Л. Г. Руденко 2012 року


"Зелена економіка" у контексті сталого й відтворювального розвитку та подолання бідності



Сторінка9/51
Дата конвертації23.10.2016
Розмір9.93 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   51

3.1.3 "Зелена економіка" у контексті сталого й відтворювального розвитку та подолання бідності




3.1.3.1 Потенціал для розвитку "зеленої економіки"


Зелена економіка згідно визначення ЮНЕП - це «економіка, яка спрямована на зростання добробуту населення, ефективно використовує природні ресурси і одночасно зменшує екологічні ризики».

Доктрина «зеленої» економіки в контексті становлення загальнонаціональної  стратегії сталого розвитку може розглядатися як найважливіша віха і основа державної політики на принципах еколого-безпечного розвитку в масштабах єдиного еколого-економічного простору та сталого розвитку на найближчі роки.

Сучасні загрози сьогодення стають цілком реальними і здатними перешкодити не тільки досягненню сформульованих ООН Цілей розвитку тисячоліття, а й подальшому прогресу і навіть виживанню семимільярдного (а до 2050 року - вже дев’ятимільярдного) людства. Це обумовлює пошук інноваційних стратегічних моделей розвитку суспільства, якою на сьогодні є модель «зеленого» зростання, що напередодні Саміту РІО+20 проголошена ЮНЕП в якості практичного вираження масштабних урядових ініціатив.

«Зелена» економіка не слугує та не є альтернативою сталого розвитку [61].  Скоріше, це вектор орієнтації курсу на такий розвиток на національному, регіональному та світовому рівнях, який узгоджується з «Порядком денним на 21 століття» та спрощує реалізацію його положень. Ініціатива «зеленої економіки» заснована на трьох головних принципах:



  • оцінка і висунення на перший план екосистемних послуг як на національному, так і міжнародному рівнях;

  • забезпечення зайнятості населення за рахунок створення «зелених» робочих місць та розробки відповідної політики;

  • використання ринкових механізмів для досягнення стійкого розвитку та підвищення економічної конкурентоспроможності.

Витоки «зеленої» економіки полягають у логічному продовженні теорії сталого розвитку, яку в 1992 році в Ріо-де-Жанейро представники урядів зі 179 країн світу, в тому числі України, визначили як ключову стратегію існування людства на XXI сторіччя. В червні 2001 року Європейська Економічна Комісія ООН прийняла Стратегію сталого розвитку Європейського Союзу. В доповнення до цієї події у багатьох країнах Європейського Союзу та світу було прийнято національні стратегічні програми дій в рамках загальних напрямів сталого розвитку, виходячи з національних пріоритетів та специфіки національних умов розвитку [2]. Крім того, на Всесвітньому саміті у Йоганнесбурзі, було підтверджено, що довгострокова стратегія сталого розвитку залишається визначальною й у подальшому.

Навесні 2010 року Європейська Комісія розпочала розробку нової стратегії сталого зростання та забезпечення робочими місцями. ЇЇ метою є виведення Європи з кризи та підготовка економіки ЄС до трьох основних довгострокових викликів сьогодення: сталого зростання, ресурсозбереження та старіння населення. Стратегія отримала назву «Європа-2020» і покликана замінити Лісабонській договір 2000 р. За наріжний камінь посилення конкурентноздатності європейської економіки прийнято інновації та «зелене» зростання.

В зв’язку з вищезазначеним треба поширювати та пропагувати ідеологію розвитку «зеленої» економіки як основну парадигму трансформації суспільних зрушень. Навіть при дуже консервативних припущеннях сценарій «зелених» інвестицій дозволяє домогтися більш високих річних темпів зростання протягом 5-10 років і збільшує запаси поновлюваних ресурсів, необхідних для розвитку світової економіки.

В своєму розвитку Україна вже пройшла необхідний перший етап — становлення незалежної держави, первинного формування демократичних інститутів і ринкової економіки. Водночас, на тлі перетворень, яких зазнали інші країни (в тому числі країни Центральної та Східної Європи, окремі колишні радянські республіки) [9], слід визнати, що побудована в Україні політична та економічна система є малоефективною. Причиною цього є, на думку експертів, відсутність цілої низки інституційних та структурних реформ, які були більш-менш успішно реалізовані іншими державами [14].

Разом з тим, Україна політично приєдналася до основних міжнародних конвенцій та декларацій: на законодавчому рівні затверджено національні та загальнодержавні програми, серед яких: Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року, Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року, Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011 - 2015 рр. тощо. Таким чином, створюється інституційне підґрунтя для імплементації екологічної політики у соціально-економічний розвиток держави.

Водночас, доцільно орієнтуватись на сучасні підходи індустріально розвинених країн щодо інтегрованого вирішення економічних, соціальних та екологічних питань в стратегіях переходу до «зеленого» росту.

Необхідність в цілісній національній системі екологічного управління підтверджується станом екосистемного потенціалу України, який характеризується як антропогенно-виснажений внаслідок непомірного використання та споживацького ставлення. Розбалансованість функцій використання природного капіталу та його відтворення призвела до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров’я нації. Все це потребує від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння та дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування й управління, національного розвитку та життєдіяльності [71].

Успіх України у майбутньому багато в чому визначатиметься темпами здійснення не лише політичної, а й економічної модернізації суспільства загалом, враховуючи, що питома вага інноваційної продукції в нашій країні не перевищує 1% (цей показник для Фінляндії становить більш ніж 30%, Італії, Португалії, Іспанії – 10-20%) від загального обсягу [71]. Україна повинна мати чітку стратегічну лінію свого надійного позиціонуванння на глобальному та європейському рівнях, яка могла б кореспондуватись зі змінами у світовій економіці. Як показали наслідки світової фінансової кризи, зростаюча залежність національної економіки від зовнішніх факторів, обмеженість і висока вартість енергетичних ресурсів, необхідність раціонального використання сировинної бази і робочої сили слугують достатнім стимулом для переходу вітчизняної економіки до стандартів екологічно- безпечного виробництва та споживання за міжнародними вимогами з метою забезпечення сталого економічного розвитку держави. Однак, згідно реалій, за економічним та науковим потенціалом Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання замикає першу сотню країн світу [71].

У 2010 році впроваджено 2043 нові технологічні процеси у промисловості, з них маловідходних, ресурсозберігаючих та безвідходних – 479 (що у 2 рази менше, ніж у 1995 році), засвоєно виробництво інноваційної продукції 2408 найменувань, що у 47 разів нижче, ніж у 1995 році, включаючи 663 нових видів техніки [129].

Відмінними рисами зеленої економіки є:



  • економічне зростання, яке має забезпечуватися при менш інтенсивному споживанні сировини та енергії в усіх секторах економіки за принципом «створювати більше вартості за меншого впливу» (англ. «creating more value with less impact»);

  • державна політика стимулювання розвитку «зелених» видів діяльності, обмеження субсидій на підтримку забруднюючих довкілля виробництв, впровадження більш жорстких екологічних стандартів та відповідальності виробників і споживачів, продуманої системи державного регулювання та інвестицій;

  • впровадження більш чистих технологій, які відкривають нові можливості зростання у «зелених» напрямах, компенсуючи втрату робочих місць у природоємних секторах;

  • інвестування у підвищення енергоефективності, відновлювальну енергетику та управління відходами, що створює базу для розвитку підприємництва, інновацій та росту зайнятості на 20% до 2050 року порівняно із звичайним сценарієм [19, 119].

Слід констатувати, що на сьогодні немає «універсального» рецепту здійснення стратегій «зеленого» зростання. Перехід до більш «зеленої» економіки залежить від низки політичних та інституційних умов, рівня розвитку економіки тощо. Таким чином, можна констатувати, що стратегія розвитку «зеленої» економіки в Україні повинна включати:

  • інституційні реформи та розробку концептуального і стратегічного базису розвитку «зеленої» економіки;

  • координацію та взаємодію з бізнес-сектором;

  • розробку доктрини «зеленої» економіки не тільки на державному, а й на регіональних рівнях;

  • формування менталітету як суспільного, так і громадського в напрямку «зеленого» зростання.

Критеріями розвитку «зеленої» економіки в Україні можна вважати:

  • динаміку національних та регіональних трансформаційних зрушень в контексті з технологічним рівнем екологічної модернізації;

  • сучасні реалії економічного зростання крізь призму моделі сталого виробництва та споживання;

  • тенденції формування демократичних інститутів та ринкової економіки на базі соціальних перетворень;

  • рівень розвитку суспільного світогляду щодо інноваційних напрямів забезпечення «озеленення» економіки.

Ключовими принципами розвитку «зеленої» економіки є:

  • принцип екологізації економіки, який передбачає імплементацію екологічного фактору в моделі забезпечення економічного зростання країни та її регіонів;

  • принцип єдності та балансу суспільних та бізнес-інтересів щодо забезпечення сталого споживання та виробництва;

  • принцип партнерської взаємодії та консолідації зусиль щодо охорони довкілля та відновлення його стану;

  • принцип системності та комплексності в стратегії трансформаційних зрушень в природо-ресурсній сфері як на національному, так і на регіональному рівнях.

Таким чином, уможливлюється закладання фундаменту для нової «зеленої» економіки, яке дозволить ефективніше використовувати природний і фінансовий капітали уже в найближчому майбутньому в масштабах не лише країни, але й її регіонів.
Економічна складова «зеленого» зростання

Розробка стратегії «зеленого» зростання базується на ключових напрямках екологоорієнтованої політики і потребує суттєвої адаптації діючих в нашій країні норм і вимог до загальноєвропейських стандартів На порядку денному стоїть висунення якісно нових вимог щодо стратегічного управління еколого-економічною системою держави.

За оцінками Інституту стратегічних досліджень економіка України розвивається відповідно до світових трендів. Поступово відновлюється її ріст але обсяги виробництва є все ще нижче потенційного рівня. Так, згідно даних статистики, виробництво ВВП за видами економічної діяльності зросло на 20 % у 2010 р. порівняно з 2009 р. [129]. Рівень зростання ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) 2005 року у 2010 р. склав 4,2 % до попереднього року [129]. Згідно Індексу добробуту, Україна займає 59 місце серед інших країн світу за розвитком підприємництва та інновацій [154].

Існує щонайменше п’ять причин, за якими українська економіка повинна змінити свою модель зростання на сторону «зелених» видів діяльності [131].



Перша. В умовах глобалізації екологічних небезпек світове співтовариство акцентує увагу на перегляді тенденцій функціонування господарських систем, зокрема світовий бізнес враховує такі тренди, як:

  • зростання ролі держави у регулюванні екологізації економічного розвитку;

  • ключове значення інновацій, зокрема безпосередньо пов’язаних із формуванням «зеленої» економіки;

  • суттєві зміни форм організації та функціонування економіки (розвиток ТНК, сітьових форм міжурядових організацій виробництва та підприємництва), уповільнення темпів зростання економіки;

  • загострення боротьби за усуспільнення екологічних ресурсів та життєвого простору.

Конкурентна боротьба за ринки та обмежені ресурси в умовах посткризового відновлення світової економіки вимагає від підприємств безперервного пошуку джерел подальшого оновлення, удосконалення продукції і технологічних процесів, зростання продуктивності, використання енергетичних та інших матеріальних ресурсів.

Друга. Еко-ефективність української економіки є низькою: Україна є переважно імпортером первинних джерел енергії та одним з найбільших у Європі забруднювачів атмосферного повітря. Виваженість політики, спрямованої на імпортозаміщення пов'язана з необхідністю формування рівня конкуренції, що забезпечує зниження цін і підвищення якості продукції вітчизняних товаровиробників, а також «зелену дорогу» сучасним, включаючи «зелені технології», «зелену продукцію», особливо в тих сферах, де спостерігається системне відставання в порівнянні із закордонними аналогами. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ на одиницю ВВП. Так, на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США – 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 рази більше, ніж в Росії, в 3,5 рази більше, ніж в Польщі, в 8,3 рази вище, ніж у країнах Європи; за останні 20 років енергоємність одиниці ВВП України збільшилась майже вдвічі. Попри скорочення виробництва за останні 10 років, відбулося збільшення частки викидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції [74].

Третя. Інтеграція України до Європейського Союзу передбачає відповідно до Європейської політики сусідства здійснення широкого кола заходів з гармонізації українських стандартів та законодавства до європейських норм і стандартів. Україна продовжує відставати з прийняттям міжнародних стандартів у сфері енергетики та екологічного управління, що створює бар’єри для українських експортерів, залучення інвестицій та їх ефективного використання. Прийняття стратегії «зеленого» зростання стимулюватиме до скорішого створення умов для ведення бізнесу за міжнародними стандартами та виконання міжнародних зобов’язань України у сфері європейської та міжнародної інтеграції. Успіхи держави у модернізації в секторальному розрізі, в значній мірі, залежать від формування інституційної бази, основою якої повинні стати такі потужні мотиваційні сили як розвиток інвестиційної діяльності і, передусім за рахунок підвищення привабливості виробництва і мотивації вітчизняних виробників, в тому числі крізь призму еколого-економічних критеріїв.

Четверта. Посилює процес активізації розвитку «зеленої» економіки прийняття Податкового кодексу з введенням відповідних податкових пільг.

Пята. Економіка України неконкурентоспроможна в результаті енергоміскості та ресурсовитратності, тому необхідна її екологізація - перехід на поновлювані джерела енергії, впровадження «зелених» технологій і раціональний підхід до використання ресурсів, враховуючи, що викопні види палива, які найбільшою мірою відповідають за забруднення повітря, залишаються основним джерелом енергії в Україну і займають 82% [59] в загальному обсязі споживання первинних енергоносіїв.

Актуальною концептуальною основою такої модернізації визнана стратегія «зеленого» зростання. При її реалізації важливо враховувати накопичений світовий теоретичний та практичний досвід, а також вітчизняні передумови.


Екологічна складова «зеленого» зростання

В останні роки погіршення стану навколишнього середовища стало реально впливати на якість життя населення, лімітувати можливості соціального та економічного розвитку великих промислових регіонів і міст. Антропогенне і техногенне навантаження на довкілля в кілька разів перевищує відповідні показники в розвинених країнах світу і продовжує зростати. За ступенем забруднення і деградації навколишнього природного середовища України займає одне з перших місць у колишньому СРСР. Близько 15 % території України з населенням більше 10 млн чоловік перебуває в критичному екологічному стані [64]. Варто констатувати, що Україна сама розорювана держава Європи (55 % території країни). За останні 25 років площа еродованих земель досягла 10,2 млн га (близько 30 % сільгоспугідь) [64]. На всій території Україні поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабна є ерозія (близько 57,5 % території), забруднення (близько 20 % території), підтоплення (близько 12 % території) [64]. Зменшується вміст поживних речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонн на 1 гектар. Якщо взяти до уваги, що середні мінімальні економічні збитки лише від підтоплення сільгоспугідь становлять 500 грн/га на рік та 10-25 тис. грн/га на рік у містах, то загальні соціально-економічні втрати вже зараз можуть перевищувати 1,5-2, 0 млрд. грн. на рік [66].

Лісистість України становить 15,6 %, що майже втричі менше лісистості Західної Європи (43,2 %) [72].За сучасними оцінками для досягнення оптимальних показників лісистості необхідно збільшити площу лісів щонайменше на 2-2,5 млн га. Передбачається, що до 2015 р. площа лісів зросте на 0,5 млн га. Площа заповідних земель в 2,5 рази менше середньоєвропейського показника [72]. Показник заповідних об'єктів в Україні складає всього 5% від загальної площі, а кількість чистої води на одного мешканця - в 10 разів менша ніж в країнах ЄС.

За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води України займає за даними ЮНЕСКО 95 місце серед 122 країн світу [103]. Економіка Україна використовує в 4-6 разів більше води на одиницю виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП) [72], ніж інші європейські країни.

Загалом за Індексом якості навколишнього середовища (Environmental Performance Index) Україна посідає 87 місце серед 163 країн світу. За результатами міжнародних зіставлень, попереду, Білорусь (53 місце) і Російська Федерація (69 місце) [13].

У зв'язку з цим необхідно забезпечити реалізацію геоекономічних переваг України, серед яких основним є наявність багатого природо-ресурсного потенціалу. Лише за рахунок його раціонального використання можливе істотне збільшення ВВП та подальше його озеленення.


Соціальна складова зеленого зростання

За даними Державної служби статистики України та аналітично-соціологічних досліджень можна констатувати, що соціальна складова «зеленого» зростання України передбачає багато суттєвих змін в системі управління державою, складовою частиною якої є соціально-економічна система, на основі ідеї поєднання економічної ефективності як результату дієвості ринкових важелів та соціального компромісу.

Згідно з статистичними даними в Україні середня тривалість життя в 2010 році – досягла 68 років, а показник ВВП на душу населення - приблизно 4 тис. доларів на рік [129].

За темпами вимирання людей Україна входить у першу десятку країн світової спільноти, за тривалістю життя посідає 60 місце в світі [129], за рівнем освіти – 32 місце у світ, за рівнем соціального капіталу – 89 місце [154].

Розвиток «зеленої» економіки передбачає створення «зелених» робочих місць. На думку експертів, «зелені» робочі місця - це вид діяльності в сільському господарстві, промисловості, сфері послуг та адміністрації, який робить свій внесок у збереження або відновлення якості навколишнього середовища.

Перехід до курсу «зеленого» зростання призводитиме як до зменшення кількості робочих місць в окремих секторах економіки, так і до їх зростання в інших, котрі замінять неекологічні види діяльності на альтернативні, надаватимуть екологічні послуги. Виникатиме потреба у сприянні оптимальній і максимально безболісній реорганізації ринку праці, уникнення таким чином можливих соціальних конфліктів. При цьому необхідно:



  • розробити прогноз секторальних змін зайнятості населення при запровадженні курсу «зеленої» економіки, виявити сектори потенційного скорочення зайнятості та її росту.

  • націлити механізми державного регулювання зайнятості населення на вирішення питань перетоку зайнятих із секторів скорочення у сектори зростання.

  • врахувати трансформаційні зміни у секторах економіки при реалізації курсу «зеленого» зростання в організації роботи системи навчання та перекваліфікації кадрів, функціонуванні відповідних інструментів державного замовлення.

  • передбачити застосування преференційних інвестиційних механізмів для економічного розвитку регіонів, секторальна структура господарства котрих у найбільшій мірі зазнаватиме змін при впровадженні «зеленого» курсу економіки.

«Зелені» робочі місця та застосування високотехнологічних стратегій уможливить скорочення споживання енергії, сировини та води, звільнення економіки від вуглецевих речовин і зниження викиди парникових газів, мінімізацію будь-яких форм забруднення або скороченню кількості відходів виробництва, захистить і відновить екосистему і біологічне розмаїття.
Секторальна політика «зеленої» економіки

Сучасна економічна система ірраціональна, про що свідчить відсутність економічних оцінок природного капіталу, не врахування рівня екологічної небезпеки при розрахунках ВВП (основного показника функціонування національної економіки), а також стану природних ресурсів, асиміляційного потенціалу і його амортизації в процесі техногенного використання. В економічних формулах, як і в макроекономічних показниках, відсутні оцінки управлінських рішень, що приймаються, стосовно раціонального використання природно-ресурсного потенціалу держави та екологічних наслідків цих рішень. Спотворює величину ВВП і наявність сектора тіньової економіки. За експертними оцінками, масштаби неврахованого використання та продажу деяких видів природних ресурсів у декілька разів перевищують офіційні дані та лише 23 % рентного доходу від природокористування надходять до державного бюджету [11]. Великий об’єм інформації, що стосується собівартості продукції з природної сировини, оцінки природних активів, а також інформації з кадастрів недоступний через її закритість або тому, що необхідні дані не збираються та не систематизуються належним чином.

Нині високий рівень споживання на індустріальній основі при значних структурних диспропорціях та застарілих технологіях досягається непомірно дорогою ціною: розтратою земельних ресурсів; нераціональним використанням людського потенціалу; порушенням рівноваги між діяльністю людини та природним середовищем. За цих умов структурна перебудова покликана сприяти сталому розвитку на засадах нової постіндустріальної цивілізації, що потребує: 1) переходу до нового технологічного способу виробництва і нового типу економічного зростання – поступової екологізації національного господарства; 2) гуманізації і соціалізації економіки; 3) розвитку різних форм власності та економічних укладів, еволюція економічних відносин та інститутів при посиленні державного протекціонізму щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку; 4) забезпечення національних пріоритетів та врахування зовнішніх економічних чинників на тлі поширення інтеграційних процесів.

Чітке визначення галузевих і структурних пріоритетів довгострокового сталого розвитку. Підтримка розвитку цих пріоритетних напрямів має забезпечуватися як за допомогою цільових важелів (інвестиційної, податкової, бюджетної, кредитної та ін. політики), так і шляхом узгодження всіх інших засобів економічної політики з потребами розвитку зазначених галузей. Неодмінно пріоритетного характеру має набути розвиток новітніх технологічних укладів та галузей інфраструктури. Щодо інших галузей має бути розроблений та застосований механізм їхньої адаптації до функціонування в умовах конкуренції, або цілеспрямованого скорочення.

Для виживання і розвитку людства потрібний перехід до «зеленої» економіки – тобто до системи видів економічної діяльності, пов'язаних з виробництвом, розподілом і вжитком товарів і послуг, які приводять до підвищення добробуту людини в довгостроковій перспективі, при цьому не піддаючи майбутні покоління дії значних екологічних рисок або екологічного дефіциту.

Концепція зеленої економіки є логічним, об’єктивно обумовленим баченням вектором подальшого розвитку людства, яка є логічним продовженням ідей інших напрямків економічної науки та ідеології сучасного розвитку.

Ідентифікуємо шляхи майбутнього розвитку та направленість зусиль на рішення проблем «зеленого» розвитку (рис. 3.6).

Згідно поставленої мети основні завдання зводяться:



  • до визначення місця «зелених» пріоритетів в сучасній моделі розвитку економіки виділенню точок «зеленого» зростання у відповідних секторах;

  • до формування сучасного бачення політики секторального переходу до




Рисунок 3.6 – «Зелена» модернізація української економіки

«зеленої» моделі розвитку, позначення національних, регіональних (локальних) дій і ринкових механізмів стимулювання і компенсаційних схем переходу підприємств до нової ідеології розвитку;


  • до визначення позитивних ефектів «зеленого» зростання в секторальному вимірі;

  • до позначення глобальних, національних і регіональних рисок в контексті секторального розвитку на принципах «зеленої» економіки.

На рисунку 3.7 представлено секторальні «зелені» пріоритети та їх потенційні ефекти.

Сільське господарство: підвищення якості ґрунтів, органічне виробництво і зростання врожайності базових культур; чисті технології зберігання і переробки сільськогосподарської сировини; розвиток альтернативної енергетики в сільському господарстві; стійке використання водних ресурсів; збереження біорізноманітності; створення агроекологічної інфраструктури.

Лісове господарство: проекти виробництва біопалива; створення модельних лісів як ландшафтних комплексів з лісами і сільськогосподарськими угіддями, природними територіями, що особливо охороняються, водними об'єктами і населеними пунктами;

Створення модельного лісового господарства, заснованого на «недеревних» дарах лісу; впровадження моделі дбайливого уходу і вирубування лісу; розвиток лісознавства і ландшафтного будівництва



Рибальство: "Озеленення" потребує тимчасового зниження зайнятості і доходів в короткостроковій і середньостроковій перспективі в цілях поповнення природних запасів і запобігання необоротному падінню зайнятості і доходів. У цих секторах також можуть бути потрібні інвестиції в перекваліфікацію і перенавчання робочої сили.

Будівництво: створення енергоефективних споруд, створення екопоселень; застосування екологічно чистих будівельних матеріалів і технологій; мінімізації впливу техногенних чинників на людину, високої естетики створення поселень; гармонії співіснування людини, природи, технічних рішень, бізнесу і держави.

Енергетика: розвиток альтернативної енергетики; зниження енергоємності систем освітлення; системи управління електроенергією (розумні енергосистеми, енергозбереження і енергоефективність);

Промисловість: зниження шкідливих викидів та скидів; впровадження енергозберігаючих технологій; створення екологічної інфраструктури; скорочення викидів парникових газів, вирішення проблем відходів виробництва і вжитку, переказ платежів за забруднення довкілля в екоподатки, збереження водних ресурсів; зменшення негативної дії на системи життєзабезпечення населення

Туризм: розвиток зеленого туризму як комплексу оздоровчих, естетичних та пізнавальних факторів, екосистемі послуги

Транспорт: збереження мобільності при меншому застосуванні транспортних засобів; зменшення транспортного забруднення повітря шляхом впровадження жорстких критеріїв до існуючих видів палива та альтернативних варіантів паливного забезпечення (біопаливо, електрична та сонячна енергія); застосування безмоторних видів транспорту, запровадження економічних та безпечних моделей транспорту (зниження ваги, покращення аеродинамічних характеристик та поліпшення конструкції шин, застосування паливно-електричного силового оснащення); оптимізації планування міст та розвитку громадського транспорту; застосування палива з низьким вмістом сірки.

Управління відходами: збір, транспортування, рециклінг і утилізація відходів

Управління водними ресурсами: водозбереження

Каталог: docs -> activity-ecopolit
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ
activity-ecopolit -> Звіт про реалізацію національної екологічної політики у 2012 році з обов’язковим розділом щодо дотримання орхуської конвенції 2013
activity-ecopolit -> Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» Вступ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   51




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка