Курсова робота Психологічні умови становлення ідентичності у підлітковому віці



Сторінка1/5
Дата конвертації21.09.2018
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4   5
Курсова робота

Психологічні умови становлення ідентичності у підлітковому віці

ЗМІСТ


Зміст…………………………………………………………………………………..1

Вступ………………………………………………………………………………….2І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ.



    1. Сутність та зміст поняття “ідентичності”……………………………………...5

    2. Характеристика основних структурних компонентів

ідентичності………………………………………………………………………...18

1.3 Підлітковий вік як актуальний період становлення ідентичності………………………………………………………………………...36

Висновки до І – розділу 44
ІІ.ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ

СТАНОВЛЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2.1 Методи вивчення структури ідентичності та особливостей її становлення у підлітковому віці…………………………………………………………………...46

2.2 Особливості змісту ідентичності у підлітковому віці

2.2.1 Зміст образу Я у дошкільному віці………………………………………….47

2.2.2 Афективний компонент ідентичності у підлітків ……………………….50

Висновки до ІІ – розділу 52

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...53

СПСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..55

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..59
ВСТУП

В умовах сучасного українського суспільства питання про формування особистості, становлення її ціннісно-смислової сфери , навичок цілепокадання та діяльного становлення до свого життя є актуальним та життєво важливим. Упішне функціонування та цінностями кокретної людини, яка здатна протиставляти соціуму свою волю та свої бажання, здатна захистити свої права та здійснювати свідомий життєвий вибір.Тому актуальності на сьогоднішній день набуває питання формування та розвитку особистості, становлення її ідентичності.

Ідентичність – це усвідомлення само тотожності, цілісності та неперервності в часі власної особистості. Це – серцевина, що забезпечує постійність особистості при змінах в оточуючому світі та при зміні власних поглядів, установок і можливостей.

Питання змісту та механізмів становлення ідентичності розглядали багато авторів (З.Фрейд, К. Юнг , А. Адлер, Р. Кеттел, Р.Бернс, К.Роджерс, Е. Фром). Ідентичність визначається як центральний конструкт самосвідомості, що детермінує особливості само сприйняття та самоконтролю, ставлення до інших людей та поведінку особистості.

Механізмом формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, як процес само ототожнення з іншою людиною, групою та цінностями , що існують у суспільстві. Тобто, становлення ідентичності відбувається в суспільному контексті з урахуванням всіх обставин життя конкретної людини.

Дослідження А.Д.Андреєво, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, І.В.Дубровіної, К.Левіна, Ж.Піаже, О.М.Прихожан, Д.І.Фельдштейна та інших свідчать, що підлітковий вік є періодом самовизначення, теоретизування та розвитку рефлексії, становлення ідентичності, що дає особистості можливість обмірковувати, структурувати,планувати свій життєвий шлях.

Найважливішим новоутворенням дошкільного віку є готовність до життєвого самовизначення. Його передумовою є розвиток пізнавальної, емоційно-вольової,ціннісної сфер особистості, а також становлення адекватної та позитивної ідентичності.

Нові когнітивні можливості особистості у підлітковому віці надають рефлексивного характеру самосвідомості. Розвиваються рефлексивні складові, а саме особистісна рефлексія, зміст уявлень про Я, механізми диференціації та інтеграції індивідуального досвіду .. Такі характеристики зумовлюють розвиток адекватної ідентичності в дошкільному віці, який значною мірою буде визначати все подальше життя індивіда. Процес становлення ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії, на основі якої в процесі ідентифікації з цінностями формується в індивіда уявлення про своє Я. Нові інтелектуальні здібності та набутий досвід дають можливість формувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій на основі уявлень про своє Я.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить із значними труднощами. Це зумовлено тим, що особистість у період підліткового віку , коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється не готовою до цього,оскільки несформованість рефлексивних складових самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

В силу зазначених обставин питання становлення ідентичності у дошкільному віці становить не тільки теоретичний, але й практичний інтерес, що зумовило вибір теми нашого дослідження: “Психологічні умови становлення ідентичності у підлітковому віці”.

Можна виділити такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз концептуальних підходів до проблеми особистісного самовизначення.

2. Виявити структурні компоненти ідентичності та особливості їх становлення.

3. З’ясувати механізм впливу самооцінки на зміст ідентичності.

В дослідженні були використані методи: вивчення та теоретичний аналіз літератури по даній темі, методики психологічної діагностики особистості, методи математичної обробки результатів дослідження.

Теоретичне значення роботи: систематизовано погляди на структуру та етапи становлення ідентичності, здійснено аналіз механізмів формування структурних компонентів ідентичності; розкрито особливості становлення ідентичності у підлітковому віці.

Практичне значення: проаналізовано особливості та сприятливі чинники становлення ідентичності у дошкільному віці на експериментальному матеріалі; випробувано систему діагностики особливостей становлення адекватної ідентичності у дошкільному віці; отримано результати, які дають можливість поглибити розуміння проблеми особистісного самовизначення у ранній юності.

1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

ІДЕНТИЧНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Сутність та зміст поняття ідентичність

Одним із центральних понять психології особистості є Я, під яким розуміється змістовно – динамічний аспект самосвідомості як переживання безперервної самототожності та цілісності людини [53]. Я – компонент особистості, що містить різні уявлення та образи про себе, свої якості в теперішньому та в майбутньому, а також - відношення до себе, до різних сторін своєї особистості. Один із аспектів Я особистості – ідентичність , замість як стан усвідомлення індивідуальної самототожності, наступності та єдності які формуються на основі ототожнення себе з цінностями, що існують у суспільстві.

Серед відомих теоретиків психології особистості (А.Адлер, Г.Олпорт Р.Кеттел, К.Роджерс, З.Фрейд, К.Юнг) поняття ідентичності розглядається як конструкт, який забезпечує цілісність, тотожність власної особистості.

У вітчизняній психології поняття”ідентичність” до недавнього часу практично не використовувалося, воно не було предметом ні практичного, ні теоретичного вивчення. Тільки в останні роки воно з’являється на сторінках психологічної літератури. Дане поняття в зарубіжній літературі, починаючи з робіт Е.Еріксона, який вперше звернувся до нього, завоювало велику популярність і сьогодні є невід’ємним атрибутом категоріального апарату.

Ідентичність – це поняття, яке виражає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. Д. Майєрс зазначає, що відчуття самих себе лежить в центрі нашого світу [21].

Е.Фромм. в гуманістичній теорії особистості виділяє потребу в ідентичності, як одну із екзистенціальних потреб людини. Усвідомлення тотожності з самим собою, несхожості на інших, дає можливість особистості досягнення позитивної свободи. Це стан, при якому людина відчуває свою єдність із іншими людьми та суспільством і в той же час не залежить від зовнішнього світу. Людина стає здатною любити та піклуватися про інших, бути активною і творчою[48].

Я – рушій всіх наших бажань і прагнень, джерело енергії та сили. Творче використання потенціалу закладеного в особистості, ефективна самореалізація стають можливими при узгодженості всіх компонентів структури Я, що досягається в адекватній ідентичності. Ідентичність – стан усвідомлення себе і своєї автономності, механізмом формування якої є ідентифікація, як процес емоційного, раціонального та діяльнісного само ототожнення з іншою людиною чи групою.

Поняття “ідентифікація” було введене З. Фрейдом для пояснення походження хворобливих фантазій меланхоліків, для позначення специфічних відносин, які виникають у дитини з батьками тієї ж статі і не можуть бути пояснені почуттям любові. Внаслідок ототожнення себе із іншою людиною з’являється наслідування поведінки, прийняття її норм та цінностей.

В теорії соціального навчання (А.Бандура) підкреслюється, що найважливішими детермінантами ідентифікаційного процесу є соціальні фактори. В сучасній психологічній науці ідентифікація розглядається як важливий компонент соціалізації, який забезпечує взаєморозуміння між людьми і опосередковує розвиток особистості в онтогенезі. Через ідентифікацію відповідно до суспільного та культурного контекстів відбувається структурування самосвідомості, яка є підґрунтям для встановлення ідентичності.

Тобто, ідентичність є соціальною за походженням, вона формується в результаті взаємодії індивіда із іншими людьми. Зміни змісту ідентичності теж обумовлюються змінами в соціальному оточенні.

Ідентичність – динамічна структура,її становлення відбувається протягом всього життя людини,починаючи із найперших етапів онтогенезу. Цей розвиток нелінійний та нерівномірний, може іти як в прогресивному, так і регресивному напрямку. На поведінковому рівні ідентичність можна розглядати як процес вирішення життєво важливих проблем Кожне прийняте рішення щодо власного самовизначення в житті буде вносити вклад в формування структури ідентичності.

У різних концептуальних моделях проблема генезису ідентичності розглядається як одне із актуальних питань психології особистості. У психоаналізі З.Фрейд розглядає суперечність та неоднозначність процесу формування ідентичності , становлення якої представлено через послідовність стадій психосексуального розвитку. По мірі того як немовля стає дитиною, дитина – підлітком , а підліток – дорослим, відбуваються певні зміни в тому, які його бажання і як вони задовольняються. Зміна способів задоволення своїх потреб, в першу чергу сексуальних, і фізіологічних областей насолоди – основні показники нормального переходу від однієї стадії розвитку до іншої. Геніальна стадія – остання стадія фізіологічного та особистісного розвитку, коли настає статева зрілість і формується статева ідентичність, як визначальний компонент структури особистості [47].

К.Г.Юнг виділяв архетип Замість, як об’єднуюче начало всіх елементів особистості. Мета людського життя – повна реалізація свого Я “набуття Самості”, яке здійснюється через динамічний процес індивідуації. Суть якого полягає в інтеграції багатьох протидіючих внутріособистісних сил і тенденцій. Індивідуація передбачає свідому реалізацію людиною своєї унікальної психічної реальності, повний розвиток та вираження всіх елементів особистості [51].

На думку Д.Радьяра, ідентичність – централізований стан свідомості, який функціонує на кількох рівнях. На основі цих рівнв можна простежити генезис ідентичності. Першим рівнем є біологічна замість, яка засвідчує родову та видову сутність людської істоти . Другий рівень розвитку самості – культурний, який передбачає ототожнення індивіда із власною діяльністю та суспільним досвідом. Третій рівень – соціокультурний, або як зазначає З.С.Карпенко – рівень, представляє особистісну замість. Четвертий – індивідуальний рівень самості який відображає здатність індивіда до само актуалізації.

В.А.Петровський вважає, що Я особистості є причиною самого себе та породжує феноменологію суб’єктоності. Один із проявів Я – трансцедетальне Я, що становить “діючу причину”саморуху Я, це “думка, мисляча себе”. На думку З.С.Карпенко, термін “трансцедетальне Я” можна замінити терміном “рефлексивне Я”, “адже йдеться про поза чуттєве , в умовному просторі і часі, існування Я, останнє, як відомо, стає реальністю в умовах інтеріоризованої міжсуб’ктної взаємодії” [16]. Внутріпсихічні, насамперед, розумові процеси, як форма існування думки, взагалі свідомості , роблять можливим породження нових смислів діяльності, технічних ідей, творчих задумів. З.С.Карпенко визначає рефлексивне Я як “автора творчої діяльності і самоздійснення”, оскільки воно із багатьох варіантів і можливостей здатне вибрати та сформувати власний зміст свідомості. Отже, передумовою становлення ідентичності є рефлексія, як процес самопізнання.

У психологічній науці розмежовують два аспекти ідентичності: особистісний та соціальний. Під поняттям “особистісна або особиста ідентичність” розуміють набір рис чи інших індивідуальних характеристик, які відрізняються певною постійністю і дозволяють диференціювати даного індивіда від інших людей. Тобто, особиста ідентичність робить людину схожою на саму себе та відмінною від інших.

Соціальна ідентичність трактується в термінах групового членства, приналежності до більшої чи меншої групи, включеності в деяку соціальну категорію. В соціальній ідентичності виділяють дві сторони:

- усвідомлення інгрупової (внутрішньогрупової) подібності: “Ми члени однієї спільності і тому ми схожі”;

- виділення аутгруповрї (міжгрупової) диференціації, це усвідомлення різниці між своєю та іншою ”чужою” групою.

В ході онтогенетичного розвитку особиста ідентичність є вторинною по відношенню до соціальної, так як вона формується на основі використання знань, набутих в процесі соціалізації. Спочатку в наукових дослідженнях протиставляться особиста і соціальна ідентичність як суперечливі та абсолютно взаємовиключні поняття. Адже особистісна ідентичність передбачає відчуття своєї відмінності від інших людей і, що важливо, в тому числі – від членів своєї групи. Оскільки важко уявити, як можна одночасно відчувати себе і подібним до членів групи і відмінним від них, то це протиріччя породило ідею про неминучість конфлікту різної міри гостроти та вираженості між цими двома видами ідентичності. Вважалося, що в кожний даний момент часу лише одна із них може бути актуалізована [30].

Проте на сучасному етапі досліджень більшої актуальності набуває теза про взаємодію та взаємодоповнюваність понять соціальної та особистісної ідентичності. Наприклад, М.Яромовіц запропонувала власне трактування співвідношення цих понять [30]. Вона розглядає особисту ідентичність як субсистему знань індивіда про себе, котрі формуються при порівнянні себе з членами своєї групи і складаються із комплексу рис, специфічних для Я. Соціальна ідентичність теж розуміється як набір якостей, але тих, які виявлені в ході порівняння своєї та “чужої” групи [30].

Відповідно до такого тлумачення походження соціальної та особистісної ідентичності, були проведені практичні дослідження (1998). Було виявлено, що соціальна ідентичність домінує у тих, у кого високий рівень відмінностей при порівнянні “Ми-Вони” і низький рівень розбіжностей при порівнянні “Я - Ми” [30]. Особистісна ідентичність більш притаманна тим, у кого високий рівень, відмінностей у випадку порівняння “Я - Ми” і низький – при порівнянні “Ми-Вони”. Отже, усвідомлення своєї неповторності здійснюється через пізнання власної особистості та характерологічних якостей і властивостей інших людей.

Успішна адаптація людини в суспільстві передбачає сформованість і соціальної, і особистої ідентичності, тобто здатності переключати увагу з однієї перспективи на іншу. Такої думки дотримується також У. Дойс. Він вважає, що особиста ідентичність є однією із соціальних репрезентацій і має сенс лише як організуючий принцип в системі взаємовідносин індивіда і групи.

За Х. Теджфелом, досягнення ідентичності можливе як посередництво розвитку особистісної ідентичності, так і через формування соціальної ідентичності. Одна і таж людина.




біологічний організм

мал. 1 Структура ідентичності


ціннісний

вимір
час

змістовний вимір

1. Біологічний організм – це серцевина ідентичності, усвідомлення своєї фізичної окремішності. Це найперший тип ідентичності в онтогенезі, однак з часом він стає менш важливим.

2. Змістовний вимір – це ті характеристики, якими індивід користується щоб описати себе як унікальну особистість. Змістовні характеристики відносяться як до соціальної ідентичності (виконувані ролі, належність до певної групи), так і до особистісної (цінності, мотиви, емоції, установки). Змістовний вимір розширюється в ході життя людини, тому актуальний зміст ідентичності змінюється у відповідності із змінами соціального контексту.

3. Ціннісний вимір – це оцінка елементів змістовного виміру. Відповідно до соціальних норм і цінностей, вона може бути як позитивною так і негативною. Оцінки також нестатичні, вони можуть змінюватися разом із змінами наявної соціальної ситуації.

4. Час. Виділяють два аспекти цього компоненту: суб’єктивний час і біографічний час. В плані суб’єктивного часу протікає розвиток ідентичності. Змістовний та ціннісний параметри ідентичності визначають структурну організацію біографічного часу [30].

Життєвий цикл, за Еріксоном, включає вісім стадій розвитку особистості, від народження до глибокої старості. Кожний віковий етап характеризується своїми завданнями та особливостями активної людини. Становлення ідентичності особистості може проходити як по нормальній лінії, так є можливою і аномальна лінія розвитку. Порушення, які виникають в процесі формування особистості є специфічними для кожної стадії.

Стадія 1. Це період від народження до одного року. Основною потребою дитини є любов та турбота батьків. В результаті формується базова довіра до людей, позитивні очікування від суспільства та життя. Недостатність піклування про дитину приводить до появи недовіри до людей, емоційної ізоляції.

Стадія 2 триває від одного року до трьох. Формується така важлива якість особистості як самостійність та впевненість в собі. Сумніви в своїх силах та надмірна сором’язливість є головними проявами аномальної лінії розвитку.

Стадія 3 охоплює період від 3 до 5 років, коли домінуючою характеристикою особистісного розвитку є активність, допитливість, багата уява. На протилежному полюсі – пасивність, інфантильна заздрість до інших людей, безініціативність.

На стадії 4 (5-11 років) формується працелюбність, почуття обов’язку активно йде розвиток пізнавальних та комунікативних умінь. Несприятливий соціалізуючий вплив породжує в дитини почуття неповноцінності, комфортність, песимізм.

На стадії 5 (11-20років) домінуючою потребою особистісного ставлення є життєве самовизначення, формування ідентичності.

Стадія 6 (від 20 до 40-45 років) – період ранньої дорослості, коли виникає потреба у близькості до людей, бажання бути корисним іншим. Порушення особистісного розвитку викликають ізоляцію від людей, уникнення близьких контактів, непередбачувану поведінку.

На стадії 7 ( від 40-45 до 60 років) визначальною потребою особистості є творчість. Продуктивна праця з іншими людьми, різноманітна, повноцінне життя, задоволеність сімейними відносинами, батьківська гордість характеризують сприятливу лінію розвитку. Егоїзм, непродуктивність в роботі притаманні для аномальної лінії становлення.

Врешті на останній стадії 8 (після 60 років) з’являються відчуття повного життя, спогади про минуле, оцінка всього зробленого. Зріла та здорова особистість здатна прийняти своє життя таким, як воно є, усвідомити корисність свого існування та неминучість смерті. В протилежному випадку людина переживає відчай, страх та розчарування.

В структурі індивідуальної ідентичності Е. Еріксон розрізняє особисту ідентичність і Я – ідентичність. Перша відображає те, що залишається в людині постійним, впізнаваним незважаючи на її зміни та розвиток, друга означає більш вузьку, глибинну область, відповідальну за єдність, цілісність особистості. Я змінюється, але завжди залишаються його компоненти, що зберігають попередню якість. Я асимілює різні впливи, які змінюють його, однак серцевина (Я - ідентичність) залишається постійною [35].

Еріксон і Де Левіта розрізняють три форми ідентичності:

1. Приписна – це ті умови, які окрема людина не обирає і вони не піддаються її впливу (приналежність до раси, нації, соціального прошарку, вікової групи, статі).

2. Набута – те, що досягнуто власними зусиллями індивіда, те чим людина самостійно “оволоділа” (професійна самореалізація, вільно вибрані зв’язки і орієнтація).

Запозичена ідентичність відображає виконання людиною ролей, засвоєні в ході розвитку та в результаті збігу різних обставин. Часто ці ролі запозичені в якогось зразка і обумовлені очікуваннями оточуючих. Проте ідентичність не зводиться до вибраної ролі, хоч та чи інша роль сильно впливає на ідентифікацію, основні складові ідентичності ( постійність та неперервність особистості) з неї не випливають.

Становлення ідентичності відбувається протягом всього життя людини, починаючи із раннього дитинства. Сенситивним періодом формування адекватної ідентичності є дошкільний вік, коли відбувається концепція емоцій, інтелектуальних і вольових зусиль на цьому процесі. Е. Шпрангер вважав, що основоположний феномен юності – становлення індивідуальності, коли центром внутрішнього життя стає прагнення до самостійності, мрії та цілопокладання [35]. Основним завданням цього вікового періоду є формування психологічної готовності до життєвого самовизначення. Психологічна готовність до формування життєвих перспектив визначається адекватністю ідентичності.

В схемі життєвого циклу Еріксона на юність припадає п’ята стадія, основним завданням якої є становлення ідентичності. Вже не дитина, але ще і не дорослий, юнак стикається із різними соціальними вимогами та новими ролями. Умовою подальшого становлення і розвитку його особистості є здійснення життєвого та ціннісного самовизначення, формування адекватної та позитивної Его - ідентичності.

Це новий психосоціальний параметр особистості, який включає образ себе і почуття впевненості у схваленні та розумінні значущого соціального оточення. Молодій людині потрібно підтвердження, що її приймають в суспільстві, позитивно оцінюють її прагнення і її дії. Таке підтвердження отримується в міжособистісних стосунках посередництвом зворотнього зв’язку [48].

Ідентичність являє собою інтегрований образ всіх знань про себе, що грунтуться на минулому досвіді і включає уявлення про майбутнє. Юнак оцінює норми і ідеали, якими керуються батьки, школа, ровесники, церква, громадськість та інші джерела авторитету, приміряє їх до власного життя. Нездатність зробити вибір серед запропонованих зразків і моделей поведінки призводять до кризи ідентичності, що проявляються в неадекватній поведінці і негативних переживаннях, неспроможності усвідомити свій образ Я.

Порушення становлення ідентичності має різні форми:

- дифузія ідентичності, що проявляються в інфантильній поведінці, неможливості здійснити професійне і особистісне самовизначення;

- дифузія часу пов’язана з неадекватним відчуттям часу. Людина відчуває себе водночас молодою і дуже старою;

- застій в роботі – порушення природної працездатності, захопленість непотрібним речам, нездатність виконувати відповідні для свого віку задачі;

- негативна ідентичність виражається у запереченні традиційних цінностей і ролей, слідувані зразками поведінки, які не схвалюються оточуючими [8].

Успішне подолання кризових явищ залежить від попереднього досвіду молодої людини, її самооцінки та психологічної готовності до здійснення власного життєвого вибору. Становлення ідентичності – суто індивідуальний процес, особливий для кожної людини. Значною мірою він визначається внутрішніми характеристиками особливості та впливом соціального середовища, зокрема сім’ї, школи, етнічними особливостями та іншими.

На думку Г. Олпорта, формування ідентичності відбувається поетапно через становлення пропріуму. Пропріум – позитивне творче начало людської породи, яке прагне до постійного удосконалення особистості, розвитку її індивідуальних рис. Усвідомлення своєї унікальності та автономності являється важливою характеристикою сформованості особистості і дає їй можливість, залишаючись відкритою для суспільства, зберігати свою індивідуальність [48]. В підлітковому віці на основі знань індивіда про себе та відчуття самобутності молода людина здійснює вибір життєвих цілей та перспектив.

Р. Бернс уявлення індивіда про себе як Я – концепцію, яка включає переконання оцінки і тенденції поведінки. Я – концепція важливий фактор організації психіки та поведінки індивіда, тому що вона визначається інтерпретацією досвіду та служить джерелом очікувань індивіда.

Р. Бернс уявлення індивіда про себе як Я – концепцію, яка включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. Я – концепцію можна розглядати як власний кожному індивіду набір установок на самого себе. Я – концепція – важливий фактор організації психіки та поведінки індивіда, тому що вона визначає інтерпретацію досвіду та служить джерелом очікувань індивіда. Бернс визначає наступні модальності глобальної Я – концепції: реальне Я ( уявлення про те, який я насправді), ідеальне Я ( уявлення про те, яким я хотів би бути), дзеркальне Я ( уявлення про те, як мене сприймають інші). Кожна модальність включає чотири аспекти змісту самосвідомості: фізичне Я, соціальне Я, інтелектуальне Я, емоційне Я. Я – концепція може бути як позитивною, так і негативною, що залежить від самооцінки особистості. Повноту життя людини забезпечує адекватна і позитивна Я – концепція. На думку Р. Бернса, термін “ідентичність” в своїй основі синонімічний Я – концепції [5].

Відповідно до рівнів активності людини, як організму, соціального індивіда чи особистості в Я – концепції виділяють:

1) фізичний Я – образ ( схема тіла), що визначається потребою у фізичному благополуччі організму;

2) різні аспекти соціальної ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально-рольова, що пов’язана із потребою людини в приналежності до спільності;

3) диференціюючий образ Я, що характеризує знання про себе в порівнянні з іншими людьми, надає індивіду відчуття власної унікальності та забезпечує потребу у самовизначенні та самореалізації.

Я – концепція розглядається з точки зору змісту та характеру уявлень про себе, складності та диференційованості цих уявлень, їх суб’єктивної значимості для особистості, а також внутрішньої цілісності та послідовності, адекватності відчуття власної ідентичності [32].

Формування компонентів ідентичності відбувається послідовно протягом всього життя людини. До кінця першого року життя відбувається усвідомлення своєї фізичної тотожності на основі розрізнення відчуттів власного тіла. В результаті дитина має змогу відрізняти себе від інших об’єктів. В ранньому дитинстві формується статева ідентичність, з’являються у мові займенник “Я” та усвідомлення себе в якості постійної персони. Як відзначає В.С. Мерлін [43], в дошкільному та молодшому підлітковому віці дитина вже усвідомлює власні психічні властивості, засвоює статеві ролі і починає формуватися національна ідентичність.

Вступ дитини до школи, поява нових авторитетів диференціює сферу її діяльності. Різні погляди зі сторони дорослих стимулюють розвиток автономної самосвідомості та сприяють формуванню самооцінки [43].

Одним із найважливіших факторів переходу від однієї стадії розвитку ідентичності до іншої Л. Д. Тодорів визначає когнітивний розвиток особистості, зокрема, розвиток рефлексивних складових самосвідомості [43].

І. С. Конт [19] визначає ідентичність як образ Я, як систему установок індивіда, в якій існує кілька вимірів, за ними можна визначити рівень розвитку ідентичності. До таких аспектів відносяться: ступінь когнітивної складності, послідовність, стійкість. Ступінь когнітивної складності ідентичності зростає послідовно від молодших вікових періодів до старших. Це дозволяє в ранній юності інтегрувати уявлення про себе, виділити та усвідомити приховані психологічні детермінанти поведінки.

На думку Ш. Бюлер рушієм психосоціального розвитку людини є інтенції – прагнення до самоздійснення, що із середини, з боку незмінного духовного “Я” детермінують діяльність та поведінку суб’єкта [16]. Унікальністю життєвого шляху людини залежить від специфічної комбінації та домінування однієї із чотирьох базових інтенцій: задоволення потреб, адаптивне самообмеження, творча експансія та встановлення внутрішньої гармонії. Ці прагнення проявляються у життєвих виборах особистості та спрямовані на реалізацію тих чи інших цілей, смислів та цінностей людського існування. Задоволення інтенцій репрезентує факт самоствердження особистості. Відповідно до розгортання сфер суб’єктивності Ш. Бюлер виділяє фази життєвого шляху людини.

Фаза 1 триває від народження до п’ятнадцятирічного віку. Дитина живе теперішнім та має про майбутнє нечіткі, розмиті уявлення. В цей період життя людини визначальним є вплив інтенції, що прагне до задоволення потреб росту.

Фаза 2 відповідає отроцтву та юності, це період від 15 до 20 років. Людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси. Вона будує великі плани, пов’язані із вибором професії, партнера, з’ясовує смисил власного життя. Здійснення професійного, соціального, сімейного самовизначення дозволяє оцінити свої можливості та внести корективи в досягнення поставлених цілей. В цей період реалізується інтенція адаптивного самообмеження, що пов’язано із зробленим життєвим вибором.

Фаза 3 триває з 24 до 40 – 45 років – це період зрілості та розквіту життя індивіда. Ця фаза характеризується постановкою чітких та точних цілей, активним здійсненням професійної карє’ри ,стабілізацією особистих уподобань, налагодженням та зміцненням сімейних відносин, народження та виховання дітей. Акцент особистісного становлення переноситься на розширення та укріплення свого впливу в професійній, соціальній діяльності та сімейному житті.

Фаза 4 охоплює вік з 45 до 65 років: людина підводить підсумки своєї минулої діяльності та своїх досягнень, аналізує попередньо прийняті цілі з урахуванням свого професійного статусу, стану здоров’я та сімейного становища. Нагальною потребою стає прагнення до внутрішньої гармонії та взаємо узгодженості.

Фаза 5 розпочинається в похилому віці (65 – 70). Це період, коли людина прагне надати смислу своєму існуванню. Самоаналіз життєвих подій приводить людину до висновку про немарність або ж даремність свого існування, що приносить умиротворення чи розчарування та відчай. Наприкінці життя дуже важливим є знаходження внутрішнього спокою, позитивна оцінка пройденого шляху ,прийняття смертного фіналу.

Визначені Ш.Бюлер інтенції можна розглядати, на думку З.С. Карпенко, як своєрідні вікові задачі особистісного росту(16). Усвідомлення та своєчасне розв’язання яких забезпечує повноту життя людини, екзистенційно – ціннісну динаміку поступу в різних сферах її суб’єктного впливу: сомато- психічної життєдіяльності,предметнопрактичної діяльності та соціокультурної практики, спілкування та відтворення своєї індивідуальності у творчій діяльності. Таким чином, становлення ідентичності відбувається через поступове розширення життєвого досвіду та можливостей людини, через своєчасне розв’язання завдань вікових етапів онтогенетичного розвитку.

Отже, функція Я – усвідомлення особистістю самої себе і здійснення пристосування до оточуючої реальності. Ідентичність – це результат виділення людиною самої себе із середовища, що дозволяє їй відчувати себе суб’єктом своїх фізичних та психічних станів , дій і процесів, переживати свою цілісність і тотожність з самим собою – у відношенні минулого, теперішнього і майбутнього. Ідентичність формується в діяльності та спілкуванні. Суб’єкт в предметній діяльності змінює оточуючий та взаємодіє з іншими людьми, при цьому відділяючи своє Я від не-Я, безпосередньо переживаючи свою не ідентичність іншим об’єктам (40)

Тому ідентичність значною мірою визначається особистісним та соціальним аспектами як відчуттям власної унікальності та приналежності до якої - небуть соціальної групи.

Основними структурними компонентами ідентичності є образ Я (змістовний компонент) та самооцінка (оціночний компонент) , які знаходяться у взаємозв’язку та взаємодії. Ідентичність розвивається протягом всього життя людини на основі самопізнання, проте сензетивним періодом її становлення є рання юність.


Каталог: Psixologia
Psixologia -> Психологічні особливості взаємин батьків і дітей
Psixologia -> Реферат кіл-ть сторінок: 55, кіл-ть таблиць: 2, кіл-ть малюнків: 2, кіл-ть літературних джерел: 24, кіл-ть додатків-1
Psixologia -> Вступ до психології
Psixologia -> Тест Роршаха
Psixologia -> Проведення соціометрії у колективі службовців виправної установи
Psixologia -> Особистісні риси девіантного підлітка
Psixologia -> Аналіз структури образів "я-реальне" та "я-ідеальне" в молодшому шкільному віці
Psixologia -> Дипломна робота професійне самовизначення учнів раннього юнацького віку у навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи
Psixologia -> Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка