Л. Г. Руденко 2012 року


Засоби реалізації політики сталого розвитку



Сторінка35/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   51

3.4 Засоби реалізації політики сталого розвитку

Аналіз міжнародних документів, розроблених на даний час в сфері сталого розвитку, і, в першу чергу Порядку денного на ХХІ ст. дозволяє виділити п’ять основних сфер/ напрямів реалізації відповідної політики:

а) Законодавство та інституційне середовище.

б) Фінансова підтримка заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку.

в) Наукові дослідження та технології, зокрема екологічно орієнтовані.

г) Освіта, просвіта та інформація.

д) Міжнародне співробітництво щодо сприйняття та впровадження інструментів та підходів для досягнення сталого розвитку.

Протягом останнього десятиліття Україна здійснила певні кроки за всіма зазначеними напрямами, водночас їх ефективність була різною і має бути оцінена.

Серйозним недоліком законодавчої сфери, наслідки якого мають вплив на всі сфери суспільної діяльності, є відсутність затвердженої Стратегії сталого розвитку України. Без прийняття цього основоположного документа неможливий стабільний прогрес за всіма складовими сталого розвитку, екологічною, економічною, соціальною і культурологічною. Особливо важливою ланкою є впровадження індикаторів сталого розвитку, що дозволить перейти до моніторингу та оцінки постійного набору кількісних параметрів, а відповідно – перейти до практики розвинених країн світу.

Серед інших негативів слід відзначити ветування Закону України «Про ландшафти», розробленого на виконання Європейської ландшафтної конвенції, погіршення передумов для проведення державної екологічної експертизи, а також для впровадження стратегічної екологічної оцінки.

Відчутний прогрес щодо законодавства пов'язаний з прийняттям двох документів – Закону України «Про основні положення (Стратегію) державної екологічної політики до 2020 р.» та Постанови Кабінету Міністрів України «Національний план дій у сфері охорони навколишнього природного середовища до 2015 р.». Тут застосовано комплексний підхід до розробки заходів щодо охорони навколишнього середовища, здійснено вдалу спробу інтеграції зусиль різних секторів системи державного управління та суспільства. Окремі заходи спрямовані на організацію тісного співробітництва кількох міністерств, наприклад щодо екологічної складової територіального планування. Національний план дій передбачає також моніторинг низки кількісних індикаторів. Таким чином можна відзначити часткове перекриття дефіцитів, обумовлених відсутністю Стратегії сталого розвитку, і, водночас, неможливість збереження такого стану речей на довгострокову перспективу.

Позитивний ефект у сфері природоохоронної діяльності спричинила низка Указів Президента України щодо розширення територій природно-заповідного фонду та створення національних парків. Тривала робота відповідно до «Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», затверджена Законом України від 21 вересня 2000 р. Площу природно-заповідного фонду України було відчутно збільшено. Так, якщо у 2002/2003 рр. в Україні налічувалось 7087 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 2,8 млн га (показник заповідності – 4,5%), то у 2012 р. кількість об’єктів зросла до 7607, а площа – до 3,3 млн га (показник заповідності – 5,4%). Водночас динаміка зростання площі природоохоронних територій була менш виразною у порівнянні з першим десятиріччям незалежності, а показник заповідності – нижчим за середньоєвропейський (15%).

Підтримувались заходи з впровадження політики інтегрованого управління водними ресурсами. Державним агентством водних ресурсів було визначено пріоритетні напрями реформування управління та охорони водних ресурсів на період 2006-2015 років, що, відповідно з планом та вимогами Водної Директиви ЄС, відбувається в три етапи.

В цілому, зокрема і за останні десять років, в Україні прийнято значну кількість законодавчих актів що можуть давати позитивний ефект для досягнення цілей сталого розвитку. Лише щодо природоохоронного законодавства було прийнято близько 30 законів, та понад 80 постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів. Активною була законотворча діяльність і в інших питаннях – містобудування, регіональний розвиток, соціальна політика, та неузгодженість прийнятих документів не дозволяє констатувати позитивні ефекти для практики управління.

Заходи щодо формування інституційного середовища залишались недостатніми. Відсутні центральні та регіональні органи влади відповідальні за реалізацію політики сталого розвитку. Значною проблемою залишається координація діяльності різних міністерств та відомств, що здійснюють політику щодо окремих складових сталого розвитку, насамперед Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства праці та соціальної політики. Таким чином, екологізація секторальної політики відбувалась повільно і не призвела до формування системи загальної суспільної відповідальності. Позитивним кроком можна вважати прийняття у 2004 р. Закону «Про екологічний аудит», визнання екологічного аудиту одним з пріоритетних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а також використання старих та введення в дію нових стандартів (ДСТУ ISO, система екологічного управління). Недоліками можна вважати недостатню ефективність цього Закону, що обмежує коло об’єктів обов’язкового аудиту та недостатню узгодженість системи стандартів, що запроваджуються.

Фінансування заходів, спрямованих на досягнення цілей сталого розвитку, тісно пов’язане з ефективністю економічних механізмів природокористування, залишалось недостатнім. В Україні налагоджений механізм платного природокористування, що забезпечує постійно зростаючий потік надходжень у державний бюджет. Так, у порівнянні з 2002 р. обсяг зборів за забруднення зріс більш ніж у 10 разів. Позитивна динаміка спостерігалась і щодо плати за використання природних ресурсів. Водночас його компенсаторна (для навколишнього середовища) та мотиваційна (для природокористувачів) функції залишаються нерозвиненими. Переважна більшість підприємств вважає економічно доцільнішою плату за забруднення середовища та розміщення відходів, не маючи значної зацікавленості у поліпшенні стану та якості довкілля. Виняток становлять підприємства, що здійснюють екологічний аудит та сертифікацію з метою покращення конкурентних позицій на міжнародних ринках. В той же час, найбільший обсяг капітальних інвестицій та поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища протягом десяти років стабільно припадав на власні кошти підприємств (у 2011 р. – 67%). Погіршує ситуацію і той факт, що починаючи з 2002 р. стабільним залишалось недофінансування (за показниками державного бюджету) природоохоронних заходів, при загальному фінансуванні на охорону природи меншому за 1%. Недосконалим є і механізм збору екологічного податку, затверджений новим Податковим кодексом.

Окремо слід відзначити фінансування та виконання значної кількості державних цільових програм. Так в перелік на 2012 р. було внесено біля 100 програм для різних Міністерств та відомств. Серед найбільш важливих за десятирічний період насамперед варто назвати«Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки», затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. N 634 та «Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» затверджену Законом України від 18 березня 2004 р. Серед інших ключових - Загальнодержавна програма "Питна вода України" на2006-2020 роки;Комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України; Державна цільова екологічна програма проведення моніторингу навколишнього природного середовища;Державна цільова програма комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету; Загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами;Державна цільова програма підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки; Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року; Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки. На жаль, значна кількість таких програм носила декларативний характер і не була профінансована на належному рівні.

В науковому середовищі протягом останнього десятиліття спостерігалось зростання інтересу та інтенсифікація зусиль щодо проведення досліджень в галузі сталого розвитку. Зросла кількість публікацій, конференцій, семінарів, присвячених цій проблемі. Позитивний вплив мали кроки, здійснені в межах структури Національної академії наук. Зокрема, при Президії НАН України успішно діяли Національний комітет України з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера», Координаційна рада НАН України з проблем пов’язаних з Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї, Наукова рада з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку, Комісія з проблем Світового океану, Міжвідомчі координаційні ради з проблем розвитку мінерально-сировинної бази України та поводження з радіоактивними відходами. Проводились дослідження за Цільовою комплексною міждисциплінарною програмою НАН України з проблем сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження навколишнього середовища. Спільними зусиллями кількох академічних інститутів на початку 2012 р. оновлено проект Концепції сталого розвитку України.

Водночас заходи щодо державної підтримки власне наукової діяльності були малоефективними. Протягом 2008-2012 рр. мало місце постійне недофінансування бюджету НАН України. Низький рівень фінансування (менш ніж 1% ВВП) призвів до розвитку цілого ряду кризових явищ, серед яких слід відзначити відтік наукової молоді, низький рівень розвитку наукової інфраструктури в цілому, лімітовані комунікаційні та інформаційні можливості. У 2011 р. було визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій», і причиною цього стала не лише політика укрупнення державних програм, а й той факт, що фактичний обсяг фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на першому етапі виконання Програми з бюджетних коштів становив менше 1% від запланованого, а у 2009-2010 рр. на реалізацію Програми кошти у державному бюджеті не були передбачені. Крім того, існували бар’єри щодо участі науковців у прийнятті державних рішень шляхом обмеження їх участі у роботі рад та комісій при державних органах влади, а також зниження активності та припинення діяльності таких зборів. Так, у 2012 р. припинено діяльність Національної комісії з Червоної книги України при Верховній Раді України з делегуванням відповідних функцій одному Міністерству.

Серед найбільш показових прикладів діяльності в технологічному аспекті - прийняття Закону «Про альтернативні джерела енергії» (2003 р.), підготовку проекту закону «Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії)» та обговорення Концепції впровадження в Україні більш чистого виробництва, що, відповідно до Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічно політики до 2020 р.», має бути схвалена у 2012 р. У цьому ж законі визначено необхідність сприяння місцевим громадам щодо впровадження невиснажливого господарювання та екологічно дружніх технологій; створення в кожній області інформаційно-експериментальних та демонстраційно-навчальних центрів підтримки заходів з впровадження і поширення моделей невиснажливого господарювання та екологічно дружніх технологій до 2020 року; надання державної підтримки створенню і розвитку населених пунктів, що використовують енерго- та ресурсозберігаючі технології житлового будівництва, та комплексне впровадження таких технологій до 2015 року;

У 2009 р. почав роботу Центр більш чистого виробництва, що працює за підтримки Організації Об`єднаних Націй з Промислового Розвитку (ЮНІДО) на базі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ "КПІ").

В той же час, реалізацію засобів в цій сфері значною мірою лімітувала загальна технологічна відсталість України. Не зважаючи на затверджену Урядом «Концепцію розвитку національної інноваційної системи» (2009) відчутних успіхів досягти не вдалось. Не сформована зацікавленість підприємств, юридичних та фізичних осіб у впровадженні екологічно дружніх технологій. В цілому, відсоток підприємств, що в період 2002-2012 рр. займались інноваційною діяльністю, коливався в середньому в межах 12-16%, кількість нових технологічних процесів впроваджених щорічно – в межах 1,5-2,0 тисяч, з яких лише 20-40% належать до маловідходних та ресурсозберігаючих.

Протягом останніх років досягнуто певного прогресу щодо інформаційного виміру сталого розвитку. Незважаючи на те, що доступ до екологічної інформації і досі достатньо ускладнений в порівнянні з країнами ЄС слід відмітити позитивні тенденції, значною мірою обумовлені активністю неурядових організацій та наукової громадськості. Тут слід назвати діяльність Орхуського центру при Міністерстві екології та природних ресурсів, Світового центру даних, що працює на базі НТУУ "КПІ" і надає доступ до індексів сталого розвитку країн світу та регіонів України та Національного атласу України, започаткування і щорічне проведення Міжнародного екологічного форуму «Довкілля для України», міжнародної конференції «Сталий розвиток Карпат», видання пілотного проекту «Екологічного атласу України». Позитивний вплив мало внесення змін до Закону України «Про інформацію» (2011) та прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації» (2011). Для роз’яснення окремих положень Закону у 2012 р. за сприяння ЄС та Ради Європи Українським центром політичних досліджень було видано методичний посібник «Доступ до публічної інформації: найчастіші запитання та відповіді» Крім того, розширено інформаційні можливості сайтів державних органів влади, насамперед Міністерства екології та природних ресурсів, Державного комітету статистики України. Важливими є й інші електронні інформаційні ресурси – Національної бібліотеки ім. Вернадського, ООН та її структурних підрозділів. Зростав інтерес представників різних ЗМІ до проблем сталого розвитку України. Законом «Про основні засади (стратегію) державної екологічно політики до 2020 р.» також передбачено низку заходів для покращення ситуації щодо екологічної інформації. Йдеться зокрема про збільшення частки екологічної інформації та соціальної реклами природоохоронного спрямування, що регулярно поширюється засобами масової інформації; створення до 2015 р. мережі загальнодержавної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації; розроблення до 2012 р. та впровадження до 2020 р. програми підтримки проектів громадських екологічних організацій; систематичне інформування про діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища через офіційні веб-сайти та засоби масової інформації; створення до 2012 р. і впровадження до 2015 р. механізму забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації та участі у прийнятті рішень відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; сприяння виданню та розповсюдженню Доповіді громадських екологічних організацій щодо проведення громадської оцінки національної екологічної політики починаючи з 2011 р.; створення до 2015 р. умов для проведення громадської оцінки діяльності органів виконавчої влади, здійснення громадського контролю з питань охорони навколишнього природного середовища.

Оцінюючи діяльність освітньої галузі слід відмітити зростання кількості курсів, програм, навчальних посібників з тематики сталого розвитку, поширення принципів люцернської Декларації з географічної освіти для сталого розвитку. Водночас говорити про сформовану систему освіти для сталого розвитку зарано. Подальші дії також визначаються Законом «Про основні засади (стратегію) державної екологічно політики до 2020 р.», що передбачає розроблення до 2015 р. і реалізацію Стратегії екологічної освіти з метою сталого розвитку українського суспільства та економіки України; створення до 2015 р. системи екологічного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, до компетенції яких належать питання охорони навколишнього природного середовища; створення до 2015 р. мережі регіональних екологічно-просвітницьких центрів на базі закладів освіти, неурядових природоохоронних організацій тощо; розроблення до 2015 р. організаційного механізму місцевого, регіонального та національного рівня для активного залучення громадськості до процесу екологічної освіти з метою сталого розвитку, екологічної просвіти та виховання; включення питань формування екологічної культури, екологічної освіти та просвіти в державні цільові, регіональні та місцеві програми розвитку.

Недостатньо реалізованою залишалась просвітницька функція природоохоронних територій, зокрема біосферних резерватів та національних природних парків. Серед національних парків відповідні європейським стандартам норми роботи з відвідувачами були забезпечені переважно в парках «Святі Гори», «Шацький», «Карпатський». З іншого боку, реалізація цієї функції лімітується проблемами соціально-економічного розвитку держави, а також низькою свідомістю населення. Серед біосферних заповідників слід особливо підкреслити діяльність Карпатського заповідника, що налагодив зв’язки з окремими ЗМІ, у яких регулярно друкує матеріали природоохоронного спрямування, видає Всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал “Зелені Карпати”, тематика якого охоплює широке коло питань - від екологічних проблем сьогодення до історичної та культурної спадщини Карпатського краю, та інші види друкованої продукції, співпрацює з Українським екологічним телебаченням. Тут також творено інформаційний центр, екологічну стежку, налагоджено тісні контакти з багатьма школами регіону, проводяться екологічні наметові табори для молоді, здійснюється міжнародне співробітництво.

Україна є активним учасником міжнародного співробітництва щодо сталого розвитку, і, зокрема, охорони навколишнього природного середовища. Так, за останні десять років було ратифіковано «Протокол про воду та здоров'я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року» (2003), «Кіотський протокол до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату»(2004), Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат (2004), Європейську ландшафтну конвенцію (2005), «Поправки до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар» (2006), «Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі» (2007).

Було розроблено низку документів на виконання ратифікованих угод і конвенцій, серед яких Стратегія Уряду України, підготовлена на виконання пунктів 11-12 Рішення IV/2, прийнятого на Четверній Нараді Сторін Конвенції Еспоо 2008 р., розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану дій щодо виконання рішення Сторін Орхуської конвенції III/6f» (2008), «Про погодження надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення» (2011).

Ефективним було і двостороннє співробітництво з окремими європейськими країнами, зокрема відмітимо діяльність Керуючого комітету щодо виконання Угоди між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища, одним з суттєвих досягнень якого стало отримання номінації ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат» (спільно із Словаччиною).

Підсумовуючи викладене, відмітимо, що після саміту в Йоганнесбурзі (2002 р.) зміцнились тільки окремі позиції щодо впровадження в Україні основної парадигми ХХІ ст. В основному вони стосувались природоохоронного і податкового законодавства, більш раціонального використання державних фондів з охорони природи. На найближчу перспективу, серед першочергових завдань можна бачити:


  • затвердження на державному рівні концепції, стратегії і національного плану дій щодо впровадження в Україні основної парадигми розвитку у ХХІ ст.;

  • створення державної Агенції по науковому і організаційному забезпеченні впровадження в державі основних положень сталого розвитку;

  • створення ефективних інституційних основ, що сприятимуть і заохочуватимуть головних «акторів» у виконанні порядку денного та здійсненню збалансованого розвитку;

  • забезпечення спеціальних фінансових ресурсів в державі для підтримки дій направлених на реалізацію стратегії сталого розвитку;

  • значне посилення наукової, освітянської і просвітницької діяльності щодо розуміння проблем сталого розвитку, що сприятиме усвідомленню загроз життю населення, які виникають внаслідок погіршення стану компонентів природи.




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка