Леонід Губерський Віктор Андрущенко Філософія як теорія та методологія розвитку освіти Київ 2008 р. Ббк



Скачати 10.07 Mb.
Сторінка38/38
Дата конвертації20.03.2017
Розмір10.07 Mb.
#12529
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Філософія освіти із замежжя завтрашнього дня

Прогнозуючи розвиток нового століття, великий Ніцше використав образ Верблюда, Лева і Дитини, спільними зусиллями яких Людство подолає негативну спадщину минулого й перейде в світ нового соціокультурного творення. Верблюд має "перейти пустелю" культурних цінностей, усвідомити їх як таких, що стримують прогресивний поступ людства на шляхах до Свободи; Лев - розірвати їх; Дитина має "стати по той бік добра і зла" й розпочати нове світо- й культуротворення з чистого аркушу, створити нову систему цінностей, повести за собою людство.

Довгий час ми розцінювали ці роздуми як абстрактне філософствування, містику, що не має під собою ніякого реалістичного сенсу. Між тим, сенс є і неабиякий. На шляхах свого історичного поступу людство періодично відмовляється від того, що ще вчора здавалося б абсолютним надбанням цивілізації. Разом з тим, воно створює нові культурні цінності, утверджує новий спосіб житія, вклоняється новим Богам і новим Героям.

Означена відмова, звичайно, не може бути абсолютною. Відмовляючись від старого, людина все гаки щось залишає, бере з собою в майбутнє. І хоча нерідко вона залишає не те, що бажано було б залишити з точки зору нагальних потреб наступних епох, маємо те, що маємо: спадкоємність цивіліза-ційного поступу є такою ж цивілізаційною закономірністю, як і періодична руйнація того, що "посоромило себе в історії*".

Постійна фільтрація історичних надбань "відокремлює зерна від плевел", передає їх новим поколінням як цінності, що складають фундаментальні основи цивілізації. В історії вони ввійшли у обіг як "загальнолюдські цінності''. Всякий народ, який намагався дійти до майбутнього в обхід загальнолюдського, попадав у історичну колізію, що закінчувалась, як правило, його сходженням з історичної арени. Дійсне майбутнє належить тим, хто "відмовляючись - зберігає", "руйнуючи - створює", "забуваючи -пам'ятає", хто рухається вперед, розмірковуючи над уроками минулого, а не лише відсторонює його як історичний непотріб. З другого боку, прогресивний поступ людства базується на прогнозі контурів того ж таки майбутнього, до якого воно прагне. "Не прогнозований" розвиток несе з собою масу ризиків, що можугь обернутись серйозними соціальними колізіями.

506


"Сліпці, поводирі сліпців" ніколи не виведуть людство до Храму. Тому прогноз загальних контурів майбутнього є такою ж важливою справою, як і переосмислення минулого. Характерно, що в дійсності ці процеси існують в органічній єдності: оцінка й переоцінка минулого, як правило, здійснюється під прицілом пошуку образу майбутньої соціальної реальності, і навпаки, тому пошук контурів майбутнього ведеться, як правило, на "старому матеріалі", в тому соціальному досвіді, який залишила нам історія. Як говорили древні, оскільки "з нічого ніщо не виникає", побачити майбутнє можна лише через минуле... j

Щоправда існують і такі форми освоєння світу, як фантазія, мрія, уява, інтуїція тощо. Часто-густо вони підштовхують людину до рішень, що не мають раціонального обгрунтування й, нерідко, спрямовують "дорогу в нікуди". І разом з тим, саме вони дозволяють "зазирнути в замежжя", сформувати вигляд майбутнього, аналога якого історія ще не мала. Ефективність "третього шляху" - неймовірна; вірогідність же забезпечується тим, наскільки органічно вплетений він у два перші процеси, здійснюється на основі досвіду - "прийнятого" і "відторгнутого" історією.

Останнє здійснюється завдяки науці, культурі, освіті, ряду інших форм духовно-практичного освоєння світу, через які людина осмислює світ, своє місце і роль в ньому, шляхи майбутнього розвитку і ті цінності, на яких він має розгортатись. Нове в ньому має існувати лише в органічній єдності з тим загальнолюдським, що на вічно утвердилось в історії. А це означає, що модернізація науково-культурно-освітніх механізмів соціалізації особистості, адаптація їх до нових вимог цивілізаційного поступу, має здійснюватись через заглиблення в історію, культурні надбання людства, в той незаперечний досвід - науковий і побутовий, з яким людство може вийти за межі XX століття, безболісно увійти у століття XXI.

Які ж цінності залишила людству історія? Що може слугувати у якості фундаментальних основ новітньої цивілізації? На яких пріоритетах ми маємо навчати і виховувати людину, яка б стала повноправним суб'єктом нової епохи? Від чого ми маємо відмовитись й де знаходяться прориви до "замежжя завтрашнього дня"? Відповідь на ці запитання потребують заглиблення в історію, сходження до її основ, освоєння загальнолюдського контексту розвитку цивілізації і, разом з тим, певної фантазії, уяви, звертаючись до послуг яких, я маю надію утриматись на шляхах наукового пошуку й не скотитись у містику. Зупинюсь на цьому більш детально.

Очевидно, кожному, хто більш-менш систематично вивчав історію, відомо що локальні цивілізації, які нехтували загальнолюдськими цінностями, рано чи пізно сходили з горизонтів історичного простору і часу або ж розтворялись у більш потужному соціумі, життєздатність якого базувалась

507


на загальнолюдських пріоритетах. Відходили в історичне небуття потужні імперії, зникали народи, руйнувались, здавалося б, вічні держави. Причини, звичайно у кожному з випадків були різні. І разом з тим, одна з них - нехтування загальнолюдським досвідом історії - була притаманна усім тим народам, державам і культурам, яким історія "відмовила у майбутньому". Отже висновок - на поверхні: нове історичне творення, розпочате українським народом від часу проголошення незалежності, має розгортатись з урахуванням загального цивілізаційного досвіду, надбань власної культурної традиції, уроків світової і національної історії, базуватись на цінностях, на яких існує цивілізація. Освіта, наука і культура мають ознайомити людей з цими цінностями, розкрити їх філософію, виховати їх в кожній особистості. У цьому й полягає новий філософічний зміст тієї освіти, яку ми бачимо у якості основної моделі підготовки людини до життя у третьому тисячолітті нашої історії.

Як засвідчує історія, першою і головною цінністю цивілізації є людина. Згадаймо покинуті людьми кам'яні міста в індійських джунглях чи у мексиканських пустелях. Мовчазні споруди. Залишки цивілізації. Свідчення колишньої величі і слави. І що ж далі? А нічого! Немає людини - немає й історії! І навпаки, відомі непоодинокі випадки, коли завдяки авторитету людини як людини локальні соціуми зберегли й донесли до наших днів свій унікальний спосіб життя, навіть при повній ізоляції від загально цивілізаційного потоку історії. І це закономірно. Цінність людини є тим першим і головним пріоритетом, на якому базується людство як цивілізація. Виховання означеної цінності є в свою чергою першою і основною вимогою до філософії та змісту освіти, який ми маємо утвердити в ході її сучасної модернізації, якщо хочемо повернутись в лоно цивілізації.

В різні історичні часи уявлення про людину, звичайно, було різним. Різною була і її цінність. При цьому, історичним парадоксом є те, що, скажімо, наївні уявлення про людину нерідко слугували твердим підґрунтям переконань людей щодо її фундаментальної цінності і, навпаки, розгорнуте наукове вчення про людину часто-густо не мало можливостей застерегти людей від зневажливого ставлення до неї як основної цінності цивілізації. Далекі, історичні, майже дикі народи, які розуміли людину лише як частину природи, нерідко формували щодо неї такі ціннісні установки, створювали такі людські відносини, які дозволяли їм вижити у круговерті історії. З другого боку, коли б чи не найбільш розгорнуте наукове вчення про людину - марксизм-ленінізм, на основі якого вибудовувалась локальна соціалістична цивілізація, звів цінність людини до "гвинтика" великого державного механізму, застосував щодо неї систему репресій,, чим зруйнував як саму людину, так і ті "благі наміри", за-

508


ради яких розпочалась, здавалося б, цілком закономірна революційна перебудова усталеної історії.

Зневага до людини як цінності - ось корінь і першопричина падіння соціалістичної цивілізації мірою. І це зрозуміло. Історію творять люди само-цінні в своєму історичному бутті. Викорінення цієї самоцінності, зневага до людини, возведена в ранг державної політики та суспільної думки, не тільки підточують її творчі потенції, але й нівечать саму людину: перетворюють її з творця історії у її термінатора. Знецінена людина не ідентифікує себе загальнолюдськими цінностями, відмовляється від моралі, активності, творчості й рано чи пізно перетворюється в демонічну силу історії, відтворює її у виродкових формах.

Світова філософська думка створила, викристалізувала уявлення про людину як природну, діяльну, предметну, соціальну, культурну й духовну (мислячу й чуттєву) істоту, відмінну від усього тваринного світу. Міра реалізації, уособлення означених характеристик в кожному конкретному індивідові, усвідомлена здатність їх втілення (й процес цього втілення) у реальність на благо людини і людства є мірою її особистості. Успішні світові народи рухаються за цими координатами з неймовірною швидкістю. Соціальні, етнічні, конфесійні, майнові і т.п. суперечності, що періодично загострюються в лоні їх локальних соціумів, успішно розв'язуються. Розум, досвід, організація, а головне - людське ставлення до головної діючої сили суспільного розвитку - людини як особистості, забезпечують той справедливий порядок, на якому базується і завдяки чому існує прагне цивілізація. Успішні народи прискорюють темпи свого культурного розвитку. Ми ж, українці, "тупцюємо на місці". Причин цих негараздів - безліч. Одну ж з них, я називаю основною: зневага до людини, що дісталась нам у спадщину від тоталітарного суспільства, зневага, поглиблена хаотичними, непродуманими, безпорадними "інноваціями" останніх п'ятнадцяти років, що у буквальному розумінні "дістали" всяк і кожного. У нас складається таке враження, що ми "втратили розум" - історичний і перспективний, забули про досвід століть, нічому не навчились у народів, котрі домінують в історії й не бачимо того майбутнього, до якого прямуємо. Саме тут я маю кинути докір політикам, які борються за владу, періодично змінюються при ній, збагачуються, змінюють її конфігурацію і не більше. Реальні зміни запізнюються. І справа не в тім, що політики борються... Боротьба за владу є суттю існування політиків. І в цьому немає нічого незвичного. Нехай борються і перемагають. Наш докір в іншому - в їх неспроможності "побачити майбутнє", мобілізувати той основний ресурс, який його забезпечить. Між тим, подібне знаходиться на поверхні. Запорукою майбутнього є людина, й від того, які цінності ми сформуємо в нинішніх дітей, такий "влас-

509


ний світ" ми побачимо завтра. А це вже - завдання освіти культури, літератури, мистецтва, релігії і моралі, політичного виховання і т.п. до тих пір, доки вони, вірніше, ми не виховаємо нове покоління перспективно мислячих людей, що вибудовують майбутнє на базі загальнолюдських цінностей і одночасно з урахуванням уроків вітчизняної історії, ми приречені "копирсатись у багнюці", "переливати пусте в порожнє", перебувати в "постійному транзиті" безперспективності.

Переорієнтація освіти на людину як самоцінність є першою і головною умовою нової філософії освіти, її модернізації у відповідності з вимогами епохи.

Відомо, що в нашій недалекій історії орієнтації на людину як цінність, мали фальшивий характер. Фактично вони підпорядковували її авторитету "вождя", "держави", "партії", "побудові комунізму" тощо. Залишки подібного підходу продовжують домінувати в сьогоденній Україні, причому, не тільки в освіті, але й в загальній державній політиці, в економіці і в культурі, на виробництві і в побуті. Мільйони людей нині, як і раніше, відсторонені від власності, займаються не властивими, а нерідко - чужими їм видами діяльності, побоюються оприлюднити власну позицію, приховують релігійні чи світські переконання. Головне ж полягає в тім, що економіка і політика, а вслід за ними наука, культура й освіта людину у якості головної цивілізаційної цінності не розглядають, а тому й не можуть подати власну предметність людиновимірним чином. Людина ще не ввійшла у якості господаря у дім не тільки економіки й політики, але й науки, культури і освіти Скорші, вона знаходиться там на правах непрошеного гостя, від якого хочуть якомога швидше позбавитись. Наслідком такого ставлення є інженерні споруди чи технології, які руйнують природне середовище й постійно відтворюють екологічні чи демографічні проблеми; наукові проекти, якщо й не ворожі людині у прямому розумінні, то у всякому разі, загрозливі щодо її існування; культурні й мистецькі програми, що пропонують людям систему сумнівних цінностей; загальноосвітні предмети, де авторитет людини зміщується на периферію загальнолюдських цінностей. Заглиблення в проблему засвідчує досить сумний факт: предметність людини як самоцінності все ще знаходиться за межами нашого суспільного буття, науки, культури і освіти, а значить не входить в систему пріоритетних, світоглядних переконань майбутніх поколінь.

Справедливості ради, слід зауважити, що сучасна українська освіта зробила досить потужний крок у напрямі до людини. Свідченням цього є утверджений в останні роки принцип особистісної орієнтації освіти. Однак, це лише перший крок, до того ж малопотужний, кволий, мало контрольований органами управління освітою, а тому й багато в чому просто декларативний. Десятки, сотні шкіл, тисячі вчителів, як і раніш, навча-

510

ють і виховують дітей традиційним чином - як суб'єкта суспільного виробництва, майбутнього працівника, патріота держави і т.д., і т.п., а не як самоцінність, від якої залежить майбутня національна історія і культура. Така школа і вчитель обмежують людину (дитину) в головному - в самоповазі до себе (і інших людей) як самоцінної особистості. Вони підточують впевненість у собі, а разом з нею - прагнення до суб'єктивного сприйняття світу, його пізнання, наукового дискурсу, активності, творчості, свободи.



Гостроту проблеми посилюють сучасні ЗМІ, особливо, телебачення та "бульварна преса". Такої кількості "бруду", культурної продукції сумнівної якості, які піднімають і кидають в обличчя людині переважна кількість засобів масової інформації, не має в жодній цивілізованій країні світу. В результаті цього ми маємо сумнівне навчання, сумнівні ціннісні орієнтації людей, сумнівну духовність і сумнівне майбутнє. Причому, у масовому вимірі. Як кажуть: приїхали.

Повернення до людини у її ціннісному вимірі, і в цьому сенсі формування своєрідного протектора бездуховності може і повинна поставити освіта. Щоправда, на цю місію нині претендує також релігія. Дехто перебільшує її роль у справі духовного оновлення людини; інші - намагаються відсторонити релігію від освітянської і виховної справи; треті ра-тують за поєднання зусиль освіти, науки і релігії для морального оздоровлення людини і суспільства. Ця тема складна і надзвичайно важлива. Залишимо її для окремого розгляду. Нині ж повернемось до освіти, яка має забезпечити навчання і виховання людини як особистості - самодостатньої й самоцінної істоти, і

Особистісний підхід до навчання цю проблему вирішує лише частково. Скоріш, він забезпечує її функціональну, технологічну сторону. Стосовно ж змісту освіти, його спрямованості на людину як самоцшну особистість, то тут роботи непочатий край, адже практично жоден шкільний предмет, ми вже не говоремо про університетські курси, переорієнтацію на особистість не тільки не здійснили, але ще й не розпочали. Для дисцигшін природничо-математичного циклу самоцінністю, як і раніш, є природа і число; географічні дисципліни апелюють до цінностей матеріального світу - корисних копалин; біологія - до самоцінності унікального тваринного і рослинного світу; соціогуманітарні науки - до цінностей економіки і політики, виробництва і споживання, політичної організації суспільства тощо і тільки на периферії свого знання торкається людини.

Між тим, людина є центральною постаттю не лише того чи іншого ло-кально-природнього чи соціального середовища, а Великого Космосу загалом. Будучи "частиною природи", вона всю природу "робить своєю власною частиною". І це зрозуміло. Адже людина - істота діяльна. Результатом

511

останньої є предметні і духовні форми культури. Людина тому домінує як над світом природи, так і над створеним нею ж світом культури. Не підвла-сний людині лише Бог. Однак, ця тема потребує окремої інтерпретації. Неувага до людини, яскраво продемонстрована шкільними і вузівськими програмами більшості країн світу, підсилена іншими причинами, зокрема, соціально-економічного і політичного характеру, безпеки, харчування, демографії. Як показує історія, світові війни, як правило, розпочинали найменш освічені народи...



...Вони спалювали бібліотеки і книги, виганяли за межі країни або знищували мислячу еліту, тотально насаджували власні погляди, спосіб життя, новий порядок. Історію, між тим, не обдуриш. Одвічні цінності відроджувались й кінцева перемога завжди залишалась на стороні правди, істини і добра. В історії завжди перемагала людина. І це зрозуміло. Адже вона - і ніхто інший - є суб'єктом того процесу, який називається цивілізація. Школа повинна виховувати ці цінності, плекати їх в душах кожного, хто переступає її поріг, виховувати в людині людське і людяне. Однак, виховний процес у школі сьогодні знаходиться на межі занепаду. Його в буквальному розумінні поглинула бізнесово-торговельна стихія. І доки ми не освоїмо її в людському (тобто культурному) вимірі, навряд чи людське, гуманістичне отримає своє впевнене утвердження.

В своєму новорічному та різдвяному привітанні в газеті "Урядовий кур'єр" президент Національної академії наук України, академік НАНУ Борис Патон зазначив, що сила української нації полягає не в розвитку бізнесово-торгових структур, а в інтелекті, в зосередженій творчій праці. Саме "розвиток інтелектуальної сфери здатен принести очікуваний результат, підняти імідж: країни до бажаного рівня. Резерви для цього ми мали і раніше, і тепер вони залишаються високими", — підкреслив видатний вчений. (Урядовий кур'єр". 9 січня 2009 p.). Цей висновок слід розглядати не інакше, як стратегічну перспективу для народу, який намагається повернутись в лоно цивілізації, йти в ногу з розвиненими народами Європи і світу. Підкреслю, саме "повернутись", бо на сьогоднішній день за досить багатьма показниками якості життя ми знаходимось надто далеко від норм, за якими вибудовують свій дім цивілізовані народи світу.

Немилосердна історія "виштовхнула" українців із битого шляху цивілі-заційного розвитку людства. Викинула, але не зупинила. Дивовижна живучість народу, який подарував світові землеробську і пісенну культури, обумовила його розвиток на манівцях. Розвиток і зростання. Завдяки внутрішній потенції й тяги до життя, глибокому духовно-моральному началу, високому інтелекту, яким завжди славився наш народ в історії. Цей розвиток не переривався ні на день. Його не зупинили монголо-татарське нашестя і ца-

512


ризм, революційна більшовизація країни і криваві війни, голодомори і репресії, різнокольорові революції начала століття. Не зупинить його й нинішня тенденція тотального розвитку бізнесово-торгівельної сфери, в яку, здасться, уже втягнувся коли б чи не кожен третій українець. До тих пір, поки існує, живе і працює в Україні останній інтелігент, нація може бути спокійною: він не допустить сповзання народу в трясовину бізнесово-торговельних відносин, утвердження бізнесово-торговельного детермінізму й способу життя, основаному на єдиній беззаперечній цінності "купи дешевше - продай дорожче".

Власне, бізнес і торгівлі! є феноменами об'єктивними й закономірними. Розвиток бізнесово-торговельних відносин є такою ж цивілізаційною тенденцією, як, скажімо, становлення і утвердження індустріального виробництва, науково-технічного прогресу, інформаційної революції і т. ін. Покликані до життя історичним розподілом праці і товарно-грошовими відносинами в період розпаду первісного ладу, протягом усієї історії (і сьогодні) бізнес і торгівля відіграють далеко не останню роль у розвитку культури міжособистісних комунікацій, міжнародних відносин, взаємозбагаченні до-, свідом і зміцненні довіри між народами, в забезпеченні матеріального достатку народів і країн.

Разом з тим, є різні види бізнесу і торгівлі. Як історично, так і сьогодні. Відомою в історії є тенденція торгово-колоніального пограбування європейцями народів, які знаходились у менш розгорігутій фазі власного й ци-вілізаційного історичного досвіду в період великих географічних відкриттів. Те ж саме можна сказати про торгівлю рабами, яка в різних, часто надто утаємничених формах, існує впродовж усієї людської історії й, навіть, сьогодні. Далі - більше. Хто може заперечити проти неприйняття людст-t вом нинішніх форм торгівлі "живим товаром", наркотичними засобами, І секс-послугами, алкогольними та тютюновими виробами, зброєю тощо? І Між тим, вони не тільки існують як артефакт, але й стали тотальними, Toes' то бурхливо розвиваються, зміцнюються, втягують в свою орбіту все більшу частку населення, особливо молоді! Спритні сучасні "Остапи Бендери" роблять бізнес на мистецтві, перетворюючи його в шоу, на бюджетних грошах, зменшуючи заробітну плату вчителям, медичним працівникам та працівникам культури, на надзвичайних ситуаціях, людському горі, розкрадаючи гроші, виділені на реабілітацію зруйнованих стихією будівель, доріг, чи на ліквідацію наслідків екологічних катаклізмів, аварій на шахтах, промислових підприємствах тощо.

Сьогодення в Україні, на жаль розгортається як тотальна бізнесово-торговельна стихія, що вигнула в свій шалений оберт не тільки товари чи послуги, але й політику, медицину, судову справу, кулыуру, науку і освіту... Люди все більш голосно говорять про продажних політиків чи

513

суддів, торгівлю дітьми й людськими органами, культурні послуги (особливо, телебачення) й освіту як товар тощо. Поза цією стихією залишилась, здається, тільки релігія - останній форпост духовності й людяності, остання надія на збереження людського вигляду народу, який прямує у XXI століття. І



Щоправда, "дещо живе", не продане й не куплене, не охоплене бізнесовим впливом, не продажне існує поки що і в освіті, яку утримує, насамперед, простий сільський учитель. Працюючи в неймовірно важких умовах, отримуючи неймовірно низьку заробітну плату, утримуючи власне нехитре господарство й щоночі перевіряючи учнівські зошити, він не вимагає хабарів, не принижує батьків і учнів, не йде на компроміс з власною совістю. Він працює - сіє вічне, добре справедливе, все ще сподіваючись на те, що проросте воно буйним колосом високої людяності. Ці ж слова я делегую всій когорті педагогів, керівників закладів освіти, зокрема, ректорам, яких недавно безпідставно звинуватили в хабарництві, а потім, вибачаючись возвели у "гордість та совість нації"".

Духовник (духовна особа) і педагог (вчитель). Кому ще можна довірити майбутнє нації? І

Звичайно, в країні є відомі і визнані політики, якими пишається народ і держава. Є також шановні і поважні особистості, які працюють на всіх ділянках широкого розгалуженого матеріального і духовного виробництва, у тому числі й в торговельно-бізнесових колах. Але, їх мало. Вони - одинаки. Живуть і як можуть борються, будучи роз'єднаними економічними, політичними, соціокультурними негараздами та суперечностями, що охопили сьогодні країну. Борються... і не перемагають! "Править бал" бізнесозо-торговельна стихія, тотальний детермінізм якої відторгає дитину від сім'ї, учня від школи, людину та культури, громадянина від історії та держави. Зрештою, вона відторгає людину від людини, особистість від своєї людської сутності. Знівечена тотальним біз-несово-торгівельним обвалом людина бачить перед собою тільки "зелені папірці" та "жовтий метал", за шелест чи брязкіт чого готова продати не тільки маму чи Батьківщину, а навіть себе. У рабство, на поневіряння, приниження.

Звичайно, слід розрізнювати історичні тенденції і їх обвал (огульне домінування) в локальному чи тотальному соціумі. Ця теза безпосередньо стосується бізнесу і торгівлі, ринкового виробництва й орієнтації людей на добробут. Історичний досвід цивілізаційного розвитку людства засвідчує, що найбільш ефективним і розгорнутим способом життя людини є його організація на ринкових і демократичних засадах. Так живуть нині всі розвинені народи світу, а отже, наближаючись до них, ми просто приречені жити в умовах ринкових відносин. "Ринкових" - означає ні що інше, як "бізнесо-

514

во-торговельних". Ми приречені жити в них, але жити так, щоб завжди залишатись людиною у відповідності із всіма її гуманістично-людяними ознаками. Такою всіх нас і має виховувати школа. В цьому ж суть її філософії, покликання та історичної місії.



Леонід Васильович Губерський Віктор Петрович Андрущенко

Філософія

як теорія та методологія

розвитку освіти



Комп 'ютерна верстка В.І. Чалчинський

Гарнітура Тайме. Формат 70x100/16.

Папір офсетний. Ум.-др. арк. 35,5.

Надруковано в ПЛеся".

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб'єктів видавничої справи серія ДКМ 892 від 08.04.2002.

"МП Леся"

03148, Київ, а/с 115.

Тел./факс: + 38 050 469 7485,407 6197

E-mail: lesya@ukrpost.net

Леонід Васильович

Губерський -

ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук, професор, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, автор близько 400 публікацій з філософії, політології та культурології.



Віктор Петрович

Андрущенко -

ректор Національного педагогічного університету імені М.П. Дра-гоманова, доктор філософських наук, професор, академік АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України, автор понад 390 публікацій з соціальної філософії, культури та освіти.



Спільним науковим доробком авторів є книги, підготовлені за участю ряду науковців України, "Соціологія". Підручник (Харків, 1997 р.) , "Людина і світ". Підручник (К., 2001 p.); "Культура. Ідеологія. Особистість" ( К., 2002 р. ); "Філософія політики" т. 1-6 (К., 2002 p.); "Соціальна філософія. Історія. Теорія. Методологія" (К., 2006 p.).

"Філософія освіти - це світоглядна рефлексія духу епохи, сформованого її загальним економічним, політичним та со-ціокультурним розвитком, який визначає сутність епохи, парадигму її розвитку, а разом з цим - головний вектор підготовки людини до життя, її освіти, науки і культури."

Л.Губерський, В.Андрущенко
З ОБКЛАДИНКИ


Каталог: download -> version -> 1402555725 -> module
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів
module -> Програма сучасні інформаційні технологіїї в дошкільній освіті для спеціальності 01010101 «Дошкільна освіта»
module -> Методика викладання дошкільної педагогіки плани семінарських занять змістовий модуль І

Скачати 10.07 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка