Марина Дяченко, Сергій Дяченко слово загибелі №5



Сторінка1/6
Дата конвертації21.12.2017
Розмір0.84 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Марина Дяченко, Сергій Дяченко

СЛОВО ЗАГИБЕЛІ № 5

На годиннику десята нуль дев'ять. Я сиджу на бульварі Равеліна, на мокрій лаві, обличчям до магазина музичних інструментів. Праворуч - шоколадна крамниця «Дим». Ліворуч - «Мило як мистецтво», теж магазин. Далі вздовж бульвару встромляється в похмуре небо свічка готелю «Інтеркорона». Щось сталося. Я пам'ятаю, як вийшов сьогодні з дому, твердо вирішивши не брати машину, бо прогноз обіцяв затори в центрі. Пам'ятаю, що в останню мить не втримався й від станції підземки завернув до гаража. Пам'ятаю, як втрапив у затор на перехресті Іволгина Мосту й Машинобудівної...

З цієї миті не пам'ятаю нічого: я наново усвідомив себе за кілька годин, сидячи на вологій лаві навпроти музичного магазину, де на рекламному плакаті біля входу зображено кота, що грає на валторні.

Збирається на дощ.

Панікувати, звісно, вже запізно. Усе, що могло статися, вже відбулося.

Відкриваю мобільний телефон. Інформацію про дзвінки, що входять і виходять, знищено. Автовідповідач порожній. Час - десята десять, двадцять дев'яте серпня. Сьогодні вранці теж було двадцять дев'яте, я вийшов з дому о восьмій нуль шість чи десь біля того. Тисну «один». Ілона майже відразу бере слухавку.

- Привіт, - голос спокійний, світлий. - Ні, ніхто не дзвонив... Що трапилось, Алістане?

- Поки що не знаю. Може й нічого.

Дощ висить поміж небом і землею, неначе не наважуючись пролитися - і не в змозі стримати себе. Мряка. Літепло. Рух напружений, але заторів на бульварі нема. О дев'ятій ми мали зустрітися зі Співаком, о десятій тридцять - із шефом, щодо адвокатського запиту в справі Болотяної Карги... Цікаво, де моя машина?

Телефон у мене в руках грає марш, на екрані висвічується номер Співака.

- Алло?


- Алістане, де ви?! Годину поспіль намагаюсь до вас додзвонитися - «поза зоною доступу»!

- Щось сталося, Пітере. Не можу сказати певно.

Повз мене пролітає по резервній смузі «швидка допомога», блимає й реве. За кілька секунд їй услід жене поліція. Обидві машини завертають до висотки «Інтеркорони».

***


Біля в'їзду на бульвар Ігрис виліз з машини й припустився майже бігцем. За повного безвітря йшов дрібненький дощик. Бульваром Равеліну тягся, мов величезна жуйка, потік машин, і під кожним залізним черевом крутився сизий димний хвостик. Запах вихлопу висів під тополями й липами. Ігрис біг, лавіруючи серед перехожих.

У їхньому маленькому будинку вже другий місяць жили родичі дружини, сімейство з двома чотирирічними близнюками. Олені родичі набридли навіть більше, ніж Ігрисові - вона дедалі рідше бувала вдома, посилаючись на зайнятість, і навіть ночувати іноді залишалася в своєму салоні. Гості тим часом не квапилися їхати в рідне провінційне містечко: вони то вчилися, то лікувалися, то шукали роботу, просиджуючи дні поспіль перед увімкненим телевізором... Ігрис обірвав себе: ворожість до родичів робила його жовчним і, можливо, несправедливим. Сьогодні вночі одного з близнюків вивертало: наївся котячого корму з мисочки, а Ігрис, замість того щоб співчувати дитині, тихо страждав, що не може виспатись перед робочим днем...

Не збивши дихання, він підбіг до воріт «Інтеркорони». Махнув посвідченням перед носом людини в лівреї. Помітив «швидку», що від'їжджала від бічного входу; лікарі тут без потреби. Та жінка мертва.

Перейшов на швидкий крок. Зійшов блискучими від дощу мармуровими сходинками; ще одна людина в лівреї відкрила перед ним двері. Ігрис встиг подумати з відтінком самовдоволення: ну ось я й на місці, а в машині дотепер теліпався б по бульвару.

У фойє юрмилися люди. Ніздрі Ігриса роздулися; величезний хол величезного готелю намагався жити повсякденним життям. Пожильці біля стійок розмовляли з портьє, котилися візки з багажем, у м'яких кріслах відпочивали змучені дорогою дами. Проте радісний жах, що охоплює обивателя щоразу, коли поруч трапляється справжній злочин - цей солодкий кошмар віяв над головами, проривався в тихих розмовах, і навіть маршал Равелін на парадному портреті, здавалося, зацікавлено прислухається.

Ігрис попростував у дальній кінець холу, проминув двері з табличкою «Тільки для працівників готелю» і опинився в залюдненому кабінеті. Двоє поліціянтів в однострої підписували якісь папери, черговий адміністратор грав жовнами, п'ятеро незайнятих співробітників робили вигляд, що залишатися в кімнаті їм конче потрібно. Чоловічок років п'ятдесяти, з білим бейджем на блакитній сорочці, сидів, відкинувшись на спинку шкіряного дивана, з надзвичайно втомленим і засмученим виглядом.

Ігрис привітався й пред'явив посвідчення. П’ятеро бездіяльних співробітників забігали навкруги, неначе бджоли; Ігрис попросив чергового адміністратора про приміщення, де можна було б поговорити без перешкод. За хвилину в кабінеті лишились сам адміністратор, поліціянти, Ігрис та чоловік на дивані.

- Мертва на момент прибуття, - сухо доповів старший поліцейський, гладкий, з хвилястими бровами. - Жодних слідів насильства. Характерне задубіння в перші хвилини після смерті - майже вірна ознака, що її вбито словом загибелі, або як це там у них називається...

- Вбито за допомогою магії?!

- Дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих. Ми викликали «Яструб». Щойно вони з'являться, ми поїдемо - нам тут більш нема чого...

Розчинились двері. Не питаючи дозволу, в кімнату ступив високий чоловік із залисинами над лобом, і за ним увійшли відразу двоє; тут сталася затримка, бо службовець із білим бейджем закричав.

Витягши тремку руку, він тицяв пальцем просто в людину з залисинами:

- Це він! Панове! Це він! Він і є!

***


- Цей пан і жінка увійшли в кімнату для нарад. Двічі просили каву. Провели там трохи менше години... Певніше, п'ятдесят п'ять хвилин. Потім пан вийшов. Сказав, що дама просила її не турбувати... І залишив готель через центральний вхід. За півгодини закінчився термін оренди кімнати для нарад, і я змушений був... Отоді я її й знайшов, панове. Вона лежала долі – ані крові, нічого. Я гадав, вона зомліла від духоти... Так, вікно було зачинене, кондиціонер вимкнений, а в каміні, панове, повнісінько попелу, і дим просочив усю оббивку, меблі, портьєри, геть усе... Я оглянув її й зрозумів, що вона мертва, більше того - вона заклякла, тверда як камінь... Я відразу ж викликав лікарів і поліцію.

- Хто й коли замовив кімнату? - запитав чорноволосий смаглявий чоловік з таким твердим і владним обличчям, що допитуваний відразу визнав його за головного.

- По телефону... - портьє квапливо відкрив файл на кишеньковому комп’ютері. - Зараз скажу певно… Ось, замовлення прийшло о восьмій годині вісімнадцять хвилин, кімнату замовили на вісім сорок п’ять… Зазвичай ми не приймаємо замовлення «тепер на тепер», але ця кімната найдорожча. З каміном та антикварними меблями. Сьогодні вранці на неї не було інших замовлень…

- Замовлення оплачене?

- Так... Його оплатив тієї ж миті сам замовник - пан Алістан Кам'яний Берег. Номер рахунку...

- Дякую.


Портьє допитували в готельному номері на шостому поверсі. Вікна виходили на бульвар Равеліна, по шибках потоками текла вода: дощ нарешті вперіщив щосили. Високий чоловік із залисинами на лобі не брав участі в допиті - він сидів на підвіконні біля відчиненого вікна, позирав на вулицю, вдивляючись у струмені води. Коли згадали його ім'я - ледве повернув голову.

Слідчий прокуратури, світловолосий жилавий молодик в окулярах, ледве домігся від «Яструба» дозволу бути присутнім на допиті. Портьє бачив, як вони стикнулися зі смаглявим магом - не розібрати було жодного слова, саме лише сичання. Слідчий тримав розгорнуте посвідчення, немов щит, але оборонятися не збирався - насідав і насідав на смаглявого, і той, вишкірившись наостанок, погрозив: «Ми звіримо потім наші протоколи!»

Тепер слідчий мовчки сидів у кріслі - з диктофоном на одному коліні й блокнотом на другому.

Вміст каміну знаходився в прозорому скляному контейнері тут-таки, на журнальному столику. Ще один співробітник «Яструба», кругловидий і блідий, водив над склом долонею.

- Не піддається відновленню, - смутно констатував він.

- Що це було?

- Папір. Швидше за все, старі папери в картонних теках. Такі зараз не роблять.

- Дякую, - смаглявий подивився на портьє так суворо, що той втяг голову в плечі. – Дякую за сприяння, ви можете бути вільні.

- Зараз? - портьє видавався трохи розчарованим.

- Зараз... Цей номер знадобиться нам ще на деякий час. Просимо не турбувати.

- Так-так... Розумію. До побачення.

Портьє вийшов.

Кілька хвилин у кімнаті було дуже тихо, лише дощ стукав зовні по бляшаних козирках.

- Нічогенький день починається, - сказав чоловік на підвіконні.

І кволо всміхнувся.

***


Ігрис не любив людей з «Яструба». На щастя, йому рідко доводилося мати справу з магами. Убивства з ревнощів, з корисливих мотивів, на ґрунті побутового пияцтва - ці брудні, сумні, іноді до жаху смішні справи діставалися Ігрису й таким, як він, у той час як маги з «Яструба» розслідували набагато більш піднесені, естетичні й стильні злочини.

І ось вони зійшлися в одній кімнаті.

Нервовий і владний Співак почав з того, що спробував відтиснути Ігриса від розслідування. Багато хто, побачивши Ігрисове обличчя, чомусь робив висновок, що з цього слабака можна мотузки вити. Наприклад, родичі Олени, миле подружжя з близнюками... Якого дідька?! Довелося дати відсіч. Зрештою, Ігрис виконує свій обов’язок, його надіслало сюди керівництво, мова йде про вбивство, закон один для всіх, а якщо підозрюваний служить в «Яструбі», то в інтересах тих самих магів, щоб справу було розслідувано об'єктивно!

Двоє колег Співака нічого проти Ігриса не мали. Кругловидий маг і попервах був знічений і спантеличений, а високий - цей самий Алістан Кам'яний Берег – ширяв у хмарах і слухав дощ, так ніби те, що відбувається, анітрохи його не цікавить.

Разом вони обстежили кімнату для переговорів, але там не було що ловити. Жінка лежала на килимі: нічим не примітна особа, фарбоване волосся з сивиною, на вигляд років тридцять вісім-сорок. Вона здавалася восковою фігурою. Неначе Ігрис потрапив на зйомки фільму: антикварний інтер'єр, купа попелу в каміні й чистий, на вигляд декоративний труп на килимі посеред кімнати. На обличчі вбитої не було ні страждання, ані навіть здивування: здавалося, власна смерть нітрохи її не хвилює.

При ній не знайшлося ніяких документів. У маленькій сумочці відшукалися парасолька, ручка, худа косметичка, зубна щітка з крихітним тюбиком пасти й важкі ключі на пластиковому брелоку. Гаманець, повний дрібних грошей, і дві сотенні купюри. Ні чеків з магазину, ні записів, нічого; старий мобільний телефон був акуратно випотрошений, чип зник - можливо, в тім самім каміні. Вона була одягнена просто, нудно, навіть біднувато - не по кишені таким жінкам замовляти кімнати для зустрічей в «Інтеркороні». Втім, кімнату оплачував її співрозмовник.

- Панове... можу я нарешті допитати підозрюваного?

Людина біля вікна трохи повернула голову:

- Пітере, поясни колезі Трихвоста, в чому тут справа.

Ігрис скинув підборіддя. Він звик до свого смішного прізвища, але чоловік з залисинами вимовив його з особливим цинізмом - так, принаймні, здалося Ігрисові.

Смаглявий Співак мовчав аж цілу хвилину. Кругловидий так само водив рукою над контейнером з попелом.

- Справа ось у чому, пане слідчий, - почав Співак і відразу перебив себе. - Не уявляю, що ви будете з усім цим робити. Слідство такого роду поза вашою компетенцією... Добре, слухайте. Жінку вбито за допомогою найсильнішого заклинання «Слово загибелі № 5». Одна з особливостей цього заклинання - чіткий слід виконавця. Це однаково що залишити на чолі жертви ксерокопію паспорта вбивці.

- І цей убивця...

- Не перебивайте! - гаркнув Співак. - Ви нічого не розумієте в подібних справах, тож майте терпіння вислухати! Так, заклинання ідентифіковане як здійснене Алістаном Кам'яний Берег. Ця людина, до вашого відома, могла вбити жертву десятком інших магічних способів, і ні ви, ні навіть ми ніколи б не змогли відшукати виконавця!

Ігрис мовчав.

Чоловік біля вікна знову повернувся до розмови спиною. Дощ притягав його погляд, немов дитину – циркова вистава.

Кругловидий співробітник «Яструба» обтрусив нарешті долоню й відсунув від себе скляний контейнер.

- Він зізнався в скоєному? - запитав Ігрис у смаглявого.

- У нього витерто пам'ять, - Співак дивився на Ігриса з відвертою ворожістю. - Він не пам'ятає нічого, що відбувалося сьогодні з восьмої години дванадцяти хвилин до десятої нуль дев'яти.

Ігрис міркував швидко:

- Хто міг стерти йому пам'ять? Така точність...

Співак покривив губи. Потреба відкривати слідчому такі інтимні питання була йому неприємна, він навіть не намагався це приховати.

- Він сам стер собі пам'ять. Знову ж таки, залишивши недвозначний знак, неначе підпис: «Це зробив я». Чесно кажучи, важко уявити іншого мага, здатного зробити таке з...

Співак затнувся, немов ковтаючи грудку.

- Нам доведеться покликати механіка, - промимрив кругловидий.

Співак різко обернувся:

- Тільки за рішенням суду. Із правом оскарження. В присутності адвоката!

- Або з добровільної згоди об'єкта, - неголосно сказав чоловік біля вікна. - Пітере, я прошу тебе... заплутавшись у дрібницях, ми можемо пропустити головне.

Зовні перемінився вітер. Струмінь води, мов зі шлангу, порснув по склу.

- За три хвилини дощ ущухне, - начебто для себе сказав Алістан. - Тоді поїдемо в контору... Боксере, замов механіка просто зараз. У місті затори...

- Я, звісно, перепрошую, - підкреслено чемно проказав Ігрис. - Але, може, ви звернете увагу, що згідно закону людина, підозрювана у тяжкому злочині, повинна бути взята під варту?

- У тебе виростуть вуха, як в осла, - не дивлячись, буркнув смаглявий Співак. - І хвіст. І ще дещо - твоя жінка здивується...

- Співаче, - кругловидий Боксер, більше схожий на хом'ячка, скинувся. - Ви майте все ж таки якусь... межу, чи що...

- Дуже складна справа, - тихо сказав Алістан біля вікна. - Я гадаю, в інтересах слідства... ви поїдете з нами, пане Трихвоста, звісно. Коли хочете, можете викликати конвой або що там за законом належить...

Він дивився на Ігриса, а тим часом неначе складав мовчки багатозначні числа. Як він себе почуває, спантеличено подумав Ігрис. Точно знати, що ти щойно вбив людину, жінку, але не розуміти, за що... Й нічого не пам'ятати. Чи може людина відповідати за злочин, про який не має уявлення?

Дощ за вікном вщух, неначе за командою.

- Репортери, - промимрив Алістан, дивлячись на бульвар.

- Де?!


До готелю під’їжджали одна за одною яскраві машини з логотипами телеканалів.

- Портьє не втримався, - сказав Ігрис.

Співак недобре всміхнувся:

- Доведеться вам, пане Трихвоста, давати сьогодні інтерв'ю. Бо ми ж пройдемо, скориставшись професійними навичками...

- Прокуратура однаково не випустить цю справу, - несподівано для себе самого сказав Ігрис. - Вам краще шукати із мною спільну мову...

***


Хол готелю Ігрис проминув, затримавши дихання: «Не дихайте, бо заклинання зірветься». У холі було повнісінько журналістів і камер; наїжачившись мікрофонами, репортери витріщалися на двері ліфта. Три маги й слідчий вийшли з нього й перейшли блискучий мармуровий хол, але жодна голова не повернулася їм услід: погляди журналістів буравили двері за їхніми спинами.

Ігрис ішов за спиною в Алістана, світ довкола був немов затягнутий цупким поліетиленом. Люди дивилися крізь нього, повз нього, поверх його голови. Ніколи ще Ігрис так гостро не відчував себе порожнім місцем.

Опинившись на вулиці, він з насолодою віддихався. Сахнувся від знімальної групи, що запізнилася, вслід за магами вліз у чорний автомобіль, розмірами більше схожий на автобус. Водій, ні про що не запитуючи, завів мотор.

- О, моя машина на стоянці, - порушив мовчання Алістан. - Влетить на гроші.



  • Я скажу хлопцям, щоб забрали, - похмуро відгукнувся Співак.

Алістан мовчки простяг йому ключі.

Вони друзі, подумав Ігрис. Набагато ближчі, ніж це може видатися на перший погляд. Здається, Співак засмучений дужче, ніж сам убивця.

Автомобільний потік на бульварі Равеліна заледве тягся. Ігрис посовався на сидінні: йому схотілося вийти й прогулятися пішки.

- Справа Болотяної Карги, - тихо сказав Алістан. - Подумай, кому передати. Там, власне, лишилися формальності - війна з їхніми адвокатами...

- Війна з адвокатами нас не стосується. Передаємо справу...

Співак раптом замовк, уп'явшись в одну точку. Ігрис спостерігав за ним краєм ока.

- Точно, - нарешті прошепотів Співак. - Нікому так не вигідно тебе скомпрометувати, як адвокатам Карги. Дивись, справа ж на поверхні! Уявляю, як вони завиють... Ти нікого не вбивав і не стирав собі пам'ять, це підстава!

- Не бачу технічної можливості, - обережно зауважив Алістан. - А ти?

- Те, що ми не бачимо, не означає, що можливості немає. Баба страшенно багата... Пане слідчий, - він повернувся до Ігриса, тримаючись підкреслено шанобливо. - Нам треба буде підготувати програму спільних дій. Перша на даний момент версія: на замовлення Елеонори Стри, літньої дами, збвинуваченої в серії вбивств, зроблено спробу скомпрометувати головного слідчого по її справі. Імітація вбивства...

- Але ж як це імітація, коли я бачив труп, - тихо сказав Ігрис.

- Якого біса! Цю жінку вбито єдино для того, щоб перекласти провину на Алістана Кам'яний Берег! Саме зараз, коли справу практично завершено, в адвокатів немає більше лазівок... На нас чекає цілий ряд експертиз, ми повинні довести, що підробка підпису під заклинанням можлива.

- Тобто ви збираєтеся підганяти факти під свою версію?

Боксер у глибині машини зітхнув, закотивши очі.

- Пане Трихвоста, ми діємо спільно. Наша мета - знайти вбивцю.

- Якщо він не їде в цій машині. Очевидні докази, навіть без ваших чарівних підписів: замовлення й оплата кімнати, камін, показання свідків...

- Те, що очевидно, найчастіше виявляється помилковим, - лагідно сказав Співак. - Не знаю, як у вас, а в нашій практиці це правило. Коли хочете знайти вбивцю - зверніться до зв'язків Елеонори Стри, вона ж Болотяна Карга, тринадцять душ на совісті...

- А бульвар же ледве тягнеться, - задумливо сказав Алістан і витяг мобільний телефон.

Ігрис подумав, що телефон було б добре у підозрюваного вилучити... Згідно з процедурою.

- Ілоно? Привіт. Я живий, здоровий, дуже тебе кохаю. Поцілуй Бенедикта. Що? Ні, не дуже. Я передзвоню потім. Можливо, ночувати не прийду... Вибач. Ну, бувай.

Він сховав телефон і втупився у вікно. Праворуч відкрився майдан маршала Равеліна, пам'ятник в оточенні рожевих кущів: маршал стояв, підвівши руки у вітанні, і на монументальних пальцях його сиділи живі голуби. Навколо постаменту завмерли дванадцять менших статуй: найближчі соратники маршала, герої Священної війни.

Машина завернула.

***


Будинок «Яструба» містився на майдані Равеліна, про це знав кожен обиватель у столиці й провінції, оскільки серіал «Під надійним крилом» не сходив з вершини рейтингу вже третій сезон поспіль. Ігрис і сам переглянув декілька серій, ще торік, разом з Оленою, і майже втягся, але тут на роботі стався черговий аврал, і Ігрис остаточно відвик від телевізора.

Родичі дружини дивилися «Під надійним крилом» щовечора. Ігрис, замкнувшись у своїй кімнаті, іноді здригався від лементу: «Ні! Це смертельне закляття! Зупиніться! Ні!»

Його не залишало відчуття, що він сам зробився героєм серіалу. На підземній автостоянці «Яструба» грала неголосна музика. Ігрис подумав про себе: гарний саундтрек.

Він раз у раз поглядав на Алістана. Коли млява неуважність убивці зміниться розпачем? Або люттю? Бо людина ж не здатна прийняти такий удар долі з заспаним виглядом: це захисний механізм, але найміцніша психіка не може захищатися вічно...

Чи це також заклинання, щось на кшалт штучного спокою? Дістатися б до свого кабінету: Ігрис відразу замовить довідник із психології магів, щонайповніший, який тільки відшукається.

Швидкісний ліфт підніс їх майже до верхівки будинку. «Приймальня Алістана Кам'яний Берег» - блискуча табличка на блискучих дверях, величезне, зручне, респектабельне приміщення. Співак і Алістан відразу пішли в кабінет, за темні дубові двері; Ігрис захвилювався. Боксер підсунув йому на підпис папір, укритий голограмами й водяними знаками, немов тубілець татуюванням.

Це було зобов'язання не розголошувати відомостей, отриманих в процесі ознайомлення зі справою: «Якщо я порушу дану обітницю, який мій вкриється виразками на термін від трьох до десяти років, залежно від кількості виданої інформації, а я буду нести відповідальність згідно цивільного кодексу...»

- Хіба мені треба буде ознайомитися з якоюсь справою «Яструба»?

- Так! Коли вже ви ведете це слідство й представляєте тут цивільну владу.

- Я не буду це підписувати, - подумавши, повідомив Ігрис. - Я волію вільно користуватися всією інформацією, яка знадобиться для слідчих дій.

Боксер, вочевидь, розгубився. Цієї миті вхідні двері розчинилися знову, і на порозі постав винятково некрасивий чоловік із чорною валізкою в руці.

- Я механік, - сказав він замість вітання. - Документи на втручання ви підготували?

Ігрис дивився на новоприбулого з недовірливим жахом. З першого погляду важко було зрозуміти, у чому полягає каліцтво: очевидних вад не було. Розклавши це обличчя на деталі, можна було відзначити вольове підборіддя, прямий ніс, густі вії й виразні карі очі - однак будучи зібрані на одному обличчі, всі ці чудові частини справляли огидне й навіть страхітливе враження. Ігрис вирішив, що вся справа в пропорціях: очі занадто широко розставлені й занадто низько посаджені щодо перенісся. Наслідок це професії чи насмішка природи?

З кабінету швидкою ходою вийшов Співак.

- Доброго дня, - він зміряв механіка неприязним поглядом. - Документ у нас один - особиста згода. Давайте не будемо тягти.

Він поманив механіка пальцем, той пройшов через приймальню, більше не глянувши ні на Боксера, ані на Ігриса. Кілька хвилин проминуло у важкому мовчанні. З кабінету не лунало жодного звуку.

Потім повернувся Співак. Його смагляве обличчя здавалося жовтуватим.

- Сволота, - сказав він, ні до кого не звертаючись. - Я їм цього не попущу... Давай, Боксере, викликай наших рідних журналюг, треба озвучити робочу версію. І треба організувати витік у справі Болотяної Карги. З подробицями. Хто в нас працює з суспільною думкою?

Він раптом помітив Ігриса й уп'явся в нього так, неначе той виткався перед ним просто з повітря.

Боксер звів очі до дерев'яної стелі. «Як я ще працюю з цією людиною?» - казав його погляд.

Співак раптом нахилився вперед. Цілу секунду Ігрис був упевнений, що маг збирається взяти його за барки й гарненько струснути.

- Ви розумієте, що це за людина? - Співак шепотів, напористо видихаючи, повітря виривався з нього з сичанням, мов із пробитої автомобільної камери. - Добре, половину його справ засекречено... Але хоч би щось ви повинні були чути про Алістана Кам'яний Берег?! Це найкращий керівник, якого я знав, і найкращий оперативник! Це людина, якій зобов'язані життям сотні людей! І інших істот! Ви не ходили з ним на перевертня, рило на рило, звідки вам знати... Якого дідька йому вбивати непримітну тітку? Це провокація, явна й нахабна, і я не збираюся бути розбірливим у засобах. Або ви мені допоможете, або втратите роботу, репутацію, здоров'я...

- Ви мені погрожуєте? - запитав вражений Ігрис.

Він не міг повірити, що в респектабельній приймальні «Яструба» співробітник цієї шанованої організації намагається залякати його, слідчого прокуратури, та ще й у присутності третьої особи! За мить він збагнув, що Співак, з усіма його твердими й владними манерами, на межі істерики. Або вже за межею.

Боксер непомітно вийшов. Ігрис вирішив промовчати; Співак крокував кімнатою, десять кроків по килиму в одному напрямку й десять в іншому, від вікна до фікуса й назад.

Відчинилися двері кабінету. Вийшов потворний механік, потираючи дуже червоні, неначе розпарені долоні:


Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
authors -> Від матки до альцгеймера


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка