Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка37/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

перше, в основі цієї єдності лежить проблеми людини в її соціальній організації як основної проблеми філософії. Європейська філософія XX століття довела, що проблема людини є головною в філософії загалом. Не співвідношення мислення і буття, не проблема методу, не герменевтика, а саме проблема людини є тим головним таїнством, проникнення в яке складало сенс і смисл філософствування як такого. В контексті загальної історії філософського розвитку це може бути оцінено як потужний крок філософії на зустріч людині. її становленню та розвитку, а отже - педагогіці.

друге, не менш вагомим надбанням філософії XX століття є утвердження методологічного плюралізму як основи основ філософського осягнення світу. Філософія XX століття довела, що універсального, всезагального методу філософського пізнання немає. Індукція Ф.Бекона і дедукція Р.Декарта, діалектика Г.Гегеля і КМаркса, інтуїція А.Бергсона і герменевтика Гадамера, анти діалектика... і негативна діалектика.....мають свої межі застосування. Кожен з них має переваги над іншим в "своєму полі". А філософія лише тоді досягає повноти (й глибини) осягнення свого предмету, якщо вона майстерно користується всіма методами в їх взаємодії та взаємній доповненості. У філософії має домінувати методологічний плюралізм, який дозволяє охопити таїнство матеріального, соціокультурного і духовного буття світу і людини в їх цілісності, взаємодії й у взаємній залежності;



третє, філософія XX століття є утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей, забезпечення на їх основі творчого діалогу культур, осягнення й розв'язання глобальних проблем сучасності, опрацювання механізмів збереження миру й цивілізації як такої. Класові, національні, групові інтереси і цінності аж ніяк не зникають з поля людських взаємин і пристрастей. Вони об'єднують або роз'єднують людей, зіштовхують їх у протиборстві. Однак - і це факт - коли мова заходить про виживання людства як цивілізації, вони відступають на задній план. Людство віддає перевагу вічним цінностям. Дотримуючись їх як загальних принципів розумної організації життєдіяльності, людство збільшує ноосферний потенці ал цивілізації, її життєздатність як унікального й неповторного явища універсаму.

Характерно, що найголовнішою цінністю в розмаїтій системі поглядів видатних представників світової філософії є людина. Такою ж за якістю вона є і в українській національній філософії. Тому на запитання "яку ж філософію треба вивчати в університетах", я можу дати однозначну відповідь - світову й національну у їх взаємозв'язку та взаємодії в обгрунтуванні вічних цінностей цивілізації, головною серед яких є її величність ЛЮДИНА.

Ми не випадково визначили педагогіку як практичну філософію. Як любов до мудрості... Філософію вибудовує теоретичну, світоглядну і методологічну платформу, на якій розгортається педагогіка. І першим наріжним каменем цієї платформи є сформована філософією цілісна картина світу,

495


основним персонажем якого є ЛЮДИНА, що живе в ПРИРОДІ, розгортає своє життя як ДІЯЛЬНІСТЬ, завдяки чому створює власне середовище буття - СУСПІЛЬСТВО І КУЛЬТУРУ.

Проблема людини, її походження, природи і сутності, закономірностей життя і діяльності, перспектив і т.п. є основною проблемою філософії. Від часу її виникнення і до наших днів. Яку б сторінку історико-філософського пошуку ми не відкрили, скрізь і повсюди в ній відлунює проблема людини.

Життя людини здійснюється в природі, причому не тільки як існування, а як діяльність, завдяки чому відбувається перетворення природи й створення предметів для задоволення потреб людини. Природу філософія розглядає як первину основу і середовище життя людини, "перетворену природу" - як культуру - основне середовище життєдіяльності людини, створене самою людиною. Характерно, що в процесі цієї діяльності людина вступає у взаємодію з іншими людьми. В результаті - виникає спілкування, суспільні відносини, суспільство. Філософія обґрунтовує економічну, політичну і соціокультурну архітектоніку суспільства, презентує узагальнену систему суспільних цінностей і моралі, розгортає сенс і смисл людського існування, чим створює платформу (і параметри) підготовки людини до життя засобами освіти. Без філософії освіта втрачає внутрішній духовний, вивірений тисячоліттями людського існування, стрижень розвитку й перетворюється на аморфну систему, яка нічого не дає ні уму, ні серцю.

Найбільш високу цінність для педагогіки має філософське осмислення людини як індивіда, особистості та індивідуальності. І це зрозуміло. Адже людина у всі часи і у всіх філософських системах, від Конфуція, Платона, Аристотеля і до наших завжди була і залишається нині головною проблемою, темою і напрямом філософствування, днів головною проблемою філософії При цьому, кожен філософ пов'язував сутність людини з тією чи іншою ознакою, як правило, перебільшував її значення, переносив на визначення людини в цілому. Наприклад, Аристотель вбачав в людині політичну істоту, що розкриває й реалізує свою природу лише в державі. Фома Аквінський наголошував на божественній сутності людини. На його думку, людині притаманні органічна єдність душі та тіла. Це істота, що перебуває між світом тварини і світом ангелів. М.Монтень піднімав ідею рівності всіх людей у суспільстві. Він вважав, що душі імператорів і черевичників скроєні на один і той же копил. Р.Декарт однозначно пов'язував сутність людини з її мисленням: "Мислю - отже існую". За Ж.Ламерті, людина - це машина, що має двигун, відповідні механізми тощо. І.Кант підкреслював моральний характер природи людини. ГТегель вважав її духовною істотою, продуктом світового розуму. За Й.Фіхте головна ознака людини полягає в її діяльності. Л.Фейєрбах вбачав у людині природну істоту, суть якої визначається любовним ставленням до ближнього. За К.Марксом сутність люди-

496


ни визначається сукупністю суспільних відносин. М.Бердяєв бачить в ній духовну істоту, сутність та глибина якої обумовлюється рівнем її свободи.

Над цією проблемою працювали фактично всі філософи. І якщо спробувати систематизувати зазначені підходи, то сукупним результатом саме й буде визначення людини в її найбільш загальних характеристиках: 1) людина - частина природи. Вона живе в природному середовищі, користується благами природи (природними ресурсами) для забезпечення власного існування; 2) Людина, далі, є істота діяльна. Завдяки діяльності вона перетворює природу, виготовляє засоби для існування. Діяльність людини має предметний і духовний характер; її результатом є матеріальні і духовні предмети. Завдяки діяльності людина вирізняється з природного середовища; 3) людина - предметна істота. В предметах, що є результатом її діяльності, людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття. Світ, що оточує людину, - це світ створених нею предметів. В предметах людина відтворює свій внутрішній світ; 4) людина - мисляча істота. Вона свідомо ставиться до свого бутя й разом з іншими в процесі с пілкування вона пізнає світ; 5) людина - суспільна істота. Вона входить у свій природно-предметний світ разом з іншими. Спілкування формує мову, розвиває мислення, почуття. Діяльність створює спільну о знову предметного існування. Предметність зумовлює особливий, відмінний від тваринного спосіб життя, що закріплюється різноманітними інститутами, нормами, символами, сукупність яких становить світ великої людської культури.

Людське (в людині) реалізується і через соціальне, і через біологічне. Воно знаходить вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному. При цьому всі згадані форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні. Просторове поле його існування - природно-соціальне (культурне), часове поле - вічність. Людське реалізується через індивідуальне й суспільне, групове та колективне, особисте та загальне. Воно може зберегти свою самість навіть за умови тривалої ізоляції від суспільного і втратити її в найтісніших контактах з ним (загубленість у натовпі тощо).

Конкретну людину, своєрідний соціальний атом, сукупність яких становить групу, верству, колектив, суспільство в цілому у філософії позначають терміном "індивід". Індивід означає окремість існування людського. Він поєднує в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.

Як соціальний атом, індивід з'явився в історії не випадково і не відразу. Тривалий час (протягом майже усього родоплемінного устрою) існувала своєрідна цілісність суспільства, злиття одиничного з цілим. Ніхто не мислив і не почував себе оісремим. Спільні уклад життя, виробництво, спожи-

497


вання, побут, традиції підкоряли кожного члена суспільства родовій цілісності. Поділ праці й обмін внесли туди перші елементи нерівності, приватна власність остаточно розколола цілісність суспільства. На руїнах родоплемінного устрою водночас з виникненням класів формувалося й усвідомлення окремою людиною своєї відмінності від інших, передусім як суб'єкта (чи об'єкта) приватної власності. Індивід відчув себе окремим (і був у змозі забезпечити особисте існування) як власник, господар власного майна, знарядь праці, суб'єкт сім'ї та більш широких спільностей.

Кожен індивід існує окремо і водночас разом з іншими, із своїм власним життям і спільними потребами, інтересами, цілями, справами. Його єдність з суспільством коливається в широкому діапазоні: від повного злиття (наприклад, буржуа XVIIIct. повністю ототожнював себе з усіма проявами громадянського суспільства) - до абсолютного відчуження (пролетарі цього ж періоду відчували себе знедоленими, ізгоями). У цій єдності індивід, з одного боку, розвиваві зміцнював свою особливість - ця складова цілісної природи індивіда як окремої людини позначається поняттям індивідуальності, з другого - вбирав і уособлював у собі всі прояви людського, всі характерні ознаки, притаманні людині як представникові роду людського. Цей бік справи також знайшов своє понятійне відбиття в категорії "особистість".

У суперечливій суспільній єдності індивід водночас постає і як індивідуальність, і як особистість. Цивілізоване суспільство зацікавлене в розвитку в індивіді й того, й іншого в їх гармонійному поєднанні; антагоністичне суспільство, навпаки, зумовлює розвиток у людині лише певного набору якостей, принижує як індивідуальність, так і особистість. Звичайно, волелюбна натура людини чинить опір такому приниженню. Це виливається в дійовий протест, що приводить до ствердження незаперечної індивідуальності, особистості або до повної деградації зазначених якостей, до рабського (тваринного) існування.

Не менш важливим для педагогіки є філософське розуміння природи. Людина живе в природі. Природа - життєве середовище людини. Людина -частина природи. Перетворюючи природу людина створює культуру, а разом з цим, спілкуючись між собою, люди створюють суспільство. Культура і суспільство також є середовищем життя людини.., однак первинною основою життя все ж була і залишається природа.

Поняття природи є досить складним і суперечливим. В широкому розумінні воно відбиває все суще. Природа - це Всесвіт; це - матерія, сукупність умов існування людини і людського суспільства. У наиширшому розумінні природа - це все існуюче, весь світ в об'єктивній різноманітності його проявів, весь світ навколо нас у всій безкінечності своїх проявів, об'єктивна реальність, що існує поза людиною і незалежно від неї. При-

498


Розділ 8. Ідея вчителя

рода не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі й часі, перебуває у безперервному русі, змінах. Оскільки людина теж є природною істотою, можна вважати, що у цьому сенсі природа включає в себе і людське суспільство. J

Філософія обґрунтовує розуміння природи як сукупності об'єктивних умов існування людства, його навколишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому розумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності.

Таким чином, поняття "природа", "природне середовище" мають важ-

! ливе практичне та психологічне значення, оскільки в них робиться наголос на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об'єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.

Звідси, власне, й розпочинається процес соціалізації особистості - вивчення природи (і себе в ній), розуміння її як основи власного буття, необхідності його перетворення в предмети культури, життя в культурі і культурним, тобто людським чином. Педагогіка, яка ігнорує природу й розпочинає навчання та виховання особистості з інших (не природних чи над-; природних) начал, не є дійсною. Вона відривається від реального життя й переноситься в небо. Людина формується в ній як абстрактна істота, з ілюзійними цінностями, світоглядом і життєвими мотивами. Природні начала педагогіки, що розглядаються як основа життєдіяльності особистості, є саме тією - єдиною! - платформою, від якої відштовхується процес навчання і виховання людини як реального індивіда і особистості, які живуть в реа-



» льному світі, реальним життям і реальними відносинами.

Принциповим при цьому для педагогіки є філософське поняття діяльності людини, засобами якої створюється культура.

Діяльність людини можна розглядати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв суїність людського способу існування у світі. Людина, таким чином, у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас є частиною і породженням великої "матері-природи". Природа ж пов'язана сама з со-

? бою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися природні переду-

і мови суспільного життя. Але природа для людини - не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих засадах виникають і розвиваються й інші форми відносин людини з природою, зоїфема,



, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природничих наук; оціночне ставлення до природи, яке має відобра-

499


ження у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктив них сил суспільства і стає дедалі ширшою. Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять.

Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне навколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності, яка ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об'єктом пізнання та освоєння (інколи її називають "натуральною природою"), і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури. Збереження довкілля, охорона природи й раціональне використання її ресурсів для забезпечення власного існування якраз і є найвищим виявом культури людського буття у світі.

Останнє становить головний філософсько-педагогічний контекст навчання і виховання особистості: знання і пізнання світу, життя і діяльності] людини має розгортатись не у відстороненості одне від одного, а у тісній! взаємодії, лейтмотивом якої є бережне ставлення людини до природи, її ді-| яльність не як свавілля, а за законами культури. У цьому й прихований ко-1 лосальний педагогічний - навчально-виховний - сенс: збереження, а не, руйнація; творення, а не нищення; відтворення та зрощення, а не спожива-! цгво. Освіта і виховання має застовпити в світогляді людини першу і голо-; вну домінанту: руйнуючи природу, людина знищує основу власного буття, а тим самим - саму себе як природну істоту. Руйнація природи культури не створює. Навпаки, вона породжує проблему - екологічну, яка становить загрозу самому існуванню людства.

Ситуацію, що склалася нині в царині освоєння природи, вчені позначили терміном "екологічна катастрофа". І це дійсно так. За останні 500 років людство знищило 60% лісів, що нанесло удар по біосфері. Ліси - це легені планети, які забезпечують свіже повітря й існування джерел. Нині людство включило в сферу виробництва 70% всієї родючої землі, 70% основних популяцій риб, 10% води. На кожного жителя індустріальне розвинутих країн щорічно із надр Землі видобувається близько 30 т корисних копалин; 1-1,5% цієї сировини набуває форми продукту, що споживається, а 98,5% становлять відходи виробництва, більшість з яких - шкідливі для людини. Вчені підрахували: якщо виробництво буде нарощуватися такими ж темпами, то заліза людству вистачить на 250, олова - на 35, цинку - на 30, міді -на 29 років. До 2500р. людство використає запаси всіх металів, що є на нашій планеті, якщо не знайде їм замінників.

500

Безконтрольне нарощування виробництва призвело до екологічної кри-



■ зи, подолання якої є однією з найскладніпшх проблем цивілізаційного ма-

■ сштабу. Найхарактернішим виявом екологічної кризи є забруднення при-

■ родного середовища залишками промисловості, радіоактивними речовинами й пестицидами. Світовий океан поступово стає непридатним до життя.

Внутрішні водні запаси вичерпуються або забруднюються. Аварії на наф-• тових промислах чи танкерах забруднюють воду нафтою, що призводить до

загибелі морських птахів, риб, інших живих організмів. Земна атмосфера перенасичена шкідливими залишками виробництва й токсичними газами автомобілів. Внаслідок вирубки лісів скорочується обсяг кисню, що надходить до атмосфери. Серед людей поширюються хвороби, їх головна причина - техногенні зміни умов існування, забруднення навколишнього середовища, шкідливе виробництво, радіація тощо.

Найгострішими й невідкладними екологічними проблемами XXI ст. є такі: і - загроза підвищення температури на Землі внаслідок концентрації вуглекислого газу та інших хімічних речовин у атмосфері. Вчені вважають, що навіть незначне посилення кількості цих речовин може викликати великі (якщо не катастрофічні) кліматичні зміни;

- руйнування озонового шару Землі - тонкої оболонки, що міститься в стратосфері й оберігає життя від згубної ультрафіолетової радіації Сонця. Дослідження, проведені за допомогою супутників, свідчать: в останні десять років озонова оболонка стала тоншою на 3%. Більше того, над Антарктидою з'явилась так звана озонова дірка, площа якої перевищує площу США. Подібні ж дірки, хоч і менші за розміром, помічені також над Північним полюсом й іншими регіонами;



- виснаження киснепостачальників Землі пов'язане з варварською вирубкою лісів, їх площа зменшується на 15 млн га щорічно. Водночас з лісами людство втрачає різноманітні види флори й фауни, що також згубно позначається на кліматі й навколишньому середовищі;

- виснаження Світового океану, що поряд з лісами є основним постачальником кисню для життєзабезпечення планети. Внаслідок забруднення океану нафтою й нафтопродуктами змінюється його властивість віддзеркалювати (альбедо), що впливає на енергетичний баланс планети, порушує відповідні пропорції вологості;

- забруднення навколоземного та навколишнього середовища сотнями мільйонів тонн хімічних сполук і радіоактивних речовин, що мають великі періоди розпаду;

- поступове вичерпування природних ресурсів.

Людство зазнало декілька трагедій, пов'язаних з екологічною проблемою. Надто болісно позначилась на людстві Чорнобильська катастрофа

501

1986р. Повні наслідки її ще невідомі, вихід з глухих кутів ліквідації наслідків ще не знайдено. Радіація позначається на здоров'ї й житті людей не лише нашої країни, а й багатьох держав. | к 4 •; ^і



Екологічну проблему спричинює не лише радіація, а й хімія, металургія, біотехнологія та інші шкідливі виробництва. Як тут не згадати слова КМаркса: культура, якщо вона розвивається стихійно, а не скеровується свідомо, залишає після себе пустелю. Надзвичайно близько "до пустелі" підійшли забруднені гербіцидами та зруйновані меліорацією сільськогосподарські райони Кримської, Херсонської, Миколаївської, Кіровоградської та Одеської областей України. Від "пустельного шиту" шкідливих залишків металургійного та хімічного виробництва задихаються Запорізька й Дніпропетровська, Черкаська й Сумська, Донецька й Луганська області. Ще не одужали від облисіння діти Чернівців. Ще не визначила Україна всіх катастрофічних наслідків Чорнобиля. Екологічна ситуація в державі має "пустельні" характеристики й продовжує загострюватися, бо існують атомні станції ("атомні бомби, що тимчасово дають електроенергію"), бо діють військові полігони і сховища, де перетворюється на прах природа України, вибухають склади, бо отруюють повітря допотопні хімічні заводи, що перебувають у коматозному стані, бо панує байдужість, що зводить нанівець будь-який екологічний почин патріотично стурбованої громадськості.

Захист природи від знищення постає сьогодні як проблема виживання людства на Землі за умов зростання технічного потенціалу й промислового виробництва. Все це вимагає нового погляду на природу. Від бездумного ставлення до неї як невичерпної скарбниці матеріальних благ людство має перейти до споконвічно шанобливого, бережливого захисту природи як необхідної умови життя - найцікавішого і загадкового феномена Космосу.

Народна мудрість завжди орієнтувала людину на шанобливе ставлення до природи. В ній вбачала вона найґрунтовніше .уособлення сил добра, життєдайних джерел людяності. Як не згадати у цьому зв'язку, що саме Сірий Вовк приходить на допомогу Івану-царевичу й визволяє його із біди. Міцний і сильний Мороз підтримує й захищає дідову дочку-трудівницю, яку прагне згубити зла мачуха. Жива вода виліковує смертельні рани тих, хто бореться за справедливість, несе людям добро й не поступається честю й гідністю... Народ шанує природу. Він наділяє її тими якостями, за допомогою яких стверджується життя, продовжуючи його шляхом орієнтації на дійсно життєдайне джерело як одну з найфундаментальніших цінностей.

На жаль, соціальна теорія й практика технічної цивілізації ХХ-ХХІ ст. фактично знехтували цією традицією, захопились ефективністю й повірили в чудодійний злет європейського раціоналізму, руйнівні наслідки якого не могли передбачити навіть найбільш радикальні мрійники-технократи. Людство все глибше замислюється над витоками свого існування, чинни-

502

ками забезпечення життя, умовами й чинниками його продовження. Фундаментальне місце в сьогоденних різноманітних життєвих моделях посідає природа. ; <



Нині людство поступово повертається до споконвічної, хоч і дещо забутої в останні два-три сторіччя, орієнтації культури на цінність природи як вічної умови існування людської цивілізації, як чинника, поза яким є неможливим людське життя.

Освіта загалом, має бути, насамперед, екологічною освітою, формувати в учнів потребу бережного ставлення до природи, соціальної реальності і до самих себе. Вона має зрощувати принципи раціональної регуляції системи "природа-суспільство", формувати установку дбайливого планомірного природокористування, збереження та примноження природних ресурсів планети, контролю за їх використанням. У цьому - сутність філософської парадигми екологічного виховання молоді, яке має здійснюватись у всіх ланках освітньої діяльності.

На жаль, екологічна проблематика в університетах представлена ще не досить повно. Декілька лекцій з курсу "Екологія" проблему не вирішують. До тотальної ж екологізації навчально-виховного процесу, потреба в реалізації якої продиктована вкрай загрозливими екологічними показниками й засобами якої можна було б сформувати екологічний світогляд, тверді переконання, цінності, установки майбутніх фахівців, особливо учителів, керівників виробництв та інженерних кадрів, вітчизняним університетам належить пройти ще досить довгий і тернистий шлях. В основі цього шляху лежить наповнення бсіх навчальних курсів екологічною проблематикою, забезпечення екологічної складової в різноманітних видах виробничої практики, організація екологічно спрямованої системи заходів позанавча-льного штибу тощо.

Без перебільшення можна сказати, що сучасна філософія освіти має бути екологічною як за своїм змістом, так і за головною виховною спрямованістю. Доведена до краю природа у ряді вимірів вже не може відновитись без допомоги людини. Людина ж багато в чому залишається до неї байдужою. Стиль життєдіяльності такої людини має руйнаційний характер як до природи, так і для неї самої. Інфікована "екологічною парадигмою" педагогіка має відкрити людині очі, показати загрози в їх неприкритому існуванню і проявах, переконати в необхідності екологізації діяльності, незалежно від того, в якій сфері вона буде здійснюватись.

Подібна ж вимога делегується й до сфери безпосередньої життєдіяльності людини - до сфери культури. Захист культури від масовізації, розмивання естетичних начал, приниження чи прямої руйнації втілюваних в полотно культури гуманістичних пріоритетів має стати таким же принципом виживання, як і екологічна складова.

503


Як відомо, соціокультурні, політичні та економічні зрушення останніх років виявились до культури немилосердними. Власне, про це людство попереджали в свій час О.Шпенглер та Х.Ортега-і-Гассет. Тотальна масовіза-ція життя, вихід на арену активної соціальної життєдіяльності широких народних мас, підкреслювали вони, негативно позначиться, насамперед на системі культури, моралі, духовних цінностях. Людина, прогнозував ситуацію великий Ф.Ніцше, "знекультуриться", вона втратить віру в Бога, загубить духовно-моральні пріоритети, що створить грунт для конфронтації, локальних чи світових воєн, масового тероризму, розгулу таких негативних проявів людської природи, як крадіжки, бандитизм, сексуальна розбещеність, алкоголізм тощо.

В минулому і на початку поточного століття людство пережило дві світові війни, жорстке протистояння політичних систем - соціалістичної й капіталістичної (до речі, в літературі це протистояння отримало назву "холодної війни", яку цілком справедливо характеризують як третю світову), серйозні військові локальні зіткнення (Індії і Пакистану, Ізраїлю і Палестини, СРСР і Афганістану тощо), бомбардування Сполученими Штатами Америки таких, здавалося б, більш-менш благополучних країн колишньої Югославії. Далеко не однозначно позначились на культурі розпад СРСР і ряду країн колишньої соціалістичної співдружності, військові сутички між колишніми "братніми республіками" Вірменією і Азербайджаном, Росією і Грузією, Росією і Чечнею тощо. Суперечливо країни колишнього СРСР входять в систему ринкових і демократичних відносин; боляче вони переживають старі (історичні) і ново сконструйовані національні образи. Справедливим є зауваження древніх про те, що коли дзвенять мечі, свистять кулі і рвуться бомби - культура занепадає. І це зрозуміло. Важливо вижити, зберегти життя, захистити сім'ю, рідних і близьких, знешкодити загрозу, знищити дійсного або уявного ворога. Те ж саме можна сказати й про стан культури в ситуації утвердження псевдо ринку і псевдо демократії, прояву міжнародного тероризму, міжнародної організованої злочинності, тіньової міграції тощо. В ході неконтрольованого розгортання означених процесів, утверджуються химерні форми життя - виробництва, розподілу і споживання, які за своєю якість з дійсно людськими культурними цінностями практично не мають нічого спільного. Людина і культура в цей час вироджуються.

Призупинення руїни, захист людини і культури, поворот до дійсних, а не ілюзійних духовних пріоритетів, розпочинається з обернення світових і національних процесів в конструктивне річище. У цьому - корінь; це і є проблемою, без вирішення якої ми не тільки не поставимо протектори спотвореним формам життя, втраті історично випестуваного "людського обличчя" цивілізації, але й навряд чи відсторонемо глобальну загрозу руйна-

504


ції людства як унікального явища Великого Космосу, як цивілізації загалом.

"Краса врятує світ", - з такими словами звернувся до людства мислитель, який започаткував новітню парадигму розуміння(і втілення в життєвий процес) не баченої до сих пір новітньої й глибокої якості людського, реалізованого (й такого, що реалізується чи має бути реалізованим) в кожній клітинці - екзистенції - людського буття. Хтось, можливо, назве слова великого Достоєвського поетичними. Інший підійме пріоритети матеріального виробництва чи ресурсної бази розвитку людства. Третій вкаже на необхідність утвердження: життєздатної політичної системи, належної організації та управління. Все це правильно і необхідно. Однак є речі, котрі пронизують всі інші процеси, постають у якості основи, що забезпечує їх людську, а не абстрактну цінність. Зрозуміло, що у якості такої основи викристалізовуються культура, духовність, мораль, домінантами яких є істина, добро і краса. Зрозумілим є й те, що основу власної людської природи людина зрощує на одвічних цінностях цивілізації, запорукою реалізації яких є найбільш дієві сутнісні сили людини - віра, надія і любов. їх утвердження засобами освіти і виховання, насамперед, через діяльність учителя, який сформував ці якості в собі в період набуття професії в педагогічному уні-верситегі, є саме тим "чарівним ключем", який відкриває двері до світла, творчості і свободи, забезпечує спадкоємність людського цивілізаційного процесу, дозволяє людині зробити перший крок на шляху, що веде до Храму.

Унікальність філософії для педагогіки у цьому вимірі полягає в тім, що вона відкриває й дозволяє осягнути глибокий світ людської культури. Тільки (і виключно) для педагогіки філософія освіти постає у якості "філософії культури", яка розгортає культуру в її загальнолюдських і національних характеристиках, научає відчувати й творити добро, що базується на істинних началах і забезпечує насолоду, оскільки є красивим.


Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка