Л. Г. Руденко 2012 року


Збереження біологічної різноманітності



Сторінка28/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   51

3.2.6 Збереження біологічної різноманітності


Біорізноманіття України, як і кожної з держав світу, є її національним багатством. На нього все більше впливає людська діяльність. Воно є важливою передумовою для підтримання життєдіяльності та стабільного функціонування багатьох екосистем. Його збереження та збалансоване використання є одним з пріоритетів національної екологічної політики, необхідною умовою переходу України до збалансованого (сталого) розвитку. Займаючи менше 6 % площі Європи, Україна володіє приблизно 35 % її біорізноманіття. Це пов’язано з тим, що територія України розташована у кількох природних зонах і на перехресті міграційних шляхів багатьох видів фауни.

Флора та мікобіота України налічують близько 27 тис. видів, у тому числі: гриби – 5,2 тис. видів (передбачувана кількість може перевищувати 15 тис. видів), водорості – 4,9 тис., лишайники – 1,3 тис., мохоподібні – 763 і вищі рослини – 6086 видів (з яких 5310 є аборигенними, 533 – здебільшого культивуються, наявність у флорі України ще 126 видів потребує підтвердження).

Фауна України налічує понад 45 тис. видів, у тому числі: комахи – 35 тис., членистоногі (без комах) – 3,4 тис., черви – 3,2 тис., риби та круглороті – 170 видів і підвидів, земноводні – 17 видів, плазуни – 21 вид, птахи – близько 400 видів, ссавці – 108 видів.

На жаль, видове багатство та чисельність популяцій як тварин, так і рослин (особливо рідкісних видів) стрімко зменшується через антропогенне навантаження на довкілля. Головними чинниками негативного впливу на рослинний і тваринний світ є знищення й трансформація природних екосистем, надмірне комерційне використання деяких видів та браконьєрство. Загроза знищення окремих популяцій або суттєвого зниження їх чисельності стає реальністю для дедалі більшої кількості видів, особливо вузькоареальних ендеміків, ендеміків і таких, що знаходяться на межі свого ареалу.

До Червоної книги України внесено 12 % видів судинних рослин, 63 % ссавців, 21,8 % птахів, 52,4 % плазунів, 47,1 % видів амфібій (табл. 3.24).

Одним з головних і найдієвіших методів збереження біорізноманіття є створення природоохоронних територій. Саме вони забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу на біологічні об’єкти та сприяють збереженню цілісності екосистем.

Таблиця 3.24 – Порівняння кількості видів тварин, рослин і грибів, занесених до першого, другого та третього видань Червоної книги України


Таксон

І-е видання

(1980 р.),

к-сть видів


ІІ-е видання

(1994 р. твар. світ,

1996 р. росл. світ),

к-сть видів



ІІІ-е видання

(2009 р.),

к-сть видів


Всього по Україні,

к-сть видів



Рослини та гриби:

151

541

826

27000

судинні

151

439

611

5100

водорості

-

17

60

5000

лишайники

-

27

52

1200

мохи, мохоподібні

-

28

46

800

гриби

-

30

57

15000

Тварини:

85

382

542

45000

гідроїдні поліпи

-

2

2




круглі черви

-

2

2

1600

кільчасті черви

-

7

9

440

ракоподібні

-

26

31

3400

павукоподібні

-

2

2

багатоніжки

-

3

3

ногохвістки

-

-

2

комахи

18

173

226

35000

молюски

-

12

20

600

круглороті

-

2

2

200

риби

-

32

69

земноводні

4

5

8

17

плазуни

6

8

11

21

птахи

28

67

87

400

ссавці

29

41

68

108


Станом на 01.01.2012 р. природно-заповідний фонд України мав у своєму складі 7830 територій та об’єктів загальною площею 3567,1 млн га (5,9 % від площі України) та один морський заказник площею 402,5 тис. га. Загальна площа природних, біосферних заповідників і національних природних парків (70 установ) на 01.01.2012 р. становила 1672,0 тис. га (48 % від площі ПЗФ і 2,8 % від площі України).

Протягом 2002-2011 років кількість об’єктів ПЗФ збільшилася на 790 одиниць, а їхня площа – на 851,7 тис. га (рис. 3.20).



Інтегральним методом збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є ідея створення екологічної мережі, яка виникла у відповідь на зростаючу фрагментацію середовищ існування видів. Екомережа як система природних ядер, екокоридорів, буферних зон і відновлювальних територій розглядається як модель такої природної структури, яка має вирішувати не тільки проблеми збереження видів і їхніх середовищ існування, а й у соціальному та економічному відношенні має бути корисною для населення, поліпшуючи умови його існування. Тим самим мають закладатися підвалини збалансованого розвитку територій.

Рисунок 3.20 – Динаміка зростання площі природно-заповідного фонду України


Для регулювання процесу формування Національної екомережі України були прийняті закони України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (№ 1989-III від 21.09.2000 р.) і «Про екологічну мережу України» (№ 1864-IV від 25 червня 2004 р.).

Протягом 2002-2011 років удосконалено нормативно-правову базу формування екомережі, посилено узгодженість і координацію центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері формування екомережі, забезпечено фінансову підтримку заходів щодо формування екомережі, проведено наукові дослідження, спрямовані на методичне забезпечення формування екомережі.



Станом на 01.01.2012 р. затверджено 13 обласних програм формування екомережі (в АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях). У Волинській, Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, мм. Київ та Севастополь окремі розділи щодо формування екомережі включені до регіональних програм з охорони навколишнього природного середовища. У 7-ми областях розроблено проекти програм формування екомережі (у Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Полтавській, Херсонській, Черкаській областях).

За даними з областей, станом на 01.01.2012 р. розробляються та знаходяться на різних стадіях доопрацювання й погодження 19 проектів регіональних схем (у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях, у тому числі у Харківській та Івано-Франківській областях схеми затверджено як складові обласних програм формування екомережі). У Хмельницькій області регіональну схему екомережі розроблено у рамках міжнародного проекту, а у Рівненській та Херсонській областях і м. Севастополь заплановано розроблення таких схем.

Затверджено 5 регіональних схем формування екомережі в АР Крим, Житомирській, Одеській, Тернопільській областях і м. Києві та 41 місцеву схему формування екомережі – у Закарпатській (12), Луганській (1), Львівській (1), Полтавській (1), Тернопільській (1), Харківській (24) та Чернівецькій (1) областях.

З метою підготовки проекту Зведеної схеми формування екомережі проводилися роботи щодо розбудови природних коридорів загальнодержавного значення (Дніпровського, Дністровського, Південно-Українського, Сіверсько-Донецького, Південно-Бузького, Галицько-Слобожанського, Деснянського).

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки актуалізувала питання необхідності переходу кожного регіону України до збалансованого розвитку, пов’язані з прийняттям нової редакції Земельного кодексу України та переходом до ринкових земельних відносин і з поглибленням дисбалансу між використанням земельних ділянок для приватних інтересів і збереженням природного стану цих земель. Програма сприяла зростанню площі природно-заповідного фонду України та площі захисних лісових насаджень на деградованих і малопродуктивних землях, встановленню прибережних захисних смуг, залуженню та залісненню земель в їх межах, упорядкуванню річищ малих річок.

Головним інструментом збереження біорізноманіття на місцях є Червона книга України, яка значною мірою дозволяє охарактеризувати цінність тієї чи іншої території. У листопаді 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України, до якого включено 542 види тварин і 826 видів рослин і грибів. В цілому кількість видів у третьому виданні порівняно з другим виданням збільшилося на 445 видів (див. табл. 3.24). Водночас кількість видів у другому виданні порівняно з першим збільшилася на 687 видів, що дозволяє зробити висновок щодо тенденції зниження темпів втрати біорізноманіття.

За аналогією з Червоною книгою, яка спрямована на збереження рідкісних видів, виникла ідея створити списки рідкісних екосистем і таких екосистем, що зникають або потребують особливої охорони. Ця ідея була реалізована в Україні у 1987 році на рівні наукової розробки, а у 2009 р. побачило світ перше офіційне видання Зеленої книги України, статус якої визначений Законом України «Про рослинний світ» (1999) та «Положенням про Зелену книгу України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1286.

До Зеленої книги України включено 160 статей, у яких подається відповідна інформація про 800 асоціацій рослинності України, серед яких є рідкісні (347), такі, що перебувають під загрозою зникнення (354), та типові (99). Статті згруповані відповідно до типів рослинності: лісова (72 статті, 308 асоціацій), чагарникова та чагарничкова рослинність Карпат і Криму (9 статей, 32 асоціації), трав'яна та чагарникова степова рослинність (25 статей, 222 асоціації), трав'яна та чагарничкова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях і пісках (8 статей, 32 асоціації), лучна (6 статей, 20 асоціацій), болотна (11 статей, 39 асоціацій), галофітна (3 статті, 10 асоціацій), водна (26 статей, 137 асоціацій).

Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань не тільки забезпечить збереження відповідних ценозів, а й популяцій рідкісних видів рослин і екосистем.

Україна є стороною багатьох міжнародних угод, спрямованих на збереження біорізноманіття різних екосистем.

Для збереження та відновлення унікальних природних комплексів Карпат Україна виступила ініціатором розроблення та підписання «Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» (Карпатська конвенція). Конвенція була підписана 22 травня 2003 року під час 5-ї Всеєвропейської міністерської конференції «Довкілля для Європи» і ратифікована Україною 7 квітня 2004 року. У 2007 році прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії виконання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» (від 16 січня 2007 р. № 11-р), спрямоване на збереження та відновлення унікальних природних комплексів Карпат, що мають важливе природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне, оздоровче і ресурсне значення, запобігання негативному впливові на гірські екосистеми та організації скоординованої з екологічної точки зору діяльності в Карпатському регіоні.

Україна також виступила ініціатором розроблення та підписання Протоколу про збереження біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. У 2008 р. протокол був підписаний, а у 2009 році – ратифікований (Закон України вiд 04.09.2009 р. № 1621-VI).

З метою збереження екосистеми Чорного моря Україна ратифікувала «Протокол про збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Закон України від 22 лютого 2007 року № 685-V). Мета Протоколу – підтримувати екосистему Чорного моря в доброму екологічному стані, а його ландшафти – у сприятливих умовах, захищати, зберігати й стало управляти біологічним та ландшафтним різноманіттям Чорного моря для збагачення біоресурсів.

В Україні є багато водно-болотних екосистем, які грають дуже важливу роль у підтриманні та збереженні біорізноманіття, зокрема під час міграцій птахів. Загальна площа водно-болотних угідь України становить близько 4,5 млн га.

В рамках «Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів» (Рамсарська конвенція) Кабінет Міністрів України постановою «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення» (від 23 листопада 1995 року № 935) затвердив перелік з 22 водно-болотних угідь України міжнародного значення загальною площею 650 тис. га. А 29 липня 2004 року Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України.

У 2011 році розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 147-р погоджено надання 9 водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення у Закарпатській, Івано-Франківській та Львівській областях (орієнтовна площа – 9231,52 га), а також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 895-р погоджено надання 4 водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення у Вінницькій, Закарпатській та Запорізькій областях (орієнтовна площа – 16865,44 га).

Таким чином, зараз в Україні нараховується 46 водно-болотних угідь міжнародного значення загальною площею понад 702 тис. га.

Збереженню ландшафтного та біологічного різноманіття сприятиме:

а) продовження робіт в Україні щодо розвитку екологічної мережі, до складу якої входять три складові: ключові території, що забезпечують умови для збереження важливих екосистем місцезнаходження і популяцій видів; коридори для взаємозв’язку між ключовими територіями; буферні зони, основними завданнями котрих є захист екологічної мережі від несприятливих зовнішніх впливів;

б) виконання робіт по розробці, укладанню та виданню інвентаризаційної ландшафтної карти в масштабі 1:300 000;

в) розробка кадастру основних типів ландшафтів України.


Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка