Л. Г. Руденко 2012 року


РУШІЙНІ СИЛИ ПЕРЕХОДУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ



Сторінка43/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   51

5 РУШІЙНІ СИЛИ ПЕРЕХОДУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ




5.1. Оцінка впливу національних рушійних сил на процеси переходу до сталого розвитку

Аналіз стану переходу України до сталого розвитку за час після саміту в Йоганнесбурзі показує, що в Україні у науковому та освітянському середовищі визріла готовність сформулювати основні положення сталого розвитку для держави. Прийнято ряд законів і законодавчих актів з посиланнями на потребу впровадження в Україні основної парадигми розвитку у ХХ ст. Науковцями НАН України у співпраці із громадськими організаціями, підготовлено і направлено до КМ України Концепцію сталого розвитку для затвердження. За останнє десятиріччя опубліковано багато наукових праць, щодо тлумачення і сприйняття світовою спільнотою положень сталого розвитку. Вони знайшли великий інтерес у проведенні наукових форумів різного ґатунку. Це значною мірою свідчить про готовність населення держави сприйняти ці положення та працювати на їх реалізацію не тільки на державному, але і на місцевому рівні.

Україна має ресурси і за умови їх раціонального освоєння із залученням усіх національних рушійних сил вона зможе забезпечити перехід до сталого розвитку.

Стосовно внутрішніх ресурсів забезпечення збалансованого розвитку України ми вважаємо за доцільне виділити в їх складі наступні основні компоненти, а саме: населення, територія; природно-ресурсний потенціал; географічне положення; соціально-економічний потенціал; науково-технічний потенціал; культурно-історичний потенціал.

Кожен із зазначених компонентів має своє значення як можлива складова, використання якої дасть змогу забезпечити перехід країни до моделі збалансованого розвитку. Оцінка співвідношення кожного з них є завданням досить складним. Головними з них є перші два із з перерахованих компонентів.

На сьогоднішній день саме народ України є головною рушійною силою, головним чинником, який потенційно здатний забезпечити перехід країни до моделі збалансованого розвитку. На заваді цьому стоїть значна кількість негативних факторів. Серед них і несприятлива демографічна структура населення та зменшення його чисельності, високі показники захворюваності, значний механічний відтік населення за кордон, низький життєвий рівень, низьке соціальне забезпечення, втрата соціальних орієнтирів та необхідність перекваліфікації, пошуку місця працевлаштування і зміни професії для багатьох громадян України. Зазначені аспекти мають стати напрямком спеціальних досліджень в рамках суспільно-географічного вивчення проблематики збалансованого розвитку. Загальновідомий високий рівень освіченості громадян України, що є досить важливим фактором для забезпечення переходу країни до збалансованого розвитку. Цей фактор поки що не втрачено, однак і не оцінено належним чином. Він дає змогу здійснювати швидко і в короткі терміни кардинальні структурні зміни в економіці країни, здійснювати інноваційні технологічні перетворення в структурі народного господарства, не залучаючи значної кількості іноземних спеціалістів.

Саме завдяки високому освітньому рівню та наявності значної кількості фахівців з високим рівнем кваліфікації (в т.ч. – у таких галузях, як інформаційні технології, високотехнологічні галузі промислового виробництва тощо) Україна може розраховувати на те, щоб зайняти місце серед провідних економічно розвинутих країн світу (реальність цього залежить від того, наскільки держава та її інститути зможуть реалізувати зазначений потенціал). У зв’язку з цим варто зазначити, що цей фактор за період з 2002 року зазнав певних якісних змін. Зокрема, якщо загальний рівень писемності населення та базової середньої освіти залишається високим як для світового виміру, то якість знань та навичок фахівців з вищою освітою знизилась. Про це, зокрема, свідчить той факт, що жоден з вищих навчальних закладів України не перебуває у провідних рейтингових списках ВНЗ світу. На якісний рівень освіти вплинув зростаючий рівень корупції, відрив освіти від науки та виробництва та нездатність більшості ВНЗ своєчасно інвестувати ресурси у оновлення їх навчальної та матеріальної бази, у встановлення нових пріоритетів згідно з викликами сучасності.

Наступним ресурсом, котрий виступає як одна із основ забезпечення збалансованого розвитку країни, є її територія. Ми вважаємо за доцільне виділити її окремо з-поміж інших компонентів природно-ресурсного потенціалу, яким володіє країна, виходячи з того унікального значення, яке відіграє земля, земельні ресурси в розвитку суспільства як просторовий базис його існування та взаємодії з природою. Збереження недоторканості і територіальної цілісності держави, суверенітету українського народу на власній території є одним з обов'язкових чинників забезпечення збалансованого розвитку країни. Як зазначалося вище, в нинішніх умовах це завдання ускладнюється внаслідок посилення дії зовнішніх чинників, котрі визначають розвиток економічних процесів, хід соціального розвитку, уніфікують і взаємопов'язують розвиток окремих країн як складових світової спільноти. Однак доти, поки всі провідні країни світу будуть визначати домінанту власних національних інтересів над загальнолюдськими і, відповідно, будувати на цій основі свою політику, зазначене завдання буде в числі пріоритетних серед завдань досягнення збалансованого розвитку.

Територія України є одним з її найбільших багатств. Загалом, за площею території наша країна посідає 44 місце в світі і 2 – в Європі. Саме територіальний фактор є одним з чинників, що дозволяє відігравати Україні важливу роль в процесах регіонального розвитку в Європі.

Хоч загальна площа території України становить тільки 0,46% від загальної території площі заселеного суходолу Землі (без Антарктиди), вона розташована в сприятливих природно – кліматичних умовах, які є, в переважній більшості, рівнинними, що, незважаючи на сучасний стан, за умови їх раціонального освоєння робить зазначені умови потенційно важливим фактором і ресурсом забезпечення збалансованого розвитку.



Географічне положення України є окремим важливим ресурсом, що може бути використаний для забезпечення переходу до збалансованого розвитку країни.

Ми розглядаємо його в числі ресурсів внутрішнього порядку, однак, такою ж мірою цей ресурс може бути віднесений і до ресурсів зовнішнього порядку. Це, на наш погляд, зумовлюється тим, що особливості даного положення та його значення в геополітичному та геоекономічному плані залежать і від зовнішніх чинників і від внутрішніх економічних, соціальних та екологічних параметрів, які має та може набути Україна.

Географічне положення України з точки зору можливостей досягнення збалансованого розвитку країни не можна оцінювати однозначно. На нього впливає значна кількість чинників, реалізація чи домінування окремих з яких можуть призвести до отримання чи втрати Україною значних економічних дивідендів як транзитної країни, перетворення її на важливу ланку економічних зв'язків і торгівлі між окремими субрегіонами Євразійського континенту, або на своєрідну “буферну зону” між потужними регіональними економічними чи іншими союзами держав регіону. На сьогоднішній день Україна лише незначною мірою використовує своє досить вигідне географічне положення, гігантський транзитний потенціал. Мало того, можна відзначити певне зменшення його значення (як ресурсу збалансованого розвитку країни) внаслідок тривалих кризових процесів в економіці країни, невизначеності стратегії зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної орієнтації та інтеграції України. Однак, в разі ефективного використання, географічне положення може значною мірою сприяти переходу України до моделі збалансованого розвитку. Йдеться, насамперед, про те, що це положення є вигідним потенційно, і для того, щоб його реалізувати у фактичні переваги, необхідно чітко визначити політику правового та економічного сприяння для зовнішніх учасників, які бажають скористатися транзитними перевагами держави, і лише у виняткових випадках вдаватися до політики тиску на традиційних партнерів.

Природно-ресурсний потенціал нашої країни також є чинником, що може і має бути використаний в процесі переходу до збалансованого розвитку. Однак в контексті забезпечення збалансованого розвитку слід зазначити, що при загальному значному обсязі і різноманітті компонентної структури природно-ресурсний потенціал нашої країни має низку особливостей, на які слід звертати увагу при опрацюванні стратегії збалансованого розвитку. Серед них:

а) Загальний дефіцит окремих компонентів природних ресурсів – паливно-енергетичних, водних, лісових тощо.

б) “Незбалансований” характер ПРП України, зокрема:


  • дефіцит в складі потенціалу паливно-енергетичних ресурсів достатніх за обсягами і придатних до експлуатації ресурсів нафти та газу гальмує розвиток економіки країни загалом і є фактором, що зумовлює появу проблем соціального та екологічного порядку;

  • можливості використання потужного потенціалу земельних ресурсів для потреб сільськогосподарського виробництва звужуються внаслідок проблем із забезпеченням водними ресурсами;

  • дефіцит водних ресурсів створює проблеми для комплексного міжгалузевого освоєння території України і її природних ресурсів.

в) Значний ступінь антропогенної освоєності ПРП країни загалом та виснаження і деградація внаслідок цього його окремих компонентів. Це, зокрема, стосується земельних ресурсів, що зазнали надмірного антропогенного, насамперед, сільськогосподарського освоєння; лісових ресурсів, потенціал яких за історично тривалий час освоєння був суттєво звужений; потенціалу паливно-енергетичних ресурсів, в складі якого найбільш придатні до освоєння родовища нафти та газу були використані протягом другої половини ХХ ст..

г) Деградація і погіршення якості окремих компонентів природно-ресурсного потенціалу внаслідок нераціонального використання, використання його не за найбільш доцільними сучасними напрямками, а за застарілими, екстенсивного типу. Йдеться, насамперед, про потенціал рекреаційних, лісових ресурсів.

д) Зменшення потенційних можливостей використання практично всіх компонентів природно-ресурсного потенціалу значних за площею регіонів України, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Виходячи з цього, слід зазначити, що Україна має обмежені окремі природні ресурси для потреб власного збалансованого розвитку, а історичний досвід використання значних за обсягами окремих компонентів природно-ресурсного потенціалу, внаслідок дії факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру, показує загострення проблем взаємовідносин суспільства і природи на території нашої країни. В зв'язку з цим існує потреба забезпечення особливо виважених підходів до освоєння і господарського використання ПРП України.

В якості основних природних ресурсів, що можуть бути використані в процесі переходу до збалансованого розвитку, слід назвати земельні ресурси та рекреаційні ресурси, ресурси окремих видів корисних копалин.

Соціально-економічний потенціал може розглядатися ще одним ресурсом збалансованого розвитку країни.

Незважаючи на нинішній кризовий стан багатьох галузей економіки України, значний рівень зношеності основних виробничих засобів, в господарському комплексі країни є низка виробництв, котрі можуть бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках та забезпечувати потреби економічного і соціального розвитку нашої держави. Йдеться, насамперед, про аерокосмічну галузь, окремі виробництва в сфері радіоелектроніки, суднобудування. З кожним роком розширюються та зростають обсяги виробництва харчової та легкої промисловості і розширюються можливості використання цього розвитку для потреб збалансованого розвитку країни в цілому. З соціально-економічним потенціалом тісно пов'язаний науково-технічний потенціал, яким до цього часу продовжує володіти Україна. До його складу входять напрацювання в багатьох галузях наукового знання, котрі базуються на результатах досліджень і дослідницькій базі, напрацьованих протягом багатьох десятиліть.

На сьогоднішній день в Україні існує значна проблема реалізації і практичного впровадження розробок вітчизняної науки, використання досягнень вітчизняних вчених для потреб країни і всередині країни, а не за її межами. Не впроваджені у практику наукові розробки застарівають і втрачають свою цінність, а динаміка такого впровадження напряму залежить від рівня фінансування науки з боку держави та з боку бізнесу. З Україні витрачається на наукові дослідження в 2,5-5 разів менше, ніж у провідних країнах світу. “Для останніх років характерне зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка в Україні не перевищує 0,2 % ВВП, тоді як навіть у пострадянських країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5-0,6 % ВВП. Питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші, ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більш як у 70 разів менші – ніж у США” (В.П. Семиноженко). Згідно з Законом України «Про наукову та науково – технічну діяльність» №1977– XII від 13.12.1991 витрати на науку повинні складати не менше 1,7% ВВП, проте реально за звітній період вони складали 0,3–0,5 % ВВП. За такого рівня фінансування науки просто неспроможна виконувати свою соціально-економічну функцію. У США, Японії, ЄС цей показник складає не менше 3 % ВВП, а в окремих країнах ЄС досягає 7 %. Крім цього, у розвинених країнах держава підтримує науку ще й шляхом впровадження спеціальних програм. Наприклад, в США у 2007 році прийнято закон "Америка, що створює можливості обґрунтовано просувати переваги в технології, освіті і науці" з бюджетом понад $33,6 млрд.; пізніше була прийнята програма інвестування у новітні технології наступного покоління в енергетичній сфері ($150 млрд.). Згідно зі звітом Національної наукової ради США, кількість вакансій на ринку праці, що вимагають науково-інженерної освіти, зростає на 5 % щороку. А в Україні відповідним чином зменшується кількість науковців (у 1990 року - 494 тис. осіб. У 2001 - 180 тис. осіб, у 2012 – 150 тис. осіб. З вищенаведеного є очевидним, що прогнозоване і повноцінне фінансування науки повинно бути пріоритетом держави, яка прагне інвестувати у своє стале майбутнє. Відомий вислів «хто не фінансує свою армію, той фінансує чужу» у сучасному контексті глобалізаційних процесів набув надзвичайної актуальності щодо науки.

Ще одним з ресурсів збалансованого розвитку країни є культурно-історичний потенціал, накопичений протягом розвитку українського народу. Йдеться і про досвід природокористування, насамперед, досвід землеробства, історично вироблені традиції і підходи щодо бережливого ставлення до природи, використання і збереження її ресурсів.

Значною мірою саме відмовою від урахування цього досвіду, нехтуванням ним, пояснюються значні проблеми взаємовідносин суспільства і природи в межах території України, що виникли і загострились протягом минулого століття. Тому в числі завдань, які слід вирішити для забезпечення переходу країни до моделі збалансованого розвитку, є відновлення історично сформованих в Україні традицій і досвіду природокористування, адаптованих до вимог сьогодення.

Окремим стабілізуючим фактором, який би забезпечував своєчасне відновлення використаних, або порушених в результаті економічної діяльності природних ресурсів повинна була стати система фондів з охорони навколишнього природного середовища. Фонди було створено з метою фінансування природоохоронних заходів та заходів, пов'язаних з раціональним використанням і збереженням природних ресурсів, тобто природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів. Попри очікування, впровадження принципу «забруднювач сплачує» через багаторівневу систему цих фондів так і не відбулося. Недосконалою виявилася система збору платежів та система подальшого використання зібраних коштів. Без подальшого законодавчого і економічного коригування системи цих фондів з метою забезпечення адекватності рівня відшкодування шкоди та цільового використання коштів виконати цю частину зобов’язань по Ріо не вдасться. В той же час, певне вдосконалення природоохоронного і податкового законодавства за час після Йоганнесбургу дало змогу поліпшити економічні механізми природоохоронної діяльності та проводити в життя механізми ресурсо- та енергозбереження.

В Україні створено ряд комісій та наукових рад, які мають сприяти впровадженню основних принципів збалансованого розвитку. Втім, їхня діяльність не дала результатів через ряд причин, що мають економічне, політичне і соціальне підґрунтя. Основні з них:


  • недостатнє усвідомлення населенням загроз, які виникають внаслідок погіршення стану довкілля; через це не сформувалася єдність жителів країни з урядовцями, науковцями, політичними та громадськими діячами, підприємцями стосовно усвідомлення принципів збалансованого розвитку, визначення напрямів руху до збалансованого розвитку та опрацювання конкретних дій;

  • незадовільний стан економіки, що ґрунтується на застарілих технологіях і перебуває у перманентній кризі;

  • відсутність обґрунтованої системи інституційного забезпечення впровадження принципів збалансованого розвитку та ідеології суспільно-природних відносин з визнанням їх паритетності;

  • недостатнє фінансування науки, що не відповідає закону України «Про науку і науково-технічну діяльність» та відсутність механізмів впровадження наукових розробок;

  • колосальні витрати держави на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції.

Неадекватною та недостатньою залишалась інституційна база для забезпечення реалізації можливостей рушійних сил зі сталого розвитку. Попри факт створення у 2009 році Національної ради із сталого розвитку України (яку очолює прем'єр-міністр) з метою сприяння органам виконавчої влади в діяльності, що пов'язана із забезпеченням збалансованого розвитку, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 997 – цей орган так і не став центром розроблення та впровадження національної політики збалансованого розвитку. Тому інституційні рамки збалансованого розвитку потребують зміцнення на національному рівні.

Для реалізації політики збалансованого розвитку в Україні слід створити державну установу (чи реформувати одну з установ), яка б мала повноваження щодо інтеграції трьох складових збалансованого розвитку та інтеграції екологічної політики в секторальні політики, програми і плани. Оскільки інтеграція трьох складових розвитку може бути реалізована перш за все на рівні стратегічного планування, діяльність новоствореної установи зі збалансованого розвитку має бути орієнтована на розроблення стратегії збалансованого розвитку, відповідного плану дій, аналізу державних цільових програм і галузевих стратегій, програм і планів дій на їх відповідність принципам збалансованого розвитку та контролю виконання Україною міжнародних зобов'язань зі збалансованого розвитку та в рамках Конвенцій Ріо. Такою установою може бути Агенція зі збалансованого розвитку.

Крім того, нагальною стає потреба у наданні міністерствам і відомствам експертних і консультативних послуг з питань збалансованого розвитку. Таку функцію могли б виконувати Національна та регіональні ради зі збалансованого розвитку.

Рушійні сили, що мають вплив на формування стратегії та національного плану дій в напрямі збалансованого розвитку, потрібно активізувати відповідними Указам Президента України, які мають силу прямої дії. Ефективність управлінських структур усіх рівнів у справі впровадження принципів збалансованого розвитку підвищиться після їх належної перепідготовки та атестації співробітників і впровадження у державі спеціальних програм навчальної й просвітницької діяльності.

Сприяння реалізації нової парадигми розвитку здійснюють інститути Національної академії наук України та інших академій, а також окремі фахівці. Слід активізувати та скоординувати роботу Міністерства економіки України і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (економічна складова збалансованого розвитку), Міністерства екології та природних ресурсів України (екологічна складова) і Міністерства праці та соціальної політики України (соціальна складова).

Гармонізація ставлення суспільства до природи на теренах України і перехід до збалансованого розвитку потребують консолідації українського суспільства, усвідомлення громадянами і керівництвом держави своєї єдності, чіткого визначення національних стратегічних інтересів країни та реалізації політики збалансованого розвитку для їх практичного забезпечення.




Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   51


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка