Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка21/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   51

Таблиця 3.9 – Динаміка індексу утворення відходів І – ІІІ класу небезпеки на одиницю ВВП України, 1993 – 2009 рр.*

Примітка: * з 2010 р. змінено групування статистичної звітності, що утруднює продовження динамічного ряду.

Однак, до цього часу, економіка України продовжує залишатися однією з найбільш природоємних в світі.

Понад дві третини загального обсягу реалізованої промислової продукції країни припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має тенденцію до зменшення.

Гіпертрофована енергосировинна спрямованість промислового виробництва сформувалася в процесі ринкової адаптації промислових підприємств під визначальним впливом зовнішнього фактора - сприятливої світової кон'юнктури на базові низькотехнологічні сировинні категорії товарного експорту України. Поряд з використанням недозавантажених виробничих потужностей, наявністю відносно дешевої ресурсної бази та низькою вартістю робочої сили це стало головним чинником економічного зростання. Цей процес мав як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, він сприяв оздоровленню економіки, компенсуючи втрати валового внутрішнього попиту на продукцію переробних галузей промисловості, з другого - експортна орієнтація виробництва законсервувала неефективну структурну деформацію промисловості без відповідної уваги до переробних галузей.

Відсутність або неефективна бюджетна підтримка високотехнологічних галузей промисловості призвели до зменшення у структурі випуску частки видів промислової діяльності, орієнтованих на внутрішній ринок. Іншою важливою тенденцією стали низькі темпи модернізації виробництва. В той час, як провідні країни світу широко використовували можливості інноваційної розбудови економіки, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації.

Негативні структурні зміни спричинюють не лише низьку економічну ефективність, а й призводять до деградації довкілля та вичерпання запасів природних ресурсів.

Сировинна спрямованість виробничої структури в Україні, розрахована переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку, звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого й нераціонального використання природних ресурсів, розвитку процесів забруднення і деградації довкілля.

Нинішня структура промисловості України не відповідає вимогам часу. її відтворення не зможе забезпечити країні довгострокового економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Тому на сьогоднішній день стратегією розвитку промисловості України є створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції та глобалізації здійснювати основні завдання соціально-економічного розвитку та розв'язувати екологічні проблеми, у тому числі обмеження та скорочення викидів парникових газів і збільшення їх поглинання.

Аналіз сучасних економічних досліджень дає можливість зробити висновок, що для забезпечення економічного зростання Україні необхідно провести радикальну технологічну модернізацію промисловості, впроваджуючи ресурсозберігаючі технології, системи екологічно чистого та безпечного виробництва, а також запровадити сучасний ефективний менеджмент у використанні природних ресурсів та охороні довкілля.

Однак за останнє десятиріччя природоохоронні аспекти не набули широкого відображення в галузевих економічних політиках. Запровадження новітніх екологічно чистих технологій та поширення передового досвіду є дуже повільними. Низькі ціни на енергоресурси, що утримувалися протягом тривалого часу, а також високий рівень зношеності обладнання призвели до того, що Україна посідає шосте місце у світі за обсягом споживання газу, перевищуючи в 3-4 рази показники країн Європи. Лише протягом останніх трьох років в умовах підвищення ціни на газ здійснюють заходи, спрямовані на розвиток джерел відновлюваної та альтернативної енергетики.

Вітчизняні підприємства та інші суб'єкти господарювання не створили систему екологічного управління та екологічного маркування продукції.

Цілі та завдання реформування промислового комплексу України визначені «Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року», якими, зокрема, передбачено:



  • розроблення та впровадження нормативно-правового забезпечення обов'язковості інтеграції екологічної політики в інші документи, що містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку до 2012 року;

  • впровадження систем екологічного управління та підготовка державних цільових програм з екологізації деяких галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення, запровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;

  • розроблення і впровадження до 2015 року системи стимулів для суб'єктів господарювання, що впроваджують систему екологічного управління, принципи корпоративної соціальної відповідальності, застосовують екологічний аудит, сертифікацію виробництва продукції, її якості згідно з міжнародними природоохоронними стандартами, поліпшують екологічні характеристики продукції відповідно до встановлених міжнародних екологічних стандартів;

  • схвалення у 2012 році Концепції впровадження в Україні більш чистого виробництва та затвердження до 2015 року відповідної стратегії й національного плану дій;

  • технічне переоснащення виробництва на основі впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів до 2020 року;

  • запровадження до 2015 року системи економічних та адміністративних механізмів для стимулювання виробника до сталого та відновлюваного природокористування і охорони навколишнього природного середовища, широкого запровадження новітніх більш чистих технологій, інновацій у сфері природокористування;

  • підвищення енергоефективності виробництва на 25% до 2015 року та до 50% до 2020 року порівняно з базовим роком шляхом впровадження ресурсозбереження в енергетиці та галузях, що споживають енергію і енергоносії.

Слід особливо акцентувати особливу увагу на одному з найбільш гострих показників нестійкості моделі виробництва в Україні, що є особливо гострим і чий розвиток співпав у часі з періодом після саміту в Йоганнесбурзі. Йдеться про показник, що відображає характер використання одного з головних природних багатств України – земельних ресурсів.

В період, що пройшов після Йоганнесбургу в структурі посівів в Україні стрімко збільшилася частка культур, що особливо виснажують ґрунти – соняшника, ріпаку, кукурудзи, сої.

В Україні існують гострі проблеми з якістю ґрунтів, зумовлені екстенсивним характером ведення сільського господарства та зміною вмісту основних елементів живлення, забрудненням ґрунтів залишками пестицидів, важкими металами і радіоактивними речовинами, розвитком ерозійних процесів тощо. На жаль, останніми роками значно зменшуються площі під багаторічними насадженнями, сіножатями, пасовищами.

Значні площі сільгоспугідь, які були віднесені до ріллі, не використовували 20-30 років. Протягом цього часу в їхніх межах відбувалися процеси відновлення степової рослинності (раніше вони були степами, які були розорані). Такі ділянки, які мають назву перелоги, необхідно проінвентаризувати для вирішення питання про їхній охоронний статус.

У сфері раціонального використання земельних ресурсів України пріоритетами та основними завданнями є:


  • визнання земельних ресурсів найціннішим стратегічним природним ресурсом України;

  • оптимізація використання земельних ресурсів, насамперед земель сільськогосподарського призначення;

  • удосконалення системи землекористування, охорони земельних ресурсів та збереження якості земель на принципах поступового доведення співвідношення частки земель під ріллею, луками, водно-болотними угіддями та лісами до науково обґрунтованих нормативів для кожної природної зони;

  • збільшення площі залісених територій з урахуванням при цьому необхідності відновлення ділянок природного степу;

  • розширення масштабів рекультивації деградованих, забруднених, підтоплених і затоплених земель;

  • впровадження енергоефективних технологій обробітку землі та підготовки її до посівів, оптимізація структури посівних площ, з особливим акцентом на недопустимість тотального використання орних земель України під посіви ґрунтовиснажуючих культур;

Таблиця 3.10 – Земельний фонд України станом на 1 січня 2011 року





Основні види земельних угідь та економічної діяльності

Площа земель

Зміни за період з 01.01.2006 р. по 01.01.2011 р. (+,- тис. га)


всього, тис. га

% до загальної

площі України

(території)

за весь період

у тому числі

за 2006– 2009 рр.

за 2010 р.

Сільськогосподарські землі

42791,8

70,9

-150,8

-128,9

-21,9

у тому числі: сільськогосподарські угіддя

41576,0

68,9

-146,2

-125,8

-20,4

з них: рілля

32476,5

53,8

24,6

26,5

-1,9

перелоги

310,2

0,5

-109,1

-98,5

-10,6

багаторічні насадження

896,5

1,5

-4,0

-2,8

-1,2

сіножаті

2410,9

4,0

-18,3

-19,4

1,1

пасовища

5481,9

9,1

-39,4

-31,6

-7,8

інші сільськогосподарські землі

1215,8

2,0

-4,6

-3,1

-1,5

Ліси та інші лісовкриті площі

10601,1

17,6

97,4

88,2

9,2

у тому числі:
















вкриті лісовою рослинністю

9677,2

16,0

31,8

30,0

1,8

не вкриті лісовою рослинністю

205,3

0,3

15,2

8,8

6,4

інші лісові землі

315,2

0,5

6,1

5,8

0,3

чагарники

403,4

0,8

44,3

43,6

0,7

Забудовані землі

2512,5

4,2

45,0

31,6

13,4

у тому числі:

під житловою забудовою



469,3

0,8

25,7

17,6

8,1

землі промисловості

221,8

0,4

3,5

3,7

-0,2

землі під відкритими розробками, кар’єрами, шахтами та відповідними спорудами

151,3

0,3

-1,2

-1,8

0,6

землі комерційного та іншого використання

53,8

0,1

11,9

10,2

1,7

землі громадського призначення

282,3

0,5

-1,4

-1,9

0,5

землі змішаного використання

28,8




2,1

2,2

-0,1

землі, які використовують для транспорту та зв’язку

494,6

0,8

3,4

2,2

1,2

землі, які використовують для технічної інфраструктури

65,4

0,1

-5,0

-5,3

0,3

землі, які використовують для відпочинку, та інші відкриті землі

745,2

1,2

6,0

4,7

1,3

Відкриті заболочені землі

979,9

1,6

13,9

13,4

0,5

Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом

17,7




0,1




0,1

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри, інші)

1028,3

1,7

-12,2

-10,6

-1,6

Всього земель (суходіл)

57931,3

96,0

-6,6

-6,3

-0,3

Води (території, що вкриті поверхневими водами)

2423,5

4,0

6,6

6,3

0,3

Разом (територія України)

60354,8

100,0













  • впровадження екологічно обґрунтованих систем ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій;

  • розширене впровадження органічного землеробства;

  • реалізація заходів підвищення родючості ґрунтів і продуктивності орних земель за умов зменшення їх площі;

  • впровадження ефективного контролю за використанням генетично модифікованих організмів.

Впродовж періоду після саміту в Йоганнесбурзі в Україні докладалися певні зусилля щодо переходу до сталих моделей споживання, впровадженню товарів і послуг, виробництво, використання та утилізація яких пов’язане з незначним негативним впливом на стан навколишнього середовища. Здійснювалися заходи щодо зменшення нераціональних втрат окремих видів ресурсів в процесі споживання, економії цих ресурсів.

Йдеться, зокрема, про роботи на різних рівнях по встановленню лічильників газу і води, які мають бути в найближчий час у кожного користувача, впровадженню нового енергозберігаючого обладнання, покращенню якості палива тощо.



Однак, як зазначено в «Стратегії екологічної політики України до 2020 року», в Україні лише започатковано розвиток спеціалізованого виробництва товарів і послуг екологічного та ресурсозберігаючого призначення. Основними слабкими сторонами розвитку вітчизняного сектору екологічних товарів і послуг є:

  • недостатність належної законодавчої бази в частині стимулювання розвитку екологічного підприємництва, відсутність державної статистичної бази обліку та системного стратегічного планування;

  • фактична відсутність механізму економічної мотивації суб’єктів господарювання як до створення екологобезпечної та ресурсоощадливої техніко-технологічної бази виробництва, так і до виробництва ЕТП; адекватної гнучкої стимулюючої цінової політики;

  • недостатній рівень державної підтримки спеціалізованих компаній, низький рівень поінформованості споживачів про переваги та можливості ЕТП і як наслідок – низький попит і пропозиція на ЕТП;

  • нестача кваліфікованого кадрового персоналу на всіх рівнях управління.

Згідно із «Стратегією…» у довгостроковому періоді – до 2020 р. в Україні потрібно здійснити перехід до нової моделі споживання, сформувати новий стиль життя, заснований на використанні інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) шляхом:

  • конвергенції компонентів та систем виробництва і споживання продукції у напрямку створення та експлуатації багатофункціональних комплексів; перехід від орієнтації на продукт/ресурс до орієнтації на функції; мініатюризація засобів виробництва і споживання;

  • переходу від виробництва та споживання окремих товарів та послуг до формування територіальних життєблагодатних комплексів, що поєднують забезпечення фізіологічних, соціальних та трудових функцій людини;

  • підвищення у структурі засобів виробництва питомої ваги ІКТ;

  • екологічно спрямованої реструктуризації економіки країни, регіонів, галузей, підприємств.

Для реалізації зазначених завдань з екологізації споживання і виробництва необхідно забезпечити:

  • впровадження механізмів економічного стимулювання реалізації ресурсозберігаючих заходів у споживачів та виробників;

  • додаткове оподаткування прибутку підприємств та організацій, що не відповідають сучасним вимогам екології та ресурсозбереження;

  • формування чіткого правового поля для функціонування підприємств та організацій, що надають послуги з ресурсозбереження;

  • державне сприяння розширенню спектру джерел фінансування ресурсозберігаючих заходів.

Основними завданнями розвитку екологічного сектору товарів і послуг на найближчу перспективу є:

  • Екологізація базових галузей національної економіки, зміна моделі ресурсоємного виробництва;

  • Перехід на переважне споживання екологічно прийнятних груп товарів;

  • Збільшення попиту на ЕТП.

  • Підвищення ефективності державної політики щодо підприємств сектору ЕТП.

  • Впровадження екологічного менеджменту на всіх рівнях господарювання.

Основними заходами розвитку СЕТП на 2008-2012 рр. є

  • Розроблення Державної програми розвитку сектору екологічних товарів і послуг.

  • Розробка комплексу заходів для стимулювання розвитку сектору ЕТП.

  • Формування спеціального нормативно-правового та інституційного поля для забезпечення сталого розвитку сектору ЕТП.

  • Активізація та розвиток системи регуляторів, спрямованих на стимулювання суб’єктів господарювання до виробництва екологічно безпечних видів продукції та надання послуг у цій сфері.

  • Налагодження державної статистичної бази обліку екологічних товарів і послуг.

  • Створення державних та громадських організацій, бізнес-партнерств з питань розвитку сектору ЕТП.

  • Підвищення культури населення, якості екологічної освіти, поінформованості про стан навколишнього середовища та переваги екологічних товарів.

Завдання розвитку СЕТП на 2013-2020 рр.

  • Технічне переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів.

  • Включення екологічної складової до програм розвитку секторів економіки

  • Прийняття обов’язкових державних стандартів щодо екологічної якості основних груп споживчих товарів.

  • Розроблення нових заходів підвищення ефективності екологізації виробничого потенціалу.

Одним із головних завдань забезпечення переходу країни до сталих моделей виробництва і споживання є виховання, освіта і просвіта найширших верств населення. Без змін у суспільній свідомості неможливо забезпечити практичний перехід країни до збалансованого розвитку.

Першочергові завдання в цьому напрямі: у сфері освіти і просвіти:



  • інтеграція освіти для збалансованого розвитку у національну систему освіти, підвищення рівня кваліфікації та перепідготовки державних службовців і кадрів для різних галузей економіки відповідно до Стратегії ЄЕК ООН освіти для збалансованого розвитку;

  • перегляд чинних, розроблення нових освітніх стандартів і кваліфікаційних вимог відповідно до принципів освіти для збалансованого розвитку;

  • розроблення сучасних засобів навчання і навчально-методичних матеріалів для викладання основ збалансованого розвитку, зокрема підготовка та видання підручників і посібників зі збалансованого розвитку, а також навчально-методичних матеріалів для педагогів, учнів, наукових працівників на всіх рівнях системи освіти і професійної підготовки;

у сфері науки:

  • надання державної підтримки програмам наукових досліджень з оцінювання природно-ресурсного потенціалу України, використання енергії, розроблення та впровадження системи індикаторів збалансованого розвитку та методів просторового планування, впливу чинників довкілля на стан здоров'я населення, а також демографічних тенденцій;

  • проведення фундаментальних наукових досліджень з формування нової ідеології життєдіяльності українського суспільства, спрямованої на екологізацію економіки, виробництва, споживання, політики, освіти;

  • дослідження здатності природних екосистем витримувати антропогенне навантаження;

  • проведення економічної оцінки справжньої вартості природних ресурсів;

  • сприяння науковим дослідженням у сфері ефективних методів навчання, інструментів (механізмів) оцінки збалансованості розвитку, формування життєвих установок і цінностей;

у сфері культури:

  • формування світогляду українського народу на засадах загальнолюдських цінностей, ідей гуманізму та демократії з урахуванням принципів збалансованого розвитку;

  • збереження історичної та культурної спадщини українського народу, його природної духовності;

  • розроблення та здійснення системи заходів державного протекціонізму щодо поширення вітчизняних творів мистецтва, включаючи культурні й освітні програми в електронних засобах масової інформації;

у сфері інформаційного забезпечення та доступу до інформації:

  • забезпечення постійної інформованості населення з питань розв'язання місцевих і загальнодержавних екологічних проблем і процесу переходу до збалансованого розвитку з активним залученням засобів масової інформації.



Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка