Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка17/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38
якості освіти.

Деякі заклади освіт ставляться до цієї системи дещо упереджено: мовляв, традиційна модель організації навчання, при якій студент виконавши навчальний план звітує про свої знання на підсумковому іспиті, а його (студента) поточні знання перевіряються на семінарських заняттях, або за допомогою контрольних робіт, рефератів чи колоквіумів, була більш ефективною. За їх переконанням, традиційна система забезпечувала освоєння предмету в його цілісності, нова ж - ділить його на "модулі" та "кредити" й тим самим формує про нього лише метафізичне (розпорошене) уявлення. На мій погляд, ці упередження є безпідставними. Сучасні предметні знання є настільки багатими, глибокими, розгалуженими, настільки змінними (поповнюваними в результаті дії такого чинника, як інформаційна революція), що будь-яке інше освоєння, крім за окремими блоками, є справою практично неможливою. Воно "не вміщується" в голові студента. Змістовна наповненість предмету, його інформативність виходить за межі його розумових можливостей. Тому освоєння предмету пізнання традиційними способами може привести лише до формального (за формальними ознаками окремих визначень) оволодіння. Змістовні "модулі" "розбивають" предмет на окремі блоки, засвоєння яких здійснюється як процес підняття студента сходинами наукового пізнання: освоєння попереднього модуля (що фіксується певними формами академічного контролю) є основою для переходу в нове коло наукового знання і т.д, і т.п. При цьому, означене розмежування не може бути формальним; виокремлені блоки - модулі - являють собою логічно завершені, системно впорядковані та структуровані за окремими навчальними елементами чистину теоретичних знань і практичних умінь навчальної дисципліни або практики студентів, що реалізується відповідними фор-

207


мами навчального процесу протягом певного оптимального часу, визначеного на їх засвоєння. Відзвітувавши про освоєння попереднього змістовного модуля й зафіксувавши (через електронні засоби навчання) можливість повернення до нього у разі потреби, студент може рухатись далі, звільнюючи себе від необхідності запам'ятовування знання й тим самим розширюючи можливості для самостійної роботи, наукового пошуку, творчості.

Кредитно-модульна система має універсальний для європейського простору характер, що дає студентові ще одну перевагу: незалежно від часу (семестру) навчання, на підставі освоєння певних змістовних модулів він має можливість реалізувати своє право академічної мобільності - перейти на навчання до іншого (в тому числі й зарубіжного) університету. Звичайно, останнє стає можливим лише при умові взаємовизнаної якості освіти в університетах європейського освітнього простору, здійснення постійного моніторингу якості як в окремих університетах, так і в системах освіти тих чи інших держав. У цьому розумінні, Болонський процес вимагає формування колективної відповідальності за організацію навчально-виховного процесу, колективного контролю за якістю знань студентів.

Входження в Болонський процес вимагає радикальної модернізації змісту освіти. її лейтмотивом мають стати ліквідація застарілих міфів, своєрідної ідеологізації освіти, залишки якої, притаманної тоталітарному суспільству, все ще дають про себе знати в сучасній системі української освіти. Важливим є також завдання вилучення дріб'язкового матеріалу й наближення до реального історичного процесу, сучасних соціокультурних реалій та прогнозованого майбутнього.

. Суттєвий рух має бути здійсненим в напрямі демократизації освітньої політики, зокрема, децентралізації системи освіти, підвищення самостійності університетів, мобільності викладачів і студентів, впровадження державно-громадського управління педагогічним закладом.

Демократизація - ранкова зірка євроінтеграційного процесу. Однак вона не може розгортатись стихійно, без відповідної просвітницької і виховної діяльності в школі і ВНЗ. Демократії потрібно навчатись. Останнє якраз і є тією головною домінантою, якою Болонський процес дає відповідь на виклики глобалізації й сучасних міграційних процесів. Виключно важлива роль у вихованні демократичної культури особистості належить вчителеві. Болонський процес формулює вимоги до демократичної освіти, підготовки демократично орієнтованого вчителя. Українські університети до впровадження цих вимог підготовлені ще не достатньо. Розроблений в межах україно-канадського проекту курс "Основи демократії"" читається лише у якості експериментального й далеко не у всіх вищих навчальних закладах.

Сучасна освіти має стати процесом неперервного й постійного навчання впродовж: життя здобуттям і оновленням наукового й практичного

208

знання, інформації, соціального досвіду. Означена вимога вперше в концентрованому вигляді представлена в доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти "Навчання: прихований скарб" (1996 р.). В доповіді Жака Делора, подається таке визначення освіти впродовж життя: "згідно з підходами ХХІ-го століття освіта така різноманітна у своїх завданнях та формах, що це охоплює всю діяльність, притаманну людині з дитячих років до старості й спрямовану на досягнення "живих" знань про світ інших людей та самих себе". Подана в доповіді типологія навчання зводиться до чотирьох відомих "стовпів": навчатися, щоб знати; навчатися, щоб діяти; навчатися, щоб жити разом, жити з іншими; навчатися, щоб бути. І саме в цьому "освітньому континуумі", що поєднує життя і суспільство, за думкою вченого, розгортається панорама "освіти впродовж життя" і здійснюється пошук "ключів до XXI століття", які, на думку Комісії Жака Делора, мають таку конфігурацію: "навчання впродовж житгя буде життєво необхідним для пристосування до зростаючих (evolving) вимог ринку праці та для кращого опановування рамками часу, що змінюються, та ритмами існування особистості". Європейський Парламент і Рада Європи, затверджуючи пропозиції Комісії, визнали, що освіта впродовж усього життя так само важлива для розвитку здатності до самовираження та спроможності вправлятися у використанні громадянських прав, як і для досягнення економічних цілей.



Організація економічної кооперації та розвитку (OECD) розгорнула ґрунтовну діяльність, спрямовану на практичну реалізацію ідей освіти впродовж життя. Ця діяльність окреслена політичними рамками, що мають назву: "Освіта впродовж життя для всіх" і були прийняті міністрами освіти країн, що входять до організації, того ж таки 1996 р. Ці рамки стали платформою для опрацювання впродовж цього року плану впровадження Національної доктрини.

Виділяють п'ять системних рис цих політичних рамок: 1) всіляке навчання, а не лише формальні курси, має визнаватися; 2) освіта впродовж життя потребує добрих засадничих умінь як молоді, так і дорослих, - з наголосом на мотивацію та фундаментальні зміни у навчальних програмах і педагогіці; 3) урівнювадня доступу до навчання потребує врахування перспективи життєвого циклу з наданням пріоритету дошкільникам і дорослим. Якість наданим можливостям має забезпечити урізноманітнення методів навчання, курсів та умов для різних навчальних потреб; 4) країни мусять оцінювати ресурси відповідно до розгорнутих за життєвим циклом потреб та розподіляти їх ефективно; для цього можуть знадобитися додаткові державні та приватні ресд/рси; 5) координація політики передбачає залучення багатьох партнерів. Кожному із перелічених аспектів відповідає напрямок освітньої політики, який має бути врегульований законодавчим чином.

209

Інновації мають торкнутись організації ранньої профорієнтації випускників загальноосвітніх шкіл - майбутніх абітурієнтів університетів, насамперед, в контексті спрямування їх симпатій на майбутню професію, тестового визначення їх покликання, психологічних та морально-етичних якостей, необхідних для майбутньої професійної діяльності.



Не може бути залишена поза увагою й виховна робота в університеті. Вона має здійснюватись на полікультурній основі, через формування толерантності, вміння жити разом, поважаючи етнічне, конфесійне, культурне розмаїття й одночасно з гордістю за власне національне буття, культуру, ідентичність. При цьому, ніхто й нікому не має права нав'язувати власні цінності. Кожен має запишатись собою. Для того ж, щоб розмаїття не привело до конфлікту, вчитель має виконати відповідну посередницьку функцію, узгодити моделі поведінки, а головне - сформувати розуміюче сприйняття один одного.

Інновації освіти мають забезпечити високу конкурентноздатність майбутнього випускника. Його освіта має бути фундаментальною, якісною, здійснюватись в органічному взаємозв'зку з наукою і педагогічною практикою. Випускник університету має блискуче володіти інформаційними технологіями, декількома іноземними мовами, додатковою професією.

Важливою нормою Болонської співдружності освітян є підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності студентів, рівня їх самоорганізації. Для нашої педагогічної освіти це поняття є новим як за змістом, так і за можливостями організації. Ми звикли до стабільної роботи чи навчання у одному (власному) навчальному закладі й з певною підозрою дивимось на тих, хто прагне освоїти предмет в іншому університеті. Ще більш підозріло ми дивимось на викладача, запрошеного до університету прочитати той чи інший курс. Виключаючи окремі випадки, обмін викладачами між університетами в Україні практично не проводиться. Лише одиниці з нас запрошувались для читання лекцій в закордонних університетах. Нас мало знають, а тому й мало запрошують. Ми надто скромні, тоді як зарубіжні викладачі і вчені мають свої сайти, беруть участь у різноманітних міжнародних презентаціях, пропагують свої досягнення через Інтер-нет. Очевидно, настав час змінити поняття "скромності". Подібна "скромність" — це шлях у небуття. Адже лише через обмін можна досягти найбільш ефективного осягнення предмету, поглибити наукові розвідки, сформувати своєрідне поле науково-педагогічного пошуку, яке сприяє зростанню майстерності як викладача, так і студента.

В європейському просторі українська вища освіта завжди була помітною. Такою вона залишається й сьогодні. Однак порівняльні дослідження з цього приводу в країні майже не проводились. Вимагаючи певної міри стандартизації, Болонський процес стимулює створення відповід-

210

Розділ 4. Філософія Болонського процесу

них порівняльних систем організації навчання та виховання майбутнього педагога, рівня кадрового і науково-методичного забезпечення, якості навчального процесу, ефективності реалізації його різноманітних моделей і механізмів.

Болонський процес - це програмне, цілеспрямоване співробітництво європейських університетів, інститутів, шкіл, центрів. Українські вищі навчальні заклади залучаються до нього ще не досить активно. Звичайно, певний досвід такого співробітництва існує. Однак, сьогодні потрібен інший рівень. Попереду - активний обмін студентами і викладачами, включене навчання студентів у зарубіжних ВНЗ, проведення спільних педагогічних експериментів, наукових конференцій, літніх педагогічних шкіл та читань тощо. Мета цього співробітництва - обмін науковим і педагогічним досвідом, формування норм і правил, прийнятих у європейському культурному просторі, здатності жити в ньому без якихось обмежень чи мешповартісних почуттів. Окрім цього, українські університети мають досягти такого рівня співпраці, який би дозволив видавати студентові-випускникові подвійні дипломи за відповідними напрямами й спеціальностями.

Приймаючі ці та інші інновації, вступаючи в Болонський процес, українська освіта, по за всяк сумнівом, буде все більш помітною і конкурент-ноздатною у європейському просторі. Поглибляться її міжнародні зв'язки. Зросте популярність українського вченого і педагога. Українська освіта стане привабливою й все більш цікавою для іноземного споживача та інвестора.

Справедливим є й інше: трансформуючись в контексті вимог Болонського процесу, українська освіта має зберегти свою ідентичність, залишитись саме українською - сердечною, духовною і душевною, людською і людяною, народною і родинною, патріотичною і моральною у всіх загальнолюдських вимірах. Не більше й не менше! Приймаючи її у її власних характеристиках Європа отримує велетенські переваги, насамперед, в контексті утвердження дійсно людських відносин, миролюбства і працелюбст-ва, толерантності і співробітництва, шанування батьків (родини) і народу, відродження дійсно морального ставлення до життя, про яке сучасна прагматична Європа може лише мріяти.

Академічна чесність

Центральним понятям діяльності європейських >тгіверситетів є поняття "академічної чесності". Воно є своєрідною нормою, яка охоплює ставлення викладача до свого предмету, аудиторії, для якої він проводить заняття, до себе як фахівця, професіонала. Такою ж мірою це поняття охоплює студентів, керівників закладів освіти, всіх учасників навчально-виховного процесу. "Академічна чесність" є досить складним і багаторівневим утво-



Розділ 4.

ренням, в якому зосереджується комплекс моральних чеснот, що обумовлюють свідомість і поведінку, визначають стиль життя кожного з учасників освітянського процесу. Академічна чесність - це чеснота професора, який не може читати лекції з пожовтілих від часу конспектів; це позиція студента, який не користується шпаргалками; це установка батьків, які прагнуть дати своїм дітям освіту у відповідності з їх особистими здібностями і потребами, а не в погоні за престижем навчального закладу чи спеціальності; це прозорий вступ до вищого навчального закладу і багато інших питань, болючих для нашого часу і нашої дійсності.

В європейському просторі ці питання є практично вирішеними. Я мав змогу переконатись у цьому безпосередньо. Відвідуючи ті чи інші університети Європи, СІЛА, Канади чи Аргентини, я розмовляв з професорами і ректорами закладів освіти, студентами і батьками, керівниками управлінських структур і громадських організацій. Я був на лекціях і сам мав змогу прочитати декілька з них. Скажу відверто: академічна чесність, яка там домінує, мене просто вразила. Для них - це своєрідна моральна платформа, від якої мають відштовхуватись (і до якої повинні повертатись) всяк і кожен, хто переступає поріг навчального закладу. Академічна чесність є своєрідним камертоном моральності навчально-виховного процесу, в якому вони знаходять опертя і моральну впевненість.

Поняття академічної чесності пов'язане, насамперед, з таким негативним явищем, як корупція і торкається всіх, хто входить в систему освіти -навчає і навчається, виховує і виховується, забезпечує і підтримує, тобто виконує в ній свою особливу роль. Не допущення корупції - це лише один з елементів академічної чесності. Причому, не головний. Сьогодні багато говориться про корупцію в системі нашої освіти. Очевидно, диму без вогню не буває. Однак я б ситуацію не драматизував. У такому вигляді, як це явище змальовують деякі ЗМІ і "принципові" дослідники, корупції в закладах освіти немає. Звісно, в системі освіти є працівники, які за свої додаткові послуги намагаються отримати додаткову плату. У тих випадках, коли подібне передбачене законом або регулюється іншими нормативними документами, учні, студенти і їх батьки, ставляться до цього з розумінням. На жаль, трапляється й зловживання. Деякі керівники чи педагоги намагаються "здерти" з батьків якомога більше, ніби-то для ремонту школи чи класу, придбання навчального обладнання тощо, насправді ж - для використання коштів у власних цілях. Інший вимагає хабар, скажімо, за вступ до університету або успішне складання поточних іспитів. Третій хоче бути добрим для всіх: "кидається" відмінними оцінками, не зважаючи на реальні знання, які отримали учні. Саме тут і має "запрацювати" така якість працівника освіти, як академічна чесність. Вона базується на порядності, внутрішньому переконанні у недопустимості будь-якої незаконної дії чи несправедли-

212

вості по відношенню до учня чи студента, їх батьків, до своїх колег, до суспільства загалом. І



Всі ми живемо "на виду", тобто серед людей, які все бачать і розуміють. Педагог не має право на лукавство. Бути чесним його зобов'язує професія. Не чесний учитель - це нонсенс. На жаль, соціально-економічні обставини нерідко підштовхують якщо й не до злочину у безпосередньому розумінні цього слова, то у всякому разі до порушень, які аж ніяк не прикрашають ні вчителя, ні школу, ні тих батьків, які не лише "приймають правила гри", але й нерідко нав'язують їх вчителеві.

На жаль, в наших університетах все ще існує таке потворне явище як хабарництво. Справедливості ради зазначу, що воно існує в суспільстві загалом, і не лише в українському. З доісторичних часів і до наших днів. Розповідають, що найпершими високими посадовцями-хабарниками були римські сенатори. В українському соціумі це явище знаходить собі притулок не лише в освіті. Це своєрідне соціальне зло - утаємничене й слизьке, -боротись з яким дуже важко, оскільки такого роду злочини здійснюються, як правило, за взаємною згодою сторін. Однак я хочу наголосити на іншому: "боротьба" з хабарництвом - важливий, але не єдиний аспект академічної чесності, яку ми повинні реанімувати й утвердити в українських закладах освіти. Не менш важливим є чесність учителя чи викладача ВНЗ до своїх знань і їх оцінки в своїх учнях чи студентах. Не секрет, частка наших колег проводить заняття без попередньої ґрунтовної підготовки, несе в студентську чи учнівську аудиторію застаріле знання. Вимагаючи від студентів лише те, "що він дав на лекції-" (борони Боже! -- якщо той висловить своє самостійне судження), такий викладач не стільки навчає, скільки вибудовує чергову нерепону на шляху до самостійного мислення, наукового пошуку, творчості. Заклади освіти, особливо приватної форми власності, нерідко подають про себе перебільшену рекламу, чим приваблюють молодь, яка, попавшись на гачок, і отримавши за свої гроші сумнівний товар, нічого, окрім зневаги до закладу і викладачів, не виносять. Подібне не може бути оцінене інакше, як академічне лукавство, а може й злочин. Академічна чесність спонукає викладача до постійної роботи над собою, над своїм предметом, науковими і культурними надбаннями людства, історичним і соціальним досвідом. Я думаю, дійсний професор розпочинається не після захисту докторської чи отримання диплому - своєрідної педагогічної "дворянської грамоти", — а з тієї миті, коли він відчує в собі здатність сказати студентові правду про науку, яку він викладає і свої пізнання в ній як вченого, про своє особисте "знання" і "не знання", про можливості підходів до розв'язання тієї чи іншої проблеми з точки зору "нормальної науки", яку він викладає в університеті. За великим рахунком, такі ж вимоги я делегую і вчителеві. Звісно, він не обов'язково має бути "великим вченим". Однак

213

бути обізнаним зі станом справ, рівнем розвитку науки і соціальної практики, крайньою мірою в царині свого предмету - просто зобов'язаний!



Надто розповсюдженим сьогодні є такий спосіб наукового зростання, як "підготовка дисертацій за замовленням". Більшою мірою це явище побутує серед чиновництва. За своїми фінансовими можливостями сучасний викладач чи вчитель здійснити подібне "замовлення" не здатен. Він пише сам. Ночами. Інша справа - чиновник. Маючи кошти і не маючи часу, він намагається купити наукові доробки, підготовлені на замовлення. Це яскравий вияв академічної нечесності, але не лише чиновника, який "купує", а й науковця, який "продає" науку. Західний вчений на таку акцію не піде ніколи в світі. Наші — йдуть, але не стільки тому, що "не чесні", скільки тому, що за свою вченість отримують від держави мізерний заробіток. Як кажуть, є запит - буде й пропозиція. Серед десятка чи сотні дійсних вчених, які ніколи не поступляться своєю науковою і людською гідністю, завжди знайдеться два-три аматори від науки, які і напишуть, і підтримають, і колег своїх втягнуть у захист так званої наукової праці, що "тягне" не більш як на студентський реферат. Звичайно, цю тему не можна узагальнювати, а тим паче -спрощувати. Серед людей, які обіймають високі державні посади, є дійсні і порядні вчені. їх імена як науковців відомі не лише в Україні, а й за її межами. Я особисто знайомий з багатьма державними службовцями, Народними депутатами, впливовими політиками, які не лише підготували й захистили дисертації, але й внесли вагомий вклад у розвиток науки і соціальної практики. Огульне звинувачення всяк і кожного чиновника користі справі не додасть. Наукові результати потрібно розглядати і оцінювати "не взагалі" і не у контексті посадових обов'язків людини, а конкретно і предметно, з точки зору науки, а не адміністрації.

Вагоме слово має сказати у цьому розрізі і така організація, як ВАК України - останній форпост наукової експертизи доробку вченого. Однак і тут існують далеко не прості для розв'язання проблеми. Відомо, що до ВАК надходять вже захищені дисертації. Останню крапку поставити буває дуже важко. Надто багато шановних і поважних вчених уже засвідчили своє позитивне ставлення до роботи. Матеріали, які виносяться на захист, обговорюються на кафедрах, в наукових лабораторіях. Вони оприлюднюються в монографіях, статтях, виступах перед науковою спільнотою. Світ науки досить вузький. Тут кожен знає кожного. Чесність вченого в ньому виявляється не кількістю робіт, які він зупинив, а тим, скільком здобувачам він допоміг стати науковцями, провести (і завершити) дослідження, представити і оцінити його результати належним чином. Парадоксально, але факт: чим більш високі вимоги виставляє ВАК до здобувачів наукових ступенів, тим важче йому ж відхилити представлену до затвердження псевдо-дисертацію! Вчений-імітатор - у цьому його бюрократична суть - скрупу-

214

льозно врахує будь-яку, навіть найбільш витончену формальну вимогу; дійсний же вчений, як правило, саме в цьому допустить прорахунки. На мою думку, центр ваги наукової експертизи має бути переміщений на кафедри, в спеціалізовані ради, щодо яких у разі формального підходу до справи й мають прийматись найбільш жорсткі рішення.



До речі, в багатьох країнах світу функції наукової експертизи, а відповідно й прийняття рішення про присудження наукового ступеня, делеговані університетам. Я глибоко переконаний, що, скажімо Київський національний університет імені Тараса Шевченка, як і більшість національних університетів держави, уже сьогодні готові до персональної відповідальності за якість наукового доробку тих, кому їх вчена рада присуджує науковий ступінь чи професорське звання.

В Радянські часи "на замовлення" писались не лише дисертації і доповіді партійним керівникам, але й цілі книги. Для тих часів подібна практика була звичним явищем. Згадаймо доповіді чергових генеральних секретарів, славнозвісні твори вождя застою "Мала земля", "Цілина" і "Відродження", передовиці "Правди" - всі вони "виконувались на замовлення". Над ними працювали десятки вчених, журналістів, письменників. їх запрошували до ЦК чи обласного комітету партії, закривали на "цековсь-ких" дачах, ставили завдання і очікували на результат. Політика, вірніше ідеологія підпорядковувала науку і вчених "під себе". Сучасна влада також користується послугами вчених. Нормальною практикою для всіх цивілізованих країн світу вважається порядок, при якому в анотації до документу позначаються імена всіх тих, хто брав участь у його підготовці. Цим шляхом намагається іти й Україна. До речі, Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 і 2001 pp. також готувались вченими, їх імена подані в кінці Послання.

В науці існує й таке явище, як плагіат. З точки зору академічної чесності - це найбільш огидне явище, яке може існувати в науці. В Західному науковому світі "плагіатору" робити нічого: як вченого, вірніше псевдовченого науковий світ його не сприймає. У нас - не лише сприймає, але й не рідко поклоняється, посилаючись на праці, написані іншими, але підписані саме цим вченим. Недавно в рамках Україно-Канадського проекту ми завершили роботу над підручником "Основи демократі'ї". Я бачив, як скрупульозно працював над текстом підручника мій друг професор університету Квінз (Канада) Джордж Перлін, як він вивіряв посилання на кожне ім'я, вичитував сторінку за сторінкою, щоб - не дай Бог! - не допустити не точності. У нас часто-густо не хватає для цього ні часу, ні терпіння. Мовляв, я це пам'ятаю, а значить - так воно і є. Звідси - не точність, яка інколи обертається серйозними веприємностями. Академічна чесність — це, насамперед, терпіння і відповідальність, скрупульозність в роботі і трепетне став-

215


лення до своїх попередників, які вже залишили слід в науці. Самовпевненість честі не додає. Понад те, вона її руйнує. А вслід за цим' - руйнується вчений, він перетворюється в імітатора й стає просто смішним.

Не менш серйозним чином поняття "академічної чесності" торкається учнів і студентів. Зі шкільної практики ми звикли переписувати... Не виходить задача - переписав у товариша; є труднощі з контрольною - підглянув у зошит однокласника; важко запам'ятовується матеріал - підготував шпаргалку; захотілося отримати кращу оцінку - поклав у заліковку купюру і так далі і тому подібне. Плюс впливові батьки, подарунки, послуги... Це -неподобство, академічна безчесність, злочин перед собою і перед суспільством. Але найгіршим тут є саме те, що ми - вчителі і викладачі, учні і студенти, батьки і діти - все це бачимо і... мовчимо! На Заході існує інше поняття академічної чесності: переписувати чи користуватись шпаргалкою тобі ніхто з товаришів не дозволить, а якщо хтось вчинить це самовільно, кожен вважає за свій моральний обов'язок повідомити вчителя. За цим слідують санкції, які продовжуються аж до виключення із числа учнів загальноосвітньої школи чи студентів коледжу, університету. Ми ж сором'язливо і поблажливо посміхаємось. Мовляв, нічого страшного не відбулося. Відбулося і відбувається: з когорти "переписувачів" і "пшаргалочників" виростають пристосуванці, спритні діляги, які здобувають не знання, а оцінки, не навчаються, а відстоюють чергу "за дипломом", не розбираються в проблемах, а імітують своє ставлення до них, зрештою, не є фахівцями, яким можна довірити справу. А це вже - проблема національної безпеки як безпеки держави, нації, кожного з нас. Уявімо собі, на атомну електростанцію, в систему управління залізничним чи авіаційним транспортом, в харчову індустрію чи систем) охорони здоров'я приходить, "спеціаліст-шпаргалочник". Хіба можна допускати його до роботи? Розвинені країни світу спочатку здійснюють тестування на професійну компетентність, "пропускають" молодого фахівця через сито контролю з боку громадських організацій, Королівських наукових і професійних асоціацій тощо. У нас розповсюджена інша практика: є диплом - іди і працюй! Характерно, що в останній час на додаток до диплому, де виставлені оцінки з тих чи інших предметів, ніхто уваги не звертає. Це не лише не чесно і не справедливо, але й просто небезпечно. Академічна чесність є своєрідним законом освітньо-виховної діяльності. Порушення цього закону надто дорого обходиться кожному з нас і суспільству загалом. "Не чесна" освіта виявляється облуд-ливою, непотрібною ні людині, ні суспільству. Понад те, вона відтворює непрофесіоналізм, який стає є джерелом загрози, небезпеки, причиною великих і малих трагедій і катастроф.

Далеко не простою є відповідь на питання про те, а чи існують засоби впливу на людину, яка порушує цей освітянський закон? Від часів знаме-

216


нитої Академії великого Платона, а може й раніше, дійсні вчені намагались боротись з людьми, які зловживали довірою в освіті, науці і культурі. Перший із засобів впливу на нечесних в освіті є громадська думка. Якщо вона виявляє сумнів щодо академічної чесності (вірніше, нечесності) викладача, йому в університеті робити нічого. Західний професор ніколи не поступиться своєю честю у випадку, коли він помітить безчестя іншого. У нас же досить розповсюдженою є практика замовчування, не втручання у те, що діється: всі ніби-то й знають, що той чи інший викладач "бере", "краде" чи "вимагає", але мовчать не виправдовують, але й не засуджують. Те ж саме стосується й учнівського чи студентського середовища: всі розуміють, що наприклад, "дутий відмінник" користується шпаргалками, однак не лише не зупиняють його, але й намагаються перейняти його огидну методу. Громадська думка у цьоьгу відношенні нерідко виявляє своє безсилля, а отже - має межу своїх регулятивних можливостей, які не слід перебільшувати. Більш дієвим виявляється внутрішній механізм морального контролю і самоконтролю - совість. Совість — це голос моральної свідомості, особливе моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою відповідності її дій прийнятим у суспільстві і переплавленим у внутрішні переконання нормам моральності. Кожен несе з собою свої "муки совісті" - біль моральних почуттів, вражених свідомістю аморальності. З власної практики я знаю, і вчитель, і учень однаково болісно переживають ті чи інші прораху-нки або несправедливості, тобто вияв академічної нечесності, навіть здійснений випадково. Окрім цього, є й такі регулятивні механізми, як право. Порушення академічної чесності - одного з основних прав і обов'язків учасника навчально-виховного процесу - переслідується законом. Щоправда, до правоохоронних органів освітяни і батьки звертаються крайнє рідко. Кожен намагається "перевести стрілку" на іншого, мовляв, нехай він сигналізує, а я - помовчу. З такою моральною установкою ми ситуацію не виправимо. Боротись з академічною нечесністю має кожен. Згадую, років два-три тому ми проводили Всеукраїнське зібрання молоді. Багато з присутніх студентів у буквальному розумінні волали за покарання викладачів-хабарників, як ніби-то процвітають у їхніх навчальних закладів. Я запросив цих студентів до Міністерства освіти й попросив висвітлити питання предметно. Результат виявився приголомшуючий: ніхто ні про що не сказав ані слова. Може вони бояться репресій, які можуть бути застосовані по поверненні до університету? Не переконаний. Бояться чи лукавлять - це вже інша справа, але ж мовчать! І батьки мовчать. Так нас виховали. Така була історія. Така наша моршіь. Однак, ситуацію треба виправляти. Так жити далі не можна. Розпочинати потрібно з впровадження системних методів, які б з одного боку, узаконили різноманітні види надання академічних послуг, з другого - поставили надійні моральні і правові бар'єри зловживан-

217


ням як з боку представників влади, науковця, вчителя чи викладача, так і з боку учня, студента чи їхніх батьків. Важливо забезпечити прозорість життєвого простору в політичній практиці, науці і освіті. Політик повинен залишатись політиком, вчений - вченим, учень - учнем.

Як повчав видатний давньокитайський мислитель Конфуцій, "кожен має займатись своєю справою". Важливою складовою цих методів є, також незалежне тестування майбутніх абітурієнтів, випускників загальноосвітніх шкіл, студентів. В системі освіти США, скажімо, ці функції виконують незалежні Центри тестування. До них звертається кожен, хто хоче стати студентом університету чи коледжу. Центри ж, в свою чергу, не лише фіксують рівень знань абітурієнтів, але й висловлюють рекомендації щодо їх навчання в тих чи інших університетах держави. При цьому, таку ж інформацію вони надсилають до університетів. Випадковість чи хибна оцінка тут, як кажуть, практично виключена. Центри користуються неабиякою суспільною довірою, пишаються й дорожать нею, намагаючись відповісти своєю високою відповідальністю. Не менш важливим засобом забезпечення академічної чесності є впровадження в систему освіти порядку проведення прозорих іспитів. На таких іспитах поряд з учнем, абітурієнтом чи студентом, які звітують про свої знання, можуть бути присутні шкільні учителі, викладачі, репетитори, батьки. Дехто скаже: то ж вони будуть втручатись у цей процес! Так, будуть, якщо ми - викладачі - допустимо несправедливість. У іншому випадку вони будуть вдячні нам за урок справедливої оцінки, яку отримає їх чадо, навіть якщо на цей раз (за рівнем своєї підготовки) залишиться за межами навчального закладу. У провідних університетах держави широкого застосування набули інформаційні технології, інші методи об'єктивного контролю якості знань. Все це - зовнішні чинники забезпечення академічної чесності. Вони важливі і дієві. Однак більш важливою і дієвою є внутрішня моральна позиція учителя і учня, викладача і студента. Виховання такої позиції - своєрідного кодексу честі тих, хто навчається і навчає, виховується і виховує, - є основою-основ відтворення академічної чесності, втраченої нами від часів класичної професури, винищеної революцією. І, нарешті, останнє, світовий досвід засвідчує просту істину - там, де Учитель в широкому розумінні цього слова за своїм статусом, заробітною платою і соціальним забезпеченням піднесений до найбільш поважних і відповідальних посадових осіб держави, там створюється, постійно відтворюється висока моральність, повага до людей, держави і закону. Там домінують професійно-відповідальна атмосфера, порядність і соціальний комфорт. Там здійснюються реформи, зростає добробут, зміцнюється безпека і зростає міжнародний престиж. Там людина - і це головне - почуває себе людиною, а свої вистраждані віру, надію і любов щедро віддає дітям.

218

Входження України в Європу є процесом історичним і довготривалим, 'еалізації цієї мети, а, відповідно, й розвитку України як добробутної, міцної й незалежної держави, мають підпорядковуватися практичні дії у всіх сферах суспільної життєдіяльності - економіці, політиці, законодавстві і соціальній сфері, духовному житті суспільства і культурі. Не є виключенням і сфера освіти. Через освіту і завдяки освіті ми маємо зробити крок назустріч Європі, утвердитись у європейському виборі, й вибудувати свій інтелектуально-освітній дім за європейськими стандартами, поєднаними з глибинними традиціями української історії і культури, освіти і виховання молоді.




Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка