Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк


Пошук освітніх пріоритетів майбутнього



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка11/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
#12529
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   38
Пошук освітніх пріоритетів майбутнього

Парадоксально, але факт: освітні пріоритети XXI століття знаходяться в столітті, що відходить у небуття. Яким воно було, й чому саме в його лоні сформувались засади майбутнього - освіти, культури, способу життя, соціального вигляду людини? Спробуємо дати цьому факту бодай коротку інтерпретацію.

Охопити минуле століття одним поглядом і визначити пріоритети соці-окультурної динаміки XXI століття надзвичайно важко, якщо й взагалі можливо без деякого спрощення, схематизації. Десятки, сотні, тисячі подій, нагромадження фактів, імен, суперечностей не вміщуються в сухі сторінки наукового тексту, раціонально сконструйовану схему, аналітичну оцінку. Вони все ще живуть так би мовити початково запрограмованим чином, продовжують здійснюватись (крайньою мірою в свідомості !), є складовою нашої "живої історії"", осмислення якої все ще очікує свого скрупульозного дослідника.

Епоха охоплюється думкою поступово. Знання про неї формується повільно, викристалізовується послідовно через узагальнення, єдність думок, здоровий (конструктивний) КОМПРОМІС, ДИСКУРС суперечливих поглядів, оцінок та прогнозів. Яким же було XX століття? Які події визначали його сутність і спрямованість? Які герої назавжди залишаться в історії й з чиїми іменами на вустах людство буде діяти в XXI столітті? Зупинимось на цих запитаннях більш детально.

Першу більш-менш об'єктивну оцінку світовій реальності започаткували фундаментальні філософські, культурологічні, історичні узагальнення від "Логічних дослідів" Є.Гуссерля (1900 р.) до "Історії Західного мислення" Р.Тарнаса (1991 p.). Сюди ж ми відносимо такі фундаментальні праці, як "Протестантська етика і дух капіталізму" М.Вебера, "Процес" Ф.Кафки, "Незадоволення культурою" З.Фрейда, "Повстання мас" Х.Ортеги-і-Гассета, "Осягнення історії-" А.Тойнбі, "Втеча від свободи" Е.Фрома, "Буття і ніщо" Ж.Сартра, "Розмова на путівці" М.Хайдеггера, "1984 р." Дж.Оруелла, "Феномен людини" Тейяр-де-Шардена, "Політика досвіду" Ленка, "Межі зростання" Д.Медоуза, "Способи створення світу" Гудмена, "Філософія і зеркало природи" Рорті, "Третя хвиля" О.Тоффлера тощо.

По-за всяким сумнівом, "внутрішній погляд" на історію XX століття складався і з участю таких відомих філософів, культурологів і політиків, як О.Шпенглер, К.Барт, Б.Рассел, Т.Манн, КЯсперс, К.Поппер, П.Сорокін, А.Швейцер, Г.Маркузе, Зб.Бжезинський, Ж.Дерріда, І.Пригожин і багатьох інших, чиї праці назавжди ввійшли в історію науки і культури, гфивідкрили в них невідомий ще пласт природної чи людської реальності.

Кожен з означених авторів виокремлював у поточному столітті головне, особливе і неповторне, пов'язував з ним еволюцію в майбутнє, обгрунтову-120

вав пропозиції щодо практичних дій. Характерно, що багато в чому історія XX століття розгорталась саме за цими прогнозами й обґрунтуваннями. Осягнення історії за "внутрішнім поглядом" могло б бути повним лише при умові послідовного аналізу кожної з праць означених і не означених авторів. Зрозуміло, зробити останнє просто неможливо. В жодній країні світу, в жодному з університетів ми не зустрічали навчального курсу, який би претендував на послідовний виклад синтетичної історії XX століття за поглядами означених мислителів. І все ж підсумки (нехай, навіть, попередні) підводити необхідно. Запитання "яким в ідеалі бачили XX століття його сучасники" і "яким воно стало в дійсності" потребує розгорнутої відповіді. Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо викласти свої попередні висновки.

Осягнення історії XX століття формувалось протягом самої ж історії тобто одночасно з її безпосереднім, здійсненням й безпосередніми учасниками історичних подій та суперечностей. Цим обумовлене значимість оцінки і одночасно її відома суб'єктивність, пристрасність. Велике бачиться на відстані! Відстані ж до минулого століття поки що практично не існує. Тому, залишаючи неупереджене осягнення дійсної історії XX століття майбутнім поколінням, спробуємо пройтись в ногу з часом і одночасно охопити його рефлексією, лише попередньо, користуючись інтелектуальною підтримкою тих, хто зміг висловити про нього своє неупереджене судження, ще у XX столітті.

"Спочатку було слово". Так розпочинається одна з версій трактовки людської цивілізації. По іншим версіям вона складається з епох, ер, періодів, століть тощо. Однак, слово не лише було "спочатку". Воно пронизує цивілізацію загалом. Як духовний стрижень, як логіка розвитку епохи, як її принцип і її початок. Отже "Слово" було початком і нашого часу...

У 1900 році помер найбільш популярний філософ XX століття. Фрідріх Ніцше. Його в свій час таврували як "... крайнє реакційного німецького філософа-ідеаліста, відвертого апологета буржуазної експлуатації і агресії, прямого попередника фашистських "ідеологів" (Короткий філософський словник. - М., 1952. - С 341). Його твори вилучали з бібліотек. Студентам заборонялось про нього навіть згадувати. І все ж, спробуємо осягнути Ніцше.

Щоб "стати Особистістю", великою, благородною, творчою і гуманною, писав філософ, людина повинна відмовитись від тих моральних і культурних цінностей, які не витримали випробування часом, посоромили себе перед історією й обтяжують цивілізаційний поступ у майбутнє. Вона повинна стати "по той бік добра і зла", розпочати творіння нової системи цінностей, спираючись на власну волю, як жадобу до життя, благородства і справедливості. Стати і "підтягнути" під свій масштаб народ, людство, цивілізацію.

121

Зрозуміло, ця "місія" під силу лише людині великої волі, волі до влади, жадоби до життя. Таке "слово" залишає людству великий Ніцше. Від нього й розпочалась одна з ліній історії XX століття. Однак почули і зрозуміли це слово далеко не всі і не так. Історія реально здійснювалась багато в чому не так, як її прогнозував філософ. Верблюд не перейшов пустелю, Лев не розірвав посоромлені тягарі культури, людина не стала Дитиною й не вийшла за межі "добра і зла" шляхом, прогнозованим попередньою епохою.



Дехто ввійшов у історію XX століття із старим "словом". Як відомо, привабливе передбачення висловили у XIX столітті представники німецької філософії Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Славнозвісний "Комуністичний маніфест" 1848 року був саме тим "словом", яке більш як на століття "закрутило голови" знедоленим, що прагли до елементарного людського буття - праці, соціального відпочинку, творчості і культури. Ми зараз не будемо визначати позитиви і негативи цього передбачення. Але відомо, що політичні радикали осідлали це прагнення буквально, запліднили безпідставними обіцянками й підштовхнули до збурення, протесту, революції.

Потіх історії XX століття пішов двома річищами: один з них (від Ніцше і екзистенціалізму) - як зміцнення фундаментальних загальнолюдських засад цивілізації, моралі і культури; інший (від Маркса і Леніна) - як революційна стратегія нищення старого світу й творення світу нового, комуністичного, нової цивілізації, яка б розірвала пуповину з "старою".

"Мы свой, мы новый мир построим, кто был ничем, тот станет всем!", -проголошували адепти комуністичної революції. Однак, з нічого, як відомо, ніщо не виникає, не створюється. Так воно зрештою і вийшло. Але ж до цього сучасні покоління мали дійти самостійно! Через, жертви війни і страждання, через "гулаги" і фашистські концтабори, сталінський терор і тотальну підпорядкованість особистості державі, партії, вождеві. Люди зрозуміли: виходити з загальноцивілізаційного процесу небезпечно. Означені потоки історії, звичайно ж, здійснювались дотично, перехрещувались, ворогузали і навіть конфліктували один з одним. Найвищою смугою ворожості стала друга світова війна, боротьба з фашистською Німеччиною та її союзниками, згодом - "холодна війна", контури якої датуються 1946-1986 pp. нашого століття. Друге річище історії, яке трактується як загальноциві-лізаційне, розгорталось не менш агресивно ніж перше. По відношенню до людини воно інколи аж ніяк не було більш гуманістичним.

Однак, звернемося до початку історії XX століття. Перше десятиліття: М.Планк започатковує основи квантової фізики; Е.Гусерль звертається до людства із принцішами феноменології; відроджується інтерес до генетики Г.Менделя; Брати Райт здійснюють перший політ на моторному аероплані; з'являються записи А.Ейнштейна щодо спеціальної теорії відносності, фотоелектричного ефекту та броунівського руху; в Росії вибухнула перша ре-

122

волюція; М.Ганді розвиває вчення про ненасильницьку боротьбу за незалежність; США захоплюється прагматизмом У .Джеймса; М.Вебер дарує цивілізації свою знамениту "Протестантську етику..."; "Слово" Ф.Ніцше \ намагаються переосмислити Б.Шоу і З.Фрейд, А.Бергсон і Г.Юнг, Б.Рассел і Уайтхед; марксистську доктрину перелицьовують на російський лад В.Ленін і М.Бухарін, Л Троцький і Й.Сталін. Всесвітня історія жила передчуттям поглиблення водорозподілу єдиного світового потоку. Ним стала Російська революція 1917 року.



"Десять років, що потрясли світ" - таку оцінку дав Жовтневій революції американський письменник і публіцист Джон Рід. Оцінка виявилась загалом реалістична. Світ дійсно здригнувся. Подібного історія ще не знала: експропріація експропріаторів, "червоний терор", ліквідація приватної власності, диктатура класу (пролетаріату), партії, вождя, репресії і голодомор, тоталітарна держава й претензії на світову революцію - в таких головних характеристиках сприймалась Російська революція світовою громадськістю. Такою загалом вона й була у дійсності. Певні зміни в житті народів колишньої царської Росії, звичайно ж, відбулися.

Використовуючи методи жорстокого примусу, насильства, залякування і терору, тотальної пропаганди ідеологізованої культури, більшовицька влада ліквідувала неграмотність населення, здійснила індустріалізацію держави, ініціювала творчу самодіяльність народу і одночасно перевела її в ідеологічно обумовлене русло.

Оцінюючи революцію загалом, мисляча громадськість все більш рельєфно викристалізовувала думку про те, що позитивні зрушення, обумовлені нею, є надто слабкою втіхою у порівнянні з тим соціальним злом яку нанесла революція людству, світовій цивілізації та культурі. Мільйони жертв нівелюють будь-який позитивний результат. Але це лише один бік справи. Другий же полягає в тому, що майже третину людства революція зіштовхнула із стовбової дороги розвитку цивілізації, обумовила буйний розквіт соціальних деформацій: та катаклізмів. Означений потік історії прийняв яскраво забарвлений насшгьницький, конфротжрйний характер. І це зрозуміло. Насильницьким шляхом революція навряд чи може привести до народження більш досконалої демократії. Шовірніпшм є інше: насильство відкриває шлюзи утвердження недемократичних режимів. Так воно й сталось. Радянське суспільство стало тоталітарним, а значить - джерелом загрози для всього демократичного й цивілізованого світу.

Другий потік історії, також викристалізовувався не безпроблемно й не безконфліктно. Класові, територіальні, економічні конфлікти хитали світ і окремі держави. Тяжко, хворобливо людство (особливо, Європа) пережило першу світову війну й породжений нею криваві процеси, відродження трудових ресурсів та виробництва, становлення оновлених політичних систем,

123

культурних цінностей та моралі. Націоналізм став одним з головних факторів конфліктів і розпаду колоній, побудови нової політичної мали світу.



Історія між тим рухалась далі. Науково-технічний прогрес став одним з найважливіших рушіїв соціального прогресу. З подивом і захопленням світ зустрів загальну теорію відносності вже знаменитого А.Ейнштейна (1916 р.). Не менше захоплення викликали перше громадське радіомовлення, пояснення квантової механіки Шредінгером, принцип невизначеності Гейзенберга та принцип доповнюваності Н.Бора. Маніфест "Наукове світорозуміння", запропонований Вепським гуртком всесвітньо відомих вчених безпосередньо відкривав дорогу до індустріалізму, технізації та технологізації виробництва. Здавалося б, ще крок, ще одне відкриття і людство вступить у нову індустріальну епоху. Однак у справу, як майже завжди недоречно, втрутилась політика. Над світом нависла загроза нацизму і фашизму, як руйнівників цивілізації. Людству належало пройти випробування другою світовою війною. ї тут західні демократичні режими пішли навіть на союз з іншим диктатором - Й.Сталіним, щоб врятувати цивілізацію.

Наслідки війни - жахливі: мільйони загиблих, зруйнованих, спалених, знищених міст і сіл, заводів і фабрик, надбань світової культури. Світ після війни знову, як і після Російської революції 1917 року, став іншим - післявоєнним. Потоки історії - загальносвітовий і комуністичний — попрямували паралельними курсами, залякуючи одне одного ядерними бомбами, ракетами різної дальності, бактеріологічною й хімічною зброєю, екологічною катастрофою тощо.

"Холодна війна" - етап глибокої й напруженої конфронтації між СРСР і його союзниками, а одного боку, й розвинутими західними державами, з другої, - практично до початку 90-х років визначала загальну світову атмосферу, характер міжнародних відносин та процесів, спрямованість розвитку економіки, політики і культури. Протистояння, недовіра, гонка озброєнь, привели до створення двох протилежних світів - економіко-правових, моральних і соціокультурних систем, вороже налаштованих одне проти одного. Між цими світами виросла славнозвісна "залізна завіса", символом якої стала Берлінська стіна, що на декілька десятиліть розділила нацькованих один на одного колишніх консолідованих громадян єдиної великої держави.

Авторитет СРСР - одного з головних борців проти фашизму і переможців в другій світовій війні був надзвичайно високий. Мало хто знав, якими жертвами далась ця перемога. Люди лише здогадувались про втрати. Дехто в світі чув про ГУЛАГ, злочини сталінізму і тоталітаризму. Однак чутки придушувались масовою пропагандою про відбудову господарства, розвиток, а згодом і розквіт системи, утвердження свободи особистості в суспільстві, яке прямує у комуністичне майбутнє. Як і яким чином

124

жили люди у цьому суспільстві знали в той час малочисельні, по другий бік "залізної завіси". |



А жили люди важко: тяжка праця і мізерна зарплата, постійний дефіцит і довжелезні черги за предметами повсякденної потреби, гучна, високопар-на політична пропаганда щодо свободи волевиявлення і творчої самореалі-зації особистості й тотальний ідеологічний пресинг, що зводив можливості особистості в буквальному розумінні на нівець.

Так званий "соціалістичний табір" нарощував свою агресивність до іншого світу. Він викривав "пороки капіталізму" і одночасно переконував у "перевагах соціалістичного способу життя", підбурював національно-демократичні революції і разом з тим жорстко придушував тих, хто намагався вийти за межі системи, заявляв про своє непогодження з її ідеологічними постулатами. Освіта, наука, культура в ньому мали ідеологізований, жорстко централізований, тоталітарний характер.

Карібська криза, криваві події в Угорщині, Польщі, Чехословаччині, нарешті, вторгнення СРСР в Афганістан привідкрили світові агресивну сутність соціалізму радянського типу. Чорнобильська катастрофа 1986-го року виявила його неспроможність безпечно рухатись шляхами технічного прогресу. Масова еміграція або й просто втеча творчих особистостей за кордон показали істинне обличчя й спрямованість політичного режиму як антидемократичного, ворожого людині й людяності. Жити в такому режимі могли лише пристосуванці. А оскільки це так, пристосуванцем став кожен. Соціалістичне суспільство заплеснула хвиля посередності, нещирості, подвійної моралі.

Люди жили і працювали важко. Споживали мізерно. Благами користувались досить обмеженими. Навчались, вірили в ідеали, надіялись на краще, жертвували власною долею але... писали свою історію "сірою фарбою по сірому фону". Безперспективність такого способу життя ставала все більш очевидною.

Другий потік післявоєнної історії також розгортався суперечливо, конфліктно, нерідко через жорстокість і неприховане насильство. Чи можна виправдати, наприклад, ядерні амбіції США і демонстрацію сили бомбардуванням Хіросіми й Нагасакі? Як зрозуміти післявоєнний сплеск расизму і вбивство палкого боріуі за громадські права, надію обездолених Мартина Лютера Кінга? Чи мають об'єктивно-історичне підґрунтя агресія Франції і СІЛА у В'єтнамі, окупація беззахисної Гренади, піночетівський заколот в Чилі, десятилітня бійня в Ольстері, вбивство президента Дж.Кенеді (СІНА) та Прем'єр-міністра Швеції У.Пальме?

Ці запитання мають не риторичний характер. Західний світ, йшов до демократії через вивітрювання (посилення й заперечення) своєї жорстокості, насильства, як принципу світовлашгування й утвердження людяності як

125

єдино розумної і моральної основи майбутнього цивілізації на цій маленькій Планеті. Його освіта, культура, виховання також утримували в собі значний елемент насильства, хоча, звісно, до гуманістичних основ життєдіяльності людей наближались більш широким фронтом і більш інтенсивно.



Першою ластівкою взаємопорозуміння народів (розділених двома річищами історії) став Нюрнбергський процес, який затаврував фашизм як злочин перед людством, культурою, цивілізацією; другою - процес Гельсінський (1972-1975 pp.) - відкрив канали утвердження безпеки й співробітництва в Європі; третьою - руйнація комунізму у Східній Європі, яка поклала кінець "холодній війні" й утвердила принципи нового світового порядку й нової світової динаміки.

Післявоєнна історія ознаменована фактом об'єднання провідних учасників антигітлерівської коаліції з метою підтримки і зміцнення миру, міжнародної безпеки і співробітництва, тобто народженням Організації Об'єднаних націй, 55-річчя якої людство відзначило у 2000-му році.

Принципи, якими зобов'язались керуватись члени ООН - суверенна рівність держав; добросовісне виконання обов'язків, зафіксованих в статуті: розв'язання міжнародних суперечностей мирними засобами; відмова від загрози силою і т. ін. привідкривали в загальних рисах контури нового сві-товлаштування які власне й утвердились сьогодні, не зважаючи на історичні катаклізми, які все ж таки мали місце в окремих регіонах світу. Опорними з них стали ідеї демократії, ринкових відносин, пріоритету особистості і загальнолюдських цінностей.

Слід мати на увазі і те, що шлях до цих принципів торували не лише політики, але й вчені, науковці, діячі культури, виробники, підприємці, робітнича молодь і студенти. Огляд післявоєнного суспільства під цим кутом зору виявляє його мозаїчним, різнобарвним, яскравим. В 1948 році з'являється доленосна для науки другої половини XX століття праця Н.Вінера "Кібернетика". Десь на межі 1953-54 років Уотсон і Кирк відкривають структуру ДНК. В 1957 здійснюється запуск першого супутника, а в 1961-му - політ першого космонавта Юрія Гагаріна (СРСР). Людство повернуло свої погляди до науки і освіти. Виробництво перебудовує структуру під впливом нових джерел енергії. Світ вступив в епоху розщеплення атома і науково-технічної революції. На горизонті світової суспільної думки з'явились перші промені теорій "конвергенції-" і "єдиного індустріального суспільства", "інформаційного суспільства", "деідеологізації" і "реідеологі-зації". Світ поступово ставав іншим. Наші ж уявлення про нього, ідеологія, за якою розгорталась практична "соціалістична" діяльність людей по обидві сторони океану, застигла в очікуванні якогось вулканічного поштовху, новітнього сплеску пасіонарності для людства, цивілізації загалом. Але нової комуністичної цивілізації не сформувалось. Інший фактор розірвав со-

126

ціалістичну співдружність. Ним стала ідея націоналізму і створення незалежних держав, які руйнують останні імперії й відкривають народам дорогу до самоствердження, самореалізації, вільного культурного розвитку. І це не стільки перемога Заходу, скільки самореалізація націй і народів в історичному просторі та часі.



Могутній поштовх розвитку одночасно виявив і нову низку глобальних суперечностей, які окупували світ енергетичною кризою, демографічним вибухом, екологічною і ядерною загрозою. Пошук розв'язання суперечностей, народжених НТР, став лейтмотивом наукових роздумів мислячої еліти Планети. і

А.Сахаров, зокрема, ініціює заборону зброї масового знищення як такої; Компонер та А.Печчі формулюють нові цілі для людства, А.Швейцер прогнозує повернення до етики фундаментальних моральних цінностей ряд вчених обґрунтовують варіанти відвернення екологічної катастрофи.

З вагомим словом звернулись до людства представники гуманітарної науки, філософії і культури. Як заперечення тоталітаризму, неприйняття насильницького шляху розвитку цивілізації і одночасно як заклик до загальнолюдських пріоритетів і цінностей, утвердження на цій основі нового мислення і нового світового порядку прозвучали фундаментальні праці Оруелла, Банхоффера, Маркузе, Хайдеггера, Хабермаса, Поппера, Ясперса.

Художню культуру людства урізнобарвили перші абстрактні полотна Поллока. Європейський простір заполонили могутні студентські рухи за мир, демократію і контркультуру. Народи СРСР ввійшли у смугу горбачів-ської перебудови і національного самовизначення. Останню крапку в історії цивілізації XX століття поставили руйнація СРСР і комунізму у Східній Європі, створення цілого ряду незалежних держав і їх заява про намір формувати свою життєдіяльність за типом відкритого суспільства, тобто демократичним чином і на ринкових засадах.



1991 рік ввійшов до історії роком руйнації Берлінської стіни, розпадом СРСР, утворенням на його терені ряду незалежних держав. Однією з них стала Україна. Цей факт, поза всяким сумнівом, має всесвітнє значення. Він принципово змінив геополітичну ситуацію в Європі, фактично в такому ж контексті, як розпад у 1916 році Австро-Угорської імперії та поділ Європи у 1945 році на два блоки.

Історично Україна завжди була форпостом Європи на Сході та протистояла натиску тюрксько-ісламському світу. В подібній якості надію на неї покладають західні політологи й сьогодні. Однак означений факт має більш глобальне значення: до світу повернулась нація історична, висококультурна і працьовита. Все це вже незабаром може позначитись на Європейському просторі новим злетом творчості, виробництва, науки і культури або стати новим конфліктогенним фактором глобального характеру.

127

Одним із найтяжчих фактів історії XX століття є факт розвитку глобальних конфліктів і культивації жорстокості в політиці і фіксації її в засобах масової інформації та культури. Власне, історія була жорстокою завжди. Згадаймо, хоч-би, рішення княгині Ольги щодо покарання нерозумних древлян, європейські інквізиційні процеси, розправи над гугенотами, учасниками селянських повстань тощо. Однак такої жорстокості, якою постала перед людством реальність XX століття, історія, відверто кажучи, не знала. І справа не лише в сталінських ГУЛАГах чи гітлерівських концентраційних таборах. Це все - жахливо. Але в даному випадку мова йде про інше - жорстокість масового, беззастережного, позамежового розповсюдження, фор-мовияву, глибинності. . . І



Парадоксально, але факт - ескалація жорстокості розгорталась з одночасним формуванням в свідомості переважної більшості людей світу світоглядної установки на неприйняття, відторгнення насильства як принципу розвитку цивілізації і одночасно утвердження у якості останнього загальнолюдських пріоритетів і цінностей. Люди переконались у існуванні якогось внутрішнього світового взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємообу-мовленості майбутнього. Два потоки історії, вимиваючи добро і зло, бурхливо понеслись назустріч один одному. Всі ми стоїмо на порозі нового світу та з надією вдивляємося у майбутнє, як завжди очікуючи перемоги добра над злом. І тому є підстави.

"Занепад" Європи, пророкований О.Шпенглером на початку століття, закінчився. "Повстання мас", про яке з глибоким душевним переживанням говорив Х.Ортега-і Гассет, вичерпало свою конструктивно-творчу роль. На горизонті нового часу замаячили епохальне "слово" Ф.Ніцше і постать Людини, пророкованої великим Тейяр-де-Шарденом. А разом з нею піднімається нова, зростаюча цивілізація, промені соціального впливу якої охоплюють кожного з нас, як писав А.Тойнбі, глибинними складовими "білого кольору" - політики, економіки, освіти і культури. Освітні й виховні пріоритети, імпліковакі з минулого, набувають все більш реалістичного забарвлення і конструктивного значення. Демократичний світогляд, що утверджується, дозволяє "пропустити" їх через "горнило філософії"". Філософська рефлексія пріоритетів піднімає їх до статусу всезагальності, вселюдськості, цивілізованості, до яких ми прагнемо повернутись, долаючи деформації "революційного перетворення світу". Й коли, здавалося б, ми майже вийшли на рівень реальності (і прогнозованого майбутнього), на горизонті циві-лізаційного розвитку намітився новий злом, який отримав назву "глобалізації-". "Жити чи долати?" - так ставить питання сучасність. Якщо "жити" в системі глобалізаці, то які параметри мають визнаватись у якості головних; якщо "долати", то в яких напрямах має розгортатись наш критичний і практичний розум, щоб вийти за межі сущого? Якою має бути людина XXI сто-

128

________________Розділ 3. Глобальні виклики сучасної епохи розвитку освіти



ліття, теорія і практика її підготовки до життя, якою повинна стати освіта і вихованя? Спробую дати на ці питання більш-менш розгорнуту відповідь.

Вища освіта в контексті глобалізації

Поняття "глобалізація" ввійшло в наш повсякденний лексикон порівняно недавно. Однак, повз нього нині не можуть пройти ніхто з серйозних теоретиків і практиків сучасних світових процесів. Кожен намагається визначитись у своєму ставленні до нього. І це не випадково. Тенденція, яка охоплюється поняттям глобалізації, вносить суттєві зміни у світову динаміку, розклад силових ліній взаємодії між державами і регіонами, багато в чому визначає вигляд того майбутнього, яке невідворотно наближається.

Глобалізація формує нову еру взаємодії між націями, економічними і політичними системами та між людьми. Вона змінює поняття "національних кордонів", значно розширює культурно-інформаційні контакти між народами і державами, впливає на управління, виробництво, торгівлю, ринок праці, політичні утворення, інші суспільні інституції і процеси.

Щоб зрозуміти явище чи процес, як правило, розпочинають з визначення його витоків і характерних ознак. Де коріння глобалізації і в чому її сутність?

Феномен "глобалізації" в літературі проаналізовано все ще недостатньо. Однак загальновизнано, що його витоки знаходяться в надрах епохи науково-технічного прогресу, індустріально-інформаційному ресурсі цивілізації, суспільних змінах, спричинених ними наприкінці XX століття. Найбільш помітними (і загрозливими) наслідками епохи індустріального розвитку стали глобальні проблеми (від лат. globus - земна куля), розв'язання яких поступово усвідомлювалось людством як основна умова збереження того способу життя, яке здійснюється у формі цивілізації. Загроза руйнації, знищення цивілізації стала надто реальною. Вона заставила людство згуртуватись, змінити пріоритети, ритм і темп розвитку, звернутись до нових стратегічних ресурсів, утвердити новий стиль соціальної організації. Відвернення загрози світової ядерної війни й забезпечення мирних умов для розвитку всіх народів, подолання розриву рівня прибутку на душу населення розвинутих країн та країн, що розвиваються, застереження від екологічної катастрофи, регулювання зростання народонаселення, забезпечення людей продуктами харчування, енергією, подолання бідності та неосвіченості в планетарному масштабі стали тими реальними завданнями на яких була зосереджена діяльність держав народів впродовж двох-трьох останніх десятиліть. Глобалізація, власне, й стала наслідком зміни пріоритетів світової динаміки. Вона є явищем суперечливим. Поряд з позитивними, інноваційними, динамічними змінами, глобалізація має негативний, деструктивний,

129


регресивний аспекти, які не можна не враховувати, визначаючи зміст цієї тенденції, прогнозуючи її найближчі і віддалені наслідки.

Які ж конкретні зміни засвідчують входження людства в епоху глобалізації? Зупинимось на цьому більш детально. Як відомо, останнє десятиріччя виявило зростання світового експорту, вартість якого сьогодні дорівнює 7 трильйонів дол. США. Помітним стало зростання обсягу прямих іноземних інвестицій. У 1997 році вони перевершили 400 млрд. дол. США, тобто майже в 7 разів перевершивши рівень 70-х років. Щорічний обіг на валютних ринках збільшився з 10-12 млрд. дол. США, що було характерним для 70-х років, до 1,5 трильйонів дол. США в 1998 році. Обсяг міжнародного банкового кредиту зріс з 265 млрд. дол. США в 1975 р. до 4,2 трильйонів дол. США в 1994 році. Люди стали більше подорожувати. За даними міжнародної туристичної агенції, в період з 1980 по 1996 pp. туризм більше ніж подвоївся, а кількість туристів при цьому збільшилась з 260 до 590 млн. осіб в рік. Помітно зросла і міжнародна міграція трудових ресурсів. Розпочалось активне формування глобальних ринків (валюти, капіталів), нових загальних правил поведінки, нових суспільно-політичних інституцій - дійових осіб міжнародної економіки і політики типу Всесвітньої торгівельної організації (ВТО), Неурядових політичних організацій (НПО) тощо, нових інструментів - Internet, сото-ві телефони, інформаційні сітки.

Глобалізація - явище суперечливе. З одного боку, воно створює можливості і переваги для суспільного прогресу, з другого - розподіляє їх далеко не рівномірно як між народами і державами, так і між представниками тих чи інших соціальних груп. Останнє призвело до посилення нерівності як в національному вимірі, так і між країнами та світовими регіонами.

Візьмемо для прикладу таку країну, як Китай. її економічне зростання помітно неозброєним оком. Дехто, виходячи з цього, робить висновок про "китайський шлях" як однозначно правильний і єдино можливий. Однак, ситуація в середині країни далеко неоднозначна. З початку 80-х років у Китаї збільшується розрив між прибережними регіонами, зорієнтованими на експорт і внутрішніми частинами країни: коефіцієнт злиденності складає близько 20% у перших і понад 50% у других (скажімо, в провінції Гуйч-жоу). Те ж саме стає все більш помітним в країнах ОЄСР, Об'єднаному Королівстві, США, Швеції, ряді країн Східної Європи, СНД і в Україні.

З глобалізацією пов'язане також посилення нерівності між країнами і регіонами світу. Розрив у прибутках між п'ятою частиною світового народонаселення, які проживають у найбільш багатих країнах, і п'ятою частиною людей, які проживають у найбідніших країнах, в 1997 році визначався співвідношенням 74x1 у порівнянні з 1990 р. (60x1) і 1960 р. (30x1). Сьгод-ні він збільшився. Наприкінці століття на п'яту частину народонаселення

130


________________Розділ 3. Глобальні виклики сучасної епохи розвитку освіти

найбагатших країн діставалось: 86% світового ВВП, 82% експортних ринків, 68% прямих іноземних інвестицій, 74 світових телефонних мереж, відповідно, для найбіднішої п'ятої частини населення світу ці показники не перевершували 1-1,5%.

Збільшився розрив між найбагатшими і найбіднішими країнами світу. Красномовними, наприклад, є такі факти: країнам ОЄСР (де проживає 19% світового народонаселення) дістається 71% глобальної торгівлі товарами і послугами; 58% прямих іноземних інвестицій; 91% всіх користувачів Internet. 200 найбагатших людей світу з 1994 по 1998 pp. (за 4 роки) подвоїли свої багатства. їх вартість перевершила 1 трильйон дол. США (після сплати податків). Активи трьох найбагатших мільярдерів більше, ніж сукупний ВВП всіх найменш розвинутих країн світу, де проживають понад 600 млн. чоловік.

По за всяким сумнівом, одним з вагомих наслідків глобалізації є концентрація економічної могутності мегакорпорацій. У 1998 p., наприклад, 10 провідних компаній, що спеціалізувались на виготовленні та продажуі пестицидів, контролювали 85% світового ринку, вартість якого складала 31 млрд. дол. США; а 10 провідних компаній у сфері телекомунікацій контролювали 86% ринку, який оцінювався у 262 млрд, дол. США. Показовими є й такі факти: наприкінці XX століття на 10 країн високого економічного розвитку припадало 84% світових витрат на науково-дослідницькі проекти і дослідно-конструкторські розробки; вони контролювали 94% всіх патентів, виданих США за останні два десятиліття. Це знову ж таки, створює відомі диспропорції, розмежовує держави і народи щодо розподілу можливостей ефективного прогресивного розвитку.

Серед можливих негативних наслідків глобалізації є й нова загроза безпеки людини, причому, не лише у найбідніших, але й у найбагатших країнах. Ця загроза пов'язана з мобільністю переливання капіталів в економічною нестабільністю; нестабільністю зайнятості і прибутків; ризиками для здоров'я; відсутністю культурної і особистої безпеки; політичною і громадянською нестабільністю. Конфліктам, які виникають на цій основі, глобалізація надала нові риси, які не завжди відслідковуються і прогнозуються традиційними методами політичного і економічного аналізу та прогнозу.

Помітну поляризацію світу посилюють сприяючі глобалізації нові інформаційні і телекомунікаційні технології. Створення "світової павутини" І - Internet - в 1990 році, за якою слідує безкоштовне розповсюдження Netscape в 1994 p., дозволило не лише забезпечити більш широкий доступ при менших затратах, але й створити принципово нову систему комунікації, яка дозволяє передавати інформацію в словах, цифрах, зображеннях у будь-які регіони Планети в короткий час і з мінімальними витратами. Наведу декілька фактів: середня вартість обробки інформації скоротилась від

131

75 дол. США за міліон операцій у 1960 р. до менш ніж однієї сотої цента в 1990 році. Вартість трьох хвилинної розмови між Лондоном і Нью-Йорком знизилась з 245 дол. США в 1930 р. до менш як 50 дол. США в 1990 р. і до 35 дол. США в 1999 р. Резонансними є й інші комунікаційні інновації.



Все це дозволяє розгорнути конкретне спілкування в режимі реального часу на відстані, сприяє зростанню і зміцненню соціальної солідарності і мобільності. Разом з тим, стрімкий розвиток мережової взаємодії в економічно сильних державах межує з надто повільним її розгортанням в економічно відсталих країнах. Відстань між ними збільшується. Це створює нову світову поляризаційну проблему, якою не можна нехтувати.

Серйозним негативним наслідком глобалізації є помітне майнове розмежування людей в країнах і регіонах, а також збереження (а в деяких випадках і поглиблення) бідності. За даними ООН 4,5 млрд. людей в країнах, що розвиваються, не мають елементарних життєвих можливостей - доступу до знань, мінімальних приватних і державних послуг і, особливо до тих, які забезпечують тривалість життя більш як за 40 років. Майже 1,3 млрд. людей не мають доступу до чистої питної води. Кожен сьомий з дітей світу не навчається в школі. Біля 840 млн. не мають повноцінного харчування. Приблизно у 1,3 млрд. чоловік прибуток складає менш ніж 1 долар США в день. Мільйони людей не мають навіть паспортів. При цьому, бідність є проблемою з проблем не лише промислово відсталих, але й розвинених країн світу.

Глобалізація веде до зменшення простору, прискорення перебігу часу, зникнення кордонів, мобільності людей і капіталів, але ... не для всіх. На вершиш піраміди цих процесів знаходяться фінансові магнати, транснаціональні корпорації, висококваліфіковані спеціалісти. В той же час, неквалі-фікована робоча сила, бідні верстви населення, зіштовхується з новим комплексом перепон, які витісняють їх на узбіччя цивілізації. Розрив між бідністю і багатством поглиблюється. На ґрунті глобалізації відбувається загрозлива деформація фінансово-ринкових механізмів, ажіотажна експансія спекулятивного капіталу, девальвація ліберальних принципів тощо.

Головними негативами глобалізації є утвердження людини ірраціональної (а не раціональної), становлення економіки перерозподільної (а не мотиваційної), формування віртуального предмету бізнесу, реалізації інформаційних технологій через механізми несвобод, підпорядкування людини "під товар", а не навпаки - товару під потреби людини.

Отже, глобалізація - це: 1) формуванням нових ринків - ринків іноземної валюти і капіталів, які працюють цілодобово, забезпечують операції на відстані та в реальному часі; 2) утвердження нових інформаційних технологій та інструментів - ШТЕРНЕТ, сотові телефони, інформаційні мережі; 3) активізація нових міжнародних інституцій дійових осіб. Мова йде, на-

132


Розділ 3. Глобальні виклики сучасної епохи розвитку освіти

самперед, про Всесвітню торгову організацію, рішенням якої підпорядковують свою діяльність уряд впливових країн; багатонаціональні корпорації, оборот капіталів яких значно перевершує обіг капіталів ряду національних держав, інші міжнародні інституції; 4) формування нових правил - багатосторонніх угод з питань торгівлі, послуг, інтелектуальної власності тощо, які "перекривають" національні стандарти, вимагають їх адаптації до правил світової спільноти.

Таким чином: глобальні ринки, глобальні технології, глобальні ідеї і глобальна солідарність - ось головні ознаки глобалізації, що розгортається.

В результаті глобалізації наприкінці XX - на початку XXI століття світ став іншим, ніж 10,15,20 років тому. Зрозуміло, що іншою має стати й підготовка особистості до життя. Очевидно, мають змінитися роль освіти і виховання. Яким чином враховуються ці змінні величини на рівні державної освітньої політики у світовому і національному масштабах?

Особливі вимоги глобалізації до системи освіти - основного механізму і засобу цілеспрямованого виховання людини, її підготовки до життя та праці - вимагають якнайшвидшої реакції як на рівні освітнього простору Європи і світу так і в національному вимірі. Реакція на них має стати лейтмотивом реформування освітньої галузі. Незважаючи на певні позитивні зрушення останнього десятиріччя, ситуація в сфері освіти України залишається складною. У XXI століття ми входимо, на жаль, з тими ж проблемами, які заважали нам дотягнутись до рівня розвинутих країн в минулому і які нині просто не мають права на існування, якщо ми хочемо бути цивілізованим народом.

Особливо гостро сьогодні постають проблеми розвитку вищої освіти. Про готовність вищої освіти України до відповіді на виклики глобалізації говорити можна лише умовно. Затвердженням нової Національної доктрини розвитку освіти в Україні у XXI столітті, Міністерство освіти і науки заявило про наміри щодо модернізацію цієї галузі, інноваційні підходи і методи, якими має бути здійснена трансформація освіти у відповідності з сучасними і перспективними вимогами. Які ж конкретні зміни мають відбутись в системі вищої освіти України в контексті глобалізації?

Ці зміни можна умовно поділити на дві групи: стратегічні (віддалені) і тактичні (найближчі). Розпочнемо з останніх. Одним з них є фінансування вищої освіти. Якими б патріотами ми себе не вважали, про які б наміри не заявляли перед вітчизняною і світовою громадськістю, якщо в найближчий час держава і суспільство не змінять свого ставлення до вищої освіти, зокрема, до університетів, про високі інформаційні технології, конкурент-ноздатність наших фахівців у міжнародному поділі праці, добробут населення, соціальний комфорт і національну безпеку можна не піклуватися.

133


Все це стане віртуальною реальністю, а ми - держава і суспільство - сировинним і людським придатком більш розвинених народів і культур світу.

Очевидно настав час від розмов про реформи вищої освіти і науки перейти до їх дійсного реформування. Вища освіта і наука не можуть співіснувати в розрізнених просторах.

Найбільша вимога глобалізації до людини - це вимога високого професіоналізму. Його зрощують університети. Тут - наукові школи, високого рівня професорсько-викладацький склад, авторитет наукової традиції... Однак, будемо реалістами: ситуація, в якій опинились нині університети, далека від тих надій, які покладаються на них абітурієнтами і їх батьками.

Для прикладу візьмемо заробітну плату професора. Чи варто займатись науково-дослідницькою роботою 20-25 років (а саме такий середній термін становлення фахівця професорського рівня), щоб отримувати зарплату вантажника, водія, охоронника. Не принижуючи значення і авторитет будь-якої професії - всі вони потрібні суспільству - необхідно зазначити, якщо держава і суспільство спрямовують свої погляди у майбутнє, вони повинні підтримати університетського професора. В період соціальної скрути у чомусь собі потрібно відмовляти, але не в освіті університетського рівня! Впадуть університети - впаде й держава. А ми надто близько підійшли до цього. І

Давайте пройдемось університетськими лабораторіями. Там же на 70% обладнання 50-х років! А викладацький склад? За нашими підрахунками, на 60-65% - це люди похилого віку. Де ж молодь? Де молодіжні конструкторські бюро? Згадаймо, як було в колишньому Харківському авіаційному або на фізико-технічяому факультеті Дніпропетровського університету, який недавно відсвяткував свій 50-річний ювілей. Молодь і прогрес в науці, техніці, технологіях - нероздільні. Молодь - це пошук, творчість, прагнення прориву через незвідане, це наукова і соціальна (громадянська) активність, ентузіазм, зрештою. Однак на ентузіазмі сьогодні далеко не поїдеш. Людина не може працювати "на ентузіазмі", а жити — "на ринкових засадах". Ринкові відносини і ентузіазм - несумісні. За все потрібно платити. Є ще й інший бік справи. Якщо ми готуємо, скажімо, авіатора-експлуатаційника, чи має студент хоч би один раз запустити двигун літака? Так, має. А чи знаємо ми, скільки це коштує? Те ж саме стосується практичної підготовки інженерів-підводників, гірників, нафтовиків, ливарників, енергетиків тощо. Для цього потрібне найновіше навчальне обладнання, а воно дуже дороге - десятки, сотні тисяч, а може й мільйони доларів. Висновок один: якщо ми хочемо жити на рівні розвинених країн світу, жити комфортно і безпечно, бути захищеними від помилок, аварій і катастроф, спричинених здебільшого недостатньою компетентністю майбутніх фахівців, ми маємо вкладати кошти в освіту, насамперед, університетську. Дер-

134


жава повинна готувати високоосвічених, компетентних фахівців, які піднімуть, сконструюють, налагодять, виведуть, організують... Не в політику, референдуми чи вибори, не в "касетні справи" чи інші технології політичної маніпуляції і шантажу, а саме в освіту.

Є в цій ситуації і зворотній бік: викладачі університетів (від асистента до професора) повинні позбавитись успадкованої від минулих часів очікувальної, споживацької психології, навчитись заробляти кошти, працювати над собою, постійно нарощувати свою наукову спроможність, відтворювати інтелектуальну напругу найвищого світового рівня.

Останнє десятиріччя багатьох з нас "вибило із сідла". Значна частина викладачів перестала відвідувати бібліотеки. Це позначилось на їх науковому рівні. Знизився об'єм фундаментальних досліджень. І не тільки тому, що немає умов. Університети захлеснула хвиля швидкого ринкового успіху - купив-продав, виступив посередником чи гарантом, забезпечив кредит, надав економічну чи правову консультацію. Комусь написав дисертацію, якійсь партії підготував статут чи програму діяльності, черговому претенденту у депутатське крісло підсилив імідж своїм професорським ім'ям, обґрунтував передвиборчу технологію... Гроші, гроші, гроші. А чому б і ні, якщо інші живуть за цими ж законами, якщо висока наука суспільству не потрібна, якщо інтелект має попит лише в площині тимчасового успіху?

Держава має можливість виправити ситуацію простою зміною розміру відсотку на освіту, передбачену держбюджетом. Однак цього замало. Професорсько-викладацький склад разом з керівництвом університетів повинні навчитись працювати по-новому, а не лише надіятись на бюджет. Можна назвати десятки університетів, науковців, викладачів і ректорів, які не лише не розгубились але й знайшли-утвердили себе в новій системі економічних і політичних координат. В таких університетах, наукових лабораторіях, кафедрах господарює порядок. Вони освоїли додаткові (позабюджетні) джерела фінансування, вибороли міжнародні гранти, зав'язали плідні стосунки із зарубіжними партнерами. Для прикладу можна назвати Національний університет імені Тараса Шевченка. Загальний порядок, високий рівень наукових розробок, якість навчально-виховного процесу та інші показники справедливо вводять його в першу двадцятку найкращих університетів світу.

Дехто може сказати, іцо цей університет має особливий статус, тому не може розглядатись у якості типового прикладу. Але ж цей статус вибороли співробітники і студенти, науковці і керівництво закладом, насамперед, своєю високою науковою і освітньою спроможністю, організованістю, зібраністю, спрямованістю у майбутнє і творчістю. Однак можна навести й інші приклади. Скажімо, Національна гірнича академія у Дніпропетровську, Харківський національний технічний університет (ХПГ), Київсь-

135


кий національний політехнічний (КІП), Національний університет "Львівська політехніка" тощо. На підйомі знаходяться і такі національні університети, як Київський авіаційний і Харківський аерокосмічний, Івано-Франківський технічний, Тернопільський педагогічний, Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету тощо. Вони відшукали "формулу успіху" розвитку освіти в умовах внутрішніх і зовнішніх глобальних трансформацій й рухаються сходинами зростання, а не занепаду.

У чому ж суть цієї формули? Насамперед, в нових організаційних підходах, які відповідають ринковим перетворенням, дозволяють акумулювати ресурси, спрямувати їх на розвиток справи. Другою складовою є перехід до демократичних форм управління закладом. Третьою - освоєння зарубіжного досвіду, а разом з ним - витончене відчуття новизни і перспективи, світових тенденцій розвитку освіти у XXI столітті.

Як відомо, глобалізація обумовлює нові вимоги до людини і до виробництва. Мова йде про високі технології. В їх основі - інтелект людини-фахівця, яка має фундаментальну загальну і професійну освіту. Аналітики прогнозують розмежування держав на три великі групи. Першу з них складуть народи, інтелектуальна еліта яких здатна створювати і впроваджувати високі технології; другу - держави, які будуть мати можливість користуватись цими надбаннями; третю - народи і культури переважно споживацького, дотаційного розвитку. Питання про те, в якій з них опиниться Україна, є риторичним. Це залежить, насамперед, від нашого інтелектуального ресурсу. Він має бути фундаментальним. А це означає, що фундаментальною має бути загальна і професійна освіта.

Фундаменталізація освіти є відповіддю на виклик глобалізації і одночасно умовою зростання суспільства, нації і держави. Отже ми повинні так налагодити навчальний процес, щоб він розгортався на лезі найновіших надбань сучасної науки, культури і соціальної практики, мав випереджальний характер, формував самостійне творче мислення, вольові здібності особистості. І ще про одне. Високі технології пов'язані, насамперед, з дисциплінами фізико-математичного і хіміко-білологічного профілю. Неувага до цих предметів, продемонстрована нашою загальноосвітньою школою в останнє десятиріччя, може обернутись серйозними соціально-економічними збитками. Математичне мислення доступне далеко не кожному учневі. Таких - одиниці. їх треба підтримати, створити особливі умови для розвитку інтелектуальних здібностей у школі і ВНЗ, підняти суспільний статус, забезпечити матеріально. Не можна не згадати такий факт: на засіданні колегії міністерства освіти і науки України (серпень, 2001 р.) один з молодих вчителів-новаторів поділився своїм досвідом підготовки переможців міжнародних математичних олімпіад. Реакція учасників засідання бу-

136

__________________Розділ 3. Глобальні виклики сучасної епохи розвитку освіти



ла майже однозначною: "краще б ви їх не готували, бо ... виїдуть за кордон!" Ця парадоксальна ситуація має великий сенс: підготовка фахівців фундаментальної якості має супроводжуватись створенням умов для реалізації їх творчого потенціалу, насамперед, в Україні. Відповідною має бути й зворотна реакція-віддача суспільства і держави до талановитої молоді. Талант не повинен бути бідним і приниженим! У іншому разі, глобалізація "витягне" його на нову орбіту, але вже за межами України.

Відповідаючи на виклики глобалізації, ми маємо сформувати професіонала, який би одночасно був патріотом своєї Батьківщини, висококультурною людиною, освоїв весь спектр гуманітарної культури.

Там, де глобалізаційлі процеси розгортаються всупереч гуманітарним пріоритетам, виникають суспільні катаклізми і збурення. Людей не влаштовує дисбаланс інтересів міжнародних інституцій та бізнесових структур з надіями і сподіваннями світової спільноти. Противників глобалізації об'єднує загальне неприйняття негативних наслідків цього процесу - поляризація багатства і бідності, перманентного голоду в країнах "третього світу", експлуатація дитячої праці, генетичні маніпуляції, руйнування довкілля, зниження заробітної плати, гегемонії капіталу. Гуманітарні цінності є сутнісною ознакою соціальності, людяності, цивілізованості. Без них людство просто не може існувати. Переживаючи будь-які кризи, спади, зіткнення і катаклізми, людство завжди повертається до гуманітарних пріоритетів як до єдиного духовного стрижня, основи свого буття. Подібне повернення спостерігається і в контексті подолання негативних наслідків глобалізації. Освіта має відреагувати на це повернення першою. Гуманізація освіти є провідною загальносвітовою тенденцією її розвитку у ХХЇ столітті. Такою ж вона має стати і з Україні.

Які інновації у відповідності до вимог цієї тенденції мають бути реалізованими?

Насамперед, принциповою зміною змісту освіти, його переорієнтацією на людські цінності. Глобалізація річ жорстока і невідворотна. її зупинити неможливо. Однак "збєрегги цивілізоване обличчя" — людське, культурне, людяне - не лише можливо, але й необхідно. Найважливішим засобом цього є освіта. Вона має стати людино центристською, особиснісно орієнтованою. Освіта має обертатись навколо людини (дитини), як планети навколо Сонця. Гуманізація освіти має багато вимірів. Вона охоплює сферу управління (і тут ми говоримо про його демократизацію, перехід до державно-громадської форми управління); стосунки між викладачами і студентами (вони мають розгортатись як партнерські); організацію навчально-виховної діяльності (право вибору курсу, форми навчання, мобільність викладачів і студентів) тощо. Центральна ж магістраль гуманізації проходить через зміст освіти - від фізики і математики та інших природничо-

137


технічних (інженерних, технологічних) дисциплін до філософії, соціології, правознавства, до всієї гуманітарної складової системи освіти у вузькому розумінні цього поняття. Дозволимо собі звернути увагу на три взаємопов'язані сюжети.

Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка