Л. А. Гончаренко Відповідальний секретар В. В. Кузьменко



Сторінка1/21
Дата конвертації13.12.2016
Розмір5.03 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21




Комунальний вищий навчальний заклад
«Херсонська академія неперервної освіти»
Херсонської обласної ради

Таврійський


вісник освіти
Науково-методичний журнал
виходить один раз на квартал

 1 (37)

Херсон
2012

Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради

Свідоцтво про державну реєстрацію серія ХС №559/209ПР від 21.11.2011 р.

Видається з 2003 року

Редакційна колегія:

Головний редактор А.М. Зубко

Заступники головного редактора:

Т.Г.Морева

Л.А.Гончаренко

Відповідальний секретар В.В.Кузьменко

Б.М.Андрієвський

Є.П.Голобородько

А.М.Гуржій

М.М.Заброцький

В.В.Клименко

І.Ф.Кравченко

Г.О.Михайловська

С.Ф.Одайник

В.В.Олійник

М.І.Пентилюк

Л.А.Пермінова

Н.А.Побірченко

Г.М.Сагач

В.А.Семіченко

В.К.Сидоренко

Л.І.Слободенюк

Н.В.Слюсаренко

Г.С.Юзбашева

Технічний редактор І.В.Воскова


Адреса редакції:

КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти»

вул. Покришева, 41

м. Херсон, 73034

Тел. (0552) 37-05-58 E-mail: suitti.ks@gmail.com

Редакція рукописів не рецензує і не повертає.

Думки авторів можуть не збігатися з позицією редколегії.

Редакція не листується ні з авторами, ні з читачами.

За точність даних, наведених у статтях, відповідають автори.

© Таврійський вісник освіти, 2012

Зміст



Історія освіти

5


Слюсаренко Н.В., Кузьменко В.В., Кузьменко Ю.В.*

Д.О. Тхоржевський – фундатор трудової підготовки молоді В Україні



Статтю присвячено висвітленню основних етапів життя та педагогічної творчості академіка Д.О. Тхоржевського. Показано, що вченим зроблено вагомий внесок у дослідження проблем трудової та професійної підготовки учнівської молоді, підготовки вчителів трудового навчання, національного виховання підростаючого покоління.

Доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН СРСР, дійсний член АПН України, головний редактор фахового журналу «Трудова підготовка в закладах освіти» Дмитро Олександрович Тхоржевський – відомий учений у галузі педагогіки і методики трудового навчання, дослідник проблем трудової та професійної підготовки учнівської молоді в системі загальноосвітньої та професійно-технічної освіти, підготовки вчителів трудового навчання у вищих навчальних закладах України, національного виховання підростаючого покоління.

Народився Дмитро 18 червня 1930 року в м. Києві. Його дитинство було дуже важким, адже довелося пережити й голодомор, й арешт батька, й смерть матері.

У семирічному віці, коли батька вдруге заарештували, він залишився сам на сам зі своєю долею та без даху над головою. Сусіди «сину ворога народу» не допомогли. Через це, а також через шок, у якому перебував маленький хлопчик, він заблукав і ніяк не міг знайти будинок свого хрещеного батька. Унаслідок зазначеного Дмитро переохолодився, отримав двобічну пневмонію, застудив нирки, а решту життя хворів на нефрит. У подальші роки він жив то в бабусі, то в тіток, але був достатньо самостійним, ніколи не плакав.

І ось нове випробування – Велика Вітчизняна війна, окупація Києва, де проживали Діма з бабусею. На початку 1943 року бабуся померла, і як виживав 12-річний хлопчина до звільнення міста, не відомо. Про це він ніколи не розповідав.

Навчався Дмитро завжди тільки «на відмінно». Ще до 1945 року він екстерном закінчив сім класів. А далі треба було вибирати: або відректися від батька – «ворога народу» і про­довжувати навчатися у 8 класі, або покинути навчання. Молодий чоловік прийняв рішення не зраджувати батькові. А тому довелося продовжувати навчання у вечірній школі, яку він закінчив із золотою медаллю.

Своє рішення не зраджувати батькові Дмитру Олександро­вичу прийшлося деякий час приховувати, а в анкетах зазначати, що батьки померли, коли він був маленьким. Це дозволило продовжити навчання й отримати вищу освіту. Щоправда, не таку, яку хотілося. Хлопець мріяв про навчання в університеті або морському військовому училищі, але відомості про абітурієнтів цих закладів ретельно перевіряли. Тому довелося навчатися в Київському індустріальному технікумі трудових резервів (1948-1952 рр.) та в Київському політехнічному інституті (1950-1955 рр.), де був недобір [5].

Навчання в інституті надало можливість здобути спеціаль­ність «Технологія машинобудування, верстати та інструменти», але вона була не до душі майбутньому доктору педагогічних наук і академіку.

Відчуваючи хист до викладацької діяльності, найкращий студент курсу Дмитро Тхоржевський «вибиває» собі призна­чення до індустріального технікуму в м. Краматорську Донець­кої області, де впродовж 1955-1958 років працює викладачем та завідуючим відділенням, зустрічає майбутнью дружину Лідію, створює свою сім'ю.

У 1959 році він урешті-решт отримав довідку про реабілітацію батька, а разом із нею і можливість повернутися до м. Києва, де продовжив здобувати освіту в аспірантурі педагогічного інституту (1959-1961 рр.).

Згодом Дмитро Олександрович захистив кандидатську (1963 р.) та докторську (1976 р.) дисертації, був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР (1985 р.), дійсним членом Академії педагогічних наук України (1994 р.) [3, с. 452].

Протягом багатьох років Д.О. Тхоржевський працював в Київському державному педагогічному інституті імені А.М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова). Спочатку був майстром із трудового навчання, згодом – асистентом, доцентом, професором.


А з 1977 до 2000 року – завідувачем кафедри трудового навчання і креслення (згодом кафедри методики викладання трудового навчання та креслення). За часів Радянського Союзу на кафедрі виконувалися дослідження на замовлення багатьох авторитетних наукових установ: Інституту трудового навчання (м. Москва), Інституту професійної педагогіки АПН СРСР (м. Казань), Всесоюзного науково-дослідного інституту профе­сійно-технічної освіти СРСР (м. Санкт-Петербург), а також здій­сню­валося підвищення кваліфікації викладачів кафедр трудово­го навчання вищих педагогічних навчальних закладів країни.

У 1995 році з його ініціативи та під безпосереднім керівництвом в Україні започатковано видання фахового журналу «Трудова підготовка в закладах освіти». Як головний редактор, Дмитро Олександрович доклав чимало зусиль, щоб видання стало дійсно корисним та цікавим і для вчителів трудового навчання, і для науковців.

Академік Д.О. Тхоржевський упродовж багатьох років був незмінною головою Науково-методичної комісії з трудового навчання Міністерства освіти і науки України. Створив лабо­раторію для вирішення проблем трудового виховання і вироб­ничого навчання Педагогічного товариства України і підготував 10 збірників, у яких описано досвід підготовки вчителів трудового навчання.

Дмитро Олександрович багато разів приїжджав на Херсон­щину. Він допомагав своєму колезі – професору О.І. Гедвілло розбудовувати загальнотехнічний факультет Херсонського державного педагогічного інституту (нині Херсонський держав­ний університет), брав участь у численних науково-методичних конференціях і семінарах, редагував статті херсонських дописувачів журналу «Трудова підготовка в закладах освіти», читав лекції студентам, виступав перед учителями. Усі педагоги, аспіранти і студенти, яким пощастило спілкуватися з ученим, із сердечним теплом згадують ці зустрічі.

У науковому доробку вченого понад 350 публікацій, серед яких: більше 50 книжок, у т.ч. 11 монографій [3, с. 452].

За його підручниками й нині навчаються в педагогічних інститутах майбутні вчителі трудового виховання в Україні, Росії, Молдові, Киргизстані.

Серед праць науковця знаходимо також посібники з трудо­вого навчання, наукові статті, присвячені висвітленню проблем трудового виховання, професійного становлення підростаючого покоління, підготовки вчителів трудового навчання та обґрунтуванню шляхів їх подолання. Це, насамперед, такі праці: «Дидактика трудового навчання», «Система трудового навчання», «Методика трудового і професійного навчання та викладання загальнотехнічних дисциплін», «Методика трудового та професійного навчання» та ін.

Особливе місце у творчій спадщині вченого посідають методичні роботи, значну кількість яких можна знайти, наприклад, на сторінках фахового журналу «Трудова підготовка в закладах освіти». У них педагоги можуть знайти відповіді на запитання щодо того, як треба організовувати трудову підготовку учнів задля більш ефективного набуття необхідних знань, умінь і навичок [4].

У наукових працях Дмитра Олександровича йдеться і про необхідність політехнічної освіти, належної підготовки вчителів трудового навчання, шляхи розбудови трудової підготовки учнів, обґрунтовується її зміст та умови здійснення.

Зокрема, він вважав, що завдання політехнічної освіти полягає в тому, щоб випускники загальноосвітньої школи усвідомлювали необхідність вибору певної професії і в той же час були «готовими змінити її або підвищувати свою кваліфікацію під впливом науково-технічного прогресу»


[8, с. 66, 67]. Науковець зробив висновок, що політехнічне навчання має бути обов’язковим для всіх.

Праця вченого «Практичні заняття в навчальних майстернях як засіб політехнічного навчання», другий розділ якої присвячено методиці здійснення принципу політехнічного навчання на практичних заняттях у майстернях, стала однією з перших ґрунтовних робіт такого плану в Україні [9].

У доробку вченого чимало праць, присвячених організації належної підготовки вчителів названого фаху. Особливе зна­чення мають монографії за редакцією Дмитра Олександровича «Актуальные проблемы подготовки учителя общетехнических дисциплин» та «Удосконалення підготовки вчителя загально­технічних дисциплін», а також низка його статей, опубліко­ваних у журналі «Трудова підготовка в закладах освіти» («Концепція педагогічної освіти та підготовки вчителя трудо­вого навчання», «Про навчальний план з підготовки вчителя трудового навчання», «Про підготовку вчителів трудового навчання», «Про ступеневу підготовку вчителя трудового навчання», «Яким бути вчителю трудового навчання» та ін.). У цих роботах йдеться про напрями вдосконалення підготовки вчителя загальнотехнічних дисциплін і трудового навчання, вирішуються пов’язані з цим актуальні проблеми.

Наприклад, автори монографії «Удосконалення підготовки вчителя загальнотехнічних дисциплін» наголошують, що, роз­гля­даючи особливості вивчення студентами системи трудового навчання, слід керуватися міжпредметним підходом. На їхню думку, це обумовлене, зокрема, тим, що дане питання «не є виключно прерогативою спецкурсу «Система трудового виховання школярів», а має носити своєрідний наскрізний характер, активно використовуватися при викладанні окремих методик, педагогіки, історії педагогіки, психології та інших предметів» [1, с. 185].

У підручнику «Методика трудового та професійного навчання» визначено перелік умов, за яких буде ефективним трудове виховання учнів. Такими умовами науковець вважав: посильність праці, усвідомлення її важливості, творчий харак­тер, суспільно корисну спрямованість і колективність. При цьому посильність праці науковець розглядав у двох аспектах: розу­мовому й фізичному, адже тільки ті завдання, які врахову­ють і розумові, і фізичні можливості учнів, «стимулюють їх до застосування набутих знань і вмінь, до творчих пошуків, спонукають до подолання труднощів, сприяють гартуванню волі» 8, с. 127.

Лише за таких умов, на думку Д.О. Тхоржевського, можна реалізувати основні функції трудового навчання:

– ознайомлення учнів з основами виробництва;

– ознайомлення учнів із людською діяльністю;

– формування якостей особистості відповідно до вимог суспільства;

– забезпечення індивідуального підходу до учнів для розвитку їхніх здібностей там само, с. 30-32.

Названі функції, як доводить учений, можна успішно Вико­на­ти у процесі трудового навчання, оскільки цей навчальний предмет має досить специфічний зміст. Завдяки останньому в учнів можна сформувати адекватні уявлення про навколишнє середовище та сучасне виробництво, допомогти їм у професій­ному самовизначенні, підготувати до майбутньої практичної діяльності, сформувати відповідні якості особистості, забезпе­чити індивідуальний підхід у розвитку особистісного творчого потенціалу до майбутньої практичної діяльності у сфері виробництва 8, с. 33. Тобто Д.О. Тхоржевський зосереджував увагу на тому, що трудове навчання сприяє психологічній та практичній підготовці школярів до праці, допомагає їм правильно і свідомо обрати майбутню професію.

У той самий час він звертав увагу на те, що «цей шкільний предмет дуже багато втратив за останні роки. Це пов’язано з багатьма аспектами, серед яких занедбання шкільних майсте­рень, відсутність матеріально-технічного оснащення, руйну­вання системи міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, відплив найдосвідченіших педагогічних кадрів» 2, с. 185. Це сталося через те, що в сучасному суспільстві спостерігається зміна трудової орієнтації та девальвація поняття доброчесної праці 7.

Саме тому науковець вдається до пошуку шляхів виходу із ситуації, що склалася, та пропонує звернутися до національних традицій трудового виховання. Результатом такої роботи став висновок ученого про те, що «можливості трудового навчання в прилученні школярів до надбань національної культури є ши­рокими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства» 2, с. 186, а також його роботи (у співавторстві): «Виховання національної свідомості в школярів», «Прилучення учнів до національної культури у процесі трудового навчання», «Теоретичні засади виховання національної самосвідомості» та ін.

Д.О. Тхоржевський писав, що «кожна людина повинна відчувати духовний комфорт, «вписатись» у реалії життя, відчувати себе органічною складовою суспільства і навко­лишнього середовища». Він також зазначав: «Найбільш просто та надійно досягти цього в наших умовах – пізнати і сприйняти себе як частину своєї нації» 6, с. 29.

Невід’ємною частиною своєї нації відчував себе й Дмитро Олександрович, який присвятив усе своє життя служінню рідному народу. А робив він це шляхом самовідданої праці на науково-педагогічній ниві. Діяльність ученого відзначена почесними званнями «Відмінник освіти СРСР», «Відмінник освіти УРСР», «Заслужений працівник освіти України», «Відмінник освіти України» та ін.

На жаль, він не завершив розпочату роботу. Життєвий шлях та педагогічна творчість академіка Дмитра Олексан­дро­вича Тхоржевского обірвалися 10 січня 2002 року.

Утім його справу підхопили учні – близько десяти докторів наук, понад п’ятдесят кандидатів наук, тисячі студентів. Серед них відомі вітчизняні вчені: д.п.н., професор, член-кореспон­дент Національної академії педагогічних наук України В.К. Сидоренко, д.п.н., професор В.В. Борисов, д.п.н., професор А.В. Вихрущ, д.п.н., професор В.В. Кузьменко, д.п.н., професор В.В. Стешенко та ін. Усі вони пишаються своїм Учителем.

Література:


  1. Бобилева Я. В. Особливості підготовки вчителя трудового навчання в працях Д. О. Тхоржевського / Я. В. Бобилева // Збірник наукових праць. Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. – Чернігів, 2009. – Вип. 67. – С. 184-189. (Серія: Педагогічні науки).

  2. Гедвілло О. І. Д. О. Тхоржевський – фундатор трудового навчання на Україні / О. І. Гедвілло, В. С. Блах // Збірник наукових праць. Педагогічні науки / Херсон. держ. ун-т. – Херсон, 2005. – Вип. 40. – С. 183-186.

  3. Педагогічний словник / за ред. М. Д. Ярмаченка. – К.: Пед. думка, 2001. – 516 с.

  4. Слюсаренко Н. В. Становлення та розвиток трудової підготовки дівчат у школах України кінця ХІХ – ХХ століття: монографія / Н. В. Слюсаренко. – Херсон: РІПО, 2009. – 456 с.

  5. Тхоржевский Дмитрий Александрович [Електронный ресурс]. – Режим доступа: http://zn.ua/SOCIETY/dmitriy_thorzhevskiy_chelovek,_kotoryy_sdelal_bolshe,_chem_bylo_vozmozhno-27593.html. – Загол. с Экрана.

  6. Тхоржевський Д. О. Виховання національної самосвідомості учнів – невідкладне завдання загальноосвітньої школи / Дмитро Тхоржевський // Шлях освіти. – 2003. – № 2. – С. 28-30.

  7. Тхоржевський Д. О. Виховання національної свідомості в школярів / Д. О. Тхоржевський, Р. О. Захарченко. – К.: Україна-Віта, 1996. – 168 с.

  8. Тхоржевський Д. О. Методика трудового та професійного навчання: підручник: в 3 ч. / Д. О. Тхоржевський. – К.: ДІНІТ, 2000. – Ч. І: Теорія трудового навчання. – 248 с.

  9. Шиманович І. О. Методика політехнічної підготовки майбутніх учителів у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ століття): методичні рекомендації / І. О. Шиманович. – Херсон: РІПО, 2011. – 94 с.

Сав’юк А.М.*

Основні напрями просвітницької діяльності жіночих громадських організацій на Півдні України (кінець ХІХ – перша чверть ХХ ст.)



У статті представлені та проаналізовані основні напрями просвітницької діяльності жіночих громадських організацій на Півдні України в кінці ХІХ – першій чверті ХХ століття. Наведені приклади жіночих ініціатив з метою просвітницької діяльності.

Освітня політика, яка склалася на Півдні України в кінці ХІХ століття, вимагала серйозного реформування. Держава не була зацікавлена в наданні громадянам України безперешкод­них можливостей отримувати освіту. Для покращення ситуації українська інтелігенція, займаючись просвітницькою діяльністю, вдавалася до створення товариств грамотності різного спряму­вання. В архівних документах можна знайти докази існування наступних просвітницьких об’єднань в Україні: народні універ­ситети, народні будинки, громадські зібрання, клуби, публічні бібліотеки й читальні, церковні бібліотеки, товариства з ви­дання та поширення книг, товариства самоосвіти, товариства поширення освіти в народі, товариство любителів соціальних знань, товариство поширення технічних, духовних знань, інші. Серед цих об’єднань належне місце займають жіночі громадські організації.

Жіночі громадські організації, які діяли на Півдні України в кінці ХІХ – в першій чверті ХХ століття, переймалися духом демократичних поглядів і виступали з критикою існуючої системи навчання та виховання, висували свій, гуманно-демократичний навчально-виховний ідеал. Їх об'єднала глибока заклопотаність вирішенням проблеми жіночої освіти як необхід­ної умови прогресивного розвитку суспільства.

Висвітленню просвітницької діяльності жіночих громадських організацій присвятили свої праці О.Кобельська (монографія «Просвітницька діяльність жіночих організацій України (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття»), З.Нагачевська (моногра­фія «Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.)», Л.Смоляр (праця «Минуле заради майбутнього: жіночий рух Над­дніпрянської України ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Сторінки історії») та ін. Історії розвитку жіночої освіти саме на Півдні України присвятила свою працю В.Добровольська («Деякі питання історії розвитку жіночої освіти Півдня України на початку XX ст.»).

Багато ідей, положень, історичних фактів містять дисерта­ційні дослідження І.Волкової «Жіноче питання в Україні (друга половина ХІХ століття)» (1995 р.), І.Малинко «Высшее женское образование на Украине (вторая половина ХІХ – начало ХХ ве­ка)» (1985 р.), Л.Єршової «Розвиток жіночої освіти на Во­ли­ні (кінець VІІІ – початок ХХ століття)» (2002 р.), Н.Слюса­ренко «Теорія і практика трудової підготовки дівчат у школах України (кінець ХІХ – ХХ століття)» (2010 р.), О.Аніщенко «Розвиток професійної освіти жінок в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)» (2000 р.), Т.Сухенко «Жіноча середня освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ століття)» (2001 р.) та ін.

Значний інтерес становлять праці з історії освіти жінок А.Бикової, В.Майбороди, Г.Лактіонової, М.Зінченка, М.Левиць­ко­го, М.Пєсковського, О.Ліхачової, О.Піллер, у яких згадується суспільно-політичні особливості Південного краю та їх вплив на формування напрямів освітянської політики щодо організації системи жіночої освіти.

Дослідниками висвітлені напрями просвітницької діяльності жіночих громадських організацій лише в окремих регіонах України. Однак історико-педагогічних досліджень щодо Півден­но­го регіону немає.

Мета статті – здійснення історико-педагогічного аналізу на­пря­мів просвітницької діяльності жіночих громадських організа­цій на Півдні України в кінці ХІХ – першій чверті ХХ століття.

На основі аналізу джерельної бази виокремлено наступні напрями просвітницької діяльності жіночих громадських орга­ніза­цій у названий період:

1) діяльність щодо покращення становища жіноцтва (відкриття недільних та приватних шкіл, при­тулків, богаділень, лікарень; організація вищих жіночих курсів, фахових шкіл, майстерень, курсів; захист жіноцтва та ін.);

2) діяльність щодо відкриття благодійних закладів для дітей (дитячих садків, шкіл, при­тулків та ін.);

3) діяльність, яка мала загальне спрямування (організація громадської матеріальної підтримки будь-якої просвітницької діяльності; залучення органів влади до створення навчальних закладів; просвіта робочого класу; покращення умов освіти населення; відкриття шкіл грамоти для дорослих, читалень, шкіл лікнепу; видавнича діяльність).

Сформовані в ті роки жіночі громадські організації переслі­дували, в основному, наступні цілі: по-перше, благодійність; по-друге, підтримка жінок під час включення у професійну діяльність; по-третє, просвіта жінок, навчання їх грамоті; по-четверте, боротьба за вищу освіту. Відповідно до цих цілей жіночі громадські організації й шукали шляхи залучення жінок до освітньої сфери.

Діяльність щодо покращення становища жіноцтва – це від­криття шкіл, при­тулків, богаділень, лікарень та інших благо­дійних закладів. У цьому напрямку великий обсяг роботи виконувало, наприклад, Миколаївське бла­годійне товариство, засноване в березні 1845 року (спочатку мало назву «Жіноче благодійне товариство»). Воно було найбільшим у місті як за кількістю членів, так і за фінансовими можливостями. За тра­дицією, що склалася у справах філантропії, на чолі правлін­ня Миколаївського благодійного товариства стояли дружини вій­сько­вих губернаторів, а з 1900 року – градоначальників. Без сумні­ву, це позитивно позначалося на стані справ цієї організа­ції. Своїми обов’язками члени організації вважали піклування про виховання сиріт і дітей незамож­них батьків. У наступні роки Миколаївське благодійне товариство посту­пово розширяло на­пря­ми своєї роботи, активно займалося й освітою дітей. Так, 26 жовтня 1903 року офіційно відкрито в притулку для дітей старшого віку мініс­терську народну школу за статутом 1828 ро­ку. Це надало можливість вихованцям притулку отримувати осві­ту, а всі, хто за­кінчував названу школу, користувалися та­ки­ми ж правами і пільгами, як і випус­кники земських шкіл та шкіл Міністерства народної освіти. У перший рік існування шко­ли това­риство взяло на себе всі витрати щодо її утримання [2].

Серед перших організаційних структур доцільно виділити недільні школи для жінок, які відкрилися в 1859 році. Протягом усього досліджуваного періоду організація недільних шкіл була одним з основних напрямків діяльності жіночих організацій. Для даного періоду характерно формування багатьох організацій, що об’єднували жінок, які прагнули до праці й економічної незалежності та надавали можливість отримати освіту за профе­сій­ною ознакою. Це жіноча трудова асоціація «Організація жіно­чої праці» (1862 р.), жіноча організація перекладачок, жіноча видавнича артіль (1863 р.), майстерня для навчання рукоділлю дорослих робітниць і рукодільні для дітей, магазин жіночого рукоділля (1864 р.), артіль жінок-друкарок (1876 р.) та ін. [6].

Самоорганізація жінок з метою залучення до професійної діяльності стала початком так званого руху трудової допомоги. Не дивлячись на те, що перераховані товариства в ході реєстрації отримали статус благодійних, їх діяльність виходила за межі загальноприйнятої допомоги соціально-уразливим верствам населення.

Кінець ХІХ століття відзначений появою багатьох жіночих організацій різного спрямування. У 1896 році засновано Будинок працелюбства для освічених жінок, у 1898 – Жіноче освітнє товариство, інші жіночі артілі, клуби. У цей період також діяли: Суспільство сприяння жіночій сільськогосподарській освіті, Суспільство взаємодопомоги акушерок, Суспільство заохочення жіночої професійної освіти, артіль жінок – друкарських коректорів. На громадські кошти відкрився професійний пансіон по підготовці дівчат до праці на терені ділового життя [4].

З кінця 60-х років в якості самостійного напрямку жіночого руху виокремлюється діяльність, спрямована на доступ жінок до вищої жіночої освіти. Результатом багатьох ініціатив жіночих організацій у співпраці з прогресивною частиною суспільства стає відкриття в 70-і роки мережі жіночих курсів і товариств для їх матеріальної підтримки. Отримання цими структурами статусу державних проходило вкрай суперечливо, а тому більшість вищих жіночих курсів існувало в перші роки на громадських засадах. Тим самим жіночі товариства продемонстрували здатність до стабільної автономної діяльності і самостійного вирішення соціально значущих питань.

Прагнення жінок до суспільної діяльності, освіти народу призвело до виникнення в 60-х роках жіночих педагогічних курсів. Уперше їх відкрито в 1859 році при Маріїнському училищі, а з 1863 року реорганізовано в регулярно працюючі педагогічні курси. Великий наплив учениць на ці курси свідчив про своєчасність такого заходу. Організація педагогічної підготовки на курсах послужила зразком для роботи педагогічних класів, створених за положенням 1870 року при жіночих гімназіях Міністерства народної освіти. Таким чином, поставивши питання не лише про допуск жінок до викладацької діяльності, але і про надання їм у ряді випадків переважного права на викладання в жіночих гімназіях, керівники гімназій поступово розширювали й удосконалювали педагогічну підготовку жінок [5].

Активно займалися просвітницькою діяльністю не лише жіночі громадські об’єднання, а й окремі жінки, які мали змогу вплинути на стан освіченості дівчат Півдня України. Вони відкривали приватні школи за свій рахунок та залучали органи влади та інших, здатних допомогти матеріально людей до створення освітніх закладів.

Жіночі громадські організації здійснювали широку просвітницьку роботу не тільки у стінах навчальних закладів, а й у позашкільному середовищі. Жінки старанно організовува­ли навчально-виховний процес, спрямовуючи його на вихо­вання національно-свідомих, духовно багатих, здатних само­стійно організувати своє успішне майбутнє особистостей. Так, у приватних жіночих школах Зінової, Данилової, інших жінок розроблялись не тільки навчальні програми, а й спеціальні методики, що мали на меті підвищення ефективності виховного процесу [1].

Одним із напрямків просвітницької діяльності жіночих громадських організацій була видавнича діяльність. Майже всі благодійні жіночі громадські організації намагалися забезпечити населення науковою та художньою літературою. Більш конкретними напрямками їхньої діяльності були: виділення грошей на нові підручники для учнів усіх освітніх закладів, на наукову літературу для робітників підприємств; написання різного роду оповідань для народних читань. Складніше було організовувати та видавати тематичні журнали, альманахи та інші жіночі періодичні видання. Їх метою була не тільки пропаганда певних ідей та залучення нових учасників до жіночого руху, а й донесення корисної інформації до громадян та розширення їхнього кругозору. До 1905 року ситуація з жіночими періодичними виданнями була досить складною, адже російська влада забороняла будь-які національні періодичні видання. Лише згодом українська преса змогла вільно видаватися. До висвітлення жіночих проблем долучилися такі видання, як: «Нова громада», «Село», «Рідний край» та ін. В них друкувалися статті відомих українок-письменниць (Софії Русової, Олени Пчілки, Людмили Старицької-Черняхівської та ін.) про жінок та для жінок. Одним з перших часописів на Півдні України став «Жіночий вісник» [3].

Отже, у кінці ХІХ – першій чверті ХХ століття на Півдні України жіночі суспільні ініціативи мали чималий успіх, зокрема, у боротьбі за підвищення рівня освіченості жінок, формуванні системи суспільного виховання дітей, інтеграції жінок, які прагнули жити трудовими доходами, у суспільні процеси.

Просвітницька діяльність жіночих громадських організацій (щодо покращення становища жіноцтва, відкриття благодійних закладів для дітей, а також загального спрямування) була різноплановою і може бути більш детально проаналізована у подальших наукових дослідженнях.



Каталог: tvo
tvo -> Творчість юрія клена в контексті українського неокласицизму
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Олесь Гончар Крапля крові Роман
tvo -> Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів
tvo -> Методичний кабінет
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Конкурсу рефератів з патріотичного виховання «Твої герої Запорізький край»
tvo -> Самопідготовка 6 клас 23. 10. 2014
tvo -> І. Я. Жорова Відповідальний секретар В. В. Кузьменко


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка