Л. Г. Руденко 2012 року


Коригування підходів до вирішення головних проблем, яким віддано пріоритет



Сторінка42/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   51

4.3. Коригування підходів до вирішення головних проблем, яким віддано пріоритет


За останнє десятиріччя суспільного розвитку посилилось усвідомлення необхідності перегляду дій людини щодо використання природних ресурсів. Зростаючі економічні, соціальні та особливо екологічні проблеми є наслідком неправильної поведінки людей. Загострення цих проблем змушує переосмислити основні етичні засади життєдіяльності людини і суспільства. Для визначення пріоритетних напрямів спільних дій важливо прийняти на рівні світової спільноти документ, в якому б знайшли відображення загальновизнані правила поведінки стосовно природи.

Чинні міжнародні документи зі збалансованого розвитку містять два етичні принципи, важливі для збалансованого розвитку: справедливість у межах поколінь (турбота про бідних) та міжпоколінна справедливість (турбота про майбутнє). Однак, для забезпечення збалансованого розвитку необхідно додати третій принцип - турботу про планетарну екосистему (міжвидова справедливість). Цей крок було зроблено у Хартії Землі - документі, що був представлений на Всесвітньому саміті зі збалансованого розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 році та прийнятий ЮНЕСКО у 2003 році. Хартія Землі - це декларація фундаментальних принципів побудови збалансованого та мирного глобального суспільства у XXI столітті. Хартія дає системний погляд на екологічну цілісність, соціальну та економічну справедливість, демократію та мир і не відділяє захист довкілля від захисту прав людини та забезпечення справедливого людського розвитку.

Визначення цілей та індикаторів збалансованого розвитку є необхідною умовою переходу до нової парадигми розвитку, зокрема для переходу від декларацій до практичних дій з впровадження положень цієї парадигми та оцінювання результатів. Незважаючи на той факт, що досі немає офіційно визначених цілей та індикаторів збалансованого розвитку з цих питань, світ користується цілями, визначеними у Порядку денному на XXI століття та Цілями розвитку тисячоліття. Потрібно визнати, що діяльність за цими визначеними цілями сприяла вирішенню певних соціальних питань, але не забезпечила можливостей досягти рівня самовідновлення екосистем, достатнього для існування людства.

У зв'язку з цим необхідно оцінити та переглянути поставлені цілі та визначити Цілі збалансованого розвитку людства.

Засадничим мотивом у цьому процесі має стати розуміння, що світова економіка не може далі успішно розвиватися на засадах саморегулювання. Необхідний новий підхід, що базується на наукових обґрунтуваннях можливостей екосистем.

Визначаючи Цілі збалансованого розвитку необхідно:



  • використати ті цілі, за якими було досягнуто успіхів у попередній період;

  • не ставити завдань, спрямованих на подальший розвиток світової економіки за рахунок збільшення експлуатації світових природних ресурсів;

  • відмовитися від тих цілей, які хоч і декларують діяльність за соціально значущими питаннями, проте виявилися недосяжними або були неефективними;

  • збільшити рівень обов'язковості цілей для виконання країнами-учасника-ми; створити інструменти впливу на країни, які виходять з підписантів міжнародних договорів зі збалансованого розвитку, пояснюючи це економічними інтересами країни;

  • не допускати використання науково необґрунтованої термінології або її широкого тлумачення під час визначення нових цілей.

В Україні доцільно визначити пріоритетними такі цілі:

а) Зміна моделей споживання. Збалансоване споживання та виробництво.

б) Забезпечення продовольчої безпеки та збалансованого сільського господарства.

в) Безпечна і доступна вода.

г) Динамічна стабільність клімату.

д) Впровадження чистої енергетики.

е) Збереження біорізноманіття.

ж) Забезпечення функціонування здорових лісів.

з) Підтримка здоров’я населення та доступ до базового рівня медичних послуг.

и) Створення умов для економічної, екологічної і соціальної збалансованості міст.

Слабким місцем сучасної світової політики є те, що за ці роки так і не було створено погоджених і універсальних методів та показників оцінки збалансованості розвитку. У Резюме № 6 «Поточні думки щодо цілей та індикаторів збалансованого розвитку», підготовленому до Ріо+20 у грудні 2011 року Секретаріатом Конференції ООН зі збалансованого розвитку, справедливо зазначено: «На цей час немає уніфікованого, прийнятого всіма визначення або оцінки системи виміру збалансованого розвитку. Немає погоджених на міжнародному рівні індикаторів збалансованого розвитку, які б допомагали моніторити прогрес».

Виходу з такої ситуації не сприяє сучасний підхід, згідно з яким індикатори, визначені Комісією зі збалансованого розвитку ООН, є добровільними для застосування країнами і можуть служити лише основою для індикаторів, які в подальшому кожна країна визначає самостійно. Для подолання проблеми необхідно напрацювати невелику кількість науково обґрунтованих, але адаптованих і простих у застосуванні індикаторів, які б стали обов'язковими для всіх країн, в т.ч. і для України.

Під час визначення нових індикаторів необхідно:


  • здійснити оцінювання ефективності наявних індикаторів і використати найперспективніші з них;

  • передбачати можливість встановлення відповідальності інституцій за недосягнення визначених індикаторів;

  • створити механізм незалежного моніторингу успішності діяльності та досягнення визначених показників з обов'язковим звітуванням на ключових форумах зі збалансованого розвитку.

На найближчу перспективу слід скорегувати дії держави щодо посилення уваги до проблем води, які визначені у главі 18 Порядку денного на XXI століття (18.2) (забезпечення адекватного постачання якісною водою всього населення планети, зберігаючи при цьому гідрологічні, біологічні та хімічні функції екосистем і коригуючи діяльність людини відповідно до можливостей природи). Вода - це насамперед соціальне та економічне благо (18.8) і вже потім - ресурс.

Україні слід реалізувати Рішення Генеральної асамблеї ООН (A/RES/64/292), яке визнає право на безпечну та чисту питну воду та санітарію як право людини, що має дуже важливе значення для повноцінного життя та повної реалізації всіх її прав. Водночас, необхідно зазначити, що для практичної реалізації цих рекомендацій в державі слід конкретизувати зобов'язання щодо доступу до води та її збалансованого споживання і використання. Ключовим у цьому процесі має бути одностайне правове розуміння базових і невід'ємних природних прав людини як таких, що належать людині від природи і не мають ціни. Такими є, зокрема, право на якісну питну воду та на чисте повітря. Так, питна вода у достатній кількості, необхідній для задоволення фізіологічних потреб, має бути у вільному доступі. У зв'язку з цим Україні не слід підтримувати навіть згадки у нормативних документах про ціну на питну воду у фізіологічно необхідній кількості, навіть коли йдеться про доступну (affordable) ціну. Подальша монетаризація у цьому питанні та нехтування природними правами людини може призвести лише до ескалації напруження з непередбачуваними наслідками.

Слід зауважити водночас, що бачення запасів прісної води як єдиного для всього світу ресурсу (18.35) не стало загальновизнаним. Внаслідок цього країни, суб'єкти господарювання та громади продовжують розглядати водні ресурси як відокремлені, територіально приналежні та невичерпні. Представники місцевих громад, виходячи з локальних потреб і можливостей, здебільшого виявилися неспроможними ефективно управляти цим безцінним ресурсом.

Варто зазначити, що традиційний акцент міжнародних організацій в країнах Африки та Азії у питаннях забезпечення водою та не менш традиційні заяви про наявність достатніх водних ресурсів у країнах Європи відвертають увагу від ряду наростаючих проблем з цього питання. Аналітичні звіти акцентують увагу на країнах з обмеженим доступом до води і констатують, що країни з достатнім рівнем водних ресурсів ефективно ними управляють, тоді як доступ до води та якість питної води у деяких з цих країн погіршується.

Відсутність культури відповідального правоволодіння призводить до неконтрольованої господарської діяльності. Внаслідок цього погіршується стан довкілля, забруднюється вода, зникають водно-болотні угіддя тощо. Поширеними є випадки штучного обмеження новими власниками доступу людей до води, що породжує соціальне напруження. Відбувається невиправдане закриття доступу до традиційних природних джерел питної води з метою їх подальшої приватизації та відновлення водопостачання за плату. Такі явища потребують всебічної оцінки та адекватного реагування з поширенням міжнародного досвіду для розв'язання проблем.

Оцінка прогресу у виконанні поставлених завдань дає підстави констатувати, що за останні 20 років як у глобальному, так і регіональному масштабах не вдалося:



з питань комплексного освоєння водних ресурсів:

  • забезпечити ефективне впровадження прийнятих міжнародних зобов'язань у національні плани дій та забезпечити їх виконання (18.11);

з питань оцінки водних ресурсів:

  • забезпечити оцінювання і прогнозування обсягу та якості водних ресурсів (18.24), зокрема і в Україні надання доступу до технології оцінки водних ресурсів, що відповідає їхнім потребам (18.25);

з питань охорони водних ресурсів, якості води і водних екосистем:

  • впровадити ефективну оцінку наслідків різних видів водокористування для довкілля (18.36);

  • забезпечити охорону підземних вод (18.37);

  • визначити всі потенційні джерела водопостачання і підготувати проекти їх захисту, збереження та раціонального використання (18.39);

  • розпочати впровадження ефективних програм щодо запобігання забрудненню вод (18.39);

з питань водних ресурсів і збалансованого міського розвитку:

  • забезпечити збір, утилізацію та вилучення 75% твердих побутових відходів у міських районах екологічно безпечним шляхом.

  • Екстенсивна застаріла індустріальна модель економіки все ще домінує у світі і в Україні. При такому підході працює схема видачі дозволів для використання води як ресурсу для ведення господарської діяльності та справляння відповідної плати за цей ресурс, а також за забруднення. Плата за воду зазвичай є заниженою, використовується на наповнення бюджету, а не для відновлення ресурсу. Водночас контроль за використанням води та її забрудненням є неефективним. Така система не тільки не сприяє ефективному відновленню ресурсу, а й спонукає чиновників до торгівлі ресурсом, що їм не належить, тобто до корупційних діянь. Проблему можна розв'язати, якщо натомість перейти від справляння плати за воду як ресурс до вимоги забезпечувати повне очищення використаної води, запровадження замкнених циклів та використання відновленої води як передумови легалізації бізнесу.

Загалом, для досягнення більшого прогресу з питання збалансованого використання, доступу до якісної води та її відновлення слід вважати необхідним:

  • підняти значущість питання збереження якісного стану ресурсів прісної води і забезпечення водопостачання до пріоритетного;

  • під час постановки нових цілей розвитку змістити акцент із задоволення потреб у прісній воді (18.7) на збереження і відтворення цього природного ресурсу;

  • визнати право людини на вільний і безкоштовний доступ до питної води у межах фізіологічної потреби як базове і невід'ємне природне право людини і забезпечити реалізацію цього права;

  • визнати однією з передумов економічної діяльності таке правило, що інвестиції не повинні призводити до монополізації права на безпечну питну воду. Справляння плати за поліпшення якості води на базовому рівні повинно мати добровільний, а не зобов'язальний характер;

  • визнати неприйнятним і небезпечним для соціальної стабільності штучне створення перепон у доступі до води громад під час реалізації права приватної власності;

  • реформувати інструменти планування та виконати оцінку для встановлення прогресивного рівня оплати за задоволення надмірних потреб водокористувачів;

  • у разі видачі дозволів на ведення господарської діяльності з промисловим рівнем використання води перейти від справляння плати за воду як ресурс до вимоги забезпечувати повне очищення використаної води та використовувати відновлену воду. Вважати справляння плати за воду та за її забруднення застарілим інструментом індустріального типу економіки;

  • створити систему ефективного захисту водних ресурсів і водних екосистем як єдиного ресурсу;

  • створити систему належної і всеохоплюючої оцінки водних ресурсів за єдиною методикою;

  • реформувати інструменти планування та виконати оцінку прогресу в глобальному масштабі;

  • реформувати інституції, відповідальні за контроль та забезпечення ефективного управління водними ресурсами;

  • впровадити уніфіковані стандарти щодо якості питної води;

  • сприяти забезпеченню басейнового планування та управління;

  • встановити параметри збільшення відсотка промислового використання відновленої води;

  • приймати рішення щодо управління чи зміни форми власності на водні ресурси лише після проведення екологічної оцінки впливу та отримання згоди місцевих громад за умови забезпечення їхньої широкої участі у прийнятті рішень.

У сфері уваги держави актуальною проблемою лишається продовольча безпека. Вона є однією з необхідних передумов здорового та активного життя людини і полягає у забезпеченні доступу до достатньої кількості поживної та безпечної їжі.

Реалії сьогодення формують бачення продовольчої безпеки як такої, що спирається насамперед на результати ведення традиційного відновлюваного збалансованого сільського господарства і вже в другу чергу - на можливості сільського господарства на засадах використання нових технологій. За цих умов регіони з високим рівнем природної родючості ґрунтів та їх особливими якостями мають стати предметом особливого піклування так само, як території з високим рівнем біорізноманіття.

Ці питання висвітлено в основному в розділі 14 Порядку денного на XXI століття та частково у розділі 18, 19, 21. Оцінка прогресу у виконанні поставлених там завдань дає підстави для висновків про те, що за 20 останніх років в глобальному масштабі так і для України не вдалося:



з питань політики планування та моніторингу:

  • зберегти та наростити потенціал найродючіших сільськогосподарських земель для задоволення потреб населення (14.3);

  • домогтися достатнього збільшення виробництва продукції на землях які вже використовують, не допускаючи при цьому посягань на землі, що лише частково є придатними для культивування (14.1);

  • розробити програми, спрямовані на узгодження питань збалансованого розвитку з аналізом політики в галузі продовольчого і сільськогосподарського сектору, розробленням і впровадженням відповідної макроекономічної політики (14.8). Мотивами у плануванні сільськогосподарського виробництва, як і 20 років тому, залишаються підвищення показників виробництва без урахування природних можливостей екосистем, що вже призвело до деградації значної їх частини;

  • створити і зміцнити національні та регіональні служби з метою забезпечення повнішого розуміння взаємозв'язку між сільським господарством і станом довкілля (14.11);

з питань вдосконалення системи ведення сільського господарства:

  • подолати необґрунтоване та неконтрольоване землекористування, що є причиною деградації і виснаження природних ресурсів (14.34);

з питань збереження і відновлення земель:

  • розробити та впровадити національні та регіональні програми збереження й відновлення земель (14.44, 14.45, 14.46);

з питань збалансованого живлення рослин з метою нарощування виробництва продуктів харчування:

  • розробити і застосувати комплексний підхід до живлення рослин (14.85);

з питань перебудови систем енергопостачання сільських районів:

  • впровадити комплексні програми, орієнтовані на забезпечення збалансованого розвитку відновлюваних джерел енергії і підвищення ефективності використання енергії в сільських районах (14.94);

з питань мінімізації відходів:

  • впровадити програми зі скорочення обсягу виробництва агрохімічних відходів і пакувальних матеріалів, що мають небезпечні характеристики (21.8).

В останнє десятиріччя спостерігається тенденція втрати сільськогосподарських земель за рахунок їх вилучення для прибутковіших на поточний момент галузей економіки. При цьому місцеві влади неспроможні протистояти економічним інструментам впливу та підтримують зміну цільового призначення земель і виведення їх з сільськогосподарського обігу назавжди. Зупинити ці процеси можна було б, створивши глобальний кадастр особливо цінних у сільськогосподарському значенні земель та систему міжнародного моніторингу за їх збереженням і поліпшенням.

Загалом можна погодитися з оцінкою, що виконання взятих у Ріо та Йоганнесбурзі зобов'язань щодо продовольчої безпеки та збалансованого сільського господарства розчаровує, про що сказано у Резюме № 9 «Продовольча безпека та збалансоване сільське господарство», підготовленому до Ріо+20 у грудні 2011 року Секретаріатом Конференції ООН зі збалансованого розвитку.

Найближчим часом в державі необхідно здійснити переоцінку існуючих інструментів для досягнення мети. Зокрема, необхідно:


  • сформулювати офіційне визначення збалансованого сільського господарства. З огляду на велику соціальну значущість і залежність від природних ресурсів та стану довкілля, потрібно перейти до визнання особливого статусу сільського господарства серед інших галузей економіки. У такому офіційному визначенні потрібно узгодити співвідношення достатності та якості виробництва продовольства й інших сільгосппродуктів, екологічної безпеки, соціальної значущості виробництва з прибутковістю галузі;

  • ініціювати створення кадастру особливо цінних у сільськогосподарському значенні земель та систему моніторингу за їх збереженням та поліпшенням, ввівши показники територіальної цілісності та ефективності використання цих земель у систему індикаторів Цілей збалансованого розвитку;

  • підняти значущість питання продовольчої безпеки та збалансованого сільського господарства до пріоритетного в обговоренні бажаної структури майбутньої економіки;

  • визначити систему та форми надання допомоги тим регіонам, які мають виняткові за якістю та родючістю землі для збереження їх цільового призначення та підтримання належної якості цих земель;

  • ввести як обов'язкові в оцінюванні економічної ефективності сільського господарства показники, які відображають зменшення витрат води, вуглеводнів, пестицидів, а також використання відновлюваної енергетики та збереження біорізноманіття;

  • опрацювати відповідні зобов'язання щодо переходу до інтегрованого планування розвитку сільського господарства з метою переходу від індустріального виробництва сільгосппродукції до збалансованого;

  • визначити та затвердити чіткі цілі та індикатори успішності виробництва, щоб зупинити деградацію земель;

  • ініціювати створення незалежної комісії з узагальнення досвіду та розроблення уніфікованої системи контролю за ефективним використанням земель і запобігання корупційним діянням у цій сфері.


Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка