Лекція з «Кримінального права. Загальна частина» тема: 1 " Поняття, предмет, завдання І система кримінального права. Наука кримінального права" Навчальний час годин(и)



Скачати 487.28 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації20.03.2017
Розмір487.28 Kb.
#12485
ТипЛекція
1   2   3

Спеціальні принципи притаманні, зазвичай, тільки кримінальному праву Розглянемо їх:

Принцип законодавчого визначення злочину (немає злочину, не передбаченого Законом). Це один із найважливіших загальних принципів кримінального права. Його визначено в статтях 1, 2, 3 та 11 КК України. Реалізація цього принципу не залишає місця для аналоги кримінального закону, що, до речі, прямо заборонено в ч. 4 ст. З КК

Принцип особистої відповідальності – кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, учинений іншою особою. Цей принцип безпосередньо випливає зі змісту ч. 2 ст. 2 КК "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Принцип особистої відповідальності діє по відношенню до тих осіб, що вчинили злочини, в тому числі і по відношенню до співучасників, хоча і немає тут деякої специфіки, що зумовлена самим інститутом співучасті. Організатор, підмовник, посібник також несуть кримінальну відповідальність лише за діяння, які вчинені ними особисто. Однак, в силу того, що злочин було вчинено спільно з виконавцем, то такого роду вчинені ними особисті діяння оцінюються не тільки самі по собі, але й с точки зору їх вкладу в спільну злочинну діяльність. Саме тому КК передбачає, при призначенні покарання співучасникам поряд з іншими обставинами враховуються ступінь і характер участі кожного співучасника в вчиненому злочині. У відповідності до даного принципу співучасник не несе відповідальність за ті дії виконавця, які не охоплювалися його умислом та були для нього ексцесом виконавця .

Коли б винна особа не знаходилася у відносинах з іншими людьми, застосування до неї будь якого покарання торкалося б тільки її самої. В реальності мабуть такого не може бути. Кожна людина знаходиться у найрізноманітніших відносинах з іншими людьми і застосування до неї заходів державного примусу не може не впливати на характер цих відносин, а отже й на інших людей.

Звичайно, цей вплив може бути різноманітним, далеко не завжди негативним. Наприклад, застосування покарання до особи, що вчинила посадовий злочин, оздоровлює атмосферу у колективі, укріплює трудовий порядок і службову дисципліну. Однак, зовсім по іншому впливає такий захід державного примусу на людей, як знаходитися в особистій, особливо матеріальній залежності від засудженого. Застосування кримінального покарання може призвести до розладу ряду соціально корисних груп, до погіршення матеріального стану дітей, інших рідних та близьких, до серйозного падіння їх престижу у громадськості. Звідси слід визнати, що застосування покарання за злочин, вчинений однією людиною, невідворотно торкається інтересів інших, пов’язаних з нею людей. Оскільки це не бажаний, але невідворотний наслідок, завдання полягає у тому, щоб ступінь такого впливу по можливості зменшити. Для цього слід вдосконалити існуючу систему кримінальних покарань та практику їх застосування.

Принцип винної відповідальності — кримінальна відповідальність настає тільки за наявності вини, тобто лише якщо особа ставиться до злочину та до його наслідків навмисно чи необережно (ст. 23).

Невинно спричинена шкода (казус), незалежно від її тяжкості, злочином не визнається та за неї не може передбачатися кримінальна відповідальність. У діючому кримінальному законодавстві принцип винної відповідальності отримав закріплення у статті 3 КК, згідно якої до кримінальної відповідальності і покаранню може бути притягнута особа, що вчинила винне (суспільне або з необережності) суспільно-небезпечне діяння, визначене кримінальним законом як злочин. Отже принцип винної відповідальності можна визначити наступним чином: особа несе суспільно небезпечні наслідки, які настали в результаті їх вчинення та по відношенню до яких встановлена вина (умисел чи необережність).

Методологічною основою даного принципу є положення про визнану самостійність людської свідомості у виборі цілей та способів своєї поведінки, прийнятті та здійснення рішень. Звідси вчинок людини не можна розглядати як просту реакцію на зовнішнє середовище. Конкретна ситуація породжує вольовий акт не сама по собі, а лише “переломлюючись” через інтереси, погляди, звички, особливості психіки та інші індивідуальні риси особистості.

З іншого боку цілонаправлена діяльність людини була б неможливою, якби вона не враховувала результатів своїх власних вчинків, що виражається у формі передбачення результатів своєї поведінки. Суб’єкт, як правило, усвідомлює можливий розвиток подій та їх наслідків. Мисленнєвий образ цих наслідків, в свою чергу, формує, прискорює чи сповільнює прийняття рішення.

Звідси витікає, що відповідальність особи за свої вчинки базується не тільки на тому, що вона завдала своїми діями суспільно небезпечний результат, але й на тому, що всі діяння попереднє пройшли через її свідомість і волю, в співставленні з різними аспектами навколишньої дійсності і стали виразом його суб’єктивних намірів, бажань та інтересів.

Виходячи з цього Пленум ВСУ постановив, що: “Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини” . Дане положення конкретизується в ряді інших керівних роз’яснень і рішень по конкретним справам, у яких підкреслюється важливе значення принципу винної відповідальності для вирішення питання про підстави кримінальної відповідальності.

Принцип суб'єктивної осудності. Кримінальна відповідальність ґрунтується лише на суб'єктивній осудності. Об'єктивна осудність відхиляється, оскільки вона не бере до уваги, не припускає участі в діях свідомості та волі особи.

Окрім вини як підґрунтя суб'єктивної сторони злочину, кримінальна відповідальність вимагає, щоб винна особа усвідомлювала всі ознаки складу злочину Найбільш переконливо принцип суб'єктивної осудності діє при ексцесі виконавця. Співучасники не підлягають відповідальності за ті дії виконавця, що не охоплювалися їхнім умислом.

Принцип вини передбачає нерозривний зв’язок суб’єктивних і об’єктивних ознак злочину. З одного боку, особа може нести кримінальну відповідальність лише за ті свої бажання і наміри, які реально втілилися в суспільно небезпечних діяннях. З іншого боку, ніякі шкідливі для суспільства діяння та їх наслідки не можуть слугувати підставою кримінальної відповідальності, якщо вони не визначалися психічним ставленням особи (у формі умислу або необережності). Дане положення лягло в основу кримінально-правового принципу суб’єктивної осудності, згідно з яким крім вини, яка вимагає усвідомлення винною особою всіх ознак складу злочину.

До речі, характерним є те, що дане положення дуже рідко виділяють як самостійний принцип кримінального права. Найчастіше воно розглядається в контексті принципу вини або взагалі ототожнюється з ним. Безперечно, суб’єктивна осудність тісно пов’язана з принципом вини і органічно з нього витікає. Але проблеми в першу чергу, правозастосовчої практики вимагають виділити суб’єктивну осудність як самостійний принцип кримінального права.

Принцип повної відповідальності. Повнота осудності означає вимогу поставити в провину особі все скоєне нею, незалежно від того, якою кількістю кримінально-правових норм цього передбачено. Ніяких обмежень така вимога не має, незалежно від того, створює все вчинене реальну чи ідеальну сукупність злочинів. У рішеннях вищих судових органів будь-яка неповнота осудності визнається безумовною підставою для повернення кримінальної справи на додаткове досудове слідство.

Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин. При конкуренції обтяжуючих і пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину

Так, наприклад, при вчиненні навмисного вбивства вагітної жінки з особливою жорстокістю (обтяжуючі обставини - пункти 2 і 4 ч. 2 ст. 115 КК), але в стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина ст. 116 КК), скоєне кваліфікується лише за ст. 116 КК.

Принцип більшої караності групового злочину. За невеликим винятком, усі чи переважна більшість правових норм про відповідальність за навмисні злочини містять кваліфікуючі ознаки – вчинення його групою осіб або організованою групою Крім того, п 2 ст. 67 КК визнає вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою обставиною, що обтяжує відповідальність винної особи.

Принцип більшої караності групового злочину ґрунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, що забезпечує порівняй з більшу ефективність і прихованість даної діяльності, меншу ймовірність для злочинців бути викритими та покараними.

Можна дійти такого висновку – чим більша ця злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшої кари вона заслуговує.

Принцип повної компенсації заподіяної злочином шкоди є частковою реалізацією нової концепції кримінального закону – концепції захисту, заміни каральної функції кримінального закону функцією захисту, функцією поновлення порушених прав та інтересів особи.

Кара за злочин може й має бути засобом захисту, а не покарання (ст. 50). Карати – щоб захистити, а не карати – щоб покарати. Принцип повної компенсації заподіяної злочином шкоди відповідає законодавству правового суспільства. Можна погодитися з професором М Коржанським, що норма, в якій містився б цей принцип, могла б мати таку редакцію: "Незалежно від міри та виду призначеного судом покарання, особа, що заподіяла злочином шкоду, зобов'язана відшкодувати заподіяну цим злочином шкоду в повному обсязі, а також всі витрати на проведення дізнання, слідства та суду".

Принцип економії кримінальної репресії – це практичне визначення оптимальної найбільш відповідної рівню економічного та культурного розвитку суспільства, межі для відокремлення злочину від незлочинного діяння (дії, бездіяльності), межі між криміналізацією та декриміналізацією злочинів.

Одним з проявів гуманного ставлення до злочинця у кримінальному праві є принцип економії кримінальних репресій. Так, економія кримінальних репресій на законодавчому рівні проявляється при вирішенні кола діянь, що є злочинними (криміналізація), про заходи покарання за них. Водночас в правозастосовчій діяльності даний принцип проявляється у тому, що особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене мінімальне покарання за скоєний злочин або інший захід кримінально-правового впливу, що є необхідний та достатній для її виправлення і попередження нових злочинів. Вимога мінімального розміру покарання за скоєний злочин безпосередньо визначається метою покарання: слід вибрати такий захід примусу, який не тільки необхідний, але і достатній для досягнення цих завдань. Тому, гуманними можуть бути визнанні такі покарання чи інші заходи кримінально-правового впливу, які необхідні і достатні для охорони суспільних відносин та водночас для виправлення особи, що скоїла злочин, і попередження нових злочинів з боку цієї особи чи інших осіб. Звичайно, призначене судом покарання не повинно залишати у особи відчуття некараності злочину.

Практика застосування покарання свідчить, що призначення занадто суворих заходів примусу, може викликати серйозні негативні соціальні наслідки. Завдаючи зайві страждання засудженому та його близьким, таке покарання перетворює в очах громадськості злочинця на жертву, викликаючи до нього відчуття жалості та співчуття замість засудження його злочинних діянь. Тим самим занадто суворе покарання перешкоджає формуванню правильної суспільної поведінки, свідомості, досягнення мети загальної превенції.

Отже, сутність принципу економії кримінальної репресії полягає у визнанні людини, її прав і свобод та законних інтересів найвищою соціальною цінністю для держави. Дане положення ставить вимогу перед кримінальним законодавством, по-перше, своїми кримінально-правовими санкціями не покарати злочинця, а захистити та поновити права та інтереси громадян, що були порушені в наслідок його злочинного посягання, а, по-друге, застосовуючи до особи, винної у скоєнні злочину, заходи державного примусу, воно повинно переслідувати мету перевиховання злочинця, вироблення у його свідомості позитивних суспільно корисних установок, включення його у суспільство як повноцінну особистість, яка поважає і виконує нормативні приписи даного суспільства. З метою позитивного впливу на винного до нього повинен застосовуватися мінімально необхідний захід кримінально-правового впливу.

Особлива важливість принципів кримінального права робить доцільним їх законодавче визначення в одній із перших статей кримінального закону.


Висновок
Вказана лекція була присвячена одній з основних тем Загальної частини КК. Вивчення базових понять теми дозволить студенту, курсанту та слухачу зорієнтуватися, зокрема, в понятті, завданні, предметі, системі, методах, принципах та функціях кримінального права і слугуватиме надійним фундаментом для глибокого опанування поняттями кримінального права в подальшому.

При самостійній підготовці до занять слід звернути увагу на окремі питання (перелік додається). А також по цій темі можливе написання рефератів та повідомлень (перелік додається). Крім того, окремі проблемні питання можуть стати предметом більш глибокого наукового дослідження під час підготовки курсових та наукових робіт.



Питання для самостійної роботи над темою:


  1. Що таке кримінальний право як галузь законодавства?

  2. Що таке кримінальний право як юридична наука?

  3. Що таке кримінальний право як навчальна дисципліна?

  4. Що таке кримінальний право як галузь права?

  5. Що є завданням кримінального права України?

  6. Визначити предмет кримінального права?

  7. В чому полягають функції кримінального права?

  8. Що складає систему кримінального права?

  9. Назвати загальні принципи кримінального права України?

  10. Назвати спеціальні принципи кримінального права України.


Теми рефератів, доповідей:

  • Поняття кримінального права як галузі законодавства, юридичної науки та навчальної дисципліни.

  • Предмет, завдання, система кримінального права України.

  • Характеристика функцій кримінального права.

  • Аналіз принципів кримінального права України.


Укладач:

Доцент кафедри кримінального права,



кандидат юридичних наук,

підполковник міліції Л.О. Мостепанюк
Каталог: files -> kafedru
kafedru -> Нелегальна міграція та політика держави щодо її протидії
kafedru -> План проведення лекційного заняття тема №10 : Зарубіжні концепції причин злочинності. З дисципліни
kafedru -> «Засоби правового забезпечення прав і свобод людини»
kafedru -> Фондова лекція з навчальної дисципліни «Міжнародне співробітництво у сфері кримінальної юстиції» тема №1 «Міжнародне співробітництво у сфері кримінальної юстиції: поняття, основні напрями та форми»
kafedru -> Лекція з навчальної дисципліни українська мова
kafedru -> Охорона громадського порядку та безпеки при проведенні масових заходів
kafedru -> Лекція з навчальної дисципліни "Право Європейського Союзу"
kafedru -> Інститут відповідальності у міграційному праві
kafedru -> Програма навчальної дисципліни ппп 1 іноземна мова за професійним спрямуванням

Скачати 487.28 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка