Курсова робота з вікової психології Обдарованість у молодшому шкільному віці студентки 3 курсу, 32 групи спеціальності «Практична психологія»



Скачати 110.94 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації10.09.2018
Розмір110.94 Kb.
  1   2   3   4   5
Міністерство освіти і науки України

ВП «Лисичанський педагогічний коледж

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка»


Циклова комісія практичної психології
Курсова робота

З вікової психології

Обдарованість у молодшому шкільному віці

студентки 3 курсу, 32 групи

спеціальності «Практична психологія»

ОКР «Бакалавр»

Храмцової Юлії
Науковий керівник:

Літовка О.П.

2010

ЗМІСТ
ВСТУП

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ



    1. Обдарованість:суть, види, принципи

    2. Здібності та задатки як основа обдарованості

    3. Талант як вищий рівень розвитку обдарованості

    4. Обдаровані діти

    5. Чи народжується дитина людиною

    6. Особливості обдарованості і різні вікові періоди

РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

2.1 Проблема обдарованості у сучасних наукових дослідженнях

2.2 Основні теоритичні підходи до визначення обдарованості

РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

3.1 Основні засади

3.2 Система роботи з обдарованими учнями

РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ

5.1 Типи обдарованості, структура таланту. Класифікація задатків та здібностей

5.2 Виняткові здібності та талант ідіотів-геніїв

5.3 Комунікативна обдарованість: її прояв і розвиток у дошкільному

віці


РОЗДІЛ VІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕНЕ В РАМКАХ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ВИСНОВКИ


ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ
ВСТУП


При всій індивідуальній своєрідності проявів дитячої обдарованості існує доволі багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей. Причому поряд з прихованими від непрофесійного погляду, немало таких, які часто проявляються в поведінці дитини, в її спілкуванні з ровесниками і дорослими і, звичайно ж, у пізнавальній діяльності. Цінність їх в тому, що вони практично завжди можуть бути помічені батьками. Особливої уваги заслуговують ті якості, які істотно відрізняють обдарованих дітей від їх ровесників. Розуміння цих особливостей – необхідна ланка ефективної розвивально-виховної взаємодії батьків із обдарованими дітьми.

Актуальність дослідження. Значна роль в процесі своєчасного виявлення дитячої обдарованості, розвитку та формування особистості її носія належить батькам. Часто саме вони першими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, оскільки не існує якогось стереотипу обдарованості – кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму. Легше, звісно, помітити актуальну обдарованість, тобто очевидну, проявлену, наприклад, у прискореному розвитку пізнання дитини, у великому обсязі знань і вмінь, у творчій активності, в конкретних значимих продуктах її діяльності, хоча багато батьків не демонструють цього. І дуже непросто помітити обдарованість потенційну – не очевидну для оточуючих, оскільки діти з потенційними ознаками обдарованості не випереджують однолітків за загальним розвитком, а їхня своєрідність, зокрема, сміливість, оригінальність, незалежність дій і суджень, індивідуалізм, не вкладається в звичні для багатьох уявлення про обдаровану дитину як про старанного, успішного, слухняного, акуратного учня.

Актуальність і недостатня теоретична та практична розробленість проблеми розуміння проявів дитячої обдарованості зумовили вибір теми курсового дослідження. Успіх людини в будь-якому виді діяльності значною мірою залежить від адекватної самооцінки власних вмінь та здібностей. Молодший шкільний вік є періодом активного пізнання та порівняння себе з іншими в навчальній діяльності, основою якої має бути самостійність учнів, спрямована на відкриття суб’єктивно нових закономірностей, формування понять, розвиток теоретичного мислення. Завданням психолога у цій ситуації є допомога та підтримка дитини у цей період.



Об’єкт дослідження: феномен обдарованості. Предмет дослідження: обдарованість у молодшому шкільному віці. Мета: дослідити види та закономірності прояву обдарованості у молодшому шкільному віці, визначити головні аспекти у роботі з обдарованими дітьми.

Гіпотеза дослідження містить наступні припущення:

  • кожна дитина має якісь задатки до певного виду діяльності;

  • на обдарованість дитини впливає багато факторів, таких як оточуюча середа, спадковість, виховний вплив і т.д.

Основні завдання дослідження:

  1. Проаналізувати основні наукові підходи до вивчення проблеми.

  2. Розкрити психологічний зміст дитячої обдарованості.

  3. Визначити основні прояви дитячої обдарованості.

  4. Скласти психологічну карту обдарованості окремої дитини.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, тестування, статистична обробка отриманих результатів.

Практичне значення дослідження полягає у можливочті використання отриманих даних у подальшій роботі психолога з дітьми молодшого шкільного віку.
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ
1.1 ОБДАРОВАНІСТЬ: СУТЬ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ
На рубежі XX—XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів. Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).

Обдарованість — індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності. В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання. Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності. Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку.

Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності. Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів: - формування взаємин на основі творчої співпраці; -організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань); -превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість); -вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання); -розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення); -гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок); -створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей). Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.


1.2 ЗДІБНОСТІ ТА ЗАДАТКИ ЯК ОСНОВА ОБДАРОВАНОСТІ
Психологічний аналіз показує, що будь-яку діяльність можна розкласти на окремі психічні функції, що являють собою найбільш загальні родові форми діяльності. Окремі психічні функції реалізуються складними, нейрофізіологічними функціональними системами, що мають властивість, що дозволяє здійснювати визначену психічну функцію. Ця властивість – загальна здатність, віднесена до конкретної психічної функції. Здібності – є властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, що мають індивідуальну міру виразності і виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння і реалізації діяльності.

Як же співвідносяться здібності і задатки? Загальні властивості нервової системи, специфіку організації головного мозку, що виявляються в продуктивності психічної діяльності, відносять до загальних задатків, спеціальні задатки – властивості нейронів і нейронних модулів (нейронних ланцюгів). Здібності не формуються з задатків. Здібності і задатки є властивостями: перші – функціональних систем, другі – компонентів цих систем. З розвитком системи змінюються і її властивості, що визначаються як елементами системи, так і їхніми зв'язками. Існує й інше розуміння задатків: їхній можна розглядати як генетичні програми, що визначають розвиток функціональних систем у структурі мозку і людини в цілому як індивіда. Здібності реалізують функцію відображення і перетворення дійсності в практичній і ідеальній формах. Здібності – одне з базових якостей психіки поряд зі змістовною стороною, що включає знання про об'єктивний світ і переживання. Розвиток здібностей відбувається в процесі життєдіяльності і діяльності (навчальної, трудовий, ігровий). Джерелом цього розвитку виступає протиріччя між наявним рівнем розвитку здібностей і вимогами діяльності. Найважливішим моментом розвитку здібностей є тонке пристосування операційних механізмів до умов діяльності. Розвиток здібностей проходить через три етапи:

* по-перше, дитина, на відміну від тварини, народжується з незавершеним формуванням функціональних систем психічної діяльності, що визрівають протягом тривалого постнатального періоду. Цей процес визрівання визначається середовищем життєдіяльності; * по-друге, подальший розвиток диктується соціальними формами діяльності; * по-третє, розвиток здібностей визначається індивідуальними цінностями. Саме ці індивідуальні цінності і змісти будуть визначати якісну специфіку здібностей, від її буде залежати, що побачить і запам'ятає людину. Людина від природи наділена загальними здібностями. Спеціальні здібності – є загальні здібності, що набули риси оперативності під впливом вимог діяльності. Обдарованість визначається як інтегральний прояв здібностей з метою конкретної діяльності. Інтелект же можна визначити як інтегральний прояв здібностей, знань і умінь. В інтелекті операційні дії здібностей доповнюються більш узагальненими операційними схемами, планами і програмами поводження, а також знаннями про зовнішній світ, про інших людей і самому собі. Талант – є прояв інтелекту у відношенні конкретної діяльності, пізнання природи. Духовні здібності – це інтегральний прояв інтелекту і духовності особистості. У своєму вищому прояві духовні здібності характеризують генія. В.М. Теплов підкреслював, що значним творцем може бути тільки людині з великим духовним змістом. Якщо здібності виявляються в діяльності, то духовні здібності визначають учинок. Якщо при розгляді здібностей ми маємо справу із суб'єктом діяльності, то в духовних здібностях виявляється особистість, тобто духовні здібності складають сутність індивідуальності людини. Здібності тією чи іншою мірою дані природою всім, але серед нас, як зірочки, іноді зустрічаються дуже обдаровані люди.

Може їх було б більше, якби із самого дитинства їм давали можливість вийти за рамки «учбово-педагогічного процесу», якби стимулювали обдарованість. Феноменологію творчості можна розділити на три основних види, яким відповідають типи творчості: Стимульно-продуктивний – діяльність може мати продуктивний характер, але ця діяльність щораз визначається дією якого-небудь зовнішнього стимулу. Вищі прояви на цьому рівні відбивають високий рівень розвитку розумових здібностей і тотожні поняттю «загальна обдарованість»; Евристичний – діяльність приймає творчий характер. Маючи досить надійний спосіб рішення, людина продовжує аналізувати склад, структуру своєї діяльності, зіставляє між собою окремі задачі, що приводить його до відкриття нових оригінальних, зовні більш дотепних способів рішення. Кожна знайдена закономірність переживається самим еврістом як відкриття, творча знахідка. У той же час вона оцінюється тільки як новий, «свій» спосіб, що дозволить йому вирішити поставлені перед ним задачі; Креативний – самостійно знайдена емпірична закономірність не використовується як прийом рішення, а виступає як нову проблему. Знайдені закономірності піддаються доказу шляхом аналізу їхньої вихідної генетичної підстави. Тут дія індивіда здобуває характер, що породжує, і усе більш утрачає форму відповіді: його результат ширше, ніж вихідна мета. Таким чином, творчість у вузькому змісті слова починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням заздалегідь поставленої задачі. При цьому воно залишається і рішенням, і відповіддю, але разом з тим у ньому є щось «поверх того», і цим і визначається його творчий статус. Два останніх рівні фіксують те, що прийнято називати «творча обдарованість».

Таким чином, розуміння творчих здібностей Д.Б. Богоявленської і її послідовників не збігається з тим, що в даний час розглядається як загальну обдарованість (високий рівень розвитку здібностей). Але воно не збігається і з другою концепцією, що представляє «креативність» чи «творча обдарованість». У противагу Гілфорду вони говорять, що рух думки в різних напрямках не є результатом його руху вшир, а, навпаки, усередину.
1.3 ТАЛАНТ ЯК ВИЩІЙ РІВЕНЬ ОБДАРОВАНОСТІ
Працюючи над проектом нового космічного корабля, Незнайко, Гвинтик і Шпунтик припустились якоїсь помилки в розрахунках, у яких були задіяні кінетична енергія теплового руху молекул газу і швидкість світла. Ось цей самий «огріх» і потрібно відшукати. Така задачка — зовсім не дитяча забава,а завдання з всеукраїнської олімпіади з природничих предметів для дев’ятикласників. Щоб «розчистити дорогу» для космічного корабля, потрібно мати глибокі знання з фізики і математики, мати гнучкий розум і здатність мислити в рамках кількісних і просторових відношень, володіти мовою числової і знакової символіки. Дітей, які мають такі якості, заведено вважати обдарованими, проте природи цієї обдарованості вчені не розкрили дотепер.

(Альберт Ейнштейн)

Чи завжди високі показники інтелекту дають підстави говорити про неординарність мислення дитини? Як з’ясувалося, ні. Талант не народжується на порожньому місці. Для його формування (крім багатьох суб’єктивних чинників) потрібне відповідне середовище, певна система виховання. Ви знаєте про те, що велика частина найгеніальніших учених ніколи не належала до списку відмінників і зразкових учнів? Мало того, багато хто з них, наприклад Томас Едісон, Чарльз Дарвін, Альберт Ейнштейн, ніколи не були блискучими учнями. Чому? Традиційна система шкільної освіти з її специфічними, «рамковими» вимогами і критеріями оцінювання інтелектуального успіху ніколи не підходила і не підійде тим, у кому живе прагнення шукати невідшукуване і пізнавати непізнане всупереч усьому. Талановитість фізика, хіміка і математика не має нічого спільного з догматичністю і зубрінням.

Вчений виросте тільки з такої дитини, яка здатна керувати власною інтелектуальною діяльністю і, що найголовніше, цілеспрямовано будувати процес власного навчання. Потенційний природничник — це дитина, готова дати багатоваріантну оцінку того, що відбувається, сприйняти суперечливу інформацію, яка вміє переключатися, як кажуть психологи, з прямого на зворотний хід думки і думає категоріями неймовірного. Розглядаючи ближче природу обдарованості, хочеться поставити таке запитання: а чи можна назвати інтелектуально необдарованими всіх тих дітей, які мають порівняно низькі досягнення у навчанні і «неадекватні» у рамках своєї школи? Наскільки це справедливо? Нині педагоги і вихователі, батьки і вчителі щораз більше схиляються до думки, що сучасна школа має бути «антропоцентричною», тобто працювати на розкриття кожного учня. У нашій країні це поки неможливо, але сам підхід, на мою думку, геніальний.

Обдарованість за своїм визначенням нездатна розвиватися в умовах зрівнялівки, серед стереотипних форм мислення, серед стандарту «бути як всі». Іншими словами, не дитина повинна підлаштовуватися під зміст освіти, ламаючи і перекроюючи себе, а сама освіта має бути здатна мімікрувати під кожну дитину. Ще Лев Миколайович Толстой говорив, що «виховання як навмисне формування людей за певними взірцями неплідне, незаконне і неможливе». Слабкий бік нашої системи освіти в тому, що нині ми з труднощами сприймаємо навіть створення спеціалізованих класів. Завважте, сьогодні ні школяр, ні його батьки не бажають відносити себе до тих учнів, що слабо встигають, хоча сам Вася Птичкін фізики на дух не переносить, а від органічної хімії йому стає зовсім погано. Але для обдарованої, скажімо, з математики дитини примітивне розжовування предмета і постійне повернення назад — це прямий шлях до загибелі: якщо вона втратить інтерес, перестане шукати і заглиблюватися, її здібності закриються. І коли таку дитину вчасно не «витягнути» з цього середовища, то може статися так, що золоті нитки її обдарованості розірвуться. Вона перестане працювати на розширення і збагачення себе. «На першому місці, — писав Ейнштейн, — завжди має стояти розвиток здатності до незалежного мислення і судження, а не набуття окремих специфічних знань. Якщо людина володіє основами досліджуваного предмета і навчилася мислити незалежно, вона напевно знайде свій шлях у житті і, крім того, скоріше адаптується до прогресу і змін, аніж той, хто принципово зосереджений на здобуванні детальних знань». Як правило, дитина, котра має схильність до природничих наук, — особистість багатогранна і непроста. І поруч з нею жити зовсім не просто. Для того щоб така дитина відбулася — оточенню потрібно докласти чималих зусиль.
1.4 ОБДАРОВАНІ ДІТИ
Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.



Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така “талановитість” швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм “прихованої обдарованості” (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.

До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опанування його.

За даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

— надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;

— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;

— сформованість навичок логічного мислення;

— багатство активного словника;

— швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань;

— розвиток логічного мислення й уяви;

— володіння основними компонентами уміння вчитися.

Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль Дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.

Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

— природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

— природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

— гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).

У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:

— уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

— розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

— розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації).

Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку “Роз Обдарована дитина” (М., 1995).

Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості:

1. Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу.

2. Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати.

3. Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються.

4. Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших.

У дошкільному віці виявляється спеціальна обдарованість, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Як правило, їх класифікують на такі групи:

— математичні здібності (здатність до сприймання, осмислення та зберігання математичної інформації, математична спрямованість розуму — інтерес до чисел і дій з ними, прагнення до математичного пошуку);

— конструктивно-технічні здібності (технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами і конструкціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);

— загальні художні здібності (здатність до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція);

— музичні здібності (музично-ритмічне чуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму вираження змісту);

— літературні здібності (образність і виразність мовлення, інтерес до художнього вираження думки, емоційність, творча уява, здатність до мовного вираження душевного стану людини);

— здібності до зображувальної діяльності (здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати і передавати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років. За твердженням американських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього є розвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішому розвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинство слід використати для навчання дітей читання, математики, формування енциклопедичних знань за допомогою “бітів” — систематизованих смислових частин інформації.


1.5 ЧИ НАРОДЖУЄТЬСЯ ДИТИНА ЛЮДИНОЮ?
Є чимало живих істот, які, тільки з'явившись на світ, вже з першого дня свого існування здатні виконувати майже усі життєві функції. Людина не належить до таких істот. Вона народжується абсолютно безпомічною: не вміє ні пересуватися, ні здобувати їжу, ні розмовляти, ні мислити. Потрібно багато часу, щоб вона навчилася усьому цьому. Тому людське дитя, як вважають дослідники, це — лише людина в можливості .Через те у кожному немовляті закладена лише можливість стати колись повноцінною людиною. Але чи буде реалізована ця можливість — залежить від багатьох причин. У 1920 році в джунглях Індії були знайдені дві дівчинки — Камала й Амала, які тривалий час прожили серед вовків.

Старшій із них — Камалі — було приблизно 8 років, Амала була дещо молодшою. Але вони не вміли робити навіть того, шо вміє робити дворічна дитина, яка виросла серед людей. За шість наступних років дівчатка навчилися лише пити воду зі склянки і вивчили 30 слів. Для порівняння — можна згадати, що словниковий запас шестирічної дитини складається приблизно з 3500 слів. Процес індивідуального становлення людини, який називається онтогенезом,— дуже складний і тривалий. Він триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто до того часу, коли вона стає повністю сформованою людиною. Вам доводилося вже, мабуть, чути притчу про премудрого царя Соломона і молоду матір. Коли мати звернулася до царя за порадою — з якого віку їй слід почати виховувати свою однорічну дитину, то Соломон їй відповів, що вона запізнилася з цією справою па цілий рік. Тобто він мав на увазі, то виховувати дитину слід починати від самого їі народження. Так вважали мудрі люди колись. Але сьогодні така порада не могла б вважатися цілком мудрою. І якби випадок, про який ішлося у Притчі, трапився у наш час, то скоріш за все цар Соломон відповів би молодій матері, шо вона запізнилася з вихованням своєї дитини принаймні на два роки, а можливо — і на більше

Сушена медицина вважає, що турбуватися про здоров 'я і повноцінний розвиток дитини потрібно ще задовго до її зачаття. Вже за рік і, особливо, за три місяці до цього неприпустимі куріння, вживання алкоголго та шкідлива робота як для майбутньої матері, так і для батька, бо це може негативно вплинути на розвиток їхньої дитини. Тому у розвинутих країнах, де існують так звані служби планування сім'ї, на цей період для сімей встановлюється своєрідний карантин. Понад те: така наука як керинатологія сьогодні доводить, шо кожна клітина, зокрема яйцеклітина чи сперматозоїд, мж саою генетичну пам'ять, або програму. Порушення цієї програми робить клітину безплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму. Порушення генетичної нам'яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складних захворювань дітей (майбутніх батьків) на першому році їхнього життя або ж унаслідок шкідливих звичок і хвороб у п'ятнадцяти—вісімнадцятирічному віці.

Сьогодні вже незаперечно встановлено, що не тільки фізичні, а й чуттєві й навіть розумові властивості дитини починають формуватися відразу ж після запліднення в утробі матері. Під час вагітності вона становить зі своїм плодом єдиний організм. Тому все, що позитивно чи негативно впливає на вагітну жінку, діє певним чином і наїі майбутню дитину. Наприклад, коли жінка втомлюється, то її організм споживає піноген, який є одним із найважливіших елементів нормального формування плоду. Виявляється також, що, починаючи з третього місяця теля запліднення, дитина відчуває і психічний стан матері, їі настрої і певним чином реагує на них. А трохи пізніше вона починає реагувати і на голоси людей навколо, особливо батьків. Ось чому так важливо створювати жінці під час її вагітності найкращі умови, дбати про її відпочинок і гарний настрій.

Лікарі-гінекологи радять також, щоб батьки, особливо мами, вже на третьому місяці вагітності «спілкувалися» з дитиною, постійно думали про неї або лагідно з нею розмовляли. У цей час плід уже починає «боятися» самотності, галасу або якоїсь іншої загрози. Під час штучного переривання вагітності, як засвідчують кадри з науково-популярного фільму, плід "втікає", починає «страшно кричати» (на ультразвукових хвилях, яких ми не чусмо), відбиватися ручками й ніжками. Ось, зокрема, чому деякі люди виступають проти застосування абортів, хоча їх заборона, можливо, і не єдиним правильним виходом із цього становища, принаймні — у деяких випадках.

Таким чином, щоб дитина могла нормально формуватися у дородовий період і з'явитися на світ здоровою і щасливою, потрібно дбати про це ще до її народження. І це повинні робити не тільки майбутні батьки, хоча на них лежить найбільша відповідальність, о й їх рідні та друзі, держава і суспільство в цілому. Дбаючи про своє майбутнє, кожен народ зобов'язаний уважно ставитися до різноманітних (біологічних, психологічних, соціальних, виробничих, екологічних, медичних, побутових) факторів, від яких залежить здоров'я майбутніх поколінь. Для нашої держави, враховуючи наслідки Чорнобильської трагедії, це сьогодні особливо актуально. Тому будемо сподіватися, що, незважаючи на ті труднощі, насамперед економічні, які переживає сьогодні Україна, вона знайде можливості для вирішення і тих проблем, розв'язання яких має першочергове значення дня здоров'я і щастя майбутніх матерів і дітей. Не забуваймо й про те, що таке піклування є певною мірою і нашою національною традицією.


1.6 ОСОБЛИВОСТІ ОБДАРОВАНОСТІ У РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ
В певні роки дитинства спостерігається підвищена сприйнятливість до засвоєння мови, якою відбувається спілкування дитини з оточуючими; у дошкільні і ранні шкільні роки виявляються особлива яскравість, гострота образних вражень, багатство уяви, що виявляються, зокрема, у творчих іграх; у роки настання ранньої юності – підйом моральної чутливості й активності узагальнюючого, теоретичного мислення і т.п. Тім самим перехід від віку до віку означає не просто ріст, збагачення психічних властивостей, але і їхнє справжнє перетворення – загасання, припинення дії одних здібностей і виникнення нових. Іншими словами, у міру просування дитини по «вікових сходах» відбувається якісно нове і у деяких відносинах однобічне посилення можливостей розвитку, що разом з тім веде до загального підйому сил. Таким чином, вікові особливості як би готують і тимчасово зберігають сприятливі умови для становлення чи тихнув інших сторін розумових здібностей, і навіть можна сказати, що вікові особливості виступають як складова частина, чи компоненти, самих дитячих особливостей. Не тільки зростаючий з роками рівень розумового розвитку, але і самі внутрішні умови цього розвитку мають відношення до формування і росту здібностей. Правомірно говорити про вікові передумови здібностей, чи вікових факторах обдарованості, маючи на увазі обумовлені віком підвищені можливості розвитку психіки в чи тихнув інших напрямках.

Стрімкий підйом здібностей у дитини, наближення її розумових показників до показників, властивих більш старшим віковим періодам, так саме як і зниження, більше чи менше, темпу розумового розвитку в наступні роки можна розглядати як підтвердження того, що прояв дитячої обдарованості істотно обумовлений саме віковими, т. б. в конкретний період життя виникаючими та в деякій мірі перехідними особливостями.

Саме в роки дитинства (на відміну від зрілості) внутрішні умови формування вікового розвитку є одночасно і факторами формування здібностей. Як це не парадоксально звучить, діти ніби більш обдаровані, ніж дорослі.

Передумови особливостей, специфічні для окремих дитячих періодів, ці своєрідні «тимчасові стани», що виражають ту чи іншу сторону можливостей вікового розвитку,— психологічна реальність, що дозволяє багато чого зрозуміти й в індивідуальних відмінностях дітьми за здібностями. Індивідуальний рівень та індивідуальна своєрідність здібностей підростаючої людини не є чимось зовнішнім стосовно її вікових особливостей: багато чого залежить від ступеня вираження у дитини тих чи інших вікових властивостей, від відмінностей у темпі і ритмі наближення до зрілості. Вікові особливості не проходять безвісти: вони не тільки витісняють один одного, але і закріплюються в особистості, в однієї дитини в більшій мірі, в іншої – у меншій. Неоднаковість, нерівномірність вікового розвитку – найсуттєвіші умови становлення індивідуальних відмінностей у здібностях.

Взаємопроникнення, єдність вікового й індивідуального з найбільшою виразністю і гостротою виступають в обдарованих дітей. У таких дітей з особливою силою виявляються переваги їхнього віку (компоненти здібностей даного вікового періоду). Однак навіть найповніший розвиток переваг тільки свого віку не може пояснити того дивного багатства можливостей, якими блищить обдарована дитина. Матеріали спеціальних спостережень показують, що надзвичайні розумові досягнення виявляють ті діти, у яких одночасно виступають і переваги наступного віку.

Випадки, що спостерігалися нами, показують, наприклад, що така вікова риса підлітків, як діяльна енергія, наполегливість, знаходить особливу силу, якщо стає властивою дітям найбільш молодшого віку з їхньою підвищеною сприйнятливістю і наївною серйозністю. У молодшому шкільному і дошкільному віці, коли ще не вступили у свої права нові інтереси, пов'язані із статевим дозріванням, коли розумова вразливість, готовність засвоювати, наслідування старшим складають саме життя,— у такі роки швидкий підйом енергії і самостійності може до крайності напружити і зосередити зусилля розуму, що розвивається, виступити як надзвичайна схильність до розумової роботи.

Судячи з наявних даних, у рано розвинених дітей зближення, а потім і сполучення за часом особливостей даного і наступного вікового періодів, сполучення вікових факторів, що йдуть від різних періодів дитинства, обумовлюють ніби подвоєння, а може бути, і багаторазове посилення передумов розумового розвитку.

Відомості про дітей з раннім розквітом здібностей дають дуже значимий матеріал до проблеми «нахили і здібності». Схильність – це прихильність до діяльності, прагнення займатися нею. Ступінь виразності потреби в діяльності характеризує динамічну сторону нахилів. Неодноразово підтверджені спостереження показують, що найзагальнішою, корінною психологічною особливістю видатних дітей – при усій своєрідності розуму і характеру такої дитини – є висока активність розуму, схильність до розумових зусиль, тобто підвищена схильність до розумової діяльності.

Заглибленість таких дітей у всілякі розумові вправи особливо звертає на себе увагу в період найбільш швидкого розумового розвитку, підйому здібностей. Так само й ослаблення захопленості розумовими заняттями в міру відносного зниження, «вирівнювання» здібностей також може давати представлення про найтісніший взаємозв'язок схильностей і здібностей.

Як відомо, потреба в діяльності – дуже помітна особливість будь-якої дитини. Однак індивідуальні відмінності у схильності до розумової напруги дуже великі. Наявні матеріали переконують у тім, що рано піднімаються над загальним рівнем саме ті діти, яким властива надзвичайна по своїй силі і сталості тяга до розумових занять. І це зрозуміло: щоб на кілька років випередити однолітків у загальному розвитку, потрібно проробити величезну розумову роботу.

Можна задатися питанням, чи прискорений темп розвитку викликає безперестанну розумову активність, чи ж сама загальна схильність до діяльності підсилює розумові можливості й прискорює розвиток? Імовірно, тут не слід протиставляти причину і наслідок: вони можуть мінятися місцями і виступати спільно. У всякому разі, не може викликати сумнівів зв'язок тяги до розумових занять з темпом розумового розвитку.

Видатні діти тягнуться до розумових зусиль, очевидно, тому, що цього органічно потребує їхній мозок, що розвивається. Постійна готовність до зосередження уваги й емоційне захоплення процесами пізнання створюють справжній нестаток у розумовому навантаженні.

Очевидно, при підвищеній сприйнятливості і стихійному характері знань, що здобуваються, а це властиво дітям з раннім розквітом здібностей (ми судимо головним чином за матеріалами про дітей молодшого шкільного віку), розумові заняття стають для дитини і свого роду грою, де можна виявляти необмежену ініціативу, спиратися на уяву, насолоджуватися пробій своїх сил. Для таких дітей розумова робота – це насамперед захоплююча вправа.

У дітей з видатними здібностями винятково демонстративно виявляється, що схильність до діяльності обумовлює не тільки час, що приділяється роботі, але і сам рівень досягнень. В активності таких дітей помітно виступає потреба як у постійному поновленні, так і в ускладненні розумового навантаження. Тут схильність йде як би перед здібністю і є одним з важливих факторів розвитку – додає позитивне емоційне наповнення розумовим заняттям, підвищує працездатність, будить дрімаючі сили.

Тяга до розумових вправ захоплює всю особистість дитини, і такий підвищений нестаток у розумовому навантаженні можна розглядати як фактор самої обдарованості. Безустанне прагнення, пристрасть до розумових занять не є чимось зовнішнім стосовно потенцій зростаючого людини – від схильності до розумових зусиль багато в чому залежать можливість здійснення і ступінь успішності найрізноманітніших видів діяльності. У дітей з дуже ранніми досягненнями значення цієї внутрішньої умови формування здібностей проживається з особливою виразністю. Однак украй важко судити про те, наскільки тимчасовою чи постійної виявиться в дитини потреба в діяльності. Дуже багато чого може перемінитися в цій особливості, темп вікового розвитку сповільниться і наблизиться зрілість. Чи не тут одна з причин того, що далеко не у всіх дітей з ранніми ознаками обдарованості збережуться і розів'ються великі здібності?

Істотний інтерес являють дані, що показують, що схильність до «діяльності взагалі», тобто динамічна сторона розумової активності, ніби випереджає захоплення якими-небудь визначеними видами діяльності, їх змістом. Значення змістовної сторони тих чи інших занять для розвитку схильності до діяльності, мабуть, зростає з роками. Разом з тим безсумнівно, що і надалі в становленні спеціалізованих схильностей дуже велика роль загальної розумової активності, загального рівня потреби в діяльності.

Дитяча схильність до діяльності вже на ранніх ступінях розвитку може бути не тільки широкої, але і більш вузької (тяжіння до визначеного виду діяльності). Серед видатних дітей, навіть у дошкільні роки, вже можна зустріти виражених «математиків», «біологів», «лінгвістів», і в деяких з них таке вибіркове захоплення виявиться стійкою індивідуальною особливістю. Але частіше в дитячі роки виявляються особлива широта і мінливість захоплень, готовність прилучатися до все нових видів занять.

Зростаюча визначеність схильностей звичайно сприяє і спеціалізації здібностей, а, у свою чергу, здібності, що формуються, можуть направляти й обмежувати схильності.

На прикладі обдарованих дітей видно, що схильності і здібності як би підтримують і підсилюють один одного. Схильності – це прагнення до діяльності, здібності – це можливості її виконання, але вони мають загальні корені і між ними існує справжня взаємозалежність. І ті й інші (кожні по-своєму) характеризують інтелект дитини.

До власне розумових особливостей обдарованих дітей можуть бути віднесені їхня здатність до зосередження уваги, швидкість розумових процесів, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової Діяльності. Чудові властивості їхнього інтелекту особливо виражені та іноді здаються ледве не чимось надприроднім, оскільки виявляються вони в незвичайно ранньому віці. Разом з тим саме на обдарованих дітях буває дуже помітна деяка відносність достоїнств дитячого інтелекту.

Серед розумових якостей, якими виділяються такі діти, не слід упускати з виду надзвичайну здатність до розумового наслідування: діти з видатними здібностями схоплюють, усмоктують, роблять своїми знання і форми міркувань навколишніх дорослих. Це яскраво виявляється у своєрідному формалізмі їхньої розумової діяльності, і на цьому варто зупинитися.

Як відомо, кожній дитині доводиться починати з засвоєння саме форми того, що їй ще не може бути доступно власне кажучи: діти включаються в загальне життя, спираючись на копіювання зовнішньої сторони дій, що спостерігаються, і поведінку оточуючих. Вживання слів, мовних зворотів, усіляких понять і суджень, природно, передує в дитини з'ясуванню повноти їхнього значення. Так само обстоїть справа і з безліччю шкільних знань. Взагалі в роки вікового розвитку відбувається насамперед уподібнення розумових проявів підростаючої людини існуючим зразкам, уподібнення, яке не слід, однак, приймати за справжню психологічну зрілість. Якщо зовнішнє копіювання з неминучістю випереджає оволодіння змістом у всіх дітей, то у випадках швидкого темпу розвитку це спостерігається в більшому ступені. Відповідно і зв'язаний з цим формалізм мислення особливо виражений у дітей саме з підвищеними здібностями.

Таких дітей звичайно відрізняє схильність до чітких оцінок, до класифікації, побудові різних схем і таблиць. Ми знали, наприклад, юних біологів, що володіли величезними фактичними даними по систематиці комах, птахів,— знаннями, що не знаходили в них застосування. Але оволодіння деяким «науковим апаратом» класифікації цілком їх задовольняло. Діти з раннім розквітом здібностей іноді ще в молодшому шкільному віці виявляються запеклими читачами енциклопедії. При цьому вони можуть особливо тягтися до статей, здавалося б, непосильних для них, але які ними, однак, по-своєму освоюються. Наприклад, ми були знайомі з третьокласником, що став орієнтуватися в багатьох спеціальних питаннях фізики винятково завдяки запам'ятовуванню і зіставленню енциклопедичних статей, що розкривають фізичні терміни (заняття, що доставляло йому насолоду). Інший відомий нам третьокласник вичитував з енциклопедії стільки історичної інформації (не тільки про конкретні події, але і щодо соціологічних їхніх оцінок), що ці пізнання його щонайменше були порівнянні із знаннями старшокласників. Для таких диво-дітей, що виконують граючись величезну роботу, характерна наївна віра в самодостатність такого роду розумової праці; вони, як правило, не відчувають умовності щодо своєї ерудиції, для них роздуми, понятійний образ – це лише маніпулювання кимсь даними визначеннями.

Ознаки формалізму мислення рано дозрілих дітей іноді різко виявляються й в особливостях моральної свідомості. Серед молодших підлітків, що випереджають однолітків у розумовому відношенні, зустрічаються і такі, від яких можна почути, наприклад, обґрунтування того, що батькам ніхто нічим не зобов'язаний; що скромність потрібна тим, хто нічого не вміє; що ті, хто мало сміється,— погані люди. Судження їх «теоретично» аргументуються чи спираються на висловлення яких-небудь авторитетів, тобто підкріплюються логічно вірними посиланнями. Такого роду моралізування, тяга до етичних узагальнень можуть виявляти високий загальний розвиток і формальну силу інтелекту, але одночасно вказують на однобічність, обмеженість розвитку свідомості, що обумовлено, можливо, саме швидким розумовим ростом.

Зазначені особливості не дають, однак, основ недооцінювати таких дітей.

Як уже відзначалося, дітей, що виділяються легкістю засвоєння і швидким темпом розвитку – саме з таких проявів починається ранній підйом інтелекту,— відрізняє енергійна допитливість, особлива настроєність на пізнавання, на розумову роботу. У них часто виявляються і такі, що як би протистоять наслідувальності і формалізму розумові особливості, як готовність до несподіваних асоціацій, продукування нових ходів думки.

У багатьох дітей з видатними розумовими особливостями помітна «творча жилка». Деякі з них рано починають складати «наукові праці», пишуть «підручники», планують небувалі подорожі. Підвищена сприйнятливість і швидкість засвоєння спонукають їх до пошуків нового. Їм бувають властиві безперестанні творчі спроби. І не слід забувати, що незвичайні розумові можливості, що виявляються цими дітьми, можуть виявитися передумовою розвитку високих, соціально значимих здібностей, початком становлення таланта.

Ознаки розвитку великих розумових здібностей ще проявляються в дітей і підлітків у досягненнях, що мають значення для суспільства: вони можуть виявлятися саме як потреба у розвитку, настійна і разом з тим недостатньо визначена. Загальна спрямованість особистості, пізнавальна схильність, що одухотворяє таких дітей,— важливий поштовх для реалізації розумових даних.

Психологію дитини з багатообіцяючим стартом відрізняють, зрозуміло, не тільки ті чи інші розглянуті нами типові для таких дітей особливості, але й індивідуальна своєрідність цих особливостей. У кожному випадку дуже велика роль саме особово-індивідуально-особистої своєрідності, того «мало-мало» – у здібностях чи характері,— яке може суттєво впливати на подальший розвиток. При вивченні обдарованих дітей важливо не випустити з уваги цю нерозривну єдність «загального», «особливого» і «одиничного».

Питання раннього прояву обдарованості дуже актуальні. Буде потрібно нагромадження ще багатьох матеріалів, щоб повніше і глибше проникнути в ті дуже значимі психологічні проблеми, що стоять за словами «обдаровані діти».

Особистісні системи цінностей у маленьких обдарованих дітей дуже широкі. Вони гостро сприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе і до оточуючих, жваво відгукуються на правду, справедливість, гармонію і природу. Всеохоплююче око телебачення приносить у наші домівки картини далеких проблем, а юні обдаровані глядачі чекають, а іноді і вимагають, щоб їхні батьки що-небудь зробили для голодуючих в Африці, для біженців Південно-Східної Азії і для дитинчат морських котиків в Африці, та й самі вони для цього готові розбити свої скарбнички.

Звичайно діти у віці від 2 до 5 років не можуть чітко розрізнити реальність і фантазію. Особливо яскраво це виявляється у обдарованих дітей. Вони настільки примхливі в словесному розфарбовуванні і розвитку власних фантазій, настільки зживаються з ними, буквально «купаючись» у живій уяві, що часом вчителі і батьки демонструють зайві переживання з приводу здатності дитини відрізняти правду від вимислу. Це яскрава уява народжує неіснуючих друзів, бажаного братика чи сестричку і ціле фантастичне життя, багате і яскраве. Через багато років багато хто з них як у роботі, так і в житті зберігають елемент гри. винахідливість і творчий підхід -якості, що стільки дали людству і в матеріальному, і в естетичному розвитку.

Однією з найбільш важливих рис для внутрішньої рівноваги обдарованої людини є почуття гумору. Талановиті люди обожнюють невідповідності, гру слів, часто бачать гумор там. де ровесники його не помічають. Гумор може бути рятувальною благодаттю та здоровим щитом для тонкої психіки, що потребує захисту від болючих ударів, що наносяться менш сприйнятливими людьми. (Щоправда, небагато хто з нас настільки впевнений в собі, щоб від душі посміятися над жартом, якщо її об'єктом є ми самі.)

Обдаровані малюки постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що "не по зубам". З точки зору їх розвитку такі спроби корисні. Але оскільки обдаровані діти в деяких речах роблять успіхи, що не досягаються більшістю їх ровесників, батьки таких дітей (а через них і самі діти) схильні очікувати такої ж легкості у всіх своїх починаннях. Перебільшені очікування дорослих ми називаємо "ефектом ореолу" та звертаємо на нього увагу кожного, хто працює з обдарованими дітьми на будь-якій стадії їх розвитку. В ранньому дитинстві обдаровані діти так само емоційно залежні, нетерплячі та емоційно незбалансовані, як і їх ровесники. Іноді вони навіть більш красномовні - оскільки їх уміння виражати себе більш досконале. Однак їх чудові мовні здібності можуть призвести до того, що дорослі починають невірно сприймати рівень їх емоційної зрілості - а це поглиблює проблему.

Дослідження показують, що страхи маленьких дітей за звичай позбавлені реалізму. Батькам шестирічних дітей, що виросли в місті важко зрозуміти, чому їх діти більш за все бояться левів та тигрів, а зовсім не автомобілів, які для них є набагато більшою небезпекою. Для обдарованих же дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки ЕОНІ; здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі до немовних проявів почуттів оточуючими та відчувають мовчазне напруження, що виникає навколо них.

Одним із стовпів у вивченні обдарованих людей, Гауен (1972), називає екстрасенсорне сприйняття як одного з виняткових властивостей людей, що належать до цієї категорії. Вчителі початкових класів для обдарованих дітей досить детально описували мені декілька випадків такого екстрасенсорного спілкування. Один хлопчик вважав себе ненормальним через свої здібності до читання думок та передбаченню. Ясна річ, що вчитель також був шокований від такої здатності. Насправді ж ми знаємо так мало про біохімію та електричну активність мозку, що ми були б не в праві заперечувати можливість телепатії та ясно бачення, навіть якщо вони знаходяться на периферії х^ваги більшості вчених, що займаються емпірикою. Такі здібності зустрічаються досить часто у високообдарованих дітей. Ставитися до них треба з розумінням, так як недовіра може тільки поглибити їх підозри про власну ненормальність. Вони потребують підтримки, а не висміювання. Можливо, вони бачать більш ясно те, що менш сприйнятливі звичайні люди "бачать в мутному дзеркалі".

В дошкільні роки обдаровані діти - як і їх менш здібні ровесники - є віковими егоцентристами у своєму тлумаченні подій і явищ. Егоцентризм - термін, даний нам Піаже, - допомагає зрозуміти якісні розходження між інтуїтивним, анімістичним сприйняттям дошкільників і більш раціональним, орієнтованим на конкретну реальність поглядом старших дітей. Егоцентризм тут не означає егоїзму з його звичайним негативним забарвленням. Він є лише проектуванням власного сприйняття та емоційної реакції на явища, думки і почуття всіх присутніх. Звичайно ми називаємо це «однобічним сприйняттям». Невміння сприймати ставлення інших людей до кого-небудь чи до чого-небудь у побуті можна назвати однобічністю. Ми не терпимо цього в дорослих, але це абсолютно нормально для дошкільників, якими б розумниками вони не були. У міру того як мозок дитини, що розвивається, починає сприймати власну роботу, дитина починає розуміти, що він здатний думати: вчені тепер називають це метапізнанням. Дитина впевнена, що її сприйняття явищ і подій ідентичне свідомому одночасному сприйняттю іншими. Тобто усі сприймають і розуміють ту саму подію чи явище однаково. Ми, дорослі, хоча і розуміємо, що це не так, але ніколи до кінця не виростаємо з цього егоцентризму, властивого дітям від 3 до 5 років, і нам дуже важко прийняти іншу точку зору - особливо якщо вона основана на паралельному досвіді.

Коли дитячий егоцентризм супроводжується чутливістю і роздратуванням від нездатності зробити щось (все це характерно для обдарованих дітей), можуть виникнути проблеми в її спілкуванні з однолітками.

Таким чином, обдаровані діти часом страждають від деякого соціального неприйняття їх з боку однолітків, а це розвиває в них негативне сприйняття самих себе, що підтверджено багатьма дослідженнями.
РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ
2.1 ПРОБЛЕМА ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
Серед найцікавіших і загадкових явищ природи дитяча обдарованість традиційно займає одне з чільних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів уже багато століть. Інтерес до неї в час дуже високий, що легко можна пояснити громадськими потребностями. Останнім часом термін «обдарованість» отримав знову громадське визнання, як і і соціальний значимість проблеми навчання обдарованих дітей, що є важливою кроком до її решению. Фундаментальна обізнаність із обдарованими дітьми виступає однією з варіантів конкретної реалізації права особистості на індивідуальність. Оскільки школа не дуже добре пристосованій тим, хто відрізняється від середній рівень убік великих здібностей, оскільки складно перебудувати систему навчання, змінити ставлення вчителів до «нестандартним» дітям, школа відчуває особливі потреби у підручниках нічого й програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити, й інтереси обдарованих, це право роботи з обдарованими дітьми взяла він система додаткової освіти.

У разі установи додаткової освіти цього досягти реально, оскільки, саме додаткову освіту розширює сферу творчості обдарованого дитини. Отже, саме високо обдаровані люди здатні внести свій найбільший внесок у розвиток общества. У сучасному літературі стає дедалі більше статей, публікацій, однак які зачіпають цієї теми. У цьому хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук, Н.Лейтеса. Його роботи з вивченню психіки обдарованих займають чільне місце у російської психології. Багато психологічні принципи розвитку в дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н.Поддьяков, А.В.Запорожец, А.И.Савенков, Е.С.Белова, А.И.Доровской. Свої психологічні моделі розроблено й поруч західних психологів: Дж.Гилфорд, Дж.Рензулли, П.Торренс, А.Таннебаум та інші. У вивченні цього питання ми спиралися на таких стовпів російської, радянської психології, як Б.М.Теплов, С.Л.Рубинштейн, А.М.Матюшкин і кілька других. Ю.З.Гильбух разом із групою учених розробив диференційовану систему навчання, що дає більші можливості для прояви індивідуальності ребенка.

Психологічні дослідження останніх десятиліть довели, що обдарованість, як специфічне явище людської психіки, можна визначити як певну, передумову досягнення успіхів у будь-якій діяльності. Тому обдарованими і талановитими можна назвати людей, які, за оцінкою досвідчених спеціалістів, демонструють високі досягнення. Перспективи їх розвитку визначаються рівнем досягнень або потенційними можливостями в одній або декількох сферах, а саме: інтелектуальній діяльності та академічних досягненнях (наукова спрямованість), творчості, винахідництві, спілкуванні та лідерстві, художній діяльності (музика, образотворче мистецтво), продуктивній діяльності (професійна), моториці (спорт). Люди, які в своїй професійній діяльності досягають високих результатів, ще в дитинстві значно відрізнялися від своїх ровесників за всіма параметрами розвитку, вони більше адаптовані емоційно й соціально легко вчаться і засвоюють навчальний матеріал, досить швидко вирішують завдання, мають високий рівень концентрації уваги, абстрактного мислення, але, водночас, не здатні до конформізму і заучування шкільного матеріалу, схильні до незалежності.

Більшість досліднтків проблеми обдарованості відзначають, що найбільший розвиток інтелекту досягає в перші 20 років, при чому найбільше від 2 до 12 років, у дорослому віці підйом відзначається від 17 до 20-30 років (дані по тесту Вакслера WAIS) хоча ці дані піддаються критиці.

Результати імпіричних досліджень вказують на тісний зв'язок інтелектуальної продуктивності людей в 60-80 років з їх професією - деяеі інтелектуальні функції можуть розвиватись навіть у похилому віці, однак з віком уповільнюються процеси мислення.

Психологічний аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість - це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і мотивації. Інтелектуальні здібності превищують середній і високий рівні, творчість проявляється у новому оригінальному підході до вирішення проблем і завдань. Що стосується мотивації, то це - єдність емоційно вольових якостей: інтерес до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Обровані люди характеризуються наполегливістю, надзвичайно рпозвинутою працьовитістю, глибоким і стьійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблнми обдарованості - Н. С. Лейтес доводить, що працьовитість - найважливіший фактор обдарованості.

Досить нез'ясованим є питання обдарованості. В наш час введено поняття "емоційна енергетика", що матеріальним носієм обдарованості. Це поняття відзначає обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що забезпечується таким матеріальним носієм, що на данному етапі розвитку наука ще не здатна розв'язати цю проблему, і тому достатньо займатися практикою.

Підходячи до проблеми «дитячі здібності і вік», важливо мати на увазі дані, що накопичуються в психології, про вікову чутливість, тобто про ту особливу чуйність до навколишнього, котра по-своєму характеризує кожен дитячий вік. Неоднаковість вікової чутливості, зміна її рівня і спрямованості означають, що кожен період дитинства має свої специфічні неповторні внутрішні умови розвитку і що з віком відбувається не тільки збільшення розумових сил, але і їхнє обмеження, а те і втрата деяких важливих особливостей пройдених вікових періодів.



Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 110.94 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка