Л. Г. Руденко 2012 року


Розвиток інструментів, правової та інституційної бази для сталого та відновлюваного розвитку



Сторінка44/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   51

5.2 Розвиток інструментів, правової та інституційної бази для сталого та відновлюваного розвитку



Нормативно-правова база

В Україні за останнє десятиріччя проведена значна робота по зміцненню правової бази з охорони навколишнього середовища, яка налічує понад 300 законів і підзаконних актів. Проте ця законодавча база є складною для впровадження, суперечливою і тому неефективною за результатом.

У другій половині 2010 року в екологічній політиці України відбулися позитивні зрушення, пов’язані з розробленням і прийняттям стратегії екологічної політики. 14 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року», який визначив такі стратегічні цілі природоохоронної діяльності:


  1. підвищення рівня суспільної екологічної свідомості;

  2. поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки;

  3. досягнення безпечного для здоров'я людини стану довкілля;

  4. інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління;

  5. припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі;

  6. забезпечення екологічно збалансованого природокористування;

  7. удосконалення регіональної екологічної політики.

25 травня 2011 року Кабінет Міністрів України схвалив «Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011–2015 роки». Цей план визначає конкретні заходи, спрямовані на досягнення зазначених стратегічних цілей.

Для реалізації пріоритетних напрямів Стратегії державної екологічної політики Європейський Союз прийняв рішення про надання бюджетної підтримки Європейської Комісії природоохоронному сектору України в обсязі 35 млн євро та міжнародної технічної допомоги від ЄС та Уряду Швеції загальним обсягом, що перевищує 10 млн євро.

Загалом пріоритети допомоги ЄС Україні відображені в «Національній індикативній програмі на 2011-2013 роки», прийнятій у березні 2011 року в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства. Програма передбачає спрямування допомоги на три пріоритетні сфери: «Належне управління та верховенство права», «Сприяння вступу в силу Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом» (включаючи створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі) та «Сталий розвиток» (енергетика, довкілля, транспорт, регіональний розвиток). Загальний обсяг допомоги в рамках програми становитиме 470,05 млн євро, 45-55 % якої заплановано спрямувати на сталий розвиток.

Позитивні зрушення в екологічній політиці України дають підстави сподіватися на підтримку Президентом та Урядом України у партнерстві з усіма заінтересованими сторонами (місцеві органи влади, громадськість, бізнес, наука, освіта) надзвичайно важливих і складних завдань переходу України до збалансованого розвитку та розроблення й впровадження в Україні моделі «зеленої» економіки.

На жаль, через багато років після Ріо Україна так і не спромоглася підготувати національну стратегію збалансованого розвитку, хоч певні кроки у цьому напрямі були зроблені. Вимушена першочерговість чинників економічного зростання відсунула на задній план урахування принципів збалансованого розвитку в законодавстві та політиці України. Завершення розробки національної стратегії збалансованого розвитку України та ухвалення Закону України «Про стратегію сталого розвитку» було передбачено в рамках Плану дій Україна–ЄС. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 р. № 117-р «Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 р. Плану дій Україна–ЄС» стратегія мала бути підготовлена ще у травні 2005 року. Однак і зараз Україна залишається однією з небагатьох країн Європи, в яких відсутні такі важливі стратегічні документи, як Національна стратегія збалансованого розвитку та відповідний національний план дій.

Разом з тим, в Україні було розроблено і прийнято низку законів, спрямованих на реалізацію принципів збалансованого розвитку в країні, зокрема:



  • «Концепція сталого розвитку населених пунктів» (постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року № 1359-XIV);

  • «Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003-2015 роки» (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 634; постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ
    № 704 від 22.06.2011);

  • «Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року» (наказ Мінагрополітики України від 20 серпня 2003 року № 280);

  • «Про затвердження Програми сталого соціально-економічного, еколо­гічного і культурного розвитку м. Севастополя на період до 2015 року» (постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 2006 р. № 1017);

  • «Концепція Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 р. № 121-р; втратило чинність на підставі
    розпорядження КМ № 1761-р від 02.09.2010).

У квітні 2012 року робоча група, до складу якої увійшли представники Національної академії наук України, вищих учбових закладів і громадських організацій, подала на розгляд Кабінету Міністрів України «Концепцію переходу України до сталого розвитку», в якій визначені наступні цілі:

  1. припинення деградації довкілля та перехід до збалансованого природокористування;

  2. формування нової моделі економіки на засадах невиснажливого відновлювального природокористування;

  3. поліпшення якості життя населення України;

  4. формування суспільної свідомості, світогляду населення України на засадах сталого розвитку;

  5. формування нормативно-правової та інституційної бази забезпечення сталого розвитку;

  6. збереження національних цінностей і традицій природокористування;

  7. захист національних інтересів України в процесі глобалізації;

  8. забезпечення участі всіх заінтересованих сторін у формуванні та реалізації політики сталого розвитку;

  9. формування та провадження регіональної політики сталого розвитку.


Інституційна база

Незважаючи на особливу гостроту екологічних, економічних і соціальних проблем, світоглядна парадигма збалансованого розвитку не набула достатнього поширення в Україні, а ухвалені на найвищому міжнародному рівні документи не знайшли належного відображення в інституційному розвитку, державній політиці, національних програмах та економічній практиці.

Ще у 1997 році було створено Національну комісію зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України під головуванням першого віце-прем’єр-міністра, а у 2003 році її діяльність було припинено. За 6 років існування комісії відбулося лише кілька її засідань, і майже всі вони пройшли за відсутності її голови – першого віце-прем'єр-міністра України. Комісія не виконала поставлених перед нею завдань, про що свідчить майже повна відсутність результатів роботи за час її існування.

У 2003 році Указом Президента України була створена Національна рада зі сталого розвитку України при Президентові України. Однак за своїм персональним складом ця рада була ще формальнішою, а тому нездатною до повноцінної та ефективної діяльності. Ця рада не провела жодного засідання та не прийняла жодного рішення, що свідчить про нехтування керівництвом країни проблеми переходу до сталого розвитку.

У 2009 році було створено Національну раду зі сталого розвитку України, яку очолює прем’єр-міністр (постанова Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 997). Ця рада є постійним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Проте цей орган так і не став центром розроблення та впровадження національної політики збалансованого розвитку.

Для реалізації політики збалансованого розвитку в Україні слід створити державну установу (чи реформувати одну з установ), яка б мала повноваження щодо інтеграції трьох складових збалансованого розвитку та інтеграції екологічної політики в секторальні політики, програми і плани. Оскільки інтеграція трьох складових розвитку може бути реалізована перш за все на рівні стратегічного планування, діяльність новоствореної установи зі збалансованого розвитку має бути орієнтована на розроблення стратегії збалансованого розвитку, відповідного плану дій, аналізу державних цільових програм і галузевих стратегій, програм і планів дій на їх відповідність принципам збалансованого розвитку та контролю виконання Україною міжнародних зобов’язань зі збалансованого розвитку та в рамках Конвенцій Ріо. Такою установою може бути Агенція зі збалансованого розвитку.

Крім того, нагальною стає потреба у наданні міністерствам і відомствам експертних і консультативних послуг з питань збалансованого розвитку. Таку функцію могли б виконувати Національна та регіональні ради зі збалансованого розвитку.
Наукові розробки

Значну увагу проведенню наукових досліджень у природоохоронній сфері та сфері збалансованого розвитку завжди приділяла Національна академія наук України. У 2010 році Президія НАН України прийняла «Концепцію Цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових досліджень НАН України з проблем сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження навколишнього середовища» (розпорядження Президії НАН України від 3 лютого 2010 року № 31).

Науково-дослідні інститути досліджують різні аспекти збалансованого розвитку, зокрема:


  • Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ (м. Київ) здійснює фундаментальні та прикладні дослідження економіки природокористування, спрямовані на забезпечення економічного обґрунтування формування та реалізації державної політики у сфері використання та охорони природних ресурсів і сталого розвитку України;

  • Інститут географії НАНУ (м. Київ) займається розвитком теорії та методології збалансованого розвитку України, проводить дослідження сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів і геополітичної ситуації, здійснює регіональний аналіз і дослідження якості життя населення тощо;

  • Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАНУ (м. Одеса) спрямовує свою діяльність на вирішення теоретичних і прикладних завдань комплексного освоєння природних ресурсів Світового океану, оптимізації економіко-екологічних досліджень приморських регіонів, формування доктрини «зеленого» зростання та доктрини «зеленої» економіки;

  • Інститут філософії НАНУ (м. Київ) здійснює фундаментальні дослідження філософських і методологічних проблем природничих наук і екології, в тому числі дослідження з екологічної етики та збалансованого розвитку;

  • Інститут проблем природокористування та екології НАНУ (м. Дніпропетровськ) займається розробкою методології вибору стратегії сталого розвитку техногенно навантажених регіонів України та наукових основ регіональної системи екологічного моніторингу, здійснює прогноз екологічних наслідків діяльності гірничопромислового виробництва.

  • Навчально-науковий комплекс "Інститут прикладного системного аналізу" НАНУ та Міністерства освіти і науки України, який діє в структурі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", запропонував систему факторів (індексів та індикаторів) і розробив метрику для вимірювання процесів сталого розвитку, відповідно до яких здійснюється вимірювання процесів сталого розвитку в глобальному та регіональному контекстах і оцінювання вразливості країн до впливу сукупності глобальних загроз;

  • Науково-дослідний інститут екологічної політики та збалансованого розвитку Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління (м. Київ) проводить науково-прикладні дослідження у сфері екологічної політики та збалансованого розвитку, в том числі дослідження з етики збалансованого розвитку.


Діяльність громадських екологічних організацій

У 2002 році представники громадських екологічних організацій за сприяння РЕЦ–Київ проаналізували ситуацію, пов’язану з перспективами переходу України до збалансованого розвитку, а також визначили та обґрунтували пріоритети національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку України.

У 2003 році громадські екологічні організації підготували та презентували на 5-ій Всеєвропейській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи» доповідь «Громадська оцінка екологічної політики в Україні».

У 2003-2012 роках громадські організації проводили численні конференції, семінари, круглі столи й тренінги з різних питань збалансованого розвитку.

Для обговорення ключових тем збалансованого розвитку представниками державних установ, наукових інститутів і громадських організацій та з метою формування спільного бачення моделі збалансованого розвитку України Всеукраїнська екологічна ліга виступила з ініціативою проведення екологічних конгресів.

У вересні 2007 року в Києві відбувся перший Український екологічний конгрес «Збалансований розвиток України – шлях до здоров’я і добробуту нації», на якому були визначені такі стратегічні пріоритети збалансованого розвитку України:



  • формування політики збалансованого розвитку;

  • структурна перебудова та оздоровлення економіки України;

  • збалансоване ведення сільського господарства;

  • формування демократичного суспільства, зниження рівня соціально-економічної нерівності;

  • перехід до збалансованого природокористування;

  • збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;

  • формування освітнього та наукового потенціалу збалансованого розвитку.

Ці пріоритети детально обговорювалися на другому Українському екологічному конгресі «Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України» у жовтні 2008 року. На конгресі відбулася презентація першої у Східній Європі тритомної «Екологічної енциклопедії».

Третій Український екологічний конгрес «Структурна перебудова та екологізація економіки в контексті переходу України до збалансованого розвитку» відбувся в Києві у грудні 2009 року.

Надалі зусилля організаторів екологічних конгресів були спрямовані на проведення міжнародних екологічних форумів «Довкілля для України».
Міжнародний екологічний форум «Довкілля для України»

Для того, щоб інтегрувати три складові збалансованого розвитку, є потреба інтегрувати погляди, підходи та інтереси ключових заінтересованих сторін. На міжнародному рівні це здійснює ООН за допомогою всесвітніх самітів зі збалансованого розвитку. На регіональному рівні цю функцію виконує, наприклад, процес «Довкілля для Європи». На національному рівні також можна проводити регулярні форуми за участю багатьох заінтересованих сторін. В Україні проведення міжнародного екологічного форуму «Довкілля для України» стало однією з національних складових процесу «Довкілля для Європи». На національному форумі обговорюються проблеми збалансованого розвитку країни, здійснюється огляд реалізації екологічної політики, розглядаються перспективи впровадження в Україні «зеленої» економіки.

А все почалося з того, що у 2003 році в Києві відбулася 5-а Всеєвропейська конференція міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи», в якій взяли участь представники 55 країн-учасниць і 21 міжнародної організації В 2004 році в Києві пройшла міжнародна виставка-форум “Довкілля-2004”.

У 2010 році було започатковано проведення щорічних форумів, а в 2011 році форум отримав офіційну назву – Міжнародний екологічний форум «Довкілля для України». У 2012 році в рамках форуму пройшла міжнародна конференція «Зелена економіка: перспективи впровадження в Україні» та бізнес-форум «Формування національної політики збалансованого виробництва і споживання: спільні дії влади, бізнесу і громадськості». У роботі форуму взяли участь 2750 осіб, а 5-ту Міжнародну виставку «Довкілля–2012» відвідали близько 4500 осіб (http://www.group-expo.com/).

Варто зазначити, що форум проводиться за сприяння Кабінету Міністрів України для того, щоб об’єднати зусилля і залучити до співпраці всі заінтересовані сторони на національному та регіональному рівнях для реформування екологічної політики України у напрямі екологізації політик, програм і планів національного, галузевого, регіонального та місцевого розвитку.
Інтеграція екологічної політики в галузеві політики

Передумовою для збалансованого розвитку України є інтеграція екологічної політики в галузеві та регіональні плани й програми з метою пошуку можливостей їх взаємного зміцнення та узгодження природоохоронних пріоритетів.

Питання інтеграції екологічної політики в галузеві політики є ключовим для природоохоронних структур. Проте, для галузевих міністерств і відомств воно ще не стало пріоритетом і часто сприймається як встановлення обмежень для галузевої діяльності та/або створення труднощів і додаткових витрат для «належного розвитку» конкретної галузі.

В Україні стратегічне планування розвитку країни не орієнтоване на планування збалансованого розвитку. Законодавством України передбачено планування лише соціально-економічного розвитку. При цьому планування соціально-економічного розвитку та галузевих політик майже не враховує третю складову збалансованого розвитку – екологічну. Включення питань охорони довкілля до планів соціально-економічного розвитку відбувається (якщо взагалі відбувається) шляхом підготовки окремого розділу, який, як правило, є незначним за обсягом, не містить екологічних положень і опису альтернативних шляхів розвитку.

Трохи кращою є ситуація з регіональним плануванням. Міністерство економіки України розробило Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку, згідно з якими під час розроблення стратегій регіонального розвитку необхідно враховувати документи Конференції ООН з довкілля і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) та інші міжнародні документи.

Одним з основних інструментів інтеграції екологічної політики в галузеві політики є стратегічна екологічна оцінка. Під час 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони довкілля (Київ, 2003) Україна приєдналася до Протоколу зі стратегічної екологічної оцінки до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті. Проте Україна не ратифікувала цей Протокол, що є бар’єром для інтеграції екологічної політики у політики розвитку галузей на початковій стадії оцінки альтернатив.

Більшість міністерств в Україні створені та функціонують за галузевою ознакою і прагнуть вирішувати лише свої вузькогалузеві питання. Тому, зокрема, практично в усіх галузевих програмах або немає, або є лише незначна частка розділів, які стосуються екологічних питань. Навіть ті галузеві програми, які мають екологічний розділ, не пов’язані зі стратегічними завданнями національної екологічної політики і відображають лише деякі аспекти поводження з відходами, енергоефективності та ресурсозбереження.

Засади інтегрованого екологічного управління не поширені в галузях національної економіки. Внаслідок цього галузеві програми і стратегії не мають потужної екологічної складової, реалізація якої могла б забезпечити технічне переоснащення, запровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів.

В Україні на інституційному рівні немає державного органу, який би координував інтеграцію екологічної складової в усі сектори економіки та суспільного життя.

Протягом 2005–2011 років в Україні було ухвалено кілька стратегічних галузевих документів, які наочно демонструють значний розрив галузевого розвитку з екологічними пріоритетами. Багато стратегічних галузевих документів, державних програм, концепцій, рішень розроблялись і приймались у прискореному режимі. Уряду України слід відмовитися від цієї практики. Екологізація енергетичної, транспортної, сільськогосподарської та промислової галузей має стати пріоритетним завданням на найближчий період.


Освіта для збалансованого розвитку

У 2001 році була прийнята «Концепція екологічної освіти України» (рішення Колегії Міністерства освіти і науки України, протокол № 13/6-19 від 20 грудня 2001 року). З 2003 року спостерігається значний прогрес у відношенні практичного застосування концепції. Разом з тим, слід зазначити, що екологічна освіта не є одним з пріоритетів, визначених у Законі України «Про освіту» (введений в дію постановою Верховної Ради України № 1144-XII від 4 червня 1991 року).

В даний час на законодавчому рівні освіта для збалансованого розвитку не є пріоритетом національної екологічної політики України.

З періодичністю 4 рази на рік збирається Всеукраїнська рада з екологічної освіти, створена при Міністерстві освіти і науки України. До роботи ради залучені представники різних секторів. Працює Екологічна комісія Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки.

Фахівців в галузі екології та охорони навколишнього середовища готують в Україні понад 100 вищих навчальних закладів. Єдиним екологічним університетом є Одеський державний екологічний університет.

За пропозицією громадських організацій у 2004 році була сформована Всеукраїнська координаційна рада з освіти для збалансованого розвитку як міжсекторальна структура, але її робота не була продуктивною.

Курси, присвячені освіті для збалансованого розвитку, зустрічаються тільки факультативно і в авторських програмах.

Науково-практичну роботу з освіти для збалансованого розвитку проводять різні навчальні заклади, наукові установи та громадські організації:



  • Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді Міністерства освіти і науки України проводить щорічні Всеукраїнські конференції «Екологічна освіта і сталий розвиток»;

  • Лабораторія екологічної освіти та виховання Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України веде наукові роботи з освіти для збалансованого розвитку;

  • Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України розробляє Концепцію та Стратегію державної політики з освіти для збалансованого розвитку;

  • Факультет економіки та менеджменту Сумського державного університету проводить дослідження з економіки природокористування та фундаментальних засад збалансованого розвитку, а також використовує у навчальному процесі відповідні навчальні програми;

  • Всеукраїнська екологічна ліга щорічно проводить національні та регіональні конференції з освіти для збалансованого розвитку, розробляє методичні рекомендації для вчителів, видає журнали і книги з питань збалансованого розвитку.


Ландшафтне планування

Одним з інструментів, здатних ефективно вирішувати завдання щодо забезпечення сталого розвитку є ландшафтне планування. В країнах ЄС такий вид планування має давню історію, а на даний час значною мірою пов'язаний з виконанням вимог Європейської ландшафтної конвенції, що має актуальність і для України. Розвиток теорії і практики ландшафтного планування пов'язаний насамперед з вектором екологізації суспільного розвитку в цілому та регіональної політики зокрема. Основні зрушення в цій сфері пов’язані з самітом ООН зі сталого розвитку, що відбувся у 1992 році у Ріо-де-Жанейро). В європейських країнах (Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Іспанія) подібні тенденції спостерігались набагато раніше. Це обумовило формування потужного інструменту сталого управління регіональним розвитком, що на даний час придатний для вирішення цілого спектру завдань – від землевпорядкування в окремій общині до адаптації окремих територій до кліматичних змін та розвитку відновлюваних джерел енергії.

Під ландшафтним плануванням в Європі розуміють ключовий інструмент планування, спрямований на збереження природи та управління ландшафтом. Йдеться насамперед про оптимізацію відношень суспільства і природи в межах конкретних територій, що утворюють багаторівневу систему, національну, а згодом і транснаціональну. В Європейській ландшафтній конвенції термін визначається як перспективне планування, спрямоване на поліпшення, відновлення та формування ландшафтів.

Сутністю ландшафтного планування є оптимізація природокористування з дотриманням принципів сталого розвитку для прийняття управлінських рішень. Цей інструмент також дозволяє здійснювати систематизацію і орієнтований аналіз інформації про стан компонентів природи та їх чутливість до техногенних впливів; оцінку земель регіону (стан природних властивостей та їх відносин у результаті господарської діяльності людини, роль земель у регіоні та їх вплив через використання функцій на прилеглі регіони, адаптація вимог до використання земель до європейських стандартів і т.д.); приймати зважені рішення в умовах існування кількох варіантів розвитку регіону, особливо в умовах поточних змін форм власності; розкрити особливості та властивості регіону, що сприяє залученню інвесторів до регіону. Ландшафтне планування сприяє широкому залученню в процес планування розвитку регіону представників громад (через участь в обговоренні основних етапів розробки плану) та погодженню українських і європейських правових актів, конвенцій та програм, і спрямоване на планування і підтримання сталого розвитку в регіоні.

Для України користь впровадження ландшафтного планування визначається не лише намірами інтеграції та співробітництва з ЄС та ратифікованою ландшафтною конвенцією. Протягом останніх десятиріч змінилось саме поняття ландшафту, сформувались нові види економічної діяльності, загострились проблеми збереження навколишнього середовища та сформувались потреби обґрунтованого та невиснажливого природокористування. Не варто забувати і про загальну неузгодженість законодавчої системи, для якої брак таких комплексних інструментів відчувається особливо гостро. Крім того, в Україні наявний досвід екологічно орієнтованого територіального планування, модернізація якого дозволить поєднати на користь державі фундаментальність наукових досліджень та сучасні управлінські підходи. Таким чином в основу впровадження ЛП в Україні закладені наступні постулати:


  • Інтеграція європейських методичних основ з методами і підходами національних шкіл.

  • Оригінальна методика з ретельним урахуванням просторової специфіки.

  • Збір та інтерпретація різних даних (лімітовані якістю і можливостями доступу) і облік значущості експертної думки, збалансоване поєднання картографічної та текстової частини розробок.

  • Орієнтація, при здійснення планувальних робіт, на зацікавлені владні та громадські структури з відповідним узгодженням досягнення цілей розвитку та подолання виявлених конфліктів.

  • Висока практична значимість результатів, в широкому сенсі, спрямована на вирішення конкретних завдань, зумовлених розвитком національного законодавства.

Основними завданнями ландшафтного планування в європейському контексті, на думку відомих в цій галузі практиків, є:

  • Огляд і оцінка напрямів використання природних і культурних ресурсів, аналіз історії розвитку та ідентифікація особливостей ландшафту.

  • Ідентифікація та оцінка форм використання культурних ландшафтів і можливих конфліктів.

  • Визначення керівних принципів і якісних цілей розвитку культурних ландшафтів.

  • Поєднання заходів щодо охорони і розвитку культурних ландшафтів.

  • Представлення та узгодження результатів з громадськістю.

  • Моніторинг.

У цьому випадку розглядається інструмент, що відкриває можливості обліку просторової специфіки, розробки конкретних рекомендацій для управління і планування, створення платформи для співпраці з громадськістю та іншими зацікавленими особами, і в кінцевому підсумку, як ніякий інший, сприяючий сталого розвитку територій.

Для України завдання ландшафтного планування можна визначити такими:



  • виявлення та опис характерних рис ландшафтів за результатами вивчення компонентів природи її стійкості до антропогенного навантаження; дослідження взаємозв’язків між ґрунтами, водами, повітрям та кліматом, рослинним та тваринним світом, а також його обліку та естетичної цінності.

  • оцінка впливу існуючих та запланованих видів природокористування на ландшафти та зворотного впливу компонентів ландшафту на людську діяльність.

  • визначення критеріїв якості ландшафтів, на основі яких можливе довготривале збереження умов існування людини, регулювання впливів на ландшафт, а також заходів щодо забезпечують виконання загальних природоохоронних завдань з урахуванням потреб природокористувачів.

  • узагальнення та синтез природоохоронних вимог, заходів щодо управління ландшафтом, формування балансу між різними планами використання території, створення бази для прийняття рішень щодо можливостей різних намірів природокористувачів.

Серед основних напрямів, що мають бути опрацьовані з метою впровадження ландшафтного планування – законодавство в сфері охорони навколишнього природного середовища та регіонального розвитку. Незважаючи на окремі дефіцити та суперечливі моменти навіть станом на сьогодні можна засвідчити наявність передумов для інтеграції цього сучасного та ефективного інструменту. Йдеться насамперед про передумови створені Законом України «Про основні принципи державної екологічної політики України до 2020 р. і розроблений для його виконання «Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 рр.». Сім стратегічних цілей, окреслених Законом, є не тільки «екологічним каркасом» сталого розвитку, але й містять ряд найважливіших положень для подібних зусиль в різних галузях економіки та територіального планування, прокладаючи «зелені мости» в складній і неузгодженої національної законодавчої системі. В першу чергу можна згадати виконання таких завдань Національного плану дій як впровадження екологічної складової в стратегічні документи розвитку міст та регіонів, урахування вимог Ольборзької хартії під час проведення оцінки регіональних програм соціального та економічного розвитку; перегляд до 2020 року генеральних планів розвитку великих міст з метою імплементації положень зазначених міжнародних документів; впровадження екологічної складової в стратегічні документи розвитку міст та регіонів; законодавче забезпечення до 2015 р. переходу від соціально-економічного планування до еколого-соціально-економічного планування розвитку регіонів і міст.

Крім того, існує усвідомлення необхідності посилення екологічної та культурно-історичної складової територіального планування і серед фахівців у сфері містобудівної діяльності, що розглядають його можливі результати у площині формування окремого шару містобудівного кадастру, що буде впливати на управлінські рішення.

На жаль Закон «Про ландшафти», серед багатьох завдань, шляхом впровадження інструменту ландшафтного планування, мав забезпечити інтеграцію екологічної складової до системи територіального планування так і не набув чинності, але його необхідність підкреслена багатьма практичними завданнями та викликами сьогодення.


Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка