Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка23/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
#537
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   51

3.2.2 Зміна клімату


Розвиток засад вирішення проблеми зміни клімату у світі

Ключовим інструментом вирішення глобальних проблем, пов'язаних зі зміною клімату, є Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН), що підтверджено як Порядком денним на XXI століття (1992), так і Йоганнесбурзьким планом виконання рішень (2002) [107, 157].

Мета цієї Конвенції, підписаної у червні 1992 року, полягає у стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі.

Усі Сторони Конвенції враховують свою спільну, але диференційовану відповідальність і свої конкретні національні і регіональні пріоритети, цілі і умови розвитку.



Основні зобов’язання за Конвенцією для сторін, що є розвиненими країнами і країнами з перехідною економікою (у тому числі, для України), полягають у:

  • проведенні національної політики і здійсненні заходів щодо запобігання зміні клімату шляхом обмеження і скорочення антропогенних викидів парникових газів і захисту та підвищення якості поглиначів і накопичувачів парникових газів;

  • здійсненні заходів щодо адекватної адаптації до зміни клімату;

  • щорічній розробці, публікації та наданні до секретаріату РКЗК ООН національних кадастрів антропогенних викидів і абсорбції поглиначами усіх парникових газів, що не регулюються Монреальським протоколом, використовуючи узгоджені міжнародні методології;

  • підготовці відповідно до визначених вимог національних повідомлень з питань зміни клімату та надання їх до секретаріату РКЗК ООН.

Зобов’язання за Конвенцією включають також: питання передачі технологій; сприяння науковим дослідженням; проведення систематичних спостережень за кліматичною системою; співпрацю у сфері освіти, підготовки кадрів і просвіти населення тощо [113].

Конвенція, сторонами якої є 193 держави та ЄС, носить практично універсальний характер і хоч не містить юридично обов’язкових зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів, та на її основі приймаються наступні міжнародні домовленості, які, серед інших, вміщують такі зобов’язання та встановлюють шляхи їх виконання. Таким документом став Кіотський протокол до РКЗК ООН 1997 року, який набув чинності 16 лютого 2005 року.

Кіотський протокол, сторонами якого є 190 держав та ЄС, визначив для промислово розвинених країн та країн з перехідною економікою обов'язкові для досягнення цілі в області скорочення обсягів викидів протягом першого періоду дії зобов'язань з 2008 по 2012 рік.



Виступаючи інструментом реалізації РКЗК ООН, він також передбачає можливість використання сторонами економічних механізмів виконання зобов’язань щодо викидів парникових газів, так званих гнучких механізмів Кіотського протоколу – спільного впровадження (стаття 6) та торгівлі квотами на викиди парникових газів (стаття 17) [40].

На даний час світова спільнота на конференціях сторін РКЗК ООН та Кіотського протоколу намагається дійти консенсусу щодо нової міжнародної угоди, яка б, серед інших, встановлювала кількісні зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів на період після 2012 року.



Зусилля країн у поточний момент спрямовані на пошук балансу між забезпеченням стійкого соціально-економічного розвитку, що пов’язаний переважно із зростанням споживання природних ресурсів та викопного органічного палива, з одного боку, і необхідністю запобігання подальшій зміні клімату, з іншого.

З досягнутих домовленостей слід відзначити рішення про:



  • необхідність скорочення викидів парникових газів, щоб утримати глобальне підвищення температури на рівні 2°С (Копенгаген, 2009; Канкун, 2010);

  • продовження терміну дії Кіотського протоколу до 2020 року, в тому числі, терміну дії зобов'язань за протоколом – до кінця 2017 року;

  • прийняття «дорожньої карти» нового юридично-зобов’язуючого документа, який планується ухвалити в 2015 році та ратифікувати до 2017 року (Дурбан, 2011).

Серед держав - лідерів світової економіки лише Європейський Союз найбільш послідовно та цілеспрямовано формулює спільну стратегію та бере на себе кількісні зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів на міжнародному рівні та, відповідно, впроваджує серед країн Євросоюзу необхідні нормативи і заходи на національному рівні.

Так, 1 квітня 2009 року ЄС затвердив нормативний документ (Whiter Paper) COM(2009)147 «Адаптація до зміни клімату: на шляху до європейської рамкової програми дій», який встановлює стратегію зменшення вразливості Євросоюзу до впливу змін клімату. Загальноєвропейська стратегія буде доповнювати програми і заходи, які розробляють і впроваджують країни-члени ЄС. 23 квітня 2009 року прийнято також Рішення Європейського парламенту і Ради №406/2009/ЕС щодо заходів країн - членів Європейського Співтовариства, направлених на скорочення викидів парникових газів з метою виконання їх зобов'язань до 2020 року. Показово, що розвинуті країн Європи на законодавчому рівні закріпили національні цілі зі скорочення викидів парникових газів більш суворі, ніж ті, що встановлені Кіотським протоколом.


Тенденції зміни клімату

Останнє століття як в світі, так і в Україні характеризується помітними кліматичними змінами, які проявляються і в зростанні середньорічної температури, і в підвищенні рівня морів, і в зростанні кількості надзвичайних природних явищ тощо.

Під час підготовки П’ятого Національного повідомлення України з питань зміни клімату (2009) [134], Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом (УкрНДГМІ) був проведений аналіз найбільш значущих змін клімату України за період з 1961 року.

При цьому зазначено, що у зв’язку з глобальними змінами клімату, які впливають на трансформацію регіонального клімату та окремі метеорологічні величини, середня місячна температура повітря в Україні за останні 18 років зазнала значних змін порівняно з періодом 1961 - 1990 років. Температура повітря стала вищою у більшості місяців і в цілому за рік, лише у вересні, листопаді та грудні вона набула дещо нижчих значень.

Упродовж 2005-2008 рр. середня річна температура повітря перевищила норму на 1,5°С., у більшості місяців середня температура повітря також перевищувала норму. Відбулися зміни екстремальної (максимальної та мінімальної) температури. Мінімальна температура зросла у переважній більшості місяців та у цілому за рік.

У віковому ході максимальної температури у зимові місяці, особливо у січні, визначилась тенденція до підвищення максимальної температури повітря. У літні місяці та за рік у цілому тенденція до змін максимальної температури за трендом незначуща, але в останні роки максимальна температура підвищується.

Тривалість періоду зі стійкою середньою добовою температурою повітря 5°С і вище (вегетаційний період холодостійких культур) весною і восени збільшилась до 5 днів майже на всій території, а в Криму тривалість цього періоду зменшилась у цих же межах за рахунок раннього переходу температури восени. Тривалість періоду зі стійкою середньою добовою температурою повітря 10°С і вище (вегетаційний період теплолюбних культур) збільшилась на 1-2 дні, внаслідок раннього весняного переходу температури через 10°С.

В Україні зазнали деяких змін також атмосферні опади (у південно-східній частині їх кількість збільшилась, а в південно-західній – зменшилась). У цілому за рік кількість опадів, що становить 600 мм, залишилась без змін, але в окремих регіонах можливі коливання кількості опадів в окремі сезони як у бік збільшення, так і зменшення. У зимовий сезон кількість опадів у цілому по країні зменшилась зі 140 до 100 мм, а восени дещо збільшилась (від 115 до 150 мм), весною і літом кількість опадів майже не змінилась. Зменшення кількості опадів у зимовий сезон позначилося на витратах води у річках.

Найнебезпечнішим проявом нестабільності клімату є стихійні метеорологічні явища (СМЯ). За останні роки внаслідок значних флуктуацій клімату їх кількість в Україні збільшилась і у багатьох випадках вони мають катастрофічний характер і завдають значних збитків економіці країни, навіть призводять до людських жертв. Особливості географічного положення України, синоптичних процесів та велика різноманітність кліматичних умов сприяють частому виникненню СМЯ і зумовлюють надзвичайну складність розподілу їх у просторі та часі. На території України за останнє двадцятиріччя зафіксовано 2252 випадків стихійних метеорологічних явищ. У середньому за рік відмічається 113 випадків різних явищ.

В Україні найпоширенішим стихійним метеорологічним явищем є дуже сильний дощ, що зумовлює катастрофічні зливи, селі, повені, затоплює значні території сільськогосподарських угідь, житлові та виробничі приміщення і навіть призводить до зміни ландшафту.

За розглянутий період відмічено 1067 випадків такого дощу або 47% від усієї кількості СМЯ, що спостерігались в Україні. У середньому щорічно реєструється 53 випадки дуже сильного дощу. Він є одним з основних стихійних метеорологічних явищ, які змінюють ландшафти, особливо в Українських Карпатах та Кримських горах. Відмічається тенденція до збільшення дуже сильного дощу (майже два випадки за рік).

У теплий період відбуваються активні конвекційні процеси, з якими пов’язана вітрова діяльність, тому серед СМЯ друге місце займає сильний вітер (14%) і явища, пов’язані з ним (шквал, смерч, пилова буря). У період з 1986 по 2005 рр. було зафіксовано 311 випадків сильного вітру. Сильний вітер має також широке розповсюдження, але він поступається більше ніж втричі поширенню сильного дощу.

Зміни сучасного клімату зумовлені зміною великомасштабної циркуляції атмосфери, а саме зміною положення центрів дії циркуляції атмосфери і нетиповим розподілом теплих повітряних мас у тропосфері, що є наслідком глобального потепління клімату [134].

За висновками Четвертої доповіді з оцінки Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (2007), Україна не входить до переліку найбільш вразливих до глобального потепління регіонів нашої планети.

Для оцінки можливих змін регіонального клімату України фахівцями УкрНДГМІ із застосуванням зарубіжних моделей загальної циркуляції атмосфери та океану (МЗЦАО) та вітчизняних баз даних спостережень з 1855 року був зроблений прогноз сезонних значень температур повітря та сум опадів до 2100 року.

В результаті встановлено, що очікується підвищення приземної температури повітря у всі сезони року із найбільшим зростанням температур у зимовий період. Такі зміни температури можуть призвести до згладжування річного ходу та зменшення його амплітуди. Прогностичні дані вказують на можливість зміни режиму випадання опадів за рахунок збільшення їх сум у зимовий та весняний періоди та зменшення у літній та осінній сезони [134].



Глобальна зміну клімату пов’язана із серйозними природними, економічними та соціально-політичними ризиками як для людства в цілому, так і для України зокрема. Так, переважна більшість експертів, що взяли участь у підготовці у 2009 році під егідою ООН «Огляду про сприйняття змін клімату в Україні», до природних ризиків, пов’язаних зі зміною клімату, віднесли наступне:

  • переміщення кліматичних зон, нестабільність погоди (велика амплітуда коливань температур протягом коротких періодів часу) і загальну зміну середовища життя живих організмів;

  • зменшення біорізноманіття;

  • погіршення здоров’я живих організмів, у тому числі, людини (зокрема, збільшення кількості онкологічних захворювань);

  • підвищення процесів мутагенезу у всіх істот, у першу чергу, в організмах бактерій, грибів, вірусів;

  • затоплення великих ділянок суходолу;

  • опустелювання;

  • нестачу питної води на певних територіях (в Україні це може торкнутися східних і південних регіонів);

  • збільшення кількості стихійних явищ (у т.ч. лісних пожеж, повеней, зсувів), негативних погодних явищ (ураганів, посух, тривалих злив тощо) [76].

Фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень та Національного агентства екологічних інвестицій України також вказувалось про зростання наступних ризиків в Україні:

  • Підвищення частоти й інтенсивності кліматичних аномалій і екстремальних явищ погоди. За оцінками українських експертів, останніми десятиріччями зросла кількість та інтенсивність стихійних явищ. У 1990-2009 роках відмічалися рідкісні метеорологічні явища, що раніше спостерігалися один раз на 50 або 100 років. За попереднім аналізом, повторюваність таких явищ збільшилася майже у 1,5-2 рази. Збільшилася кількість випадків граду та спостерігалось випадіння його в нехарактерні пори року. Також збільшилася кількість шквалів; зафіксовані виникнення смерчів на територіях, де їх раніше не фіксували, та у нехарактерні для них пори року. Простежується тенденція до постійного зростання частоти й інтенсивності аномальних коливань температури, снігопадів, злив, повеней, ураганних вітрів, несприятливого для господарської діяльності перерозподілу по сезонах річкового стоку тощо.

  • Посухи, що генетично властиві клімату України, стають усе частішими та інтенсивнішими: посухи, що охоплюють до 10-30 % території країни, трапляються один раз на 2-3 роки. За період 1989-2009 рр. повторюваність посух збільшилася майже вдвічі. Крім того, відмічається небезпечна тенденція поширення посух у регіони, які традиційно належали до зони достатнього зволоження – Полісся та північні райони Лісостепу. Втрати врожаю сільськогосподарських культур внаслідок посух можуть досягати 50% та більше. Найчастіше посухи відмічаються в районах з кращими землями, де зосереджено виробництво більшості товарного зерна. У поєднанні з іншими антропогенними чинниками збільшення числа посух у регіонах із природним дефіцитом опадів може призвести до опустелювання. З виключно економічних причин триває скорочення площі земель, що зрошуються. Така тенденція зберігається тривалий час.

  • Внаслідок пом’якшення зим наростатимуть явища, пов’язані з льодовою кіркою; у випадках, коли її розповсюдження співпадає із сильними морозами, осінньою або весняною посухою, урожай може знижуватися на 50-70%. У 2002-2003 рр. загинув урожай озимих культур на території України, за винятком західних областей. Катастрофічне поєднання несприятливих умов осені (перезволоження ґрунту), зими (глибока відлига з подальшим утворенням льодової кірки) та сильної ранньовесняної посухи призвели до загибелі урожаю озимини на 70% площ і катастрофічно низького урожаю ранніх зернових (яра пшениця, ярий ячмінь, овес, зернобобові).

  • Подальше розповсюдження нових видів хвороб сільськогосподарських рослин, шкідників (нашестя сарани, гусені, інших комах, нетипових для помірних широт) і бур’янів, поява яких пов'язана зі зміною клімату.

  • Можливе падіння рівня родючості ґрунтів, оскільки при потеплінні пришвидшене зростання рослин, при якому поглинається СО2, що ймовірно, не зможе компенсувати пришвидшене розкладання органічних речовин.

  • Загострення проблем із водозабезпеченням південних і південно-східних регіонів України, які вже зараз потерпають від посухи у періоди літньої межені і де населення найменш забезпечене питною водою належної якості.

  • Підвищення рівня захворюваності і смертності населення внаслідок зміни температурного режиму, появи нових видів захворювань. Найбільший вплив теплового стресу спостерігатиметься у містах, де потерпатимуть найбільш уразливі верстви населення (літні люди, діти, люди, які страждають кардіологічними хворобами та ін.). Мігруватимуть на північ кордони проживання розповсюдників захворювань, характерних для більш теплого і вологого клімату.

  • Підвищення рівня Чорного й Азовського морів, що, в свою чергу, посилить процеси розмиву берегів, затоплення, підтоплення. Масштаби прояву цих процесів залежатимуть від інтенсивності та висоти підвищення рівня.

  • Зменшення продуктивності лісів. Умови, що визначають зональні типи лісової рослинності, змістяться в сторону більш сухих і теплих типів. В Україні може з’явитись не існуюча сьогодні зона помірно теплого сухого лісу, характерна для центральних штатів США. У степовій зоні формуватимуться умови, характерні для степу Іспанії, а у степовій частині Криму умови трансформуються до субтропічних. Зона помірного теплого сухого лісу займе територію сьогоднішньої лісостепової зони і частково лісову зону (Полісся). При цьому почастішають інвазії шкідників і грибних епіфітотій. Продуктивність деревостанів у лісовій зоні зменшиться приблизно на 0,5 м3/га, а в лісостеповій та степовій зонах зменшення продуктивності деревостанів буде більшим.

  • Незворотні зміни в екосистемах, що призведуть до вкрай негативних наслідків для біорізноманіття.

Все це звичайно впливає на функціонування складного господарського комплексу України, її соціально-економічний розвиток та необхідність розроблення і впровадження відповідних заходів з адаптації до зміни клімату в усіх галузях виробництва та сферах життя [110].
Оцінка антропогенних викидів та абсорбції парникових газів

Оцінка антропогенних викидів та абсорбції парникових газів здійснюється за даними Національного кадастру антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів.

Кадастр за 1990-2009 роки був розроблений Українським науково-дослідним гідрометеорологічним інститутом із залученням провідних українських фахівців, а також профільних міністерств, центральних та місцевих органів влади, представників професійних асоціацій. Він включає детальну та повну інформацію за всі роки від базового до поточного, оцінка викидів проводилась за такими парниковими газами (далі – ПГ) прямої дії: діоксид вуглецю, закис азоту, гідрофторвуглеці, перфторвуглеці та гексафторид сірки, а також ПГ опосередкованої дії: оксид вуглецю, оксиди азоту, неметанові леткі органічні сполуки та діоксид сірки. Викиди перерахованих ПГ оцінювались відповідно до методик Міжнародної групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), що запроваджені відповідними рішеннями конференції сторін РКЗК ООН, в наступних секторах: енергетика; промислові процеси; використання розчинників та інших продуктів; сільське господарство; землекористування, зміни в землекористуванні та лісове господарство (далі – ЗЗЗЛГ); відходи.

За результатами проведеної національної інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів в Україні за 1990-2009 рр., сукупні викиди ПГ у 2009 році склали 370,5 млн т СО2-екв. (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), що складає 39,8 % від рівня базового 1990 року – 931,4 млн т (табл. 3.14).


Таблиця 3.14 – Тенденції сукупних викидів парникових газів прямої дії по секторах, млн т СО2-екв [62]


Сектори

Роки

1990

1995

2000

2005

2006

2007

2008

2009

Зміни в 2009 році порівняно з базовим 1990 роком, %

Енергетика

688,3

361,0

270,8

294,9

304,7

295,9

290,4

255,7

-62,8

Промислові процеси

131,1

61,7

76,9

86,6

92,9

100,2

91,0

71,3

-45,6

Використання розчинників та інших продуктів

0,4

0,4

0,4

0,3

0,3

0,3

0,3

0,3

-11,5

Сільське господарство

103,3

66,1

36,9

33,6

34,1

32,9

35,1

33,4

-67,7

ЗЗЗЛГ (чисте поглинання)

-69,9

-48,3

-48,8

-36,2

-39,1

-51,0

-17,2

-19,2

-72,5

Відходи

8,4

8,5

8,7

9,3

9,4

9,5

9,6

9,7

15,6

Всього (з урахуванням чистого поглинання в ЗЗЗЛГ)

861,5

449,4

344,8

388,4

402,3

387,9

409,2

351,2

-59,2

Всього (без урахування чистого поглинання в ЗЗЗЛГ)

931,4

497,7

393,6

424,6

441,4

438,8

426,4

370,5

-60,2

Найбільшу частину сукупних викидів ПГ в Україні складає сектор «Енергетика». У 2009 році викиди в цьому секторі склали 258,7 млн т СО2-екв., що становить 69 % від загальних викидів ПГ (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизились на 62,3 % в порівнянні з 1990 роком та на 12 % в порівнянні з 2008 роком. Однією з найголовніших причин цього є зниження використання енергоресурсів, у зв’язку зі зниженням промислового виробництва внаслідок світової фінансової кризи.

Наступним за величиною викидів ПГ є сектор «Промислові процеси». У 2009 році сукупні викиди ПГ в зазначеному секторі склали 71,3 млн т СО2-екв., або 19 % від загальних викидів ПГ (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизилися в порівнянні з 1990 роком на 45,6% та на 22% в порівнянні з 2008 роком. Головною причиною зниження викидів в даному секторі є триваюча рецесія промисловості, яка пов’язана, в першу чергу з фінансовою кризою, початок якої випав на другу половину 2008 року, яка продовжувалась протягом всього 2009 року.

В секторі «Використання розчинників та інших продуктів» мали місце викиди лише одного ПГ прямої дії – закису азоту. У 2009 році викиди в цьому секторі склали приблизно 0,3 млн т СО2-екв., або 0,1% від сукупних викидів ПГ (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизилась приблизно на 11,5% в порівнянні з 1990 роком. Значення викидів ПГ в цьому секторі протягом 2008-2009 років практично не змінилось.

Викиди ПГ в секторі «Сільське господарство» в 2009 році склали 33,9 млн т СО2-екв., що становить 9,1 % від сукупних викидів ПГ (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизились приблизно на 67,5 % в порівнянні з 1990 роком та на 5 % у порівнянні з 2008 роком. Причиною скорочення викидів ПГ за звітний період, передусім, стало зменшення поголів’я худоби в сільськогосподарських підприємствах, кількості внесених в ґрунт добрив, оброблюваних площ сільськогосподарських культур та ін.

Сектор ЗЗЗЛГ враховує, як викиди так і поглинання діоксиду вуглецю. В цьому секторі відбуваються викиди діоксиду вуглецю, метану та в незначній кількості закису азоту. За результатами інвентаризації в секторі ЗЗЗЛГ має місце чисте поглинання діоксиду вуглецю. Чисте поглинання діоксиду вуглецю в секторі змінювалося на всьому часовому проміжку 1990-2009 років в рамках 5-16 % від сукупних щорічних викидів ПГ розрахованих без врахування ЗЗЗЛГ. Чисте поглинання в 2009 році склало 24,9 млн т СО2-екв., і зменшилося в порівнянні з базовим 1990 роком на 64,5 %, а по відношенню до 2008 року чисте поглинання в 2009 році збільшилось на 13,3 %. Такі значення поглинань викликані збільшенням запасів вуглецю при лісорозведенні та лісовідновленні, більш збалансованим управлінням лісовими господарствами.

В секторі «Відходи», в 2009 році, сукупні викиди ПГ склали 2,6% від загальних викидів ПГ. Основним джерелом викидів метану є звалища твердих побутових відходів та викиди закису азоту від стічних вод, що в першу чергу пов’язано з життєдіяльністю людини. У 2009 році викиди в цьому секторі склали 9,7 млн т СО2-екв., і збільшились в порівнянні з базовим 1990 роком приблизно на 15,6 %, а в порівнянні з 2008 роком зросли на 1 %. Така тенденція спостерігається у зв’язку зі збільшенням накопичення твердих побутових відходів на звалищах, недостатнього впровадження сучасних технологій їх сортування і переробки [62].

Тенденція зростання викидів парникових газів мала тенденцію також у 2010-2011 роках. Зокрема, за результатами проведеної інвентаризації та згідно з попередніми даними, наведеними у Національному кадастрі антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів в Україні за 1990-2010 рр., надісланому до Секретаріату РКЗК ООН у квітні 2012 року, сумарні викиди парникових газів в Україні в звітний 2010 рік становили 383,2 млн т СО2-екв, що на 17,9 млн т СО2-екв (або 5%) більше у порівнянні із попереднім 2009 роком. Зростання викидів у 2010 відбулося в основному на фоні зростання виробництва електроенергії тепловими електростанціями, чавуну, сталі та аміаку. Найбільша частка викидів парникових газів у 2010 році припадає на двоокис вуглецю – 75%. Викиди метану становили 17%, а закису азоту – 8%.

У Національному кадастрі за 1990-2011 роки можна очікувати подальше зростання сумарних викидів парникових газів за останній звітний рік, оскільки за даними Держстату, українські підприємства збільшили обсяг забруднюючих викидів в атмосферу на 5,9% до 4,4 млн т. (порівняно з 2010 роком аналогічні дані становили, відповідно, 4,8% та 4,1 млн т.). Крім цих речовин, від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу надійшло 202,2 млн т діоксиду вуглецю, який становить значну частину загального обсягу викидів СО2-екв, що на 37,1 млн т, або на 22,5% перевищило показник 2010 року [138].

Таким чином, викиди парникових газів в Україні знизились до 41,1% від рівня базового 1990 року, причиною чого слугував катастрофічний занепад економіки країни у цей період. Однак, з 2000 року викиди парникових газів почали знову зростати разом із зростанням економічної активності і зараз обсяг викидів на душу населення складає 8,37 т СО2-екв на рік (для порівняння: щорічні викиди на душу населення в США складають біля 20 т, у Німеччині – 10 т, а у Росії – 12 т). На сьогодні, серед найбільших світових емітентів викидів парникових газів Україна посідає 19 місце.



Заходи у сфері скорочення антропогенних викидів парникових газів та адаптації до зміни клімату

Україна як Сторона Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, має впроваджувати національну політику та здійснювати систему заходів, спрямованих на стабілізацію концентрації парникових газів з метою уникнення небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. При цьому, Україні були встановлені наступні кількісні зобов’язаннящорічно протягом періоду 2008-2012 років не перевищувати обсяг викидів парникових газів 1990 (базового) року.



Україна офіційно отримала статус країни, що відповідає вимогам статей 6 і 17 Кіотського протоколу, і має право реалізовувати проекти спільного впровадження на своїй території та здійснювати торгівлю квотами на викиди парникових газів.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, на який покладено функцію формування державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання вимог РКЗК ООН та Кіотського протоколу до неї є Мінприроди. Реалізацію державної політики у зазначеній сфері у межах своєї компетенції забезпечує Мінприроди та Держекоінвестагентство, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України (відповідно до положень, затверджених Указами Президента України від 13 квітня 2011 року №452 та №455).

Напрями діяльності у цій сфері визначені Національним планом заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до РКЗК ООН, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України №346-р від 18 серпня 2005 року зі змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №272-р, а саме:


  • створення та забезпечення функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та абсорбції поглиначами парникових газів, в тому числі, забезпечення подання Секретаріатові РКЗК ООН відповідних звітних матеріалів;

  • впровадження схеми цільових екологічних (зелених) інвестицій;

  • застосування механізму спільного впровадження;

  • формування системи заходів у сфері адаптації до зміни клімату.


Забезпечення функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та абсорбції поглиначами парникових газів

Національним органом, який забезпечує функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та абсорбції поглиначами парникових газів визначено Державне агентство екологічних інвестицій України (Держекоінвестагентство), до 2011 року – Нацекоінвестагентство.

Основним завданням функціонування цієї системи є підготовка та подання до Секретаріату РКЗК ООН Національного кадастру антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів (далі – Національний кадастр). Станом на кінець 2012 року Україна підготувала 8 Національних кадастрів за 1990-2003, 1990-2004, 1990-2005, 1990-2006, 1990-2007, 1990-2008, 1990-2009 та 1990-2010 роки.

За результатами розгляду Національного кадастру за 1990-2008 роки, поданого у 2010 році, що здійснювався міжнародною експертною групою, Секретаріат РКЗК ООН у своєму звіті висловив низку принципових зауважень до України щодо підготовки зазначеного документу. Зокрема, це стосувалося відсутності енергетичного балансу країни, відсутності даних про викиди цілого ряду секторів промисловості, проблем з обліком викидів парникових газів у сільському та лісовому господарствах. Загальні зауваження стосувалися щодо прозорості, точності та повноти даних, їх взаємної відповідності. На основі зазначеного був зроблений загальний висновок про недостатню здатність національної системи оцінки викидів парникових газів забезпечити якісну підготовку Національного кадастру за 1990-2008 роки, як результат, з 12 жовтня 2011 року участь України в міжнародній торгівлі викидами була тимчасово призупинена через порушення правил звітності згідно з Кіотським протоколом.

Виправлення недоліків та підготовка на більш якісному рівні Національного кадастру за 1990-2009 роки, якому у жовтні 2011 року міжнародні експерти дали позитивну оцінку і який пройшов розгляд без зауважень, дозволило Україні вже в січні 2012 року після оприлюднення звіту Секретаріату РКЗК ООН подати заявку на відновлення статусу відповідності вимогам Кіотського протоколу.

Держекоінвестагентство також забезпечує функціонування Національного електронного реєстру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів (далі – Реєстру) і його взаємодію з міжнародним журналом трансакцій, а також оприлюднення інформації Реєстру відповідно до вимог РКЗК ООН. Реєстр фіксує зміни у правах власності (продаж / передача) на визначені кількості та одиниці скорочення викидів. Наявність сертифікованого реєстру є обов’язковою умовою участі країни у торгівлі квотами на викиди парникових газів. Національний реєстр України пройшов відповідні міжнародні тестування та одержав високі оцінки експертів Секретаріату ООН, що перевіряли його роботу. Налагоджено взаємодію з міжнародним журналом трансакцій, згідно технічних та організаційних вимог якого відбуваються планові технічні роботи та тестування, результати якого надходять до міжнародного журналу трансакцій згідно із встановленими термінами та обсягами. Наприклад, за 2011 рік виконано 141 трансакцію з передачі одиниць (частин) установленої кількості та одиниць скорочення викидів до реєстрів інших країн.

Відповідно до вимог статті 12 РКЗК ООН Україна готує національні повідомлення про зміну клімату (даліНаціональне повідомлення), термін подання яких затверджується рішенням Конференції Сторін.

Перше Національне повідомлення було підготовлено у 1999 році, Друге – у 2006 році, Третє, Четверте і П'яте Національне повідомлення Мінприроди разом з Нацекоінвестагентством підготували та направили до Секретаріату РКЗК у 2009 році [134].

У підсумковому звіті (жовтень 2011 року) групи міжнародних експертів (ERT), які здійснювали детальний розгляд зазначеного документа, відзначено, що він відповідає керівним принципам з підготовки національних повідомлень, а також констатується, що в порівнянні з попереднім повідомленням значно покращилася загальна структура документа та в ньому представлено набагато більше інформації, що суттєво прискорило процес перевірки. ERT визнає поліпшення звітності з боку України і також констатує, що викиди в Україні значно нижче мети, яка була поставлена в рамках Кіотського протоколу, політика і заходи, пов'язані з боротьбою зі зміною клімату, здебільшого мають бути спрямовані на досягнення цілей економічної ефективності з урахуванням розвитку сфери енергетики та підвищення її безпеки. Величезний потенціал для покращення у сфері енергоефективності, відповідно до рекомендацій експертів, лежить в секторі відновлюваної енергетики (за винятком великих гідроелектростанцій), і він поки не вичерпаний.
Впровадження схеми цільових екологічних (зелених) інвестицій

Продаж Україною вуглецевих одиниць у рамках механізму міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів реалізується за так званою схемою цільових екологічних (зелених) інвестицій. Вона передбачає, що одержані кошти повинні бути інвестовані в реальні проекти, які дозволять скоротити викиди, або у суміжні сфери (розвиток інфраструктури для екологічних проектів, моніторинг, наукові дослідження у цій галузі тощо).

Всього станом на 01.01.2012 схвалено 987 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у 23 регіонах України, на загальну суму 3,7 млрд. грн., очікувані щорічні скорочення викидів парникових газів 247 тис. т. СО2-екв.

З них – 933 проекти з теплосанації об'єктів соціальної сфери (утеплення фасадів та дахів, заміна вікон та дверей) на суму 2 млрд. грн., 46 проектів із заміни котлів з переходом на альтернативні види палива в закладах освіти та охорони здоров’я на загальну суму 86,5 млн грн., а також проекти:



  • будівництва очисних споруд з очищення шахтних вод шахти ім. П.Л. Бойкова (96,5 млн грн.), м. Свердловськ Луганської області;

  • комплексної модернізації вагонів Київського метрополітену (985 млн грн.);

  • реконструкції котельні кварталу 165 з впровадженням теплових насосів, м. Дзержинськ Донецької області (62 млн грн.);

  • 3 проекти реконструкції існуючих систем теплопостачання з використанням енергозберігаючого технологічного обладнання для Центра медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим» (73 млн грн.) Міністерства оборони України, АР Крим, смт. Партеніт;

  • проект зі збору та утилізації метану на полігоні твердих побутових відходів, м. Чернівці (15 млн грн.);

  • проект з технічного переоснащення рухомого складу існуючих патрульних автомобілів Міністерства внутрішніх справ України автомобілями з гібридною силовою установкою (406,5 млн грн.).

Реалізація перших проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій з капітального ремонту будівель соціальної сфери у АР Крим (139 проектів) розпочалася на початку 2011 року.
Застосування механізму спільного впровадження

Кіотський Протокол (стаття 6) заснував також механізм спільного впровадження, який передбачає реалізацію проектів, спрямованих на зменшення викидів та абсорбцію поглиначами парникових газів розвиненими країнами в будь-якому секторі економіки, та передачу в установленому порядку іншій країні або отримання від неї одиниць скорочення викидів та одиниць абсорбції, отриманих у результаті реалізації цих проектів.

З основних результатів діяльності України з впровадження механізм спільного впровадження протягом 2004-2011 років, слід відзначити наступне:


  • отримали листи-підтримки 257 проектів спільного впровадження (далі – ПСВ) із запланованим об’ємом скорочення викидів парникових газів протягом 2008-2012 років 282 млн тонн СО2-екв.;

  • отримали листи-схвалення 115 ПСВ (із 257 ПСВ, що мають листи-підтримки) із запланованим об’ємом скорочення викидів парникових газів протягом 2008-2012 років 171 млн тонн СО2-екв.;

  • затверджено Держекоінвестагентством 69 ПСВ за національною процедурою (Шлях 1) (із них 61 ПСВ вже підтвердили досягнуті скорочення викидів парникових газів);

  • затверджено Наглядовим комітетом спільного впровадження (НКСВ) 20 ПСВ за міжнародною процедурою (Шлях 2) (із них 11 ПСВ вже підтвердили досягнуті скорочення викидів парникових газів);

  • генерують скорочення викидів парникових газів 72 ПСВ, за підсумками їх верифікації введено в обіг та передано Держекоінвестагентством 92 448 716 вуглецевих одиниць (із них 29 591 679 ОУК та 62 857 037 ОСВ);

  • одиниці скорочення викидів парникових газів, які були введені в обіг за підсумками верифікації українських ПСВ, складають 53 % світового ринку ОСВ (станом на 01 грудня 2011 року);

  • сума інвестицій, отримана українськими підприємствами від іноземних інвесторів за введені в обіг та передані ОУК та ОСВ, оцінюється у 600 млн євро.

За попереднім прогнозом, враховуючи поточний статус ПСВ, у 2012 році може бути згенеровано біля 73 млн вуглецевих одиниць.

Як свідчать дані з динаміки підготовки та реалізації ПСВ протягом 2004-2011 років, наведені у таблиці 3.15, в Україні спостерігається стала тенденція до зростання кількісних та якісних показників проектної діяльності за механізмом спільного впровадження.


Таблиця 3.15 – Динаміка підготовки та реалізації проектів спільного впровадження в Україні


Рік

Кількість виданих листів підтримки

Кількість виданих листів схвалення

Кількість затверджених ПСВ

Кількість введених в обіг вуглецевих одиниць

Шлях 1

Шлях 2

ОУК

ОСВ

2004

14

0

0

0

0

0

2005

1

0

0

0

0

0

2006

30

5

0

0

0

0

2007

33

7

0

0

0

0

2008

34

9

5

2

2 586 512

0

2009

45

10

4

4

2 155 683

3 238 322

2010

41

31

16

9

4 319 207

11 286 616

2011

59

53

44

5

20 530 277

48 332 099

Всього

257

115

69

20

29 591 679

62 857 037

Примітки: 1) ОУК – одиниця установленої кількості (1 ОУК = 1 тонна СО2-екв.). В цих одиницях передаються скорочення викидів парникових газів, що були досягнуті за проектами спільного впровадження до 01 січня 2008 року (до початку першого періоду дії Кіотського протоколу).

2) ОСВ – одиниця скорочення викидів (1 ОСВ = 1 тонна СО2-екв.). В цих одиницях передаються скорочення викидів парникових газів, що досягаються за проектами спільного впровадження з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року (перший період дії Кіотського протоколу).
Україна є лідером серед країн, що приймають участь у механізмі спільного впровадження, а саме, займає першу позицію за кількістю затверджених та зареєстрованих ПСВ за міжнародною процедурою (Шлях 2), за загальною кількістю затверджених та зареєстрованих ПСВ та за кількістю введених в обіг ОСВ. За кількістю затверджених та зареєстрованих ПСВ за національною процедурою (Шлях 1) займає другу позицію, поступаючись лише Чехії, яка впроваджує дрібномасштабні ПСВ, об’єднані у 7 однотипних пакетів.

Серед областей, в яких реалізуються ПСВ, що генерують скорочення викидів, лідирують Донецька (19), Луганська (11), Запорізька (7), Дніпропетровська та Одеська (по 6) області, на які припадає біля 70 % від загальної кількості проектів.

Серед видів діяльності найбільш повно представлені напрями: підвищення енергоефективності в машинобудуванні та металургійній промисловості (15), реконструкція систем тепло- та водопостачання (13), утилізація шахтного метану (9) та зменшення витоків метану в системах газопостачання (7), модернізація систем розподільчих електромереж та освітлення (7) тощо.

Для України існує необхідність подальшого вдосконалення національних процедур шляхом розвитку відповідної нормативно-правової бази. У 2012 році планується запровадити нові види проектної діяльності за механізмом спільного впровадження, а саме: програми діяльності спільного впровадження, дрібномасштабні проекти спільного впровадження та їх пакети. Це дозволить “охопити” та розповсюдити механізм спільного впровадження на інші сектори економіки України, які вкрай потребують залучення іноземних інвестицій.




Заходи у сфері адаптації до зміни клімату

Невід’ємним елементом стратегії сталого соціально-економічного розвитку держави має бути адаптація до зміни клімату. Відповідно до термінології Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, під адаптацією до зміни клімату слід розуміти «пристосовування природних або антропогенних систем до фактичного або очікуваного впливу клімату або його наслідків, що дозволяє зменшити шкоду або використовувати сприятливі можливості».

В Україні ступінь розроблення та реалізації заходів щодо адаптації до зміни клімату є недостатнім і серед бар’єрів, що стримують їх впровадження виділяють наступне:

  • недостатній рівень знань про наслідки зміни клімату для секторів економіки, населення та екосистем;

  • недостатня правова та інституційна база для запровадження заходів щодо адаптації;

  • відсутність затвердженого на державному рівні плану дій щодо адаптації до зміни клімату. Відсутня й законодавча та нормативно-правова база щодо обов’язкового включення заходів з адаптації у нові державні програми розвитку секторів економіки та коригування діючих програм;

  • відсутність цільової комплексної програми наукових досліджень впливу зміни клімату на сектори економіки й населення;

  • відсутність правового механізму інтеграції заходів щодо адаптації по секторах економіки, що перешкоджає визначенню пріоритетів для країни та її регіонів у контексті адаптації до зміни клімату;

  • відсутність правового механізму інтеграції заходів щодо адаптації до зміни клімату на регіональному рівні і, як наслідок, недостатнє залучення регіональних органів влади до розробки та впровадження відповідних програм та заходів;

  • недостатня обізнаність з питань адаптації до зміни клімату політиків і урядовців усіх рівнів, підприємців, пересічних громадян.

Вирішення зазначених проблем має здійснюватись шляхом виконання національного плану заходів з адаптації до зміни клімату, розроблення якого з визначенням джерел їх фінансування та підготовку рекомендацій щодо розроблення відповідних планів заходів для місцевих органів виконавчої влади було передбачено Національним планом заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до РКЗК ООН у редакції відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №272-р. Крім того, було заплановано розроблення і затвердження регіональних та галузевих планів заходів з адаптації до зміни клімату.

Нагальна необхідність та невідкладність надання державної підтримки діяльності у сфері адаптації до зміни клімату також зумовила обговорення цього питання на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, що відбулося 17 листопада 2010 року. За результатами засідання і відповідно до Указу Президента України від 10 грудня 2010 року №1119 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році» Кабінету Міністрів України було доручено у тримісячний строк розробити та затвердити Національний план адаптації до змін клімату (далі – Національний план) із зазначенням джерел фінансування заходів.

На виконання зазначеного завдання Держекоінвестагентство забезпечило у 2011 році розроблення проекту Національного плану адаптації до зміни клімату на 2011-2013 роки, мета якого полягала у створенні правових, економічних, організаційних і технічних умов для підвищення здатності до адаптації населення, галузей економіки, екосистем, зменшення вразливості до зміни клімату, зменшення ризиків від стихійних лих та екстремальних явищ погоди, збільшення кількості та інтенсивності яких пов’язане з глобальним потеплінням; отримання вигод від позитивних наслідків зміни клімату.
Розвиток законодавства

Чинне законодавство України з питань, пов’язаних зі зміною клімату, складається з міжнародних нормативно-правових актів і національного законодавства. Україна є стороною-учасницею РКЗК ООН (підписано у 1992 році і ратифіковано 29 жовтня 1996 року) та Кіотського протоколу до неї (підписано у 1997 році та ратифіковано Законом України від 4 лютого 2004 року № 1430-IV).

Підписання, ратифікація та імплементація наведених угод у національне законодавство є свідченням про занепокоєність нашої країни щодо глобальних проблем зміни клімату та першим внеском на шляху у їх вирішенні. Зокрема, у статті 16 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» зазначається , що підприємства, установи і організації відповідно до міжнародних угод зобов’язані скорочувати викиди діоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату.

Активний процес формування законодавчої бази з питань запобігання антропогенним змінам клімату в Україні розпочався з моменту ратифікації Кіотського протоколу в 2004 році та набуття його чинності в 2005 році. Він був спрямований на забезпечення виконання зобов’язань за РКЗК ООН та Кіотським протоколом та складався, головним чином, з підзаконних актів, серед яких найбільш вагомі наступні:



  • Укази Президента України: «Про координатора заходів щодо виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» (від 12 вересня 2005 року №1239/2005); «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року «Про стан та проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» (від 20.07.2007 №658/2007); «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році» (від 10 грудня 2010 року №1119); «Про Положення про Державне агентство екологічних інвестицій України» (від 13.04.2011 №455/2011);

  • Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Національного плану заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату» (розпорядження від 18.08.2005 №346-р, у редакції розпорядження від 5.03.2009 №272-р); «Про затвердження Порядку розгляду, схвалення та реалізації проектів, спрямованих на зменшення обсягу антропогенних викидів або збільшення абсорбції парникових газів згідно з Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (від 22.02.2006 №206); «Про порядок координації заходів щодо виконання зобов'язань України за Рамковою конвенцією Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату та Кіотським протоколом до зазначеної Конвенції» (від 10.04.2006 №468); «Про затвердження Порядку функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом про речовини, що руйнують озоновий шар» (від 21.04.2006 №554); «Про утворення Національного агентства екологічних інвестицій України» (від 04.04.2007 №612); «Про затвердження Положення про Національне агентство екологічних інвестицій України» (від 30.07.2007 № 977); «Про затвердження Порядку розгляду, схвалення та реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у період дії зобов’язань сторонами Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» (від 22.02.2008 №221); «Про забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї» (від 17.04.2008 №392); «Про формування і ведення Національного електронного реєстру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів» (від 28.05.2008 №504); «Про затвердження плану заходів щодо підготовки і реалізації у закладах освіти та охорони здоров'я проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій, що спрямовані на зменшення обсягу викидів парникових газів» (від 16.09.2009 №1036); «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів» (від 23.03.2011 № 348); «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансування заходів з виконання міжнародних зобов’язань України за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї» (від 09.06.2011 № 621); «Про утворення «Національного центру обліку викидів парникових газів» (розпорядження від 07.11.2011 № 1194-р); «Про затвердження Порядку проведення конкурсу із закупівлі товарів, робіт і послуг у рамках реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та заходів, пов’язаних з реалізацією таких проектів і виконанням зобов’язань сторін Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату за кошти, отримані від продажу частин встановленої кількості викидів парникових газів, та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (від 16.07.2012 № 672)

  • Накази Мінприроди: «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки та подання на розгляд проектів спільного впровадження юридичними особами» (від 1.06.2006 №273; «Про затвердження Вимог до документів, у яких обґрунтовуються обсяги антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, для отримання листа-підтримки власником джерела викидів, на якому планується реалізація проекту спільного впровадження» (від 17.07.2006 № 341); «Про затвердження Вимог до підготовки проектів спільного впровадження» (від 17.07.2006 № 342);

  • Накази Держекоінвестагенства: «Про затвердження Вимог до документів, у яких обґрунтовуються обсяги антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, для отримання листа-підтримки власником джерела викидів, на якому планується реалізація проекту спільного впровадження» (від 25.06.2008 №32); «Про затвердження Вимог до підготовки проектів спільного впровадження» (від 25.06.2008 №33); «Про затвердження Порядку проведення національної інвентаризації антропогенних викидів із джерел та поглинання поглиначами парникових газів» (від 24.10.2008 №58); «Про затвердження Інструкції про реалізацію проектів спільного впровадження за національною процедурою» (від 18.12.2008 №79); «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел» (від 05.10.2009 № 73); «Про затвердження Методики оцінки викидів парникових газів при санації будівлі» (від 22.09.2010 № 136); «Про затвердження Методики розрахунку питомих викидів двоокису вуглецю при виробництві електричної енергії на теплових електростанціях та при її споживанні» (від 21.03.2011 №39);

  • Наказ Держкомстату «Про затвердження Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів» (від 13.11.2008 № 452).

Крім того, в останні роки Україною укладено велику кількість двохсторонніх угод та меморандумів з іншими країнами або організаціями про сприяння проектам відповідно до механізму спільного впровадження Кіотського протоколу та у сфері міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів за схемою цільових екологічних (зелених) інвестицій.

Національне законодавство є одним з найважливіших елементів державної екологічної політики у цій сфері, однак наявна законодавча та нормативно-правова база потребує значного удосконалення, оскільки їй притаманні наступні недоліки:



  • відсутність законодавчо встановлених основних засад державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на клімат, визначення державних пріоритетів та добровільних кількісних зобов’язань України зі зменшення викидів парникових газів;

  • відсутність базового законодавчого акту з питань запобігання антропогенним змінам клімату та ефективного використання економічних механізмів Кіотського протоколу до РКЗК ООН, не зважаючи на те, що у Верховній Раді України на розгляді знаходились проекти Законів України «Про енергоефективність» (дата реєстрації 23.07.2009), «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів» (дата реєстрації 23.09.2010), «Про регулювання у сфері енергозбереження» (дата реєстрації 07.10.2010) . Останній з них був прийнятий за основу постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2622-VI, однак з того часу втратив актуальність з огляду прийняття Податкового кодексу України та інших вітчизняних законодавчих актів, а також прийняття рішень Сторін РКЗК ООН;

  • відсутність нормативно-правових актів щодо порядку організації та проведення моніторингу антропогенних викидів парникових газів;

  • відсутність нормативно-правових актів про створення та ведення банку даних щодо екологічно безпечних технологій, обміну інформацією з питань використання технологій між Україною та сторонами РКООНЗК і методів зменшення обсягу антропогенних викидів та збільшення абсорбції парникових газів;

  • необхідність удосконалення порядку видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та порядку ведення державного обліку об'єктів, що здійснюють викиди в атмосферне повітря, з урахуванням обсягу антропогенних викидів парникових газів;

  • відсутність нормативно-правових актів, які б регулювали питання створення та функціонування системи торгівлі викидами.


Основні напрямки удосконалення державної політики

Ключовою проблемою сьогодення у сфері зміни клімату є відсутність в Україні цілеспрямованої державної політики зі зниження викидів парникових газів. Задекларована мета та офіційна позиція щодо стабілізації до 2020 року викидів парникових газів на рівні, нижчому на 20 % за рівень 1990 року, в умовах досягнутого показника у 2010 році нижчого майже на 59 % означає їхнє фактичне зростання на перспективу і дискредитацію ідей та цілей міжнародних угод щодо зменшення антропогенного навантаження на кліматичну систему.

Основна увага в Україні приділяється реалізації гнучких механізмів Кіотського протоколу – проектів спільного впровадження та міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів, та намаганню перенести ці механізми в існуючому вигляді на другий період дії протоколу.

В той же час економіка країни продовжує залишатися однією з найбільш енергозатратних економік світу, рівень викидів парникових газів на одиницю ВВП в декілька разів перевищує рівень розвинутих країн, зусилля зі скорочення викидів парникових газів в енергетиці, розвитку енергозбереження та підвищення енергоефективності галузей економіки мінімально відповідають потребам тощо.

Вирішення цих проблем лежить у площині реалізації кардинальних та послідовних кроків з формування активної державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін.

Першочергові завдання визначені «Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики на період до 2020 року», «Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки», іншими міжнародними та вітчизняними документами, з урахуванням пропозицій наукових та громадських організацій, зокрема:



  • формування та визначення основних засад державної політики, в тому числі, розроблення базового законопроекту з питань викидів парникових газів, у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на клімат та адаптацію до його змін;

  • виконання зобов’язань, закріплених Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату, Кіотським протоколом до неї та іншими міжнародними документами, в тому числі, щодо скорочення обсягу викидів парникових газів відповідно до встановлених для України розмірів;

  • оптимізація структури енергетичного сектору національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків;

  • розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом'якшення наслідків зміни клімату та запобігання антропогенному впливу на зміну клімату на період до 2030 року, в тому числі в рамках реалізації механізмів Кіотського протоколу та пост-кіотських домовленостей;

  • розроблення проекту Національної кліматичної доктрини та подання її на затвердження актом Президента України;

  • розроблення проекту Стратегії низьковуглецевого розвитку економіки України;

  • забезпечення проведення науково-практичних досліджень щодо вразливості екологічних та соціально-економічних систем до зміни клімату;

  • створення цілісної системи законодавства з питань регулювання викидів парникових газів та інших дій, спрямованих на попередження впливу зміни клімату, та адаптацію до його змін, гармонізованого з нормами міжнародного права, в тому числі щодо:

1) забезпечення функціонування системи державного обліку, моніторингу, звітності та проведення перевірок достовірності даних стосовно антропогенних викидів парникових газів,

2) створення національної системи обігу та торгівлі вуглецевими одиницями відповідно до законодавства та їх адаптації до вимог екологічного законодавства Європейського Союзу;

3) удосконалення порядку видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

4) розроблення та затвердження національних стандартів щодо регулювання обсягів викидів парникових газів шляхом гармонізації з міжнародними стандартами (ISO);



  • створення, постійне оновлення та функціонування банку даних найкращих доступних технологій, методів управління, що застосовуються для зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів та національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального, транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів;

  • забезпечення ефективного впровадження гнучких механізмів, встановлених Кіотським протоколом, в тому числі, удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, яка регулює питання реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та здійснення заходів, пов’язаних з реалізацією таких проектів і виконанням зобов’язань сторін Кіотського протоколу;

  • забезпечення ефективного використання коштів державного бюджету, спрямованих на реалізацію заходів з виконання положень РКЗК ООН та Кіотського протоколу до неї;

  • забезпечення дієвого контролю за ефективною реалізацією планових проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій, фінансування яких передбачено за рахунок коштів, отриманих від продажу одиниць (частин) установленої кількості викидів парникових газів та виконанням договірних зобов’язань за ними [91, 101, 103, 118].




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка