Іван Франко. Біографічний нарис. – Уперше надруковано: Іван Франко. З вершин і низин. – Збірник поетичних творів 1873–1893. – В додатку: „Зів’яле листє” й „Великі роковини”. – Київ – Ляйпціґ: Українська накладня [1920] – С. 5–15. – Підпис.: Василь Верниволя.
„Перехресні стежки”. Передмова. – Уперше надруковано: Іван Франко. Перехресні стежки: Повість. – Київ; Ляйпціг: Українська накладня [1920]. – С. 3-13. – Підпис: Василь Верниволя.
„Основи суспільности”. Передмова. – Уперше надруковано: Іван Франко. Основи суспільности: Повість. – Київ; Ляйпціг: Українська накладня [1922]. – С. 3-10. – Підпис: Василь Верниволя.
Франко й українська молодь Галичини й Буковини 90-х років ХІХ ст. – Уперше надруковано в часописі „Назустріч”, 1936, ч.11. – С.1.
„Назустріч” – літературно-мистецький двотижневик, який виходив у Львові в 1934 – 1939 рр. Журнал інформував про українське і світове культурне життя з позицій естетичних. Редакторами були О. Боднарович, В. Сімович, М. Рудницький, С. Гординський.
„Академічна Громада” – студентське товариство у Львові (1896–1921) з гуртками й науковими секціями. Мало свій друкований орган – „Молоду Україну”, вело широку освітню роботу серед населення, видавало „Дешеву Бібліотеку”. Польська влада закрила „Академічну Громаду” у зв’язку з переслідуванням таємного університету.
Радикальна партія – Русько-Українська Радикальна Партія, заснована у Львові 1890 р. з ініціативи І. Франка, М. Павлика, В. Будзиновського, Є. Левицького, К. Трильовського та ін. Виросла з радикальних гуртків молоді, які постали в Галичині в кінці 1870-х рр. під впливом М. Драгоманова. ЇЇ вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві частини – українську і польську, розподіл ґрунтів великих землевласників поміж мало- і безземельним селянством тощо.
Національно-демократична Партія – галицько-українська політична партія, заснована у Львові 1899 р., до складу якої увійшли члени правого крила Русько-Української Радикальної партії (В. Охримович, Є. Левицький, В. Будзиновський, І. Франко та ін.), більшість народовців на чолі з Ю. Романчуком і К. Левицьким, а також М. Грушевський. Об’єднавши всі прошарки української суспільності на національних і демократичних принципах, Національно-демократична Партія посіла незабаром провідне становище в українському національному житті.
Державна Рада – законодавчий орган в Австрійській монархії.
Мелодія другого національного гимну до слів Франкових – Йдеться про поезію І. Франка „Не пора” під назвою „Національний гимн” (цикл „Україна”). Як зазначав В. Сімович, „у нас цей гимн уже став народньою піснею і співається з тими словами з 1898 р.” Автор музики – Д. Січинський.
„Життя і Слово” („Житє і Слово”) – літературно-науковий і громадсько-політичний журнал, виходив у Львові в 1894–97 рр. за редакцією І. Франка.
Пішли порівняння ... між людьми „w podartym surducie” та людьми „в мундурі” – йдеться про обставини необрання І. Франка на посаду доцента Львівського університету. За поданням намісника Галичини польського графа Казимира Бадені Міністерство освіти відхилило кандидатуру І. Франка через його політичне минуле („wegen politischen Vorlebens”). З цим погодилася й та частина українського суспільства, що стояла ближче до урядових польських кіл. З цього приводу в передмові „Дещо про себе самого” до збірки оповідань польською мовою „Obrazki galicyjskie” І. Франко з гіркотою писав: „Об’єднаній коаліції урядових сфер із інкамерованими українцями вдалося врятувати Русь від такого нещастя, яким, без сумніву, були би сталися мої виклади. „Бійтеся Бога, як можна сього чоловіка пустити на університет! Подивіться тільки, в якому сурдуті він ходить!” Так укваліфікував мою кандидатуру брат-русин – той самий, котрий, за свою патріотичну працю для добра Русі й Австрії, побирає шість чи сім платень”.
Конкурентом І. Франкові був О. Колесса. Коли його обрали на посаду професора кафедри української літератури Львівського університету, то він сфотографувався в мундирі австрійського урядовця і послав цю фотографію до одного з українських видань. Звідси й пішла про нього приповідка – „в мундурі!”.
„Молода Муза” – літературне угруповання, засноване у Львові в 1906 р. Об’єднувало українських письменників-модерністів, які, прагнучи оновити й збагатити літературу новітніми художніми засобами і прийомами, ставили перед нею насамперед естетичні, а не суспільно-політичні завдання (О. Луцький, М. Яцків, П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Чарнецький, С. Твердохліб та ін.).
Комерс – урочисте зібрання на вечерю.
Іван Франко в Чернівцях 1913 р. – Уперше надруковано в журналі „Життя і знання”, 1936, ч. 5. – С. 155 – 156. Передруковано: Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 514–517. У передруку два останні абзаци випущено – від слів „А коли від’їжджав до Львова” до „як та дитина, безпомічного”.
„Життя і знання” – популярно-науковий і літературний ілюстрований місячник, що був призначений для широкого кола читачів. Виходив у Львові в 1927 – 1939 рр. як видання товариства „Просвіта”. Редакторами були М. Галущинський (1927–1931), І. Брик (1931–1933) і В. Сімович (1933 – 1939).
Смаль-Стоцький Степан (1859–1938) – український мовознавець, політичний, громадський, культурний і економічний діяч Буковини, довголітній посол до буковинського сейму й австрійського парламенту, посол ЗУНР у Празі, професор української мови і літератури Чернівецького університету (1885–1918) та Українського Вільного університету в Празі (з 1921), Слов’янського інституту в Празі (1928), дійсний член НТШ (з 1899), академік ВУАН (1918). Автор праць „Буковинська Русь” (1897), „Розвиток поглядів на сім’ю слов’янських мов і їх взаємне споріднення” (1925, 1927), „Питання про східнослов’янську прамову” (1937), „Т. Шевченко. Інтерпретації” (1934–36). Разом із Т. Ґартнером написав першу наукову граматику української мови „Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache” (1913), у якій доводив самостійність української мови серед інших слов’янських мов.
У 1903 р. С. Смаль-Стоцький заснував у Чернівцях „Селянську касу” – центральний союз українських хліборобських спілок на Буковині.
„Буковина” – українська газета, орган буковинських народовців, виходила в Чернівцях у 1885 – 1918 рр. (протягом 1914–14 рр. – під назвою „Нова Буковина”).
„Народний голос” – тижневик, орган „Руської Ради”, а згодом – Української Національно-демократичної партії, виходив у Чернівцях у 1909–1915 рр.
„Православна Буковина” – двотижневик москвофільського напряму, виходив у Відні, пізніше – у Чернівцях (1893–1904) на зміну „Русскій Правді”.
„Русская Правда” – місячник (з 1889 – двотижневик), який видавали в 1888–1892 рр. у Відні москвофільські буковинські діячі. У 1893 р. „Русскую Праду” змінила „Православна Буковина”.
Студентське товариство „Січ” – українська студентська організація, що існувала в Чернівцях від 1902 до 1923 р. „Січ” вела культурно-освітню діяльність серед українців Буковини, видавала „Бібліотеку”, брошури з українознавства, гумористичну газету „Січове Слово” (1904).
„Каменярі” – двотижневик, орган Вільної організації українського вчительства на Буковині, виходив у Чернівцях у 1908–1914 рр.
Карбулицький Ілярій (1880–1961) – буковинський педагог і громадський діяч, публіцист, співредактор учительської газети „Каменярі” (1908–14), видавець серії популярних книжок „Дрібна бібліотека”. Автор оповідань з життя селянства та інтелігенції. Підтримував творчі взаємини з О. Маковеєм, О. Кобилянською (інсценізував її повість „У неділю рано зілля копала”), писав музику на слова І. Франка, В. Кобилянського та ін. Незаконно репресований, у 1944–56 рр. перебував на засланні.
Калужняцький Омелян (1845–1914) – професор Чернівецького університету, славіст, палеограф, видавець староукраїнських і староболгарських пам’яток. Опублікував „Обзор славенорусских памятников языка и письма, находящихся в библиотеках и архивах Львовских” (1877), „Die ruthenische Sprache und Literatur” (1899) та ін.
Добрий учитель народу (З приводу двадцятьліття смерти Івана Франка) 1916 – 1936. – Уперше надруковано в місячнику „Просвіта”, № 2, 1936. – С. 25–26. Підпис: Вв.
„Просвіта” – місячник освіти, виховання і культури, орган товариства „Просвіта”, виходив у 1936 – 1939 рр. у Львові. Редактор І. Брик.
Франкова боротьба світла з темрявою. – Уперше надруковано в місячнику „Просвіта”, 1937, ч. 3/6. – С. 74. – Підпис: Вв.
Іван Франко, його життя та діяльність. – Уперше надруковано: Сімович Василь. Іван Франко, його життя й діяльність: З нагоди двадцятьліття смерти поета (1916–1936). – Львів, 1936. – Накл. т-ва „Просвіта”. – 68 с. Друге поширене видання вийшло в 1941 р.: Сімович Василь. Іван Франко, його життя та діяльність. – 2 доповнене вид. – Львів: Українське видавництво, 1941. – 112 с. Передруковано: Сімович Василь. Іван Франко, його життя та діяльність. – 3-є вид. – Мюнхен: „Дніпрова хвиля”, 1966. – 111 с.
Текст праці В. Сімовича подано за другим виданням.
„Лис Микита в новім одягу”. – Уперше надруковано в часопису „Наші дні”, 1942, ч. 10. – С. 10.
„Наші дні” – ілюстрований місячник літератури, мистецтва й культури, виходив у Львові з кінця 1941 до половини 1944 рр. Редактор – М. Струтинська, співредактори – С. Гординський і М. Шлемкевич.
Наше видавництво – йдеться про єдине Українське видавництво, яке було дозволене німецькою владою на окупованій території. Засноване в кінці 1939 р. з осідком у Кракові. З липня 1941 р. постає як самостійне Українське видавництво у Львові, яке мало з краківським тільки однакову назву і частково співпрацювало з ним. У видавництві виходили книги з історії, шкільні підручники, дитяча література, художні твори репресованих в УРСР письменників, передруки мовознавчих праць, що були опубліковані в УРСР, але згодом їх автори зазнали переслідувань з боку комуністичної влади, тощо.
...видало 1941 р. у Кракові новим, одинадцятим виданням Франкового безсмертного Лиса – йдеться про ювілейне видання: Франко Іван. Лис Микита. – Краків: Українське видавництво, 1941 з передмовою Б. Даниловича та ілюстраціями Е. Козака.
Уперше поему „Лис Микита” було опубліковано у львівському дитячому двотижневику „Дзвінок” (1890, ч.3–4, 6–21). Окремою від-биткою твір вийшов у 1891 р. під назвою: Лис Микита. З нім. переробив др. Іван Франко. Накл. ред. „Дзвінка”.
За життя І. Франка поему перевидавали ще чотири рази – у 1896 р. (друге видання, перероблене і поширене, накладом Руського Педагогічного Товариства), 1902 р. (третє видання, поправлене, накл. Руського Педагогічного Товариства), 1909 р. (четверте видання, накл. Українсько-Руської Видавничої спілки), 1914 р. (п’яте видання, Київ).
Наступні видання вийшли: шосте – Харків, 1919 р., накл. Кооперативного видавництва „Рух” з передмовою і поясненнями О. Синявського; сьоме – Харків, 1921 р., передрук шостого видання накл. Всеукраїнського державного видавництва; восьме – Відень, 1921, видання Спілки „Франко, син і Спілка”; дев’яте – Львів, 1925, накл. Української книгарні і антикварні, з поясненнями В. Дорошенка; десяте – Харків, 1927 р., у ХХV т. збірного видання „Твори Івана Франка”, за ред. І. Лизанівського і загальною С. Пилипенка.
Кононенко [псевд. Школиченко] Мусій (1864–1922) – український письменник і громадський діяч із Полтавщини. Автор поетичних збірок „Ліра”, „Струна”, „Хвилі” (у п’яти томах), прозових творів, публіцистичних статей.
... назвемо М. Рильського – йдеться про видання: Іван Франко. Лис Микита. – Для дітей середнього віку переробив М. Рильський. – Дитвидав, 1935.
Козак Едвард (1902–1992) – художник (учень О. Новаківського), карикатурист, гуморист. Народився на Стрийщині, помер у Детройті (США). Був ілюстратором дитячих журналів і книжок, а також усіх видань І. Тиктора у Львові. Ілюстрації Е. Козака до краківського видання „Лиса Микити” ( 1941 р.) залишено і в дванадцятому виданні (1944 р.).
... заходом Української Видавничої Спілки у Львові – йдеться про Українсько-Руську Видавничу спілку (з 1922 р.– Українську Видавничу Спілку”), яку засновано у Львові 1899 р. з ініціативи М. Грушевського для видання творів українських письменників, перекладів із світового письменства та популярно-наукових праць. Головними редакторами були І. Франко і В. Гнатюк. З 1905 р. Українсько-Руська Видавнича Спілка перебрала від Наукового Товариства Шевченка видання „Літературно-наукового Вісника”, і друкування книг було частково перенесено до Києва. Під час першої світової війни Українсько-Руська Видавнича Спілка припинила свою діяльність. З 1922 р. її відновлено у Львові під назвою Української Видавничої Спілки, яка проіснувала до 1932 р.
... на похвалу редакторам треба піднести, що роботу свою вони зрозуміли – У передмові до краківського видання „Лиса Микити” зазначено, що редагування тексту виконали С. Гординський, Р. Купчинський і Е. Козак під керівництвом проф. І. Зілинського.
Будемо сподіватися, що новий одяг на „Лиса Микиту” ... буде ще краще прикроєний ... – У 1944 р. вийшло дванадцяте видання поеми: Іван Франко. Лис Микита. – Краків – Львів: Українське вдавництво, 1944. У ньому зазначено, що останню редакцію цього видання виконав перед самою своєю смертю проф. Василь Сімович. У передмові „Від редакції” викладено принципи, якими керувався редактор при підготовці до друку Франкового тексту:
„Не минуло два роки, як виринула потреба популярну Франкову поему видати новим виданням: виданий 1941 р. у Кракові „Лис Микита”, за редакцією Богдана Даниловича, з ілюстраціями Едварда Козака, – розійшовся таки того самого року.
Нове видання, яке оце даємо в руки читачеві, різниться від краківського з 1941 р. Передусім у ньому використано завваги критики щодо самого тексту, а далі – в основу його покладено текст третього (з 1902 р.) і четвертого (з 1909 р.) львівського видання „Лиса Микити”, які були підставою і для академічного видання творів Франка, що почало появлятися в Києві 1941 р. („Лис Микита” вийшов у ХІІ томі цього видання). Бо ж виявилося, в часі звірювання текстів, що київське видання з 1914 р., яким користувалася редакція краківського видання (іншого вона на еміграції не мала!) з 1941 р., мало багато недостач. У ньому пороблено, може, навіть з відома поета, з огляду на царську цензуру – багато некорисних для поеми змін, через це деякі місця в поемі втратили багато із своєї гостроти та безпосередньої краси, такої для неї притаманної. Помічено, що і в Франковій статті про походження поеми („Хто такий „Лис Микита” й відки він родом”) пороблено в київському виданні зміни, і все це довелося в цьому виданні привертати до первісного тексту.
Так само треба було, за голосом критики, привернути тут та там давній текст у тих місцях, де їх поробила редакція з 1941 р., маючи на увазі читачів, для яких вона готовила це видання. А призначувала вона його передусім для молоді, тим-то в тексті вона поробила деякі зміни згідно з потребами та з теперішнім станом української літературної мови. Редакція виходила з цілком справедливого погляду, що така читка поема, як „Лис Микита”, не повинна викликувати ніяких сумнівів у молодих читачів, що їх мовне чуття нормують граматичні правила, які подає їм теперішня школа. Тільки ж, як виявила критика, не всі зміни в деяких місцях були конечні, і новій редакції доводилося тут та там привертати текст з 1909 р. Але ж деінде вона позалишала не тільки зміни редакції з 1941 р., а то й поробила свої власні невеличкі поправки в дусі змін краківської редакції.
Відомо, що сам Франко з кожним новим виданням своєї поеми вигладжував її текст відповідно до розвитку української літературної мови (тут йому допомагав поет Микола Вороний, що пробував якийсь час у Львові), і, певне, не залишив би був цієї праці й тепер, коли б йому пощастило було дожити наших днів. Він же ще в передмові до другого видання „Лиса Микити” з 1896 р., на кінці статейки про походження своєї поеми, виразно писав про працю над мовою своєї поеми ось що:
„Я дбав про те, щоб мова моєї перерібки, не тратячи основного характеру галицького наріччя, все-таки не разила й українців (наддніпрянських) і наближувалася до тої спільної галичанам і українцям (наддніпрянським) літературної української мови, якої витворення так дуже потрібне для нашого суцільного літературного розвою”.
Від часу, коли появилися ці рядки, минає майже пів століття (докладніше – 47 років). Відтоді українська письменницька мова у своєму розвитку зробила величезний поступ у дусі наближення до мови наддніпрянських письменників та в напрямі водностайнення: багато форм, що жили ще тоді в галицько-українському письменстві, вже повиходило з ужитку, і нове наше покоління в Галичині їх не вживає, вважаючи їх за „неправильні”; те саме торкається і слів та висловів, що теперішнє вухо сприймає їх уже за незвичні. Маючи все це на увазі і роблено, де це тільки було можливе, не псуючи будови вірша, зовсім у дусі Франкової праці над новими виданнями своїх творів, невеличкі зміни, і такі зміни має і видання з 1941 р і це нове видання.
В ньому залишено, для історії, передмову редакції з 1941 р. (ювілейне видання!), тільки поміщено її на кінці поеми, де найшла місце і Франкова статейка „Хто такий „Лис Микита” і відки родом”. А додані до краківського видання з 1941 р. примітки сильно поширено і укладено їх в іншу систему. Так само залишено в ньому ілюстрації Едварда Козака.
Іще кілька слів про ритм „Лиса Микити”. Склав Франко цю поему в народних ритмах, т. зв. „козачкових”, які дуже близько підходять до класичного трохею, через те декому може нераз здаватися, що ціла поема і складена трохеями, і з цього погляду деякі наголоси можуть видаватися неправильними. Та народна ритміка має свої власні закони, тут постійний наголос буває тільки в кінцевих складах або перед перетином (цезурою) – і відповідно до того треба й читати „Лиса Микиту” та наголошувати слова поеми, а не конче в читанні йти за трохеями. А втім у сумнівних випадках, головно там, де наголоси поеми відбігають від тих, що в нас їх звичайно вживають або від літературних, – ми їх зазначували в тексті (це робив і сам Франко)”.
Спроба хронолоґічного впорядкування друкованих по збірниках віршевих творів Ів. Франка 1873–1893 рр. – Уперше надруковано: Іван Франко. З вершин і низин. – Збірник поетичних творів 1873–1893. – В додатку: „Зів’яле листє” й „Великі роковини”. – Київ – Ляйпціґ: Українська накладня [1920] – С. 717–720.
Зміст
Передмова 1
Іван Франко. Біографічний нарис 1
Іван Франко, його життя та діяльність 1
Франко й українська молодь Галичини й Буковини
90-х років ХІХ ст. 1
Іван Франко в Чернівцях 1913 р. 1
Іван Франко 1
Франкова боротьба світла з темрявою 1
Добрий учитель народу 1
„З вершин і низин”. Від редакції 1
„Основи суспільности”. Передмова 1
„Перехресні стежки”. Передмова 1
„Захар Беркут”. Передмова 1
„Лис Микита в новім одягу” 1
Спроба хронолоґічного впорядкування друкованих
по збірниках віршевих творів Ів. Франка 1873–1893 рр. 1
Примітки 1
Поділіться з Вашими друзьями: |