Л. Г. Руденко 2012 року


Реформування соціальної сфери



Сторінка15/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   51

3.1.4 Реформування соціальної сфери


Реформування соціальної сфери залишається одним з найскладніших питань сучасного державотворення, оскільки безпосередньо стосується кожного громадянина та охоплює величезний спектр проблем: забезпечення гідного рівня життя усіх верств населення та сталого людського розвитку, соціального захисту та соціальної підтримки, охорони здоров’я, освіти, духовного та фізичного розвитку.

Як показав вітчизняний досвід, надійним підґрунтям для здійснення реформ у соціальному секторі є не тільки і не стільки забезпечення стабільності економічного розвитку країни. Це й політична воля Гаранта, Уряду та депутатського корпусу, відповідальність держави перед суспільством на кожному управлінському рівні, налагодження довірчих відносин між державою, бізнесом та громадськістю, розмежування та чітка фіксація повноважень між цими суб’єктами, і навіть зміна ціннісних настанов у суспільстві.

Соціальна сфера, незважаючи на неодноразові спроби реформування її основних складових протягом двох десятиріч поспіль, ще й досі зберігає риси радянської системи. При цьому у перші роки незалежності активно впроваджувалися нові види соціальних виплат, пільг та послуг4. Надвисокий рівень охоплення населення та значна кількість напрямів державної соціальної підтримки призвели до необхідності постійного нарощування обсягів соціальних видатків, а недосконалість реформ та їхня незавершеність – до значного обсягу необґрунтованих видатків.

Однак обмеженість бюджетних ресурсів (особливо в умовах світової фінансово-економічної кризи) не дає змоги фінансувати соціальні зобов’язання держави в повному обсязі, у результаті чого велика частина заходів має наразі або декларативний характер, або не задовольняє потреби певних вразливих груп населення.

На противагу першим рокам незалежності та періоду серії виборчих кампаній 2004–2006 рр., коли в Україні було взято курс на значне (і у більшості випадків – необґрунтоване) розширення державних соціальних зобов’язань, останніми роками реформування соціальної сфери має чіткий вектор – всебічна раціоналізація соціальних зобов’язань, подолання структурних вад системи соціального захисту та ринку праці, гармонізація соціальної та бюджетної політики, удосконалення управлінських аспектів соціального бюджетування.

Найпомітнішим кроком у реформування соціальної сфери стала розробка та прийняття Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», де одним з пріоритетів визначено підвищення стандартів життя населення. Після прийняття Програми економічних реформ Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України визначили пріоритети реформування соціального сектора, які охоплюють пенсійну систему, легалізацію зайнятості та заробітної плати, систему соціального страхування, соціальну допомогу та надання соціальних послуг, питання міграції та ґендерної політики.

Упродовж 2002–2012 рр. відбувалося подальше удосконалення законодавчої та інституціональної бази системи соціального захисту населення. Щорічно підвищувалися соціальні стандарти – прожитковий мінімум (табл. 3.5), мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, а також посадовий оклад працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки для визначення посадових окладів працівників бюджетної сфери. Підвищено розмір доплати до пенсії членам сімей загиблих інвалідів сімей5 та розміри пенсійних виплат інвалідам-ліквідаторам на Чорнобильській АЕС, інвалідам війни, доплати до пенсії дітям-війни.
Таблиця 3.5 – Прожитковий мінімум в розрізі основних соціально-демографічних груп населення України





Роки

2000

2005

2007

2008

2009

2010

20116

01.10.07

01.10.08

01.11.09

01.12.10

01.12.11

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, грн.

у тому числі



270

423

532

626

701

875

953

на дітей віком до 6 років

241

376

470

557

632

799

870

дітей віком від 6 до 18 років

297

468

604

701

776

957

1042

працездатних осіб

288

457

568

669

744

922

1004

осіб, які втратили працездатність

217

332

411

498

573

734

800

Джерело: [122].
У сфері соціального захисту сімей з дітьми7 та малозабезпечених сімей8 найбільш значущим результатом вважається суттєве підвищення розміру допомоги при народженні дитини. Якщо станом на 01.01.2002 р. її розмір становив 200 грн., на 01.05.2004 р. – 725 грн., на 01.04.2005 р. – 8497,6 грн., то у грудні 2012 р. ця допомога становитиме 28830 грн. при народженні першої дитини, 57660 грн. – другої дитини, 115320 грн. – третьої і наступної дитини.

Також збільшено розміри окремих видів соціальної підтримки сімей з дітьми: допомоги по вагітності та пологах; максимального розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомоги одиноким матерям; допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; державної соціальної допомоги на дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування; тимчасової державної допомоги на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів; рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для розрахунку розміру державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. Значно розширено перелік пільг для багатодітних сімей9. З 2011 р. запроваджено допомоги для дітей малозабезпечених сімей від 3 до 18 років10.

В останні роки в Україні спостерігається тенденція до зменшення абсолютної чисельності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (2004 р. – 97590 дітей, 2006 р. – 102912, 2008 р. – 103542, 2011 р. – 95956), однак їхня частка у загальній кількості дитячого населення залишається стабільною (близько 1,2 %). З метою захисту цієї категорії дітей було здійснено низку заходів, серед яких:


  • удосконалення механізму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до сімейних форм опіки;

  • запровадження нового виду державної допомоги – допомога при усиновленні дитини;

  • впровадження (з 2006 р.) принципово нового механізму гарантованих норм матеріального забезпечення виховання, розвитку та утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування («гроші ходять за дитиною») – виплати державної соціальної допомоги незалежно від форм влаштування дитини (до двох прожиткових мінімумів), грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам;

  • розширення на місцевому рівні різноманітних форм фінансової підтримки дітей, що потребують особливої уваги суспільства;

  • подальший розвиток та реорганізація мережі закладів соціального захисту для дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах11;

  • внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа;

  • удосконалення соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах;

  • призначення Уповноваженого Президента України з прав дитини.

У системі соціальної підтримки відбувається перехід до адресного принципу її надання. Активно впроваджуються технології «єдиного вікна»12 та виїзної роботи «мобільного соціального офісу». Передбачається, що за допомогою останнього здійснюватиметься прийом населення фахівцями відповідних підрозділів управлінь праці та соціального захисту населення із залученням представників органів Пенсійного фонду, центрів зайнятості, а також територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг). За необхідності можуть запрошуватися до виїзду представники інших органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, установ та громадських організацій.

Останніми роками підвищено ефективність державної допомоги на оплату житлово-комунальних послуг (ЖКП), яка надається у вигляді житлових субсидій,13 спрощено порядок звернення, підвищено соціальні гарантії в оплаті ЖКП для сімей з дітьми та сімей з інвалідами.

У системі соціального страхування:


  • у 2010 р. прийнято Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», що забезпечує створення надійного механізму збору страхових внесків для збільшення надходжень до фондів соціального страхування та підвищення ефективності надання страхових виплат та соціальних послуг населенню. Замість внесків за чотирма видами соціального страхування запроваджено єдиний внесок, що нараховується на єдину базу, введено однаковий звітний період, єдину форму звітності щодо сплати єдиного внеску;

  • подальший розвиток пенсійної системи (набрання чинності з жовтня 2011 р. Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»), розробка проектів нормативно-правових актів щодо збалансування солідарної системи (перерозподілу ставки внеску на пенсійне страхування між роботодавцем та працівником, створення однакових умов індексації пенсії незалежно від закону, за яким вона призначена, а також звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих для неї видатків), осучаснення пенсій та створення умов по впровадженню ІІ (накопичувального) рівня системи пенсійного страхування.

Одним з важливих напрямків соціальної політики в Україні залишається посилення соціального захисту інвалідів. У 2009 р. прийнято Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї», який передбачає всеосяжний захист прав інвалідів і має обов’язкову юридичну силу.

З 2004 р. в Україні розпочато реформування системи соціальних послуг. У 2012 р. Кабінетом Міністрів України затверджено Стратегію реформування системи надання соціальних послуг. Основна мета перетворень – впровадження більш ефективних і раціональних моделей організації надання соціальних послуг, удосконалення механізмів їхнього фінансування, реорганізація існуючих інституційних установ, створення альтернативних послуг за місцем проживання у громаді, децентралізація та демонополізація системи надання соціальних послуг, формування ринку соціальних послуг, удосконалення нормативно-правової та законодавчої бази.

За висновками експертів, впродовж останнього десятиріччя інтенсивність зростання основних соціальних гарантій в Україні є досить високою, що свідчить про суттєве підвищення рівня матеріального добробуту населення в цілому та соціально вразливих верств населення зокрема. Наразі Україна належить до країн з потужною системою соціального забезпечення як за переліком законодавчо затверджених державних зобов’язань у соціальній сфері, так і за часткою соціальних видатків у державному бюджеті.

Від початку економічного зростання (2000 р.) майже повністю зростають обсяги соціальних трансфертів та їх частка відносно ВВП та в сукупних видатках. Аналіз структури бюджетних видатків за укрупненими групами статей у контексті функціональної складової доводить, що з 2002 р. видатки соціального призначення становлять більше половини видатків консолідованого бюджету України (2011 р. – 60,3%), що дає змогу характеризувати його як соціально спрямований. Упродовж останнього десятиліття темпи зростання соціальних видатків в окремі роки випереджали не лише темпи зростання сукупних видатків бюджету, а й темпи зростання національного ВВП.

Видатки соціального спрямування14 зведеного бюджету в 2011 р. становили 251,3 млрд. грн., що більше за аналогічний показник 2010 р. на 10,7 млрд. грн., або на 4,4% [10, 37, С.57]. Відповідно до Бюджетного кодексу України соціально-культурна сфера належить до повноважень, делегованих державою до органів місцевого самоврядування. Тому традиційно у соціально-культурну сферу місцеві бюджети спрямовують значно більшу частку видатків, аніж державний бюджет (у 2011 р. відповідно 82,3 % та 43,9 %). Однак частка субвенцій з соціального захисту населення у структурі трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів, є доволі стабільною та значною (2010 р. – 38,3 %; 2011 р. – 38,0 %), а обсяги цих субвенцій щорічно зростають. Так, якщо у 2005 р. субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню становила 2,1 млрд. грн., а субвенція на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям – 3,0 млрд., то у 2011 р. – відповідно 6,1 млрд. та 27,7 млрд. грн.

Фінансування системи соціального захисту і соціального забезпечення населення залишається однією з найвагоміших статей державних витрат в Україні; на відповідні цілі спрямовується приблизно чверть сукупних видатків зведеного бюджету. Так, протягом 1996–2011 рр. щорічний розмір бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення зріс з 4,1 до 105,6 млрд. грн., при цьому щорічні темпи зростання цієї статті видатків істотно випереджали як темпи зростання сукупних видатків Зведеного бюджету України, так і темпи зростання вітчизняного ВВП. Особливо високі темпи зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення мали місце в 2005 р., коли сукупний обсяг фінансування зріс більше, ніж в 2 рази, в порівнянні з попереднім роком внаслідок необхідності виконання соціальних зобов’язань, задекларованих під час виборчої кампанії 2004 р.



Другий «пік» соціальної спрямованості Зведеного бюджету України мав місце в 2010 р., коли видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення сягнули 27,6% сукупних бюджетних видатків, і рекордних 9,7% по відношенню до ВВП (рис. 3.12). Вочевидь, це зростання також пов’язується з підвищенням розміру соціальних виплат, які спрямовуються на допомогу різних категоріям населення, і відповідного зростання асигнованих ресурсів. Крім того, в 2009 р. з’явився новий вид соціальної допомоги – допомога при усиновленні дитини, – розмір якої прирівнюється до розміру допомоги при народженні першої дитини.

Рисунок 3.12 – Питома вага видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення в структурі сукупних видатків зведеного бюджету та по відношенню до ВВП*

Примітка: * за 2011 р. дані попередні.

Джерело: [122].
Досягнення високого рівня інтенсивності зростання соціальних гарантій має відповідати макроекономічним тенденціям в економіці країни, оскільки саме макроекономічне зростання залишається головною фінансовою передумовою збільшення соціальних гарантій. В Україні ж спостерігається деяка хаотичність і невідповідність підвищення державних соціальних гарантій сучасним економічним реаліям.

Масовий характер соціального захисту та розпорошеність соціальної підтримки за видами допомоги та категоріями одержувачів зумовлюють високий рівень соціальних видатків і величезний фінансовий тягар (передусім для роботодавців), оскільки понад дві третини всіх видатків на соціальний захист сконцентровано на одному напрямі – захисті старих людей. Але найгіршими наслідками, на думку експертів, є мізерність кінцевого розміру допомоги та неповнота охоплення тих, хто справді потребує підтримки (наприклад, бідних, людей з інвалідністю, сімей з дітьми тощо).



Висновки та рекомендації. Незважаючи на те, що в Україні з початку незалежності було проголошено курс на ринкові реформи, в т. ч. у соціальній сфері, реальні кроки здійснювалися зовсім в іншому напрямі, – практично вся соціальна політика була зведена до поширення вже існуючих або впровадження нових видів виплат та пільг.

Лише в останні два роки почали ініціювати соціальні реформи, які давно мали б бути проведені – посилення адресності соціальної допомоги та удосконалення інституту соціальної інспекції, розширення сфери застосування процедур перевірки на нужденність, у т. ч. із використанням методів непрямої оцінки доходів; створення єдиної бази даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки, єдиного інформаційного середовища для органів праці та соціального захисту населення, впровадження електронної соціальної картки; інтеграція програми пільг на оплату ЖКП з програмою житлових субсидій; запровадження механізму державного замовлення на надання об’єднаннями громадян соціальних послуг на конкурсних засадах та ін.

У той же час великими є ризики, що навіть останні вжиті заходи можуть не дати очікуваного результату. Це й особливості законодавства та судової практики в Україні (наприклад, трактування ст. 22 Конституції України), низький рівень економічної активності та зайнятості населення, низька продуктивність зайнятості (в самому широкому розумінні цього терміна) та критично низький рівень участі населення у соціальному страхуванні. Це й існування «викривленої» філософії соціальної підтримки щодо збереження максимального охоплення населення та практична нереформованість системи соціальних пільг та привілеїв.

Необхідність вдосконалення соціальної підтримки населення, як і соціального захисту в цілому, зумовлена насамперед економічними реаліями. Особливо складним залишається питання оптимізації погодження інтересів бізнесового сектору (відтворення робочої сили) та держави (розширене відтворення всього населення), враховуючи фінансові можливості держави щодо забезпечення сталого людського розвитку.

Фінансування соціальної підтримки за рахунок бюджетних коштів прямо залежить від ефективності економіки, тому під час економічного спаду може приводити до перевантаження державних фінансів та відповідних негативних наслідків. Однак застосування цього принципу є необхідним у випадках неможливості надання соціальних гарантій відносно тих ризиків, до яких неможливо застосувати принцип страхування.

Ефективна система державної соціальної підтримки населення має:



  • захищати від крайньої бідності через впровадження механізмів адресної соціальної допомоги та розглядатися як тимчасова підтримка на певний термін;

  • застосовувати заходи щодо активізації нужденного населення щодо пошуку виходу із скрутного становища;

  • вживати профілактичні заходи соціальної роботи з сім’ями, які мають підвищені ризики бідності (хвороби, асоціальні прояви, обмежена працездатність тощо).

  • мати дієву систему фінансового і нефінансового контролю.

  • Об’єктивною вимогою для модернізації соціальної сфери є забезпечення ефективної взаємодії влади, бізнесу та суспільства, побудова справжньої демократії, досягнення суспільної довіри.




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка