Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка28/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   38

Розділ 7 ... . . J . ' .

'■■%'■■■- . ' і

ДУХОВНА СУТНІСТЬ ОСВІТИ

Філософія освіти для XXI століття: пошук пріоритетів

Діалектика прагматизму і духовності в освіті

Підвищувати інтелектуальний потенціал нації

Духовні пріоритети освіти

Віра, надія і любов

Гармонія розуму, почуття і волі

Одвічні цінності цивілізації (істина, добро і краса)

Освіта як чинник морального розвитку суспільства і особистості

Радикальна зміна вітчизняних і світових реалій суспільного й індивідуального буття людей обумовлює зміну філософії підготовки людини до життя, філософії освіти, на якій базуються навчальні і виховні технології, в більш широкому розумінні -розгортається процес соціалізації особистості. Питання про те, чому навчати дитину і як, які пріоритети обрати в організаційному, управлінському, а головне - у виховному контексті, які якості особистості мають бути сформованими насамперед і загалом щоб людина знайшла своє місце в житті, була успішною, конкурентнозда-тною, зрештою, щасливою, постає як питання глобальне і центральне в контексті реформування освіти для XXI століття. Без його всебічного осмислення на рівні академічної педагогічної і філософської науки, обговорення в колі широкої педагогічної громадськості реформаторські кроки в освіті можуть мати лише частковий і тимчасовий успіх. Освітня політика держави в своїй основі має бути суто філософською. Будь-який інший підхід я розцінюю як делітантство, аматорство, спробу "погратися в реформу" й "прогулятись манівцями" освітнього процесу, а не цілеспрямовано й свідомо пройтись його головним річищем.

Серед основних чинників, за викликами яких освіта має змінити (удосконалити, зміцнити, модернізувати) власні філософські підвалини, я виокремлюю, по-перше, чинник глобалізації та інформаційної революції; по-друге, чинник власності, еволюція якого розгортається у контексті глобального утвердження ринкових відносин; по-третє, чинник духовності, потреба в якій є, мабуть, єдиним гарантом збереження цілісності й виживання цивілізації як в глобальному, так і в локальному вимірах.

Перші два процеси формують у людини переважно прагматичне ставлення до зкиття; останній - духовне, моральне, чуттєве. Всі вони є процесами об'єктвтти і водночас такими, які суперечать одне одному, формують протилежні філософії світосприйняття, світобачення, світо-переживання. Якій з них віддати перевагу й на основі якої філософії вибудовувати систему освіти XXI століття?

370


Подібна постановка питання дещо нагадує дискусію 60-70-х років між "фізиками" і "ліриками". Захоплюючись технікою і технічним прогресом, "фізики" дещо перебільшували їх роль у розвитку людства як цивілізації; подібне ж перебільшення тільки вже в бік духовних пріоритетів, зокрема, культури, мистецтва та моралі - нав'язували суспільству "лірики". Життя виявило певний сенс обох поглядів на суспільний прогрес і одночасно показало їх крайню сутність, односторонність. І "техніка", і "дух" є найбільш фундаментальними пріоритетами людства, однак, не стільки як окремо визнані, скільки у їх взаємодії та доповненні. Технічний прогрес забезпечує перспективу розвитку і разом з тим, останнє можливо лише в його обрамленні високою духовністю і культурою. Бездуховний технічний прогрес створює екологічні проблеми й скоріш, руйнує цивілізаційні основи розвитку людства, а ніж зміцнює їх. Людинотворчу і культуротворчу сутність техніки відтворює той внутрішній дух, який закладає в неї людина. Отже, мова йде про поєднання двох сутностей. Такою ж, на наш погляд, має бути й філософія "прагматичного" і "духовного" виховання особистості.

Сучасна освіта і виховання постають як вирішення суперечності між цими двома сутностями. Уперечність між ними треба вирішити, причому, не шляхом знищення чи пригнічення тієї чи іншої з них, а шляхом "заглиблення в їх спільну основу", у якості якої виступають практика (людська діяльність) і створювана нею культура. То ж яким чином можна поєднати означені установки в єдиній філософській сутності? Спробуємо дати цьому питанню, крайньою мірою, попередню інтерпретацію.

371


Філософія освіти ХХІ століття: пошук пріоритетів

XXI століття, що розгортається, робить грандіозні виклики традиційному суспільству, національним державам, культурі, способам підготовки людини до життя, що здійснюється, насамперед, засобами освіти і виховання особистості. Світ знову став майже не впізнаним. Його важко охопити єдиним поглядом, передбачити головні вектори розвитку, запропонувати превентивні освітньо-культурні інновації.

Разом з тим, досить прозоро проглядаються тенденції економічної глобалізації і антиглобалізації, становлення інформаційного суспільства, посилення взаємозалежності народів і держав, утвердження демократичного порядку і ринкових перетворень у все більш широкому світовому просторі. Помітною є й смуга тероризму і антитероризму, локальних зіткнень, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів. Посилилось далекосяжне за своїми можливими наслідками протистояння Схід-Захід, Північ-Південь, ісламського і християнського світів, гуманізму і фундаменталізму.

Поряд з відчутними перевагами, пов'язаними, насамперед, з можливостями вільного розповсюдження інформації, ідей, поглядів, переконань, товарів, вільного пересування по світу, інтеграції культурних надбань народів тощо, помітними є негативні наслідки глобалізації, зокрема, загроза втрати національної ідентичності для країн, що розвиваються, занепаду національних економік, різкої поляризації між багатством меншості і зубожінням більшості населення шіанети, загострення суспільних і міжетнічних відносин, зменшення ролі національних держав.

Для України до того ж сформувалась низка загроз-викликів, пов'язаних з важкою екологічною і демографічною ситуацією, спадом виробництва, обвальним зростанням бідності, захворюваності та злочинності, деформацією моральних засад життєдіяльності суспільства.

Не зважаючи на більш як десятилітній досвід трансформацій і національного відродження, Україна, здається, залишилась "стояти" на грані двох світів - європейського і євразійського (або лише балансує на цій грані), не готова повноцінно і ефективно відповісти на існуючі глобальні виклики.

Драматичність ситуації полягає також в тому, що впродовж цього часу Україна випробувала безліч проектів перебудови свого буття за усіма критеріями прогресу і впевнилась, що її прогрес залежить нині не тільки від дефіциту планів і теорій економічного, політичного і культурного розвитку, не тільки від застарілих технологій і нестачі коштів, але й від дефіциту людей з їх необхідними інтелектуальними і моральними якостями.

Історичний виклик на освічену, культурно і морально розвинену людину, створення людського потенціалу реформ залишився поки що без належної відповіді.

372

Україна, як власне і весь світ, перебуває в очікуванні нової епохи і одночасно намагається відшукати соціальну, економічну та науково-технологічну платформу виживання, нову парадигму підготовки людини до життя, яка б забезпечила не лише адаптивне ставлення до дійсності, але й розвиток людини яіс її активного суб'єкта і творця.



Центром цієї парадигми є освіта, яка розвивається як відповідь на виклики цивілізації І, одночасно, як відповідь на потреби людини знайти своє місце і можливості самореалізації у новому глобальному просторі. Освіта, її організація, загальна філософія розвитку знаходяться в епіцентрі дискусій, що розгорнулись нині в світовому інтелектуальному середовищі. І

Вагоме слово у цьому зв'язку має сказати й українська педагогічна еліта. Історично вона завжди знаходилась на передових позиціях. Усьому світові відомі імена та ідеї видатних українських педагогів - М.Пирогова, КУшинського, ГВащенка, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського... Ми маємо продовжити їх пошуки в контексті сучасної історичної епохи, здійснити широкоформатний прогноз розвитку освітянської справи, запропонувати суспільству фундаментальні нововведення, які б забезпечили ефективну модернізацію освіти, як того вимагає практика.

Як відомо, фундаментальні цілі освіти століття сформульовані у доповіді міжнародної комісії під керівництвом Жака Делора "Освіта для 21 століття", підготовлені для ЮНЕСКО у 1996 році. "Перед численними викликами, які ставить перед нами майбутнє, - стверджує цей документ, - освіта є необхідною умовою для того, щоб дати людству змогу посуватися вперед до ідеалів миру, свободи і соціальної справедливості."

В дусі цієї стратегії, Ліссабонської угоди, Болонського процесу, інших міжнародних угод в галузі освіти й здійснюється освітянська реформа в Україні. Останні роки позначені рядом освітянських інновацій, спрямованих на збереження досягнень минулого й, одночасно, на модернізацію системи освіти у відповідності з вимогами часу, новітніми надбаннями науки, культури і соціальної практики.

З точки зору розвитку української освіти останні роки можна вважати глибоко пошуковими й успішними: по-перше, розроблена й затверджена на найвищому державному рівні Указом Президента України - Національна доктрина розвитку освіти України XXI століття, прийнята другим Всеукраїнським з'їздом працівників освіти у жовтні 2001 року; по-друге, вийшов у світ ряд Указів Президента України щодо розвитку освіти. Парламентом держави прийнято Закон України "Про вищу освіту", який нині оновлюється у відповідності з потребами часу, Урядом України затверджена Державна програма "Вчитель". Ці заходи аж ніяк не є випадковими. Вони інтегровані в єдину, цілісну систему державної політики модернізації української

373


освіти, яка послідовно втілюється Міністерством освіти і науки, незважаючи на труднощі трансформаційного періоду і обмежені економічні можливості держави.

"Національна доктрина..."- є документом стратегічного значення. Вона визначає загальну філософію освіти, пріоритети і принципи, основні напрями і механізми розвитку на першу четверть поточного століття. Принциповими в ній є положення про необхідність забезпечення рівного доступу до якісної освіти, утвердження новітніх інформаційних педагогічних технологій, мовних стратегій освіти. Українська освіта має стати орієнтованою на особистість, демократичною, конкурентоздатною у світовому освітньому просторі. Базуючись на національній ідеї українського державотворення, вона спрямована на утвердження національних інтересів, має здійснюватись впродовж життя, відповідати потребам особистості і суспільства, які постійно змінюються.

За свідченням міжнародних експертів, наша Доктрина відповідає вимогам часу, сучасним і перспективним європейським і світовим освітянським стандартам, провідними тенденціям їх розвитку. Разом з тим, прийняття Доктрини не розв'язує всього комплексу проблем, які накопичились у сфері освіти, вона лиш визначає основні орієнтири, парадигму (загальну філософію) її розвитку у майбутньому. Цей документ слід розглядати не в статиці, а в динаміці всього суспільного розвитку. Його орієнтири можуть бути уточненими в міру зміни суспільних пріоритетів. Реалізація Доктрини безпосередньо залежить від соціальної активності працівників освіти і її керівників, які повинні стати активними суб'єктами (кожен на своєму рівні) освітньої політики.

Ми, представники наукової педагогічної громадськості, повинні забезпечити теоретико-методологічне підґрунтя, педагогічно виважені й експериментально перевірені конкретні заходи (і засоби, в тому числі і фінансові) впровадження Доктрини в реальну освітянську практику.

Першою і, очевидно, головною з них є проблема модернізації змісту освіти, приведення його у відповідність з найновішими надбаннями сучасної науки, культури і .оціальної практики. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, до пріоритетів освіти сьогодення відносить вміння оперувати такими технологіями а знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, готують молодь до нових ролей в цьому суспільстві. Важливим сьогодні є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись га пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати та управляї я інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись впродовж життя.

Освіта сьогодні ставить перед собою нове завдання - сформувати в учня вміння вчитись.

374


В шкільній освіті сьогодні домінують такі тенденції, як запровадження основного ядра знань, своєрідного базового мінімуму, на якому вибудовується подальший комплекс знань, вмінь, відношень, навичок, компетентно-стей; формування цілісного сприйняття світу; оновлення змісту традиційних дисциплін; запровадження нових нормативних і спеціальних курсів.

Зміст суспільних та природничих наук (дисциплін) сьогодні спрямований, насамперед, на збереження оточуючого середовища, формування культури миру, вирішення етнічних та міжконфесійних конфліктів, полікуль-турності та толерантності, гуманістичних цінностей, громадянських якостей людини, її демократичного світогляду.

Важливим компонентом змісту освіти в економічно розвинених країнах є цінності, стиль і культура життєдіяльності європейського суспільства, ринок праці в цьому регіоні.

У зв'язку зі зміною змістових компонентів освіти відбуваються зміни технологій їх реалізації. На передній план виходять інформаційні технології, дистанційне навчання, які охоплюють мережі університетів та шкіл, систему підготовки кадрів та підвищення кваліфікації, застосовуються в сфері обміну педагогічною інформацією. Всі ці та інші перетворення, що відбуваються в процесі модернізації змісту освіти, мають бути належним чином відображені в освітніх стандартах, які створюються.

В умовах глобалізаційних процесів, взаємопроникнення ринків праці та інтернаціоналізації національних економік освіта розглядається як своєрідний ключ до майбутнього економічного процвітання, ефективний засіб боротьби з безробіттям, рушійна сила науково-технічного прогресу та паспорт індивідуального успіху.

Надзвичайно важливою проблемою у цьому контексті стає проблема забезпечення високої якості освіти, яка визнається визначальним фактором розвитку та необхідною умовою успішного існування будь-якої країни. Як зазначається у нашій освітянській Доктрині, "якість освіти є національним пріоритетом, передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права на освіту" (Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті. -Київ: Шкільний світ, 2002. - С 7). !

Якість освіти відслідковується за допомогою моніторингу, який у галузі освіти розуміється як систематичні процедури збору даних щодо важливих аспектів освіти на національному, регіональному та місцевому рівнях з метою безперервного відстеження за її станом та прогнозом розвитку.

Незважаючи на високу витратність, важливість моніторингових процедур на сьогодні не піддається жодним сумнівам. Моніторинг необхідний як для отримання об'єктивного зрізу стану національної системи освіти, так і її місця у світовому рейтингу. Його дані використовуються для розробки

375

освітньої політики держави; дають змогу здійснити оцінку стану системи освіти у порівнянні з іншими країнами; узгодити параметри освітньої політики із світовими тенденціями.



В контексті входження України до світового співтовариства зазначені аспекти є вкрай важливими. На жаль, в період економічної кризи, поки що, система моніторингу в Україні відсутня, що не дає можливості справедливо оцінити рівень якості національної освіти.

В той же час, зарубіжні країни, в першу чергу, західні, активно розвивають моніторинговий досвід, вибудовуючи складні національні моделі індикаторів якості освіти та беручи участь у міжнародних порівняльних вимірюваннях освітніх систем, що проводяться Європейським Союзом або Організацією з економічного співробітництва та розвитку.

За допомогою моніторингу здійснюється аналіз:

- демографічного, соціального та економічного контексту (відносна кількість осіб шкільного віку, зв'язок між людськими ресурсами і економічним ростом тощо);

- ресурсів, що вкладаються в освіту (стан шкільних будівель, шкільного обладнання, забезпечення дидактичними матеріалами);

- освітнього процесу (кількість навчальних годин, днів тощо) та

- результатів, які продукує освітня система (досягнення учнів з ключових дисциплін, відсоток учнів, що склали випускні екзамени, що

вступили до вищих навчальних закладів).

Успішний розвиток української освіти безперечно залежатиме від створення та запровадження системи моніторингу якості. При визнанні такої необхідності на законодавчому рівні, черга за кропіткою практичною роботою для створення реальної можливості для України мати освіту високої якості.

Важливою складовою сучасної філософії модернізаційних процесів в системі освіти є принцип демократизації управління, прозорості прийняття рішень, фінансування, перспективного планування. Модернізація управління освітою передбачає, насамперед, його децентралізацію, що успішно реалізується в освітніх систем різних країн світу.

У Європейському звіті про якість шкільної освіти децентралізація освіти визначена як одна з п'яти ключових проблем майбутнього. Тут зазначено, що зміщення акценту в процесі прийняття рішень на рівень школи є важливою політичною стратегією, яка викликана недостатністю довіри до здатності держави адекватно реагувати на потреби все більш вимогливого населення. Стверджується, що рішення повинні мати право приймати безпосередньо ті, кого зачіпають їх наслідки.

Децентралізація, у якомусь сенсі, є засобом переносу політичних дебатів про якість освіти на нижчі щаблі освітньої системи. Надання більших повноважень нижчим рівням системи означає перекладання на них відпові-

376

дальності за визначення того, що вони розуміють під якістю освіти і передача їм прав "володіння" своєю частиною системи.



Процес децентралізації часто розглядається як позитивний і неминучий, але поряд з цим, як такий, що породжує свої проблеми. Оскільки саме держава несе відповідальність за забезпечення якості освіти для всіх, потрібна гарантія, що така система дійсно сприяє реалізації даної цілі. За своєю природою децентралізація веде до поглиблення різниць в стандартах шкільної освіти на місцях. Складність розробки стратегічної політики полягає у визнанні, що такі відмінності мають право на існування, і у перетворенні їх у можливості, які сприяють учням реалізувати свій потенціал.

Декілька років тому Міжнародний Інститут планування освіти в Парижі опублікував збірник дітраць "Від планування до дій: урядові ініціативи щодо поліпшення школи". На прикладі досвіду багатьох країн був зроблений аналіз головних шляхів, якими органи управління освіти старалися досягнути істотних позитивних змін на рівні шкіл. Цими шляхами є: поліпшення підготовки вчителів, зміна по вдосконаленню підручників, впровадженні державного тестування навчальних досягнень, збільшення впливу місцевої громади на навчальні програми. Очевидно, і для нас ці шляхи мають стати пріоритетними.

Додам до цього лише наступне: Україна має розробити нову політику по відношенню до викладачів, яка включатиме нові професійні стандарти й інструкції щодо ставок окладів і кар'єрного росту, разом з удосконаленням попереднього навчання і навчання за місцем роботи. Це має супроводжувалася підготовкою і публікацією кращих нових навчальних матеріалів і обладнання.

Сфера освіти має впровадити ефективні засоби контролю, планувати і здійснювати регулярні стандартизовані оцінки. Стратегія у сфері освіти має відповідати фінансовим реаліям. Оскільки державні фінанси залишаться обмеженими у середа достроковій перспективі, Уряд має визначити обмежену кількість стратегічних пріоритетів, які він може фінансувати і підтримувати.

Наразі, не усі діти одержують освіту однакової якості. З огляду на якість вхідних чинників, особи, які мешкають у сільських чи гірських районах або бідніших областях, обслуговуються неадекватно. Соціальна підтримка має надаватися, насамперед, з метою забезпечення якісної обов'язкової освіти для всіх, незалежно від соціально-економічного статусу дітей або їхніх сімей чи географічного розташування, і приділяти особливу увагу погребам вразливих громад і бідних сільських районів.

Досвід багатьох країн показує, що для дітей із сімей з низьким рівнем матеріального достатку є два шляху для успіху - отримання якісної освіти або участь у кримінальному бізнесі. Держави які не докладають спеціаль-

377

них зусиль до надання освіти дітям із груп соціального ризику, сприяють розвитку кримінального життя країни і підвищенню соціальної напруги. Справедливим є й інший висновок: забезпечення рівного доступу до отримання якісної освіти для усіх соціальних прошарків населення є однім із факторів стабілізації соціальної ситуації в країні.



Головним завданням управління у сфері освіти має бути перегляд відповідних ролей центральної, регіональної і місцевої влади, з метою встановлення добре інтегрованих інституційних обов'язків, які мають забезпечити високоякісну освіту, адекватне фінансування і ефективне управління.

Необхідно визначити середньострокові цілі політики у сфері освіти і взяти участь у визначенні фінансових процедур асигнування і пріоритетів. Єдиним найважливішим фінансовим інструментом має бути формула розподілу, що грунтуватиметься на пріоритетах стратегії у сфері освіти, а також на кількості користувачів.

Стратегія надання рівного доступу до якісної освіти може базуватися на двох принципах: адресне надання бюджетних коштів та матеріально-технічного забезпечення для освіти дітей з особливими потребами кожній дитині за правилом "кошти за дитиною"; максимально повне і всебічне ви» користання можливостей, які надають для отримання якісної освіти для цих категорій дітей, існуючі, політика, законодавство, структурні елементи механізму їх реалізації та існуючі методики та технології навчання.

Сучасна політична стратегія орієнтована на розвиток та фінансове забезпечення існуючої, історично створеної системи закладів освіти. Нова стратегія передбачає надання бюджетних коштів держави у формі ваучеру, (чи на зразок страхової медицини), конкретній дитині, так щоб гроші йшли за дитиною і, власне, батьки разом з нею обирали той заклад, в якому вона хоче і може здобувати освіту. і

Соціально-філософська та правова основа такої політики зрозуміла. Вона полягає у тому, що кожна дитина має свою частку національного багатства, яке накопичено країною і державою, і вона має право користуватись нею у повному і конкретно вираженому обсязі. Ця частка повинна доходити до неї, використовуватись нею не тільки у вигляді коштів, але і тієї матеріально-технічної бази освіти, охорони здоров'я, якою володіє країна, спадкоємцем якої є кожна конкретна дитина і усі наші діти в цілому. Усе це має працювати на них і ефективно спрацьовувати.

Така форма фінансування освіти і виховання існує не тільки в розвинутих західних країнах, але і у наших близьких сусідів - в Прибалтійських республіках.

В умовах переходу до суспільства що базується на знаннях потрібно не тільки шукати щось нове, але продовжувати втілення в життя і розповсюдження педагогічних технологій, в які вже вкладені великі інтелектуальні

378


ресурси і які довели власну ефективність. Безпрецендентним прикладом є технологія розвиваючого навчання, яка недостатньо активно використовується в освіті України.

Стратегічним принципом нової системи управління освітою є підтримка участі в ньому так званого "третього сектору" - громадських освітянських організацій, батьківських комітетів, асоціацій педагогів та керівників закладів освіти тощо. Поки що, цей ресурс є, скоріш, ресурсом майбутнього, який все ще мало використовується в Україні.

Одним із найяскравіших інноваційних виявів глобальних тенденцій суспільного розвитку є утвердження інформаційної цивілізації та відповідної їй інформаційної культури суспільства і особистості Цей процес вносить принципові зміни у загальну філософію освіти, ставить нові завдання і, одночасно, відкриває нові горизонти психолого-педагогічного пошуку.

Інформаційне суспільство - це новий, особливий етап життєдіяльності цивілізації. Він базується на інтелекті. Його головною дійовою особою є людина, яка володіє інформацією, комп'ютерною і лазерною технікою, біо-технологіями і генною інженерією, електронікою, теле- і відеокомунікація-ми тощо.

Разом зі світом у фазу інформаційного суспільства вступає і Україна. І хоч рівень інформатизації у нас все ще далекий від оптимального, саме він (і перспективні завдання його розвитку) обумовлюють зміну соціальної ролі і відповідальності людей, які забезпечують виробництво, передачу і розповсюдження інформації, виробників сучасної інформаційної техніки і технологій, вчених і працівників освіти.Інформацшне суспільство змінює не лише виробництво, а весь стиль і спосіб життя людей. Його основою стають комп'ютерні технології з їх фундаментальною функцією заміщувати або посилювати розумову працю людини. Інтелектуальне виробництво поступово утверджується у якості провідної галузі суспільного виробництва. Інтенсивно зростає значення інформації як стратегічного ресурсу цивіліза-ційного зростання, посилюється роль засобів масової комунікації, змінюється процес підготовки людини до життя, характер освіти і виховання.

Якою має стати загальна філософія освіти інформаційного суспільства? У чому пршщипова новизна новітніх парадигм освітньо-виховної діяльності, що розгортаються в інформаційному просторі та завдяки інформаційним педагогічним технологіям? Які першочергові питання постають у цьому зв'язку перед нашими науками і які відповіді підготували на них наші вчені? Маю приємність зазначити, що ця тема займає гідне місце в системі наукової діяльності Академії педагогічних наук України. В Інституті педагогіки (директор - академік В.Мадзигон), зокрема, створено комплекс методичних рекомендацій використання мультимедійних технологій в навчапь-ному процесі загальноосвітньої школи. Суттєвими є доробки вчених Інсти-

379

туту психології (директор С.Максименко) розроблено ієрархічну концепцію проектування комп'ютерних, зокрема, інтелектуальних та гіпертексто-вих навчальних систем; підготовлено серію посібників для студентів педагогічних закладів та вчителів. Вагомий вклад до розвитку цієї справи внесли співробітники Інституту засобів навчання (директор В.Биков), інших наукових підрозділів Академії. Доречно у цьому зв'язку згадати комплексні інформаційні інновації і їх психолого-педагогічне осмислення, впроваджені в навчальний процес, в Тернопільському педагогічному університеті (ректор - член-кореспондент АІШ України Володимир Кравець), Національному технічному університеті "КЩ" (ректор - дійсний член нашої академії Михайло Згуровський), Вінницькому професійно-технічному училищі №4 (директор - Олександр Дмитрик), Київо-Печерському ліцеї №171 "Лідер" (директор Кравченко).



Разом з тим, шановні колеги, філософія освіти інформаційного суспільства осмислена ще не достатньо повно. Мова повинна йти не лише про окремі, хоч і вагомі, розробки, а про комплексне, широкоформатне, міжгалузеве дослідження, налагодження співпраці з науковцями системи охорони здоров'я, телекомунікацій, виробниками комп'ютерних програм, навчальних закладів, що готують фахівців відповідного профілю.

Склалась парадоксальна ситуація: учень чи студент сьогодні більше розбирається в комп'ютерах, ніж його учитель чи викладач! Очевидно, потерпає інформаційна підготовка майбутнього вчителя. Педагогічні університети, на жаль, ще не стали провідниками новітніх інформаційних технологій, причому, не лише через нестачу коштів чи комп'ютерної техніки, а насамперед, через інерцію мислення і досить завзятий опір новому, не бажання освоювати і впроваджувати нове, рухатись у ногу з часом.

Проблем у царині впровадження інформаційних технологій, між тим, накопичилось не мало, особливо, в частині запобігання шкідливих впливів на психічне і фізичне здоров'я людини (комп'ютерне випромінювання, розлад психіки перенасиченням інформацією, або окремими її змістовими елементами, наявність комп'ютерної ігрової наркоманії, віртуалізації міжо-собистісного спілкування тощо). Вони потребують оперативної відповіді вчених. Вагоме слово тут мають сказати й педагога-практики.Формування інформаційної культури молоді повинне стати однією з основних цілей навчання та виховання в багатоступеневій системі освіти, орієнтиром руху її сучасної професійної підготовки.

Низка питань філософського, загальнокультурного і психолого-педагогічного штибу постає у зв'язку з адаптацією української освіти до


Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка