Заключне слово майстра виробничого навчання

"Варвари двадцятого століття" — так український поет Василь Симоненко назвав тих, хто сіє на нашій планеті "атомні опеньки і гриби". Варвари перейшли і в двадцять перше століття. Забруднюючи наш спільний дім, вони тупо і цинічно повторяють: "На наш вік вистачить". На їх, може, і вистачить. А на вік дітей, онуків, правнуків?

Ми неодноразово повторяли у своєму спілкуванні: мудрість і розум — не одне і те ж. Із почутого нині вкотре переконались, як багато досягнень розуму послужили злу, стали причинами планетарної екологічної кризи.

Людство повинно стати мудрим і направити свій розум на творення добра, на захист життя на нашій прекрасній планеті.

Кожен повинен усвідомлювати себе часткою людства, взяти на себе частку його обов'язку. Кожен — на своєму місці, зі своїми можливостями, у доступних для себе масштабах має рятувати своє майбутнє і майбутнє своїх дітей та онуків. Щоденно, на кожному кроці, пам'ятай: як не можна зробити щось корисного, то бодай не нашкодь, не стань учасником злочину проти природи. Бо природа злочинів проти себе не прощає.

Аналізуючи все почуте сьогодні я можу сказати - бездумне господарювання може привести людство до втрати найціннішого скарбу - чистої води. І сьогоднішню нашу розмову хочу закінчити такими словами: " Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний сад, але біда в тому, що ми погані садівники, які не засвоїли найпростіших правил садівництва. Недбало ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самовдоволенням неповнолітнього ідіота, котрий шматує ножницями картину Рембрандта".