Л. Г. Руденко 2012 року



Сторінка8/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   51
Рисунок 3.5 – Рівень бідності в регіонах України, 2011 р., %

Сьогодні домогосподарства з двома дітьми стали другою за ризиком бідності групою після багатодітних родин. На фоні загального покращення ситуації по країні в цілому та зменшення розриву у показниках бідності між містом та селом спостерігається зростання рівня бідності по малих містах.

Частина регіонів України постійно перебувають в зоні надвисокої бідності, окремим вдається час від часу покращувати ситуацію, однак втримати позитивні тенденції доволі важко.



3.1.2 Стан економіки


Останнє десятиріччя продовжувалась розбудова національної економіки та вважалось, що цикл її падіння закінчився у 1999 році, коли ВВП країни досягнуло нижньої точки на рівні 40,9 % від рівня 1990 року. З 2000 року розпочалось поступове зростання ВВП, яке протягом п’яти років дозволило у 2004 році майже потроїти ВВП в існуючих цінах (в доларах США) відповідно до 1999 року, але ця динаміка сповільнилася. Далі у 2005-2008 роках середньорічне зростання ВВП було на рівні 4,9 %, що в два рази нижче, ніж у 2000-2004 роках. Завдяки цьому обсяг ВВП, створений в Україні у 2008 році, сягнув 74,1 % до кризового 1990 року. Унаслідок розгортання кризи в українській економіці обсяг ВВП у 2009 р. скоротився на 15,1 % і становив 63,3 %, а у 2010 році – 65,9 % від 1990 року. У таблиці 3.3 відображено динаміку основних макроекономічних показників рівня розвитку національної економіки за період 1995 р., 2000-2010 рр.

У 2000 році Національний банк України (НБУ) запровадив плаваючий обмінний курс разом з відносно жорсткою монетарною політикою, що уможливило підтримку стабільного обмінного курсу. Проте, ці заходи не дали змоги повністю контролювати інфляцію, і індекс споживчих цін (ІСЦ), який скоротився до річного показника 0,8% у 2002 році, поступово зріс до 9,0% у 2004 році, а протягом 2005-2010 років ІСЦ має значні коливання та динаміку зростання, так у 2008 році він становив рекордні 25,2%, а у 2010 році - 9,4%.

Значні коливання темпів росту економіки супроводжувались дуже низьким рівнем надходжень прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Сумарні ПІІ в Україну на початку 2005 року становили приблизно 9,0 млрд. доларів США, або 192,1 доларів США на душу населення, що є дуже низьким показником. І якщо у 2005 році ПІІ значно зросли, за рахунок продажі металургійного комбінату «Криворіжсталь» Міттал Стіл, яка принесла близько 4,5 млрд. доларів США, то у 2006 року постійно скорочувались на 39,9%; у 2008 р. на 23,3%; 2009 на 27,0% до попереднього року, а у 2010 році ПІІ зросли на 4,9% відповідно. Протягом 2011 року в економіку України залучено 7,37 млрд. доларів США іноземних інвестицій зі структурою 89% - ПІІ та 11% - портфельні інвестиції. Іноземні інвестори протягом 2011 року вклали в національну економіку 4,5 млрд. доларів США прямих інвестицій, що на 4,2 % менше, ніж за 2010 р.

Таблиця 3.3 – Основні макроекономічні показники національної економіки за період 1995 р., 2000-2010 рр.



 

 

1995

2000

2005

2006

2007

2008

2009

2010

1

ВВП(1990=100)

47,8

43,2

63,0

67,3

72,6

74,2

63,3

65,9

2

Індекс ВВП (% змін відносно попер. року)

-12,2

5,9

3,0

7,3

7,9

2,2

-14,7

4,1

3

ВВП у діючих цінах (млн грн)

54 516,0

170 070,0

441 452,0

544 153,0

720 731,0

948 056,0

913 345,0

1 094 607,0

4

ВВП у діючих цінах (млн дол)

36 344,0

31 262,9

86 221,1

107 753,1

142 719,0

180 238,8

117 245,8

138 033,7

5

Індекс ВВП на душу населення (% змін відносно попер. року)

-11,5

6,7

3,5

8,1

8,6

2,9

-14,4

4,7

6

Індекс промислової продукції (% змін відносно попер. року)

-

13,2

3,1

6,2

7,6

-5,2

-21,9

11,2

7

Індекс продукції сільск. гос-ва (% змін відносно попер. року)

-3,6

9,8

0,1

2,5

-6,5

17,1

-1,8

-1,5

8

Індекс споживчих цін (% змін відносно попер. року)

477,0

28,2

13,5

9,1

12,8

25,2

15,9

9,4

9

Індекс цін виробників пром. прод-ції (% змін відносно попер. року)

588,9

 

16,7

9,6

19,5

35,5

6,5

20,9

10

Зареєстроване безробіття (% роб. сили)

0,4

4,1

3,1

2,7

2,3

3

1,9

2

11

Поступлення прямих інвестицій в Україну (млн дол)

413,4

471,1

7 843,0

4 717,3

7 935,4

6 073,7

4 436,6

4 655,0

12

Поступлення прямих інвестицій в Україну (% змін відносно попер. року)

-

25,9

119,4

-39,9

68,2

-23,5

-27,0

4,9

13

Поступлення прямих інвестицій (% від ВВП)

1,1

1,9

9,1

4,4

5,6

3,4

3,8

3,4

14

Сумарний показник поступлення прямих інвестицій (млн дол.)

896,9

3 875,0

16 890,0

21 607,3

29 542,7

35 616,4

40 053,0

44 708,0

15

Валовий зовнішній борг (млн дол)

6 949,0

10 519,0

30 647,0

39 619,0

54 512,0

79 955,0

101 659,0

103 396,0

16

Торгівельний баланс товарів (млн дол)

-2 702,0

616,5

-1 907,9

-2 702,0

-11 321,9

-18 568,0

-5 737,4

-9 337,0

17

Експорт товарів (млн дол)

14 244,0

14 572,5

34 228,4

14 244,0

49 296,1

66 967,3

39 695,7

51 405,2

18

Імпорт товарів (млн дол)

16 946,0

13 956,0

36 136,3

16 946,0

60 618,0

85 535,3

45 433,1

60 742,2

19

Співвідношення боргу до експорту %

48,8

72,2

89,5

278,1

110,6

119,4

256,1

201,1

20

Співвідношення боргу до ВВП %

19,1

33,6

35,5

36,8

38,2

44,4

86,7

74,9

21

Курс (середній офіц. курс )

1,5

5,44

5,12

5,05

5,05

5,26

7,79

7,93

22

Населення

51,3

48,9

47,3

46,9

46,6

46,4

46,1

46

Основними причинами низького рівня ПІІ є складна інституційна система, низьке корпоративне управління, хаотичні процеси реприватизації, різке зростання податкового тиску на бізнес, непослідовність регуляторної політики та корупція. Індекс сприйняття корупції Трансперенсі Інтернешнл 2005 року поставив Україну на 107 місце серед країн, які розглядалися, з показником 2,6, а у 2011 році з показником 2,3 Україна займає 152 серед 183 країн (10 вказує на найнижчий рівень корупції). Рівень корупції стримує притік іноземних інвестицій та розвиток економіки.

Важливим макроекономічним показником рівня розвитку країни є її зовнішньоторговельний баланс. Проте, як видно з таблиці 2.3, протягом останніх років від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу України практично постійно погіршується, якщо у 2005 році цей показник становив – 1907,9 млн дол. США, то у 2007 р. вже – 11321,9 млн дол. США, у 2008 р. - – 18568,0 млн дол. США, у 2009 р. – – 5737,4 млн дол. США, у 2010 р. – 9337,0 млн дол. США.

За даними НБУ значно збільшився валовий зовнішній борг, так співвідношення боргу до ВВП у 2005 році складало 18,8 %, у 2009 році – 86,7 %, а у 2010 році – 74,9 %.

На фоні нестабільності яка протягом останніх років супроводжує розвиток національної економіки продовжується скорочення кількості населення країни: 2000 р. – 48,9 млн чол., 2005 р.– 47,3 млн чол., 2010 р. – 46,0 млн чол., 2011 р. – 45,8 млн чол.

У період 2005–2008 років, тобто до глобальної фінансово-економічної кризи, в економічній системі України відбулися позитивні зрушення, які сприяли наближенню її до ринкових стандартів. Це засвідчило надання Україні статусу країни з ринкою економікою, скасування щодо неї поправки Джексона-Веніка та вступ до Світової організації торгівлі. З метою забезпечення відповідності законів України вимогам СОТ, Верховна Рада прийняла ряд ключових законів, у т.ч. про права інтелектуальної власності. Україна є членом Міжнародного Валютного Фонду, Світового Банку та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

Серед головних досягнень та вжитих заходів можна назвати таке:



  • вирівнювання фіскального простору через скасування податкових преференцій, надмірних пільг в рамках ВЕЗ та ТПР;

  • демонтаж тарифних та адміністративних бар'єрів для входу на національні ринки імпортної продукції;

  • зменшення масштабу втручання держави в функціонування економіки, розділення ресурсів та капіталу;

  • лібералізація руху капіталу всередині країни і на транснаціональному рівні;

  • зміцнення банківської та страхової систем України.

Важливим досягненням того періоду стало укріплення конкуренції на внутрішніх ринках. В той же час, це досягнення стало наслідком відкриття кордонів та вирівнювання фіскального простору, тоді як процес розбудови ринкової інфраструктури через пасивність влади проходив надто повільно.

Через стагнацію інвестиційних процесів посткризове відновлення зростання не забезпечується якісними змінами у структурі виробництва валової доданої вартості.

Інвестиційна активність в країні трималася на діяльності потужних фінансово-промислових груп, які модернізували свої промислові активи, і на масовому скуповуванні українських банків іноземними інвесторами. За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), рівень тінізації економіки в Україні у 2010 р. становив і близько 33 % ВВП (37 % у 2009 р.).

Тіньовий капітал є суттєвим незадіяним інвестиційним ресурсом для економіки. Так, за підсумками 9 місяців 2010 р. обсяг ВВП, що залишався в тіні, склав майже 260 млрд. грн., що у 2,7 разу більше за обсяг освоєних інвестицій в основний капітал за цей період. В той же час, у період 2005-2008 рр. процеси, які відбувалися в економіці та політиці, набули нестабільного характеру, зокрема й за рахунок політичного фактора. Українська економіка періодично у 2005-му та 2008-2009 рр. зазнала низку шоків: політичних, бензинових, м'ясних, цукрових, реприватизаційних. У 2008 р. загострилася фінансова криза, появу якої намагаються пояснити впливом світової фінансової кризи, що почалася у 2007 р., хоча станом на початок 2008 р. такий вплив був ще мінімальним. Глибина української кризи значною мірою була зумовлена внутрішніми причинами

Підґрунтям зростання внутрішнього споживчого попиту стало поступове пожвавлення динаміки доходів населення. З 2010 року вже спостерігаються позитивні показники приросту ВВП, що дають підставу сподіватись на позитивні зрушення й демпінгування економічної кризи в Україні, та початку фази післякризового відновлення економіки.

Найбільш системно економічні передумови переходу України до сталого розвитку у посткризовому періоді подано у Щорічному (2011р.) посланні Президента України до Верховної Ради України, за яким ми наведемо наступні висновки.



Реальний сектор економіки у післякризовий період

Головним рушієм економічного розвитку є промисловість, що забезпечила понад половину (2,6 з 4,6 в. п.) приросту валової доданої вартості в економіці України у січні-вересні 2010 р. Зростання обсягів промислового виробництва 2010 року становило 11,0 % після падіння за аналогічний період 2009 р. на 21,9 %. За вересень 2012 року спад промислового виробництва на Україні прискорився до 7%, порівняно з вереснем 2011 р., тоді як у серпні падіння складало 4,7%.

Найгірші показники продемонстрували нафтопереробка та виробництво коксу – падіння склало майже 30 % (70,6 % порівняно з серпнем 2011 року). На 25 % скоротилось виробництво електричного, електронного та оптичного обладнання.

Виробничі показники машинобудування впали на 20 % (79,9 % порівняно з серпнем 2011 року). Також спад виробництва зафіксовано у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів – на 9,4 %, легкої промисловості – на 8,3 %, обробленні деревини та виробів з неї – на 9,4 %.

Спад виробництва в добувній промисловості склало 0,5 %. У видобутку корисних копалин, крім паливно-енергетичних, спад склав 1,8%, тоді як у видобутку паливно-енергетичних корисних копалин зафіксовано невелике зростання - на 0,6 %.

Основне зростання виробництва у вересні 2012 року проти вересня 2011 року було зафіксоване в хімічній та нафтохімічній промисловості — на 0,8 %, в т. ч. в хімічному виробництві — на 0,9 %.



Зростання обсягів промислового виробництва протягом 2010 – 2012 рр., було зумовлене:

  • сприятливою кон'юнктурою цін на міжнародних ринках на основні експортні товари українських виробників;

  • відновленням зростання у країнах - основних торговельних партнерах (головним чином СНД), що дало змогу наростити обсяги виробництва продукції споживчого та інвестиційного призначення;

  • поліпшенням фінансового стану вітчизняних підприємств-експортерів, що стимулювало підвищення попиту на продукцію проміжних виробництв і технологічне обладнання;

  • підвищенням доходів населення, що дозволяло підтримувати активність споживчого попиту й досягти певної позитивної динаміки галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, - харчової і легкої промисловості.

Разом з тим сформувалася низка чинників, що обмежували розвиток промисловості й гальмували прояв зазначених рушіїв післякризового відновлення. З-поміж основних варто відзначити:

  • повільний розвиток світової економіки внаслідок низької кредитної активності, слабкого споживчого попиту та поступового згортання програм державної підтримки;

  • зростання цін на сировину на світових ринках, зокрема на сировину для металургійної промисловості в азійських країнах, що стимулювало її експорт з України та зумовлювало зростання виробничих витрат вітчизняних виробників металургійної продукції;

  • скорочення обсягу врожаю у світі та в Україні, що призвело до зростання цін на продовольчі товари (зокрема пшеницю) і, відповідно, зростання собівартості у харчовій промисловості;

  • стійка негативна динаміка будівництва, де дев'ять кварталів поспіль фіксувалося зменшення створення доданої вартості, що зумовило зменшення попиту на продукцію металургії, деревообробної промисловості та галузі будівельних матеріалів;

  • зростання витрат підприємств у зв'язку із підвищенням видатків на заробітну плату та цін і тарифів на транспортні перевезення, а також роздрібних тарифів на електроенергію для промисловості;

  • підвищення цін на природний газ у серпні, а також закінчення дії тарифних преференцій для окремих підприємств хімічної та гірничо-металургійної галузі на електроенергію та залізничні перевезення у зв'язку із закінченням терміну дії відповідних заходів уряду;

  • повільна динаміка відновлення кредитування домогосподарств: за 2010 р. залишок виданих їм кредитів зменшився на 31,7 млрд. грн., до того ж спад спостерігається за середньо- та довгостроковим (понад 5 років) кредитуванням, залишок коштів за яким скоротився на 12,4 млрд. грн. (на 24,3 %) і 23,4 млрд. грн. (на 13,9 %) відповідно, тоді як обсяг короткострокових кредитів збільшився на 4 млрд. грн.;

  • збереження схильності населення до заощаджень в умовах фінансової нестабільності, що призводить до відповідного зменшення витрат на поточне споживання. Понад чверть (25,6 %) приросту номінальних доходів населення у січні-вересні 2010 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року було спрямовано на заощадження.

Зростання промислового виробництва є відчутним лише порівняно із кризовим 2009 р. коли обсяги виробництва суттєво скоротилися.

Зберігається домінування у структурі промисловості виробництва продукції з низькою доданою вартістю.

Відносно стійку динаміку демонструвало протягом першої половини 2010 р. сільське господарство. Валова додана вартість у цій галузі зросла на 6,1 % і 3,4 % у першому та другому кварталах. Погіршення природних умов у третьому кварталі 2010 р., обумовивши скорочення виробництва продукції рослинництва, призвело до падіння доданої вартості порівняно з третім кварталом 2009 р. на 3,3 %, а загального обсягу виробництва продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за 2010 р, – на 1 %. Найбільшого скорочення за підсумками 2010 р. зазнали виробництво зернових і зернобобових культур (14,8 %), картоплі (4,9 %) та овочів (2,6 %). Загальний спад у рослинництві склав 4,6 %.

У цілому розвиток сільськогосподарського виробництва у 2010 р. свідчить, що цей вид економічної діяльності не набув нових якісних стимулів для зростання. Його динаміка в умовах відсутності рішучих кроків з метою модернізації, структурного реформування та вирішення фінансових потреб виробників залежить майже виключно від природно-кліматичних чинників, що своєю чергою створює високі ризики для сільськогосподарських виробників.

Триває криза у будівельному секторі: зменшення обсягів будівельних робіт становило у 2010 р. 5,4 % (за 2009 р. зменшення становило 48,2 %).

На динаміку будівельної галузі негативно впливає зменшення обсягів промислового, сільськогосподарського, спеціального, лінійного та житлово-цивільного будівництва, пов'язане зі зниженням обсягу капітальних видатків бюджету, ускладненим доступом населення до довгострокових фінансових ресурсів, загальним низьким рівнем доходів населення, дефіцитом інвестиційних коштів підприємств. Гальмування кредитування українськими банками відчутно звузило фінансові можливості будівельних компаній, що традиційно досить активно використовують боргові ресурси для фінансування своєї діяльності. Загальною вадою організації будівництва в Україні є також високі трансакційні витрати, пов'язані із громіздкою системою отримання дозволів і погоджень.

Результати роботи підприємств транспортної сфери за 2010 р. свідчать про наявність ознак виходу галузі із кризового стану.

Інвестиційні процеси у післякризовій економіці

Про переважно екстенсивний тип післякризового відновлення свідчить збереження негативної динаміки інвестиційної діяльності. Загалом частка валового нагромадження основного капіталу у січні-вересні 2010 р. склала 16,3 % ВВП.

Інвестування стримувалося наступними чинниками:


  • сповільнення кредитування витрат на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості як приватному, так і корпоративному сектору: за січень-грудень 2010 р. залишок таких кредитів, наданих домашнім господарствам, скоротився на 17,0 %, а нефінансовим корпораціям - на 23,0 %;

  • відсутність позитивних зрушень у динаміці інвестиційного кредитування: за 2010 р. залишки коштів за кредитами на інвестиційну діяльність (без урахування кредитів на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості), залученими нефінансовими корпораціями, збільшилися лише на 857,0 млн грн., тоді як навіть кризового 2009 р, цей приріст становив 4,5 млрд. грн.;

  • недостатність власних коштів у підприємств для здійснення інвестування, навіть незважаючи на зростання фінансових результатів.

Таким чином, економіка України у 2010 р. загалом почала зростати, але низка ознак свідчить про нестійкість і суперечливість процесів післякризового відновлення. Переважають тенденції екстенсивного відновлення основних рис докризової економічної моделі, якій були притаманні високий рівень відкритості національної економіки та вразливість щодо коливань кон'юнктури світової економіки.

Відновлення економічного зростання було забезпечене переважно за рахунок активізації експортної діяльності та збільшення нагромадження запасів матеріальних оборотних коштів, що разом надало 8,4 в. п. приросту валової доданої вартості у цей період.

Із другого півріччя 2010 р. активізувалося відновлення складових внутрішнього попиту, яке поки що не дало змоги подолати стагнації галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, негативної динаміки інвестицій в основний капітал. Це досі не дає підстав для висновку про остаточне завершення післякризової економічної депресії та перехід економіки України до фази економічного пожвавлення.

Забезпечення стабільності соціального та економічного поступу в після кризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, досягнення стабільно високих темпів економічного зростання, системну модернізацію економіки країни, післякризове оновлення економіки.



Тенденції стабілізації у грошово-кредитній та фінансовій сферах держави

Динаміці економіки України у 2010 р. були притаманні послідовне подолання ризиків макроекономічної дестабілізації 2008-2009 рр. та встановлення відносної сталості основних показників грошово-фінансової стабільності.

Отже, ситуація, що склалася в монетарній сфері України у 2010 р., засвідчила збереження основних рис докризової моделі фінансової системи, основою якої були фінансові потоки від експортної діяльності та припливу іноземних інвестицій зі спекулятивною моделлю фінансового ринку, високими системними ризиками, підвищеною волатильністю фінансових показників за відсутності ринкових амортизаторів, спроможних послабити ймовірні шоки.

Стан державних фінансів у 2010 р. характеризувався призупиненням негативних тенденцій, притаманних кризовому періоду.

Таким чином, намагання відновити внутрішній попит за рахунок пом'якшення монетарної політики та нарощування державного боргу, з одного боку, дало змогу подолати основні кризові прояви у макроекономічній сфері та сприяли відновленню кредитної та ділової активності, однак з іншого - посилили суверенні й регуляторні ризики через зростаючу залежність фінансових інститутів від діяльності органів фіскальної та монетарної влади.

Відтак, в Україні має бути сформований новітній механізм забезпечення грошово-фінансової стабільності в умовах відкритості економіки та глобалізації фінансових ризиків, органічно поєднаний із цілями підтримання високих темпів економічного зростання та якісної структурної перебудови.



Україна в глобальних умовах

Зовнішня торгівля в Україні у 2010 р. розвивалася під впливом поширення ефекту членства України у СОТ, набутого 2008 р. Одним із головних довгострокових позитивних наслідків від приєднання України до СОТ стало створення економіко-правового середовища, що функціонує на основі прозорих норм і правил. Адаптуючи національне законодавство в економічній сфері й національну регуляторну систему до вимог СОТ, Україна поступово відійшла від характерних для економіки перехідного періоду схем галузевого субсидування, пільгового оподаткування, що деформували конкурентне середовище та конкурентоспроможність українських підприємств, ускладнювали їх адаптацію до конкуренції на світових ринках. Це мало сприяти поліпшенню підприємницького клімату в країні та її інвестиційної привабливості. Беззаперечним досягненням вступу до СОТ є й те, що Україна отримала можливість застосовувати принципи й механізми СОТ для подальшого розвитку зовнішньої торгівлі та збільшення товарообігу з країнами – основними партнерами.

Однак глобальні кризові тенденції 2008-2009 рр., майже нівелювали можливість скористатися перевагами міжнародної економічної інтеграції України. Перші ознаки «одужання» світової економіки, зростання цін на метал о продукцію та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту України, що став провідним рушієм позитивної економічної динаміки у промисловості, За даними Державної служби статистики, обсяг експорту товарів у 2010 р. становив 51,4 млрд. дол. США, що на 29,6 % вище за показник відповідного періоду попереднього року.

Пожвавленню експортної діяльності вітчизняних підприємств сприяли:



  • зростання попиту на ринках країн - основних торговельних партнерів;

  • зростання промислового виробництва та інвестиційної діяльності у країнах СНД та окремих азійських країнах, що підтримувало попит на інвестиційні товари – продукцію українського машинобудування та сировинні товари вітчизняного виробництва;

  • зняття торговельних обмежень і спрощення процедур імпорту в окремих країнах – торговельних партнерах. Зокрема, суттєвою тенденцією 2010 р. стало зміцнення позиції України як провідного експортера на світовому ринку соняшникової олії (цьому сприяло спрощення з початку 2010 р. процедур імпорту соняшникової олії з України до ЄС). У 2010 р. частка України у світовому експорті цього виду продукції сягнула близько 60 %;

  • продовження реалізації окремими країнами технологічних модернізаційних проектів: зростання експорту транспортного обладнання у 2010 р. відбулося значною мірою за рахунок нарощування поставок до Російської Федерації, де реалізується стратегія розвитку залізничного транспорту до 2030 р.;

  • зростання світових цін на сільськогосподарську (зокрема, внаслідок погіршення природно-кліматичних умов в основних конкурентів) та промислову сировину. Так, за даними МВФ, світові ціни на пшеницю за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 48,8 %, олію – на 29,4 %, залізну руду – на 80,2 %.

Водночас потенційні можливості зростання експорту з України гальмувала низка чинників як внутрішнього, так і зовнішнього походження:

  • підвищення рівня цін на енергетичний імпорт, насамперед на імпортований природний газ, а також нафту в результаті зростання світового попиту та підвищення Російською Федерацією експортного мита, що збільшило витрати експортерів енергоємної продукції;

  • погіршення ситуації на світових товарних ринках, що виявилося у зниженні в середині року цін на чорні метали;

  • конкурентна девальвація національних валют у низці країн світу, що в умовах недостатньої динаміки окремих складових світового попиту призводила до втрати цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках; переважання ревальваційних тенденцій на вітчизняному валютному ринку (зростання реального ефективного курсу гривні протягом 2010 р. склало близько 9 %);

  • запровадження протекціоністських торговельних заходів: у 2010 р. Щодо продукції, виробленої в Україні, було порушено три антидемпінгові розслідування (Індонезією, Республікою Білорусь та Індією) та три спеціальних розслідування (Казахстаном, Російською Федерацією та Молдовою);

  • згортання програм стимулюючих заходів та реалізація програм фінансової консолідації в низці країн, зокрема країнах ЄС, що зумовлювало стримування попиту на світовому ринку продукції споживчого та інвестиційного спрямування;

  • обмежуючі заходи держави щодо експорту зерна;

  • обмежена пропускна спроможність вітчизняної транспортної та прикордонної інфраструктури, що зумовило підвищення витрат експортних виробництв і втрати внаслідок неможливості швидкого використання позитивної динаміки зовнішнього попиту.

Підтвердженням переважання – зовнішнього чинника економічного відновлення в Україні є те, що в більшості галузей експорт зростав швидше за внутрішнє споживання аналогічної продукції.

Пожвавлення промислового виробництва, що потребувало додаткових надходжень сировини та матеріалів, і сповільнення спадної динаміки інвестиційної діяльності сформували зростання попиту на іноземну продукцію споживчого та інвестиційного характеру.

Збільшення імпорту решти товарних груп у межах 25-40 %, засвідчило тенденції витіснення вітчизняної продукції з внутрішнього ринку, зокрема в хімічній промисловості, металургії, машинобудуванні.

Світова фінансова криза продемонструвала підвищену чутливість фінансової системи України до перебігу подій на світових ринках, що спричинило глибоку девальвацію національної валюти та нарощування ризиків банківської кризи у 2008-2009 рр. У кризовий період внаслідок дестабілізації вітчизняних фінансів спостерігалася стагнація у динаміці міжнародної фінансової співпраці українських суб'єктів економіки.

Між тим, в умовах дефіцитного стану поточного рахунку платіжного балансу країни приплив зовнішніх фінансових ресурсів став важливим чинником національної фінансової стабілізації.

Зовнішні запозичення, як і в передкризовий період, стали головним чинником зростання профіциту фінансового рахунку. При цьому зовнішні кредитні потоки мають переважно споживчий, а не інвестиційний характер використання, що стосується і державних, і приватних запозичень. Зовнішні кредитні кошти інвестиційної спрямованості орієнтовані переважно на фінансування суб'єктів економіки з іноземним капіталом.

Отже, високий рівень відкритості української економіки та значна роль експорту в забезпеченні економічної динаміки обумовлюють необхідність створення сприятливих умов для подальшого зростання експорту на основі поліпшення його товарної структури. Зважаючи на те, що переважна частка зовнішньої торгівлі України припадає на торгівлю з міждержавними групами, що здійснюють узгоджену економічну політику своїх членів щодо торгівлі з іншими країнами, єдиним можливим шляхом подальшого розвитку зовнішньоторговельних відносин України є створення належних умов співпраці передусім з такими інтеграційними об'єднаннями.

За експертними оцінками найавторитетніших вітчизняних вчених та аналітиків3 за роки (2000-2012 рр.), що визначають певний етап запровадження принципів переходу України до сталого розвитку в країні проводилися непослідовні економічні реформи з елементами лібералізації, але вони не дали очікуваних позитивних результатів. Лібералізація цін та торгівлі, приватизація, фінансова стабілізація щодо монетарних і бюджетних обмежень не спричинили підвищення ефективності української економіки на основі використання нових факторів зростання на інноваційній основі. Навпаки, виявилося поглиблення нерівності соціальних прошарків, які перешкоджали цьому зростанню; у сфері доступу до ресурсів, до інформації, до політичної влади склалися сприятливі умови для активізації процесів монополізації, розповсюдження практики цінових зговорів тощо; не сформувався гнучкий механізм пристосування виробництва і влади до суспільних потреб. У результаті ринкові механізми не стали в Україні фактором раціонального розподілу ресурсів і подальшого розвитку виробничих сил. У свою чергу і продуктивна сила праці, у якій визначальну роль грає людський капітал, тобто, власне, сама людина та її здібності до продуктивної праці, також не зросла. За рівнем людського розвитку Україна за роки реформ втратила у своєму рейтингу, перемістившись вниз на декілька десятків позицій.



Суперечливість господарської системи, яка склалася в результаті тривалого періоду економічних трансформацій викликала низку фундаментальних деформацій, зокрема:

  • Зниження технологічного рівня і ефективності виробництв, скорочення продуктивності праці, переорієнтація промисловості на виробництва з меншою часткою доданої вартості, що призвело до викривлення основ ринкової економіки в Україні, зниження рівня конкурентоспроможності її економіки.

  • Відбулася втрата стимулів та ресурсів не тільки до технологічного розвитку, але й до простого відтворення технологічної бази суспільства. Постійно зростає середній вік обладнання, що прийняв не просто постійний, але незворотній характер. Застарілі основні фонди суттєво впливають на енерго- та ресурсомісткість виробництв.

  • Зміна форм власності не призвела до утворення «критичної маси» ефективних власників, що вплинуло на не виконання економічної стратегії і створення дезорганізаційного ефекту від приватизації на тривалий час, не відбулося інституційного вдосконалення національної економіки.

  • Зменшення частки реального сектору економіки на користь «нових» секторів, зокрема спекулятивно-посередницького спрямування (торгівлі, фінансового посередництва, операцій з нерухомістю тощо) та банківського сектору (в тому числі – шляхом зовнішніх запозичень) при значному незадоволенні попиту реального сектору в кредитних ресурсах.

  • Трансформація податкового навантаження, ускладнює підприємницьку ініціативу, гальмує економічні процеси та не забезпечує дій щодо стимулювання економічної активності.

  • Відсутність стратегічного планування у економічній політиці викликає конфлікт між стратегічними та оперативними і тактичними завданнями, що призводить до значного рівня непослідовності, переважання тактичних компонентів над стратегічними та високого рівня залежності від політичної кон’юнктури. Наслідком чого є невизначеність суб'єктів господарської діяльності у їх власних стратегіях розвитку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, складається ситуація необхідності переосмислення трансформаційних процесів, їх досягнень і труднощів та зміни вектору економічного та суспільного розвитку в напрямку:

  • усвідомлення необхідності при проведенні будь-яких змін керуватися критерієм їхнього позитивного впливу на стан економіки і на можливості формування її новітньої технологічної бази (причому цей критерій мусить витиснути політичний підхід, що практикувався донині та покладав наріжним каменем знищення основ попередньої системи);

  • формування в масовій свідомості розуміння неминучості й бажаності змін, особливо в регіонах, де спостерігається високий ступінь індустріального розвитку. У результаті таких змін має здійснитися перехід до суспільства, що відповідає сучасному розвиткові цивілізації, із властивими йому ознаками розвиненої ринкової економіки;

  • спрямування зусиль на формування механізмів державно-приватного партнерства (на принципах "ефективної і прозорої взаємодії ринкових і державних інститутів"), розвитку ринкової конкуренції, зокрема й між інститутами власності, та інституційної впорядкованості стосунків;

  • формування державної ідеології сталого розвитку, адже на фоні політичної нестабільності різко збільшуються трансакційні витрати, втрачаються економічні та соціальні стимули, ускладнюється екологічна ситуація, погіршується інвестиційний клімат та конкурентоспроможність національної економіки;

  • розроблення механізмів антимонопольної політики щодо корпоративних структур;

  • створення умов для скорочення розриву між різними соціальними групами та зміцнення процесів формування і розширення середнього класу, який є основою стабільності в суспільстві та розвитку економіки і який має стати головною рушійною силою переходу до постіндустріального суспільства;

  • визначення стратегічних напрямків розвитку держави у довгостроковий період та розробка загальнонаціональної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Варто також констатувати, що в ході перетворень за останні майже 20 років українська економіка і суспільство в цілому принципово змінилися. Економіка вже значною мірою функціонує за законами, що відповідають ринковим або близькі до них, оскільки:

  • інститути планової економіки значною мірою замінені на ринкові;

  • економіка реагує на грошові й макроекономічні регулятори. Діють закони попиту та пропозиції, що дозволило ліквідувати дефіцит товарів і послуг;

  • закінчується час "номенклатури" радянської пори, хоча її частина і "вросла" в нову ринкову систему.

Враховуючи вищевикладене, найближчим часом національна економіка потребує адаптації до вимог екологоорієнтованого соціально-економічного розвитку та пристосування структури національної економіки до глобальної конкуренції, підвищення рівня наукомісткості економіки шляхом системного запровадження інновацій, сприяння створенню нових видів бізнесу, запровадженню найвищих екологічних стандартів виробництва. Крім того, є сенс й надалі забезпечити [30]:

Стратегічні пріоритети внутрішньої та зовнішньої економічної політики сталого розвитку, які мають сприяти зміцненню конкурентоспроможності національної економіки, суверенітету економічної політики та збереженню національного багатства України в умовах економічної глобалізації.

Підвищення та стабілізацію темпів економічного зростання зі збільшенням ваги внутрішніх чинників економічної динаміки: споживчого попиту населення, інвестиційного попиту підприємств.

Поєднання монетарної стабільності з економічним зростанням. Скорочення дефіциту ліквідних ресурсів суб’єктів господарювання. Диверсифікацію інструментів регулювання грошової пропозиції та засобів грошової емісії, посилення мультиплікативного ефекту грошової системи.

Забезпечення фінансового оздоровлення та платоспроможності підприємств: підтримка розвитку внутрішнього ринку; полегшення доступу до коротко- та довгострокових кредитних ресурсів; зменшення фіскального тиску на суб’єктів господарювання тощо, зокрема спрямованих на екоінноваційні, енерго- та ресурсозберігаючі проекти. Значну роль відіграватиме також підвищення рівня екологічного менеджменту на підприємствах через широкомасштабні державні освітні та консалтингові програми.

Зміцнення конкурентоспроможності українських виробників на міжнародних та внутрішньому ринках шляхом переходу до реалізації факторних переваг української економіки, якими є: природно-ресурсне багатство (зокрема – в аграрній сфері), людський капітал, науково-технологічний потенціал, геоекономічні чинники тощо.

Чітке визначення галузевих і структурних пріоритетів довгострокового розвитку, зокрема, розвиток новітніх технологічних укладів, національної інноваційної системи та інфраструктурної сфери з екологічним імперативом.

Спрямування інвестиційної діяльності щодо завдань конкурентоспроможності національної економіки: підвищення продуктивності праці; збільшення частки інвестицій до галузей з більш високим рівнем переробки; розбудова фондового ринку та фінансово-банківської інфраструктури; модернізація системи податкових важелів відповідно до міжнародних економіко-правових та екологічних норм.

Розбудову механізмів довгострокового інвестиційного кредитування екологоорієнтованого інноваційного напряму, що забезпечуватиме належне фінансування інвестиційної діяльності підприємств – інноваторів, запровадження спеціальних інструментів страхування, екострахування та резервування довгострокових кредитів.

Перехід від стабілізаційної до стимулюючої функції державних фінансів, зниження фіскального навантаження на товаровиробників екологічно чистої продукції, перехід до обґрунтованих критеріїв надання податкових преференцій відповідно до міжнародних економіко-правових та екологічних норм та завдань економічної стратегії держави, моніторинг їх цільового використання.

Розвиток інноваційних процесів. Створення національної інноваційної системи як дієвого важеля здобуття конкурентних та екологічних переваг на зовнішніх та внутрішніх ринках. Реформування державної політики у кредитній та податковій сферах, які компенсуватимуть підвищену ризиковість екологоорієнтованих інноваційних проектів. Державна підтримка впровадження наукових та науково-технологічних розробок фундаментальної та прикладної сфер науки.

Формування ефективної інституційної структури національної економіки для забезпечення ефективних організаційно-економічних відносин, які оптимізують використання наявного економічного потенціалу країни, та становлення потужного національного капіталу як основи національної макроекономічної стабільності та конкурентоспроможності. Великий бізнес повинен стати «законодавцем моди» на екологізацію національної економіки, довкола якого складатиметься сприятливе середовище для розвитку малого й середнього бізнесу.

Послідовне підвищення рівня заробітної плати та відновлення її стимулюючих функцій. Єдино можливий шлях реалізації цього завдання – через значне підвищення продуктивності праці на базі поліпшення організаційної, технологічної та екологічної структури національної економіки. Збереження темпів зростання сукупного доходу економічно активного населення України потребує заходів щодо структурної модернізації ринку праці, підвищення його гнучкості, розширення зайнятості в малому та середньому бізнесі.

Розвиток людського капіталу як основної конкурентної переваги в постіндустріальному суспільстві. Належне відтворення та примноження людського капіталу потребує пом’якшення наслідків пенсійної реформи, впровадження сучасних організаційних форм, диверсифікації державної, муніципальної та приватної власності у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, розбудови страхової системи їхнього фінансування.

Забезпечення паритетної участі України у глобальних економічних процесах. Заходи щодо забезпечення конкурентоспроможності національної економіки мають бути доповнені опануванням міжнародно прийнятними засобами підтримки та просування інтересів національного бізнесу на ринках інших країн.

Збалансування зовнішньоторговельної політики, яка має бути спрямована на радикальне поліпшення структури українського експорту та дієву підтримку дій українських експортерів щодо утримання на зарубіжних ринків та освоєння нових. Підтримка експортерів інноваційної продукції та скорочення сировинного експорту.

Детінізацію економіки, легалізацію тіньових доходів і капіталів, без яких неможливі ні здійснення ефективної національної економічної стратегії, ні паритетна інтеграція до світового економічного співтовариства. Запровадження довгострокової політики конверсії тіньових капіталів некримінального походження з максимальним збереженням нагромадженого в цьому секторі позитивного технологічного. організаційного, фінансового та людського потенціалу.

Формування підвалин інформаційного суспільства. Необхідна цілісна стратегія щодо створення економічної мотивації та відповідного інституційного середовища для широкомасштабного та ефективного використання національних та глобальних знань в усіх секторах економіки, активізації виробництва, попиту та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери виробництва, громадського та особистого життя населення України



Принцип екологізації економічних перетворень, тобто всіх форм господарювання з врахуванням умов ринкової економіки.

  • Екологізація при трансформації відносин власності полягає у оцінці стану екологічної безпеки об’єктів, що підлягають приватизації; економіко-екологічної оцінки основних виробничих фондів об’єктів приватизації; економіко-екологічної оцінки основних фондів природоохоронного призначення.

  • Екологізація структурної перебудови економіки регіону шляхом здійснення політики ресурсозбереження, ресурсозаміщення, зниження екологічної місткості виробництва, енерго- та водоємності на основі впровадження інноваційної техніки і технологій; економіко-екологічного обґрунтування доконечності розвитку та розташування еколого-, водо-, та енергоємних виробництв.

  • Поширення та стимулювання виробництва експортної та імпортозаміщеної продукції на основі впровадження міжнародних і національних стандартів по забезпеченню вимог екологічної безпеки.

Екологізація промислової, транспортної політики та політики АПК регіону на основі розвитку інноваційних технологій із показниками оптимального рівня природо ємності та екологобезпечності.


Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка