Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка24/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   51

3.2.3 Захист водних об’єктів


Охорона водних ресурсів

Розвиток засад сталого водокористування у світі

В даний час широко визнається той факт, що комплексний підхід до використання ресурсів прісної води створює найкращі можливості для досягнення балансу між потребами різних сторін і можливостями їх задоволення і формування системи, що дозволяє здійснювати ефективну оперативну діяльність.

Даному питанню була присвячена глава 18 Порядку денного на XXI століття «Збереження якості ресурсів прісної води і постачання нею: застосування комплексних підходів до освоєння водних ресурсів, ведення водного господарства та водокористування».

Загальною метою дій було визначено забезпечення адекватного постачання водою хорошої якості всього населення нашої планети, при цьому зберігаючи гідрологічні, біологічні і хімічні функції екосистем, коректуючи діяльність людини з урахуванням можливостей природи і борючись з пов'язаними з водою захворюваннями.

Встановлюється, що комплексний і взаємопов'язаний характер прісноводних систем вимагає цілісного підходу до управління водними ресурсами (що припускає господарську діяльність у межах водозбірного басейну) на основі збалансованого врахування потреб населення і навколишнього середовища.

Серед встановлених цілей Порядку денного на XXI століття слід відзначити наступні:



  • впровадження динамічного, погодженого, послідовного і багатосекторального підходу до експлуатації водних ресурсів, включаючи визначення і охорону потенційних джерел постачання прісною водою, що передбачає комплексний облік технологічних, соціально-економічних, екологічних та медичних факторів;

  • планування сталого і раціонального використання, охорони, заощадження та експлуатації водних ресурсів з урахуванням потреб і пріоритетів громад в рамках політики економічного розвитку країни;

  • збереження цілісності екосистем завдяки веденню господарської діяльності на основі принципу, що передбачає охорону водних екосистем, включаючи живі ресурси, і їх ефективний захист від будь-яких видів деградації в межах водозбірного басейну;

  • охорона здоров'я населення, що передбачає не тільки постачання питної води, яка не містить патогенних мікроорганізмів, але й боротьбу з переносниками інфекції у водному середовищі [107].

У 2000 році була прийнята Декларація тисячоліття, яка покладає на уряди всіх країн світу відповідальність за здійснення чіткої програми дій по боротьбі з погіршенням стану навколишнього середовища. У сфері водних ресурсів глави держав зобов'язалися до 2015 року вдвічі скоротити частку населення земної кулі, яка не має доступу до безпечної питної води, і припинити нераціональну експлуатацію водних ресурсів [18].

На Всесвітньому саміті на вищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 році були прийняті додаткові цілі, включені до Плану виконання рішень: прагнути до розвитку систем комплексного управління водними ресурсами та розроблення до 2005 року планів ефективного водокористування; та скоротити до 2015 року наполовину частку населення, яка не має доступу до базових засобів санітарії.

У грудні 2003 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 2005-2015 роки Міжнародним десятиріччям дій «Вода для життя», основним завданням якого є підтримка зусиль з метою виконання прийнятих на міжнародному рівні зобов'язань з питань водних ресурсів до 2015 року.

Беручи до уваги зобов'язання міжнародного співтовариства з повного досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття, Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію від 28 липня 2010 року, якою визнає право людини на водні ресурси та санітарію, що має суттєво важливе значення для повноцінного життя і повного здійснення всіх прав людини. У прийнятій резолюції також міститься заклик до держав і міжнародних організацій виділяти фінансові ресурси і передавати країнам, що розвиваються, технології з метою активізації зусиль щодо забезпечення всіх безпечною, чистою і доступною, в тому числі за ціною, питною водою та послугами в області санітарії.



Сучасний стан водних ресурсів

Україна належить до держав, мало забезпечених водними ресурсами. За багаторічними спостереженнями, потенційні ресурси річкових вод України становлять 209,8 км3, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України і можуть розглядатися як власний фонд держави, решта - надходить з Російської Федерації, Республіки Білорусь та Румунії.

Сумарна величина стоку річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,7 км3, а у маловодний рік - 55,9 км3. Безпосередньо на території України формується 52,4 км3 поверхневого стоку у середній за водністю рік та 29,7 км3 - у маловодний рік (95 % забезпеченості). До того ж нерівномірний за територією розподіл водних ресурсів України у просторі та мінливість у часі ще більше ускладнює проблему.

Рівень забезпечення водними ресурсами України (табл. 3.16) є значно нижчим за світовий та європейський. Показник забезпеченості водними ресурсами в розрахунку на одну особу в Україні майже в 7 разів менший за світовий, в 30 разів менший показника забезпеченості в Російській Федерації. За величиною внутрішніх запасів прісної води в розрахунку на душу населення з країн Європи тільки Молдова має показники нижчі, ніж в Україні.


Таблиця 3.16 – Водозабезпеченість України (на 01.01.2011 р.) [64]





Забезпеченість річковим стоком, тис. м3


в середній за водністю рік

в маловодний рік

(95 % забезпеченості)

на 1 кв. км


на 1 людину


на 1 кв. км


на 1 людину


місцевий

сумарний

ний

місцевий

сумарний

місцевий

сумарний

місцевий

сумарний

Україна

86,8

144,3

1,14

1,9

49,2

92,6

0,65

1,22

Ресурсний потенціал підземних вод на території України складає майже 22,5 куб. км в рік. Загальна кількість розвіданих запасів підземних вод, доступних для використовування – близько 5,7 куб. км в рік при фактичному їхньому відборі 2,5 куб. км в рік.

З огляду на різні природно-кліматичні умови регіонів України, проблему їх водозабезпечення розв’язують за рахунок міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів з використанням унікальних водогосподарських систем – Північно-Кримського та Каховського магістральних каналів, каналів Дніпро-Донбас та Дніпро-Інгулець, міжобласних, міжрайонних і міжгосподарських водорегулюючих та водотранспортуючих систем, якими щороку подається близько 3 км3 води.

Більша частина зарегульованого стоку в Україні припадає на дніпровський каскад водосховищ – загальним об’ємом 43,8 км3 і корисним – 18,5 км3. Потенційний об'єм води, який можна використати із каскаду Дніпровських водосховищ (у т.ч. перекидати у маловодні регіони) становить 17 км3 на рік, або 49 % річкового стоку розрахункового маловодного року. Однак фактичний обсяг забору значно менший. Найбільше води із русла Дніпра було забрано для різних потреб і передачі її в басейни інших річок у 1989 і 1990 роках - близько 16 км3. В останні роки обсяги забору води із русла Дніпра (каскаду водосховищ) зменшилися до 6,5 км3. За рахунок водних ресурсів Дніпра значно підвищена водозабезпеченість у Криму (у 3 рази), в Херсонській (у 5,5 рази), Кіровоградській (у 2,5 рази), Дніпропетровській (у 3 рази) областях.



Сучасна щорічна потреба населення та галузей економіки у водних ресурсах складає близько 15 млрд. м3.

У 2011 році з природних джерел було забрано 14651 млн м3 води (прісної - 13694 млн м3), з них 1961 млн м3 - з підземних водних джерел, у тому числі 747,1 млн м3 шахтно-кар'єрних вод. Порівняно з 2000 роком загальний забір зменшився на 3651 млн м3 (або на 20 %) за рахунок зменшення обсягів використання води на господарсько-питні потреби та сільськогосподарське водопостачання (табл. 3.17).
Таблиця 3.17 – Динаміка забору, використання та відведення води з поверхневих і підземних джерел України за 1990-2011 роки, млн м3 *


Показники

1990

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Забрано води з природних водних об'єктів - всього

35615

18282

17577

16299

15039

14694

15083

15327

16352

15729

14478

14846

14651

у тому числі з підземних водних джерел (вкл. шахтно-рудничні)

5200

2987

2750

2673

2560

2509

2449

2408

2315

2175

2007

2023

1961

Використано свіжої води ( включаючи морську )

у тому числі на



30201

12991

12168

11589

11034

9973

10188

10245

10995

10265

9513

9817

10086

виробничі потреби

16247

6957

7033

6632

6068

5685

5706

5783

6162

5970

5149

5511




побутово-питні

потреби


4647

3311

3041

2870

2724

2527

2409

2298

2192

2103

1956

1917




зрошення

6959

1699

1158

1159

1270

890

1186

1181

1625

1224

1411

1377




сільськогосподарські потреби та ставково-рибне господарство

2102

912













843

937

971

928

958

970




Втрати води при транспортуванні

2590

2477

2328

2331

2460

2145

2327

2325

2437

2255

2285

2158

2236

Загальне водовідведення

20261

10964

10569

10005

9459

9065

8900

8824

8917

8655

7692

8141

8044

з нього у поверхневі водні об'єкти

19329

10517

10136

9613

9098

8697

8553

8484

8579

8342

7381

7817




у тому числі забруднених зворотних вод

3199

3313

3008

2920

2948

3326

3444

3891

3854

2728

1766

1744

1612

з них без очищення

470

758

746

782

804

758

896

1427

1506

616

270

312

309

нормативно очищених

3318

2100

2188

2111

1946

1492

1315

1304

1246

1357

1711

1760

1763

нормативно чистих без очистки

12812

5104













3794




3479

4257

3904

4313




Обсяг оборотної та послідовно використаної води

67661

41523

41334

41315

42345

45658

47167

47716

48883

46260

41379

43138

45209

Частка оборотної та послідовно використаної води, %

81

86

85

86

87

89

89

89

89

89

89

89

89

Потужність очисних споруд

8131

7992

7790

7546

7733

7740

7688

8104

7768

7518

7581

7425

7687

Показники

1990

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Примітка. *Складено за даними [22, 23, 24].

У галузевому розрізі у 2011 році основними водоспоживачами є підприємства промисловості, якими забирається 5,6 млрд. м3 води, або 38 % загального забору по країні (у т.ч. найбільші з них: теплоелектростанції, атомні електростанції, підприємства чорної металургії та вугільної промисловості), сільського господарства - 40 %, комунального господарства - 21 %.

У цілому використання прісної води у 2011 році на різні потреби становило 9130 млн м3 . Із них питної - 2224 млн м3 та технічної - 6905 млн м3. Причому 418,9 млн м3 води питної якості було використано на виробничі потреби, з них 162,7 млн м3 - з комунальних водопроводів (тобто води, спеціально підготовленої до питної якості).

У системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання налічувалось 45209 млн м3 води: збільшення порівняно з 2000 роком склало 3686 млн м3 .

Втрати під час транспортування склали 2236 млн м3 води, у порівнянні з 2000 роком втрати зменшились на 241 млн м3 , однак їх частка від забраної води збільшилась з 13,5 до 15 % . Половина обсягів води, які втрачаються, припадає на житлово-комунальну галузь (49%). Частка втрат у цій галузі становить 36 %. Через низький технічний рівень і значний ступінь зносу меліоративних систем і гідротехнічних споруд втрачається більше третини води, поданої в зрошувальні системи.

За результатами узагальнення даних державного обліку водокористування у 2011 році у поверхневі водні об'єкти скинуто понад 7,7 км3 стічних вод, у тому числі забруднених – 1,6 км3 (21 %), нормативно-очищених - 1,8 км3 (23 %) та нормативно-чистих без очищення - 4,3 км3 (56 %). Порівняно з 2000 роком обсяг загального водовідведення зменшився на 2,8 км3 або на 26,7 %.



Підприємствами промисловості скинуто 4484 млн м3 стічних вод, житлово-комунальної галузі - 2078 млн м3 та сільського господарства - 1114 млн м3.

Основними причинами забруднення поверхневих вод є скид забруднених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь, а також ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

У територіальному розрізі найбільше забруднених стічних вод скидається у Донецькій області – 554 млн м3, що складає 36 % від із загального обсягу скидів в області, Дніпропетровській – 471 (відповідно – 39 %), Луганській – 87 (відповідно – 29 %) та Одеській – 117 млн м3 (відповідно – 41 %). У зазначених областях скидається близько 76 % від усіх забруднених стічних вод.

У галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є промислові підприємства (910 млн м3), серед них найбільшими – підприємства чорної металургії (518 млн м3) та вугільної промисловості (295 млн м3). Підприємства житлово-комунальної галузі скинули 596 млн м3, підприємства сільського господарства – 84 млн м3 забруднених стічних вод.

У басейновому розрізі об'єми скидів забруднених стічних вод розподіляються у такому порядку: у басейні Дніпра - 659 млн м3, Сіверського Дінця – 162, Дністра – 37, Західного Бугу – 45, Дунаю – 45, Південного Бугу – 13 млн м3.

Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується. Так, у 2011 році разом із стічними водами до поверхневих водних об'єктів надійшло 42,4 тис. т завислих речовин, 403,4 т нафтопродуктів, 801,2 тис. т сульфатів, 637,6 тис. т хлоридів, 9,1 тис. т азоту амонійного, 57,9 тис. т нітратів, 2,2 тис. т нітритів, 271,4 т СПАР, 735,7 т заліза, 7,5 тис. т фосфатів тощо.

Сумарна потужність очисних споруд в Україні за період 2000-2011 років зменшилась з 8,0 до 7,7 км3 в рік, при цьому обсяги нормативно-очищених стічних вод складали, відповідно, 2,1 та 1,8 км3. Рівень забезпечення населення централізованим водовідведенням у всіх регіонах держави значно нижчий, ніж рівень забезпечення водопостачанням, зокрема 12 міст і 345 селищ міського типу, 95 відсотків сільських населених пунктів не оснащені централізованими системами каналізації, а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно – у водойми щодоби скидається понад 12 тис. куб. метрів неочищених та недостатньо очищених стічних вод.



Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду. На якість поверхневих вод негативно впливає також скид шахтно-кар'єрних вод, які практично без очищення потрапляють у поверхневі водні об'єкти в об'ємі 652 млн м3.

За даними моніторингу якості води поверхневих водних об’єктів у 2011 році, який здійснюється установами Держгідромету, водні об’єкти України, як і у попередні роки, забруднені переважно сполуками важких металів, сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сульфатами. Найбільш забрудненими були річки басейну Дніпра, Приазов’я, Сіверського Донця, Західного Бугу, де відмічалась більша кількість випадків високого забруднення.

Отримані дані про стан гідробіоценозів свідчать, що за середніми значеннями індексу сапробності на всіх водних об’єктах, як і в попередні роки, спостерігалось помірне забруднення води – Ш клас якості вод. Але окремі спостереження досить часто свідчили про значно вищий рівень забруднення. Наприклад, порівняно з минулим роком кількість випадків, коли визначався ІІІ-ІV та гірший клас якості вод, збільшилось у два рази.

Дані спостережень Держводагентства свідчать, що якість води основних джерел централізованого водопостачання на 70 % не можна визнати задовільною. Найбільший відсоток проб з перевищеннями нормативів за показниками, що характеризують вміст органічних забруднень, а саме ХСК, БСК, був встановлений у пунктах спостережень, розташованих у басейнах річок Дунаю (до 84 %) та Сіверського Дінця (до 83 %), найменший - у басейні Дністра (до 12 %).

Дані Держсанепідслужби України, свідчить про те, що в країні має місце тенденція до зберігання незадовільного екологічного стану водойм І та ІІ категорії як за санітарно-хімічними, так і за санітарно-мікробіологічними показниками.

Питома вага досліджених проб води з водойм І категорії, які не відповідали санітарним нормам, у 2011 році за санітарно-хімічними показниками становила 16,0 %, за санітарно-бактеріологічними показниками – 14,0 % (зазначені показники у 2002 році становили, відповідно – 21,3 та 18,9 %).

Таким чином, незважаючи на суттєве скорочення обсягів використання водних ресурсів внаслідок зменшення рівня промислового виробництва порівняно з початком 90-х років, антропогенне навантаження на водні об’єкти країни залишається надмірним, чинниками якого є:

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка