Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка17/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   51


Джерело: дані Державної служби статистики України.
На тлі переходу до додатного балансу міграцій зберігаються значні масштаби трудових міграцій. Оцінка чисельності українців, які перебувають на заробітках за кордоном, ускладнюється об’єктивними труднощами в зборі статистики трудових міграційних переміщень населення та фрагментарністю інформації. За результатами загальнонаціонального вибіркового обстеження з питань трудової міграції 2008 р., упродовж 2005 р. – І половини 2008 р. за кордоном працювало 1,5 млн мешканців України або 5,1% населення працездатного віку [35, с. 78]. За результатами Медико-демографічного обстеження населення України в середньому у 6% домогосподарств є принаймні один член, який працював за кордоном [57, с. 227].

Наслідки зайнятості значної кількості українців за кордоном є досить суперечливими. Позитивний вплив трудових міграцій в Україні на тлі міжнаціональних рекрутингових процесів проявляється, передусім, у тому, що вони згладжують проблему безробіття, тобто знижують тиск і навантаження на національному ринку праці. Зовнішні трудові міграції сприяють зменшенню бідності та нерівності в доходах за рахунок підвищення матеріального добробуту тих, хто виїжджає за кордон на заробітки. Водночас, поруч із надходженням в Україну додаткових фінансових потоків, сформованих на основі заробітчанських коштів, працевлаштування українців за кордоном супроводжується певними соціально-демографічними втратами, головною передумовою яких є те, що значна частина мігрантів не має офіційного дозволу на перебування в країні та роботу за наймом, що спричинює низький рівень соціальної захищеності та високий ризик для життя й здоров’я. Окрім цього, жіночі трудові міграції мають дестабілізуючий вплив на шлюбно-сімейну сферу, є додатковим чинником зниження народжуваності, а також джерелом підвищення злочинності щодо торгівлі людьми та порушення прав людини.

Зважаючи на значні масштаби потоків трудових мігрантів, питання регулювання зовнішніх трудових міграцій повинні неодмінно враховуватись при розробці національних та регіональних соціально-економічних стратегій, насамперед при формуванні програм зайнятості населення. Міжнародний досвід підтверджує, що встановлення контролю над зовнішньою міграцією тісно пов’язане із створенням сприятливих економічних умов в країнах-постачальниках мігрантів, розвитком кооперації та діалогу між країнами походження мігрантів та країнами призначення з метою включення міграційних питань у політичний та економічний порядок денний.

Для досягнення цілей сталого розвитку й подолання дисбалансу між демографічними, економічними та екологічними показниками, важливим є не лише динаміка абсолютної чисельності населення, а й співвідношення окремих вікових груп. Склад населення за статтю та віком є тією основою, яка визначає можливості відтворення населення та заміщення поколінь. Він не лише окреслює віковий «профіль» суспільства, але й значною мірою впливає на інтенсивність демографічних процесів, обсяги його життєвого і трудового потенціалів і відповідно окреслює демоекономічні перспективи розвитку.

Зміни у статево-віковому складі населення, пов’язані із його старінням та подовженням людського життя, стали найбільш прикметною рисою довготривалих демографічних зрушень, які відбуваються у розвинутих країнах. Перебудова демографічного режиму європейських країн призвела до зміни їхнього «обличчя», що полягає у зменшенні частки дитячих та підвищенні питомої ваги старших вікових груп у складі населення. Наслідки процесу старіння стосуються як кількісних, так і якісних аспектів суспільної життєдіяльності, пов’язаних із перерозподілом участі різних поколінь у сферах виробництва і споживання різного роду ресурсів. Перед суспільством, що перебуває у стані демографічної старості, неминуче виникають проблеми, обумовлені посиленням демоекономічного навантаження на активне, продуктивне населення, що ускладнює можливості досягнення високого добробуту для кожного з наступних поколінь. В Україні злободенність цих проблем посилюється ще й з огляду на той факт, що старіюче українське суспільство не має достатньо ресурсів для забезпечення гідного рівня життя зростаючій чисельності своїх громадян похилого віку.

Україна належить до країн зі старим населенням: частка осіб віком 60 років і старше у загальній чисельності на початку 2012 р. становила 21,2% (в тому числі, 20,2% у містах та 23,3% в селах). Водночас питома вага жінок віком 60 років і старше у їх загальному числі становила 25,4%, а для чоловіків цей показник становив 16,2% (табл. 3.6). Молодший віковий склад чоловіків пов’язаний з їхньою вищою смертністю і меншою тривалістю життя. Віковий склад сільського населення порівняно з міським є менш сприятливим. Зокрема, рівень постаріння сільського населення є значно вищим. Це стосується, передусім, сільських жінок, майже третина яких (28,7%) на початку 2012 р. перебувала у віці 60 років і старше, що в 1,7 раза перевищувало відповідний показник сільських чоловіків (17,1%). Серед жителів міських поселень кожен шостий чоловік та кожна четверта жінка досягли віку 60 років і старше. Водночас питома вага населення працездатного віку (15–59 років) у містах становила 69% серед чоловіків та 64% серед жінок. В селах у віці 15–59 років перебувало 65,4% чоловіків та 56,6% жінок.


Таблиця 3.6 – Віковий склад чоловіків та жінок в Україні на початку 2002 та 2012 рр., %

Вікові групи, років

2002

2012

чоловіки

жінки

чоловіки

жінки

0–14

18,2

14,9

16,0

13,0

15–59

65,2

59,7

67,8

61,6

60+

16,7

25,4

16,2

25,4

Всього

100,0

100,0

100,0

100,0

Джерело: дані Державної служби статистики України.
Порівняльний аналіз динаміки чисельності контингентів післяпрацездатного віку (60 років і старше) у 2002 та 2012 рр. свідчить, що їх частка у загальній чисельності населення суттєво не змінилась. Зростання народжуваності та збільшення кількості дітей упродовж 2000-х років певним чином протидіяло поглибленню постаріння населення. Разом із тим, доволі значна частка осіб у віці 60 років і старше поєднується із низькою часткою осіб віком 80 років і старше. Тобто, при збереженні високого рівня постаріння населення в Україні не відбувається прогресу у показниках довгожительства [137, c. 101].

Серед окремих вікових контингентів важливе значення мають абсолютні та відносні показники чисельності і складу населення дітородного віку. Порівняльний аналіз вікового складу населення на початку 2002 та 2012 рр. свідчить про збільшення чисельності жінок молодого, найбільш активного генеративного віку (15–29 років), тобто поколінь, народжених у 1980-і роки, коли в Україні спостерігався підйом народжуваності. Ці зміни є значно помітнішими у складі міського населення порівняно із сільським, що відповідно впливає на динаміку народжуваності у містах та селах.



З 2002 р. народжуваність в Україні зростає. Загальний коефіцієнт народжуваності населення підвищився від 8,1‰ у 2002 р. до 11‰ у 2011 р. (рис. 3.15). Таке підвищення пояснюється сприятливим впливом двох факторів: структурного фактора та зростання інтенсивності дітонароджень. По-перше, збільшення абсолютного числа народжень було очікуваним з огляду на вже згаданий факт, пов’язаний з тим, що до найактивнішого дітородного віку вступили чисельніші покоління жінок, народжених у 1980-х роках. Покращення вікового складу населення дітородного віку внаслідок збільшення кількості потенційних матерів поки що позитивно впливає на динаміку народжуваності в Україні, однак цей ефект поступово вичерпується. Коли до найактивнішого дітородного віку почнуть вступати малочисельні покоління дівчат, народжених протягом 1990-х років, деморепродуктивний потенціал вікової структури населення буде вичерпаний, і поліпшення ситуації з народжуваністю в Україні буде можливим лише за умови підвищення власне дітородної активності населення.

Рисунок 3.15 – Загальні коефіцієнти народжуваності та смертності населення України в 2002–2011 рр., ‰


Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка