Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка24/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38

* * *

Якість освіти має багато складників. І першим серед них є фундаментальна наука. Головною вимогою Болонського процесу є "онаучнення" сучасного освітнього простору, зміцнення взаємозв'язку науки і освіти. Для України ця вимога обертається завданням повернення науки до університетів, вилученої з них заступником народного комісара освіти Я.Ряппо у 1920 р.

Власне, у 1920 році Київський, Харківський, Одеський та ін. класичні університети (як останні "анклави духу царизму") були закриті. Всесвітньо відомі наукові школи, що розгортались в університетах, "передали" новос-твореній Академії наук. З одного боку, така акція підштовхнула її (науку) до розвитку; з другого - відірвала науку від університетів, навчального

318

процесу, молодого, пошукового розуму студентства. Відродження університетів у 1932-33 роках, так звану "велику науку" до неї не повернуло. Академічна наука нарощувала оберти на власній основі. Забезпечуючи здебільшого нужди військово-промислового комплексу, вона мала значно вищі обсяги фінансування й матеріальної підтримки з боку держави. Від університетів вона брала талановитих одинаків, яких "доучувала" через власну аспірантуру. Практично весь радянський період університетська (вузівська) наука мала меншовартісних характер.



Європейський стиль співпраці науки і освіти є іншим: велика наука здебільшого концентрується навколо університетів. Подібна норма має серйозні переваги, насамперед, у тім, що талановита молодь отримує можливість навчатись під керівництвом маститих вчених, які у свою чергу, мають безпосередній доступ до оригінальних поворотів молодіжного наукового мислення, інтенсивного творчого пошуку амбітної молоді. Більш раціонально при цьому використовуються як інтелектуальні потужності, так і державні кошти. Отже, повернення великої науки в університети має глибокий сенс. Важливо лише, щоб означений процес здійснювався не шляхом руйнації академічних наукових шкіл, а через співпрацю з ними, виконання спільних проектів і програм, створення спільних науково-дослідницьких центрів тощо.

Як на мій погляд, цілком прийнятною для української освіти є європейська норма (і вимога Болонського процесу) щодо ступеневої підготовки кадрів за схемою "бакалавр", "магістр". Існуючі в українському освітньому просторі ступені можуть здійснити в цю схему безболісну мімікрію. Важливо лише узгодити чинне законодавство, надати роз'яснення роботодавцям, наповнити запропоновані ступені відповідним змістом.

Такими ж прийнятними вимогами Болонських декларацій є розширення мобільності викладачів і студентів, впровадження кредитно-модульної системи, забезпечення освіти протягом життя, здійснення моніторинг якості освіти, поглиблення демократичності організації та управління навчальними закладами.

Приймаючі ці та інші інновації, вступаючи в Болонський процес, українська освіта, по за всяк сумнівом, буде все більш помітною і конкурентноз-датною у європейському просторі. Поглибляться її міжнародні зв'язки. Зросте популярність українського вченого і педагога. Українська освіта стане привабливою й все більш цікавою для іноземного споживача та інвестора.

Справедливим є й інше: трансформуючись в контексті вимог Болонського процесу, українська освіта має зберегти свою ідентичність, залишитись саме українською - сердечною, духовною і душевною, людською і людяною, народною і родинною, патріотичною і моральною у всіх загаль-

319


нелюдських вимірах. Не більше й не менше! Приймаючи її у її власних характеристиках Європа отримує велетенські переваги, насамперед, в контексті утвердження дійсно людських відносин, миролюбства і працелюбст-ва, толерантності і співробітництва, шанування батьків (родини) і народу, відродження дійсно морального ставлення до життя, про яке сучасна прагматична Європа може лише мріяти, j

Ми, українці, маємо пишатись власною освітою, бо вона завжди забезпечувала й принципово забезпечує сьогодні органічне входження людини у вітчизняний і світовий економічний, політичний і соціокультурний простір у якості компетентної, дійової і діяльної, працьовитої і відповідальної особистості, вихованої на народних традиціях та загальнолюдських цінностях. Основою і джерелом цього є фундаментальна педагогічна матриця, збереження і розвиток якої є справою в десятки разів більш вагомою, ніж будь-які міжнародні декларації. Разом з тим, українська освіта потребує суттєвого реформування. Важливо, при цьому, уникнути суб'єктивізму, псевдоно-ваторських підходів, а тим паче, відвертого невігластва, навіяного якщо й не метою прямої руйнації системи (за підказкою західних псевдо експертів), то у всякому разі недалекими від цього мотивами.

Суспільство має відшукати в собі й мобілізувати як застереження від невігластва "внутрішній розум", що убезпечить систему освіти від руйнації тими некомпетентними запозиченнями, від яких цивілізована частина населення Планети вже практично відмовилась, або ж трансформувала їх радикальним чином. Одним з таких мобілізаційних заходів, успішно реалізованим в системі освіти України, є проект "Національної доктрини..." її розвитку у XXI столітті.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті

Як зазначають аналітики, освіта, інтелектуальний розвиток людини, інформаційні технології поступово, але невідворотньо утверджуються у якості стратегічних пріоритетів XXI століття. їх розвитку передові народи і держави приділяють надзвичайну увагу. Не в останню чергу, а саме завдяки освіті і науці стало можливим "японське чудо", стрімкий розвиток новітньої виробничої інфраструктури СІЛА, Німеччини, Великобританії, підйом економіки і загального життєвого рівня Китаю, переміщення в когорту світового лідерства ряду раніш відсталих країн Латинської Америки. Цей стратегічний ресурс цивілізаційного розвитку має спрацювати і в Україні. Попри всі труднощі і негаразди соціально-економічного плану чи політичні суперечності, держава і суспільство мають відшукати не лише додаткові можливості підтримки освіти, але й прискорити, поглибити реформу галузі, забезпечити своєрідний прорив у майбутнє постінформаційне суспільство,

320

яке наближається. Саме з цією метою Міністерство освіти і науки приступило до створення Національної доктрини освіти України XXI століття, яка має бути затверджена Всеукраїнським з'їздом освітян у жовтні цього року.



Десятиліття незалежності України дало унікальний досвід реформування суспільства загалом і його окремих підрозділів. Не є виключенням і така людиноємка суспільна підсистема, як освіта. В результаті реформаторських кроків останнього десятиріччя (кожен з яких осмислювавася поетапно і "доктринальним" чином) частка освіти, яка дісталась нам у спадок від колишнього СРСР, перетворилась у досить збалансовану національну систему освіти незалежної держави, визнану в Європі і в світі, а тому й кон-курентноспроможну.

Разом з тим, в ході реформування галузі нам не вдалося уникнути ряду суттєвих прорахунків. Вітчизняний і світовий досвід останнього десятиліття виявив додаткові резерви розвитку галузі. В свою чергу, цивілізація, яка вступила в нову тисячолітню фазу, пред'явила до людини (культури, освіти) додаткові вимоги. Помітним є й стрімкий динамізм світових соціокуль-турних процесів. Сьогодні інформація накочується на людину майже обвально. Знання подвоюються й потроюються надто швидко. Все це треба переосмислити, зробити висновки, скорегувати освітню політику. Отже створення національної Доктрини української освіти XXI століття обумовлено, насамперед, потребами практики українського державотворення, зміни стратегічної ролі вітчизняної і світової науки, культури і техніки, викликом століття і тисячоліття, які розгортаються.

Сучасна освітня галузь України (на листопад 2008 р.) має розгалужену структуру. В ній функціонує 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, якими охоплено 1055 тис. дітей, або майже 39 відсотків від загальної кількості дітей дошкільного віку. У системі середньої освіти в 21,6 тис. загальноосвітніх закладах навчанням охоплено близько 6,6 млн. школярів, 1,1 млн. дошкільників. У цій системі працює понад 565 тис. педагогічних працівників. Для обдарованих дітей створені і функціонують 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів. В Україні функціонує 697 інтернатних закладів різного типу, в т.ч. 401 спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку і загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації. В 967 професійно-технічних закладах освіти навчається і виховується 530 тис. дітей, понад 350 тис. з яких (70%) поряд з професією здобувають повну загальну середню освіту. В державі функціонує 653 вищі навчальний заклад І-П рівня акредитації і 313 вищих навчальних закладів ПІ-IV рівня акредитації, де навчається понад 1,5 тис. студентів. Статус національного мають 38 академій і університетів. Мережа забезпечує 249 студентів на 10 000 населення. Доречі, цей показник також корелюється з відповідними показниками розвинених країн світу.

321


Україна завжди мала високоякісну освіту. Ще з часів Острозької і Києво-могилянської академій до нас на навчання приїздили студенти з усього світу. Непоганою вона є й сьогодні. Незважаючі на кризові процеси в економіці, суспільству і державі вдалось уникнути руйнації системи, зберегти високу якість освіти. Наші школярі практично завжди займають перші або призові місця у міжнародних олімпіадах. Ми маємо ряд визнаних університетських шкіл, наприклад, Київська, Львівська і Харківська. У нас є вищі технічні, технологічні, медичні, будівельно-архітектурні, педагогічні і інші навчальні заклади, які очолюють науково-технічний прогрес і підготовку кадрів у своїх галузях. А Київський шевченківський університет взагалі входить у двадцятку найкращих університетів світу! Досвід цих ВНЗ без перебільшення є національним надбанням. Саме він має стати тим основним підґрунтям, від якого, власне, й розпочинається модернізація вищої освіти у відповідності з потребами практики.

Збереження минулого і одночасно його осучаснення у відповідності з світовим досвідом такою має бути загальна ідеологія реформи системи освіти, спрямованої на підвищення її ефективності, конкурентноз-датности |

Разом з тим, освітній потенціал України має й суттєві суперечності. Наші випускники все ще надто повільно освоюють іноземні мови (освіченою ж за європейськими підходами вважається людина, яка володіє як мінімум 5 мовами!). Вони слабо володіють комп'ютерними технологіями, рутинно виховують в собі демократичне мислення, спосіб поведінки і культуру, не говорячи вже про ринкову адаптацію.

Звернімо увагу й ще на один аспект проблеми: американці значно випередили нас у галузі освоєння космічних технологій, інформаційної й обчислювальної техніки, організації побуту й туризму, відпочинку, розваг; світ подолав конфронтаційні форми вирішення соціальних суперечностей; люди налагодили циві іізоване виробництво і споживання. Ми ж, як і раніш, як у виробництві, так і в побуті користуємось надто недосконалою технікою, проживаємо переважно в пристосованих приміщеннях, дотепно названих в народі "хрущевками", дихаємо радіацією й періодично здригаємось від чергового вибуху шахтного газу, чи авіакатастрофи. Наші автомобілі гірші, ніж на Заході; наші поля - менш урожайні, ніж в Європі; наші люди все ще шукають ворога, який заважає їм (тобто нам) розбудовувати державу і рухатись у цивілізоване суспільство.

Звичайно, не все залежить від "інтелектуального потенціалу", а тим більше, від освіти. Однак, жарт: "якщо ви такі розумні, то де ж ваші гроші", має далеко не жартівливий сенс. Реформа освіти - це реальність, від якої заховатись не можна,

322

Як відомо, у спадщину від колишнього СРСР Україні дісталась лише частка досить збалансованої для свого часу системи вищої освіти. Народу ж і державі, які стверджуються як суб'єкти економічного, політичного і со-ціокультурного розвитку, потрібна органічно цілісна система освіти, яка б відповідала національним інтересам і світовим тенденціям розвитку, сприяла підготовці фахівців, здатних втілювати їх в практику. Саме з цією метою в Україні розпочалась освітянська реформа, "повноваження" якої були спрогнозовані на період 1992-1995 pp. Ми тоді наївно думали, що для трансформації системи освіти цього часу вистачить. На жаль, реальність виявилась іншою. Дещо, звичайно, зробити вдалось. До здобутків цього періоду, зокрема, слід віднести розробку і затвердження Державної програми "Освіта. Україна XXI століття". Позитивний резонанс мали створення єдиного міністерства освіти, певні кадрові зміни на рівні керівництва вузами, відкриття університетів, зокрема, в Західних регіонах України. З навчальних планів вузів були вилучені ідеологічні курси. Розпочалось активне впровадження державної мови.

Однак, за ряду причин реформа почала давати відчутні збої. Досить суперечливо сприйняли ВНЗ тотальне введення тестування, курсу "Наукового націоналізму", обвальне створення вузів недержавної форми власності тощо. Саме тут і прийшло усвідомлення необхідності продовження і поглиблення реформи, створення додаткової програми дій, який започаткував другий етап освітянських змін. Він веде відлік від Указу Президента України "Про реформування вищої освіти" (1995 р.). В цьому Указі були передбачені не лише загальні принципи, спрямованість, тобто ідеологія процесу, але й конкретні напрями діяльності, шляхи і засоби їх реалізації. Не визначеними, на жаль, виявились ресурси, зокрема фінансові. Робота розпочалась з покращення співробітництва практичних працівників і керівництва галузі із вченими Академії педагогічних наук, що сприяло наповненню реформи новим педагогічним і соціальним змістом. Серйозний соціальний резонанс мали такі кроки, як оптимізація мережі закладів освіти; перехід до ступеневої системи навчання; впровадження нової, досить ефективної системи контролю якості навчально-виховного процесу; формування нормативно-правового поля освіти; створення концепції гуманітарної освіти і виховання учнівської і студентської молоді. Розпочався перехід до підготовки фахівців за новими спеціальностями. В системі освіти з'явились національні університети і перші технопарки. Більш ефективним стало співробітництво українських вузів із зарубіжними партнерами. Україна підписала Лісабонську конвенцію щодо визнання кваліфікацій у галузі вищої освіти, ратифіковану недавно Верховною Радою України. Останнє дало змогу розпочати двосторонні переговорні процеси щодо взаємовизнання документів про освіту з рядом зарубіжних

323

країн, зокрема, з Великобританією, Німеччиною, Румунією, Росією та іншими країнами СНД.



Відомо, що умови, в яких здійснювалась реформа, були більш ніж суперечливими. Соціальио-економічні негаразди не лише стримували нововведення, але й нерідко зводили їх нанівець. До цього ж додавались відомі поспішність і суб'єктивізм, особливо на регіональному рівні, що нерідко створювало нове коло суперечностей, відлуння яких відчувається і сьогодні. Слід зважити й на високу динамічність соціальних процесів, змінність ситуації, яка сьогодні є вже іншою, ніж два-три роки назад. Саме тому реформу в галузі вищої освіти не можна вважати завершеною. Українська .освіта має на лише постійно адаптуватися до соціально-економічної ситуації в державі, але й випереджати ці процеси, формуючи їх суть і кадрове забезпечення. Постійною має бути й реакція вищої школи на ситуацію, яка складується на світовому ринку освітніх послуг. Відставання від світових тенденцій неприпустиме. Це може обернутись відчутними матеріальними і інтелектуальними втратами. А це вже велика державна політика, про яку ми маємо думати кожнодневно і повсякчасно. Перед освітою сьогодні стоїть низка проблем, які потребують не лише мобілізації ресурсів, але й суттєвої корекції державної політики щодо розвитку галузі.

Декілька слів про суперечності, які стримують реформування галузі. Освіта - це консервативна система. Вона надто обережно сприймає нововведення і надто повільно перебудовується. Хіба ми не бачимо, як болісно реагують освітяни, особливо старшого покоління, на перехід на дванадцятирічний термін, семестрову модель, нову систему оцінки якості навчання? Але ж це супер необхідні заходи, хоч і "косметичні". А що буде, коли розпочнуться змістовні, предметні, технологічні, інформаційні нововведення?! Отже, перша суперечність знаходиться всередині нас самих: ми маємо навчитись бачити нове, розуміти його сенс і сприймати його як необхідність обумовлену часом і новими соціокультурними реаліями. На жаль, багато з нас є надто впевненими (якщо не сказати, самовпевненими) щодо колишньої і нинішньої якості нашої освіти, свідомо чи не свідомо блокує реформу, уникає від необхідності шукати і знаходити, освоювати новітній досвід, особливо розвинених країн світу. Друга, не менш вагома суперечність розгортається в царині педагогічної теорії. Ми пишаємось Макаренком і Су-хомлинським. їх теоретичний і практичний досвід унікальний. Його потрібно вивчати і вивчати. Те ж саме можна сказати й про такі видатні імена, як Ващенко, Русова, Схешенко. Але сьогодні цього замало! Життя рухається вперед і теорія не може не розвиватись. На жаль, ми надто "повільно думаємо", багато чого не знаємо, мало експерементуємо. Дехто взагалі готовий викреслити педагогіку з реєстру складових наукової теорії, загнати її на пе-реферію "мистецтв", гідних хіба-що для пересічних дискусій в педагогіч-



324

ному колективі сільської загальноосвітньої школи. Сьогодні в Україні навчається 10 млн учнів і студентів. Вони нам довіряють свою долю, перспективу, майбутнє. Й на цю довіру ми маємо відповісти, насамперед, аналітикою, прогнозом, науковим пошуком, теорією. Відомий афоризм засвідчує: нема нічого більш практичного, як хороша теорія. На жаль, незважаючи на наявність потужних педагогів і вчених, "хорошої педагогічної теорії" в Україні все ще не створено. Педагогічна наука (як і освітянська практика загалом) потребують більш вагомої і розгалудженої підтримки з боку держави і суспільства. А це вже - третя суперечність, зовнішня, яка стримує реформу галузі, можливо, ще більш відчутно, ніж дві внутрішні. В останні роки завдяки підтримці владних структур АПН України отримала нові приміщення, відкрила ряд нових шститутів, наукову бібліотеку. Це добре, але цього замало. Держава має скорегувати пріоритети. Із кризи суспільство виведуть не "політичні краснобаї" і "нові українці", а вчені і виробничники, які створять нові технології, в тому числі й педагогічні, і впровадять їх в практику. Але ж вченого треба підтримати! Сьогодні він вимушений "підробляти" ким завгодно і аби де. Для науки в нього немає ні часу, ні коштів. Абсурд: для розкручування "касетної справи" кошти знаходяться й, очевидно, не малі; для підтримки ж вченого, педагога, вчителя - їх немає. Де ж наша відповідальність перед поколіннями і майбутнім?

Практика XXI століття привідкривається, насамперед, інформаційними технологіями, комп'ютерними системами, лазерним зв'язком, біотехноло-гіями й рядом інших новацій. Світове лідерство, добробут, успіх і прогрес належить тим народам і культурам, які першими зорієнтувались в цьому й забезпечили підготовку фахівців, спроможних його освоїти і впровадити в практику. Якщо ми хочемо йти в ногу з часом, бути "розумними й багатими", ми маємо віддати належне школі і вузу: з одного боку, забезпечивши їм содідну державну підтримку; з другого - переорієнтувавши зміст навчання з простого запам'ятовування матеріалу на виховання здатності до самонавчання, особливо в царині дисциплін, які визначають науковий і технічний прогрес цивілізації. Мова йде, таким чином, про фундаменталі-зацію освіти, як основну вимогу століття, яке розгортається. Фахівцям відомо, в змісті освіти є багато дріб'язкового матеріалу, який відволікає від головного, а то й просто дублюється. Понад те, шаленіюче зростання обсягу знань робить проблематичною модель "розвитку навздогін", до якої підштовхує нас ситуація. Ми маємо вийти за ці меха й стати на шлях фун-даменталізації освіти. На жаль, в Україні інтегрованої, фундаментальної наукової картини світу, на основі якої можна було б розгорнути цей процес, ще не створено. Школа і ВНЗ продовжують готувати людину досить вузького світобачення, обмеженого стратегічного техніко-технологічного і гуманітарного мислення і творчості. Другою, не менш важливою вимо-

325


гою нового століття є актуалізація гуманітарних пріоритетів. Людство боляче пережило дві світові війни, сталінські ГУЛАГи і фашистські концтабори. Воно здригнулось від ряду світових катастроф, спричинених недосконалістю, здавалося б, супер-надійних техніко-технологічних систем. Його охопив страх і трепет розвалу останніх імперій і міліонних жертв, покладених на вівтар міфічних пріоритетів. Разом з тим, людство навчилося цінувати життя, свободу і вільний вибір духовних цінностей. І хоч на Планеті час від часу виникають локальні зіткнення, всіма засобами людство намагається утвердити ідеологію миру і толерантності, співробітництва і милосердя. Воно відторгає насильство, в яких би формах і під яким би прикриттям воно не здійснювалось. Цивілізація прагне до демократії. Й саме освіта має забезпечити цьому прагненню інтелектуальну підтримку. Освіта XXI століття має бути гуманістичною, тобто особиснісно зорієнтованою, базуватись на загальнолюдських цінностях, органічно поєднаних з цінностями національної культурно-історичної традиції. В її центрі має стояти людина, вихована в демократичних традиціях і підготовлена до співробітництва з іншими людьми і народами. У якості ключових категорій освіти постають поняття толерантності, співробітництва, дискурсу. Ми маємо наповнити їх конкретним змістом. Одночасно, освіта має формувати людину як патріота і громадянина. Демократичний світогляд не може бути космополітичним. Повага до народів світу стає осмисленою цінністю лише тоді, коли вона базується на повазі до власного народу, власної культурно-історичної традиції, до батьківських духовних цінностей, до мови. Ви пам'ятаєте, які дискусії точились навколо курсу "українознавства"? Але ж результату немає. В одних закладах освіти цей курс вивчається, в інших - кі. Зрештою, останнє слово мають сказати вчителі і вчені. Але ж ясно і так: інтегроване знання про народ, державу і культуру має давати інтегрована дисципліна, яка пронизує навчальний процес загальноосвітньої школи, виховує до них любов і повагу учня як до рідного, субстанційного, дарованого на вічність. Саме під цим кутом зору ми маємо переосмислити зміст і спрямованість навчально-виховного процесу у школі і вузі. Без такого переосмислення наше входження у XXI століття може стати проблематичним. Те ж саме стосується і екологічних пріоритетів. Як зазначають в ієні, сучасні виробничі технології не лише в Україні, але значною мірою і в світі, вичерпали свій екологічний і людський потенціал. Вони розвиваються багато в чому неконтрольовано й загрозливо. Від загибелі "Титаніка" до Чорнобильскої аварії відстань не така вже й велика. Однак вона дала людству можливість зрозуміти: світ може просто зникнути. Чорнобиль - це не лише одна із пересічних аварій однієї (нехай, навіть, і надто складної) з техніко-технологічних схем; це - крах всієї філософії технократизм}', ширше - індустріальної епохи господарювання,

326


яка базувалась на зневазі до людини, природи і техніки. Саме через освіту і науку, школу і культуру ми повинні вийти за межі індустріального, і навіть пост-індустріального мислення й впровадити принципово нові підходи, які б базувались на гармонії людських, природних й техніко-технологічних пріоритетів. Саме ці, власне, як і ряд інших суттєвих вимог нового століття, мають ввійти в нашу освітянську Доктрину у якості визначальних принципів чи приоритетів.

До розробки Доктрини запрошені найкращі фахівці, які є в Україні -вчені НАН України, Академії педагогічних наук, інших галузевих академій, педагоги-практики, пердставники освітянської громадськості, відповідальні працівники органів державного управління, а також зарубіжні вчені і експерти. Побутує думка, що наші фахівці - "діти тоталітарного минулого" - не здатні побачити майбутнє, що ми повинні "передовірити" цю справу західним експертам. Ця думка хибна. У нас є власний глибокий теоретичний і практичний розум, а головне — є люди, здатні не лише змо-делювати майбутнє, але й наблизити його у відповідності з цивілізацій-ним досвідом. Звісно, від допомоги західних експертів також відмовлятись не варто. Підготовка Доктрини ведеться у тісній співпраці із Світовим Банком та Фондом "Відродження", які надають нам технічну допомогу. В Інституті вищої освіти створено Інформаційний центр, який має вихід в ШТЕРНЕТ і веде розгалужену роботу по збору інфформації в Європі і в світі. Особливо важливим для нас є досвід постсоціалістичних країн, які освітянську реформу вже практично завершили, зокрема, Польща, Словенія, Словакія, Чехія. В січні ц.р. за сприянням Фонду "Відродження" було проведено чотирьохденний семінар, участь в якому взяли педа-гоги-менеджери освіти із СІЛА, Угорщини, Польщі, Словенії. Обговорювались особливості трансформації постсоціалістичної системи освіти. Світовим Банком нам надана інформація про декілька реалізованих проектів реформування освіти західних країн.

Реформування освіти - процес складний і довготривалий, це постійний пошук, який базується на глибокому осмисленні досягнень і прорахунків, світового досвіду, історії розвитку процесу і тих нових обставин, в яких він розгортається сьогодні Десятиріччя незалежного розвитку не пройшло даремно. В Україні напрацьовано ряд серйозних документів щодо реформування освіти, не враховувати які неможливо. Візьмемо для прикладу Конституцію України. Статті, присвячені освіті сформульовані в ній чітко і перспективно. Саме вони мають визначати ідеологію нашої Доктрини. Це ж стосується і Державної програми "Освіта: Україна XXI Століття". На мій погляд, базові принципи цього документу сформульовано правильно. В останні роки в Україні прийнято освітянських законів. їх принципові положення також ввійшли в нову освітянську Доктрину.

327


Доктрина розвитку освіти у XXI століття має такі змістовні лінії: цілі і завдання освіти; стратегічні пріоритети розвитку освіти; національний характер освіти; доступність і якість освіти; неперервність освіти - освіта впродовж життя; економіка і управління; педагогічні кадри; соціальне забезпечення і захист учасників навчально-виховного процесу; інтеграція системи освіти України у європейський і світовий освітній простір; етапи і ресурси реалізації доктрини.

Принциповими є, насамперед, доступність і якість освіти. Україна має забезпечити кожній особистості рівний доступ до якісної освіти. Адже запитаймо нині, чи кожна дитина має одинакові можливості отримати якісну освіту, особливо вищу? На жаль, ні. Територіальні, етнонаціональні, конфесійні фактори, не кажучи вже про фінансові можливості батьків, вносять у ці можливості серйозні корективи. Між тим, діти не винні, що вони народились, скажімо, в селі, а не в місті, у відділеному районному центрі, а не в столиці. Між тим, всі діти одинакові. Усі талановиті. Усі прагнуть бути великими й знаменитими. Понад те, як казав Бальзак, "генії народжуються у селі, а помирають в столиці". Суспільство і держава повинні надати їм можливості для самореалізації, насамперед, через освіту. Якісна університетська освіта, в тому числі і столична, має бути доступна для всіх. В державі мають функціонувати ефективні механізми здійснення цього спочатку у регіональному, а далі - у всеукраїнському і загальноєвропейському вимірах. Інформатизація освіти, дистанційне навчання, надання кредитів, створення науково-освітніх центрів провідних університетів у регіонах - це і є перші кроки вирівнювання можливостей доступу до якісної освіти всяк і кожного, хто має до цього бажання, знання і волю до здійснення навчання і самонавчання.

Модернізована система освіти має забезпечити: формування всебічно розвиненої і гармонійної особистості - патріота і громадянина України, чітко зорієнтованої в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовленої до життя і праці у XXI столітті; збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання трепетного ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури етносів, народностей і націй, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відносин; виховання людини демократичного світогляду і культури, яка поважає права і свободи особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособиснісних відносин; формування у дітей і молоді цілісного наукового світобачення, світорозуміння і світосприйняття, наукової картини світу, сучасного наукового світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання і толерантного ставлення до позанаукових

328


знань; виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту; формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активно громадянської і професійної позиції; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки в сім'ї, колективі і суспільстві, в системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці; організацію навчально-виховного процесу з урахуванням найновіших досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; спадкоємність рівнів освіти і неперервність навчання; створення і впровадження інформаційних програм і дистанційного навчання; багатоманітність тиків і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання і виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів; розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості; підтримку професійного і наукового зростання педагогічних кадрів, їх соціальний захист; підготовку людей високої освіченості і культури, висококваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного зростання, мобільності в освоєнні і впровадження новітніх наукоемких і інформаційних технологій; екологічне виховання; формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти негативним соціокультурним впливам і бездуховності.

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти, які мають бути закріплені Доктриною, є: особистнісна орієнтація освіти; розвиток системи неперервної освіти, підготовка нових поколінь до життя і праці; створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; нова система фінансових нормативів; розширення україномовного освітнього і культурного простору; мовні стратегії в освіті (урахування потреб державотворення, освітніх запитів національних меншин, міжнародної інтеграції); орієнтація на національні і громадянські пріоритети, формування фундаментальних цінностей; формування через освіту здорового способу життя; економічні і педагогічні умови професійної самореалізації педагогічних і управлінських кадрів; запровадження особистісно зорієнтованих технологій та систем навчання і виховання; запровадження державних освітніх стандартів; національний моніторинг якості освіти; інформатизація і комп'ютеризація освіти; створення індустрії сучасних засобів навчання; маркетинг формування ринку освітніх послуг; інтеграція української освіти у міжнародний освітній простір.

Освіта спрямована на цілеспрямованому втілення в життя української ідеї державотворення, національної консолідації українського народу, який має свою власну історію, культуру, ментальність, державу і прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу.

329

Одним з головних завдань освіти є формування національної свідомості, розвиток почуття національної гідності, самоповаги.



Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості.

На наш погляд, реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової філософії освіти, що виходить із пріоритетності її розвитку у суспільстві. Це дасть відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу українського суспільства і особистості, нації і народу, в результаті чого відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що суттєво зміцнить демократичні основи громадянського суспільства, прискорить розвиток і духовно-моральну збалансованість ринкових відносин.

Зміцняться самосвідомість особистості, національний характер, національна гордість людини. Зросте авторитет української національної культури. Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості. Суттєво знизяться меншовартностні риси характеру, підвищиться громадянський авторитет іидивідуальності, зміцниться статус українця в міжнародному соціокультурному середовищі.

Українська освіта стане конкурентноспроможною в європейському і світовому освітньому просторі, людина - захищеною, мобільною на ринку праці і в контексті особистісного духовно-світоглядного вибору.

Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить впровадження нових і новітніх інформаційних технологій, що дозволить протягом наступних 10-15 років скоротити дистанцію відставання від темпів світової динаміки, а з часом - суттєво наблизитись до рівня і способу організації життєдіяльності розвинених країн світу. Випереджаючий розвиток освіти, запроваджений на основі цієї доктрини, забезпечить вихід України із кризи, всебічну модернізацію суспільства і держави, нації і народу, досягнення рівня життя, гідного людини.



"Донкіхоти" української освіти

Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка