Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка26/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   38

346

- українського фольклору, звичаїв, обрядів, релігійних вірувань, символів народного мистецтва, іграшок тощо. М.П.Драгоманов намагався утвердити її на противагу русифікаторській політиці, що впроваджувалась.

Другою змістовною лінією, яка виводить мислителя на гребень педагогічних роздумів епохи й утверджує його у якості своєрідного "містка у майбутнє", є ідея родинного виховання особистості як однієї з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту та школи, соціального та природного оточення. Узагальнюючи і продовжуючи українську культурно-історичну традицію, М.ПДрагоманов розглядав родинне виховання як першу природну і постійно діючу ланку національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Вчений вбачав у ньому не лише засіб "становлення особистості, але й джерело зміцнення єдності поколінь, що створюють народ і націю, об'єднуються в державу. Він підкреслював, що піклування про розвиток і виховання дитини дає батькам відчуття повноти життя, особистого щастя і власної значущості, піднімає їх над повсякденністю й наближає до ідеалу. Основними засобами родинного виховання є любов до дитини; трудовий характер життєдіяльності; слово (роз'яснення, бесіда, розповідь, навіювання, настанови, прохання, розмова тощо); усна народна творчість (казки, билини, загадки, приказки, прислів'я та ін.); приклад старших; праця і творчість; ігри; сімейні, народні та національні традиції; народні та релігійні обряди і ритуали, свята; заохочення та покарання тощо.

Царизм вбачав у цих роздумах "вільнодумство" й загрозу цілісності держави, царю і вітчизні. "Радянська педагогіка" подібну форму виховання прямолінійно не відторгала, але й не заохочувала. Вважалось що вона "виховує людину-індивідуаліста і націоналіста", тоді як, за настановами комуністичних ідеологів, майбутня людина має бути колективістом та інтернаціоналістом. Сучасна українська педагогіка, напроти, повертається до джерел народної мудрості, родинне (і національне) виховання в якій становлять головний стрижень підготовки дитини до життя. Саме тому, вона просто зобов'язана повернутись до М.П.Драгоманова і всіх тих, хто обстоював родинне виховання, намагався утвердити його на практиці. Знайомство з настановами родинного виховання педагогічної спадщини М.П.Драгоманова дозволяє зробити висновок про те, що нинішня педагогічна теорія і практика можуть користуватись цими настановами беззастережно.

Третя ідея М.П.Драгоманова полягала в навчанні і вихованні поколінь на матеріалі української культури як окремого, а головне - унікального і неповторного утворення, що займає належне місце у скарбниці світової культури. Українська культура, писав вчений, є своєрідною матрицею освіти і

347


виховання, невичерпним джерелом зразків і типів поведінки, патріотизму і моральної снаги особистості. У цьому ж контексті прослідковуються й обґрунтування М.П.Драі омановим обгрунтування української мови як невичерпного джерела педагогічної культури, знаряддя патріотичного виховання молоді. Вчений і педагог утверджував ідеї навчання і виховання молоді на спадщині "старовини", в основному козацької доби, звідки черпались виховні ідеали. Саме з "подачі" М.П.Драгоманова і "Громадівців", пріоритетними цінностями в українській педагогіці й теорії виховання стали українська (рідна) мова; патріотизм, історизм, народність, релігійні морально-етичні постулати (духовність).

Означені цінності поділяли, розвивали й утверджували такі відомі і визначні мислителі й педагоги, як ИЖитецький, Ол.Кониський, В.Науменко, О.Русов, Б.Грінченко, В.Антонович, а пізніше - І.Франко, Смаль-Стоцький, А.Волошин. Як зазначає О.Сухомлинські, "цей період становлення і розвитку української педагогічної думки можна розглядати переважно як національний історико-етнологічний". Віддаючи належне кожному, ім'я М.ПДрагоманова в .когорті означених педагогів О.Сухомлинська називає першим (О. Сухомлинська. Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру //Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. Частина І. - К., 2002. - С. 4Т). І це справедливо. Слід лише додати, що М.П.Драгоманов не тільки був першим за часом, але й найбільш фундаментальним за змістом ідей, силою обґрунтувань, ґрунтовністю аргументації історичним, етнографічним, філософським матеріалом, яким володів енциклопедично. Очевидно, саме тому йому "найбільш дісталось" від царської, а згодом - більшовицької і радянської реакції. Повертаючись "реабілітованим" у царині сучасної соціокультурної і педагогічної думки він постає мислителем "суперечливим і непослідовним". Чому? Серед багатьох причин, які дають відповідь на це запитання, має право на існування й думка про те, що в свій час, втікаючи від реакції, вчений намагався висловлюватися "в межах допустимого", сприйнятливого для оприлюднення. Саме тому, його треба читати "між рядками", осмислювати через епістолярну спадщину сучасників й не поспішати з оцінкою, яка може бути не вірною.

Як відомо, оцінка ідейної спадщини того чи іншого мислителя з позицій сьогодення, ще більше - з позицій її продовження у майбутнє - безпощадна. Вона не рахується з умовами, наявним матеріалом, обставинами, соціо-культурними реаліями часу, в якому жив і творив вчений. "Так" або "ні" -ця методологія одних підносила на гребень "незаперечного визнання", або викреслювала з історії розвитку культури.

М.П.Драгоманов виявився офіційно "викресленим". Не офіційно ж він завжди був присутній у соціокультурному, в тому числі й педагогічному просторі епохи. Є всі підстави для висновку про те, що його духовно-

348

Розділ 6. Педагогічна матриця української освіти

педагогічна спадщина (разом зі спадщиною всіх педагогів-україністів - вигнаних, розтоптаних і спаплюжених) стала саме тим основним духовним підґрунтям, на якому зростало концептуальне бачення Національної системи освіти і виховання незалежної України.

Згідно Національній доктрині розвитку освіти України, затвердженій Указом Президента України у якості стратегії її розвитку у XXI столітті, система освіти "...має гуманістичний характер і грунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності. Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифіка-ції, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти... Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури..."

Чи "обігнав" свою епоху М.П.Драгоманов у царині педагогіки та національного виховання особистості? Чи стала його педагогіка "епохальною"? Питання мають риторичний характер. Мислитель спрогнозував її розвиток, вийшовши за межі наявної системи освіти, її духовного контексту і спрямованості. Він висловив сутність потреби через освіту і виховання забезпечити життєстійкості нації, яка стверджувалась в умовах бездержавності і жорсткого тиску з боку царської реакції.

Звичайно, сьогодні можна і потрібно говорити про непослідовність "національно-ідейної педагогіки" М.П.Драгоманова, "хибність його виховних настанов", обумовлених баченням перспектив розвитку української державності не більш, як федеральної в структурі Російської імперії тощо. Слід говорити також і про те, що вчений не створив і не мав на меті створення "педагогічної теорії"" як системи. Однак те, що він залишив нащадкам, підносить його як величного Пророка власного народу, як мислителя, який "перекинув місток" через епоху, виховав наступне покоління просвітників, знаковими постатями серед яких стали такі видатні діячі освіти і культури, збуджувачі українського народного духу, як Іван Франко і Леся Українка.

Костянтин Упшнський (1824-1871)

Видатний украшсько-російський педагог Костянтин Упшнський народився 18 або 19 лютого 1824 р. (за іншими даними, 1823 р.) у с Богданка на Новгород-Сіверщиві (за іншими даними, в Тулі) в родині дрібномаєткового дворянина, ветерана Вітчизняної війни 1812 р. Сім'я не мала великих матеріальних достатків, оскільки Дмитро Упшнський відпустив селян на волю ще до реформи 1861 р. Здобувши середню освіту в Новгород-Сіверській

349


гімназії, Ушинський вступив на юридичний факультет Московського університету (1840) і закінчив його в 1844 р. з відзнакою. Під час навчання захоплювався лекціями історика Т.М.Грановського та професора-юриста П.Г.Редкіна. Студент Костянтин давав приватні уроки, оскільки на той час батько збіднів і не міг надсилати йому грошей. Юнак багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвом, прагнув бути в курсі політичних подій у Росії та за кордоном.

Викладацька діяльність у Ярославському ліцеї принесла молодому викладачеві "дурну славу": його визнали неблагонадійним і відлучили від викладання. Служба у департаменті міжнародних справ особливого захоплення не викликала. Молодого вченого притягувала педагогічна діяльність. Певний час він викладає російську словесність, юридичні науки та географію у Гатчинському сирітському інституті, згодом працює інспектором Смольного інституту, де й розпочав втілювати в навчальну практику власне виношені й продумані нововведення.

До викладацької діяльності в інституті К.Ушинський залучив відомих в ті роки педагогів і вчених, зокрема, Д.Д.Семенова, Д.Н.Модзалевского, В.И.Водовозова та ін., здійснив ряд прогресивних перетворень: увів новий навчальний план, запровадив педагогічно раціональні методи навчання, організував проведення предметних уроків і дослідів з дисциплін природничо-наукового циклу. Він мислив і творив широко й перспективно, спирався на талановиту молодь, з нею пов'язував майбутні прогресивні реформи в Росії, й мабуть, саме тому ніколи не випадав з поля зору владних структур, які з небезпідставною підозрою відслідковували якщо й не кожен крок вченого, то у всякому разі його принципові висловлювання і пропозиції.

Вільнодумство завжди переслідувалось. Наприкінці 1861 вчений був відсторонений від посади редактора "Журналу Міністерства народної освіти" (займав неї з 1860). Після політичного наклепу змушений був залишити і Смольний інститут, а вслід за ним і Росію. У 1862-67 роках К.Ушинський жив за кордоном, переважно у Швейцарії. Жив і працював, наполегливо і терпеливо вивчаючи шкільну справу, організацію навчання і виховання дітей різного віку, статі, релігійного сповідання.

Ще в 1861 р. учений видав свій перший підручник для початкової школи "Дитячий світ" у двох частинах. Протягом п'яти років перебування за кордоном він вивчав народну школу, вчительські семінарії, жіночі навчальні заклади. Саме там написав основні педагогічні твори: "Людина як предмет виховання" (перший том вийшов у Петербурзі в 1868 p., другий -у 1869 p.), "Листи із Швейцарії"", загальновідомі підручники "Рідне слово" (три частини), "Керівництво до викладання за "Рідним словом" (дві частини) та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології.

350


На жаль, у повному обсязі здійснити задум праці "Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології" К.Д.Ушинському не вдалося. Смерть обірвала життя вченого, коли він розпочав роботу над третім томом - "Педагогічна антропологія".

Діяльність Ушинського протікала в період підйому суспільств.-педагогічного руху. У суспільств, поглядах Ушинського знайшло відображення визнання діяльної сутності людини і праці як найважливішого фактора його життя.

Квінтесенцією його педагогічної концепції є положення про нерозривний зв'язок філософських поглядів і теоретичних педагогічних положень. Саме виходячи з таких міркувань, учений розробляв дидактичну науку, зробив вагомий внесок у розвиток теорії навчання в загальноосвітній школі. Він розкрив загальні умови навчання й виховання дітей, був прихильником класно-урочної системи і вважав урок основною ланкою навчально-виховного процесу. "Дидактичні принципи і правила, висунуті Ушинським в його праці "Людина як предмет виховання", - значний крок уперед в історії розвитку прогресивної педагогічної думки другої половини XIX ст. Дидактика Ушинського, демократична й гуманна за своїми соціальними основами, емпірична за гносеологічними передумовами, яка врахувала об'єктивні закономірності розвитку людської психіки, завдавала відчутних ударів по схоластичній школі того часу" (Романовский O.K., Барсук И.Я. Жизнь во имя будущего: Очерк научно-редакторской и литературно-публицистической деятельности КД.Ушинского. 2-е изд., перераб. и доп. К, 1984. С. 53), - зазначали вчені ОХРомановський та ІЯ.Барсук.

К.Д.Ушинський уперше теоретично й практично довів ефективність і прогресивність звукового, аналітико-синтетичного методу навчання грамоти; розробив і науково обґрунтував основи початкового навчання та виховання дітей. І

У педагогічній теорії Ушинського основної стала ідея народності виховання - визнання творчої сили народу в історичному процесі і його права на повноцінне утворення.

Ідея народності Ушинського вільна від національної обмеженості. Визнаючи правомірність використання досягнень інших народів, Ушинськии підкреслював, що воно виявляється корисним тільки тоді, коли підстави суспільної освіти твердо покладені самим народом. Ідея народності Ушинського припускала розвиток ініціативи громадськості в організації і керуванні шкільною справою. З цих же позицій Ушинськии виступав за загальне обов'язкове навчання дітей як хлопчиків так і дівчаток рідною мовою.

Виховання Ушинського розглядав як "створення історії"". Предметом виховання є людина? і якщо педагогіка хоче виховувати людини у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися його теж у всіх відносинах. Це

351


означало вивчення фізичних і психічних особливостей людини, впливів "ненавмисного виховання" - суспільств, середовища, "духу часу", його культури і суспільств, ідеалів. Педагогіка, організувати процес цілеспрямованого ("навмисного") виховання, використовує досягнення наук про людину, які Ушинський називав "антропологічними", - філософії, політекономії, історії, літератури, психології, анатомії, фізіології та ін. Антропологічна позиція Ушинського в осмисленні фізіологічних і психічних процесів дозволила йому вирішувати на високому науковому рівні фундамаментшіьні педагогічні проблеми, особливо в області дидактики. Зв'язку з педагогікою наук, у яких вивчається природа людини, найбільше повно розкриті ним у капітальній праці "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології"" (1868-69).

Аналізуючи загальні основи європейського, а також американського виховання, учений дійшов висновку:

- загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні в теорії, ні на практиці;

- "у кожного народу своя особлива національна система виховання; а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим";

- досвід у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх народів, але в тому розумінні, "в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам";

- "науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів; але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя";

- громадське виховання не може самостійно вирішувати питань життя, "не веде за собою історії, але йде слідом за нею";

- "громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного";

- збудження громадської думки у справі виховання - основа його розвитку (Ушинський К. Д. Твори: У 6 т. К, 1954. Т. 1. С 109).

У розвитку людини вирішальну роль Ушинського відводив історичній наступності людських поколінь. Виховання, затверджував він, допомагає новим поколінням йти по дорозі в майбутнє, діючи заодно з іншими суспільств, силами. Воно, удосконалюючи, може далеко розсунути межі людських сил: фізичних, розумов і моральних. Ціль виховання - формування активної і творчої особистості, що шенствуясь, може далеко розсунути межі людських сил: фізичних, розумов і моральних. Ціль виховання - формування активної і творчої особистості, що припускає і підготовку до праці, розумовому і фізичному, як высш. формі людської діяльності. Праця учнів

352

у школі в різних його формах У. розглядав як найважливіший фактор виховання й утворення. Навчання У. про творчу працю як факторі життя і виховання з'явилося великим досягненням російської педагогічної думки й одержало розвиток в вітчизняній науці.



У розумінні Ушинського моральності і моральне виховання також відбилася ідея народності. Вважаючи роль релігії у формуванні суспільств, моралі позитивної, він у той же час виступав за автономність науки і школи. Проблеми морального розвитку людини представлені в Ушинського як суспільств.-історичні. У моральному вихованні він відводив одне з головних місць патріотизмові. Щирий патріот, підкреслював Ушинський, виключає шовінізм, вимагає виховання ґражд, боргу "висловити сміливе слово істини" проти насильства, до-рої не зникло в Росії зі скасуванням кріпосного права. Його система нравств. виховання рабенка виключала авторитарність, будувалася на силі позитивного приклада, нравств. впливу вчителя, на "розумній діяльності дитини", вимагала розвитку активної любові до людини.

Ушинський розробив цільну дидактич. систему. У ній розкриті принципові питання добору змісту утворення, його пристосування до особливостей дитячого віку. Ушинський дав аналіз психологічних механізмів уваги, інтересу, пам'яті, уяви, емоцій, волі, мислення, шляхів їхнього обліку і розвитку в процесі навчання. Основний закон дитячої природи Ушинського бачив у тім, що "..дитя вимагає діяльності безупинно і стомлюється не діяльністю, а її одноманітністю й однобічністю", і робив висновок: чим моложе вік, тим більше вимагає він розмаїтості діяльності. Дидактика Ушинського є теорією організації вчителем пізнавальної діяльності дітей, у до-рій першорядна увага приділяється розвиткові працьовитості, інтересу до науки і физич. праці, порушенню активності і самостійності дітей у процесі свідомого навчання. Ушинського ставив перед педагогом задачу "учити учитися" і допомогти вихованцеві знайти своє місце в житті. Він виходив з того, що варто передати учневі не тільки ті або інші пізнання, але і розвити в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові пізнання.

Педагог піднімав у своїх творах різноманітні питання. Зокрема, великого значення надавав природничій освіті дітей. Знання історії, географії батьківщини - "важливі засоби до того, щоб повернути школу до народності". Початкове навчання має бути ближчим до життя, тоді успішно розвиваються розум і свідомість дитини. А от схоластичне навчання не приносить користі; раціональна організація шкільних занять має базуватися на постійній розумовій діяльності учнів. Учений аналізував проблеми наочності викладання, порядку й систематичності знань учнів. Розробив правила побудови уроку: вчитель має залучати до роботи всіх учнів, домагатися від

353


них уважності.; вміти урізноманітнювати методи викладання, тримати в полі зору не тільки клас у цілому, а й кожного окремого учня. Критикуючи так звану німецьку рецептурну педагогіку, Ушинський стверджував: учитель повинен знати основи дидактичної і психологічної теорії, але застосування їх залежить від нього самого.

Костянтин Дмитрович обстоював думку про те, що загальна освіта має бути пронизана ідеями гуманності, патріотизму. Виховання дається нелегко, вимагає культури волі й характеру, які великою мірою формуються в процесі навчання. Побудоване винятково на інтересі, воно не сприяє виробленню цих рис. і

Цінними є думки вченого про роль і статус учителя в суспільстві, його професійну майстерність. Вплив його на учнів сильніший від підручників, моральних сентенцій, системи покарань і нагород. Педагогічна професія вимагає тривалої спеціальної та практичної підготовки. Костянтин Дмитрович розробив проект організації в Росії вчительських семінарій, склав програми з педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів.

К. Д. Ушинський - це просвітитель світових масштабів. На його ідеях будувалася й розвивалася педагогіка не тільки російська й українська, а й багатьох країн. Творча спадщина вченого посіла вагоме місце у світовому педагогічному просторі. "У ХЕХ ст. великі російський та український народи дали слов'янству й всьому людству славного К.Д.Ушинського, чиї педагогічні ідеї поряд з педагогічними ідеями Я.А.Коменського становлять найкраще з усього того, що створила в теорії виховання й навчання світова педагогічна думка" (Чавдаров С, Даденков М. К. Д. Ушинський. К, 1945. С 28), - зазначали СХ.Чавдаров і М.Ф.Даденков.

Софія Русова (1856-1940)

Серед когорти знаменитих педагогів минулого століття вирізняється постать жінки, слава якої сягнула далеко за межі європейського освітянського й наукового простору. Це - Софія Русова (1856-1940). Знаменитий вчений, славетний педагог, відомий громадський діяч, майстерний наставник і вихователь молоді народилась в с. Олепшя Городянського (нині - Ріпкин-ського) району на Чернігівщині. Здобула пристойну освіту, в ході якої виховала власні педагогічні здібності, що магнетично втягували її в освіту, виховну діяльність. Працюючи на різних посадах - вчительській, акушерській, культурно-просвіхницькій - С.Русова завжди шукала й намагалась втілити в дійсність той ідеал справедливості, який диктувала українська національна культурна традиція. Вона зійшлась з народовольцями, арештовувалась й надалі перебувала під постійним наглядом поліції.

Проникливий розум і жива вдача, глибоко громадянська позиція С.Русової не задовольнялись навчанням і вихованням молоді, вимагала бі-

354


льшої активності, розкутості, боротьби. СРусова брала активну участь у діяльності київської та одеської українських Громад, Харківському товаристві грамотності, публікувалась в журналах "Образование", "Украинская жизнь"; Громадська думка", була співредактором єдиного в Російській імперії українського Педагогічного журналу "Світло".

Проживаючи в Києві вона працювала викладачем Комерційного інституту, Фребелівського інституту, в Педагогічного інституту. Спілкування зі студентами надихало на педагогічну творчість. Молодий науковець і педагог почала публікувати свої фундаментальні праці з питань дошкільної педагогіки, розробляла концепцію національної школи, висвітлювала питання історії педагогіки, хроніку педагогічного життя в країні та за кордоном, робила огляд іноземних часописів, систематично рецензувала нові педагогічні видання тощо. Обстоюючи право українського народу на навчання рідною мовою, педагог створила підручники "Український буквар" (1906), "Початкову географію" (1911), видавала науково-популярні брошури, призначені лля малоосвічених верств населення.

Знаковою подією для С.Русової стал Лютнева революція 1917 року. Після Лютневої революції Русова відігравала найактивнішу роль у будівництві національної системи освіти в Україні. В цей період її обрали членом Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва. Водночас Русова очолювала департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, була головою Всеукраїнської учительської спілки, членом редакційної колегії та активним автором журналу "Вільна українська школа", всіляко сприяла українізації навчальних закладів, організовувала видання навчальної і методичної літератури українською мовою, викладала у кількох навчальних закладах Києва.

Зазначивши, що в умовах царської Росії шкільне навчання не відповідало ні національному духовному складу українського народу, ні педагогічним вимогам, а тому калічило розум і душу дитини, відривало її від родини, Софія Федорівна закликає українських педагогів за допомогою нових здобутків педагогічної науки створити справді народну школу, яка "ставить молоду людину на шлях самостійної чесної праці".

Через події Громадянської війни у 1920 р. Русова переїхала до Кам'янця-Подільського, де викладала в університеті та учительській семінарії. Наприкінці 1921 р. емігрувала, з 1923 р. жила в Празі.

Хоча освітня діяльність та педагогічна спадщина С.Ф.Русової не залишилися непоміченими як її сучасниками, так і дослідниками за межами Радянського Союзу у міжвоєнний період та в другій половині XX ст., на теренах колишнього УРСР ім'я діячки через тавро української буржуазної націоналістки практично було невідомим. Його повноправне повернення на

355

Батьківщину розпочалося на початку 90-х років XX ст. До числа перших дослідників, хто зробив значний внесок у цей процес, належать педагоги-науковці І.В.Зайченко, Т.І.Ківшар, Є.І.Коваленко, О. В. Проскура, письменник Ю.М.Хорунжий, журналістка Г.І.Дацюк.



Персоналія С.Ф.Русової зайняла своє почесне місце в курсах історії педагогіки, надихаючи молоде покоління педагогів на творчий професійний пошук, а науковців - на подальше дослідження її багатої спадщини.

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, МОН України запровадило у 2005 р. нагрудний знак "Софія Русова", яким нагороджуються науковці, наук.-педагогічні і педагогічні працівники за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

і • . ■ •. ■

Григорій Ващенко (1878-1967)



Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка