Курсовая Правовое урегулирование обращения ценных бумаг. Скачать



Сторінка1/3
Дата конвертації25.11.2016
Розмір1.73 Mb.
  1   2   3
Реферат, курсовая - Правовое урегулирование обращения ценных бумаг. Скачать.


Вступ Мета і задачі дослідження. В дипломної роботі поставлено мету: наоснові ринкових досліджень, теоретичних і методичних основ регулюванняринку цінних паперів і актуального для України зарубіжного досвіду виявитиспецифіку правового врегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодойого розвитку. Методологічну основу дипломного дослідження склали моделі загальноїтеорії наукового пізнання, методи системного економічного аналізу, заходимакро- і мікроекономічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні концепціїфінансового маркетингу і розвитку ринку цінних паперів. В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної,демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну іекономічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тількиполітичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головнимфактором стабілізації та піднесення економіки України є становленняринкових відносин. У колишньому Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна,дійсно існував єдиний народногосподарський комплекс, що базувався назв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Ні галузевіпропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщеннявиробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Длявирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Невипадково, що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів дорозриву багатьох колишніх зв'язків і відносин. Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції зцінними паперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом знепом, хоч і перестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперівпов'язано лише те, що з 1929 року по 1957 рік випускались позики "запідпискою", за якими держава повністю так і не розрахувалась з народом, тащо в 20-ті роки почався випуск позик, що вільно оберталися, з їхнедосконалою лотерейною системою виплати 3-відсоткового доходу, за якоїодин виграє 10 тисяч карбованців, а інший тримає облігації роками і неодержує на свої інвестиції ні карбованця. Інших можливостей розпорядитисяособистими збереженнями не було. Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї метибезпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сферіцінних паперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України "Про цінніпапери і фондову біржу"1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань,які не знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайногозаконодавчого врегулювання. Саме з цим пов'язана активна нормотворчадіяльність у сфері ринку цінних паперів упродовж останніх років. I. Правова сутність та природа ринку цінних паперів 1. Загальна економіко-правова характеристика ринку цінних паперів.Розвиток товарного виробництва на певному етапі призводить до появи у йогоучасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідному дляподальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційнимкапіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбання робочоїсили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічній науціінвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступаютьдержава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капіталнадходить до тих, хто його потребує, з двох джерел — власних і чужихкоштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету,для підприємств — нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. Докатегорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти(збереження) інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності танаселення. Чужі збереження і будуть нас цікавити як об'єкт операцій зцінними паперами. Збереження перетворюються в інвестиції з моменту їхнадходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим таопосередкованим. Збереження, наприклад, прямо перетворюються на інвестиції,коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбаннянових технологій або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахуноквідповідної статті державного бюджету. Зрозуміло, що прямо перетворюватисьна інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певнийопосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.Під фінансовим ринком розуміється сукупність правових відносин грошовогохарактеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажуфінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання йефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів відтих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба вкапіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структуразаощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванніфінансового ринку.Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіютьміж собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняттяфінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьохінститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (ціннихпаперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні та місцевіринки'.Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випускизобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні — такі, на якихвідбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ напервинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаютьсязобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та іншихфінансових активів.Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, щоінвестори, придбаючи цінні папери, свої грошові кошти передаютьбезпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їхвласнику. Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу, призначений для обміну раніше випущених фондових інструментів2 між інвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції продаються та купуються лише на первинному ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються на вторинному ринку1.Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існуванняпідвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвиткупервинного ринку.Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від видуматеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку: а) ринки матеріальних активів та ринки фінансових активів. На ринкахматеріальних активів, які називають також ринками відчутних або реальнихактивів, обертаються товари та інше майно, на фінансових ринках — часткикапіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи; б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першому з них купівля та продаж маютьздійснюватись на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому —до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф'ючерсних ринків, до якихналежать ринки опціонів, в економічних умовах України зростає; в) ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року; г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових (понад один рік)кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств; д) ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчихтоварів, на навчання та відпочинок тощо. Слід відзначити, що деякі ринки, на яких обертаються досить однорідніматеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більшоб'ємних, ринків. Саме до такої категорії складних ринків і належитьфінансовий ринок. Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки воно охоплює нетільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм кредитних відносин. Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, вйого складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок ціннихпаперів. Ринок банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, щовиникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які маютьбути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальнихдокументів, які можуть самостійно продаватися, придбаватися чи погашатися.Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правовогохарактеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Віндоповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісновзаємодіє з ним.Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодокупівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складовічастини єдиного ринку цінних паперів.За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організованийфондові ринки.Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тутпродавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту тапропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньоодин з одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаютьсяневідомими для інших учасників фондового ринку.Організовані ринки, у свою чергу, існують у вигляді простих і подвійнихаукціонних ринків.Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюється шляхомаукціону , під яким розуміється спосіб продажу товарів або цінних паперівна основі конкурсу покупців, за яким об'єкт торгівлі попередньовиставляється для огляду та ознайомлення1. Прості аукціонні ринкифункціонують тим успішніше, чим більш монополізовані продавці і чим більшимє попит на певні фондові інструменти.Окрім простих аукціонів, для торгівлі фондовими цінностями можутьвикористовуватись і системи подвійної аукціонної торгівлі. В рамках такихсистем змагання відбувається не тільки між покупцями — за право придбатиокремі цінні папери, але й між продавцями — за право реалізувати їх.Подвійні аукціони найбільш повно відповідають природі ринку цінних паперів,на якому об'єкти угод, що укладаються, характеризуються високим ступенемоднорідності. Простий та подвійний аукціонні фондові ринки можуть функціонувати увигляді онкольних ринків або безперервних аукціонів. У рамках онкольної системи торгівлі протягом деякого часу відбуваєтьсянакопичення заявок (доручень) на придбання або продаж конкретних фондовихінструментів за вказану ціну. Тривалість періоду такого накопичення прямозалежить від ліквідності ринку — чим ринок ліквідні ший, тим періоднакопичення менший. Потім відбуваються торги, на яких, залежно від попитута пропозиції, задовольняються заявки. У випадку, коли цінні папери постійно користуються стабільним попитом іпостійно пропонуються, доцільною стає організація безперервних аукціоннихринків, у рамках яких доручення на купівлю або продаж фондових інструментіввиконуються негайно після їх надходження. При цьому пріоритетністьвиконання доручень визначається не тільки вказаними в них межами цін таобсягом, але й черговістю надходжень. У випадку рівного цінового фактору впершочерговому порядку виконуються ті доручення, які були подані раніше1. За місцем проведення торгів виділяють біржовий та позабіржовий ринкицінних паперів. На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондовихбіржах, порядок створення та діяльності яких встановлюється чиннимзаконодавством України та внутрішніми документами самих бірж. Позабіржовий ринок оперує з фондовими інструментами, які не допущені доторгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовому ринкуможуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій. Як і будь-який інший ринок, ринок цінних паперів формується виходячи зпопиту і пропозиції, а також урівноважуючи їх ціни. Попит створюєтьсядержавою та суб'єктами підприємницької діяльності, яким не вистачає власнихдоходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринкуцінних паперів чистими позичальниками (більше змушені позичати у інших), ачистим кредитором є населення, у якого з різних причин доходи перевищуютьсуму витрат. Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, поможливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції заціною, яка задовольняла б обидві ці сторони. Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральноюланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки України,інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесуприватизації державного майна. Український ринок цінних паперів зараз перебуває на стадії формування тастановлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають при цьому,зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети— створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованогодержавою та інтегрованого у світові фондові ринки. Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні, уроки. Зокрема, такіприкрі розчарування, як протиправна діяльність деяких довірчих товариств іфінансових посередників на ринку цінних паперів. Причина цього —недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з бокудержави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів. Слід відзначити, що становлення українського ринку цінних паперів йдешляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів. Вітчизняномуфондовому ринку сьогодні притаманні риси, якими Я.М. Міркін свого часуохарактеризував російський ринок, а саме: невеликі обсяги і неліквідність; неоформленість у макроекономічному розумінні; нерозвиненість матеріально» бази, технологій торгівлі, регулятивної таінформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної та кліринговоїмережі; ослаблена роль державного регулювання, що пояснюється його роздробленоюсистемою (7—8 державних органів прямо впливають на ринок і регулюють його); високий ступінь усіх ризиків, пов'язаних з цінними паперами (доходногоризику, ризику ліквідності, політичного, законодавчого та інших ризиків);дуже високі технічні ризики (ризик неврегульованості розрахунків по ціннихпаперах, ризик переказу коштів тощо); високий рівень інфляції, падіннявалютного курсу карбованця призводять до негативного процента, що робитьнеефективними інвестиції в цінні папери порівняно з інвестиціями в реальніактиви;значні масштаби грюндерства, агресивна політика заснування нежиттєздатнихкомпаній;відсутність відкритого доступу до макро- та мікроекономічної інформації прореальний стан ринку цінних паперів;відсутність крупних, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів,що заслуговують громадської довіри;відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;агресивність, гостра конкуренція за відсутності традицій ділової ринковоїетики2.Стихійно в Україні обрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, наякому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які маютьвсі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. Вукраїнській практиці, по суті, склалась європейська модель універсальногокомерційного банку, на відміну від "американської" моделі, де банк маєзначні обмеження на операції з цінними паперами.Моделі ринків цінних паперів інших країн являють собою значною міроюрезультат еволюції вказаних ринків, характер якої визначається багатьмафакторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливостіпевної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого, РЦПявляє собою складну сукупність правовідносин з приводу цінних паперів, якавід цих особливостей не залежить. Слід відзначити, що український ринок цінних паперів починав формуватись вумовах існування у світі багатьох моделей РЦП. Нам необхідно було вирішитидва завдання:проаналізувати національні законодавства інших країн і здійснити детальневивчення умов, які існують в Україні. Ці завдання могли бути розв'язанілише шляхом концептуального пошуку. В І993 році Українська фондова біржа таУкраїнська асоціація торговців цінними паперами запропонували власніконцепції подальшого розвитку РЦП в Україні. Така концепція розроблялась іна державному рівні.Сьогодні пріоритетні напрямки подальшого розвитку ринку цінних паперівУкраїни визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринкуУкраїни, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.№ 342/951.Відповідно до концепції, для того, щоб фондовий ринок України ставефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку ізабезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересівінвесторів, його створення та подальше функціонування повинні будуватися напринципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів,урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості,прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечуєтьсяфункціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національноїфондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків)по цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основнихправил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій територіїУкраїни.Концепцією також визначено основні засади системи регулювання фондовогоринку, забезпечення обігу цінних паперів, функціонування біржового тапозабіржового ринків, основи оподаткування і страхування на фондовомуринку, а також його інформаційного, технічного та кадрового забезпечення.Досить детально в концепції розроблені питання основних напрямків розвиткуінструментарію фондового ринку, особливостей діяльності його суб'єктів таінститутів інфраструктури.Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюєтьсячерез цінні папери та похідні від них фондові інструменти. Законодавчими танормативними актами визначено перелік видів цінних паперів, що можутьобертатися на фондовому ринку України. 2. Загальна правова характеристика окремих видів цінних паперівПерелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися вУкраїні, визначається ст. З Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу". Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державідопущені:акції;облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;облігації підприємств;казначейські зобов'язання республіки;ощадні сертифікати;векселі;приватизаційні папери.Акцією, відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу", визнається цінний папір без установленого строку обігу, щозасвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства,підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь вуправлінні ним, дає право п власникові на одержання частини прибутку увигляді дивіденду, а також на участь в розподілі при ліквідаціїакціонерного товариства.Перший прототип акцій з'явився в СРСР після прийняття Радою Міністрів СРСРпостанови від 15 жовтня 1988 р. № 1195 "Про випуск підприємствами іорганізаціями цінних паперів", яка дозволила випуск акцій підприємств таакцій трудових колективів підприємствам і організаціям, які перейшли наумови повного господарського розрахунку та самофінансування. Ініціаторомперших акцій трудового колективу в Україні було Львівське ВО "Електрон".Незважаючи на те, що експеримент виявився безперспективним, що цінніпапери, випущені згідно з цією постановою, справедливо критикуються, їхпоява була першим кроком у напрямку створення ринку цінних паперів. На 1липня 1991 р. тільки в реєстр Міністерства фінансів СРСР було внесено вжебільше 240 акціонерних товариств із загальною сумою статутного фонду 19,4млрд. рублів. Проте справедливим буде зазначити, що правова характеристика акції в законодавстві СРСР не була чітко визначена, і це обумовлено як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Так, прийняті тоді нормативні акти фактично не закріпили основні функції цього поняття: а) акція не являла собою одиницю (частку), на які поділяється статутнийфонд акціонерного товариства; б) акція не виконувала функції особливого виду обігового цінного паперу.Як і будь-який інший цінний папір, акція має служити основній меті —принесенню прибутку в різних формах. Вказана мета акції була обмеженаможливістю одержання дивіденду, незважаючи на те, що не його розмір, аочікуваний ріст курсу акцій нерідко стає основною причиною їх придбання.Відсутність у акції функції обігового цінного папера істотно заважалаформуванню первинного ринку цінних паперів та унеможливлювала існуваннявторинного ринку);в) акція не була документом, в якому закріплений комплекс прав акціонера.Всі ці недоліки законодавства стали нездоланною перешкодою для активізаціїпроцесів акціонування державних підприємств і тим самим були однією зпричин, що гальмували економічні реформи в країні. Законодавство Українипро цінні папери, прийняте в останні роки, повернуло акції притаманні їйознаки класичного цінного паперу.Зараз в Україні робиться все для того, щоб ефективно використатидесятиріччями вироблений механізм традиційного акціонерного товариства іпривести умови випуску та обігу цих цінних паперів у відповідність доміжнародних стандартів.Зокрема, згідно з п. 2 постанови Верховної Ради України "Про порядоквведення в дію Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18червня 1991 р., випуск акцій трудових колективів та акцій підприємств(організацій) в Україні припинений з 1 січня 1992 р. Усі емітовані до тогочасу акції трудових колективів і акції підприємств (організацій) можутьобертатися протягом п'яти років, починаючи з 1 січня 1992 р., відповідно доумов їх випуску.До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустилитакі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами,передбаченими Законом "Про цінні папери і фондову біржу".Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.В іменній акції вказується ім'я особи, якій вона належить. Іменна акціяможе передаватись власником іншій особі на правах власності. У цьомувипадку здійснюється передавальний запис і до акції вноситься ім'я їїнового власника. Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменнихцінних паперів, що ведеться акціонерним товариством або незалежнимреєстратором. До реєстру має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількістьтаких акцій у кожного з акціонерів.Власником акції на пред'явника вважається кожна особа, яка володіє нею. Укнизі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій на пред'явника.Вони обертаються вільно.Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержаннядивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерноготовариства у разі його ліквідації.Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до їхномінальної вартості, щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендупровадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміруодержаного товариством прибутку у відповідному ропі.У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочаткузадовольняються претензії кредиторів, потім претензії власниківпривілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій.За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжне місцеміж власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьомуважливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателівакцій далеко не однакові.Держателі облігацій — це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери,лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах,зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерноготовариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутствазаконодавство України в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власниківоблігацій) і лише після цього — інтереси власників інших цінних паперівтовариства.В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акційне мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше непередбачено його статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бутивипущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерноготовариства. Доцільність встановлення цього десятивідсоткового бар'єру єдосить спірною, оскільки він значно обмежує можливості акціонерноготовариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарськоїдіяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, який є привабливим і дляінвесторів (значні переваги й гарантії), і для товариств (не розпорошуєтьсяконтрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). Такогообмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринок привілейованихакцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно з простими прирівній номінальній вартості (у 2—10 разів у різних емітентів); значноюкількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейовані акції;досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4.Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і научасть у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації,також право на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слідпідкреслити, що можливості акціонерів в управлінні товариством мають певніобмеження. Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання воперативне управління товариством, а можуть реалізовувати свої права тількина загальних зборах, через одержання звітів тощо.Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства тайого місцезнаходження; найменування цінного паперу — "акція"; її порядковийномер, дату випуску;вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції);розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;кількість акцій, що випускаються; строк виплати дивідендів; підпис головиправління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;печатку акціонерного товариства.До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не єобов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знаєчимало прикладів, коли випускались безкупонні акції.Основною формою оплати акцій є грошова — в гривнях, а у випадках,передбачених статутом, — у вільноконвертованій валюті або шляхом передачімайна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок увигляді споруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у виглядінематеріальних активів — права на оренду майна, на користування земельнимиділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариствоприймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникамнеобхідно звернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути ціннихпаперів, по яких особа, що підписалася, несе майнову відповідальність. Саме тому в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" доцільновизначити, за рахунок яких цінних паперів можуть бути придбані акції. За умов нестабільного характеру вітчизняного ринку цінних паперів цеможуть бути лише державні цінні папери та деякі види приватних, зокрематакі, що пройшли лістинг на фондових біржах. Чинне в Україні законодавство досить детально визначає умови та розміривипуску акцій і в період становлення нових форм підприємництва, в умовахслабкої нормативної бази та відсутності масового досвіду і гарантій длярядових держателів акцій особливу увагу приділяє забезпеченню стабільностів діяльності акціонерних товариств. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду абона всю вартість майна державного підприємства. Збільшення статутного фондутовариства, відповідно до ст. 7 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу" та ст. 38 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарськітовариства", можливе лише у випадку, якщо всі раніше випущені акціїповністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутногофонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акціїабо збільшення номінальної вартості акцій. Випуск акцій для покриттязбитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства,заборонено. Приймаючи рішення про емісію акцій, емітент повинен враховувати, що їхвипуск має певні позитивні та негативні сторони. До переваг можна віднеститакі обставини: на відміну від облігацій, по яких емітент зобов'язаний виплачуватифіксований процентний доход незалежно від результатів діяльності, сумадивідендів по акціях визначається вищим органом управління акціонернимтовариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансового стануемітента; за допомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборахакціонерів, що робить управління товариством більш складним;випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користьбільш широкого кола учасників акціонерного товариства.Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пінні папери і фондову біржу",акціонерне товариство має право на випуск акцій з моменту реєстрації цьоговипуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядокреєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їхвипуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. ЦеТимчасове положення містить повний перелік документів, які мають бутиподані до ДКЦПФР для реєстрації випуску акцій та інформації про випускакцій, а також визначає порядок і строки здійснення реєстрації.Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу, тобтопризначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, коло якихзаздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФРдля реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, щомістяться в інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понадшість місяців і мають відповідати реальній дійсності, бути придатними дляоцінки господарсько-фінансового стану емітента. Інформація про випуск акціймає бути підписана емітентом і торговцем цінними паперами (якщо емітенткористується послугами останнього).Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованихорганах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційномувиданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження,дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором)бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток,збитки) за останні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовийрік з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років) та іншівідомості; б) опис ділової активності емітента, засвідчений аудитором, перш за всеінформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження таінвестиції; в) дані про емісію цінних паперів; г) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів а також розподілцінних паперів по видах;д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, щознаходяться у власності керівних працівників;е) строк погашення (для облігацій).ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках: 1) наявності в інформації відомостей, що дозволяють зробити висновок проневідповідність умов випуску цінних паперів чинному законодавству; 2) неповноти інформації про випуск цінних паперів порівняно з вимогамиКомісії (пункти 8—12 Тимчасового положення);3) невідповідності поданої у реєструючи орган інформації, яка характеризуєфінансово-економічний стан емітента, таким вимогам:а) емітент повинен бути беззбитковим протягом останніх трьох завершенихфінансових років або з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років;6) емітент не повинен мати простроченої заборгованості кредиторам і поплатежах у бюджет;в) емітент повинен мати повністю сплачений статутний фонд на моментприйняття рішення про випуск облігацій.Для реєстрації випуску цінних паперів у ДКЦПФР емітент подає такідокументи: 1) заяву про реєстрацію випуску цінних паперів; 2) засвідчену копію протоколу рішення про випуск цінних паперів,оформленого згідно зі статтями 6 і 11 Закону України "Про цінні папери іфондову біржу", для реєстрації, відповідно, акцій і облігацій підприємств; 3) нотаріально засвідчену копію статуту емітента або змін до нього,пов'язаних із збільшенням (зменшенням) статутного фонду. Зразок бланкацінного папера, сертифіката акції, якщо випуск здійснювався в паперовійформі; 4) баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, довідку профінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за останнійзавершений фінансовий рік;5) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.Не пізніше ніж через сім днів після закінчення строку відкритого продажуакцій емітент подає до ДКЦПФР засвідчений аудиторською організацією звітпро наслідки випуску цінних паперів.Слід зазначити, що реєстрація випуску акцій або інформації про випускакцій, що провадиться ДКЦПФР, не може розглядатися як гарантія вартості цихцінних паперів (ст. 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").Відповідними наказами ДКЦПФР також затверджені інші нормативні документи,що регулюють питання державної реєстрації випуску акцій при здійсненні їхемісії у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, атакож збільшенні статутного фонду шляхом індексації основних фондів.До таких документів необхідно віднести:1) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесіприватизації, та інформації про їх випуск.Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державнихпідприємств у процесі приватизації, та інформація про їх випуск. Емітентомакцій у цьому випадку виступає відкрите акціонерне товариство, створене здержавного підприємства в процесі приватизації.Такі акції допускаються для розміщення:серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", — з моментуреєстрації випуску акцій;для відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарних днівпісля опублікування інформації про їх випуск;2) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, таінформації про їх випуск.Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесікорпоратизації підприємств відповідно до Указу Президента України від 15червня 1993 р. № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", та інформація проїх випуск. Ці акції можуть бути представлені для розміщення: серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" і п. 9 УказуПрезидента України "Про корпоратизацію підприємств", — з моменту реєстраціїінформації про випуск акцій; шляхом відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарнихднів після опублікування інформації про випуск акцій;3) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених відповідно до Указу Президента України від26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян навикористання приватизаційних майнових сертифікатів", та інформації про їхвипуск.Акції цих емітентів допускаються для розміщення:серед осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільга напридбання акцій об'єкта, що приватизується, — з моменту реєстрації випускуакцій;для відкритого продажу — після опублікування інформації про їх випуск;4) Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерноготовариства у зв'язку з індексацією основних фондів.Це Тимчасове положення не поширюється на акціонерні товариства, статутнийфонд яких визначений з урахуванням результатів індексації основних фондів.Відповідно до Тимчасового положення, акціонерне товариство, яке провелоіндексацію балансової вартості основних фондів, має право збільшитистатутний фонд на суму, що не перевищує суми індексації балансової вартостіосновних фондів, зменшену на суму індексації зносу (далі — сума індексаціїосновних фондів) шляхом додаткового випуску акцій або збільшенняномінальної вартості акцій.Для збільшення статутного фонду у зв'язку з індексацією акціонернетовариство:приймає рішення про збільшення статутного фонду на суму індексації основнихфондів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартостіакцій;реєструє в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і публікуєв установленому порядку інформацію про додатковий випуск акцій абозбільшення номінальної вартості акцій чи випуск нових акцій;вносить зміни до статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, іреєструє такі зміни в установленому порядку;на підставі документів, що засвідчують реєстрацію випуску акцій та змінистатуту, відображає у бухгалтерському обліку збільшення статутного фонду;розподіляє акції додаткового випуску серед акціонерів або обмінює ранішевипущені акції на акції нового номіналу.Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства на сумуіндексації основних фондів приймається загальними зборами акціонерноготовариства у порядку, визначеному статтями 40—44 Закону України "Прогосподарські товариства".Якщо сума індексації не перевищує однієї третини статутного фондуакціонерного товариства, то збільшення його статутного фонду може бутиздійснено за рішенням правління за умови, якщо таке передбачено статутомакціонерного товариства.Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їхчастці у статутному фонді акціонерного товариства. Обмеження термінуотримання акціонерами акцій додаткового випуску не допускається.Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій відбуласязміна власника акцій, то всі права і зобов'язання щодо отримання акційдодаткового випуску переходять до нового акціонера.Реєстрація додаткового випуску акцій та інформації про додатковий випускакцій здійснюється у порядку, передбаченому Тимчасовим положенням пропорядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації проїх випуск, яке затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210, за винятком п. 9 вказаногоТимчасового положення.Варто відзначити, що для акціонерних товариств, акції яких перебувають узагальнодержавній власності, особливості збільшення статутного фонду шляхоміндексації визначаються Положенням про порядок здійснення додатковоговипуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів ізбільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції якихперебувають у загальнодержавній власності, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 20 липня 1996 р. № 810. Випуск акцій у процесі індексації основних фондів має свої особливості, асаме: незважаючи на те, що всі випущені акції розподіляються середакціонерів товариства пропорційно кількості акцій, власниками яких вони є,тобто коло осіб, серед яких вони розміщуються, відоме заздалегідь,законодавство вимагає обов'язкової реєстрації в ДКППФР також інформації провипуск таких акцій. Це пояснюється, насамперед, намаганням захиститиінтереси інвесторів, які можуть придбати ці акції на вторинному ринку. Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхомзниження номінальної вартості акцій або зменшення їх кількості шляхомвикупу у їх власників частини акцій з метою їх анулювання. Придбана акція сама по собі ще не дає її власнику гарантованого прибутку.Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року за рахунок прибутку, щозалишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплативстановлених законодавством податків та інших платежів у бюджет. Проте вумовах ринкової економіки такого прибутку може і не бути. Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціяхне виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашогостоліття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52%існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65%усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможніплатити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ціцифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, всередньому, рідко піднімалися вище 5%"1. У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНДрозмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідковід 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активнимиінфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн.Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачуватидивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий видкласичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві,як облігація.Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Процінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігаціявизначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошовихкоштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартістьцього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованогопроцента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами,облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігаціївипускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні длявирішення завдань, що стоять перед ним.Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої булаУкраїна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку(1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошовихпризів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперівйшли за курсом до 1000 руб.2.Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики зметою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики булизапочатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-іроки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана системавиграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично моглипередаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграшбудь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державнихпозик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майжеповністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСРбули випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств таоблігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб.Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідалореаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств тагромадян зокрема.Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїхгромадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсаціїгромадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошовихзаощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільовоїбезпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСРмає провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двохвидів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2)облігації підприємств.Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позикприймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радаминародних депутатів.Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цьоговипуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію провипуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації провипуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положеннямпро порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформаціїпро їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.№ 210. Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед акціонерами. По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях, воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у витрати підприємства. По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між акціонерами. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" будебільш правильним викласти в такій редакції:"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить небільше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної йогосплати".У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язаньпо облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом абоарбітражним судом.Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними ібезпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим коломобігу.Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбаченихумовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якоюпроведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні,наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовоюгрупою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних уВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.Термін, на який випускаються облігації, законодавством України необмежений. Водночас однією з основних обставин, які визначають рівеньдоходності по облігаціях, є величина періоду їх обігу. Звичайно, занормальної економічної ситуації облігації, що випускаються на великістроки, приносять більші відсотки порівняно з облігаціями, які випущені набільш короткий термін. У розвинутих країнах зростає тенденція випускудовгострокових (більше 5 років) облігацій. Наприклад, Німеччина має намірвипустити облігації строком на 30 років. Італія це вже зробила. Австріявипустила в листопаді 1993 року євробонди строком на 30 років, а Іспаніязбирається випустити облігації на 15 років. У США компанії Уолт Дісней таКока Кола випустили в 1994 році облігації строком на 100 років. Кошти від розміщення облігацій направляються на цілі, визначені при їх випуску. Аналіз стану українського фондового ринку з позиції обігу на ньому облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій і поки що не звертаються активно до випуску облігацій як засобу залучення коштів інвесторів. Це пояснюється в першу чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація. Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення вільних коштів інвесторів має певні недоліки. По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно збільшити розміри своїх боргів. По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того, щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді ставить їх у скрутне становище. Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко вдаються до цього засобу залучення коштів. Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень. Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4 499 млн крб.Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, якікористуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодоправил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їхефективного обігу та отримання значних коштів державою.Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державноїпозики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлнкрб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіцитудержавного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, напротязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливанняпояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринкудержавних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків намісяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, булазначно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-муаукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактичнадоходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотківрічних2.Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело дозниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросладоходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціонідосягла 101,9 відсотка річних3. В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк, що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні, скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також зважена монетарна політика уряду та Національного банку. Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні єзаконодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобтооблігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються(обмінюються) на звичайні акції. Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвідінших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливідля інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикуєвипуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випускконвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а задев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусківконвертованих облігацій комерційних банків1. Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальноїстабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у томучислі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни зрозвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї метивикористовують випуск казначейських цінних паперів. В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановленіЗаконом України "Про цінні папери і фондову біржу". Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, щорозміщуються виключно на добровільних засадах серед населення тазасвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають правона одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)довгострокові — від п'яти до десяти років;б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —до одного року. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриттяпоточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейськихзобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення провипуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язаньприймається Кабінетом Міністрів України.Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймаєтьсяМіністерством фінансів України.У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їхвипуску.Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьохкраїн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, щонабуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причинукасової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерствофінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитнісертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-якийчас повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньомувипадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чомустимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежіві зменшується можливість касових розривів між доходами та витратамибюджету.Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випускказначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умоввипуску казначейські пінні папери в США випускаються у виглядіказначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідністьказначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державнимбюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринкуінструментів.Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний длявдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державногоказначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального видуказначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем іплатником за казначейськими векселями виступає Головне управлінняДержавного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавстваУкраїни;застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно дозаконодавства про заставу;зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажаннямвекселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настаннятерміну платежу за казначейським векселем.Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управліннямДержавного казначейства шляхом:перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошовихкоштів у розмірі відповідних вексельних сум;зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків додержавного бюджету.Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію прообсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсягипогашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплатиподатків до державного бюджету.Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення перелікувидів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробитьринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощаднийсертифікат.Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонуваннягрошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання післязакінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток навизначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажупокупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіннясертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величининоміналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотнійстороні бланку.В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Нашісусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів увигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичноїцінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібнихсертифікатів.На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна булиодними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їхвласникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вонизабезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активністькомерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись довипусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановоюПравління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощаднийсертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулюванняобсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно черезкомерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими абодо запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строковихсертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозитута виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разіпред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного термінуйого власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікатівідсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів. Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отриманнявідсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чиннимзаконодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступкаіншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитівНаціонального банку України). Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюєтьсявідповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собоюправо приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. Уцьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати. У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку ціннихпаперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значнозросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінногопапера — векселя.Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошовезобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену сумугрошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Процінні папери і фондову біржу"). Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточнозатвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційновексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729року1. Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але узв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямимбанківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселізбереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі. Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів у господарському обороті України" в нашій державі був запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року. Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску таобігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №104/1341. В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі. Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплативказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документскладений;просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначеннястроку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ(векселедавця). Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається яктакий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливогозазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом зтим місцем проживання векселедавця. Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної вньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту інічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору(векселедержателю). Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактнезобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можнапогодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконуютьбанки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказнийвексель виключає їх поєднання в одній особі. Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", якевключене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменуваннятого, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначеннямісця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або занаказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місцяскладення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця). Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненніринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупцята створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку тапідвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центріуваги з цілого ряду причин: по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяєоперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем; по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичилипевний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів; по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобівпроведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи; по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, якірегулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі зточки зору її узгодження з чинним законодавством. Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку Україниможна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованостісуб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майновоївідповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національнийбанк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності надень підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числізаборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користькредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р. Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхоміндосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунокпогашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також дляздійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. Знастанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядкупред'являють векселедавцю або індосантам до платежу. Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття утравні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України таНаціонального банку України "Про проведення заліку щодо взаємноїзаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформленняпростроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести набеземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницькоїдіяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченоїзаборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще однаспільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодопроведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями. З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарськомуобороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Пророзширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо сумизобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" урозмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено докомпетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселіі в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону Українивід 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною узовнішньоекономічних відносинах".Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єктипідприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинногозаконодавства;векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконаніроботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,Національного та комерційних банків;вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи тазавіряють печаткою.Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільноздійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. Насьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущенихвекселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктомпідприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обігнічим не гарантованих векселів.Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвідСполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-хроків, поки не були зроблені важливі нововведення.По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорійвекселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачаєреєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днівКомісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструватибезперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такогопорядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало дляемітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингівпропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації наполиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповіднийрейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторампостійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вонибажають придбати.По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинногоринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котируванняцін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явновизначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядоквипуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчомурівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій звекселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані звексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченогостатутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, абопроцентного співвідношення цих величин.Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентомвекселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельнірезерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачаєтьсянайбільш надійним.Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Українікомплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захистправ векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальностівекселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед: прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні"; внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Пробанкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями тарозгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу; внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуальногокодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів повекселях.Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу вУкраїні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини взаконодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,підірве довіру до векселя як цінного папера.Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселямита іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційнісертифікати.Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радоюпакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державногомайна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційніпапери".Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, щоперебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичнихі недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадянУкраїни в приватизації законодавством передбачено випуск особливого видудержавних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують правовласника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майнадержавних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаютьсяприватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки таземельні бони.Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяниУкраїни, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання вУкраїну до 1 січня 1992 р.З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лишеіменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягаютьвільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунківабо як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди абовідсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчуютьправо власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами абочерез фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчітовариства).Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сферприватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одноговиду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємногоконвертування.Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпиприватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнилапроцес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. Зіншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України научасть у приватизації державної власності.Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставатикорпоративними власниками приватизованих підприємств, продають своїсертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовийринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Українінеможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізмипозабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатіввідстали від темпів приватизації в цілому.На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікатиіснували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділенняхОщадного банку України.Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явленняплатіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькоюорганізацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. ПрезидентУкраїни Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обігприватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбаніоб'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунківабо, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновимисертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу сталиготівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовженодо 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатисьнедійсними.Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету МіністрівУкраїни від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційнихжитлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитнихрахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банкуУкраїни. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житловихчеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державнихпідприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актамиУкраїни мають право на використання житлових чеків для придбання майнадержавних підприємств у порядку і на умовах, передбачених дляприватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодовведення у готівковий обіг іменних житлових чеків" було зроблено першийкрок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки уготівковій формі використовуються громадянами України, які мають право наїх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можутьтакож використовуватись для приватизації частки майна державнихпідприємств, земельного фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікатита приватизаційні житлові чеки використовуються з коефіцієнтом 1 (1 гривнявартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартостіжитлового чека), встановленим постановою Верховної Ради України від 31січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційнихмайнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темписертифікатна приватизація в Україні прямує до завершення. Надаліприватизаційний процес відбуватиметься із залученням коштів громадян, отжеінвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спрямовуватимуться черезінститути та інфраструктуру фондового ринку.Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитисяна становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередниківтільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля,яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всілякопідтримується органами державного регулювання національних фондових ринків,у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерськадіяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україніспостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонайскорішеподолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійніоперації мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібногоінвестора захистити буде майже неможливо.Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'явилися на українськомуринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускаєтьсяінвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власниковіправо на отримання доходу у вигляді дивідендів.Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений уПоложенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженомуУказом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційніфонди та інвестиційні компанії".Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійсненняспільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінніюридичною особою, що випустила їх.Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство(інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства зобмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката маєдорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникамцього акціонерного товариства. Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір зінвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а такождепозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випускуінвестиційних сертифікатів згідно з Тимчасовим порядком випускуінвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії,затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринкувід 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційнудекларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційнихсертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратногорозміру їх статутних фондів. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїхінвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацієюінвестиційногофонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватись на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Механізм та особливості випуску інвестиційних сертифікатів різними видами інвестиційних фондів та взаємного фонду інвестиційної компанії буде більш детально розглянутий далі при аналізі діяльності цих суб'єктів ринку цінних паперів України. Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх емітентами від інвестування залучених коштів у цінні папери інших емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом, активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів. Інвестиційні сертифікати вже зайняли досить важливе місце на нашомуфондовому ринку, і серед них часто зустрічаються папери, які заслуговуютьна увагу інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. Наприклад,досить привабливий тип інвестиційних сертифікатів, які розповсюджувались завільно конвертовану валюту, випустив інвестиційний фонд "Ініс-інвест". Упоєднанні з добре організованою і продуманою рекламою та високимидивідендами (40 відсотків річних) забезпеченість цих паперів нерухомістю(сертифікати номінальною вартістю $170 забезпечені одним квадратним метромнерухомості) зробила їх свого часу одними з найбільш ліквідних напозабіржовому ринку цінних паперів. Необхідно зазначити, що незважаючи на досить велике поширення й активнийобіг, правовий статус інвестиційних сертифікатів в" Україні визначений недосить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" невідносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можутьвипускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігуінвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багатонауковців і практиків вважають недостатнім. Щоб уникнути вказаного протиріччя, необхідно шляхом внесення змін доЗакону України "Про цінні папери і фондову біржу" закріпити заінвестиційним сертифікатом статус пінного папера. Доцільно також розширити перелік видів цінних паперів, визначений цимЗаконом, ще одним цінним папером — чеком, яким має визнаватись ціннийпапір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банкуздійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю. Чеки можуть бути на пред'явника і ордерними. Право, засвідчене чеком на пред'явника, передається шляхом звичайноговручення папера новому держателю. Передача права за ордерним чекомвідбувається шляхом виконання безпосередньо на чеку або на приєднаному донього листку передавального надпису.Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондовогоринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів абоявляють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести дотієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних абоспеціальних.До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперівналежать
Каталог: data -> ukr -> Ekonomika
Ekonomika -> Реферат на тему: " Стратегічне планування та бізнес-планування в ринкових умовах господарювання"
Ekonomika -> Особливості митного регулювання при здійсненні експортно-імпортних операцій
Ekonomika -> Реферат на тему: " Форми санації підприємства" Поняття санації підприємства Термін «санація» походить
Ekonomika -> Оцінка фінансового стану і фінансових результатів діяльності фірми
Ekonomika -> Матеріальні та нематеріальні активи
Ekonomika -> Реферат на тему: Автоматизовані системи
Ekonomika -> Реферат на тему " міжнародний лізинг в системі світогосподарських зв’язків" Сердюк Алевтини
Ekonomika -> Система нетарифного регулювання
Ekonomika -> Аналіз фінансового стану підприємств” План
Ekonomika -> Методи ціноутворення на підприємствах промисловості будматеріалів план вступ загальні засади ціноутворення


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка