Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького лісова зоологія (Курс лекцій)



Сторінка2/10
Дата конвертації23.03.2017
Розмір1.75 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Питання:

  1. Основні відмінності в будові губок.

  2. Типи клітин стінки тіла губок.

  3. Розмноження, розвиток, поширення губок.


Губки — примітивніші багатоклітинні тварини, ведуть прикріплений спосіб життя. Перші представники губок з'явилися в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад 3000 видів губок. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами.

Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають загальний план будови, що дозволяв об'єднати їх в один тип:

  1. клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення
    тканин;

  2. тіло складаеться з двохшарів клггин — ектодерми и ентодерми,
    між ними знаходиться драглиста речовина — мезоглея;

3) майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий, кремнієвий), який виконує опорну функцію (рис.6).




У багатьох губок тіло має вигляд келиха або мішечка, прикріпленого до субстрату (дна, камінця, раковин). У верхній частині
знаходиться отвір — гирло, через яке порожнина губки (атріальна порожнина) сполучаеться з навколишнім середовищем. Стінка
тіла складаеться з двох шарів —
екто- і ентодерми. В ектодермі
знаходяться плоекі клітини, які утворюють покривний опітелій.

Ентодерму складаютъ клітини, наділені джгутиком,— хоаноцисти.
У мезоглею занурені: опорні клітини; клігини, що формують скелет;
амебоцити, що мають псевдоподії, які беруть участь у травленні,
здатні перетворюватися на інші види кл!тин; статеві клітини. Стін-
ка тіла губки пронизана численними наскрізними порами, в яких
знаходяться хоаноцити. Скелет складаеться з безлічі голок пікул),
що мають різноманітну форму и розміри. В утворенні скелета боре
участь спонгін — речовина, що скріплює голки між собою (рис.6).

Живлення, дихання і виділення здійснюються за допомогою
безперервного потоку води крізь тіло. Завдяки ритмічній роботі
джгутиків хоаноцистів, вода нагнітаеться в пори. Потраляє в атріальну порожнину і через гирло виводиться назовні. Залишки відмерлих організмів і найпростіші, які містяться у воді, захоплюються хоаноцитами, передаються амебоцитам і розносяться ними по всьому тілу. Захоплення поживних частинок відбувається шляхом фагоцитозу, травлення у губок внутрішньо-клітинне. Неперетравлені залишки викидаються в порожнину і виводяться назовні. Для дихання використовується розчинений у воді кисень, який поглинається всіма клітинами тіла. Вуглекислий газ також виводитьсяв розчиненому стані.

Розмножуються губки як статевим, так і нестатевим шляхом.



Головною причиною, яка перешкоджає масовому розповсюдженню губок, є відсутність відповідного субстрату. Більшість
губок не може жити на мулистому дні, оскільки частинки мулу
закупорюють пори, що призводить до загибелі тварини. Великий
вплив на поширення мають солоність і рухливість води, темпе
ратура.

ЛЕКЦІЯ 4. ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ.

Питання:

  1. Загальна характеристика типу;

  2. Особливості будови прісноводної гідри. Розмноженя. Регенерація.

  3. Будова гідроідної та сцифоїдної медузи. Розмноження.

  4. Будова коралових поліпів. Значення.


Кишковопорожнинні — примітивні багатоклітинні водні організми, що виникли в протерозойську еру. Відомо до 9 тис. видів, серед яких є вільноживучі, прикріплені та колоніальні форми. Усім
представникам типу властиві такі особливості:

  1. тіло складається з двох шарів — екто- й ентодерми, між якими
    є мезоглея;

  2. в ектодермі знаходяться жалкі клітини, отрута яких паралізує
    жертву й відлякує ворогів;

  3. тіло має променеву симетрію;

  4. вперше з'являється нервова система;

  5. намічається тенденція до порожнинного травлення, яке відбувається в гастральній (кишковій) порожнині.

Унікальною особливістю кишковопорожнинних є наявність
жалких клітин. Кожна жалка клітина має капсулу, заповнену отрутою; у капсулу занурена згорнута жалка нитка. На поверхні клітини знаходиться чутлива волосина, уразі дотику до якої жалка нитка, рясно змочена отрутою, викидається назовні та встромлюється в тіло жертви. Отрута кишковопорожнинних має нервово-паралітичну дію.

У типі Кишковопорожнинні виділяють три класи: Гідроїдні,
Сцифоїдні, Коралові поліпи.

Клас Гідроїдні. Клас гідроїдних складається з найбільш примітивних кишковопорожнинних. Серед них є колоніальні і поодинокі форми. Живуть вони і в морській і в прісній воді. До прісноводних форм належить прісноводна гідра. Гідра — це типовий поліп, що має видовжену форму невеликих розмірів (до 1см. завдовжки) (рис.7.А).


На передньому кінці гідри знаходиться ротовий отвір, оточений віночком із 5—12 щупалець, на задньому — підошва, за допомогою якої тварина прикріплюється до субстрату. Стінка тіла складається з екто і ентодерми, а між ними знаходиться драглиста маса — мезоглея.


Ектодерма утворена епітеліально-м'язовими клітинами, в яких
розрізняють тіло (виконує покривну функцію) і довгий відросток.
Відросток має м'язове волокно; сукупність відростків дає можли
вість щупальцям і тілу гідри стискатися у разі дії подразників.
В ектодермі також знаходяться жалкі, нервові, статеві і недиференційовані клітини. Нервові клітини мають довгі відростки, які
утворюють у сукупності нервове плетиво. Така нервова система називається дифузною. Ентодерма представлена двома типами клітин: епітеліально-м'язовими і залозистими. Перші, як і відповідні клітини ектодерми, мають відростки і також беруть участь у рухах гідри. Крім того, вони несуть 2—5 тонких джгутиків, спрямованих у кишкову порожнину, які виконують важливу роль у процесах живлення (рис.7.Б).

Гідра, як і інші кишковопорожнинні, — хижак; живиться дрібними водними тваринами, личинками комах, інфузоріями.

Гідри — малорухливі тварини; більшу частину часу проводять
у прикріпленому стані. Пересуваються вони, почергово прикріплюючись до поверхні то ротовим кінцем тіла, та підошвою.

Прісноводна гідра розмножується нестатевим (вегетативним)
і статевим шляхом. Нестатеве розмноження відбувається звичайно брунькуванням рідко поздовжнім або поперечним поділом. Бруньки утворюються приблизно на середині тіла в так званому поясі брунькування. У цьому поясі час від часу утворюється горбочок, який поступово збульшується, на його вільному кінці виростають щупальця і утворюється рот. У своїй основі така молода гідра поступово відшнуровується, відривається від материнського організму і починає жити самостійно. Способом брунькування гідра розмножується при нормальних умовах протягом літа, а восени розвиваються статеві клітини (рис.8.В).

Більшість гідр гермафродити. Сперматозоїти і яйцеклітини утворюються у них в ектодермі, причому сперматозоїдні горбки розміщуються блище до ротового полюса, а в горбках – блище до основи формується по одній яйцевій клітині. Зрілі сперматозоїди виходять у воду і проникають в яйцеву клітину (рис.8.А). Так утворюється запліднене яйце. Воно покривається щільною оболонкою. Незабаром гідра гине, а захищені оболонками яйця зимують у водоймищі. Весною з них розвиваються маленькі гідрочки. Таким чином відбувається статеве розмноження гідр. При цьому молодий організм розвивається з однієї заплідненої яєчної клітки. Це служить одним з доказів того, що багатоклітинні тварини походять від одноклітинних.

Більшість морських гідроїдних поліпів утворюють колонії, що складаються з великої кількості особин. Колонія найчастіше має вигляд розгалуженої рослинки (рис.9).

Морські гідрозої розмножуються як статевим, так і нестатевим шляхом. Гілочки колонії утворюються лише шляхом брунькування. Таким чином утворюється комплекс поліпів, що сидять неначе на стовбурі та його гілочках.Статеві клітини формуються в ектодермі окремих статевих особинах, що виникають на колоніях також способом брунькування і називаються медузами. В ектодермі медуз, що мають статеві залози розвиваються, розвиваються сперматозоїти та яйцеклітини. Статеві клітини виходять у воду де відбувається запліднення. З заплідненого яйця виходить личинка – планула, яка виконує роль розселення організмів. Згодом вона опускається на дно і прикріплюється до нього своїм розширеним кінцем. Поступово відбувається розвиток поліпа, який розмножуючись безстатевим шляхом формує нову колонію (рис.9).

Клас Сцифоїдні.

Сцифомедузи – виключно морські тварини різного розміру – від декількох сантиметрів - до 2м у діаметрі купола та довжиною щупалець до 30м (рис.10). Тіло сцифоїдної медузи (купол) має форму парасольки або дзвона. У центрі нижнього боку купола знаходиться ротовий отвір, по краях — щупальця, рясно вкриті жалкими клітинами. Деякі щупальця медуз видозмінюються, сильно зменшуються в розмірах і несуть органи чуттів — вічка (світлочутливі органи) і статоцисти (органи рівноваги).

Нервова система сцифоїдних дифузного типу. У ділянці щупалець



спостерігається концентрація нервових клітин.

Рот веде до великої гастральної порожнини, яка має чотири бічні вирости (радіальні канали), які часто відкриваються в замкнений кільцевий канал, що йде по периферії парасольки.

Більшість сцифомедуз живляться різноманітними тваринами планктону: черв’яками, рачками, дрібною рибою, - коренероті медузи живляться мікроскопчними їстивними часточками, що втягують разом з водою.

Розмноження і розвиток. Сцифомедузи здебільшого різностатеві. Статеві залози формуються під радіальними каналами другого порядку в енто­дермі (на відміну від гідромедуз, в яких статеві продукти утворюються в ектодермі). Дозрілі статеві клітини виводяться назовні через рот, про­риваючи стінки радіальних каналів. Запліднення відбувається у воді. В результаті повного і рівномірного дроблення утворюється типова ли­чинка - миготлива планула. Деякий час така личинка вільно плаває, потім опускається на дно, до якого прикріплюється переднім кінцем і пе­ретворюється в сцифістому, що має поліпоїдну форму. Поліпи сцифоїдних ведуть прикріплений спосіб життя і не утворюють колоній. Сцифістома має здатність до бокового і кільцевого брунькування. Внаслідок бокового брунькування утворюються нові сцифістоми, але головним е кільцеве брунькування, або стробіляція, в результаті чого утворюються медузи. Молоді медузи, що відірвалися від стробіли, називаються ефірами. Від дорослої вони відрізняються деяким спрощенням будови – статевих залоз немає, радіальних каналів буває лише чотири. Вони рухливі, активно живляться, ростуть і незабаром перетворюються на дорослих медуз.

Отже, у сцифомедуз добре виражене чергування поколінь. Медузоїдна стадія у них є основною стадією, а поліпоїдна (у вигляді сцифістоми) тільки тимчасова і короткотермінова.



Сцифомедузи рухаються за допомогою досить частих скорочень дзвона (до 140 за хвилину).

Медузи живуть у різних температурних умовах верхніх шарів води, але є глибоководні форми. Деякі сцифомедузи споживаються і служать об’єктами промислу.


Клас коралові поліпи.

До класу коралових поліпів належать виключно морські твлрини, що мають лише поліпоїдну форму. Переважна більшість коралових по­ліпів веде сидячий спосіб життя та живе колоніями, які можуть дося­гати великих розмірів. Симетрія тіла коралових поліпів або восьми-променева, або кількість променів більша і кратна шести. Проте мають місце і випадки більш спеціалізованої, так званої двопроменевої симетрії, що наближається до білатеральної симетрії вищих тварин.

Тіло коралових поліпів має форму циліндричного мішка, одним кінцем якого (підошвою) тварина прикріплюється до субстрату, а на про тилежному кінці утворюється ротовий отвір, який має форму щілини з широким жолобком (с и ф о н о г л і ф). Подібно до гідроїдних поліпів ротовий отвір їх оточений віночком порожнистих щупальців, розміщених біля переходу ротової щілини в стінку тіла. Щупальця можуть мати про­сту або перисту будову. Порожнина щупальців, сполучається з гастральною порожниною.

Число щупальців відповідно до симетричної будови в одних форм до­рівнює восьми, а в інших кратне шести.

Від гідроїдних поліпів ко­ралові поліпи відрізняються значно вищою організацією. Стінка їх тіла має значно склад­нішу будову, ніж у гідрозоїв. Тут ми зустрічаємось з наяв­ністю самостійних поздовжніх і кільцевих м'язових клітин, що лежать під ектодермою та ентодермою. Нервове сплетення також більш розвинуте. Воно більш заглиблене в стінці тіла і містить у собі чутливі й ган-гліозні клітини. Більш розви­нута і мезоглея, що має драг­листий або волокнистий вигляд з зануреними в неї клітинами, які походять від ектодерми і ентодерми.

Значно складніша тут і гастральна система. Ротовий отвір веде у трубку (глотку), що звисає в гастральну порожнину. Глотка встелена ектодермою, що з країв ротового отвору загортається всередину. Гастральна порож­нина поділена перегородками, або септими, які відходять від внутрішньої поверхні стінки тіла і поділяють гастральну порожнину на камери. У верхньому кінці септи зростаються своїми краями з, глоткою, а нижче виступають у гастральну порожнину вільними краями. Вільні краї септ потовщені і мають вигляд звивистого утвору, що нази­вається мезеннтеріальним шнуром. В епітелії мезентеріальних шнурів містяться травні залози, що беруть участь у травленні. На нижньому кінці шнура є велика кількість жалких клітин, причому цей кінець у деяких форм буває досить довгим і може викидатись через рот або спеціальні отвори. Шнур служить для захисту і нападу. Такі нитковидні утвори називаються аконціями.

Коралові поліпи, за винятком деяких поодиноких форм (наприклад, актиній), мають скелет, який найчастіше складається з вапна, рідше — з рогової речовини, а в деяких форм — з того й іншого. Скелет може бути або зовнішній, або внутрішній (рис.11).

Розмноження у коралових поліпів буває статеве і нестатеве. У колоніаль­них форм нестатеве розмноження відбувається способом брунькування, а у поодиноких форм спостерігається поздовжній або поперечний поділ. Статеві клітини визрівають в ентодермі. Запліднення і розвиток яйця від­бувається в гастральній порожнині аж до утворення планули, яка через рот виходить назовні, деякий час вільно плаває, а потім осідає на дно, при­кріплюється переднім кінцем до нього і перетворюється на поліп. Кора­лові поліпи роздільностатеві. Сперматозоїди виходять назовні через рот, прориваючи стінку тіла, і через рот проникають в особину іншої статі. Коралові поліпи поділяються на два підкласи: восьми-променеві і шести-променеві корали.

З колоніальних форм слід виділити каменясті чи мадрепорові корали. Їх клонії складаються з незчислених кількостей поліпів, що мають вапняковий скелет. При розростанні таких скелетів утворюються коралові рифи та острова. Біля східного уберіжжя Австралії є величезний бар’єрний риф довжиною 1400км. Коралові острови, чи атоли, мають вигляд кільця; всередині яких знаходиться лагуна. Коралові скелети мають різні кольорові відтінки блідно-рожевого чи червоного кольору. Ці види коралів використовуються людиною для виготовлення прикрас.
ЛЕКЦІЯ 5. ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Каталог: load
load -> Лекція і семінар. Модульно-рейтингова система. 1 модуль: доісторичні часи епоха феодалізму
load -> Збірник матеріалів з української літератури для учнів 7-го класу
load -> Написання І оформлення письмових робіт з правових дисциплін
load -> Робоча програма навчальної дисципліни 263, Цивільний захист Напрям підготовки: 20 Аграрні науки та продовольство
load -> Контрольные вопросы и задания 34 Глава Содержание школьного курса информатики и икт- 36
load -> Программа утверждена коллегией мо арк от 29. 10. 2003г. №5/5
load -> Реферат з образотворчого мистецтва Учениці 9-а класу Десятерик Аліни Нікополь 2014 Зміст Вступ
load -> Реферат з образотворчого мистецтва: Підготувала учениця 9-а класу Башмакова Єлизавета М. Нікополь 2014р Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка