Л. Г. Руденко 2012 року


Збереження та раціональне використання ресурсів з метою розвитку



Сторінка22/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   51

3.2 Збереження та раціональне використання ресурсів з метою розвитку

3.2.1 Захист атмосфери


Розвиток засад захисту атмосфери у світі

Захист атмосфери є широкомасштабною і багатогранною діяльністю, що стосується різних сфер економічної активності, при цьому в Порядку денному на XXI століття (глава 9 «Захист атмосфери») відзначається, що діяльність, яка може здійснюватися для реалізації цілей даної глави, повинна координуватися з урахуванням потреб соціального та економічного розвитку і носити комплексний характер, з тим щоб запобігти негативного впливу на атмосферу.

Порядком денним також відзначено, що багато питань, розглянутих у зазначеній главі, знайшли своє відображення в таких міжнародних угодах, як Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 року, Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 року з внесеними поправками та Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 року тощо, при цьому пропонується урядам здійснювати додаткові заходи, які відповідають положенням згаданих правових документів.

Особлива увага приділяється чотирьом програмним областям, а саме: удосконаленню наукової бази для вирішення недостатньо вивчених проблем; запобіганню руйнування озонового шару стратосфери; пом'якшенню наслідків транскордонного забруднення атмосфери; сприянню сталому розвитку, приділяючи особливу увагу: а) розвитку, енергоефективності та енергоспоживанню; b) транспорту; с) промисловому розвитку; та d) освоєнню ресурсів суші [107].

На Всесвітньому саміті на вищому рівні зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) було прийнято рішення щодо зміцнення співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях з метою зменшення забруднення повітря, включаючи транскордонне забруднення повітря, кислотні дощі і руйнування озонового шару з урахуванням принципів Ріо-де-Жанейро, включаючи принцип, згідно з яким держави відповідно до своєї різної ролі в погіршенні стану глобального навколишнього середовища несуть спільну, але диференційовану відповідальність за допомогою прийняття необхідних заходів на всіх рівнях [157].

З 1995 року в пам’ять про підписання Монреальського протоколу Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем захисту озонового шару.

Прикладом реалізації заходів, що вживаються для запобігання забрудненню атмосфери на регіональному та національному рівнях, може слугувати законодавство Європейського Союзу, зокрема Директива 2008/50/ЕС від 21 травня 2008 року про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи. Зазначена директива спрямована на забезпечення охорони здоров'я населення на місцевому рівні в країнах-членах ЄС та у Євросоюзі в цілому шляхом регулювання викидів забруднюючих речовин. Зокрема, цим документом встановлені цільові показники забруднення повітря та граничні рівні із зазначенням строку їх обов'язкового поетапного досягнення.

Стан атмосферного повітря

Забруднення атмосферного повітря залишається однією з найгостріших екологічних проблем в Україні.

За даними Державної служби статистики України протягом 2011 року в атмосферне повітря надійшло 6,9 млн т забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення.

В період 2001–2007 років зростання обсягів виробництва в основних галузях промисловості зумовило сталу тенденцію до збільшення обсягів шкідливих викидів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, зокрема з 4,05 млн т. у 2001 році до 4,81 млн т. у 2007 році, або на 0,76 млн т. (на 18,7%). Разом з тим, починаючи з 2008 року в умовах фінансово-економічної кризи спостерігалось зниження промислового виробництва і, як наслідок, зменшення викидів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення – у 2011 році викиди забруднюючих речовин скоротились на 0,48 млн т., або на 10 % у порівнянні з 2007 роком (табл. 3.11)


Таблиця 3.11 – Динаміка обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря України стаціонарними та пересувними джерелами за 1990-2011 роки 1)

Роки 

Обсяги викидів забруднюючих речовин

Крім того, викиди діоксиду вуглецю

усього, тис. т

у тому числі

усього, млн т

у тому числі

стаціонарними джерелами

пересувними джерелами2)

стаціонарними джерелами

пересувними джерелами1

1990

15549,4

9439,1

6110,3

...

...

...

2000

5908,6

3959,4

1949,2

...

...

...

2001

6049,5

4054,8

1994,7

...

...

...

2002

6101,9

4075,0

2026,9

...

...

...

2003

6191,3

4087,8

2103,5

...

...

...

2004

6325,9

4151,9

2174,0

126,9

126,9

...

2005

6615,6

4464,1

2151,5

152,0

152,0

...

2006

7027,6

4822,2

2205,4

178,8

178,8

...

2007

7380,0

4813,3

2566,7

218,1

184,0

34,1

2008

7210,3

4524,9

2685,4

209,4

174,2

35,2

2009

6442,9

3928,1

2514,8

185,2

152,8

32,4

2010

6678,0

4131,6

2546,4

198,2

165,0

33,2

2011

6877,3

4374,6

2502,7

236,0

202,2

33,8


Примітки: 1) Складено за даними [128, 129, 138].

2) За 1990-2002 рр. відображено дані стосовно автомобільного транспорту; з 2003 р. – стосовно автомобільного, залізничного, авіаційного, водного транспорту; з 2007 р. – стосовно автомобільного, залізничного, авіаційного, водного транспорту та виробничої техніки.
У розрахунку на 1 км2 території країни припадає 11,4 т викинутих в атмосферу забруднюючих речовин, а на одну особу - 151 кг. Порівняно з показниками 2001 року (відповідно – 10,0 та 124) спостерігається їх поступове збільшення.

Близько 64 % небезпечних речовин, що потрапили в атмосферне повітря, припало на стаціонарні джерела забруднення промислових підприємств, узятих на державний облік територіальними органами Мінприроди України. Від них в атмосферу надійшло 4,4 млн т забруднюючих речовин, що на 0,42 млн т , або на 10,5 % більше, ніж у 2000 році, однак у 2,2 раза менше порівняно з 1990 роком.

Значну небезпеку для здоров’я населення України, особливо міського, становлять пересувні джерела забруднення атмосферного повітря. Від роботи двигунів пересувних джерел забруднення у 2011 році в атмосферне повітря надійшло 2,5 млн т забруднюючих речовин, переважна частина з яких (2255,2 тис. т, або 90,1 %) – це викиди автомобільного, 53,6 тис. т, або 2,2 % – залізничного, 15,6 тис. т, або 0,6 % – авіаційного, 8,6 тис. т, або 0,3% – водного транспорту та 169,7 тис. т, або 6,8 % – виробничої техніки. Із загальної кількості 1,7 млн т небезпечних речовин викинуто автомобілями, що перебувають у приватній власності населення. Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів та виробничої техніки, були: оксид вуглецю (73,6 % або 1842,1 тис. т), діоксид азоту (12,0 % або 300,0 тис. т), неметанові леткі органічні сполуки (11,4 % або 285,6 тис. т), сажа (1,4 % або 34,4 тис. т), діоксид сірки (1,2 %, або 30,3 тис. т). Решта викидів припало на оксид азоту, метан, бенз(а)пірен та аміак (0,4 % або 10,3 тис. т).

З кожним роком кількість автотранспорту зростає і відповідно збільшується концентрація забруднюючих речовин у атмосферному повітрі. Так, у 2011 році обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення збільшився у порівнянні з 2001 роком на 0,5 млн тонн або на 25,5 %.

У сумарній кількості забруднюючих речовин викиди метану та оксиду азоту, які належать до парникових газів, становили відповідно 886,2 та 23,8 тис. т. Крім цих речовин, у атмосферу в 2011 році стаціонарними та пересувними джерелами було викинуто 236,0 млн т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату. Порівняно з 2010 роком (198,2 млн т) зазначений показник зріс на 37,8 млн т або 19 відсотків (див. табл. 3.11).

Рівень та характер забруднення атмосферного повітря на території країни істотно відрізняється в окремих її регіонах та містах, при цьому найгірша екологічна ситуація склалась у населених пунктах Донбасу та Придніпров’я. Так, найбільший обсяг викидів в атмосферне повітря України від стаціонарних та пересувних джерел забруднення у 2011 році спостерігався у Донецькій та Дніпропетровській областях, а саме 1,73 та 1,16 млн т, відповідно, а найменший – у Чернівецькій області - 45,4 і в м. Севастополі - 20,9 тис. т.



Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території країни склала 7,2 т небезпечних речовин, а на одну особу - 95,7 кг. Проте, в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км були більшими у 7,9 раза, а на одну особу - у 3,6 раза, Дніпропетровській - відповідно у 4,1 та 3,0, Луганській - у 2,4 та 2,2, Івано-Франківській - у 2,2 та 1,7 раза. Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 км2 території було викинуто 39,8 т забруднюючих речовин, що перевищило середній показник по країні у 5,5 раза.

Серед регіонів найбільшого антропогенного навантаження від стаціонарних джерел викидів (понад 100 тис. т викидів забруднюючих речовин) зазнає атмосфера Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької, Івано-Франківської, Харківської, Львівської та Київської областей, при чому, у переважній більшості з них з суттєвим збільшенням показників порівняно з початком 2000-х років.



Серед населених пунктів країни найбільшого антропогенного навантаження від стаціонарних джерел викидів (понад 100 тис. т викидів забруднюючих речовин) зазнала атмосфера 14 міст (у 2000 році - 9) з максимальними показниками у містах Маріуполь (382,4 тис. т) та Кривий Ріг (358,6 тис. т.) (табл. 3.12).
Таблиця 3.12 – Динаміка обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря в окремих містах України*




п/п

Назва населеного пункту

Викиди забруднюючих речовин, тис. т

роки

2000

2005

2007

2008

2009

2010

2011



Бурштин

118,9

176,5

246,1

218,3

191,2

146,8

198,7



Дебальцеве

108,6

95,5

101,9

114,9

119,2

112,8

127,0



Дніпропетровськ

97,3

128,8

122,8

120,3

105,6

110,0

110,0



Дніпродзержинськ

105,0

126,1

120,7

110,3

110,8

108,5

124,7



Запоріжжя

135,5

153,9

147,5

130,4

94,3

109,6

117,0



Зеленодольськ

79,4

108,6

142,6

146,0

133,6

173,4

205,3



Енергодар

80,8

98,4

75,5

80,6

79,2

100,3

104,9



Комсомольське

95,2

104,4

98,8

115,5

95,1

108,1

126,2



Кривий Ріг

443,4

523,9

608,5

449,4

321,6

395,0

358,6



Курахове

117,2

103,4

160,2

162,8

121,9

123,9

166,2



Луганськ

144,2

118,8

150,6

175,8

150,4

160,7

142,6



Маріуполь

340,4

425,7

421,1

359,3

283,9

364,3

382,4



Новий Світ

121,8

123,7

108,6

98,1

104,8

109,9

105,4



Харцизьк

88,4

68,9

91,4

73,3

73,0

75,4

103,1
Примітка. *Складено за даними [24, 138].
У 2011 році кількість підприємств, що мали викиди забруднюючих речовин в атмосферу, становила 8696 одиниць. Враховуючи тенденцію збільшення викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел забруднення в умовах зниження їх кількості, спостерігається значне підвищення середнього рівня викидів забруднюючих речовин у розрахунку на 1 підприємство: з 282 т у 2000 році до 503 т у 2011 році.

Основними забруднювачами повітря країни є підприємства - виробники електроенергії, газу та води, підприємства переробної та добувної промисловості. Так, підприємствами з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води (3,4 % від кількості підприємств, які здійснюють викиди) здійснюється 41 % викидів забруднюючих речовин в атмосферу. У середньому одне підприємство цієї галузі викинуло в атмосферне повітря 2939 т за 2011 рік, що перевищило середній викид у розрахунку на 1 підприємство в Україні майже в 5,8 раза.

Серед підприємств переробної промисловості на металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів припадає 25 % загального обсягу забруднення. У середньому одне підприємство цієї галузі викинуло у 2011 році 3614 т, що перевищило середній викид у розрахунку на одне підприємство в Україні у 7,2 раза.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферу підприємствами добувної промисловості складають п’яту частину всіх викидів від стаціонарних джерел забруднення.

За даними МОЗ України, у 2011 році у міських поселеннях 5,6 % проб (19138 із 342707) атмосферного повітря містять забруднюючі речовини у концентраціях, що перевищують гранично допустимі показники (проти 6,7% у 2010 році), у сільських поселеннях – 1,6 % (проти 1,9 % у 2010 році).

Слід зазначити, що у зв’язку з постійним збільшенням кількості одиниць автотранспорту відбувається значне зростання внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного повітря великих міст України.

За даними спостережень Держгідромету, перевищення середньодобових гранично допустимих концентрацій (ГДКс.д.) за середньорічними концентраціями спостерігалось: з формальдегіду у 38 містах, діоксиду азоту – у 30, завислих речовин – у 23, фенолу – у 12, оксиду вуглецю – у 11, бенз(а)пірену – у 8, фтористого водню – у 6, аміаку – у 5, оксиду азоту – у 2, сажі – в одному місті. За середнім вмістом забруднюючих домішок (за індексом забруднення атмосфери - ІЗА) найбільший рівень забруднення атмосферного повітря спостерігався у Маріуполі, Ужгороді Горлівці, Одесі, Рівне, Слов’янську, Запоріжжі, Макіївці, Донецьку, Лисичанську, Дніпродзержинську, Армянську, Красноперекопську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Рубіжному, Краматорську, Луганську, Дзержинську, Єнакієве, Сєверодонецьку, Миколаєві, Луцьку, Ялті.

Забруднення атмосферного повітря має негативний вплив на здоров’я людини – з ним, за даними органів охорони здоров’я, пов’язується 40% захворювань населення. У структурі факторів, що формують ризик здоров’ю, за даними досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів, питома вага забруднення повітряного середовища складає понад 60 відсотків.

Саме на цьому робиться наголос у Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року, відзначаючи, що упродовж останніх років у промислово розвинутих містах країни в атмосферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 є канцерогенами, груп нітрозамінів (нітрозодиметилам і нітрозодіетиламін) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів. Загалом канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4-13,7 випадку онкологічних захворювань на 1 тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику [103].

Проведений аналіз статистичних показників забруднення атмосферного повітря показав тенденцію посилення негативного тиску на атмосферу в останні роки, про що свідчить збільшення загальних обсягів та кількості випадків перевищення встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, незважаючи на значні кроки щодо захисту атмосферного повітря, які здійснюються в країні.

Головними причинами, що обумовлюють незадовільний, а найчастіше і небезпечний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах України є:



  • недотримання підприємствами технологічного режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання;

  • невиконання у встановлені терміни заходів із зниження обсягів викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів;

  • низькі темпи впровадження новітніх технологій очищення викидів, зокрема відсутність ефективного очищення викидів підприємств від газоподібних домішок;

  • використання у виробництві технологій, які не відповідають сучасним екологічним вимогам, наявність значної частини морально застарілого і фізично зношеного устаткування;

  • недостатні темпи розвитку та впровадження високотехнологічних природоощадливих технологій та устаткування;

  • недостатня економічна зацікавленість суб’єктів господарювання в ефективній природоохоронній діяльності;

  • значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема тих, що вичерпали строк придатності тощо.


Заходи з охорони атмосферного повітря

Охорона атмосферного повітря являє собою систему заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів.

Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів та здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо [104].

Фінансування заходів з охорони атмосферного повітря здійснюються, в основному, за рахунок власних коштів підприємств, а також фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів, інвестицій, коштів програм допомоги Європейського Союзу Україні та з інших джерел.

Державних цільових програм з охорони атмосферного повітря в країни до цих пір не розроблено, хоча ще у 2001 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2000 року №1291 мав бути розроблений проект Державної програми зменшення обсягів викидів важких металів в атмосферне повітря [99].

На цей час заходи з охорони атмосферного повітря включені до Державної цільової екологічної Програми розвитку Криму («Екологічно безпечний Крим») на 2011-2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 539. У 2011 році у рамках виконання цієї програми за завданням 1 «Зменшення обсягу викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел» фактично профінансовано заходів на суму 334,0 млн грн., що становить 152 % від обсягу, передбаченого програмою.

У 2012 році розроблено проект Концепції Державної цільової програми обмеження викидів деяких забруднюючих речовин в атмосферу з великих спалювальних установок електроенергетичного сектору (ТЕС, ТЕЦ) України.

На регіональному та місцевому рівні обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування ряду великих промислових міст з початку 2000-х років розроблено та реалізується низка цільових екологічних програм покращення якості атмосферного повітря та комплексних програм з охорони довкілля, до складу яких входить розділ з охорони атмосферного повітря.

З метою зменшення забруднення атмосферного повітря суб’єкти господарювання у 2011 році здійснили 458 природоохоронних заходів (в 2010 році – 486), на які було витрачено 918,0 млн грн. (у 2010 році - 587,4 млн грн.) Упровадження зазначених природоохоронних заходів сприяло зменшенню надходжень небезпечних речовин у повітряний басейн на 55,7 тис. т., що на 30 % менше показника 2010 року (79,4 тис. т.)

В цілому у 2011 році за даними статистичної звітності зафіксовано суттєве збільшення обсягу капітальних інвестиції та поточних витрат з охорони атмосферного повітря і клімату (в 1,6 раза порівняно з 2010 роком) та показника введення в дію установок для уловлювання та знешкодження забруднюючих речовин з відхідних газів, потужність яких склала 2213 тис. м3 газу за годину (табл. 3.13).


Таблиця 3.13 – Основні економічні показники у сфері охорони атмосферного повітря у 2000-2011 роках*


Показник

Роки

2000

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Капітальні інвестиції та поточні витрати з охорони атмосферного повітря і клімату, млн грн.

453,9

1420,0

1589,3

2521,2

2826,3

2308,9

2454,7

4010,8

Введення в дію установок для уловлювання та знешкодження забруднюючих речовин з відхідних газів, тис. м3 газу за годину

916

670

2740

1910

-

184

500

2213

Примітка. *Складено за даними: [128, 138].
За період 2000-2011 років капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону атмосферного повітря і проблеми зміни клімату зросли до 4010,8 млн грн., тобто, порівняно з даним показником у 2000 році, який складав 453,9 млн грн., зафіксовано зростання у 8,8 раза (табл. 3.13). Також, спостерігалась стала тенденція до збільшення частки капітальних інвестицій на охорону атмосферного повітря і клімату у структурі природоохоронних інвестицій (з 17,0% у 2000 році, 30,6 – у 2005 році до 39,3 % у 2011 році) та у загальній структурі всіх витрат охорону навколишнього природного середовища (з 14,1% у 2000 році, 20,0 – у 2005 році до 21,7 % у 2011 році) [128, 138].

Однак недостатнє фінансування заходів зі скорочення викидів в атмосферне повітря на державному та місцевому рівні не сприяло вирішенню основних екологічних проблем та обумовлюють незадовільний стан атмосферного повітря ряду областей та населених пунктів та країни в цілому.


Заходи з охорони озонового шару

В Україні майже в усіх галузях народного господарства використовуються озоноруйнівні речовини (ОРР). Проте власне виробництво ОРР в Україні відсутнє, їх до країни імпортують. Експорт ОРР вже зараз заборонено до багатьох країн, а в найближчі роки - у будь-які країни світу. Таким чином, утримання зовнішніх ринків збуту для продукції вітчизняних виробників повністю залежить від їх можливості своєчасно провести модернізацію існуючого виробництва та переходу на озонобезпечні технології.

Забезпечення та реалізацію державної політики щодо збереження озонового шару, в тому числі з виконання вимог Монреальського протоколу та міжнародних зобов’язань за ним, в Україні здійснює Мінприроди.

Основними напрямками діяльності у цьому напрямку є:



  • приведення національного законодавства у відповідність з вимогами Монреальського протоколу та законодавством Європейського Союзу у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами (хлорфторвуглеводні, галони, гідрохлорфторвуглеводні);

  • участь у регулюванні імпорту та експорту ОРР та продукції, що їх містить, шляхом надання погодження на ввезення та вивезення ОРР та продукції, що їх містить;

  • видача листів-роз’яснень, якщо продукція не містить озоноруйнівних речовин.

На виконання рішення Х/27 Десятої конференції Сторін Монреальського протоколу з 2002 року здійснюється державне регулювання ввезення і вивезення найбільш небезпечних з точки зору руйнування озонового шару нововироблених речовин згідно з додатками А і В до цього протоколу.

На виконання статті 7 Монреальського протоколу Україна щороку (до 30 вересня) надає Озоновому секретаріату узагальнений звіт (відомості) щодо експорту, імпорту озоноруйнівних речовин згідно з додатками А, В, С, Е до Монреальського протоколу.

З метою створення сприятливих правових, економічних, організаційних і технічних умов для припинення виробництва та використання ОРР постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 256 була затверджена «Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки» (далі – Програма).

Програму було розроблено на виконання вимог Монреальського протоколу, поправок до нього, ратифікованих відповідними Законами України та Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку. Програмою передбачалось припинення використання хлорфторвуглеводнів до 2014 року, галонів – до 2030 та припинення споживання гідрохлорфторвуглеводнів до 2030 року. Фінансування Програми здійснювалось недостатньо, в 2010-2011 роках у зв`язку з відсутністю фінансування завдання програми взагалі не виконувалися.

У 2011 році на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 № 223-р «Деякі питання оптимізації державних цільових програм» та постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 704 «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм» зазначену програму визнано такою, що втратила чинність.


Розвиток законодавства

Вирішуючи проблему охорони атмосферного повітря, Україна, як і інші держави світу, на законодавчому рівні передбачає заходи, спрямовані на обмеження і нейтралізацію шкідливих техногенних впливів на атмосферу.

Відносини в галузі охорони атмосферного повітря в Україні регулюються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» №2707-XII від 16 жовтня 1992 року (в редакції Закону України №2556-III від 21 червня 2001 року), Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІ та іншими нормативно-правовими актами.

Україна також є Стороною низки багатосторонніх міжнародно-правових угод, до яких, зокрема, належать: Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 13 листопада 1979 року та Протоколи до неї: про скорочення викидів сірки або їх транскордонних потоків принаймні на 30 відсотків (1986 року); про обмеження викидів окислів азоту або їх транскордонних потоків (1988 року); про обмеження викидів летких органічних сполук або їх транскордонних потоків (1991 року).

В 1985 році Україна підписала, а в 1986 році ратифікувала Віденську конвенцію про охорону озонового шару. На основі Віденської конвенції 20 вересня 1988 року Україна приєдналася до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, яким був визначений перелік регульованих речовин.

За період з початку 2000-х років на національному рівні на виконання рішень Конференції в Ріо-де-Жанейро та Саміту «Ріо+10» та для вирішення завдань охорони атмосферного повітря та озонового шару було прийнято низку нормативно-правових актів, серед яких, зокрема:



Закони України: «Про заборону ввезення і реалізації на території України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину» від 15 листопада 2001 року № 2786-Ш; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 24 жовтня 2002 року № 198-IV; «Про ратифікацію Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі» від 18 квітня 2007 року № 949-V;

Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню» (від 29 листопада 2001 р. №1598); «Про порядок здійснення державного обліку у галузі охорони атмосферного повітря» (від 13 грудня 2001 року №1655); «Про порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел» (від 28 грудня 2001 року №1780); «Про Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря» (від 13 березня 2002 року №299); «Про Порядок розроблення і затвердження нормативів граничнодопустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря» (від 13 березня 2002 року № 300); «Про затвердження Порядку погодження і видачі дозволів на провадження діяльності, пов`язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях» (від 13 березня 2002 року №301); «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – суб`єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи» (від 13 березня 2002 року № 302); «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря» (від 13 березня 2002 року №303); «Про затвердження Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи» (від 29 березня 2002 року №432); «Про посилення державного регулювання стосовно ввезення в Україну та вивезення з України озоноруйнівних речовин» (від 16 травня 2002 року №624); «Про схвалення Концепції реалізації державної політики щодо скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які призводять до підкислення, евтрофікації та утворення приземного озону» (розпорядження №610-р від 15 жовтня 2003 року); «Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підвищення якості атмосферного повітря» (від 6 березня 2007 року № 379);

Накази Мінприроди: «Про затвердження Порядку реєстрації установ, організацій та закладів, яким надається право на розробку документів, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності» (від 13 грудня 2001 року №465); «Про затвердження Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливих вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря» (від 10 травня 2002 року №177); «Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» (від 30 липня 2002 року №294); «Про затвердження Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» (16 серпня 2004 року №317); «Про затвердження Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців» (від 9 березня 2006 року №108); «Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» (від 27 червня 2006 року №309); «Про затвердження Технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт» (від 22 жовтня 2008 року №541); «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» ( від 10 грудня 2008 року №639); «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для суб’єктів господарювання з урахування технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» (від 17 вересня 2010 року №407); «Про затвердження Порядку видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить» (від 30 грудня 2010 року № 605); «Про затвердження Регламенту встановлення наявності або відсутності озоноруйнівних речовин у товарах, що плануються до ввезення або вивезення» (від 13.01.2012 № 8);

Накази МОЗ: «Про затвердження методичних рекомендацій «Оцінка ризику для здоров’я населення від забруднення атмосферного повітря» (від 13 квітня 2007 року №184).

Наведений перелік свідчить, що останні роки в країні створено досить широку законодавчу та нормативну базу для розвитку правової охорони атмосферного повітря, однак, яку з наступних причин не можна вважати оптимальною:



  • відсутність імплементації в національне законодавство норм міжнародних актів, стороною яких є Україна, наприклад, спрямованих на забезпечення зменшення викидів важких металів або стійких органічних забруднювачів. Невідповідність встановленого переліку європейським нормам, до якого не віднесені діоксини, фурани та низка інших небезпечних забруднювачів повітря;

  • відсильний до підзаконних нормативно-правових актів характер більшості законодавчих актів з охорони атмосферного повітря, що призводить до фактичної бездіяльності норм закону і відсовує на невизначений час їхню реалізацію;

  • зберігання відомчого підходу до формування нормативних актів, які регулюють лише окремі сторони діяльності з охорони атмосферного повітря, не забезпечуючи комплексного вирішення проблеми;

  • відсутність механізмів контролю та економічної відповідальності суб’єктів господарювання та фізичних осіб за планування та виконання конкретних заходів щодо збереження, поліпшення і відновлення стану атмосферного повітря;

  • законодавча неврегульованість питань використання атмосферного повітря [91].

Основні заходи з удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у цій сфері сформульовані Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки та спрямовані на підготовку та затвердження наступних законопроектів щодо:

  • ратифікації Протоколу про регістри викидів та перенесення забруднювачів до Орхуської конвенції;

  • порядку проведення спостережень (моніторингу) за станом навколишнього природного середовища та рівнем його забруднення суб’єктами господарювання, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, та інформування громадськості про результати таких спостережень;

  • нормативів вмісту сірки в мазуті та дизельному пальному та заборони їх використання за умови вмісту сірки вище, ніж установлені порогові значення;

  • екологічних норм для певних категорій колісних транспортних засобів, що вперше реєструються в Україні;

  • порогових значень летких органічних сполук для фарб і лаків з метою забезпечення належного маркування товарів щодо їх вмісту;

  • технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин та питомих викидів парникових газів для основного технологічного обладнання і технологічних процесів за видами економічної діяльності;

  • стимулювання збільшення обсягів виробництва і використання велосипедів, гібридних видів автомобільних транспортних засобів та електромобілів, зокрема шляхом запровадження диференційованого екологічного податку на транспортні засоби залежно від обсягів використання палива;

  • методик розрахунку викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від неорганізованих стаціонарних джерел, зокрема кількісних показників питомих викидів таких речовин та парникових газів внаслідок використання палива для побутових потреб населення;

  • цільових показників вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі на основі оцінки ризиків, зокрема для важких металів, неметанових летких органічних сполук, завислих часток пилу (діаметром менш як 10 мікрон) та стійких органічних забруднюючих речовин відповідно до вимог законодавства Європейського Союзу;

  • включення парникових газів до переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню;

  • відшкодування збитків, заподіяних внаслідок наднормативних викидів парникових газів;

  • методики оцінки ризику для навколишнього природного середовища та здоров’я людини, пов’язаного із забрудненням атмосферного повітря, водних об’єктів та ґрунтів [101].

Крім того, з метою адаптації законодавства України відповідно до Регламенту Європейського Парламенту та Ради ЄС від 29 червня 2000 року № 2037/2000/ЄС про речовини, які руйнують озоновий шар, передбачено розроблення та затвердження у 2012 році проекту Закону України «Про захист озонового шару».
Основні напрямки удосконалення державної політики

У сфері охорони атмосферного повітря державна політика була сформульована в Законі України «Про основні засади (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2012 року №2818-VI, яким передбачено здійснення таких заходів:



  • зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин:

1) стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня;

2) пересувними джерелами шляхом встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року - Євро-5;



  • визначення цільових показників вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі, зокрема для важких металів, неметанових летких органічних сполук, завислих часток пилу (діаметром менше 10 мікрон) та стійких органічних забруднюючих речовин з метою їх врахування при встановленні технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення;

  • оптимізація структури енергетичного сектору національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів відповідно до задекларованих Україною міжнародних зобов'язань в рамках Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату;

  • визначення до 2015 року основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом'якшення наслідків зміни клімату та запобігання антропогенному впливу на зміну клімату на період до 2030 року, в тому числі в рамках реалізації механізму Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату , проектів спільного впровадження та проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій;

  • приведення у відповідність екологічного законодавства України із положеннями джерел acquis communautaire в першу чергу необхідно здійснити за такими напрямами:

1) моніторинг і оцінка якості атмосферного повітря, зокрема щодо загальнопоширених забруднюючих речовин, зонування території України, планів поліпшення якості атмосферного повітря в зонах і агломераціях; регулювання зменшення вмісту сірки у пальному;

2) перегляд нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах під час виробництва певних категорій транспортних засобів в Україні [103].

Основні практичні природоохоронні заходи у цій сфері сформульовані Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки:


  • підготовка та реалізація на підприємствах, наслідком виробничої діяльності яких є найбільш шкідливі викиди в атмосферне повітря, пілотних проектів з моніторингу рівня викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та впровадження сучасних систем їх очищення;

  • сприяння розробленню та здійсненню заходів щодо зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на навколишнє природне середовище, врахування транспортної складової під час формування та реалізації містобудівної політики (шляхом будівництва транспортних розв’язок, реконструкції автомобільних доріг, створення автоматизованих систем управління транспортними потоками);

  • створення станції моніторингу і збирання даних в рамках виконання спільної програми спостереження та оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані у Європі (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані);

  • створення національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного перенесення забруднюючих речовин та парникових газів;

  • приведення методології інвентаризації джерел та обсягів викидів забруднюючих речовин у відповідність з вимогами спільної програми спостереження та оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані у Європі (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані) [101].




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка