Курсова робота з вікової психології Обдарованість у молодшому шкільному віці студентки 3 курсу, 32 групи спеціальності «Практична психологія»


ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ



Скачати 110.94 Kb.
Сторінка2/5
Дата конвертації10.09.2018
Розмір110.94 Kb.
1   2   3   4   5


2.2 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

Проблема обдарованості актуальна протягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати. У зв‘язку з цим закономірно постає питання про імовірність ідентифікації обдарованості, розв‘язання якого пов‘язують з аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості. Але чіткого означення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття “обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв‘язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін.

Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна. А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п‘ятьма чинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальних здібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два основні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський психолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень. У ХVІІ ст. представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобами виховання можна сформувати геніальність. З появою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й на прогноз, тобто з‘ясування потенціалу дитячої обдарованості. Новітні вчення про обдарованість з‘являються у 50-60-і роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей—креативність. Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості було закладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим та ін. Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної окремої особистості.

О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованості бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно працювати в будь-якій галузі життєдіяльності. В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності сукупності здібностей. Темпераментні характеристики також займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою є праця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераменту на інтелект. З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідком поєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та щасливого випадку.


РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
3.1 ОСНОВНІ ЗАСАДИ
В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

У дошкільних закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.

Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвитку освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність та навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу на обдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційні засоби:


    1. виявлення обдарованості учнів;

    2. психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;

    3. залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах, науково-творчих конференціях тощо.


3.2 СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ
На сучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системи управління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечить надання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреб людини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводиться важливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральними якостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. За останні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуття дітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд, надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює на перспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатні закласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один – створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажання відвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності є розуміння наступних положень:

- кожна дитина має задатки;

- кожна дитина прагне реалізувати свої здібності.

Система роботи з обдарованими учнями створюється роками. Вона проходить певний ряд етапів. Здібності та задатки розвиваються та реалізуються при умові сприятливого зовнішнього середовища і сукупності внутрішніх потенцій. Ми визначаємо обдаровану дитину як таку дитину, що відрізняється від однолітків яркими видатними здібностями, або вона має внутрішні передумови для високих досягнень, в тому або іншому виді діяльності. А під здібностями ми розуміємо індивідуальні особливості, які дозволяють при сприятливих умовах успішно оволодівати діяльністю.

Обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й своєрідний сплав її особистісних якостей. Розвиток і виховання обдарованих дітей вирішує проблему формування творчого потенціалу суспільства. Виховати з обдарованої дитини особистість, адаптовану до складностей сучасного життя, досить важко. У розвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характер навчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л. Виготський і пояснив так: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвиткові дитини, тоб­то спонукає дитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесів розвитку».

Принципи реалізації системи:

1. Єдність - передбачає спільність мети і завдань кожного з ступенів, наступність і взаємозв’язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов для здобуття загальної середньої освіти незалежно від соціального становища батьків. Школа є невід’ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.

2. Варіативність - означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі застосування різних педагогічних систем і технологій.

3. Демократичність – визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробці та реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.

4. Поєднання національного і загальнолюдського – означає, що домінантою виховного процесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням. З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого – відкритість до сприйняття різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства – гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури миру, національного примирення, збереження природи.

5. Світський характер – означає побудову освітнього процесу на засадах наукових знань, розгляд будь-якого предмету вивчення у відповідності з даними про нього сучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропаганда релігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри у школі не допускаються. Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів доцільне загальне ознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.

Організація навчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямована не на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їх здібностей. Творчість учнів, новизна та оригінальність їхньої навчальної діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять шляхи її вирішення. При цьому ми намагаємось створити умови для постійного зростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальні співвідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати. Приклади формування різних видів обдарованості наведені в таблиці:




Види обдарованості

Приклади формування

Інтелектуальна

обдарованість



* наукові шкільні конференції

* інтелектуальні конкурси

* участь в наукових конференціях ВНЗ

* публікації наукових статей учнів



Академічна обдарованість

* олімпіади

* інноваційні технології навчання на уроках

* індивідуальні консультації

* самоосвіта



Художня обдарованість


* гурток малювання

* гурток художньої вишивки

* шкільний театр

* співробітництво із школою мистецтв



Лідерство


організація «Ділова дитина»

*«Євроклуб»

* шкільна система самоврядування

* загальношкільні щотижневі лінійки



Спортивна обдарованість


* гурток бальних танців

* гурток сучасних танців

* художня гімнастика

* рукопашний бій

* футбол

* баскетбол і т.д.


Моніторинг динаміки розвитку творчого потенціалу учня забезпечує продуктивну організацію роботи з академічно здібними учнями.



Особливої уваги потребує робота навчального закладу з цілеспрямованого формування еліти України. Відтак, вважаємо, що подібні цільові проекти є досить актуальними та важливими.

Проблема дитячої обдарованості завжди викликала інтерес, була досить актуальною і відкритою для вивчення. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу і матеріального розвитку людства. Ця проблема ставить завдання теоретичного дослідження обдарованості, а також узагальнення досвіду з цього питання.

Поняття «обдарованість» означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку дитини, внутрішню установку, направленість особистості, яка розвивається. Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічних технологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемою психологічної і педагогічної науки та практики.

Педагогічна ідея розвитку дитячих творчих талантів не нова, проте залишається актуальною і сьогодні. В останні десятиліття з'явилося багато робіт, присвячених «трагедії» невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. Талант і обдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. Найчастіше творчо обдаровані діти не виявляють інтересу до всього звичайного, відомого, але коли їм доводиться виконувати нетрадиційні, незвичайні, творчі завдання, вони начебто перевтілюються та із задоволенням їх виконують. Навіть такий штрих, який притаманний обдарованості говорить про те, що ця проблема потребує системного підходу до її розв’язання.

Вважається, що найкращою системою роботи з такими дітьми є та, в якій виявляється і має розвиток кожна творчо обдарована дитина. Система має бути спрямована перш за все на те, щоб пізнати талант кожного і розвинути його.

Як створити у шкільному середовищі педагогічні, психологічні, організаційні можливості, умови для виявлення і розвитку творчо обдарованих дітей? Де навчаються діти з різними потенційними задатками? Ці питання знаходяться в колі уваги науковців і, безумовно, у нас практиків.

На жаль, сучасна школа настільки захоплена швидкістю в результатах, що майже не створюються процесуальні можливості для роботи з обдарованими дітьми.

Між тим обдарована дитина потребує до себе підвищеної уваги тому, що їй властиві особливі риси характеру, особливості в мисленнєвій сфері і в навчальній діяльності. Тому педагоги, помічаючи обдарованість дитини (інтелектуальну, творчу, соціальну, будь-яку) і покладаючи лінію майбутнього розвитку, мають розширювати діапазон педагогічної підтримки можливого вибору обдарованої дитини, а не звужувати і наперед не визначати його, не маніпулювати, а давати можливість обирати. Свідомо йти шляхом нетрадиційного, інколи невідомого, але педагогічно виправданого з точки зору такого явища, як обдарованість. Теза, якою слід керуватися: мінуси мають таку особливість – з часом перетворюватись у свою протилежність, як і плюси.

Ціннісні орієнтації педагогічного супроводу обдарованої дитини не можуть виникнути самі по собі, вони формуються на підставі тих наукових ідей і організаційних умов, які визначаються у закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти для кожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці приймати рішення, яке позитивно вплине на розв’язання означеної проблеми. У нашому випадку – це виявлення і розвиток талановитої дитини, а може, і обдарованої. Тільки час встановить межу і різницю між обдарованістю і талантом. І першочерговим в управлінні цим процесом є окреслення тих наукових тверджень, визначень, відносно яких педагоги повинні діяти, спостерігати, формувати питання, приймати рішення, створювати програми тощо. Незалежно від того, в якому класі працює вчитель, який предмет він викладає, у кожного визнається цінним обізнаність у питаннях, що стосуються особливостей учнівської обдарованості і таланту.

Талант творчої дитини може бути дуже різноманітним у своїх особистих проявах: швидким і гнучким або потужним і постійним, чутливим і енергійним, надзвичайно працездатним і непередбачуваним, спонтанним. Талановиту дитину найчастіше виявляють за ознаками так званої здібності до творчої діяльності.

Визначення поняття «творчість» і «творча обдарованість» пов’язане з низкою труднощів. У науковому розумінні творчість визначається здебільшого за продуктом (створення нового). Проте феноменологія творчості досить неоднозначна: адже творчість - не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті «відкриття», які людина робить особисто для себе.

Творчість – суто людська діяльність. Творчими є майже всі психічні процеси, за винятком автоматизованих дій, адже створення образу сприйняття або збереження в пам’яті, не говорячи про мислення, – це складна діяльність, у результаті якої відкидається незначне, об’єднуються суттєві ознаки, запам’ятовується необхідне, розв’язується нова задача. Ці процеси лежать в основі творчості.

Природа творчої діяльності, її механізми індивідуальні мають різні варіації творчого процесу і різні прояви творчості. Здібність і творчість оцінюється головним чином за оригінальністю. Менш відомі такі ознаки обдарованості і творчих здібностей, як виникнення питань, проблем, припущень, які не пов’язані з успішністю у навчанні, але саме вони найчастіше характеризують талановиту людину. Саме в підлітковому періоді (від 11 до 14 років) питання набувають структури гіпотез, носять дослідницький характер.

До того ж сучасні дослідження довели наявність у дітей особливих здібностей, особливого типу мислення – дивергентного (нелінійного), на відміну від логічного ( конвергентного), високий рівень сенсорики, а також індивідуально – особистісні якості, як-то: висока пізнавальна активність, наполегливість, найвищий рівень працездатності. З точки зору інтелектуальних здібностей обдаровані діти відрізняються тим, що вони досить легко виконують будь-які завдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам’ять, вроджену спостережливість, концентровану увагу. Такі діти мають свої особливі інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб’язковим. Ці особливості поведінки творчо обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками, а інколи – і з батьками. Саме вони знаходяться в колі уваги класних керівників, адміністрації.

Завдання педагогів у навчальному процесі полягає в концентрації уваги на різних процесах мислення дітей: діти, які менш сумніваються і володіють впевненістю, навіть тоді коли вони помиляються, і друга група дітей – вони висловлюють свої сумніви навіть стосовно своїх, безумовно, правильних відповідей, залишаючи місце для подальшого пошуку, для дослідження задачі, яка розв’язується (діти підвищеної уваги). Сумнів у творчо обдарованих дітей виступає не стільки невпевненістю, скільки стимулом для подальшої творчої діяльності.

Для розвитку дитячої творчої обдарованості важливе значення має шкільне середовище з відповідним педагогічним та психологічним супроводом. Як показала практика, для створення такого середовища недостатньо лише обізнаності педагогів у наукових теоріях, виникла потреба у створенні організаційних, цілеспрямованих умов для системного розв’язання цієї проблеми - довгострокового проекту.

Хочу звернути увагу на досить важливий аспект педагогічного супроводу цього проекту. Вважають, що діагностика дитячої обдарованості суто психологічна проблема, а не педагогічна. І це, безумовно, справедливо, поки ми розмірковуємо на рівні теорії. Сучасна педагогічна практика, особливо за впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання учнів, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну складову педагогічного процесу. Як показує практика масової школи, діагностику повинні проводити ті, хто займається розвитком і навчанням дітей. І тут виникають питання: «Наскільки пересічний учитель готовий до педагогічної діагностики?» і «Хіба може педагог, «сліпий» до основних проявів обдарованості, продуктивно займатися її виявленням?». Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, його не можна замінити, але його обов'язок - особливо складні і неординарні випадки. Проблема виявлення (діагностика) обдарованості на сьогодні розглядається на двох рівнях: психометричному і методичному (педагогічному).

Учитель, працюючи з дитиною, має можливість постійно спостерігати за її проявами індивідуальності в повсякденному навчальному процесі і повинен професійно реагувати і впливати на її розвиток. Інакше обдарованість губиться серед інших, якщо для неї не створюються відповідні не стільки психологічні, скільки педагогічні умови.

Таким чином, можна сказати, що пошук обдарованих дітей та створення умов для їх розвитку – це комплексна спільна спланована діяльність дорослих - батьків, учителів, керівників гуртків та факультативів, шкільного психолога.

Тому тут важливе значення має навчально-семінарська діяльність з вчителями в цьому напряму, яка орієнтується на актуалізацію уваги педагогів на особливостях учнівської пізнавальної сфери, в якій проявляється дитяча індивідуальність, характерологічна для більшості обдарованих дітей.


РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ
У науці існують десятки трактувань поняття дитячої обдарованості, чимало їх вкрай суперечливі. От і доводиться брати до уваги «усереднене» поняття, за яким обдарованість – це індивідуальне поєднання здібностей, що дозволяє фахівця досконало і за, порівняно, короткий час набути навички і вміння, необхідні для успішного виконання діяльності. Багато психологічних досліджень, і спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти загалом значно більше благополучні, ніж інші діти. Вони краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються у новій обстановці. В багатьох особливо обдарованих помітні проблеми, пов'язані з фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, що потребує фізичних зусиль, вони обтяжені уроками физичної культури. Особливо складною з погляду допомоги цим же дітям, є проблема вольових навичок чи ширше – саморегуляції. Для особливо обдарованих ситуація розвитку часто складається в такий спосіб, що вони займаються лише діяльністю, досить цікавою й легкоїю їм, тобто складовою суті їх обдарованості.

Будь-яку іншу діяльність, яка входить до сфери їх схильностей багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням до цього дорослих людей. У остаточному підсумку виникає специфічна ситуація. Коли особливо обдаровані діти, проявляючи очевидну схильність до улюбленого праці, навряд чи вміють трудитися у тому випадку, як що це потребує вольового зусилля. Набагато меншою мірою це стосується дітей із психомоторною (спортивною) обдарованістю ,а найбільшою мірою проявляється у дітей з підвищеними пізнавальними можливостями. З самого дитинства такі діти мають схвалення оточуючих за вражаючий всіх об'єм і міцність знань, це і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності. Немає сумніву, що з відповідною системою навчання і виховання таких дітей, з чітко продуманою системою розвитку мотивації цю проблему інтелектуально-обдарованих, можна успішно подолати. Ще однією розповсюдженою проблемою багатьох обдарованих є труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що до закінчення підліткового періоду обдаровані юнаки чи дівчата не можуть знайти свого призначення. У цілому нині виникає ситуація певної дезаптації обдарованих дитей, яка може приймати досить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення групи обдарованих у групу підвищеного ризику.

Сьогодні більшість психологів визнає,що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) та соціальної сфери, опосередкованоої діяльністю дитини ( ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й ролі психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуального дарування. Дитячий вік – це період становлення здібностей, особистості і бурхливих інтегративних процесів у психіці. Рівень і широта інтеграції характеризують формування та зрілість самого явища обдарованості. Одніим з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованості, є питання частоти прояву дитячої обдарованості. Є дві крайні точки зору «діти є обдарованими» - «обдаровані діти трапляються вкрай рідко». Зазначена альтернатива знімається у межах такої позиції: потенційна обдарованість стосовно різних видів діяльності властива більшості дітей, тоді як актуальну обдарованість демонструє не значна частина дітей. Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, має стихійний, самодіяльний характер.

Наприклад, дитина захоплена технікою вдома будує свої моделі, але зі шкільною, або социально-организованною позашкільною діяльністю ( в гуртку, секції, студії) його заняття має нічого спільного. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче їх демонструвати педагогові. Судити про обдарованість дитини потрібно не лише з його шкільної діяльності, а й з його позашкільних справ, і навіть по ініційованих нею самою формам діяльності. У окремих випадках причиною прихованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку. Наприклад, заїкуватість, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування, і т.д. можуть призвести до зниження показників успішності дитини. Оскільки обдарованість у дитячому віці можна трактувати в якості потенціалу психічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляху особистості, треба враховувати складність самої проблеми «обдарована дитина». У значною мірою воно пов'язане зі специфікою дитячої обдарованості (на відміну від обдарованості дорослої людини). Обдарованість конкретної дитини значною мірою є умовною характеристикою. Не можна заплющувати очі те , що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть за начебто сприятливих умов можуть або поступово або дуже швидко зникнути. Врахування цієї обставини особливо важливе при організації практичної роботи з обдарованими детьми. Наприклад, не слід занадто радіти, коли дитина виявляє виборче тяжіння до оперування абстрактними поняттями, схемами, планами. Згодом може з'ясуватися, що конкретний, змістовний аналіз, який буде необхідним на наступних вікових етапах дітини це ускладнюватиме.

Дуже важливо своєчасно вловити, не прогаяти риси відносної сталості індивідуальності в дітей, що випереджають у розумовому відношенні свій вік. Серед основних складових обдарованості, зазвичай, виділяють такі складові: - Мотивація. Будь-яка діяльність людини полімотивирована, тобто у основі будь-яких дій лежать найрізноманітніші мотиви. - Креативність– одна з найважливіших характеристик обдарованості. -Оригінальність – одна з основних показників креативності. Це здатність висувати нові, несподівані ідеї,що відрізняються від широко відомих,загальноприйнятих.
РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ


Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 110.94 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка