Л. Г. Руденко 2012 року

3.2.7 Поводження з відходами

Відходність природокористування в рамках «Порядку денного» слід розглядати комплексно у складі наступних груп елементів:

• 
  як елемент впливу на природні компоненти – умови розвитку і життєдіяльності населення (клімат, рельєф та ін.) та джерела забруднення середовища;
  
• 
  як результат неефективного використання первинних ресурсів (корисні копалини, земельні, водні, біологічні ресурси, географічний простір, територіальні поєднання різних видів ресурсів);
  
• 
  як вторинні ресурси – ресурси життя населення (тепло, світло та ін.); як вторинні природні ресурси –невживані ресурси економіки;
  
• 
  як показник комфортності життя населення – учасника і організатора природокористування, споживача природних благ;
  
• 
  як об’єкт прямих і опосередкованих елементів-зв'язків, які об'єднують природокористування з іншими функціональними підсистемами регіональної системи.
  

Законодавство України про відходи складається із низки законодавчих актів, зокрема, законів України «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про металобрухт», Кодексу України про надра, які були прийняті в дев’яностих роках минулого століття.

На протязі останнього десятиріччя подальший розвиток нормативно-правового регулювання поводження з відходами здійснювався шляхом прийняття цілого ряду змін до наведених вище Законів. Для проведення норм деяких законів України у відповідність до міжнародних стандартів та документів, що регулюють відносини у сфері поводження з відходами, Верховна Рада України у 2010 році прийняла закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами». Законодавчий акт визнає вимоги щодо впорядкування норм законодавства з питань поводження з відходами, які вміщено в Кодексі України про адміністративні правопорушення, законах України «Про відходи», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», «Про міліцію».

Для практичної реалізації цих законів Кабінетом Міністрів України затверджені наступні постанови, головними з яких є:

Важливі постанови прийняті перед самітом в Йоганнесбурзі:

• 
  «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від 28 лютого 2001 р. № 183;
  
• 
  «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини» від 26 липня 2001 р. № 915;
  

• 
  «Про затвердження Статуту Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини та складу її наглядової ради» від 17 вересня 2002 р. № 1393;
  
• 
  «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, доходи заготівельних підприємств від продажу яких звільняються від оподаткування, а суми нарахованого податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету за операції з їх продажу, залишаються у розпорядженні заготівельних підприємств і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення» від 18 січня 2003 р. № 82;
  
• 
  «Про затвердження Порядку визначення рівня фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання відповідно до їх категорії» від 26 квітня 2003 р. № 625;
  
• 
  «Про затвердження Програми поводження з твердими побутовими відходами» від 4 березня 2004 р. № 265;
  
• 
  «Деякі питання щодо використання окремих видів відходів як вторинної сировини» від 17 березня 2004 р. № 324.
  

Цього ж року Мінприроди України, узагальнивши практику застосування законодавства з питань поводження з відходами, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення за такими напрямами:

• 
  приведення законодавства у відповідність до європейської практики;
  
• 
  запобігання утворенню відходів та зменшення обсягів їх утворення;
  
• 
  реалізація принципу відповідальності виробника за збір і переробку окремих видів продукції після її використання;
  
• 
  формування в Україні ринкового механізму поводження з відходами як вторинними ресурсами;
  
• 
  стимулювання припливу інвестицій у сферу поводження з відходами;
  
• 
  установлення нормативів платежів, що стимулюють збір та утилізацію використаних тари й упаковки;
  
• 
  здійснення державного нормування рівня переробки окремих видів відходів, розробка для реалізації цього принципу національних планів і програм розвитку ринку вторинних ресурсів, збільшення обсягів субсидій на заходи у цій сфері;
  
• 
  посилення відповідальності за правопорушення у галузі поводження з відходами;
  
• 
  реалізація практики щодо надання підприємствам зі збору та переробки відходів податкових пільг, пільгових кредитів і транспортних тарифів;
  
• 
  економічне стимулювання збільшення обсягів виробництва товарів і продукції, що виготовляються з відходів або з їх використанням;
  
• 
  забезпечення підвищення ефективності використання природної сировини шляхом зменшення втрат сировинних, матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів у технологічному процесі виробництва товарів і продукції. Більшість з наведених вище напрямків до цього часу реалізовано лише частково, або не реалізовано зовсім.
  

• 
  негативний вплив утворюваних і накопичених відходів на здоров'я населення і навколишнє природне середовище;
  
• 
  брак дійових економічних стимулів для збору та переробки значної кількості відходів;
  
• 
  недосконалість економічних і правових механізмів управління у цій сфері;
  
• 
  недосконалість сформованої в Україні інфраструктури і практики збору та видалення твердих побутових відходів, що не передбачає селективне збирання корисних компонентів відходів як вторинної сировини;
  
• 
  низький рівень інформаційного забезпечення суб'єктів господарської діяльності про технології утилізації відходів, будівництво й експлуатацію об'єктів поводження з відходами і брак заходів, спрямованих на роз'яснення законодавства про відходи серед населення;
  
• 
  брак ефективного контролю над потоками відходів і недосконалість форм статистичної звітності, що унеможливлює отримання достовірної інформації стосовно обсягів утворення і використання відходів;
  
• 
  низька плата за розміщення відходів, що не відповідає сучасним вимогам і світовій практиці;
  
• 
  незаконні операції з відходами у процесі транскордонних перевезень, утилізації або видаленні небезпечних відходів під час їх імпортування або транзиту через територію України;
  
• 
  відсутність системності вивчення й експертизи світових новітніх наукових розробок і сучасних технологій переробки відходів та впровадження їх в Україні.
  
• 
  На жаль, за наступні п’ять років, що минули з часу прийняття цієї Постанови, нічого суттєво не змінилося, і всі її пункти є актуальними і на сьогодні.
  

Суттєвою екологічною проблемою за останні десять років залишається проблема зростаючого антропогенного навантаження на навколишнє середовище, що в значній мірі створюється в результаті впливу на нього відходів. У рамках причин цієї проблеми можна виділити декілька основних аспектів:

• 
  технологічні аспекти. Проблеми пов'язані з використанням застарілих, матеріаломістких технологій. За останнє десятиріччя економічний розвиток характеризується зростанням промислового виробництва після кризи кінця 90-х, проте при використанні застарілих, матеріаломістких технологій це неминуче супроводжується збільшенням кількості утворення відходів. Кількість утворених відходів збільшилася на 28,5% в порівнянні з попередніми десятиріччям.
  
• 
  соціально-економічні аспекти. Проблеми пов'язані з недостатнім розвитком інженерної інфраструктури, що не дозволяє забезпечити екологічно безпечне поводження з відходами. В країні відчувається різка нестача полігонів для екологічно безпечного поводження з відходами, а також відповідних підприємств і потужностей для знешкодження та використання відходів. Причиною цієї проблеми, в першу чергу, являється брак фінансових ресурсів для будівництва таких об'єктів.
  
• 
  управлінські аспекти. Проблеми пов'язані з відсутністю стратегічних підходів до управління відходами, відсутня концепція і єдина державна політика управління потоками відходів, що призводить до незбалансованості заходів з регулювання поводження з відходами, які вживаються різними органами управління.
  
• 
  організаційні аспекти. Організаційні проблеми поводження з відходами пов'язані з відсутністю узгодженості дій таких органів управління на всіх рівнях – державному, регіональному, муніципальному, що викликає виникнення дублювань функцій або провалів при регулюванні поводження з відходами.
  

За станом на 2011 рік загальний обсяг накопичення відходів в Україні оцінюється приблизно 38 млрд. т порівняно з 30 млрд. т на середину 90-х років ХХ сторіччя.

Рисунок 3.21 – Структура утворення відходів