Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка33/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   51

Землі, що перебувають у природному стані - лісові угіддя, відкриті заболочені землі та поверхневі води суходолу, забезпечують екологічну стійкість та асиміляційний потенціал території. В Україні таких земель 14 млн га, або 23,2 % території країни, що є, порівняно з європейськими країнами, надзвичайно низьким показником.

Забудованих земель стало більше на 67,0 тис. га, зростання яких пов’язано з активізацією житлового будівництва у багатьох містах України, відповідним розширенням меж великих міст та збільшенням масштабів приватного будівництва поблизу великих міст і міських агломерацій.

Внаслідок реформування відбулася зміна структури земельного фонду за формами власності.

Так, до початку земельної реформи (1990 рік) у державній власності перебувало 100 % земельного фонду, в 1995 році частка державної власності зменшилась до 60,2 % та виникли ще дві нові форми власності: колективна – 36,6 та приватна – 3,2 відсотків відповідно. Станом на 01.01.2011 р. площа земель державного сектору (державна власність) становила 29, 15 млн га (48,3%), площа земель у власності недержавних сільськогосподарських підприємств (колективна власність) – 0,06 млн га (0,1 %), площа земель приватної власності – 31,14 млн га (51,6%).

Кількість громадян, яким надані землі у власність і користування, становить 25,1 млн власників і землекористувачів. Розподіл земель за основними власниками землі та землекористувачами свідчить про переважання земель сільськогосподарських підприємств, які становлять 28,7 % території. Лісогосподарські підприємства займають 14,2 %. У власності й користуванні громадян перебувають 34,0 % загальної площі земель країни. Інші власники землі та землекористувачі становлять 23,1 %.



Екологічний стан ґрунтів. В останні десятиріччя спостерігається різке зростання темпів деградації ґрунтів, наступні види якої визначають інтегральну оцінку екологічного стану ґрунтів в Україні.

Втрата гумусу і поживних елементів. Зіставлення гумусованості за часів Докучаєва (1882 р.) із сучасним станом свідчить, що втрати гумусу за цей майже 120-річний період досягли 22% у Лісостепу, 19,5% - у Степу та близько 19% - на Поліссі. За результатами останнього туру агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення ґрунти України характеризуються в основному середнім (2-3 %) і підвищеним (3-4 %) вмістом гумусу - їх площа становить 16,4 млн га (66,1 % від обстеженої). З низьким (1-2 %) і дуже низьким (менше 1 %) вмістом гумусу ґрунти піщаного і супіщаного гранулометричного складу поширені переважно на Поліссі та в ряді інших областей.

За даними Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів втрати гумусу за існуючої структури в середньому по Україні за останні 5 років склали 620 кг/га [64].



Невеликі дози внесення гною і туків не забезпечують відтворення родючості ґрунтів. Врожаї останніх років - здебільшого результат вичерпування винятково природної родючості ґрунту, результат збіднення потенційної її частини.

Розвиток ерозійних процесів. Площа сільськогосподарських угідь України, які зазнають згубного впливу водної ерозії, становить 13,4 млн га, у тому числі 10,6 млн га орних земель, вітрової ерозії - 6 млн га, а в роки з катастрофічними пиловими бурями - 20 млн га. Щорічно в Україні від ерозії втрачається до 500 млн т ґрунту. З продуктами ерозії виноситься до 24 млн т гумусу, 0,96 млн т азоту, 0,68 млн т фосфору, 9,40 млн т калію (за експертними оцінками), що значно більше, ніж вноситься з добривами. Щорічний приріст еродованих земель досягає 80 - 90 тис. га. В складі еродованих земель нараховується 4,5 млн га середньо- і сильнозмитих, в тому числі 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусовий горизонт. Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 140,4 тис. гектарів, а їх кількість перевищує 500 тисяч. Інтенсивність ерозії в окремих яружно-балкових системах перевищує середні показники у 10 – 20 разів [4, 64].

Зміна кислотно-лужних умов. Ґрунти з надлишковою кислотністю, яка лімітує нормальний розвиток та зростання сільськогосподарських культур, значно поширені на Поліссі, у Прикарпатті, гірських Карпатах, Закарпатті та на півночі Лісостепу. За даними Держземагентства України кислі ґрунти поширені на площі близько 5,5 млн га, в тому числі сильнокислі - 0,64 млн га, середньокислі - 1,37 млн га і слабокислі - 3,45 млн га. Під пасовищами, сіножатями та іншими природними угіддями зайнято ще близько 4 млн га кислих ґрунтів. Крім цього, за даними Держводагентства України, кислі ґрунти займають біля 860 тис. га серед осушуваних земель. За іншими даними (Центрдержродючість) площа кислих ґрунтів становить близько 8,5 млн га. Наведена розбіжність в експлікації кислих ґрунтів свідчить про відсутність належного моніторингу ґрунтів і земельного кадастру, а також регулярних ґрунтово-агрохімічних обстежень. Основним чинником докорінного покращання агрохімічних, фізико-хімічних і фізичних властивостей кислих ґрунтів є їх окультурювання, провідною ланкою якого є вапнування, обсяги яких, починаючи з 1990 року, різко скоротилися [64].

Фізична деградація ґрунтів, як наслідок їхнього інтенсивного механічного обробітку та зниження вмісту органічної речовини, практично охопила всю ріллю України. Переущільнення ґрунтів – здавна відома в Україні проблема, що супроводжується несприятливими екологічними наслідками і значними економічними збитками. Реальна небезпека переущільнення існує майже на 22 млн га ріллі.

Засолення та осолонцювання ґрунтів. Засолені ґрунти в Україні займають відносно невелику площу – 1,92 млн га; з них, за даними Державного земельного кадастру, 1,71 млн га – нині у сільськогосподарському використанні (рілля – 848,2 тис. га, сіножаті – 325,7 тис. га, пасовища – 526,1 тис. га, багаторічні насадження – 10,0 тис. га), у т.ч. слабозасолених – 1336,6 тис. га, середньозасолених – 224,3 тис. га, сильно засолених 116,3 тис. га, солончаків – 32,8 тис. га. Серед зрошуваних земель налічується близько 350 тис. га засолених, з них 70-100 тис. га вторинно засолених ґрунтів. Площа солонцевих ґрунтів – 2,8 млн га (переважно в межах Степу), приблизно 2/3 з них розорюється, а близько 0,8 млн га – зрошується.

Забруднення ґрунтів здебільшого пов’язане з атмосферними викидами промислових підприємств і автотранспортних засобів, із порушеннями правил видобування, транспортування й переробки корисних копалин, внесення і зберігання агрохімікатів та пестицидів, з утилізацією стічних вод та їхніх осадів, побутових і промислових відходів, з наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС тощо.

Аеротехногенне забруднення ґрунтів. Ґрунти великих індустріальних міст зазнають сукупного впливу газопилових викидів промислових підприємств, автотранспорту, об’єктів теплоенергетики, житлово-комунальної сфери. Викиди та скиди формують ореол регіонального забруднення (урбанізований фон), на який накладаються локальні осередки забруднення навколо окремих джерел емісії забруднювачів. За даними МНС України, високий та дуже високий рівень аеротехногенного забруднення зафіксовано у 25 містах: Маріуполі, Макіївці, Дніпродзерджинську, Лисичанську, Донецьку, Одесі, Рубіжному, Горлівці, Дзерджинську та інших. Загалом по Україні ґрунти найбільше забруднені цинком та свинцем, менше кадмієм, марганцем, міддю [4, 67].

Вуглеводневе забруднення ґрунтів. Особливу небезпеку мають аварійні викиди забруднюючих речовин на поверхню, які можуть призвести до залпового надходження токсикантів до природних вод. Нафтопродукти (бензин, гас, дизпаливо) практично не затримуються ґрунтом і майже безперешкодно мігрують до ґрунтових вод. Проблема забруднення ґрунтів нафтою і нафтопродуктами при їх транспортуванні трубопроводами, а також при проведенні бурових робіт ускладнюється з кожним роком. В Україні відкрито понад 300 нафтових, газових і газоконденсатних родовищ, розташованих у 3-х нафтогазоносних регіонах: Східному, Західному і Південному. Розгалужена система магістральних (понад 5 тис. км), промислових (понад 20 тис. км) трубопроводів охоплює всі природно-кліматичні та економічні зони країни. За розрахунками, видобування 1 т нафти супроводжується руйнуванням або забрудненням 1-1,3 м3 ґрунту [4].

Забруднення ґрунтів залишками пестицидів. Поступовий перехід агровиробників на використання безпечніших хімічних засобів захисту рослин сприяє зменшенню забруднення ґрунтів і рослинної продукції. Так, у 2007-2009 рр. залишки стійких хлорорганічних сполук було виявлено лише у 5-7 % проб ґрунтів, у тому числі менше 1 % – з перевищенням ГДК, що спостерігається переважно на земельних ділянках, які прилягають до колишніх складів пестицидів, розчинних вузлів, та рідше - на полях, що були під давніми виноградниками, садами та хмільниками [65].

Радіоактивне забруднення ґрунтів. Збір, аналіз та узагальнення даних радіологічного обстеження орних земель України показали, що станом на 1.01.2010 р. забруднення цезієм-137 на рівні понад 37 кБк/м2 на сільськогосподарських угіддях України поширене на 462 тис. га, з них орних земель 346 тис. га. Забруднені площі є на території 12 областей, де було обстежено 8,8 млн га. Найбільші площі угідь, забруднених цезієм-137, поширені в областях: Житомирській – 156 тис. га, Черкаській – 76, Рівненській – 52, Чернігівській – 52, Вінницькій – 50, Київській – 34 тис. га. Забруднення ґрунту стронцієм на сільськогосподарських угіддях України спостерігається у значно більших масштабах, ніж цезієм. У межах 0,74­5,55 кБк/м2 стронцієм-90 забруднено 4,6 млн га, що становить 52 % від обстеженої площі. Загалом нині радіаційна ситуація на забруднених територіях порівняно з раннім поставарійним періодом покращилась [65].

Таким чином, екологічний стан земель та ґрунтів України близький до критичного. Найбільш важливі причини, що зумовлюють це, такі:



  • надзвичайно високий і економічно та екологічно необґрунтований рівень господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території;

  • значна землеємність основних галузей економіки;

  • нерівномірна сільськогосподарська освоєність територій, внаслідок чого розораність земель в окремих регіонах досягла надмірних розмірів;

  • відсутність у більшості сільськогосподарських підприємств науково-обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур, необхідної кількості органічних та мінеральних добрив, що призводять до виснаження та деградації земель, зменшення родючості ґрунтів;

  • стихійне формування нових типів землекористування в ринкових умовах шляхом оренди земельних часток (паїв), які характеризуються нестабільністю, дрібноконтурністю, черезсмужжям тощо;

  • інтенсивний розвиток деградаційних процесів та наявність значних площ деградованих земель, що є суттєвим фактором зниження продуктивності земельних ресурсів;

  • наявність територій, що зазнають постійного впливу небезпечних стихійних явищ;

  • недостатність земель природно-заповідного та іншого природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;

  • наявність значних площ земель, використання яких законодавчо обмежується (територія радіаційного забруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, об’єктів природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курортів і водних об’єктів);

  • високий рівень техногенного забруднення навколишнього природного середовища в багатьох регіонах, недостатній розвиток екологічної інфраструктури.


Здійснення та фінансування заходів щодо охорони земель

Найважливішим засобом державного регулювання відносин у сфері використання та охорони земель і розв’язання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація екологічних державних та регіональних цільових програм. Однак до цих пір в Україні немає затвердженої на законодавчому рівні загальної стратегії розвитку земельних ресурсів і земельних відносин, використання та охорони земель, що свідчить про фактичну втрату функції стратегічного планування використання та охорони земель як основи в системі управління земельними ресурсами країни.

Не прийнято Загальнодержавної програми використання та охорони земель, розроблення якої передбачалось на виконання прикінцевих положень Закону України «Про охорону земель» (2003). На виконання Постанови Верховної Ради України від 2 листопада 2004 року №2133 – IV у 2008 році був підготовлений проект зазначеної програми, який визначав напрями впровадження державної політики, спрямованої на мінімізацію негативного впливу на земельні ресурси, захист ґрунтів від деградації, забруднення та виснаження, раціональне використання земель, а також визначення головних напрямів дій щодо невиснажливого використання, охорони та відтворення земельних ресурсів, шляхом об'єднання проектів законів України «Про Загальнодержавну програму використання та охорони земель» та «Про Національну програму родючості ґрунтів». Однак розгляд проекту програми не відбувся і згідно з Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3607-VI законопроект був знятий з розгляду як такий, що втратив актуальність.

Відмова від розгляду представленого законопроекту пов’язана з розробленням на виконання Плану дій з проведення земельної реформи та створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1072-р., проекту «Концепції Загальнодержавної програми використання та охорони земель на період до 2022 року», який мав бути переданий на розгляд Верховної Ради України у грудні 2011 року.

Також не прийнята Державна цільова програма розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, концепція якої затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червні 2009 року №743-р. Метою програми є визначення та реалізація основних напрямів державної політики, спрямованих на удосконалення земельних відносин та створення сприятливих умов для сталого розвитку землекористування міських і сільських територій, сприяння розв'язанню екологічних та соціальних проблем села, збереження природних цінностей агроландшафтів. Затвердження самої програми постановою Кабінету Міністрів України заплановано на 2012 рік згідно вищезазначеного Плану дій з проведення земельної реформи та створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення.

З числа чинних програм в аграрній сфері найбільш значимою є Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року №1158), окремі напрямки діяльності якої спрямовані на охорону земель і ґрунтів та забезпечення сталого землекористування.

Незважаючи на відсутність законодавчо прийнятої державної програми, майже у всіх регіонах країни затверджені та реалізуються регіональні (обласні) та місцеві програми з розвитку земельних відносин, використання та охорони земель, охорони і підвищення родючості ґрунтів.

Зазначеними програмами було передбачено фінансування у розмірі майже 340 млн гривень - фактично профінансовано лише 45,3 млн гривень, що в середньому становить 13% від запланованого фінансування.

Аналіз свідчить, що виконання робіт з охорони земель на території регіонів України здійснюється вкрай повільно, більш того в період 1995-2011 років спостерігається загальна тенденція до суттєвого щорічного скорочення (в десятки разів) обсягів виконання зазначених заходів. Наприклад, будівництво валів, валів-канав у 1995 році було здійснено загальною протяжністю 135,2 км, у 2011 році – 2,9 км; будівництво протиерозійних ставків (накопичувачів твердого стоку) у 1995 році було здійснено на загальній площі 177 га, у 2011 році – 6,7 га тощо (табл. 3.30).

Зниження обсягів рекультивації порушених земель з 8,4 тис. га у 1995 році до 0,6 тис. га у 2011 році, призвело до того, що з 2000 року площі щорічно відпрацьованих та порушених земель вже перевищували площі, які були піддані рекультивації, і це не дає можливості повертати значні земельні масиви до продуктивного стану та залучати їх в господарський обіг. В результаті станом на 01.01.2011 року площа порушених земель становила 135,5 тис. га, а відпрацьованих – 43,3 тис. га.



Таблиця 3.30 – Динаміка здійснення заходів з охорони земель*


Найменування заходів

1995

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд








































Вали, вали-канави, км

135,2

9,3

4,4

5,0

4,0

13,5

3,6

8,6

7,3

8,0

0,5

4,1

2,9

Вали-тераси, км

5,4

10,9

16,9

8,6

3,8

5,1

6,6

2,3

2,4

2,3

0,7

0,0

0,0

Вали-дороги, км

16,2

2,2

0,1

0,3

1,1

1,1

1,1

2,2

1,3

1,1

2,5

0,1

0,2

Протиерозійні ставки (накопичувачі твердого стоку), га

177

24,0

32,3

33,7

31,8

5,2

7,0

1,5

2,0

1,8

-

6,6

6,7

Водоскидні споруди, од.

51

18

16

6

2

1

2

2

1

2

9

12

8

Берегоукріплення, км

1,0

4,7

1,2

0,9

237

2,6

3,9

4,2

4,2

1,2

7,6

4,3

7,1

Залуження сильнодеградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі, га

12785,0

14974,0

3510,0

6496,0

16728,8

8566,0

6341,5

8929,9

6212,3

6021,8

3805,9

1015,2

1383,0

Рекультивація порушених земель

8,4

3,7

2,6

2,8

1,9

1,5

2,1

1,4

1,2

1,6

0,9

0,5

0,6

*Складено за даними [128, 138]
Протягом 2011 року здійснено консервацію 2,3 тис. га земель, з них 0,9 тис. га шляхом заліснення та 1,4 тис. га – залуження, у той час, як за оперативною інформацією територіальних органів земельних ресурсів, загальна площа земель, що потребують консервації, по країні складає 1,1 млн га, з них 643,1 тис. га – деградовані, 437,6 тис. га – малопродуктивні і 11,9 тис. га – техногенно забруднені землі. Найбільше земель, які потребують консервації у Миколаївській (246,4 тис. га), Донецькій (202,6 тис. га), Одеській (83,2 тис. га), Закарпатській (82,5 тис. га) та Херсонській (71,4 тис. га) областях.

Незважаючи на погіршення якісного стану ґрунтів, спостерігається значне зниження обсягів внесення мінеральних та органічних добрив вапнування і гіпсування ґрунтів (табл. 3.31)

Фінансування заходів з охорони земель здійснюється за рахунок державного бюджету України, місцевих бюджетів, у тому числі коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, від плати за землю, а також коштів землевласників і землекористувачів та інших джерел, не заборонених законом. За інформацією Держкомзему України протягом 2011 року на ці цілі було витрачено 99,4 млн грн. в тому числі за рахунок загального фонду державного бюджету 13,3 млн грн. та спеціального 2,7 млн грн.; місцевих бюджетів 44,7 млн грн.; інших джерел 38,7 млн грн.

Таблиця 3.31 – Динаміка внесення мінеральних, органічних добрив та хімічних меліорантів*




Показники

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Внесення органічних добрив всього, млн т

28,4

26,5

22,7

17,4

15,1

13,2

13,0

11,9

10,5

10,4

9,9

9,8

з розрахунку на 1 га, т

1,3

1,3

1,2

1,0

0,8

0,8

0,7

0,7

0,6

0,6

0,5

0,5

Внесення мінеральних добрив всього, тис. т

279

401

399

379

518,6

557,9

699,3

896,5

1064,7

886,8

1060,6

1263,3

з розрахунку на 1 га, кг

13

19

21

22

29

32

40

51

57

48

58

68

Площі вапнування, тис. га

24

26,7

21,5

23,5

40,9

41,7

43,9

49,0

59,7

87,8

73,2

78,3

Внесено вапна всього, тис. тонн

169,7

191,1

143,8

132,0

222,8

243,1

283,4

300,3

334,1

406,1

340,8

340,0

Гіпсування тис. га

5

3,6

5

1,6

3,8

2,7

5,7

7,9

9,8

24,6

4,4

7,2

Внесено гіпсу всього, тис. т

27

14,3

25

5,4

16,5

12,1

30,4

39,9

39,2

47,0

23,4

19,9

Примітка. *Складено за даними: [128, 138].
За бюджетною програмою КПКВК 2408040 «Збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів» Державного бюджету України на 2011 рік Держземагентству України було передбачено 1,4 млн грн., з яких тільки 99 тис. грн. використано на здійснення рекультивації 0,6 га порушених земель Сакського району АР Крим (1,3 млн грн. було спрямовано на погашення кредиторської заборгованості за минулі роки). Порівняно з 2009-2010 роками, коли на ці цілі було передбачено по 470 тис. грн., та з 2007-2008 роками (відповідно, по 9,5 млн грн. щороку) фінансування робіт з охорони земель за цією бюджетною програмою зменшено майже у 20-95 раз, що унеможливлює здійснення заходів з охорони земель належним чином.
Розвиток законодавства

Законодавче та нормативно-правове забезпечення використання та охорони земель, яке є одним із основних механізмів управління земельними ресурсами в Україні, здійснюється у трьох напрямах: відносин землекористування; методів економічного регулювання; землеохоронної діяльності.



Земельний кодекс України (25.10.01 №2768-Ш), який набув чинності 1 січня 2002 року, не охопив всіх питань, пов’язаних з функціонуванням земельної сфери, тому продовжується розвиток земельного законодавства, спрямований на реалізацію положень Кодексу. Протягом 2002-2012 років було прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують як використання окремих категорій земель, так і загальні питання щодо регулювання земельних відносин, зокрема, охорони земель, державного контролю за використанням та охороною земель, планування використання земель, землеустрою, моніторингу тощо. Серед них:

Закони України: «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV; «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV; «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року № 963-IV; «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року № 1378-IV; «Про розмежування земель державної і комунальної власності» від 5 лютого 2004 року № 1457-IV; «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 року №1808-ІV; «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року №2982-IV; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення вимог земельного законодавства»від 15 квітня 2008 року №271-VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» від 4 червня 2009 року №1443-VI; «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009 року № 1559-VI; «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17.03.2011 № 3159-VI; «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» від 23.02.2012 № 4444-VI.

Укази Президента України: «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» (від 21 листопада 2005 року № 1643); «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 січня 2008 року «Про стан виконання Указу Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» (від 18 січня 2008 року №121/2008); «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 листопада 2008 року «Про виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» (від 12 січня 2009 року №5/2009).

Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів» (від 31.03.2004 №427); «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (від 26.05.2004 №677); «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» (від 26.05.2004 №681); «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» (від 25.08.2004 №1094); «Про заходи щодо удосконалення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища» (від 19.07.2006 №997); «Питання розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь» (від 24.06.2006 №863); «Про затвердження Порядку збирання, використання, поширення інформації про опустелювання та деградацію земель» (від 19.07.2006 №998); «Про вилучення, надання у постійне користування і в оренду земельних ділянок для суспільних та інших потреб, погодження місць розташування об'єктів і зміну цільового призначення земель» (від 26.04.2007 №681); «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» (від 25.07.2007 №963); «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель» (від 17.12.2008 №1098); «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів з державного контролю за використанням та охороною земель» (від 20.05.2009 №477); «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах» (від 11.02.2010 №164); «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (від 31.10.2011 №1185); «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь» (від 02.11.2011 №1134); «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)» (від 23.11.2011 №1278); «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель» (від 23.05.2012 №513).

Накази Держкомзему України: «Про Порядок консервації земель» (від 17.10.2002. №175, зареєстровано в Мін'юсті України 14.02.2003 №117/7438); «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» (від 06.10.2003 №245, зареєстровано в Мін'юсті України 28.10.2003 №979/8300 ); «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (від 27.01.2006 №18/15/21/11, зареєстровано в Мін'юсті України 05.04.2006 № 388/12262); «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів)» (від 27.01.2006 №19/16/22/11/17/12, зареєстровано в Мін'юст України 05.04.2006 № 389/12263); «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» (від 23.07.2010 № 548, зареєстровано в Мін'юсті України 01.11.2010 №1011/18306)



Накази Мінагрополітики України: «Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення» від 26.02.2004 № 51.

Як свідчить аналіз вищевказаних документів, переважна частина нормативно-правової бази складається з підзаконних актів - постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України, відомчих наказів та інструкцій, і характеризується відсутністю певної ієрархії, системи супідрядності норм і системи їхньої взаємодії. Найбільшу частку за своєю кількістю та обсягом нормативного матеріалу в земельному законодавстві становлять постанови Кабінету Міністрів України, які виконують роль основного регулятора земельних правовідносин.

Водночас, можна констатувати, що чинна законодавча та нормативно-правова база охорони земель (ґрунтів) в Україні не становить єдиної цілісної системи. Вона не враховує фізико-географічних, екологічних та економічних реалій в країні, не забезпечує регулювання землекористування, не гарантує охорони ґрунтів, не повною мірою відповідає рівню міжнародного права в цій галузі та не забезпечує формування в Україні засад сталого землекористування.

Наприклад, стаття 1 Закону України «Про землеустрій» визначає стале землекористування як форму та відповідні до неї методи використання земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних і соціально-економічних функцій території [102]. Однак засади сталого землекористування в частині визначення змісту поняття «форми і відповідних до неї методів використання землі» не отримали подальшого розвитку в чинному законодавстві.

Важливим кроком в напрямку переходу до сталого землекористування стала «Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року», затверджена наказом Мінагрополітики України від 20 серпня 2003 року №280. Головною метою Концепції було створення передумов для розвитку збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем та призупинення негативних процесів, що відбуваються в них. Об'єктом Концепції є клас природно-антропогенних систем - агроекосистеми, які є цілісними сполученнями природних (рельєфу, ґрунтів, біоти, водних об'єктів) і антропогенних елементів, що створюють відносно однорідні ділянки території з визначеним типом взаємозв'язків та взаємодій елементів, що входять до них.

Передбачалось, що в результаті реалізації Концепції буде покращено стан агроекосистем, створено умови для відновлення біорізноманіття в агросфері, попередження деградації ґрунтового покриву за рахунок призупинення водної ерозії, дефляції та забруднення ґрунтів.

В цілому, наявність значних прогалин, декларативний характер окремих норм, відсилки до підзаконних нормативно-правових актів та досить велика питома вага останніх свідчать про необхідність подальшого удосконалення законодавства у сфері використання та охорони земель.

Напрямки такого удосконалення полягають у площині законодавчого та нормативно-правового врегулювання наступних питань:



  • удосконалення/формування правової охорони ґрунтів і їх родючості; особливо цінних і зникаючих ґрунтових об’єктів; окремих видів сільськогосподарських угідь; полезахисних лісосмуг та лісонасаджень; агроландшафтів; земель органічного землеробства тощо;

  • удосконалення правового, економічного і фінансового механізму щодо вилучення (консервації) з інтенсивного використання деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель;

  • формування інституту обмежень у використанні земель, пов'язаних з їх охороною, та забезпечення екологічної збалансованості землекористування шляхом: затвердження нормативів оптимального співвідношення земельних угідь; затвердження нормативів якісного стану ґрунтів; затвердження нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів; затвердження нормативів показників деградації земель і ґрунтів;

  • розроблення галузевої системи стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель і ґрунтів та їх запровадження у процес розробки документації із землеустрою та при встановленні обмежень у використанні земель;

  • посилення державного контролю за зміною родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення, за використанням та поверненням орендованих земель в належному якісному стані; забезпечення громадського контролю за використанням та охороною земель;

  • удосконалення економічного та фінансового механізмів сталого землекористування шляхом запровадження економічного механізму відповідальності за порушення земельного законодавства; економічного стимулювання екологічно безпечного сільськогосподарського землекористування; удосконалення системи платежів за землю та запровадження цільового використання надходжень від земельного податку для фінансування заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів і на їх охорону;

  • удосконалення ведення моніторингу земель та ґрунтів, в тому числі, на основі використання даних дистанційного зондування Землі, та інформаційного забезпечення екологічно сталого землеволодіння і землекористування з метою своєчасного виявлення зміни стану земель і властивостей ґрунтів внаслідок нераціонального їх використання; оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів; виявлення порушень земельного законодавства та нецільового використання земельних ділянок; попередження негативного впливу на ґрунтовий покрив і усунення його наслідків [21, 26, 36, 47, 65].


Інституційне забезпечення

В Україні загалом створені інституційні основи забезпечення процесів формування та реалізації земельної політики, однак їх характерною особливістю є недостатня ефективність роботи. Серед основних причин цього – неодноразові зміни Кабінету Міністрів України, структурно-функціональні реформи відповідних органів державної влади і супутні їм кадрові перестановки. Потребує подальшого вирішення проблема подолання відомчого підходу до питань використання та охорони земельних ресурсів, поліпшення координації роботи відповідних державних органів, розмежування управлінських і господарських функцій.

У 2010 році Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року №1085/2010 було започатковано інституційну реформу органів державної влади України. Відповідно до цього Указу було утворено Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство), реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів, та новий центральний орган виконавчої влади - Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція). Згідно положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445/2011, Держземагентство є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 №974 передбачено утворення територіальних органів Держземагентства та затверджена їх структура.

Подібний процес уже відбувався у 2007 році, коли Держкомзем України було реорганізовано в Держземагентство України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища (згідно з постанов Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію Державного комітету України по земельних ресурсах» від 31.01.2007 № 69 та «Про затвердження Положення про Державне агентство земельних ресурсів України» від 04.04.2007 № 614). У 2008 році процес реорганізації було скасовано постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів» від 19.03.2008 №224 та відновлено діяльність Держкомзему України, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Також Указом Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від 13 квітня 2011 року №459/2011 повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, які раніше виконувала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель (ліквідована Постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 № 1068), передані у ведення Держсільгоспінспекції.

З метою приведення норм чинних законодавчих актів у відповідність із завданнями, визначеними для Держсільгоспінспекції та її територіальних органів Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» від 23.02.2012 р. № 4444-VI, внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Земельного кодексу України та низки законів України. Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Через неодноразове прийняття у 2009-2010 роках Урядом рішення щодо передачі зазначених повноважень від урядового органу (Держземінспекції) до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, і навпаки, державний контроль за використанням та охороною земель у цей період фактично не здійснювався. Не проводиться належним чином моніторинг земель.


Основні напрямки удосконалення державної політики

Питання використання та охорони земель та заходи з екологізації сільського господарства знайшли своє місце серед пріоритетів аграрної політики та шляхів їх досягнення, однак практична реалізація задекларованих положень фактично не здійснюється. Складна ситуація, що склалася у цій сфері, спричинена насамперед:



  • не визначеністю основних напрямів державної політики та механізмів її реалізації з питань розвитку земельних відносин, охорони земель та родючості ґрунтів, зокрема, складу та обсягів першочергових і перспективних заходів, обсягів і джерел їх ресурсного забезпечення, недостатністю врахування екологічних аспектів при формуванні та втіленні державної аграрної політики;

  • недосконалістю чинного земельного законодавства та відсутністю низки спеціальних нормативно-правових актів у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель та ґрунтів, які передбачалось прийняти в розвиток Земельного кодексу України;

  • недостатністю нормативно-правового та нормативно-методичного забезпечення та відсутністю державної системи стандартів, норм і правил щодо використання та охорони земель та її гармонізації з європейським досвідом;

  • відсутністю державних цільових програм використання та охорони земель та підвищення родючості ґрунтів, недостатнім обсягом фінансування відповідних заходів за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

  • відсутністю ефективної системи фінансово-економічного механізму регулювання земельних відносин та землекористування, механізму економічного стимулювання використання і охорони земель;

  • недосконалістю системи державного управління у сфері земельних відносин, використання і охорони земель;

  • відсутністю належного фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень та оновлення матеріально-технічного і приладного забезпечення експедиційних і стаціонарних польових досліджень з питань еколого безпечного використання земельних ресурсів, зокрема, з інвентаризації та бонітування земель, агрохімічної паспортизації ґрунтів, вивчення та подолання деградаційних процесів із застосуванням геоінформаційних та картографічних методів, дистанційного зондування та інших сучасних технологій, автоматизованого проектування, математичного і натурного моделювання, прогнозування тощо;

  • недостатністю розвитку системи моніторингу земель, невідповідністю вітчизняного програмного, математичного, інструментального камерального і картографічного забезпечення вимогам загальноєвропейської системи моніторингу ґрунтового покриву;

  • недостатністю сучасного рівня агротехнологій та заходів з їх удосконалення, що не забезпечує еколого безпечні і економічно ефективні результати сільськогосподарської діяльності.

Законом України від 21 грудня 2010 року №2818-VI «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» встановлено такі цілі щодо вирішення екологічних проблем у сфері охорони земель і ґрунтів:

  • зменшення до 2020 року в середньому на 5-10 відсотків площ орних земель в областях шляхом виведення із складу орних земель схилів крутизною більш як 3 градуси, земель водоохоронних зон, консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь з подальшим їх залісненням у лісовій та лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні;

  • забезпечення до 2015 року повного врахування природоохоронних вимог у процесі відведення земель для розміщення об'єктів промисловості, будівництва, енергетики, транспорту і зв'язку та під час вирішення питань щодо вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок;

  • розроблення і впровадження до 2020 року системи управління агроландшафтами лісомеліоративними методами на засадах сталого розвитку.

  • створення умов для широкого впровадження екологічно орієнтованих та органічних технологій ведення сільського господарства та досягнення двократного збільшення площ їх використання у 2020 році до базового рівня

  • збільшення до 2020 року частки земель, що використовуються в органічному сільському господарстві, до 7 відсотків [103].

«Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р, передбачається:

  • підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо внесення змін до Земельного кодексу України у частині посилення вимог стосовно охорони довкілля під час вирішення питань вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок;

  • підготовка проекту акта стосовно внесення змін до Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677, у частині врахування природоохоронних вимог;

  • підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України проекту акта, спрямованого на удосконалення системи державного обліку, звітності та контролю за додержанням вимог екологічної безпеки, екологічного законодавства у сфері використання земельних ресурсів;

  • підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо внесення змін до Закону України “Про екологічну експертизу” з метою обов’язкового включення до висновків екологічної експертизи питань відведення земель для розміщення об’єктів промисловості, будівництва, енергетики, транспорту і зв’язку під час вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок;

  • удосконалення методів управління агроландшафтами для відновлення навколишнього природного середовища, підвищення природно-ресурсного потенціалу території, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття з урахуванням необхідності розвитку екологічної мережі [101].

Деталізація цілей та завдань у цій сфері визначені проектом Концепції Загальнодержавної програми використання та охорони земель до 2022 року (представленим Держземагентством для громадського обговорення 18 листопада 2011 року).

Пропонується, що метою зазначеної програми має бути проведення державної політики, спрямованої на раціональне використання та охорону земель, захист їх від деградації та забруднення, підвищення врожаїв сільськогосподарських культур, збільшення обсягу виробництва високоякісної, екологічно безпечної продукції та забезпечення продовольчої безпеки держави, збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, створення екологічно безпечних умов проживання населення і провадження господарської діяльності, а також визначення обсягів робіт, необхідних для розв’язання цих проблем.

Шляхами вирішення проблем в галузі встановлено:


  • поетапне відновлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь у землекористуваннях, необхідних для задоволення виробничих та природоохоронних потреб, зокрема зменшення розораності та збільшення лісистості території України;

  • підвищення рівня родючості ґрунтів за рахунок внесення добрив в оптимальних нормах і співвідношеннях, проведення хімічної меліорації ґрунтів, впровадження науково обґрунтованих сівозмін, елементів біологізації землеробства, прогресивних технологій збереження та відтворення родючості ґрунтів і ведення землеробства;

  • запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, зокрема на землях сільськогосподарського призначення, шляхом впровадження ґрунтозахисних технологій, розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проведення консервації деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель, здійснення інших заходів щодо збереження та відтворення родючості ґрунтів;

  • обмеження вилучення (викупу) особливо цінних земель, зокрема сільськогосподарського та лісогосподарського призначення, для несільськогосподарських потреб;

  • проведення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

  • встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

  • розширення територій природних та окультурених ландшафтів для їх рекреаційного і лікувально-оздоровчого розвитку;

  • істотне зниження рівня землеємності промислового та інших видів виробництва з урахуванням рівня, досягнутого в розвинутих державах;

  • розроблення і забезпечення виконання ряду актів законодавства, нормативних документів зі стандартизації у галузі використання та охорони земель [106].




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка