Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка27/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
#12529
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   38

Григорій Ващенко (1878-1967) українським освітянам радянського штабу майже не відомий. Про нього знали тільки ті, хто українську педагогіку вивчав не по "комуністичним підручникам з педагогіка", а з першоджерел, хто мав змогу доторкнутись до національної педагогічної традиції, ознайомитись з оригінальними творами українських педагогів, гонених чи вигнаних з Вітчизни антинародними режимами. В європейському освітньому просторі Г.Ващенка знав і вивчав практично кожен більш-менш заглиблений в історію, теорію чи практику педагогічної думки і дії, особливо XX століття.

Народився майбутній педагог в селі Богданівна Полтавської губернії (нині - Прилуцький район Чернігівської області). Навчався в Роменському духовному училищі, Полтавській духовній семінарії, Московській духовній академії... Допитливість юнака, його вільнодумство руйнували кордони дозволеного: відмовившись від духовного сану, він занурився в педагогічну діяльність, про яку мріяв, мабуть, з дитинства.

По закінченні академії Г.Г.Ващенко повертається до педагогічної праці: викладає в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працює в комерційній школі та в учительській семінарії. Після революційних подій 1905 р. у ГГ.Ващенка посилюється почуття національної свідомості й бажання протистояти самодержавству. Про це свідчать його подальші літературні праці - збірка "Пісня в кайданах" (1907), п'єса "Сліпий" (1911), яка була надрукована під псевдонімом Г. Васьковський й отримала прихильні відгуки в просвітницьких колах інтелігенції.

У 1911 р. Григорій Григорович повертається в Україну і продовжує вчителювання у містах Тульчин, Ромни. У цей час у нього прокидається потяг до наукових пошуків у галузі педагогіки і психології. Він захоплюється



356

творчістю відомого психолога і педагога П. Лесгафта, проводить психологічні експерименти з учнями комерційної школи.

Після Лютневої революції 1917 р. брав активну участь у підготовці кадрів українського вчительства, викладав педагогіку, психологію, логіку, теорію і психологію художньої творчості у Полтавському учительському інституті. Водночас обіймав посаду директора учительської семінарії (до 1920). Зі встановленням радянської влади перейшов на роботу до педтехнікуму у с Білики. Згодом продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському ін-ті народної освіти, де в 1925 р. був призначений керівником каф. педагогіки й кабінету соціального виховання, одержав звання проф. (1925).

До початку 30-х років Г.Г.Ващенко вже реалізувався як науковець. У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання.

Окремий розділ педагогічного доробку Г.Г.Ващенка у 20-3 0-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених ("Методи об'єктивного обслідування техніки читання", "Наслідки математичного тесту над дітьми Полтавських шкіл", "Психологічні профілі студентів П.Ї.Н.О. за колективним тестом Россолімо" та ін.). Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв'язку з життям ("Школа яко громадсько-культурний центр") і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренків-ської колонії ім. М.Горького), дитячих містечок ("Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині"). Багато дописів учений присвятив висвітленню та узагальненню передового досвіду вчителів Полтавщини ("Конференція робітників установ соціяльного виховання закритого типу в м.Полтаві", "Конференція вчителів м.Полтави", "3-я конференція робітників установ соціяльного виховання закритого типу Полтавської округи" та ін.), організації лабораторій і майстерень при вузах, які були поюшкані сприяти втіленню у практику поширеного в той час Дальтон-плану. Григорій Григорович знаходився у гущині педагогічного життя, брав активну участь в обговореннях нагальних освітянських завдань. Про визнання його авторитету науковця свідчить факт призначення Г.Г.Ващенка керівником новоствореноі аспірантури при кафедрі педагогіки Полтавського ШО (1931).

Рятуючись від переслідувань за звинуваченням у буржуазно-націоналістичних настроях Ващенко був змушений виїздити до м. Сталін-

357

града (Росія), де очолював кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940). |



Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети "Полтавське СЛОВО . ОЯ словами Г.Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою "Педагогічна наука в СССР" був опублікований в журналі української діаспори в Англії "Визвольний шлях". Залишаючи поза коментарем морально-ідейний вибір Г.Г.Ващенка, зазначимо лише, що в 1944 р. він із сім'єю залишив Україну й виїхав до Німеччини.

Останній період творчої діяльності педагога проходив за кордоном. З кінця 1945 р. Г.Г.Ващенко стає професором педагогіки у створеному украї-нцями-емігрантами Українському вільному університеті (Мюнхен), а в 1950 р. - ректором Української богословської академії (Мюнхен).

Серед найзначнішкх праць ученого часів еміграції заслуговують на увагу такі: "Виховання волі і характеру", "Роля релігії в житті людства і релігійне виховання молоді" (1954), "Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру" (1956), "За здорову і свідому українську родину", 1959-1960), "Мораль християнства і комуністична" (1962) та ін. Ці твори та "Виховний ідеал" разом із етико-естетичною добіркою ("Виховна роль мистецтва", 1955-1956; "Основи естетичного виховання", 1956; "Основи естетичного ідеалу", 1960) становлять певний курс теорії виховання, яка відповідає, на думку автора, традиціям і духовності нашого народу і має стати основою плекання свідомих патріотів, носіїв християнського виховного ідеалу. "Традиційним ідеалом, - пише ГТ.Ващенко, - треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у псіїхіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу" (Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. Полтава, 1994, С. 104).

З педагогічної спадщини Г.Г.Вашенка стає очевидним той великий вплив, який справили на нього філософські ідеї Г.С.Сковороди, етнопеда-гогічні погляди К.Д.У шинського, патріотичні твори Т.Г.Шевченка. Широка обізнаність із досягненнями світової педагогічної думки, заглибленість у дослідження гтнотрадицій та етнопсихологічних особливостей українців дали йому змогу продовжити й розвинути вітчизняну педагогічну традицію.

Великий творчий доробок Г.Г.Ващенка, який містить різноаспектні, але завжди національні за духом педагогічні праці, свідчить про його непересічну роль в історії української педагогічної думки. Проте слід зазначити, що зміст його політичного світогляду (а саме - різко висловлені антирадянські

358


настрої) і глибока релігійність сьогодні неоднозначно оцінюються і тлумачаться педагогами й науковцями.

Хоча більшість проголошених Г.Г.Ващенком ідей залишиться лише на сторінках його творів через певний консерватизм у ставленні до демократії і перебільшення національного складника у визначенні цінностей освіти й виховання в сучасних умовах, але його беззастережна любов до України і пошуки шляхів до її самостійності, відображені в педагогічній спадщині, поставили його, хоча й через багато років, на почесне місце в історії української освіти.

Антон Макаренко (1888-1939)

Антон Семенович Макаренко народився 1 березня 1888 р. в м. Білопіллі Сумського повіту (тепер Сумської області) в сім'ї майстра малярного цеху залізничних майстерень. У 1896 р. вступив до Бшоиільського двокласного залізничного училища. По закінченні Кременчуцького місцевого училища і педагогічних курсів при ньому (1905) вчителював у с Гаків і на ст. Долин-ська (1911-14) на Україні.

Усі ці роки молодий педагог постійно прагнув до поповнення знань, до самоосвіти, тому, за його словами, він самотужки одержав солідні знання з біології, читав і перечитував твори Ч. Дарвіна, К. О. Тимирязева, І.І.Мечникова. Великий потяг мав до історії, вивчав праці В.Г.Ключевсь-кого, М.М.Покровського, В.С.Соловйова, М.І.Костомарова, Р.Ю.Віппера та ін., цікавився філософією Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, А.Бергсона. Але його особливою пристрастю була художня література - твори В.Шекспіра, О.С.Пушкіна, Ф.М.Достоєвського, КХамсуна, Л.М.Толстого, МХорького. Антон Семенович не тільки обожнював літературу, а й мав потаємне бажання писати самому. Ще періодом навчання в інституті датується його перша, не дуже вдала, літературна спроба - оповідання "Дурний день".

Таким чином, на момент призначення у вересні 1920 р. керівником і фактичним організатором колонії для неповнолітніх правопорушників під Полтавою А.С.Макаренко був педагогом з великим духовним потенціалом і досвідом практичної роботи. Але робота з неповнолітніми була новою справою не лише для нього, а й для новонародженої Країни Рад та її системи виховання. Антон Семенович став справжнім першопрохідцем у галузі соціалізації викривленої життєвими обставинами молоді у дусі вимог соціалістичної доби. Працюючи з колишніми правопорушниками, він керувався принципом, що немає дітей морально дефективних , а є діти,

Термін "морально дефективні" був широковживаним у вітчизняній педагогіці початку XX ст. й означав соціальну занедбаність дитини, її повну моральну невихованість. У психологічну й педагогічну науку його ввів австрійський психолог Альфред Адлер (1870-1937).

359


які тимчасово потрапили в біду, тобто ігнорував протиправне минуле вихованців.

Життедіяльність колонії, якій у березні 1921 р. було присвоєне ім'я М. Горького, орієнтувалась на реальність радісного майбуття, на виховання у підопічних високого почуття відповідальності перед своїм колективом і суспільством. У непорушній єдності з моральними вимогами до колоністів виступали повага й довіра до кожного з них. На глибоке переконання Антона Семеновича, формування правильних етичних уявлень і переконань у підлітків можливе з межах належним чином організованого соціального організму, тобто колективу. А для цього необхідно було запровадити нові організаційні, навчальні і трудові форми його функціонування. І педагог-новатор з успіхом втілив у практику колонії робочі і зведені загони колоністів, ради командирів, елементи воєнізованої гри та ін. ("Педагогічна поема", "Прапори на вежах", "Книга для батьків").

Він розробив питання будівлі й організації колективу, методів виховання в ньому, взаємин з особистістю дитини і зв'язку з ін. колективами; методику організації трудового і естетичного виховання, формування свідомої дисципліни, створення традицій, що виховують, які він розглядав у єдності з багатобічною життєдіяльністю дітей. Зведення творчості Макаренка до "педагогіки для безпритульних" несправедливо, тому що в комуні виховувалися не тільки вони, але і діти з цілком благополучних родин співробітників комуни. Досвід творчого розвитку юної особистості за методикою Макаренка принципово важливий для науки про виховання.

Макаренко установив, що саме розрив соціальних зв'язків наносить взрослеющему людині шкода, а їхнє відновлення виправляє його розвиток. Суть виховання, по Макаренку, складається в зав'язуванні і зміцненні правильних відносин між підростаючою людиною і суспільством, створенні сприятливого морального клімату. Виховний колектив є органічною частиною суспільства й у специфічній формі відтворює суспільств, відносини, активно включає в них дітей. Соціально значима задача, що коштує перед колективом, дозволяє кожному його членові відчувати себе учасником загальної справи, будять громадянські почуття.

Не раз педагогічні погляди - різновікові загони, ради командаров, загальні збори, самоврядування носили спірний характер. Здійснювані творчо і неформально ці форми мають масове, шаблонне повторення, що може дійсно привести до негативних результатів.

Макаренківська теорія формування дитячого колективу містила своєрідну за прийомами втілення, тонку за інструментовкою методику індивідуалізації виховання. У пошуках реальних шляхів і методів виховання людини в колективі і через колектив (але не для колективу, як іноді помилково доповнюють А.С.Макаренка дослідники його спадщини) народили-

360

ся такі його педагогічні відкриття, як збірні загони, тобто тимчасові угруповання вихованців різного віку, об'єднані спільною метою виконання певного завдання; "командирська педагогіка", що фактично ґрунтувалася на давньогрецькій максимі філософа Солона: "перш ніж керувати, навчись підкорятись" необхідність обов'язкового культивування традицій колективу. Ці виховні прийоми просякнуті ідеями соціалістичного гуманізму та оптимізму. Для педагога колектив ніколи не був випадковим зібранням індивідів, а виступав живим соціальним організмом зі своїми центрами управління, пов'язаними взаємною відповідальністю. Активна позиція особистості в колективі тлумачилась як необхідна умова життєдіяльності і розвитку останнього, а окремий вихованець розглядався не як знеособлена частина колективного організму, а як ініціативний учасник спільної справи.



В основу своєї методики виховної роботи з дітьми Антон Семенович поклав багатоаспектну, різноманітну за змістом діяльність колективу, яка мала організовуватися за принципом "паралельної дії-", що, по суті, було формою індивідуалізації виховання, гаслом якої стало - "якомога більше поваги до людини і якомога більше вимогливості до неї-". У цій концентрованій за змістом тезі містяться справжній оптимізм і гуманізм А.С.Макаренка. Вимоглива любов і віра у можливості людини, тонке проникнення у психологію дитячої особистості стали передумовами для реалізації принципу паралельної педагогічної дії. Ставлення членів одного колективу до членів іншого, на думку А.СМакаренка, є вирішальним в організації виховання. Коли створено єдиний шкільний колектив, що об'єднував учнівський і учительський колективи, можна викликати до життя могутню силу громадської думки, що виступає регулюючим і дисциплінуючим виховним чинником, який сприяє формуванню особи.

У своїх педагогічних працях А.С.Макаренко часто звертався до проблеми дисципліни, що в його тлумаченні виступала не як причина, не як спосіб правильного виховання, а як його результат. Для нього дисципліна мала характер подолання труднощів, особливо моральних, і була засобом руху людини вперед у її моральному зростанні. Аналізуючи логіку дисциплінування, Антон Семенович наголошував, що кожен вихованець має бути переконаний: дисциплінг є формою досягнення колективної мети; вона прикрашає колектив і дає змогу окремій особі відчувати себе і захищеною, і вільною: "Дисципліна в колективі - це цілковита захищеність, цілковита впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях саме для кожної окремої особи" (МакаренкоА. С. Проблеми шкільного радянського виховання // Твори: У 7 т. К, 1954. Т. 5. С 124). Необхідно визнати, що в цьому питанні педагог певною мірою схилявся до пріоритету інтересів колективу над інтересами індивіда.

361

І

У тлумаченні Антона Семеновича відповідальність виступає у кількох важливих аспектах і тому може належати до моральних цінностей, коли йдеться про нормативну мораль, і до громадянських або соціальних - коли йдеться про виховання патріотизму, почуття відповідальності за сучасне і майбутнє держави, відданості обраній соціально-політичній ідеї тощо. Звичайно, останнє з часом набуло в радянському суспільстві викривлених форм, але не через вади теоретичного обґрунтування, а завдяки перекрученню змісту й перенесенню акцентів у творах дослідників спадщини А.С.Макаренка та у спробах практичного втілення його ідей, що відбувалося вже без участі педагога. і

Визначивши основні термінальні (кінцеві) цінності спадщини А.СМакаренка, якими є ідеал нової людини прийдешнього, її самоцінність, зміст життя як служіння суспільству, а також інструментальні цінності -колективістську етику, певні норми поведінки і моральні якості, серед яких чільне місце посідають працелюбність, відповідальність, дисципліна, обов'язок тощо, можна встановити ті типи вартостей його аксіологічної системи, котрі мають вічне, загальнолюдське значення. Це насамперед гуманістична віра в людину та її можливості й багатоаспектна категорія відпо-відальності як базова цінність. |

Серед динамічних цінностей, притаманних макаренківській етиці, які віджили своє або просто зруйнувалися в ході кардинальних змін у політи-ко-соціальному житті, в процесі історичного розвитку людства, слід назвати беззастережне служіння ідеологічним кумирам, що тягло за собою низку авторитарних імперативів (виховання класової непримиренності і ненависті, боротьбистських рис характеру, нетерпимість до носіїв інших переконань, прагнення до певної уніфікації особистісних цілей). Що ж до цінностей-інновацій, які були пов'язані зі зміною соціокультурної парадигми виховання і які вніс у педагогіку та етику А.С.Макаренко, то це задекларована ним колективна (або ширше - соціальна) солідарність, що для нього та для нас, сучасних людей, була й залишається найвищим моральним принципом.

Для Антона Семеновича правильне виховання було невіддільне від трудового, під яким він розумів саме активну продуктивну працю. На досвіді горьківської колонії, а особливо комуни ім. Ф.Дзержинського, педагог наочно довів, що в реальному виробничому процесі формується людський характер, а праця виступає одночасно і економічною, і моральною категорією.

Погляди А.С.Макаренка на сімейне виховання логічно випливають із його теорії виховного колективу, бо сім'ю він тлумачив як первинний природний колектив, а піклування про дітей розглядав як невіддільний складник оптимістичного, щасливого стилю життя і традицій сім'ї, гро-

362

мадянської поведінки батьків. Його "Книга для батьків" (1937), написана у формі розповідей про життя окремих сімей і виховання дітей у них, стала на довгий час посібником для тат і мам. її загальнолюдське спрямування було згодом поціноване в багатьох країнах. Серед соціальних чинників, які впливають на становлення маленької особи, найголовнішим педагог вважав оточення, особливо батьків і педагогів. Він наголошував на важливості раннього (до 5 років) правильного виховання дітей, яке мало б полягати у формуванні розумних потреб і моральним гальм.



Поряд з питаннями дисципліновакості, трудового, статевого виховання в сім'ї А.С.Макаренко розглядав проблему прищеплення дітям відповідальності за свої вчинки і перед родиною, і перед членами шкільного колективу, і перед суспільством у цілому. Саме в етиці суспільної відповідальності міститься специфіка нової, тобто соціалістичної, моралі, як її розумів педагог.

Пильну увагу в практичній діяльності та в теоретичних узагальненнях Антон Семенович приділяв ролі вчителя. Адже обмежений у свободі творчості, під тягарем дріб'язкових перевірок і регламентуючих наказів, він не здатний принести користь дітям. За А.С.Макаренком, вихователь повинен мати право на творчий ризик в ім'я щастя юної особистості.

Після смерті Макаренка найбільша втрата вивченню його ідей нанесла канонізація образу Макаренка в офіційній педагогічній теорії в СРСР, додання йому схоластичних рис класика марксистської педагогіки. Протягом десятків років у литературі і дисертаціях по педагогіці давався однобічний аналіз, що часто фальсифікує і спотворює справжній зміст педагогічного новаторства Макаренка Його експерименти механічно переносилися в масову практику радянської школи, ПТУ і виправить.-трудових установ. і

Незважаючи на різновекторність науково-теоретичного освоєння ідей А.С.Макаренка, його праці набули світового поширення і визнання, стали справді планетарним явищем. Його визнано класиком світової педагогіки нарівні з такими педагогами минулого, як Я.А.Коменський, Й.Г.Пес-талоцці, Я. Корчак, О.Нілл.

Серед сучасних українських (І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, М.М.Окса, Л.М.Пашко, М.Д.Ярмаченко та ін.) і російських (Л.І.Гриценко, Л.Ю.Гордін, В.І.Малінін, С.В.Нєвська, А.А.Фролов та ін.) дослідників макаренкіани спостерігається прагнення заглибитись і об'єктивно оцінити, відкинувпш заідеологізовану термінологію, концептуальні положення спадщини педагога, під новим кутом зору переглянути зміст, шляхи, цілі виховання за Макаренком з тим, щоб одержати певний поштовх для подальшого розвитку педагогічної науки і практики.

363


Василь Сухомлиш ький (1918-1970)

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині. Умови, в яких зростав майбутній педагог, були дуже складними: революція, зміна урядів, громадянська війна, невдалі спроби колективізації, голодомор 1933 p., насильницька колективізація.

Закінчив Полтавський педагогічний інститут (1938). Педагогічну діяльність почав вчителем української мови і літератури в сільських школах Онуфрієвского району Кіровоградської обл.

На обрання професії, напрям творчості Василя Олександровича значною мірою вплинув той факт, що він зростав хворобливою дитиною, і це, з одного боку, привело до самоаналізу, заглиблення у світ власних відчуттів і переживань, а з другого - викликало його пильну увагу до тих, хто потребував допомоги, до менших, слабших, беззахисних.

Через хворобу в 1935 р. юнак залишає заняття в інституті і розпочинає роботу в школі, яку (за винятком двох воєнних років) не залишає до кінця свого життя. Він працює вчителем у сільських школах рідного району і навчається заочно в Полтавському педагогічному інституті. "З великою теплотою згадую про Полтавський педагогічний інститут, який закінчив, - писав він згодом у праці авлиська середня школа", - про викладачів педагогіки, літератури, історії. Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття". По закінченні навчання (1938) В.О.Сухомлинський продовжує працювати в школі завучем у районному центрі Онуфріївні. Робота в школі у поєднанні з самостійним оволодінням педагогічними знаннями давала простір для педагогічної творчості, вироблення самостійного підходу до проблем навчання й виховання.

Оглядаючи життєвий і творчий шлях В.О.Сухомлинського, замислимося, що ж було головним у цей період життя педагога - особистісне, предметне чи соціальне і що визначило його майбуття. Мабуть, соціальне: жовтневі події пробудили до творчості багато мільйонів людей, висунувши суспільно значущі цілі. Вони надихнули й Василя Олександровича, і він залишався вірним усе своє життя ідеалізованим і романтизованим комуністичним ідеалам - ідеям свободи, рівності, безкорисливості, братерства, захисту знедолених, слабших, бідних і безпомічних.

У 1942-44 директор школи в с. Ува Удмуртской АРСР, у 1944-48 зав. Онуфриевскимроно, з 1948 директор Павльшіской порівн. школи.

Саме тут, за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст. Життя в Павлиші додавало йому сил, почуття внутрішньої свободи. Тут він міг ви-

364

словлювати свої погляди, відстоювати свої переконання, виявляти свої особистіші якості. Тут діяв самостійно, часто всупереч офіційним вказівкам.



Перший період його діяльності (1948-1956) у Павлиші, підготовчий, характеризується організаційним становленням навчально-виховного процесу, створенням матеріальної бази, формуванням педагогічного і дитячого колективів. Очевидно, цей початок з нуля став певним поштовхом до наступного розвитку педагогічних новаторських та реформаторських ідей. У ці роки особистісне, предметне стає визначальним у науковій біографії Василя Олександровича. Він не служить своєму часові, а живе в ньому, навіть випереджає його. |

Щоденне спілкування з дітьми поставило перед директором велику кількість педагогічних проблем, які вимагали теоретичного осмислення, практичної перевірки. Він вивчає засоби підвищення грамотності та успішності учнів, замислюється над удосконаленням форм навчання, над взаємозв'язком між умовами й результатами навчання. Свої міркування оприлюднює на сторінках спочатку районної та обласної преси, а згодом у республіканських та всесоюзних засобах масової інформації.

Сухомлинський - педагог-дослідник, автор робіт із проблем практич. педагогіки (питання керівництва школою, профмастерства вчителі, проблеми розумового, нравств., трудового, эстетич. і физич. виховання).

Сухомлинський створив оригінальну цілісну педагогічну систему, що ґрунтується на антропології, підході, гармонізації гуманистически орієнтованих форм, засобів і методів пед. діяльності, її субъектно-субъектном характері, визнанні особистості дитини вищою цінністю процесів виховання й утворення. Сухомлинський трактував виховання як процес реалізації невід'ємний властивій дитині уроджених властивостей, спонтанних реакцій і імпульсів. Разом з тим велике значення він додавав і спеціально організованому соціумові, що виховує.

У 50-і pp. Сухомлинський розробляв продуктивні шляхи з'єднання фи-зичної і розумової праці школярів на основі дослідницької, пошукової діяльності, прерогативи освоєння учнями засобів пізнання над власне знаннями. Специфічної було трактування Сухомлинський сільськогосподарської праці як основного засобу розвитку особистості, а не тільки шляхи підготовки учнів до оволодіння професією. Домінували установка на переживання школярами радості безкорисливої творчої праці і естетична спрямованість форм і методів виробництв, діяльності.

На початку 60-х pp. Сухомлинський досліджував широкий спектр проблем, зв'язаних зі стимулированием познават. діяльності учнів. Він був переконаний, що, тільки перетворивши навчання в радісну працю, можна вирішити задачу розвитку школярів. Найважливішим інструментом цього вважав відчуття в успіху, що учиться, у навчанні, переживання радості пі-

365

знання. Для розвитку в дитини емоційної сприйнятливості велику роль відводив елементам святковості, краси, звертав увагу на взаємозв'язок нравств. виховання і навчання. Акцент робився на розширення представлень дітей про навколишній світ, розвиток у них критичності мислення, на формування системи моральних цінностей, а також умінь і навичок само-коштують, одержання і використання інформації. Велика увага Сухомлин-ський приділяв переживанню дітьми досвіду, що накопичується, самокош-тують, розкриттю ними найважливіших нравств. принципів. Важливе значення мали "уроки мислення" серед природи. Чуйно сприймаючи діалектикові уч. процесу, Сухомлинський різко виступав проти негативного відношення до словесних методів навчання і вважав слово вчителя найважливішим засобом утвореная. Велику роль відводив створенню дітьми разом із учителями казок, позтич. і прозаич. мініатюр, що стимулюють розвиток емоційно-образного мислення ("Серце віддаю дітям", 1969). Художні мініатюри міцно ввійшли в практику навчально-виховної роботи Павлишської школи і використовуються сучасними педагогами.



Сухомлинський прагнув до створення в школі високоморального шкільного колективу, у якому узгоджено діяли колектив педагогів - ентузіас-тів-однодумців і споєний учнівський колектив. У такому колективі не виникало питання про покарання, палітра воспитат. впливів визначалася атмосферою взаєморозуміння. Регуляторами поводження ставали моральні норми, добрі традиції. Сухомлинський стверджував, що стимулюючий потенціал колективу обумовлюється тим позитивним, що кожна дитина може внести в його морально-інтелектуальну атмосферу. Особливе місце в процесі формування шкільного колективу займала різноманітна спільна творча діяльність вчителів і учнів, основою якої було переживання ними краси природи. Сухомлинський розробив комплексну програму "виховання красою", високо піднявши роль естетичного виховання школярів.

У цілісному виді гуманистичні педагогічні ідеї Сухомлинського уперше представлені в "Етюдах про коммунистичне виховання" (1967). Вони втілювалися в наступних принципах: довіра і повага до дитячої особистості; перетворення навчальної діяльності школярів насиченими творчими відкриттями; обмеження сфери впливу колективу на особистість; виховання без покарання - визнання самоцінності і неповторності кожної окремої особистості; виховання в школярів волі вибору. Погляди Сухомлинського на виховання привели до протиріччя з офіційною педагогікою і до гострої дискусії з її "консервативним крилом". "Етюди..." були піддані нищівній критиці, а сам Сухомлинський обвинувачений у проповіді "абстрактного гуманізму".

У кінці 60-х pp. провідною для Сухомлинського стає трактування особистості, що формується, як самоцінність, розуміння виховання як феноме-

366


на, ступеня незалежного від вимог суспільства, і оловною. метою виховання виступав вушний розвиток дитини як активної особистості, розкриття індивідуальності, здатної протистояти тенденції, що нівелює, офіційній педагогіці. У центрі педагогічного процесу, розглянутого як синхронна взаємодія наставника й учня, знаходилася дитина з його інтересами, творчими потенціями, на які насамперед і повинні були орієнтуватися вчителі.

Ось основні ідеї, які розвинув Василь Олександрович у цих та інших працях:

- розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю;

- культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії;

- розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання);

- звернеїшя до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості;

- розвиток ідеї "радості пізнання", тобто емоційне сприйняття процесу навчання;

- демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо).

Ці положення були підпорядковані ідеї комуністичного виховання. При цьому комунізм виступає у В.О.Сухомлинського як суспільство щасливих, гармонійно розвинених людей, де панують високоморальні відносини, утверджується соціальна справедливість, розвивається висока духовність. Водночас він оворить і про суспільні вади. Суперечності, що виникають між запланованими виховними впливами і стихійним впливом довкілля, сільський учи-ель називає "педагогічним дисонансом" і наголошує: "Чим різкіший дисонанс між передбаченими, навмисними засобами виховання й засобами нен .вмисними, які являють собою середовище для формування суспільних інстинктів людини, тим важче виховувати, тим важче формувати те, що в практиці зветься голосом совісті" ухомлинський В. О. Наро-громадянина//Вибрані твори: У 5 т. К, 1987. Т. 3. С. 300).

В останній добутках Сухомлинський ("Народження громадянина", "Сто рад учителеві", "Розмова з молодим директором школи", "Мудра влада колективу") виявляється ряд нових гуманистич. ідей. Поряд з колишньою установкою на інтернаціональне й атеистич. виховання пріоритет віддається укр. этнопедаго-гике, нар. цінностям. Пильна увага приділяється культо-

367

вій основі виховання - казкам, міфам, повір'ям, легендам. Замість акценту на всебічний розвиток особистості улаштовується ідея иерархичности виховання - ведучою сферою виступає духовність, опосредующая ін. риси особистості.



В ці роки Василь Олександрович з особливим значенням говорить про роль рідної мови у вихованні, пристрасно й палко освідчуючись їй у любові ("Слово рідної мови" (1965); "Джерело невмирущої криниці" (1970)).

Зірка Василя Олександровича згасла на злеті - на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-іі роки: "Методика виховання колективу" (1971), "Розмова з молодим директором школи" (1973), "Листи до сина" (1978). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості.

Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Створена і активно працює Українська асоціація імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Всекитайське товариство прихильників В.Сухомлинського (1998). В Павлиській середній школі, що носить його ім'я, з 1975 р. функціонує педагогічно-меморіальний музей В.Сухомлинського.

Cogimur a suetis animum suspendere rebus Atque, ut vivamus, vivere desinimus. Hos superesse reor, quibus et spirabilis aer Et lux qua regimur redditur ipsa gravis?

Нас примушують відучити душу від звичних речей,

і щоби жити, ми перестаємо жити. Чи можна вважати живими тих, у кого відняли повітря, яким ми дихаємо, і світла, що так багато значить для нас?

(Лат.)


Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка