Лекції з міфології І. Міфологія як предмет теоретичного аналізу. Класифікація міфів



Сторінка1/5
Дата конвертації17.01.2017
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3   4   5
ЛЕКЦІЇ З МІФОЛОГІЇ
І. Міфологія як предмет теоретичного аналізу. Класифікація міфів.
1.Міфологія як світоглядне явище.

2. Класифікація міфів.

3. Спроби пояснененя міфології (від античності до романтизму).

4. Підходи до вивчененя міфології: раціонально-науковий (натуралізм, антропологізм) та апологетичний.

5. Сучасні наукові теорії вивчення міфології.

6. Порівняльно-історичне вивчення міфології.




1. Міфологія як світоглядне явище
Міфологія (від грец. mythos "сказання, оповідь, розрада" і logos "слово, поняття, вчення") — це універсальний спосіб мислення, характерний для первісного суспільства і заснований не на логіці, а на фантазії. Міф являє собою ототожнення реального та ідеального. Характерна особливість первісної міфології полягає в тому, що вона існує в органічній єдності із ритуальними формами поведінки, які диктуються традиціями роду, етносу.

Первісна міфологія була засобом пізнання і пояснення світу, шляхом до пізнання законів буття. Вона є не жанром словесності, а фактом особливого світосприйняття, якому надається словесна форма – пісенна, ритуально-обрядова, сюжетно-розповідна. В цій формі природне або суспільне явище, яке сприймається емоційно, подається як дія або стан божества чи легендарного героя, і бачать в ньому не художній фіктивний образ, а реальний, тілесний феномен.

Найбільш припустимим для науковців визначенням міфу є наступне. Міф – це розповідь про сакральні, священні події, яка відбулися у віддалені часи. Міф розповідає про те, як реальність завдяки подвигам надприродних істот досягла свого втілення і здійснення (як виникли космос, або острів, рослинний світ, людська поведінка чи державна настанова). Персонажі міфу – надприродні істоти, вони загальновідомі, існують і діють у легендарні часи. В цілому міф описує різні, іноді драматичні, могутні прояви священного (або надприродного) у цьому світі. Міфічне минуле – не просто попередній час, а особлива епоха першотворення, міфічний час, який передує початкові нашого емпіричного часу.

Міфічна епоха – епоха першопредметів і першоподій: перший вогонь, перший спис, перший сміх, перший вчинок тощо.

Тому зазвичай міф об’єднює в собі два аспекти:


  • розповідь про минуле (діахронічний аспект);

  • засіб пояснення сучасного, а іноді і майбутнього (синхронічний аспект).

Зміст міфу осягається первісною свідомістю як реальність, більше того, як "вища реальність". Колективний практичний досвід накопичується багатьма поколіннями, тому він розглядається як достатньо "надійний". Для первісного суспільства цей досвід складався з мудрості предків, традицій, тому осмислення фактів зовнішнього світу грунтувалася на вірі, яка не підлягала перевірці і не вимагала її.

Міф має свій особливий "хронотоп" – міфологічний простір-час.

Час міфу позбавлений тривалості – це вічна епоха першотворення, тобто період, коли емпіричного часу не було; час міфічних героїв не змінюється (вічна юність, вічна старість). За міфологічного сприйняття реального часу виникає уявлення про щасливі та нещасливі періоди. Так, священні, щасливі епохи або дні – це час контакту з надприродним світом.

Міфічний простір втілює уявлення про "свій" світ як про центр, який з усіх боків оточений ворожим іншим світом. Необхідність захисту від "чужого" світу породжує міфічний образ "світової огорожі" (гори, ріки) як втілення сил Ладу (Космосу) у противагу іншосвітньому Хаосові. Інколи "світовою огорожею" виступають "світові води" – нескінченні запаси прісної води і дощу. Божество – хранитель цих вод (Енкі, Океан, варуна), він бог-мудрець і помічник людям, він є втіленням сил Космосу, які протистоять Хаосові.


2. Класифікація міфів.

До найдавніших і найпримітивніших міфів належали міфи про тварин (або зооморфні) і зооантропоморфні міфи. Найелементарніші з них являють собою наївне пояснення окремих ознак тварин. Глибоко архаїчні міфи – про походження тварин від людей або міфологічні уявлення про те, що люди були колись тваринами. Уявлення про зооантропорфних предків, як правило, мають тотемічне походження. Міфи про перетворення людей на тварин і рослин широко відомі майже всім народам земної кулі. Найпоширеніші з них – давньогрецькі міфи про Нарциса, про павука Арахну; індійські сказання про лотос; вірування північноамериканських індіанців про їх походження від черепахи, вовка, ведмедя тощо. Найстарішими є міфи про походження сонця, місяця, зірок (солярні, лунарні і астральні міфи). В одних сонце зображується людьми, які колись жили на землі і з якихось причин піднялися на небо, в інших – створення сонця і місяця приписується надприродній істоті.

Центральну групу міфів складають міфи про походження світу, Всесвіту, тобто космогонічні, і міфи про походження людини, тобто антропогонічні. У відсталих з точки зору культури і цивілізації народів небагато космогонічних міфів, а лише зрідка зустрічається згадка про те, що земна поверхня колись мала інший вигляд, але питання, як з’явилися земля, небо і т.д. не порушуються. Щось говориться про походження людей, однак відсутній його мотив: або згадується про перетворення тварин на дюдей, або виступає мотив "доробки" чи "вивільнення (з печери, з-під землі)". У народів, які стоять на вищому рівні культурного розвитку, з’являються розвинуті космогонічні та антропогонічні міфи. Дуже типові міфи про походження світу і людей – полінезійські, індіанців, стародавнього Сходу і Середземномор’я. У цих міфах виділяються дві ідеї: творіння і розвитку. Згідно з міфологічними поглядами. Заснованими на ідеї творіння (креації), світ був створений якоюсь надприродною істотою – богом, деміургом, великим чаклуном. Згідно з іншими еволюційними поглядами, світ поступово розвивався з якогось без формного стану – хаосу, темряви, води, яйця тощо. Як правило, в космогонічні міфи вплітаються і теогонічні – міфи про походження богів і їх взаємовідносини між собою. Серед поширених міфологічних сюжетів – про чудесне народження і походження смерті; пізнішими були уявлення про загробне життя і долю. До космогонічних міфів примикають і розповіді-пророцтва про "кінець світу", тобто есхатологічні міфи, які зустрічаються лише на порівняно високому рівні розвитку.

Особливе місце посідають міфи про винахід ремесел, землеробства, добування вогню, а також встановлення в середовищі людей певних соціальних інституцій, шлюбних правил, звичаїв, обрядів. Ці нововведення майже завжди приписуються культурним героям (в архаїчній міфології ці образи дуже важко відрізнити від міфологічного уявлення про тотемічних предків, у міфологічних системах ранньокласових суспільств вони нерідко зливаються з уявленнями про богів, а також героїв історичних переказів). До міфів про культурних героїв (культуртрегерів) примикають міфи про близнюків, тобто міфи, де образ культурного героя немовби розділений на два: це два брати-близнюки, наділені протилежними рисами (один добрий – інший злий. Один усе робить добре, вчить людей корисному – інший тільки псує і бешкетує).

У міфах аграрних народів із розвиненим сільським господарством істотне місце відводиться міфам, що символічно відтворюють природні цикли. Аграрний міф про вмираючого та воскреслого бога широко відомий з міфології Давнього Сходу, хоча найбільш рання форма цього міфу зародилась ще на грунті первісного господарства, основу якого складало полювання. Так виникли міфи про Осіріса (Давній Єгипет). Адоніса (Фінікія), Аттіса (Мала Азія), Діоніса (Греція) та ін.

В давніх міфах розповідається про "світле, щасливе минуле", коли люди не знали ні наук, ні мистецтв, ні ремесл, жили в повній злагоді з природою, яка їх точувала. Це було володарювання на землі богів – "золотий вік". Але з часом настає згіршення через падіння моралі аж до "залізного віку" – історичної епохи, найгіршої з усіх, коли боги припинили контактувати зі смертними безпосередньо.

На ранніх стадіях розвитку міфів вони були здебільшого примітивними, короткими, елементними за змістом, позбавленим поєднальної фабули. Пізніше, на порозі класового суспільства, створюються більш складні міфи, різні за походженням міфологічні образи і мотиви перегукуються, пов’язуються один з одним, утворюючи цикли. Міфи перетворюються на розгорнуту розповідь.

Вищенаведена класифікація є найбільш вдалою і практично універсальною, якщо розглядати світову міфологію. При розгляді ж міфології окремих народів ця класифікація може виявитися неповною. Наприклад, при вивченні міфів Стародавнього Риму варто звернути увагу на поділ міфів на "низинні" (аграрні, календарні, про героїв – покровителів ремесла тощо) і "вищі" (походження людини від богів, тотемних тварин, про героїв-покровителів мистецтв та розваг тощо).



3. Спроби пояснененя міфології (від античності до романтизму)
Питання розуміння міфології, походження та функції міфу в контексті індивідуальної та колективної гілок психології є далеко не новим. Людство займалося дослідженням цієї теми з давніх часів, зокрема, відтоді, як в античному світі зародилася філософія, що відмежувала себе від міфології як такої. Пояснення останньої знаходимо у філософа Платона, Арістотеля, неоплатоніків, стоїків, софістів, пізніше – у середньовічній християнській традиції.

На сьогоднішній день існує багато визначень міфології, котрі загалом можна поділити на дві групи:



  1. одні спрощують її, розглядаючи міфи виключно як результат ранніх спроб людства пояснити собі природні закони,

  2. інші бачать у міфології більше, аніж примітивну вигадку чи художню літературу.

Вищезгаданий спрощений підхід до міфології визнає за нею лише єдину цінність – поетичну мову, котрою вона викладена, будучи переповненою алегоріями та художніми метафорами. Грецькі філософи тлумачили міфи як алегорії, вигадані предками. Наприклад, Емпедокл вважав, що Зевс – це алегорія вогню, Гера – повітря, Гадес – землі, Посейдон – моря, Артеміда – місяця. Анаксагор розглядав Зевса як розум, Афіну як мистецтво, Аполлона як красу та ін. Алегоричні тлумачення давалися цілим міфам. Наприклад, міф про Кроноса (титана, який проковтнув своїх дітей після народження) і його дружину Рею трактував так: Кронос – це час, Рея – земля. Вона може народити за допомогою часу, але того, кого вона народила, цей всепоглинаючий час відразу ковтає. Міфи тлумачилися також як алегорії моралі. Наприклад, міфи, у яких бог чи богиня порушували подружню вірність, сприймалися як застереження, що так робити не треба. До алегоричних тлумачень міфів зверталися і в наступні епохи. У епоху Відродження Джованні Бокаччо написав книгу "Генеалогія богів". В епоху Гуманізму було заведено розглядати міфи як моральні алегорії або алегоричні зображення людських почуттів. Філософ Ф. Бекон у своїй книзі "Мудрість давніх" дав ряд тлумачень античних міфів як алегорій філософських ідей та істин.

Епікурейці вважали, що міфологія потрібна тільки для підтримання функцій вождів та жерців, представники школи Евгемера – що в міфології йдеться про історичні персонажі, піднесені до статусу богів. Християнські теологи Середньовіччя також дискридитували міфологію, пояснюючи її як помилкові суджені, або як історії про незначних дрібних демонів чи неправильно зрозумілі передання про представників небесної ієрархії (ангелів та архангелів). У добу Просвітництва Б. Фонтенель у праці "Походження вимислів" тлумачив виникнення міфів як відповідь на недосконалість людського розуму – невміння пояснити природу тих чи інших явищ, у зв’язку з чим і відбувалося надавання їм гіперболізованих людських рис. Різко критикував міфологію як безпідставні оманливі вигадки і філософ Вольтер.

Подібні погляди на природу і цінність міфології збереглися й донині. Наприклад, французький дослідник античної міфології Р. Менар розглядає останню як "численні вигадки" щодо явищ природи, викладені прекрасною алегоричною мовою: "Сонце для древніх було сяючим богом, який боровся з ніччю; якщо відбувалося виверження вулкана, то це велетень нападав на землю, а коли виверження припинялося – то Юпітер скидав велетня у Тартар. Буря означала гнів Нептуна, а щоб пояснити землетрус, казали, що це Нептун б’є своїм тризубом об землю. Проросле після зими насіння означало, що Прозерпіна вийшла із в’язниці, щоб з’єднатися зі своєю матір’ю Церерою і т.ін.". Глибшого сенсу, зокрема такого, який би стосувався символічного виміру, дотичності до психологічного розвитку людини, дослідники, котрі дотримуються вищеописаного погляду, у міфології не вбачають.

Друга група визначень міфології значно багатша на гіпотези, вона окреслює більше функцій міфології, вказує на їхню причетність до психічного життя людини. Майже першим творцем серйозної теорії міфу був італієць Д. Віко, котрий, як це не дивно, працював на засадах методології Просвітництва, яка максимально деміфологізувала підхід до культури. У праці "Основа нової науки про загальну природу націй" він висловлює надзвичайно глибокі, хоча дещо недопрацьовані, але інтуїтивно багаті базові особливості міфології. Зокрема, він порівнює міфологічне мислення з дитячим, тобто йдеться про "чуттєву тілесність та конкретність, емоційність та багатство уяви при відсутності раціональності, перенесення на придмети навколишнього світу своїх власних рис..., персоніфікацію родових категорій, невміння абстрагувати атрибути та форму від суб’єкта, заміну суті "епізодами", тобто наративність". Людство, котре володіє міфологічним мисленням та ще не дозріло до раціонального, здатне творити якнайпотужнішу поезію. Причому настільки чисту в плані емоцій та афектів, не заторкнуту раціональним опрацюванням, до якої більше ніколи не буде здатне повернутися. Формуючи навички логічного мислення, за законами діалектики колективний розум поступово втрачає безпосередній доступ до архаїчного фантазування та творення міфологічних світів. Таким чином, міфологія є резервом символічної креативності та глибокої емоційної почуттєвості.

У добу Романтизму "культурний маятник" змінив напрямок та почав рухатися від раціоналістичного полюсу до міфологічного. І хоча при цьому акценти цінності були зміщені на естетичний вимір філософії як феномена художньої творчості, та все ж у цей час було виявлено низку глибоких ідей щодо природи, структури та функцій міфології. Так, з філософської позиції Фрідріх Вільгельм Йозеф фон Шеллінга, виникнення міфології та поезії є взаємоперетіканням двох немислимих один без одного процесів. Міфи, як він зауважує, сконструйовані за символічним принципом, міфи структурують хаос, у якому потенційно присутні всі можливі смсли, образи виокремлюють з нього осмислені символічні констатації. При цьому міфологія як цілісна система побудована шляхом концентрації символів навколо специфічного ядра. Роль останнього відіграє "світ богів", який, хоч і спілкується певним чином зі "світом людей", та залишається суттєво відокремленим від нього. Міфологія, за Шеллінгом, - це відображення дійства, постійний теогонічний процес, котрий відбувається у свідомості народів і який суб’єктивно є необхідним для иділення смслів з хаосу.
4. Підходи до вивчененя міфології: раціонально-науковий (натуралізм, антропологізм) та апологетичний.
У другій половині ХІХ ст. дослідження міфології відбувалося у контексті таких раціонально-наукових шкіл, як 1) натуралістична (лідер – М. Мюллер), та 2) антропологічна (Е. Тейлор, Е. Ленг).

Представники першої розглядали міфологію в основному як творення солярних ччи метеорологічних символів через "хворобу мови" – нездатність примітивних суспільств передавати мовними засобами абстрактні поняття, а тому використовували для цього конкретно-чуттєву символіку. Дослідники антропологічної школи пов’язували міфологію з анімізмом та вважали результатом раціонального мислення, обмеженго конкретним історичним досвідом. Недоліком антропологічного підходу було певне знецінення міфології до пережитку, тобто явища, притаманного лише архаїчним спільнотам.

Окрім того, виник напрям дослідження, який визначається як "апологетичний", котрий протистоїть раціонально-науковим підходам до вивчення міфології. Яскравим його представником є А. Бергсон. У праці "Два джерела моралі та релігії" він формулює запитання: чому ми думаємо не так, як це робила нецивілізована людина? На його переконання, насправді свідомість функціонує однаково, але об’єктом уваги є різний історичний матеріал, неоднаковий досвід. Виходячи з цього, філософ припускає наявність міфотворчої функції, котра притаманна людським спільнотам на кожному етапі цивілізаційного розвитку. Вважаючи міфотворчу діяльність інстинктивною (поряд з магією, яка є спосіб реалізації бажань людини), А. Бергсон виділяє дві основні функції – згуртування суспільства як єдиної соціальної системи (соціалізація) та захист індивідів від страху смерті. Щодо першої, то філософу належить достатньо відома на сьогодні ідея: якщо "стерти" поверхневий шар того, що накладається на людину разом з вихованням, то ми виявимо в глибинах первісне людство. Міфотворча діяльність має безпосереднє відношення до творення цієї культурної оболонки. Щодо другої з вищеназваних функцій, то, на думку філософа, "біля витоків ... вірувань ми знаходимо захисну реакцію від гнітючого стану, джерело якого – в розумі ... Вірування означає довіру: його першоджерело – не страх, а застрахованість від страху".

5. Сучасні наукові теорії вивчення міфології
В ХХ ст. поступово відходить на другий план розуміння міфології як пережитку, притаманного раннім стадіям культурного розвитку людства. Натомість учені починають виявляти постійну присутність міфологічних образів у культурах розвинутих суспільств. Е. Кассірер, Т. Манн, Р. Нібур, Р. Барт, М. Еліаде починають виявляти і вивчати сучасні політичні міфи. У такому ракурсі міфи постають базовою складовою культурної тканини суспільства. Адже якщо культура є сукупністю знаків, способом організації смислів, то міфи становлять центральну складову культури. А отже, міфи ніколи не можуть зникнути, а продовжують виконувати свою структурно-комунікативну функцію для соціально-психологічного уможливлення суспільного життя.

Так, С. Московічі, аналізуючи психологію натовпу, ставить перед собою питання: яким чином у спільноті відтворюються одні й ті ж самі стереотипи поведінки, патерни емоційного переживання, наділення смислом суспільних подій? Якщо відкинути генетичні способи передачі такої інформації, то є один шлях передачі – мова. Символи, котрі вона несе, відразу впізнаються і розуміються, починаючи з дитинства. Мовні коди не є абстракціями, існують не хаотично, вони структуровані у певні послідовності через міфологічні образи, ідеї, ритуали. С. Московічі описує їхню здатність надавати кожній думці узгодженого звучання, а саме спрощувати і схематизувати типові образи і події. Пам’ять поколінь, яка втілена в міфологічному мовленні, звільняє їх від контрастів, від комплексів, перетворює їх на стереотипи, щоб відтворювати відповідно до певних типових схем. Смерть героїв завжди буде трагічною і грандіозною, великі вожді завжди матимуть величне обличчя суворого і безпристрасного батька, пророки – довгу бороду і нотки гніву та справедливості у голосі. Крім того, С. Московічі звертає увагу на здатність пам’яті наділяти образи "поглинаючою емоційною силою", котру він називає "спокусою ностальгії". Її вплив виявляється також у тому, як в образах пам’яті починають поєднуватися несумісні речі, як неправдоподібне набуває образу істини. С. Московічі пише, таким чином, про знання спільноти про свою віддалену історію, або ж знання людини про своє дитинство.

Отже, С. Московічі виділяє важливі ознаки міфології як транслятора певної суспільної інформації: це – узгодження та спокуса ностальгією, у результаті дії котрих міфи набувають характеру типових, стереотипних, універсальних конструктів, котрі нехтують законами логіки, починають поєднувати несумісне, легітимізують неможливе.

В ХХ ст. активно вивчалося питання щодо первинності феноменів міфу та ритуалу. Продовжувачем антропологічної школи та засновником теорії ритуалізму є Дж. Фрезер, котрий пов’язував міфологію з магією, яку вважав найбільш древнім ступенем людського розвитку. На думку вченого, магія відрізняється від анімізму своєю дієвістю, бо передбачає реалізацію певних ритуалів. Відтак міф – супроводжувальний допоміжний феномен, "зліпок" з ритуалу, натомість останній відіграє первинну роль і є самодостатнім. Інший представник школи ритуалізму Реглан вважає, що всі міфи є ритуальними текстами, а міфи, які відірвані від ритуалу, - казками та легендами. У контексті даного напрямку згодом викристалізувала думка С. Хаймана про те, що ритуал і міф – це дві обов’язкові частини одного цілого, котре має драматичну основу. Ця думка відображає "помірковану" версію ритуалістичної школи і близька до поглядів англійця Б. Малиновського – основоположника школи функціоналізму.

Він вважав, що міф і обряд становлять два взаємопов’язані аспекти первісної культури – словесний і дієвий, "теоретичний" і "практичний". Дослідник описує функції міфів як суто практичні, спрямовані на підтримання традиції, створення безперервності культури спільноти, освячення всіх важливих подій шляхом постійного звернення до священної реальності доісторичного досвіду. "Міф кодифікує думку, зміцнює мораль, пропонує певні правила поведінки і санкціонує обряди, раціоналізує і виправдовує соціальні настанови... Міф – це не просто розказана історія або оповідання, яке має алегоричне, символічне чи тому подібне значення; міф переживається аборигенами як свого роду "святе письмо", як деяка дійсність, що впливає на долю світу і людей".

Третьою науковою школою, котра користувалася у ХХ ст. великим авторитетом, стала французька соціологічна традиція, обстоювана роботами Е. Дюркгейма та Л. Леві-Брюля. Новим базовим принципом цьог підходу став акцент на соціальну психологію. Та й коротко охарактеризовані вище структуралізм та функціоналізм завжди розглядали міфологію в контексті спільноти, змодельованої на теоретичному рівні як сукупність індивідів, без урахування феноменів колективної психіки, спільного психічного функціонування.

Е. Дюркгейм порівнює індивідуальне відчуття часу, простору та причинності з їх спільним переживанням представниками тієї чи іншої спільноти й робить висновок про нетотожність індивідуального і колективного розуму. Вчений пише про колективні ідеї та уявлення, котрі генеруються спільнотою та мимовільно нав’язуються її членам, вносяться у світовідчуття представників цієї спільноти. Е. Дюркгейм досліджує опозицію сакрального та профанного як двох станів свідомості, причому перший відповідає колективному переживанню, другий – індивідуальному. Вивчаючи міфологію, французький дослідник критикує попередні підходи (натуралізм та анімізм, ритуалізм та функціоналізм), натомість знаходить джерела її виникнення в тотемізмі, вважаючи, що тотемічна міфологія моделює родову організацію соціуму, узаконює її та підтримує в активному стані. Особливе місце Е. Дюркгейма посідають погляди вченого на символічну природу міфології та релігії. Емблеми (образи, метафори) слід розуміти не просто як етикетки, а як символи соціальної реальності, наповнені конкретним змістом у культурній системі тієї чи іншої спільноти, які виникають у зв’язку з існуванням соціального життя як такого.

Л. Леві-Брюль, розвиваючи теорію колективних уявлень, розглядав їх як такі, котрі не мають жодної раціональної основи. Збудовані без урахувань законів логіки: у міфології відсутня тенденця до уникання протиріччя, а тому кожна річ (персонаж, феномен) може одночасно бути собою та чимось іншим. Вчений вводить в теорію поняття "містичного", вважає, що містичне і пре-логічне є двома аспектами однієї і тієї ж властивості. Асоціативним процесом у системі колективних уявлень, за Леві-Брюлем, керує закон партиципації – містичної участі, приналежності тотемічної спільноти до всіх феномеенів, починаючи від реальних об’єктів, стосунків між ними та подій, і аж до містичних, духовних сил, котрі у сприйнятті архаїчної спільноти є не менш реальними. Заглибившись у дослідження міфології, леві-Брюль описує наступні риси пре-логічного мислення (колективних уявлень): причинність обов’язково утримує містичні компоненти, не існує нічого випадкового, немає й абсолютного детермінізму; синтез не потребує попереднього аналізу, операції синтезування є синкретичними, нерозривними, нечутливими до суперечностей, даних емпіричного та чуттєвого досвіду; містична абстракція відіграє провідну роль, не допускає до абстракції логічної, відтак і підбір фактів для абстрагування дотримується чіткої закономірності: першочергово пам’ять відбирає містичні компоненти досвіду.

Символічні теорії міфології, що розвинулися в ХХ ст., уособлені насамперед працями Е. Кассірера (зокрема, його "Міфологічне мислення"), С. Лангер, М. Урбан, Е. Каунта. Е. Кассірер розглядає міфологію, мову та мистецтво як автономні символічні форми культури. Такий методологічний підхід передбачає проведення наукових пошуків з урахуванням паралелізму різних культурних пластів, кожен з яких є самодостатньою системою і не може бути редукованим до будь-якого іншого. Отож, міфологію пропонується розуміти як самостійний феномен, котрий не зводиться ні до мови, ні до індивідуальної чи колективної творчості. Кассірер, як і Леві-Брюль, звертає увагу на логіку архаїчного мислення, зокрема, заміну причинності подібністю або сусідством, близькістю понять. Відтак причинно-наслідковий ланцюг набуває характеру конкретних матеріальним метаморфоз, залишаючись при цьому символічним. Має свою специфіку і зв’язок між сприйняттям та його раціональним опрацюванням у міфологічному світі. Дослідник відмічає і бінарність міфологічного мислення: світ структурується навколо пар протилежностей. Закони універсуму відображені у міфології як циклічна гра священного і профанного, між якими також немає чітких меж: смерть подібна до сну, а народження – до повернення померлого. Замість протиставлення буття і небуття міфологічна свідомість розглядає їх якдві взаємодоповнювальні складові одного цілого – життєвого циклу тотема, індивіда чи спільноти. А оскільки у міфології замість протиставлення частини цілому існує їхнє ототожнення, то індивід, тотем чи спільнота на символічному рівні є одним і тим самим об’єктом-суб’єктом усіх міфологічних метаморфоз.

Надзвичайно важливим аспектом поглядів Кассірера є ідея про те, що міфологічна фантазія може народити міфологічний світ тільки у тому випадку, якщо вона живиться емоціями, а тому міф оформляється як "плід емоцій", залежить від сили афектів, котрі діють на первісну свідомість, яка ще не розрізняє зовнішнього та внутрішнього планів свідомості, ілюзії та достовірності. При цьому "мова і міф споріднені між собою. На ранніх стадіях розвитку людської культури вони пов’язані настільки тісно, їхній взаємозв’яок настільки очевидний, що неможливо відділити одне від одного".

Дослідження міфології, проведені в контексті глибинної психології ХХ ст., об’єктивовані працями З. Фрейда, К. Юнга, О. Ранка, Д. Кемпбелла, М. Еліаде та ін. У своїй відомій праці "Тотем і табу" З. Фройд висловлює думку, що міфи є ілюстраціями глибинних психологічних явищ. Його вчення трактує первісну людину як невротика, первісні обряди як масові неврози і підводить до висновку про виникнення моралі і релігії із так званого "комплексу Едіпа" (коли син з ревнощів вбиває батька і заволодіває матір’ю, але потім розкаюється і починає шанувати померлого батька як надприродну істоту, перед якою людина винна). Пізніші дослідження неврозів та психозів дозволили розширити "міфологічні палітру", за допомогою якої можна метафорично описати та зрозуміти глибинні переживання людини і закони функціонування соціуму. Так, К.Г. Юнг описав та дав свій варіант психологічного тлумачення архетипних образів Божественного Немовляти, Божественної Дівчини, Великої Матері, а також комплекси, які відповідають різним структурам особистості (Самість, Персона, Тінь, Аніма, Анімус). Загалом тенденція до розшифрування, "перекладу" міфологічних образів на мову психологічних законів, реальних глибинних переживань людини притаманна представникам глибинно-психологічної школи, що пов’язано з практичним виміром глибинної психології – психотерапією, психоаналітичними культурологічними дослідження.

Ще одним визнаним підходом до дослідження міфології став структуралізм, презентований працями К. Леві-Стросса, Ж. Лакана, Р. Барта та ін. К. Леві-Стросс, вивчаючи процеси комунікації в сучасному та архаїчному суспільствах, відзначає, що вони неможливі без знакової системи. Магічне, міфологічне мислення також функціонує за посередництвом знаків, але має певну особливість, чку дослідник називає "бриколажем". Останній означає творення будь-яких проектів з випадкових, спеціально не пристосованих матеріалів. Щоб скористатися ними у процесі бриколажу, треба зігнорувати їхнє первісне значення та віднайти цілком нове функціональне навантаження, часом дуже несподіване, абсолютно далеке від первинно задуманого для них. Бриколаж подібний до будівництва дому на звалищі, коли як матеріали можуть використовуватися будь-які знайдені предмети, їхні уламки, частини, первинно призначені для інших цілей. "Міфологія – це інтелектуальний бриколаж, який може мати блискучі і непередбачувані предмети". Порівнюючи архаїчне мислення, К. Леві-Стросс пише: "міфологічне мислення, мов бріколер. Виробляє структури, впорядковуючи події, чи навіть залишки подій, тоді як наука у процесі свого самообгрунтування і завдяки структурам, які вона постійно продукує, тобто завдяки своїм гіпотезам і теоріям створює власні засоби і результати у формі подій". Одним із різновидів структур, котрі відтворює міфологія з "підручного матеріалу" є, нариклад, бінарні опозиції на взірець "верх/низ", "сакральне/профанне", "природа/культура".

Як видно з вищенаведеного огляду підходів до розуміння природи, внутрішньої структури, функціонування міфології, наукові погляди створюють цілу палітру концептуальних систем, через формат котрих можна у той чи інший спосіб наблизитися до витлумачення міфології.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2012
2012 -> України «київський політехнічний інсттут» кафедра охорони праці, промислової та цивільної безпепки зацарний В. В
2012 -> Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів
2012 -> О. Ю. Карпенко (Одеса) Асоціативний словник шлях до сутності власної назви Реферат
2012 -> Наказ №20 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 березня 2005 р за №306/10586 579 Про затвердження Правил охорони праці в деревообробній промисловості
2012 -> О. Ю. Карпенко (Одеса) асоціативне визначення семантичного наповнення онімічних концептів реферат
2012 -> Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів
2012 -> Методичні рекомендації з підготовки та критерії оцінювання курсових робіт для слухачів (студентів) 2 курсу нніздн


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка