Л. Г. Руденко 2012 року

3.2.3 Захист водних об’єктів

В даний час широко визнається той факт, що комплексний підхід до використання ресурсів прісної води створює найкращі можливості для досягнення балансу між потребами різних сторін і можливостями їх задоволення і формування системи, що дозволяє здійснювати ефективну оперативну діяльність.

Даному питанню була присвячена глава 18 Порядку денного на XXI століття «Збереження якості ресурсів прісної води і постачання нею: застосування комплексних підходів до освоєння водних ресурсів, ведення водного господарства та водокористування».

Загальною метою дій було визначено забезпечення адекватного постачання водою хорошої якості всього населення нашої планети, при цьому зберігаючи гідрологічні, біологічні і хімічні функції екосистем, коректуючи діяльність людини з урахуванням можливостей природи і борючись з пов'язаними з водою захворюваннями.

Встановлюється, що комплексний і взаємопов'язаний характер прісноводних систем вимагає цілісного підходу до управління водними ресурсами (що припускає господарську діяльність у межах водозбірного басейну) на основі збалансованого врахування потреб населення і навколишнього середовища.

Серед встановлених цілей Порядку денного на XXI століття слід відзначити наступні:

• 
  впровадження динамічного, погодженого, послідовного і багатосекторального підходу до експлуатації водних ресурсів, включаючи визначення і охорону потенційних джерел постачання прісною водою, що передбачає комплексний облік технологічних, соціально-економічних, екологічних та медичних факторів;
  
• 
  планування сталого і раціонального використання, охорони, заощадження та експлуатації водних ресурсів з урахуванням потреб і пріоритетів громад в рамках політики економічного розвитку країни;
  
• 
  збереження цілісності екосистем завдяки веденню господарської діяльності на основі принципу, що передбачає охорону водних екосистем, включаючи живі ресурси, і їх ефективний захист від будь-яких видів деградації в межах водозбірного басейну;
  
• 
  охорона здоров'я населення, що передбачає не тільки постачання питної води, яка не містить патогенних мікроорганізмів, але й боротьбу з переносниками інфекції у водному середовищі [107].
  

На Всесвітньому саміті на вищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 році були прийняті додаткові цілі, включені до Плану виконання рішень: прагнути до розвитку систем комплексного управління водними ресурсами та розроблення до 2005 року планів ефективного водокористування; та скоротити до 2015 року наполовину частку населення, яка не має доступу до базових засобів санітарії.

У грудні 2003 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 2005-2015 роки Міжнародним десятиріччям дій «Вода для життя», основним завданням якого є підтримка зусиль з метою виконання прийнятих на міжнародному рівні зобов'язань з питань водних ресурсів до 2015 року.

Беручи до уваги зобов'язання міжнародного співтовариства з повного досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття, Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію від 28 липня 2010 року, якою визнає право людини на водні ресурси та санітарію, що має суттєво важливе значення для повноцінного життя і повного здійснення всіх прав людини. У прийнятій резолюції також міститься заклик до держав і міжнародних організацій виділяти фінансові ресурси і передавати країнам, що розвиваються, технології з метою активізації зусиль щодо забезпечення всіх безпечною, чистою і доступною, в тому числі за ціною, питною водою та послугами в області санітарії.

Україна належить до держав, мало забезпечених водними ресурсами. За багаторічними спостереженнями, потенційні ресурси річкових вод України становлять 209,8 км³, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України і можуть розглядатися як власний фонд держави, решта - надходить з Російської Федерації, Республіки Білорусь та Румунії.

Сумарна величина стоку річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,7 км³, а у маловодний рік - 55,9 км³. Безпосередньо на території України формується 52,4 км³ поверхневого стоку у середній за водністю рік та 29,7 км³ - у маловодний рік (95 % забезпеченості). До того ж нерівномірний за територією розподіл водних ресурсів України у просторі та мінливість у часі ще більше ускладнює проблему.

Рівень забезпечення водними ресурсами України (табл. 3.16) є значно нижчим за світовий та європейський. Показник забезпеченості водними ресурсами в розрахунку на одну особу в Україні майже в 7 разів менший за світовий, в 30 разів менший показника забезпеченості в Російській Федерації. За величиною внутрішніх запасів прісної води в розрахунку на душу населення з країн Європи тільки Молдова має показники нижчі, ніж в Україні.

Ресурсний потенціал підземних вод на території України складає майже 22,5 куб. км в рік. Загальна кількість розвіданих запасів підземних вод, доступних для використовування – близько 5,7 куб. км в рік при фактичному їхньому відборі 2,5 куб. км в рік.

З огляду на різні природно-кліматичні умови регіонів України, проблему їх водозабезпечення розв’язують за рахунок міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів з використанням унікальних водогосподарських систем – Північно-Кримського та Каховського магістральних каналів, каналів Дніпро-Донбас та Дніпро-Інгулець, міжобласних, міжрайонних і міжгосподарських водорегулюючих та водотранспортуючих систем, якими щороку подається близько 3 км³ води.

Більша частина зарегульованого стоку в Україні припадає на дніпровський каскад водосховищ – загальним об’ємом 43,8 км³ і корисним – 18,5 км³. Потенційний об'єм води, який можна використати із каскаду Дніпровських водосховищ (у т.ч. перекидати у маловодні регіони) становить 17 км³ на рік, або 49 % річкового стоку розрахункового маловодного року. Однак фактичний обсяг забору значно менший. Найбільше води із русла Дніпра було забрано для різних потреб і передачі її в басейни інших річок у 1989 і 1990 роках - близько 16 км³. В останні роки обсяги забору води із русла Дніпра (каскаду водосховищ) зменшилися до 6,5 км³. За рахунок водних ресурсів Дніпра значно підвищена водозабезпеченість у Криму (у 3 рази), в Херсонській (у 5,5 рази), Кіровоградській (у 2,5 рази), Дніпропетровській (у 3 рази) областях.

За результатами узагальнення даних державного обліку водокористування у 2011 році у поверхневі водні об'єкти скинуто понад 7,7 км³ стічних вод, у тому числі забруднених – 1,6 км³ (21 %), нормативно-очищених - 1,8 км³ (23 %) та нормативно-чистих без очищення - 4,3 км³ (56 %). Порівняно з 2000 роком обсяг загального водовідведення зменшився на 2,8 км³ або на 26,7 %.

Основними причинами забруднення поверхневих вод є скид забруднених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь, а також ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

У територіальному розрізі найбільше забруднених стічних вод скидається у Донецькій області – 554 млн м³, що складає 36 % від із загального обсягу скидів в області, Дніпропетровській – 471 (відповідно – 39 %), Луганській – 87 (відповідно – 29 %) та Одеській – 117 млн м³ (відповідно – 41 %). У зазначених областях скидається близько 76 % від усіх забруднених стічних вод.

У галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є промислові підприємства (910 млн м³), серед них найбільшими – підприємства чорної металургії (518 млн м³) та вугільної промисловості (295 млн м³). Підприємства житлово-комунальної галузі скинули 596 млн м³, підприємства сільського господарства – 84 млн м³ забруднених стічних вод.

У басейновому розрізі об'єми скидів забруднених стічних вод розподіляються у такому порядку: у басейні Дніпра - 659 млн м³, Сіверського Дінця – 162, Дністра – 37, Західного Бугу – 45, Дунаю – 45, Південного Бугу – 13 млн м³.

Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується. Так, у 2011 році разом із стічними водами до поверхневих водних об'єктів надійшло 42,4 тис. т завислих речовин, 403,4 т нафтопродуктів, 801,2 тис. т сульфатів, 637,6 тис. т хлоридів, 9,1 тис. т азоту амонійного, 57,9 тис. т нітратів, 2,2 тис. т нітритів, 271,4 т СПАР, 735,7 т заліза, 7,5 тис. т фосфатів тощо.

Сумарна потужність очисних споруд в Україні за період 2000-2011 років зменшилась з 8,0 до 7,7 км³ в рік, при цьому обсяги нормативно-очищених стічних вод складали, відповідно, 2,1 та 1,8 км³. Рівень забезпечення населення централізованим водовідведенням у всіх регіонах держави значно нижчий, ніж рівень забезпечення водопостачанням, зокрема 12 міст і 345 селищ міського типу, 95 відсотків сільських населених пунктів не оснащені централізованими системами каналізації, а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно – у водойми щодоби скидається понад 12 тис. куб. метрів неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

За даними моніторингу якості води поверхневих водних об’єктів у 2011 році, який здійснюється установами Держгідромету, водні об’єкти України, як і у попередні роки, забруднені переважно сполуками важких металів, сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сульфатами. Найбільш забрудненими були річки басейну Дніпра, Приазов’я, Сіверського Донця, Західного Бугу, де відмічалась більша кількість випадків високого забруднення.

Отримані дані про стан гідробіоценозів свідчать, що за середніми значеннями індексу сапробності на всіх водних об’єктах, як і в попередні роки, спостерігалось помірне забруднення води – Ш клас якості вод. Але окремі спостереження досить часто свідчили про значно вищий рівень забруднення. Наприклад, порівняно з минулим роком кількість випадків, коли визначався ІІІ-ІV та гірший клас якості вод, збільшилось у два рази.

Дані спостережень Держводагентства свідчать, що якість води основних джерел централізованого водопостачання на 70 % не можна визнати задовільною. Найбільший відсоток проб з перевищеннями нормативів за показниками, що характеризують вміст органічних забруднень, а саме ХСК, БСК, був встановлений у пунктах спостережень, розташованих у басейнах річок Дунаю (до 84 %) та Сіверського Дінця (до 83 %), найменший - у басейні Дністра (до 12 %).

Дані Держсанепідслужби України, свідчить про те, що в країні має місце тенденція до зберігання незадовільного екологічного стану водойм І та ІІ категорії як за санітарно-хімічними, так і за санітарно-мікробіологічними показниками.

Питома вага досліджених проб води з водойм І категорії, які не відповідали санітарним нормам, у 2011 році за санітарно-хімічними показниками становила 16,0 %, за санітарно-бактеріологічними показниками – 14,0 % (зазначені показники у 2002 році становили, відповідно – 21,3 та 18,9 %).

Таким чином, незважаючи на суттєве скорочення обсягів використання водних ресурсів внаслідок зменшення рівня промислового виробництва порівняно з початком 90-х років, антропогенне навантаження на водні об’єкти країни залишається надмірним, чинниками якого є:

• 
  значні обсяги скидання неочищених та недостатньо очищених стічних вод у загальному водовідведенні та недостатність обсягів нормативно – очищених вод (при цьому якість яких не завжди відповідає встановленим нормативам ГДС), що призводить до виснаження потенціалу водних ресурсів;
  
• 
  стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів унаслідок невпорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
  

• 
  
  Каталог: docs -> activity-ecopolit
  docs -> Соціологія – наука про суспільство
  docs -> Міністерство охорони навколишнього
  docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
  activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
  activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ
  
  
  
  Скачати 9.93 Mb.
  
  Поділіться з Вашими друзьями: