4-8). Любов - центр християнського життя.

Грецька мова помагає глибше усвідомити поняття любові, бо на цей термін має чотири поняття:

1) Storge - любов батьків до дитини і любов дитини до батьків, яка є унікальною t родині;

2) eros - еротична, сексуальна, подружня любов, з якої кожен з нас народився. Вона має в собі чуттєвий і тілесний вияв та є благословенною Богом у подружжі;

3) philia - любов до друзів, приятелів, рідних, що відрізняється щирістю,

відданістю, безкорисливістю;

4) agape - жертвенна любов, яка віддається беззастережно і підкреслює невичерпну добродійність та невтомну добру волю. Цю любов показав до всього людства розп'ятий Ісус Христос.

Відповідно до задуму Божого, людина - це чоловік і жінка разом: “Сотворив Бог людину на свій образ на божий образ сотворив її, чоловіком і жінкою” (Бут. 1,27).

Біблійна символіка створення жінки (Бут. 1, 21-23) означає, що вона разом з чоловіком є творінням Божим і “Стануть вони одним тілом” (Бут. 1,24), тобто творять образ інтимної єдності думок і бажань, а також єдності сексуальної, результатом якої є нова людина. Хоча вони двоє є одним тілом (Мт. 19,5), але відрізняють своїми тілесними і душевними рисами. Чоловік - це образ сили, у м'язах якого є відблиск сили тіла, а в його рисах є енергійна воля, готовність до чину, рішучість. Чоловічість - це постійний пошук, здобуття, дарування і перемога. Чоловік шукає для себе цілей на далеку перспективу, прямує до професійності, до служби громаді, Церкві і батьківщині.

Жінка - це образ ніжності, делікатна будова якої випромінює красу, грацію і гармонію, а її риси - це тепла любов, розуміння, готовність самопосвяти. Жіночість - це постійне приймання, плекання і чуттєвість. Жінка є більш зосереджена на щоденному, на своєму домі, у який вона вносить теплоту і душевність. Прагматичний розум мужчини і чуттєвість серця жінки найбільше їх відрізняють. У сьогоднішньому світі внаслідок економічних та політичних причин нерідко втрачається розуміння чоловічості і жіночості, особливо коли жінка забезпечує сім'ю матеріально, а чоловік не може знайти праці.

1. Християнське подружжя

Любов - основа взаємин між чоловіком і жінкою.

В чоловіка і жінку Бог вклав силу, яка притягує їх, наповнює їх тугою і вони шукають одне одного, щоб зустрітися у любові. Ця сила є статевим потягом, який ушляхетнюється духовною любов'ю, що підносить людину над інстинктами. Ця любов виявляється у людській волі.

Етапи розвитку любові проявляються в:

1) зацікавленості, коли в молодої людини збуджується цікавість до особи протилежної статі і виникає певна симпатія до неї;

2) захопленні, коли зростає пошана та повага до особи протилежної статі;

3) закоханості, коли виникає бажання часто бачити і спілкуватися з даною особою;

4) кохання, коли власне існування не уявляється без цієї особи, задля якої людина здатна на все, має бажання зробити її щасливою, а також готовність ділитися з нею радощами і смутком. Справжнє кохання мобілізує духовні сили до активного життя, до праці, до творчості.

Внаслідок цього в людини виробляється здатність не тільки приймати любов, але і давати її. Кохання не слід змішувати зі статевим (сексуальним) співжиттям, яке є можливим для християнина тільки після вінчання. Кохання випробовує закоханих через пошану власної і чужої гідності, чистоти, невинності, взаємного прощення та примирливості.

Кожна людина у житті покликана реалізувати своє призначення: одружитися чи жити безженно, тобто стати батьком, матір'ю чи присвятити своє життя батькам, праці, зокрема науці, мистецтву чи жити монашим життям. “Не всі це... розуміють, а ті лише, кому дано” (Мт. 19, 11). Апостол Павло повчає: “Зв'язаний ти з жінкою? Не шукай розв'язатись. Розв'язаний від жінки? Не шукай жінки” (1 Кор. 7, 27). Головне у житті зробити правильний вибір, щоб пізніше не. шкодувати за іншим. На вибір звання і покликання людини впливає Бог і наша совість, яка зобов'язує нас служити Богові, Церкві, народові. Від нас залежить вибір. Християнська безженність (дівоцтво) - це не зречення любові, а її поширення на все Боже Царство. Нормою християнського життя є попружне життя, яке призначене продовжувати рід людський і виховувати дітей. Перед здійсненням акту християнського одруження подруги взаємно пізнаються, особливо вивчають характер і звички, остерігаючись сексуального співжиття. Дошлюбна чистота подругів є свідченням пошани один до одного і глибокого розуміння таїнства подружжя, яке спочатку здійснюється на небі, а потім на землі. Час між заручинами і шлюбом є нагодою не тільки ближче познайомитись, але, найголовніше, усвідомити свою відповідальність за створення сім'ї та довідатись про головну мету і характер подружжя.

Обряд вінчання, який здійснюється Церквою, стверджує добровільний і свідомий, нерозлучний союз чоловіка і жінки, які є співробітниками Божими в ділі творення. Обоє обіцяють подружню любов, вірність і чесність аж до самої смерті.

Християнське подружжя - установлено Богом: “Полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки” (Бут. 2, 24). Подружжя через взаємне віддавання себе, яке виключно для них властиве, прямує до спільноти, щоб народжувати і виховувати нових людей. Воно є святим таїнством і символізує зв'язок Христа з Церквою.

Ознаками подружжя є:


    • святість як особливий зв'язок людини з Богом;

    • нерозривність, бо з'єднано його Божою любов'ю, а “що... Бог з'єднав, людина хай не розлучає” (Мт. 19,6);

    • єдність як зв'язок між одним чоловіком і одною жінкою;

    • гідність як пошана і любов між подругами.

Таїнство подружжя уділяють собі взаємно самі наречені, коли присягаються у вірності перед Богом і Церквою, а священик, проводячи літургійний обряд, від імені Бога і Церкви його благословляє. Канонічний вік у подружжі для мужчин щонайменше - 18 років, а для жінок - 16 років (у виняткових випадках - 16 років і 14 років). Подружжя може бути уневажнене з причин: браку канонічного віку, примусу, споріднення, чернечих обітів, повторного шлюбу, нездатності до подружнього життя. Обов'язки подружжя: давання нового життя і виховання дітей, турбота про взаємне добро і допомога один одному. Кожна людина має право, яке випливає з її людської природи, одружитися. Права подружжя говорять про рівність чоловіка і жінки щодо праці, навчання, відпочинку і виховання дітей та захисту подружжя від посягання на розрив.

Сімейне співжиття полягає у взаємному даруванні любові, у заспокоєнні тілесних і почуттєвих бажань. Гріхами подружжя є подружня зрада, аборт, онанізм (мастурбація), неприродне задоволення статевих пристрастей, мазохізм, уживання контрацептивів.


Родина


Кожне подружжя покликане до продовження роду. Покликання бути батьком пов'язане з усвідомленням бути головою, опікуном і годувальником родини. Вибір батьківства пов'язаний із відповідальністю формувати розум, волю і характер власної дитини. Батько повинен бути для дитини ідеалом усього, що чоловіче, лицарське, тверде і загартоване до життя. Він для дитини - символ авторитету, сили, мудрості, знання й досвіду. Покликання матері - бути господинею дому, формувати у дітей почуття і робити їх добрими, благородними й ніжними.

Кожний із батьків, а не тільки мати є відповідальними за виховання дітей. Вони формують серце і душу дитини, готують її до всебічного, повного життя і його обов'язків. Батьки передовсім відповідальні за те, щоб дати дитині релігійне виховання, яке творить основу правдивого виховання. Релігійне виховання подає основи моралі і допомагає формувати характер дитини. Воно дає людині дороговказ, напрям та ідеал життя. Апостол Павло застерігає батьків: “А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому” (Єф. 6,4). Батьки повинні пам'ятати, що їхня дитина є теж дитиною Божою, за яку вони несуть відповідальність перед Творцем, їх обов'язок теж шанувати гідність даної їм дитини.

Родина - це не твір людини, а Бога, створений на взір Пресвятої Трійці, в якій батько є образом Бога-Отця, мати - знаком Святого Духа, а дитина - образ Сина Божого. Родина - це спільнота, яка утворюється в подружжі внаслідок народження дітей. Родина є домашньою Церквою, в якій батьки стають мовби священиками, навчаючи дітей, виховуючи і євангелізуючи, а також відповідаючи за них перед Богом, Церквою і Батьківщиною.

Родина - це клітина суспільства. Яка родина, така держава, яка родина, таке й суспільство. Обов'язки батьків дбати про примноження членів родини. Народна мудрість вчить: “Перша дитина - для Бога, друга - для Церкви, третя - для народу, а четверта - для себе”. Головний обов'язок батьків - виховувати дітей у послусі й пошані до старших. Обов'язком дітей у родині є: шанувати, любити, слухати своїх батьків, а на старість їх доглядати.

Український педагог К.Ушинський повчав: “Родина - перша школа, а мати - перша вчителька”. Родина як перша школа навчає дитину рідної мови, практикує релігійне життя, плекає християнські традиції, формує характер і виховує чесноти як богословські, так і громадські, зокрема: правдомовність, точність, щирість, патріотизм, чесність і милосердя. Родина формує добрі звички.

Величезна роль матері, яка символічно тримає три кути дому, полягає у прищепленні любові, яка необхідна для фізичного і духовного розвитку дитини. Мати є ідеалом дитини через її дбайливу опіку, недоспані ночі, через передані нею чесноти.


Відносини між членами родини


Засади родинних відносин ґрунтуються на любові. Маленька дитина інстинктивно тягнеться до своїх батьків, які її годують, зодягають і піклуються про неї. У малої дитини формується підґрунтя до справжньої любові. Коли між батьками бракує згоди, то це гостро відчуває дитина, яку це дуже ранить. Своєю неморальною поведінкою батьки можуть відштовхнути дитину від себе. Гідне пошанування батьками один одного є найкращим прикладом до наслідування для дітей. Батьки стосовно дітей повинні зберігати рівність поглядів і переконань, щоб діти не відчували різниці між наказами матері і батька, а також розуміли однакову відповідальність перед ними. Однакова любов до всіх дітей у родині сприятиме любові дітей між собою, а також до батьків. Старші брати чи сестри повинні відчути обов'язок помагати батькам у вихованні і навчанні молодших. Великий вплив на Тараса Шевченка мала його старша сестра Катерина. Приповідки навчають: “Наставляй малого на добру путь” (Прип. 22,6). І.Котляревськнй у п'єсі “НаталкаПолтавка” повчає:

“Де згода в сімействі, де мир і тишина,

Щасливі там люди, блаженна сторона.

Їх Бог благословляє, добро їм посилає

І з ними вік живе!”

Виховання


Виховання - це процес розвитку почуттів і волі - оцінка явищ життя, процес вироблення переконань і мотивів поведінки - процес формування характеру. Виховання - це тривалий процес взаємодії і впливу на людину.

Виховання - це процес формування і розвитку духовного і фізичного потенціалу особи.

Християнське виховання - це Божа педагогіка, яка є безперервним процесом праці над формуванням душі і тіла особи для досягнення нею повної злуки з Богом за словами апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20). Християнське виховання засноване на вічних правдах, об'явлених Богом у Святому Письмі. Родина, як перша школа, є основою, де не тільки вивчається, але й практикується Божа педагогіка. В ній практикується спільна молитва, яка є основним елементом літургійного життя в родині. Приймання святих таїнств родиною, зокрема святого причастя (Євхаристії), таїнства покаяння (сповіді) освячує її і спричинюється до того, що вона стає джерелом любові. Читання Святого Письма в родині - це найкращий помічник у вихованні. Одним зі способів родинного виховання є плекання дисципліни, як низки приписів, звичаїв у родині, щоб створити відповідну атмосферу для вироблення волі. Основою дисципліни є пильність (старанність) та послух. Вся родина повинна дотримуватись одних законів і заборон. Покарання в родині повинні бути справедливими і тільки в разі необхідності. Нагороди, як вияв задоволення поведінкою дітей, теж повинні бути справедливими і поміркованими.

Особливо чуйним і милосердним має бути ставлення до недієздатних (неповносилих), за словами Христа: “Що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили” (Мт. 25,40).


ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.

Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільне й особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.

Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.

У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі.

Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття на всій планеті. Останні глобальні прояви тероризму, антицивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних процесів більше актуалізують проблеми аспектів моральності й духовності всього людства і кожної окремої людини.

У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

Формування духовного світу особистості — це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого розв'язання.

Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто протирічать і заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки дотику між різними формами суспільної свідомості вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії.

В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них.

У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних Цінностей відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей та молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.

1. Цінності — провідна складова формування особистості

Поняття “духовність” нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.

У контексті нашої проблеми під духовністю розуміємо внутрішній світ людини, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони й об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовність — це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.

Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури. Сьогодні одні лише визначення поняття “культура” вимірюються чотиризначним числом, але спільними його складовими є релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут, тощо при особистісно-диференційованому, критеріальному і світоглядному підходах до них.

Для нас системоформуючим ядром зазначених складових є цінності, тобто утворення, в основі яких лежать почуття людей. Ці почуття спрямовані на ідеал. Ідеальне — це те, до чого людина пригне. Цінності означають позитивну або негативну значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ.

Наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до появи різноманітних оцінок: те, що для однієї людини має велику цінність, для іншої — малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні та негативні, на відносні та абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і виступають основними категоріями духовності. До моральних ціностей відносяться нормативні, такі, як добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії та культури.

Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.

Починаючи з перших релігійних книг — “Нового заповіту”, “Біблії”, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей — загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності — істини, добра і краси — з «християнськими постулатами активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків дітей, батьків.

З часом, у модерну добу, християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації; в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Зараз вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини і суспільства в цілому, незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії — секуляритивну (світську) чи релігійну.

Отже, довгостроковий і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі у процесі виховання дітей та молоді й спонукає до вироблення шляхів, засобів і методів їх формування.



2. Принципи формування духовності на основі християнських цінностей

В основу концепції покладено положення про те, що християнські моральні цінності є раціональною сферою, складовими гуманітарної культури, гуманістичними постулатами, значення і суть яких розкриваються завдяки вихованому впливу на духовний світ дитини через почуттєво-емоційну сферу.

Формування духовності особистості на основі так розтлумачених християнських цінностей має спиратися на еволюційно-синергетичний підхід, який, базуючись на ідеях історичного нелінійного розвитку цінностей та їх понятійного апарату через синтез та інтеграцію своїх складових (література, мистецтво, музика, живопис тощо), приводить до розширеного й уточненого розуміння моралі, моральності, духовності й кінець кінцем — до розуміння і позитивного ставлення до єдності, багатоманітності й невичерпності світу.

За своєю методологією концепція спирається на науковість, тобто: матеріалістичність (визнання первинності матерії й вторинності свідомості, психіки); на положення про те, що відчуття і сприймання є відображенням об'єктивної реальності. Під науковістю щодо нашого предмета треба розуміти суб'єктивні явища моральної свідомості особистості або спільноти як відображення навколишнього світу. На рівні об'єкта розглядатимуться ціннісні християнські як складові людської культури, які трактуватимуться в широкому просвітительському, універсальному сенсі.

Науковість передбачає конкретно-історичний розгляд організації і структурування предмета крізь призму категорії “цивілізація”. Цивілізаційний та конкретно-історичний підходи дадуть змогу осмислити розвиток християнських цінностей у повному обсязі, з урахуванням духовно-моральних засад, у процесі їх історичного розвитку й виділити як їх універсальні властивості, так і конкретно-історичні особливості.

У тісному зв'язку з попередніми підходами не менш важливими у цьому контексті є культурологічний підхід, бо християнські цінності й загальна культура становлять єдиний культурний конструкт, особливо в його історико-епістемологічному і генетичному вимірах.

Важливим підходом до розкриття процесу формування духовності на основі християнських цінностей виступає синергетичний підхід, що дає можливість розглянути широкий контекст ціннісних орієнтацій різноманітними між ними зв'язками між теоріями, підходами, феноменами і становить врешті-решт синтез різних підходів. Він спрямований на розумінні навколишнього світу, культури як багатобічності й багатоаспектності об'єктів і явищ, котрі взаємодіють між собою як усередині предмета, так і з іншими зовнішніми об'єктами, що передбачає створення складного, поліаспектного, гетерогенного продукту (цінності).

Для нашого предмета виняткового значення набуває герменевтика, тобто “мистецтво розуміння”, коментування, пояснення текстів (у тому числі й музичних, художніх, мистецьких), що дає змогу подивитися на розглядувані явища крізь призму історико-культурної традиції в контексті розвитку загальної і національної культури.

Серед теорій, що пояснюють специфіку процесів, характерних для культури “епохи постмодерну”, помітне місце займає медіологія (Р.Дебре), що вивчає перетворення в матеріальні форму (текст, звук, зображення) існуючих у культурі концепцій, знаків, образів, символів завдяки сучасним засобам масової інформації і комунікації. Пропущені через свідомість споживачів, вони перетворюються в ідеї, здатні змінити соціальне обличчя цивілізації. Тут йдеться про зв'язок між знаками, символами, ідеями, їх зображеннями та діяльністю льодини.

У контексті нашої проблеми медіологія покликана не лише враховувати зростаючий вплив засобів масової інформації і комунікації а й покладатися на них у процесі формуванні таких основоположних координат культури, як мова, менталітет, міф, традиції, релігія, цінності; знання тощо, формуючи в дитини самостійність мислення, самоконтроль при входженні в культурні комунікації.

Необхідним для формування духовного світу дитини виступає системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей та молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї, позашкільних закладів, дитячих об'єднань у виховному процесі.

Морально-ціннісна парадигма формування дитячого мислення має неодмінно відштовхуватись від діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості закріплюються ті новоутворення, в які вона вкладає власні почуття і, що найголовніше, свою працю, свої досягнення.

Концепція ґрунтується також на культурологічних, що передбачає органічну єдність л духовності з історією та культурою народу, його мовою, звичаями, традиціями, в тому числі й релігійними.

Викладені вище підходи стосуються організації процесу формування моральних цінностей.

Щодо підходів до об'єкта педагогічної дії — дитини, то методологічною основою тут виступає гуманістична сутність і особистісна орієнтація всього виховного процесу, тобто зосередження на християнських цінностях у загальнолюдському вимірі, їх спрямуванні на людину, культуру, соціум, дитинство. За цього підходу людина, дитина — це найвища цінність виховання. Ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, у визнанні її індивідуальності, й особистісної моральності, розумінні дитинства як унікального періоду в житті людини.

3. Мета і завдання формування духовності

Мета формування духовності — це виховання в дітей та молоді високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.

Кількість цінностей обмежена для сприймання особистістю, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.

Мета конкретизується через систему завдань, a саме:

— пробудження в дитини бажання бути моральною;

— розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільне значущих рис і якостей особистості;

— формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

— формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини;

— вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;

— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

— розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;

— підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

— подолання кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під впливом антисоціальних проявів, контркультури або культури андеграунду.



4. Зміст формування духовності

Формування духовності на основі християнських моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що відкладаються в моральній свідомості людини й суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний крок — донесення цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити моральні вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Це розв'язується за допомогою морального виховання, яке передбачає формування моральних переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості, тобто загалом моральності.

Моральність має такі складові; моральні почуття, сенсожиттєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси) та моральні переконання й моральні стосунки (моральна діяльність і моральна поведінка).

Першою складовою моральності є моральні почуття — емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення до людей, до самого себе, до явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо, їх характерна особливість — поділ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі, нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.

Наступна складова моральності — моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки.

Важливою складовою моральності є моральна діяльність, тобто діяльність, в основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці, їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками; в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем моральності є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Моральні цінності безвідносно до історичних епох її неперехідний характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати один одному, викою обіцянки, говорити правду тощо.

Серед християнських моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо: перша категорія — головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, істина, g свобода); до другої категорії відносимо чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); до третьої — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Ці цінності можна диференціювати і далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совістливість, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також входить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність – зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

Поділ цінностей на позитивно значущі та негативно значущі дає людині можливість вибирати між багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність дій і вчинків як окремої людей, так і спільнот.

Складовими моральних християнських цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розумі цінностей і оперування ними.

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головний життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.



5. Форми виховання духовності засобами християнських моральних цінностей

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до цього процесу. Висунення інтегративності як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багатоаспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури, в різних галузях знання, у предметах, що викладаються у школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення до цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, в таборах відпочинку, в гуртках, у процесі самоосвіти, треба повно та об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через знаннєву складову досягати свідомого засвоєння матеріалу. Отримання й оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, має носити зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

Велике значення мають емоції, адже вони повністю лежать до почуттєвої сфери, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання або ж відмова від тих чи інших цінностей. Людину не можна примусити бути моральною — потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

Знання та емоції, тобто, когнітивно-почуттєвий фон, закріплюються у вправлянні, досвіді, діяльності різних форм та видів, через які вихованці не лише пізнають, а й оволодівають красою духовного життя, побудованого на засадах моральних цінностей. Забезпечити духовне життя дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили.

В процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей доцільно широко використовувати через посередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, покарання як виховні впливи і спонуки (за П.Юркевичем).

Серед методів і форм духовного формування одне з провідних місць належить активним фомам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизаії тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.


Каталог: Religia
Religia -> Шамбхала в європейській традиції
Religia -> Реферат Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль
Religia -> Біблійна археологія
Religia -> Реферат на тему: " Ікони Поділля"
Religia -> Реферат Приклади уроків і заходів з християнськї етики. Вступ Як розповісти дітям про Бога, як допомоги їм знайти дорогу до нього? Такі виховні заняття допоможуть дітям
Religia -> Етнічні та регіональні релігії
Religia -> Великдень (Пасха)
Religia -> Реферат з релігієзнавства
Religia -> Реферат з релігієзнавства Індійський культурний регіон: релігійний світогляд, географічний фактор


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка