Л. Г. Руденко 2012 року


Боротьба з опустелюванням і посухою



Сторінка27/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   51

3.2.5 Боротьба з опустелюванням і посухою


Розвиток засад боротьби з опустелюванням і посухою у світі

Опустелювання – це один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища. Причинами цього називають чотири основні види діяльності людини: надмірна культивація земель, перевипас, вирубка лісів та неправильне зрошування. Опустелювання несе за собою катастрофічні неврожаї, падіж худоби, пересихання водних джерел, засолення земель, наступ пісків на помешкання людей.

Боротьба з опустелюванням і посухою стала темою глави 12 Порядку денному на XXI століття, в якій пустелі розглядаються як «вразливі екосистеми». Опустелювання означає деградацію земель у посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах у результаті дії різних факторів, включаючи зміну клімату і діяльність людини. В свою чергу, деградація земель визначається, як зниження чи втрата біологічної і економічної продуктивності земель.

Основним пріоритетом у галузі боротьби з опустелюванням, яка є частиною комплексного розвитку земельних ресурсів в інтересах сталого розвитку, є здійснення заходів, спрямованих на запобігання і/чи скорочення масштабів деградації земель, відновлення частково деградованих земель та відновлення потерпілих від опустелювання земель. У рамках боротьби з опустелюванням і засухою найважливіше значення має участь місцевих громад, сільських організацій, національних урядів, неурядових організацій, а також міжнародних і регіональних організацій [107].

Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро також запропонувала Генеральній Асамблеї ООН сформувати Міжурядовий комітет з ведення переговорів для розроблення до червня 1994 року міжнародної конвенції про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, які потерпають від серйозної посухи та / або опустелювання, особливо в Африці (далі – КБО ООН).

Зазначена конвенція була прийнята в Парижі 17 червня 1994 року і набула чинності 26 грудня 1996 року. День прийняття конвенції (17 червня) був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та засухами.

КБО ООН визначено наступні зобов’язання країн:


  • приділяти першочергову увагу боротьбі з опустелюванням і пом’якшенню наслідків посухи і виділяти адекватні ресурси у відповідності з їх власними обставинами і можливостями;

  • розробляти стратегії і встановлювати пріоритети в рамках планів і/чи стратегій збалансованого розвитку у боротьбі з опустелюванням і пом’якшення наслідків посухи;

  • розглядати питання усунення причин, що лежать в основі опустелювання і приділяти особливу увагу соціально-економічним факторам, що сприяють розвитку процесів опустелювання;

  • сприяти обізнаності місцевого населення і його участі, особливо жінок і молоді, за підтримки неурядових організацій, у зусиллях в боротьбі з опустелюванням і пом’якшення наслідків посухи;

  • створювати сприятливу атмосферу за допомогою належного посилення відповідних існуючих законів, а в тих випадках, коли вони відсутні, за допомогою видання нових законів і формування довготермінової політики і програм дій.

Згідно зі ст. 26, сторони зобов’язані інформувати Конференцію Сторін про заходи, здійснені для імплементації КБО ООН [42].

Планом дій Всесвітнього саміту на вищому рівні зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі 2002 року запропоновано активізувати здійснення КБО ООН у тих країнах, які відчувають серйозну посуху та / або опустелювання, щоб подолати причини опустелювання та деградацію земель з подальшим підтриманням і відновленням земельних угідь. Це потребує, зокрема, вжиття наступних заходів з метою:

  • забезпечити на передбачуваній основі мобілізацію належних фінансових ресурсів, передачу технологій і нарощування потенціалу на всіх рівнях;

  • розробити національні програми дій в інтересах своєчасного та ефективного здійснення (за підтримки міжнародного співтовариства) КБО ООН та пов'язаних з нею проектів, в тому числі за допомогою децентралізованих проектів на місцевому рівні;

  • враховувати заходи з боротьби з опустелюванням і його запобіганню, а також з пом'якшення наслідків посухи при розробці відповідних політики і програм, що стосуються, зокрема, земельного, водного, лісового та сільського господарства, розвитку сільських районів, систем раннього попередження, навколишнього середовища, енергетики, природних ресурсів, охорони здоров'я, освіти, а також стратегій сталого розвитку [157].

Під час восьмої Конференції Сторін, яка проходила у вересні 2007 року у м. Мадрид (Іспанія) було затверджено Стратегію впровадження КБО ООН на 2008 – 2018 роки, якою визначено стратегічні цілі та напрямки діяльності.

У резолюції Генеральної Асамблеї ООН (A/RES/58/211) 2006 рік був оголошений Міжнародним роком пустель і опустелювання. Зважаючи на успіх його проведення, Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції 62/195 від 19 грудня 2007 року оголосила період 2010-2020 років Десятиріччям ООН, присвяченим пустелям і боротьбі з опустелюванням. При цьому, Асамблея констатувала, що процес опустелювання та деградації все більшої кількості земель по всьому світу продовжується, незважаючи на вжиті в минулому і нині глобальні зусилля. Десятиріччя стане періодом проведення узгоджених глобальних дій усіх заінтересованих сторін та має забезпечити сприятливі умови для здійснення змін, необхідних для забезпечення екологічної стійкості посушливих регіонів. В ході Десятиріччя всі зацікавлені сторони покликані сприяти підвищенню обізнаності про опустелювання, деградацію земель та посухи, про засоби вирішення цих проблем та реалізації десятирічної стратегії із здійснення КБОООН.


Розвиток процесів опустелювання в Україні

До основних процесів опустелювання відносяться: вітрова і/чи водна ерозія ґрунтів; погіршення фізичних, хімічних і біологічних чи економічних властивостей ґрунтів (в т.ч., формування незакріплених поверхонь, ущільнення, засолення та осолонцювання ґрунтів тощо); підтоплення; зниження продуктивності та довготермінова втрата природного рослинного покриву.

Головна причина опустелювання полягає в нераціональній господарській діяльності людей, яка в умовах дії несприятливих природних кліматичних факторів (недостатня зволоженість, посухи, пилові бурі тощо) призводить до деградації земель, руйнування природних екосистем, занепаду рослинного та тваринного світу аж до повного зникнення окремих видів.

Одним із базових показників, що застосовується для характеристики загального стану посушливих земель та земель, вразливих до деградації та опустелювання, є індекс аридності території (АІU), який визначається як співвідношення середньорічної кількості опадів (R) і евапотранспірації (потенційно можливого випаровування (ЕО). Згідно з проведеними розрахунками, більша частина України – її центральні, східні та південні області – характеризується як напіваридна зона (АІU - 0,21-0,50), західна і північна частини – як суха-субгумідна (АІU - 0,51-0,65). Окремо виділяються південні райони Одеської, Миколаївської Херсонської та Запорізької областей, де індекс аридності не перевищує 0,30, як територію найбільшого ризику розвитку процесів опустелювання.

Оскільки, згідно з КБО ООН, райони, в яких співвідношення R/ЕО коливається від 0,05 до 0,65, є вразливими до опустелювання (посушливі, напівпосушливі і сухі субгумідні райони), результати наведених досліджень свідчать про наявність значних ризиків створення передумов деградації та опустелювання земель під впливом посушливих явищ на більшій частині території України [54] .

Останніми роками стають дедалі частішими та інтенсивнішими посухи. Вони генетично властиві клімату України, однак, з початку 2000-х років посухи були майже через кожен рік – 2000, 2003, 2005, 2007, 2010, 2012 (особливо сильні в 2003, 2007 та 2010 роках), охоплюючи до 50-70% території країни. Відмічено негативну тенденцію поширення посух на регіони, які до цього вважалися зонами достатнього зволоження - північні та західні області. Нерівномірність випадання опадів протягом року і за окремі роки теж сприяє збільшенню посушливості.

Видування верхнього шару ґрунту під час пилових бур є одним із аспектів проявів процесу дегуміфікації. Від пилових бур із значною тривалістю потерпають південні регіони України, зокрема Кіровоградська, Дніпропетровська, Луганська та Донецька області (повторюваність від 14 до 32 %), висока ймовірність короткотривалих пилових бур характерна для Полтавської, Чернігівської (повторюваність до 14 %) та Харківської (повторюваність – 4,5 %) областей [54]. Кількість днів на рік з пиловими бурями в Південному Степу становить 159, Північному та Центральному Степу – 88, Лісостепу та Поліссі – біля 33 днів.

Проблема деградації земель в Україні є актуальною та гострою, що обумовлено загальним зниженням родючості ґрунтів через водну та вітрову ерозію (охоплює 32 % земель країни), засолення та осолонцювання (відповідно, 3,2 % ), підкислення (9,1 %); забруднення (20%), підтоплення значних територій (13,2 %) тощо.

Як наслідок високої розораності території країни (53,9 % від її загальної площі, та 78,1% від сільськогосподарських угідь, та досягає в окремих областях 80-90%), еродованість сільськогосподарських угідь складає 38,4%, ріллі – 40%. В абсолютних цифрах це становить 15,9 млн га угідь, у тому числі - 12,9 млн га ріллі. У деяких областях відсоток еродованих земель значно вищий від загальнодержавного показника (табл. 3.22).

Велике занепокоєння викликає, в першу чергу, зона Степу, де ступінь еродованості катастрофічно збільшується.

Аналізуючи причини інтенсифікації ерозійних процесів в Україні, слід звернути увагу на масове ігнорування найпростіших агротехнічних протиерозійних заходів, недосконалість землевпорядної організації території в аспекті протиерозійного захисту, недооцінку полезахисного лісорозведення, неефективне використання коштів, що спрямовуються на боротьбу з ерозією.

Українськими вченими вже давно доведено необхідність вилучення із ріллі 8-10 млн га еродованих земель (від 24 до 33 % ріллі). Фактично з 1991 до 2009 року вилучено лише 0,96 млн га , що становить 2,9% від площі ріллі, в тому числі в степовій зоні – 0,07 млн га (0,4 %). Подальше інтенсивне використання еродованих земель може мати негативні наслідки для України, в тому числі, у вигляді інтенсифікації процесу опустелювання [65].


Заходи з раціонального використання та охорони ґрунтів та боротьби з опустелюванням і посухою

Охорона земель від ерозії

Ситуація у сфері захисту земель від ерозії з початку 2000-х років погіршилась внаслідок земельної реформи, яка проводиться з повним ігноруванням сучасного стану земельних ресурсів, екологічних та ґрунтоохоронних чинників, концепції екологічно стабільного протиерозійного землеустрою.

До цих пір в Україні відсутня як затверджена на законодавчому рівні загальна стратегія використання та охорони земель, так і відповідна загальнодержавна програма.

Таблиця 3.22 – Площі еродованих земель України в розрізі адміністративних утворень та природних зон, тис. га [65]




Адміністративна одиниця

Природна зона

С.-г.

угіддя




Еродовані землі

у тому числі рілля

у т.ч. рілля

всього

% від с.-г. угідь

всього

% від заг. площі ріллі

Волинська

1051,4

674,3

362,4

34,5

225,4

33,4

Житомирська

1526,9

1092,8

87,8

5,8

60,7

5,6

Закарпатська

453,2

200,6

39,6

8,7

35,5

17,7

Івано-Франківська

631,9

381,6

133,7

21,2

98,4

25,8

Львівська

1267,8

797,2

525,0

41,4

380,1

47,7

Рівненська

933,9

658

323,3

34,6

224,2

34,1

Чернігівська

2076,7

1396,1

81,0

3,9

53,3

3,8

Полісся

7941,8

5200,6

1552,8

19,6

1077,6

20,7

Вінницька

2017,1

1729

687,5

34,1

593,1

34,3

Київська

1668,4

1360,6

157,9

9,5

128,8

9,5

Полтавська

2175,7

1768,8

517,7

23,8

420,3

23,8

Сумська

1701,6

1232,8

305,1

17,9

176,3

14,3

Тернопільська

1049,7

854,0

244,0

23,2

239,7

28,1

Харківська

2418,7

1926,6

996,3

41,2

791,2

41,1

Хмельницька

1568,4

1254,8

628,4

40,1

501,9

40,0

Черкаська

1451,4

1271,6

326,6

22,5

286,1

22,5

Чернівецька

471,2

333,9

124,2

26,4

88,5

26,5

Лісостеп•

14522,2

11732,1

3987,7

27,5

3225,9

27,5

Республіка Крим

1798,4

1265,6

999,3

55,6

919,3

72,6

Дніпропетровська

2514,3

2125,0

1104,8

43,9

914,7

43,0

Донецька

2045,2

1656,0

1757,4

85,9

1080,0

65,2

Запорізька

2247,7

1906,7

1212,5

53,9

640,8

33,6

Кіровоградська

2039,9

1762,4

1102,4

54,0

886,7

50,3

Луганська

1911,1

1269,7

1372,3

71,8

1237,9

97,5

Миколаївська

2010,0

1698,1

964,5

48,0

914,8

53,9

Одеська

2593,4

2067,6

1214,0

46,8

1081,6

52,3

Херсонська

1971,1

1777,6

686,2

34,8

961,0

54,1

Степ

19131,1

15528,7

10413,4

54,4

8636,8

55,6

Усього по Україні

41595,1

32461,4

15953,9

38,4

12940,3

39,9

З числа чинних програм в аграрній сфері найбільш значною є Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року №1158), окремі напрямки діяльності якої спрямовані на охорону земель і ґрунтів та забезпечення сталого землекористування.

Зокрема, в розділі «Охорона і підвищення родючості ґрунтів, екологізація сільськогосподарського виробництва» зазначено, що державна політика спрямовується на вирішення питань забезпечення охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та екологічної безпеки сільських територій шляхом здійснення комплексу заходів відповідно до проектів землеустрою, які передбачають:


  • оптимізацію структури посівних площ і сівозміни з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, запобігання ерозійним процесам та відтворення родючості ґрунтового покриву;

  • розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту;

  • здійснення заходів щодо запобігання забрудненню ґрунтів важкими металами, промисловими відходами, пестицидами та іншими агрохімікатами;

  • проведення хімічної меліорації ґрунтів для підвищення їх родючості;

  • здійснення державного контролю за проведенням заходів з охорони та відтворення родючості ґрунтів;

  • підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель;

  • стимулювання вилучення з інтенсивного використання деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;

  • формування екомережі як ефективного механізму збереження ландшафтного біорізноманіття.


Гідротехнічна меліорація

В Україні, дві третини території якої за природною зволоженістю перебувають у несприятливих для сільського господарства кліматичних умовах, питання поліпшення вологозабезпечення сільськогосподарських культур вирішувалось шляхом проведення гідромеліоративних робіт - зрошення в зоні недостатнього та нестійкого зволоження, осушення та водорегулювання - в зоні надмірного зволоження.



З цією метою в Україні побудовано меліоративні системи з сумарною вартістю основних фондів понад 23 млрд. гривень. З 1960 по 1990 рік втричі збільшилася площа осушених земель, досягнувши рівня 2,9 млн га., площа зрошуваних земель за той же період часу зросла з 267 тис. га до 3 млн га, тобто в 11 разів. За період з 1990-2010 роки відбулося зменшення площі зрошуваних земель на 783 тис. га та збільшення осушених земель - на 101 тис. гектарів (табл. 3.23).
Таблиця 3.23 – Площа осушених і зрошуваних сільськогосподарських угідь, тис. га [64]

Показники

1990

2000

2005

2007

2008

2009

2010

Осушені землі, усього

2857

2961

2962

2959

2959

2956

2956

у т.ч. землі сільськогосподарських підприємств

2826

2042

1257

1075

1051

979

930

Частка осушених земель у площі сільськогосподарських угідь, %

6,8

7,1

7,1

7,1

7,1

7,1

7,1

Зрошувані землі, усього

2958

2402

2180

2177

2176

2175

2175

у т.ч. землі сільськогосподарських підприємств

2958

2198

1686

1641

1613

1574

1538

Частка зрошуваних земель у складі сільськогосподарських угідь, %

6,2

5,7

5,2

5,2

5,2

5,2

5,2

Площа зрошуваних земель становить 2,175 млн гектарів. Основна їх частина зосереджена в зоні Степу – 80 відсотків. Частка зрошуваних земель у складі сільськогосподарських угідь складає 5,2 відсотка.

Основні площі осушених земель знаходяться на Поліссі та в західних областях. Це 3 млн гектарів, або 7,1 відсотка загальної площі сільгоспугідь, зокрема у Рівненській – 41 відсоток, Львівській – 39, Волинській – 38, Закарпатській – 37, Івано-Франківській – 31, Житомирській – 25 відсотків.

Останніми роками ефективність використання зрошуваних земель та їх роль у продовольчому забезпеченні держави суттєво знизилася. Якщо на початку 90-х років поливалось 2,3 млн гектарів, то протягом останніх років в межах 600–700 тис. гектарів.

Основними причинами цього стали швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем та об'єктів, вихід з ладу основних меліоративних фондів, незадовільний технічний стан меліоративних мереж. Побудовані на початку 60-х років міжгосподарські системи (Інгулецька у Миколаївській області, Краснознам'янська у Херсонській області та інші) технічно і морально застаріли, мають низький рівень водозабезпеченості, значні фільтраційні втрати води, незначну енергозабезпеченість. Це призводить до погіршення екологічного стану земель у зоні їх дії, неможливості застосування сучасної дощувальної техніки. Орієнтація будівництва та експлуатації зрошувальних систем на бюджетні асигнування та відсутність у галузі відповідного відтворювального економічного механізму, стали, по суті, основними причинами її кризового стану.

Крім того, в південних областях для захисту від підтоплення сільськогосподарських угідь та сільських населених пунктів у зоні дії зрошувальних систем функціонують дренажні системи на площі 472,4 тис. гектарів. Старіння систем вертикального і горизонтального дренажу або їх відсутність призвели до того, що у стані підтоплення періодично перебуває 210 сільських населених пунктів та 90 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Деградують і втрачають родючість зрошувані землі; 14 % поливних земель піддаються ерозії, 5 % - перезволожені, 7,7 % мають ґрунти з підвищеною кислотністю, близько 30 % - осолонцьовані та засолені.

Осушені землі в Україні становлять біля 3 млн гектарів. Технічний стан внутрішньогосподарських осушувальних систем через збиткову діяльність більшості сільгоспвиробників призводить до неспроможності виконання ними своєї основної функції – відведення надлишкових вод, а їх руйнування створює екологічну та техногенну небезпеку. На осушених землях не проводилися вкрай необхідні агромеліоративні заходи (планування земель, глибоке розпушування, тощо). Понад 20 відсотків меліоративних каналів заросли чагарниками та замулилися.

Так, за даними Держземагентства, 43,2 % площі осушених земель мають підвищену кислотність; 7,6 % є засоленими; 10,7 % – перезволоженими; 12,8 % – заболоченими.

За нинішньої економічної ситуації в державі постановка питання про подальше будівництво меліоративних систем є нереальною, Тому основна увага має бути зосереджена на їх комплексній техніко-екологічній модернізації. За даними Держземагентства України, станом на 01.01.2011 року площа зрошуваних сільгоспугідь, на якій необхідно запровадити підвищення технічного рівня гідромеліоративних систем становить 475,0 тис. га, відповідно осушених сільгоспугідь – 240,7 тис. га [64].

Завдання щодо розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь забезпечується виконанням відповідних державних та регіональних цільових програм.

Зокрема, з початку 2000-х років реалізовувалась Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року №1704 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 року №863). Вона передбачала забезпечення сталого функціонування наявних меліоративних систем, що перебувають у задовільному стані, на загальній площі 2,1 млн гектарів для зрошувальних та 3,15 млн гектарів - для осушувальних систем, та реконструкцію і поліпшення екологічного стану меліоративних систем, що перебувають у незадовільному технічному стані, але не втратили свого потенціалу, на площі 354 тис. гектарів зрошувальних та 134 тис. гектарів осушувальних систем.

Зазначена програма стала складовою Загальнодержавної програми розвитку водного господарства, затвердженої Законом України від 17 січня 2002 року № 2988-III. У 2012 році Законом України від 24 травня № 4836-VI було затверджено Загальнодержавну цільову програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року, завданнями якої, зокрема, визначено:



  • забезпечення експлуатації водогосподарсько-меліоративного комплексу;

  • реконструкція і модернізація інженерної інфраструктури меліоративних систем із створенням цілісних технологічних комплексів;

  • інженерний захист від підтоплення сільськогосподарських угідь і населених пунктів, розташованих у межах меліорованих територій;

  • забезпечення сталого функціонування та екологічної безпеки меліоративних систем.

Орієнтовний обсяг фінансування за напрямом забезпечення розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь становить 30,1 млрд. грн.

Передбачається, що виконанням заходів програми буде досягнуто наступні показники:



  • забезпечення, в результаті утримання водогосподарсько-меліоративного комплексу, гарантованого отримання врожаїв сільськогосподарських культур на площі 27,86 млн га;

  • реконструкція інженерної інфраструктури зрошувальних систем на площі 645,5 тис га;

  • будівництво та реконструкція систем крапельного зрошення на площі 171,5 тис. га;

  • реконструкція інженерної інфраструктури осушувальних систем на площі 195,2 тис. га.


Лісомеліоративні заходи

У комплексі заходів щодо боротьби з водною та вітровою ерозією, а також з посухою і суховіями важливе місце належить лісовим насадженням. Правильно побудована система захисних лісових насаджень (полезахисних, водорегулівних, прияружних, прибалкових, смуг на зрошених землях, насадженнях по схилах і по дну ярів і балок та ін.), в комплексі з гідротехнічними, агротехнічними та іншими заходами є одним із найефективніших засобів боротьби з опустелюванням і посухою і дає змогу повністю захистити сільськогосподарські угіддя від негативних проявів ерозії.

Станом на 01.01.2012 площа полезахисних лісосмуг (за формою 6-зем) становить 446,5 тис. га, площа інших захисних насаджень – 1000,2 тис. га (станом на 01.01.2011, відповідно - 449 та 989,5 тис. гектарів).

Тобто, протягом останніх 50 років в Україні було посаджено біля 450 тис. га полезахисних смуг, а під захистом штучних насаджень було 13 млн га сільськогосподарських угідь, оскільки один гектар лісосмуги захищає 20–30 га ріллі, при цьому збільшення врожаю становить близько 15 відсотків.

Однак з 1991 року почався період різкого занепаду лісової меліорації: якщо в 1990 році було створено 17,2 тис. га захисних насаджень на ярах та балках та 4,5 тис. га полезахисних смуг, у 2000 році – відповідно, 8,1 та 0,3 тис. га, у 2003 – 2,2 та 0,1 тис. га, то з середини 2000-х років фінансування з державного бюджету заходів із створення полезахисних лісових смуг та інших видів лісомеліоративних насаджень та на утримання існуючих насаджень було припинено. Як наслідок, полезахисна лісистість ландшафтів зменшилась з 1,5 % до 1,3 % за оптимальної – 3-3,5 %.

Ця загальнодержавна проблема набула критичного значення через невизначений правовий статус полезахисних смуг. Згідно з Земельним Кодексом вони не входять до складу земель лісового фонду (на відміну від положень Лісового кодексу) і віднесені до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення, значна частина яких у результаті реорганізації та реформування недержавного колективного сільгоспвиробництв втратила практичного господаря. Ґрунтозахисні байрачні ліси й полезахисні зелені мережі були вилучені з підпорядкування держлісгоспів і передані приватним землекористувачам і орендарям без передбачення обов’язкових лісокультурних та лісогосподарських заходів.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 №685-р «Про заходи з розв’язання проблемних питань соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів» Мінприроди, Мінагрополітики, Держкомзему, Держкомлісгоспу, та Мін'юсту було доручено підготувати та подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо закріплення земельних ділянок, зайнятих полезахисними лісовими смугами, іншими лісовими насадженнями, що передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, за землекористувачами, однак відповідних змін до законодавства до цих пір не внесено.

В результаті, більшість полезахисних смуг у ході земельної реформи залишилась без реального догляду та охорони, що негативно позначається на їх екологічному стані, інвентаризація полезахисних смуг в країні не здійснювалась, нормативна база користування ними не розроблена, створення нових полезахисних смуг фактично припинено.

В той же час, у Державній програмі «Ліси України» на 2002-2015 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 581, за напрямом «Лісовідновлення і захисне лісорозведення» передбачалась реалізація заходів щодо створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісосмуг (заліснення неугідь, малопродуктивних, деградованих, техногенно-забруднених земель), спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, подолання основних дестабілізуючих факторів екологічної ситуації - ерозії ґрунтів та виснаження річок. У Державній цільовій програм «Ліси України» на 2010-2015 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 977, також передбачено виконання робіт із створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісосмуг на землях, які не зайняті лісом (деградованих, малопродуктивних).

Однак, практична реалізація поставлених завдань здійснювалась лише в розгортанні робіт зі створення лісових насаджень. Більш того, на виконання Указу Президента України №995/2008 щодо досягнення оптимальної лісистості в державі, нові лісові насадження в південних районах почали створювати за відсутності достовірних ґрунтознавчих, ботанічних та ландшафтних обстежень на землях, де збереглися первісні степові ландшафти та залишки природної степової рослинності і де зростає третина видів рослин, занесених до Червоної книги України. Тому заліснення цих територій викликало критичні відгуки багатьох громадських екологічних організацій та науковців та розгортання Всеукраїнської громадської кампанії «Збережемо українські степи!».

Одна з об’єктивних причин виникнення цієї проблеми полягає в тому, що держлісгоспи втратили право створювати захисні ліси на незручних, але вже приватизованих територіях, оскільки розпаювання земель здійснювалось з охопленням деградованих, непродуктивних, еродованих і занедбаних територій. В результаті органи місцевого самоврядування виділяють для ведення лісового господарства степові ділянки, на яких відсутні активні землекористувачі, при цьому не шукаючи шляхів вилучення деградованої ріллі у користувачів. Саме ці фрагменти на даний момент є останніми резерватами збереження всього степового біорізноманіття країни і повинні стати мережею перспективних природно-заповідних територій місцевого значення і каркасом екологічної мережі всього степового регіону.

Розвиток законодавчого та нормативно-правового забезпечення

Виконуючи рішення Всесвітнього саміту на вищому рівні зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі 2002 року щодо активізації дій по боротьбі з опустелюванням і посухою, Україна приєдналася до КБО ООН та стала її повноправною стороною згідно Закону України від 4 липня 2002 року №61-IV.

З того часу в Україні вже зроблені певні важливі кроки із виконання міжнародних зобов’язань, зокрема, постановою Уряду №998 від 19 липня 2006 року затверджено порядок збору, використання, поширення інформації про опустелювання та деградацію земель.

Прийнятий порядок передбачає поглиблене ведення моніторингу довкілля та державних і регіональних кадастрів природних ресурсів та територій. Збирання, використання та поширення інформації щодо опустелювання та деградації земель здійснюватиметься за розділами: «кліматичні умови», «земельні ресурси», «рослинний світ» та «водні ресурси». Органи виконавчої влади відповідальні за збір такої інформації при потребі подаватимуть пропозиції щодо запобігання і недопущення негативних природних процесів та явищ, які спричиняють опустелювання та деградацію земель, мінімізації їх наслідків.

Мінприроди на основі цих відомостей проводить аналіз, готує оперативний щорічний й розширений п'ятирічний звіти про опустелювання та деградацію земель, публікує їх для використання органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, а також для інформування громадськості. Крім того, Мінприроди забезпечує включення необхідної інформації до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища та подає узагальнену інформацію для підготовки та видання Національного атласу України. Відповідні дані надаються також Постійному секретаріату КБО ООН.

У 2007 році Мінприроди забезпечило підготовку та видання Національної доповіді щодо впровадження КБО ООН в Україні [70].

Також, за останнє десятиріччя прийнято цілу низку законів і підзаконних актів з питань охорони земельних ресурсів і важливих з точки зору здійснення цілей по боротьбі з опустелюванням.

В той же час, в системі законодавчих актів не міститься правового механізму охорони ґрунтів, включаючи питання охорони ґрунтів від процесів деградації, ерозії і процесів опустелювання. У цьому зв'язку представляється доцільним прискорити опрацювання та прийняття Верховною Радою України законопроекту «Про збереження ґрунтів та охорону їх родючості», яким має бути визначено правовий статус ґрунтів з урахуванням їх специфічних особливостей як найважливішого компонента навколишнього середовища та встановлено основоположні принципи державної політики, які б гарантували збереження унікального ґрунтового покриву країни, його екологічних і продукційних функцій та створення необхідних умов для ефективного використання. Законопроект також має бути спрямований на законодавче забезпечення своєчасного запобігання і усунення явищ деградації ґрунтів та можливих еколого-економічних ризиків, пов’язаних з неправомірним, екологічно небезпечним землекористуванням.


Основні напрямки удосконалення державної політики

Основні завдання боротьби з опустелюванням і посухою встановлені чинним стратегічним документом щодо екологічної політики в нашій країні, яким є прийнятий у 2010 році Закон України від 21 грудня 2010 року №2818-VI «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», зокрема, у розділах, присвячених вирішенню екологічних проблем у сфері охорони земель і ґрунтів, водних та лісових ресурсів.

«Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р, передбачається розроблення та подання на розгляд Мінприроди, Мінагрополітики, Держземагентством, та іншими центральними органами виконавчої влади проекту Концепції Державної цільової програми щодо боротьби з опустелюванням та деградацією земель (спрямованої виконання положень КБО ООН) протягом 2012 року, а в подальшому – самої програми.



До напрямків зазначеної програми може бути віднесено наступне:

  • формування державної політики та розроблення довгострокової стратегії боротьби з опустелюванням на державному та регіональному рівні;

  • проведення аналізу стану, оцінки масштабів і прогнозів розвитку процесів деградація земель та опустелювання території України на сучасному етапі, інвентаризації та картографування проявів деградації земель та опустелювання, якісної оцінки земель для планування відповідних заходів;

  • удосконалення системи державного моніторингу та управління інформацією про земельні ресурси та ґрунти шляхом створення єдиної державної комплексної мережі, згідно з європейським досвідом, незалежно від категорії земельних ресурсів, форм господарювання і власності на землю;

  • організація довготривалого екологічного моніторингу процесів опустелювання, включаючи стаціонарні спостереження гідрометеорологічних, агрохімічних, біологічних, гідрологічних станцій та постів; періодичні зйомки території, включаючи аерокосмічні, картографічні тощо;

  • створення державної геоінформаційної системи про стан земельних ресурсів та ґрунтів України, в тому числі, процеси деградації земель та опустелювання;

  • проведення практичних заходів щодо боротьби з деградацією ґрунтів та опустелюванням на території країни (гідротехнічні, протиерозійні, агролісомеліоративні, фітомеліоративні заходи, заходи із запобігання вибуття земель з сільськогосподарського обороту і з відновлення родючості ґрунтів, рекультивація техногенно-порушених земель тощо);

  • формування правових засад у сфері захисту та охорони ґрунтів від негативних наслідків в результаті антропогенної діяльності (в тому числі з питань охорони ґрунтів від процесів деградації, ерозії і процесів опустелювання);

  • вдосконалення економічного механізму фінансування заходів щодо боротьби з деградацією земель, шляхом встановлення економічної відповідальності землекористувачів за забруднення і деградацію земель та проведення реабілітаційних заходів;

  • підвищення рівня інформування та обізнаності та забезпечення участі всіх верств населення в процесі прийняття рішень з проблем боротьби з опустелюванням та деградації земель;

  • активізація міжнародного співробітництва з даного питання та виконання міжнародних зобов'язань Україною як Сторони КБО ООН, в тому числі розробка Національної програми по боротьбі з опустелюванням і деградацією земель в Україні, як це передбачено статтею 10 Конвенції.




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка