Л. Г. Руденко 2012 року


Розвиток "більш чистого виробництва" та відновлюваної енергетики



Сторінка11/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   51

3.1.3.2 Розвиток "більш чистого виробництва" та відновлюваної енергетики


В умовах глобалізації світової економіки й усвідомлення неадекватності існуючої моделі економічного розвитку сучасним реаліям та вимогам переходу до моделі сталого розвитку постає питання визначення системних рішень, здатних гармонійно поєднати соціально-економічне зростання та екологічну безпеку суспільства в теперішньому часі та на віддалену перспективу. Проте, вітчизняні підприємства залишаються досить інертними до формування інноваційних техніко-технологічних принципів організації виробництва, впровадження яких відповідає засадам сталого розвитку. Ситуація свідчить, що інноваційні рішення не стали пріоритетом розвитку вітчизняної промисловості, а тенденція щодо зниження кількості підприємств, які впроваджують інновації, підтверджує відсутність механізмів їх стимулювання та низький рівень техніко-технологічного оновлення.

Враховуючи існуючу в державі обмеженість матеріальних ресурсів, на початковому етапі формування системи екологоорієнтованого інноваційного розвитку перевагу треба віддавати інтеграції екологічних принципів в систему існуючих методів управління та започаткуванню нових інноваційних форм та механізмів.

Суттєве значення для екологоорієнтованого інноваційного розвитку набуває створення сучасної екологічної інфраструктури та підтримка екологоорієнтованого середнього та малого бізнесу. До механізмів, здатних мінімізувати екологічне навантаження при незначних інвестиціях, таких, що активно впроваджуються в управлінську практику за кордоном, належать інноваційні екологічні стратегії, зокрема, екологічно чистого виробництва.

Стратегія екологічно чистого виробництва (ЕЧВ) спирається на теорію сталого розвитку та апробована для її реалізації, вона здатна формувати систему принципів та механізмів екологізації виробництва і комплексно вирішувати екологічні та економічні проблеми, паралельно враховуючи соціальні аспекти виробничої діяльності (екологічна освіта, безпека, кадрова політика, тощо). Дана стратегія відноситься до проблемно-орієнтованих, що переважно спрямовані на обґрунтування і вибір найбільш ефективного з можливих варіантів вирішення екологічних проблем, та базується на ідеї недопущення забруднення середовища, тобто її пріоритетом є реалізація превентивних заходів.

Необхідність розвитку, вдосконалення та поширення застосування стратегії ЕЧВ в Україні зумовлено пріоритетами, визначеними у міжнародних документах, таких як: Конвенція ООН з навколишнього середовища та розвитку (1992), «Декларації тисячоліття» ООН (2000) документами Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002), діючими Законами України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», рекомендаціями Постанови Верховної ради України «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні» (2003) та зобов’язаннями України щодо виконання вимог Міжнародної Декларації більш чистого виробництва, а також «Національною концепцією впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва в Україні» яку представлено у виді законопроекту до Кабінету Міністрів України (2005 р.). Також робиться акцент на ЕЧВ і у Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року, Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року, Національному плані дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011 – 2015 рр.

На основі цієї Концепції за дорученням КМ України від 12.11.2009 №63761/1/1-09 рішення Комітету ВР України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 04.11.2009 №58/4 «Про основні засади більш чистих виробництв та екологічно чистої продукції» під егідою Мінприроди розроблено проект розпорядження КМ України «Про схвалення Національної Концепції впровадження та розвитку більш чистих виробництв і екологічних технологій на період до 2020 року та заходів щодо підписання Міжнародної декларації більш чистого виробництва ЮНЕП», який очікує схвалення. Таким тривалим та складним є шлях до розробки, необхідної для нашої економіки, національної програми екологічно чистого виробництва в Україні.



Передусім національними пріоритетами України в сфері розвитку екологічно чистого виробництва є:

  • забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку на основі раціонального використання, охорони та відновлення природно ресурсного потенціалу;

  • досягнення показників ресурсно- та енергоємності, які забезпечили б необхідний рівень незалежності держави;

  • перехід на замінники традиційної сировини;

  • впровадження відновлювальних енергоресурсів і нових видів палива;

  • реалізація переходу до господарювання на основі принципу максимальної продуктивності ресурсів.

Національні пріоритети розвитку ЕЧВ повинні реалізовуватись шляхом вирішення таких завдань:

  • поширення інформації про принципи (засади) екологічно чистого виробництва;

  • розробки та реалізації сукупності економічних та екологічних чинників розвитку виробництва;

  • удосконалення механізму інтеграції екологічних чинників у стратегію економічного розвитку господарської діяльності;

  • перегляду екологічних нормативів забруднення та спеціального використання природних ресурсів, а також нормативів їх економічного регулювання з метою поступового наближення до стандартів ЄС;

  • створення системи збалансованого управління розвитком виробництва, що стимулює охорону довкілля та забезпечує бережливе використання природних ресурсів.

Аналіз існуючого закордонного досвіду ефективного впровадження ЕЧВ дозволяє виділити в якості головних такі принципи, позитивно відрізняючи його від інших підходів до вирішення екологічних проблем і таких, що мають інноваційну складову:

  • принцип наукового випереджувального підходу – впровадження інноваційних, ресурсозберігаючих, безвідходних технологій, екологічно чистішої сировини, виготовлення необхідних товарів та послуг, яке дозволяє підвищувати конкурентоспроможність і бути на „крок попереду”;

  • принцип превентивних заходів – попередження утворення та використання токсичних і небезпечних речовин; мінімізація утворення та рециклізація відходів, попередження екологічних збитків. Впровадження відновлювальних видів енергії та матеріалів, саме на цьому базуються ресурсо-, енерго- матеріалозбереження;

  • принцип презумпції обережності – широке сповіщення виробниками користувачів товарів і послуг про безпеку або можливу небезпеку щодо їх використання. Даний принцип наголошує, що не потенційні жертви мають доказувати наявність загроз, а прихильники тієї чи іншої виробничої діяльності доводять, що немає іншого більш безпечного способу виробництва;

  • принцип цілісності – комплексний підхід до використання та споживання природних ресурсів, відкритість інформації стосовно матеріалів, які використовуються, та виробників, які їх створюють. Такі дії сприяють формуванню союзу між сталим виробництвом і раціональним споживанням;

  • принцип демократичної відкритості – демократичне управління на протязі усього життєвого циклу продукції, відкритість усіх видів діяльності для суспільства [82].

До специфічних принципів екологічно чистого виробництва відносяться: у виробництві:

  • раціональне використання сировини, матеріалів та енергоносіїв;

  • мінімізація використання або вилучення токсичних матеріалів і зменшення обсягів усіх видів викидів і скидів та утворення відходів на рівні джерела їх виникнення шляхом зміни сировини й технологій;

  • поліпшення практики управління, адміністрування, впровадження економічних та інформаційних заходів,

у життєвому циклі продукції:

  • зменшення негативного впливу продукції на умови життєдіяльності людини, а також на довкілля впродовж усього її життєвого циклу (від проектування до використання та утилізації або захоронення її відходів) шляхом змін у самій продукції та поводженні з нею задля зменшення кількості відходів, що утворюються в результаті її продукування, використання та ліквідації,

у наданні послуг:

  • інтеграція екологічних аспектів при розробці та наданні послуг.

Логічне осмислення вищевикладених принципів позволяє означити стратегію ЕЧВ як таку, що має інноваційну складову, змістовна частина якої адекватно відповідає сучасним вимогам спрямованості економіки на екологоорієнтований розвиток. Інноваційна складова у процесі впровадження на виробництві програм ЕЧВ здатна виявлятись у кожному його елементі (рис. 3.9).





Рисунок 3.9 – Структурна схема елементів виробничого процесу при впровадженні програм ЕЧВ

Обмеженість інвестиційних ресурсів на більшості вітчизняних виробництв унеможливлює одночасну реалізацію усіх елементів ЕЧВ, але позитивним є те, що програма ЕЧВ дозволяє при стратегічному визначенні глобальних фінансових проектів з раціоналізації виробничих процесів, на початковому етапі впровадження, вирішувати актуальні питання оптимізації виробництва без суттєвих матеріальних витрат засобами, що є на виробництві.

Важливим моментом є створення у процесі впровадження програми ЕЧВ системи підвищення кваліфікації, навчання фахівців різного профілю основам ринкових відносин, складання бізнес-планів, методів економії всіх видів ресурсів, скорочення шкідливих викидів у навколишнє середовище, вирішенню завдань системної оптимізації різних стадій виробничих процесів, і - як результат - виробництва чистішої продукції. При цьому, що дуже важливо, формується менталітет „господарського” відношення як до виробництва, на якому працюють співробітники, так і до їхнього власного здоров'я та навколишнього природного середовища.

ЕЧВ дає можливість формувати систему економіко-екологічного управління, що керує ресурсами підприємства для досягнення економічних цілей, які взаємозв’язані із цілями раціонального природокористування та екологічно сталого розвитку. Економіко-екологічне управління стає не просто підсистемою природоохоронної системи управління на підприємстві, а забезпечує діяльність кадрового, виробничого, фінансового менеджменту підприємства та комплексну, розраховану на перспективу, імплементацію екологічної проблематики у господарську політику [143].

Досвід свідчить, що впровадження програм ЕЧВ відіграє позитивну роль у формуванні на підприємствах небайдужої, а саме активної екологічної політики. Це означає поряд з обов’язковим виконанням екологічних законів, дотриманням стандартів і нормативів формувати своєю діяльність стосовно довкілля на пріоритетах ініціативного висунення природоохоронних імперативів, підвищення взаємозв’язків між економічною складовою та охороною навколишнього середовища. Програми ЕЧВ сприяють формуванню процесу управління підприємством із урахуванням соціальних екологічних і природоохоронних завдань.

Модель ЕЧВ повністю відповідає вимогам, які висуваються міжнародними системами екологічного менеджменту й аудита серії ІSO 14000 і EMAS. Вона є необхідним етапом у проведенні підготовчого або попереднього аудиту на підприємствах. Тому наявність на виробництві системи ЕЧВ полегшить сертифікацію підприємства по стандартам ДСТУ, ІSO або EMAS.

Показниками екологічної ефективності ЕЧВ є:



  • екологічна ефективність функціонування підприємств, яка відображає екологічні аспекти та передусім охоплює такі характеристики, як викиди та скиди шкідливих речовин, рециркуляція сировини та продукції, зменшення кількості відходів, обсяги усіх видів використаної енергії.

  • екологічна ефективність управління природоохоронною діяльністю, дає уявлення про інфраструктуру екологічного управління: екологічні програми, цілі та завдання, навчання вирішенню природоохоронних завдань, механізми мотивації, екологічні аудити, інспекційні перевірки контролюючих органів, взаємини із адміністрацією і громадськістю.

Найбільш значуща складова економічної ефективності ЕЧВ пов'язана із застосуванням методу превентивних заходів, які є більш результативними та економічно ефективними порівняно з ліквідаційними методами.

Вигоди від впровадження програм ЕЧВ з урахуванням міжнародних стандартів оцінюють за трьома групами ефектів: прямі, непрямі і невизначені [8].



  • Прямі ефекти:

а) економічні ефекти: зменшення плати за забруднення довкілля, усунення фактичних збитків, ресурсо- і енергозбереження, випуск конкурентоздатної екологічно чистої продукції або продукції з відходів виробництва, а також організація екологічного підприємництва;

б) медико-екологічні ефекти: зменшення кількості професійних захворювань і травм працівників, захист здоров'я населення, тривалість та якість життя.



  • Непрямі (опосередковані) ефекти:

а) відповідність законодавству: виконання законодавчих вимог, своєчасне і повне звітування контролюючим органам;

б) економіко-екологічні ефекти: усунення потенційного збитку, спрощення процедур екологічної оцінки ефективності природоохоронних заходів, зменшення страхових ризиків, корпоративний менеджмент, створення вертикально інтегрованих структур для отримання ринкових переваг;

в) інформаційні ефекти з використанням спеціалізованих програмних засобів: усунення дублювання функцій при спільному та узгодженому вирішенні екологічних проблем на всіх виробничих ділянках, формування інформаційного екоменеджменту, простота і швидкість створення природоохоронної документації, розрахунків плати за негативні наслідки і т.п.;

г) іміджеві ефекти: наявність сертифікату відповідності системи екологічного менеджменту вимогам державного або міжнародного стандартам або реєстрація в схемі ЕМАS (схема екологічного менеджменту і аудиту, прийнята в країнах ЄС) як конкурентна перевага, а також як змога виходу на нові ринки;

д) морально-етичні: підвищення рівня екологічної освіти, виховання та культури та набуття екологоорієнтованої поведінки працівників та населення.


  • Ефекти, що не підлягають кількісному обчисленню:

а) психологічні ефекти: зміна колективної свідомості, участь усіх працівників у вирішенні природоохоронних проблем, можливість швидкого виконання дослідницьких і моніторингових програм, додаткове підвищення кваліфікації працівників;

б) формування ідеології сталого розвитку: цінності майбутньої альтернативи – збереження природного середовища (НПС) для його використання в майбутньому, цінності спадкоємства – здатності заплатити за безпечне та чисте НПС для майбутніх поколінь, цінності існування – факту існування чистого НПС для користі працівників, населення, людства;

в) якість життєдіяльності працівників і населення: продовження тривалості життя, поліпшення якості продуктів харчування (відсутність в них забруднюючих речовин і токсинів), поліпшення якості житлових умов (у тому числі в санітарно-захисній зоні підприємства і за її межами), підвищення приватної і громадської моралі (прагнення до чистого довкілля), зростання відповідальності держави і працівників підприємства в прийнятті стратегічно важливих рішень, наприклад при розміщенні екологічно небезпечних виробництв, участь професіоналів в прийнятті стратегічно важливих рішень, створення сталого соціального середовища.

Ефективне впровадження програм ЕЧВ у виробничу діяльність вітчизняних підприємств потребує:



  • формування відповідної законодавчої та нормативно-правової бази;

  • інституційного забезпечення впровадження та реалізації ЕЧВ шляхом створення Національного агентства України з питань розвитку ЕЧВ;

  • розробки методичного інструментарію щодо реалізації ЕЧВ на підприємствах відповідно до галузевої структури;

  • формування економічного механізму стимулювання суб’єктів реалізації ЕЧВ;

  • поширення інформації стосовно доцільності впровадження ЕЧВ;

  • організація підготовки та перепідготовки фахівців у сфері впровадження ЕЧВ [32].

Отже, успішна реалізація програм ЕЧВ на вітчизняних підприємствах, приклади яких вже поширюються у практиці господарювання, сприятиме:

  • впровадженню системного удосконалення технологічної, економічної та екологічної діяльності з метою скорочення обсягів утворення шкідливих викидів, скидів і виробничих відходів;

  • удосконаленню організаційних заходів із залучення всього персоналу до визначення екологічних аспектів і створенню систем екологічного менеджменту;

  • створенню постійного економіко-екологічного моніторингу планів і проектів ЕЧВ;

  • мобілізації фінансових і матеріальних ресурсів для цільової реалізації ЕЧВ;

  • створенню та розвитку сучасних систем управління навколишнім середовищем із поступовою сертифікацією за вітчизняними та міжнародними стандартами.

Організаційно-економічний механізм переходу до впровадження і розвитку екологічно чистого виробництва вимагає:

  • державного регулювання процесу впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва, раціонального використання можливостей економіки держави, особливо її фінансових ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

  • визначення суспільних пріоритетів, виходячи з конкретної ситуації, в якій здійснюватиметься процес переходу до впровадження й розвитку екологічно чистого виробництва та включення їх до прогнозів і програм соціально-економічного розвитку;

  • поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом пріоритетного фінансування, кредитування, матеріально-технічного, валютного, інформаційного забезпечення пріоритетів впровадження і розвитку екологічно чистого виробництва;

  • запровадження спеціального економіко-екологічного моніторингу процесу переходу до екологічно чистого виробництва, головними завданнями якого є збирання, вивчення і підготовка інформації для проведення аналізу показників, що визначають рівень впровадження цього виробництва, його вплив на стан природних ресурсів, довкілля і загалом економіки держави, її регіонів, індивідуальних суб’єктів господарювання та населення, і для прийняття обґрунтованих й об’єктивних управлінських рішень.

Державне управління у галузі впровадження екологічно чистого виробництва передбачає розробку та прийняття загальнодержавних, галузевих і місцевих програм, нормативно-правових актів, державних норм, стандартів у цій галузі; координацію та узгодження галузевих і місцевих програм; здійснення контролю за додержанням законодавства та за виконанням загальнодержавних програм у цій галузі.

Держава забезпечує розвиток екологічно чистих виробництв на основі:



  • інтеграції концепції впровадження екологічно чистого виробництва у програми економічного та соціального розвитку країни, а також з охорони довкілля з використанням інструментів політичної підтримки;

  • інтеграції концепції ЕЧВ у програми структурної перебудови підприємств;

  • інтеграції концепції ЕЧВ в інвестиційні програми;

  • створення умов для доступу суб'єктів господарської діяльності до зовнішніх і внутрішніх інвестицій;

  • розробки та впровадження стимулів для підприємств, які займаються впровадженням чистих технологій, зокрема, податкове стимулювання зменшення рівня забруднення довкілля, а також пільгове оподаткування їх на початкових стадіях освоєння ними нових технологій та організації випуску нової продукції;

  • об'єднання наявної системи надання технічної допомоги Україні з боку розвинутих країн із впровадженням екологічно чистого виробництва для отримання ефекту від реалізації демонстраційних проектів і подальшого розвитку стратегії на основі принципу самоокупності;

  • встановлення партнерства з малим і середнім бізнесом;

  • зосередження зусиль на результативності програм з впровадження чистого виробництва, зокрема зменшення обсягів утворення відходів, а також зниження енергоємності та матеріалоємності продукції;

  • стимулювання інтеграції програм чистих виробництв з програмами енергоефективності;

  • організації, відповідно до закону, експертизи міжнародних проектів і технологій екологічно чистого виробництва, які пропонуються до впровадження в Україні.

Питання впровадження стратегії екологічно чистого виробництва, розробка державної політики щодо цієї стратегії, вирішення питань податкового, кредитного та страхового стимулювання інноваційних програм і проектів мають бути покладені на спеціально створений центральний орган виконавчої влади у сфері впровадження екологічно чистого виробництва.

З метою інтеграції програмних завдань із впровадження чистого виробництва в плани дій Уряду, у плани економічного та соціального розвитку, забезпечення економічного, пільгового та іншого стимулювання, поширення світового досвіду утворюється Національна рада з питань впровадження екологічно чистого виробництва в Україні, Національне агентство України з питань розвитку екологічно чистого виробництва та трансферу технологій та мережа його регіональних відділень.

Для реалізації стратегічних планів щодо впровадження та розвитку екологічно чистого виробництва доцільно дотримуватись таких етапів:

І. Запровадження ефективної системи стимулювання суб’єктів підприємницької діяльності для їх активної участі у розв’язанні проблеми розвитку чистого виробництва, розробка нормативно-правової та підготовка технологічної бази, створення інституційних структур та інфраструктури щодо організації впровадження екологічно чистого виробництва, зокрема регіональних пілотних проектів (2013-2015 рр.).

ІІ. Створення інформаційної бази даних та їх тиражування з екологічно ефективних технологій впровадження екологічно чистого виробництва; розробка та законодавче закріплення економічного механізму мотивації виробників щодо впровадження чистого виробництва; організація підготовки та перепідготовки спеціалістів у сфері впровадження екологічно чистого виробництва; включення курсів із впровадження чистого виробництва у вищих навчальних і середніх навчальних закладах (2016-2020 рр.).

ІІІ. Забезпечення широкого впровадження інструментів і механізмів реалізації чистого виробництва (2021-2030 рр.).

Реалізація запропонованих засад впровадження екологічно чистого виробництва сприятиме створенню передумов для узгодження національної політики у сфері реструктуризації, модернізації та розвитку індустріальних секторів національної економіки та у сфері надання послуг із політикою охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та поліпшення якості життєвих умов населення з метою поступового переходу нашої держави до сталого розвитку.

Вважаємо, що все це сприятиме створенню передумов реалізації стратегії екологоорієнтованого інноваційного розвитку та створенню засад «зеленої» економіки на принципах зміцнення конкурентоспроможності та просування на шляху до сталого розвитку національної економіки.




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка