Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка2/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

13

Вступ

ритетів або до Бога... Кожна ж із структур знаходиться в стані трансформації. Звідси - невизначеність рішень, некомпетентність пропозицій, не тривалість започаткованих процесів. Особливо гостро це позначається на молоді, яка намагається відшукати своє місце у світі. Раптова зміна життєвих пріоритетів ставить практично кожного на грань виживання. Розгубленість і недовіру людей посилюють перманентні дискусії у Верховній Раді, постійні зміни програм суспільного розвитку в Кабінеті міністрів, суперечливі судові рішення тих чи інших позовів, періодичні скандали навколо високих посадових осіб. Процес підготовки нових поколінь до життя, здається, зайшов у глухий кут. Кожен новий міністр освіти (а за 16 років незалежного розвитку їх було 7) пропонує свою програму розвитку освіти, розпочинає її здійснення й кидає цю справу, бо... переходить на нову роботу. Філософія освіти для України XXI століття стало поняттям більш ніж проблемним.

І все ж, ситуація не є безнадійною. Ми маємо лишень визнати наступне: 1) процес перемін, спричинений проголошенням незалежності України, є об'єктивним, незворотнім, довготривалим; 2) він не може бути іншим, ніж суперечливим; 3) внутрішні проблеми і суперечності примножуються викликами зовнішнього світу, зокрема, обумовленими такими процесами, як глобалізація та інформаційна революція; 4) суспільство приречене жити в системі перемін; 5) трансформаційний період - є єдиною реальністю, яка очікує всіх нас в найближчі роки і десятиріччя. А це означає, що ми маємо знайти в собі сили для визначення як загальної парадигми перемін, так і нової філософії підготовки людини до життя в трансформаційному суспільстві. Зупинимось на цьому більш детально.

Трансформаційне суспільство - є суспільством перманентних змін стандартів, норм, принципів, стереотипів, що здійснюються у всіх сферах суспільного та індивідуального життя людини. Воно має ряд особливостей, без розуміння і врахування яких ні про які реалістичні програми суспільних перетворень не може бути й мови. Насамперед, це суспільство динамічних модернізацій економічних (виробничих), політичних та соціокультурних реалій, що здійснюються в позитивному (в бік прогресу), негативному (в напрямі регресу) або суперечливому напрямах. Кожен з напрямів має відповідні підстави, умови, фактори, конфігурація й значення яких також є величиною змінною.

Це суспільство невизначеної (недостатньо узгодженої) стратегії розвитку. Як правило, в ньому співіснують декілька різноспрямованих пропозицій (моделей) суспільної стратегії, підготовлених тимчасово консолідованими групами політичних лідерів або окремими політиками. У ряді випадків ці стратегії можуть частково співпадати; у більшості - вони докорінно відрізняються одна від одної.

14

Вступ

Трансформаційне суспільство є суспільством періодичної зміни керівних еліт, представниками яких є здебільшого випадкові особистості, які не мають досвіду управління великими соціальними системами, необхідної для цієї справи освіти, практично сформованих якостей. На вершину керівної еліти більшість із них вийшла завдяки великим грошам, накопиченим, як правило, злочинним способом або ж завдяки майстерній демагогії. Це суспільство "куплено'Г, а тому й "продажної-" еліти, яка турбується не стільки про інтереси народу і держави, скільки про те, щоб "дорожче продати себе", повернути й примножити вкладені у виборчі компанії кошти. Трансформаційне суспільство, таким чином, є суспільством домінування "псевдо еліти" не тільки біля керма державної влади, але й практично на всіх рівнях суспільного управління. Воно є суспільством розгулу дикого непрофе-сіоналізму, суб'єктивізму, розгнузданості, корупції, безвідповідальності. Представники дійсної еліти - визнані в минулому організатори потужних виробництв, вчені, представники художньої, освітянської інтелігенції, діячі охорони здоров'я та культури - виявились відстороненими від державотворчих процесів. Не маючи інших джерел прибутку, окрім образливої заробітної плати, вони вимушені працювати на декількох роботах, або ж займатись не притаманною їм справою - торгувати, працювати репетиторами, охоронниками тощо. Не маючи належних знань, й ніколи не займаючись наукою, "псевдо еліта" нав'язала суспільству стійку недовіру до науки, культури, людських цінностей. Характерно, що відсторонюючи від державотворчого процесу дійсних вчених, вона потурбувалась про "присвоєння" собі відповідних наукових звань і ступенів, назвала себе "професорами" й "академіками", засмітила наукове поле псевдо ідеями й науково подібними пропозиціями.

Важливою характеристикою трансформаційного суспільства є орієнтація розрізнених політичних еліт і громадян на різних стратегічних партнерів. Для України, зокрема, такими партнерами постають Російська Федерація або СІЛА. Розбіжність політичних стратегій у даному випадку видна неозброєним оком. Примирення еліт (зближення орієнтацій на стратегічних партнерів) в найближчий час є справою навряд чи можливою.

Не менш характерним для трансформаційного суспільства є конфронтаційне співіснування різноякісних оцінок (як на рівні еліт, так і серед громадян) щодо стану економічного, політичного та соціокультурного розвитку суспільства. Кожна політична еліта, яка перебуває при владі, як правило, негативно оцінює результати діяльності свого попередника й, навпаки, ідеалізує стан і результат розвитку під час власного правління.

Розпорошеність цінностей - моральних, естетичних, релігійних тощо -ще одна характерна риса трансформаційного суспільства. Світоглядний, ідеологічний і методологічний плюралізм - є тією особливістю, яка з одно-

15

Вступ

го боку, створює й відтворює духовний хаос, з другого - розрихлює ґрунт для новітнього духо-, культуро- і людинотворення. Стара система цінностей у ньому знаходиться у стані розпаду, нова - у стані зародження, становлення, утвердження. За першою з них стоять, як правило, старші покоління людей; за другою - молодь і студенти. І хоча не кожен представник старшого покоління є прибічником усталених, популярних в минулому цінностей, як і далеко не кожна молода людина сповідує цінності нової епохи, що народжуються, загальний камертон духовних орієнтацій відлунює визначену раніш тенденцію. Й саме від владної еліти залежить конфронтацій-ність чи еволюційність змін критичних мас прибічників тих чи інших ціннісних систем, стан суспільної гармонії чи дисгармонії, стабільності й взаєморозуміння чи зіткнення й розбрату. Трансформаційне суспільство характеризує постійний пошук та інноваційна діяльність одних і відверте (чи прикрите) блокування прогресивних змін з боку інших громадян чи громадянських груп. В ньому господарює випадок. Трансформаційне суспільство не відрізняється комфортом. Жодна із соціальних груп, навіть та, яка досягла певного рівня матеріального достатку, не почувається в ньому за- \ хшценою. '"Спаси вас Бог жити в епоху перемін", - писав великий Конфу-цій. На жаль, чи на щастя, ми живемо саме в такий час. Й до честі й гідності кожного з нас залишитись в ньому Людиною, бо саме Хаос трансформаційного суспільства є передумовою народження Зірки...

Філософія освіти трансформаційного суспільства має бути динамічною, інваріантною, дискурсною, порівняльною, плюралістичною, толерантною, її більш детальні характеристики ми маємо намір розглянути в книзі, що пропонується.

"Слово "філософія" позначає заняття мудрістю, і під мудрістю розуміється не тільки розсудливість у справах, але також і здобуте знання всього того, що може пізнати людина; це ж знання, що спрямовує саме життя, служить збереженню здоров'я, а також відкриттям у всіх науках."

Р. Декарт

Розділ 1

ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ

В ІСТОРИЧНОМУ ДИСКУРСІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

Філософія як теоретична і методологічна основа педагогічного пізнання і практики

Поняття філософії в контексті педагогічного освоєння дійсності

Філософія як світоглядна основа розвитку освіти

Світогляд і наукова картина світу в освітньому контексті

В свій час філософію називали "наукою наук". Зрозуміло, це є великим історичним перебільшенням. Хоча доля істини в тому є. І не тільки тому, що історично вона була "першою наукою " і впродовж цивілізаційного розвитку людства практично завжди "вбирала" в себе глобальний дискурс епохи, а насамперед, тому, що зосереджувалась на вивченні найбільш загальних проблем існування природи, розвитку людини і суспільства, пізнання та практики, продукувала узагальнені відповіді щодо загальних закономірностей світобудови, людини і культури, делегувала їх іншим формам духовно-практичного осягнення світу.

Далеко не випадковим є той факт, що поряд із власне філософськими сегментами її предметного поля онтології, гносеології, антропології, соціальної філософії тощо, сформувались і утвердились у якості відносно самостійних підрозділів філософського пізнання світу філософія науки і філософія культури, філософія релігії і філософія мистецтва, філософія права і т.п. В той час, коли наука наближається до осмислення власних засадничих основ - системи базових понять та принципів, вона розгортається як філософія. Не є винятком і така розгалужена сфера соціальної практики, як освіта. Маючи основним предметом свого інтересу людину і суспільство в їх знаннєвому розвитку та вихованні, педагогіка в буквальном)' розумінні "лине" до філософії, "поглинає" її основні досягнення саме тому, що людина, її буття в світі, форми самоствердження і виховання є основним, центральним предметом філософії, її головним практичним і теоретичним завданням.

На жаль, у вітчизняній літературі пожовтневого періоду філософсько-педагогічний дискурс ледь прослідковується. З нього випали представники так званої "ідеалістичної" гілки філософії, мислителі, які отримали принизливу назву "буржуазні філософи", когорта українських педагогів, яких безпідставно таврували у якості "націоналістів". Скажімо, про Г.Ващенка, С.Русову, М.Драгоманова чи І. Стешенка, педагічними здобутками яких захоплювались європейські країни, український читач почув лише

18

після проголошення незалежності України. Причина тому - довготривале одноосібне панування марксистської доктрини ідеології, з позицій якої всі попередники розглядались у якості ідеалістів в поглядах на суспільство і людину. Концепції, підходи, теоретичні побудови розвитку та виховання суспільства та людини всіх мислителів, чії погляди не співпадали з марксистськими або суперечили їм, розглядались як не наукові, а тому й відсторонювались від загального процесу філософсько-педагогічного дискурсу.



Сучасність потребує відновлення історичної справедливості. Зрозуміло, з позицій сьогоднішнього наукового надбання ряд історичних моделей виховання особистості мають наївний характер. Багато з них хибують односторонністю, є історично обмеженими. Однак, "слова з пісні не викинеш ": в органічній взаємодії історичного дискурсу філософія й педагогіка цеглинка за цеглинкою формували той погляд на суспільство і людину, їх виховання та розвиток, на основі якого сьогодні розгортаються основні дискусії щодо проекту особистості в майбутньому і який сьогодні кладеться в основу наукового бачення цих процесів.

19

Філософія як теоретична, світоглядна і методологічна основа педагогічного пізнання і практики

Серед системи знань, які людина освоює в процесі навчання та виховання і які назавжди вкарбовуються в її духовний світ, власне, складаючи його основу, головними є знання добра і зла, людини і людяності, справедливості, честі, гідності і геройства. У ході життя та праці у когось із нас "вивітрюються" знання, скажімо, з хімії чи математики. Далеко не завжди ми пам'ятаємо фізичні закони розвитку природи, руху світил, класифікацію рослин, будову клітини тощо. Однак поняття добра і зла, закладені першим вчителем, залишаються в нас практично назавжди. І це зрозуміло. Вони нам конче потрібні. Протягом життя. Щоби бути людиною. Ці знання - світоглядні, філософські. їх освоєння є тією стержневою віссю, навколо якої розвивається освіта. Формування світоглядно-філософської культури людини є головним покликанням вчителя.

Всі ми не уявляємо вчителя інакше, як знаючою, висококультурною, мудрою людиною. Мудрість же базується на узагальненні знання і фактів, наукового і практичного досвіду, життєвого процесу як такого. Останнє забезпечує особлива форма духовно-практичного освоєння світу - філософія. Вивчення курсу філософії є для майбутнього педагога такою ж необхідною умовою, як і оволодіння безпосередньою предметною галуззю, в якій буде реалізовуватись його педагогічна майстерність. А якщо зважити на те, що філософія аналізує найбільш загальні закони світооблаштування та розвитку людини, її значення для реалізації пізнавальної та світоглядно-виховної функцій вчителя важко висловити будь-якими простими словами. Філософія - це наука і світогляд, логіка і методологія наукового пізнання, теоретична платформа ідеалу й ідеології виховного процесу.

Дехто намагається якщо й не "викинути" філософію з вищої освіти як такої, педагогічної освіти, зокрема, то у всякому разі - суттєво обмежити її вивчення. Мовляв, для чого вивчати десятки і сотні раз вивчене!? А ми розглядаємо подібне як диверсію проти педагогіки, вищої освіти і людської духовноті загалом. Більш руйнівної пропозиції щодо освіти ми ще не зустрічали.

Філософія - це мудрість віків, прозоре бачення сучасності й прогнозування майбутнього через призму ідеалу. Вона наближає людину до Вічного, а тому в ній (для кожного з нас), за висловом німецького філософа К.Ясперса, прихований "персональний, потаємний знак долі". Вивчення філософії, осягнення вічних істин, узагальнених мислителями різних народів і часів в процесі розвитку цивілізації, є коли б чи не найбільш глибоким і життєдайним джерелом для формування гуманітарного підґрунтя вчителя.



20

Як писав Карл Ясперс, "університет збідніє, якщо це живе духовне підґрунтя припинить своє існування, якщо запанує філологія без філософії, технічна практика без теор'.".. безкінечні факти без ідей, наукове дисциплінування, а не дух" (КЯсперс. Ідея університету // Ідея університету. Антологія. -Львів, 2002. - С 117;



Поняття філософії в контексті педагогічного освоєння дійсності

Як особливу фор г у духовно-практичного освоєння світу, філософію часто називають науке зо. І це справедливо, бо ж філософія вибудовує власне знання на основі доведення, практичної перевірки знань, здобутих за допомогою історично вихрених методів, шляхом формулювання проблеми, гіпотези, створення теорії тощо. Ще більш частіше її називають світоглядом, що також заперечень не викликає, бо філософія не лише здобуває відповідне знання, але > формує ставлення до нього з боку людини, вивіряє й визначає значення самого знання для людини, її практичної діяльності. Є й такий погляд на філ- софію, який ототожнює її з теологією. Більшість же вчених-гуманітаріїв називають філософію формою суспільної свідомості й розглядають поряд (і на відміну) від моралі, мистецтва, правової та інших форм духовно-практичного освоєння світу. І це також справедливо, бо філософія є особливою частиною духовності людини, яка має свій предмет, віддзеркалює його в < собливій формі й з певним значенням.

Показовими з цьмо приводу є міркування одного з невизнаних раніш класиків філософської думки, знаменитого англійського мислителя, який у буквальному сенсі цього слова "перевернув" історичну еволюцію філософського знання, Бертрана Рассела: "Філософія" - слово, що вживалося в багатьох змістах, більш-менш широких або вузьких. Я пропоную вживати це слово в самому шире кому змісті, що і спробую тепер пояснити. Філософія ... р чимось проміжним між теологією і наукою. Подібно теології, вона складається із спекуляцій із приводу предметів, щодо яких точне знання виявлялося дотепер недосяжним; але, подібно науці, вона волає скоріше до людського розуму, ніж до авторитету, будь то авторитет традиції або одкровення. Усе точне знання, на мою думку, належить до науки; усі догми, оскільки вони перевищують точне знання, належать до теології. Але між теологією і наукою мається Нічия Земля, що піддається атакам по обидва боки; ця Нічия Земля і є філософія. Майже всі питання, що більше всего цікавлять спекулятивні розуми, такі, що наука на них не може відповісти, а самовпевнені відповіді теологів більше не здаються настільки ж переконливими, як у попередні сторіччя. Чи розділений світ на дух і матерію, а якщо так, то що таке дух і що таке матерія? Чи підлеглий дух матерії або він має незалежними- здібності? Чи має всесвіт яка-небудь єдність або ціль?

21

Чи Розвивається всесвіт у напрямку до деякої мети? Чи дійсно існують закони природи або ми просто віримо в них завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Чи є людина тією (істотою- авт.), якою вона здається астрономові, - малюсінькою грудочкою суміші вуглецю і води, що безсило копошиться на маленькій і другорядній планеті? Або ж людина є тим, якою вона уявляється Гамлету? А може вона бути і тим, і іншим одночасно? Чи існують піднесений і низинний способи життя або ж усі способи життя є тільки марністю? Якщо ж існує спосіб життя, що є піднесеним, то з чого він складається і як ми його можемо досягти? Потрібно чи добру бути вічним, щоб заслуговувати високої оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Чи існує така річ, як мудрість, або ж те, що представляється такий, - просто максимально рафінована дурість? На такі питання не можна знайти відповіді в лабораторії. Теологи претендували на те, щоб дати на ці питання відповіді і притім досить визначені, але сама визначеність їхніх відповідей змушує сучасні уми відноситися до них з підозрою. Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, — справа філософії" (Б.Рассел. История Западной философии. -М., 1993. -Т. 1.~С. 5-6).



Ми розуміємо під філософією особливий спосіб духовно-практичного освоєння дійсності, яка формує теоретичне підґрунтя наукової картини світу і наукового світогляду, формує цілісний погляд на світ, місце людини в ньому, досліджує різноспрямоване ставлення людини до світу і в кінцевому розумінні виробляє систему узагальнених цінностей та ідеалів, що концентруються навколо проблеми мети і сенсу життя, щастя і шляхів його досягнення.

Обґрунтовуючи в гранично загальній формі відповіді на найбільш актуальні питання, що стоять перед людством, філософія постає як теоретико-методологічна і світоглядна платформа для інших форм науки і суспільної свідомості. Не є виключенням і педагогіка. Спираючись на філософське вирішення проблеми людини та її ролі в світі, ціннісних орієнтацій та ідеалів, педагогіка формує конкретну програму навчально-виховних дій, які мають забезпечити підготовку людини до життя в контексті існуючих реалій, а також с точки зору суспільного ідеалу. Вивчення філософії для майбутніх вчителів є такою ж необхідною умовою, як зведення фундаменту під майбутній дім. І оскільки, як говориться в Біблії, цей дім має зводитись "на камені, а не на піску", філософія в педагогічному університеті має займати чільне місце серед навчальних дисциплін і вивчатись не в скороченому, а в повному форматі.

Педагогіку Нерідко називають практичною філософією. І в цьому немає нічого дивного. Якщо головним питанням філософії є людина, її ставлення до природи, інших людей і до свого власного буття, то що ж тоді залиша-

22

_________Розділ 1. Поняття філософії в історичному дискурсі розвитку освіти

ється педагогіці як не обґрунтування на цій основі основних способів її (людини) утвердження в світі як особистості? Останнє здійснюється через освоєння суми необхідних знань, соціального досвіду і культури, формування системи ціннісних орієнтацій та навичок практичної діяльності, розвиток природних задатків до того чи іншого виду творчості тощо. Все це і є предметом педагогіки як науки про навчання і виховання, їх роль в становленні людини і розвитку особистості.

Нерозривний взаємозв'язок філософії і педагогіки прослідковується від найдавніших часів і до наших днів. Він має генетичний характер. Первинність філософії щодо педагогіки (як і інших наук) визначається, насамперед, тим, що вона уособлює собою більш широкий погляд на Світ, місце і роль людини в ньому, зосереджує своє пізнання на загальних закономірностях розвитку Світу як "світу природи" й "світу людського буття" (культури), а тому й постає для них у якості теорії й методології.

Філософія є теоретичною основою й методологією педагогічного освоєння світу. Головні методологічні принципи філософії є одночасно висхідними принципами педагогіки. Спираючись на них, педагогіка виокремлює власні принципи (навчання, виховання, освіти тощо), вибудовує теорію, коріння категоріального каркасу якої знаходиться в лоні філософії. Зупинюсь на цьому більш детально.

Принцип (від лат. principmm - начало, основа) - першоначало; те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки, знаходиться в основі пізнання. Існує й інше поняття принципу - етичне. У цьому розумінні в поняття "принцип" вкладається зміст внутрішнього переконання людини, тих моральних й теоретичних засад, якими вона керується в житті, в різноманітних сферах діяльності. Людину, яка нехтує принципами, називають безпринципною, непослідовною. Й навпаки: людина твердих переконань і принципів вважається партнером прогнозованим, а якщо означені принципи мають прогресивний характер - партнером цікавим і надійним. Педагогіка враховує й використовує для побудови власної теорії обидва підходи. Принцип як начало й основа є для неї началом і основою педагогічної теорії; принцип як переконання людини є для педагогіки метою формування тієї духовної основи, з якої розпочинається особистість.

Домінантними в системі філософського пізнання є принципи співпа-дання начала і принципу, системності, розвитку, історизму, сходження від абстрактного до конкретного, практики. Послідовна реалізація, дотримання цих і багатьох інших принципів в процесі пізнання освіти як соціального феномена убезпечить дослідження від суб'єктивізму, відповідних збочень, забезпечує його науковість, що веде до істини. Саме на цих принципах розгортається філософське бачення будь-якого предмету, Не є винятком і система освіти. Аналіз освіти через


Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка