Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка10/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   49

Буркун. Зауважується, що у практиці кормовиробництва широко використовується буркун (Melilotus). З усіх його видів найпоширеніші буркун білий (Melilotus albus) і буркун жовтий (лікарський) (M. officinalis). Це дворічні рос­лини. У природних умовах трапляються однорічні форми буркуну білого. Листя у буркуну трійчасте, зазублене по всьому краю. Серед­ня листкова пластинка, як і в люцерни, на черешку, бічні — сидячі. Прилистники невеликі, вузькі (нитко- й шилоподібні). Корені бур­куну могутні, розгалужені, проникають у ґрунт у дворічних рослин на глибину 4 - 5, у однорічних — до 3 м. У будь-якій фазі розвитку рослина має характерний для буркуну запах кумарину. Суцвіття — багатоквіткова пазушна китиця. Квітки білі, у жовтого буркуну — жовті. В культурі переважають буркун білий та його гібриди з жов­тим відтінком (у травостої частина квіток жовта або з жовтим відтін­ком). Боби одно-, двонасінні з коротким загостреним носиком, сітча­сто-зморшкуваті. Оболонка бобу, на відміну від еспарцету, в культу­рних сортів легко відділяється від насінини. Тому посівний мате­ріал — це переважно або повністю голе насіння, за формою воно кутасто-округле яйцеподібне, світло-жовте. Маса 1000 насінин (бо­бів) 1,9 -2 г.


Підкреслюється, що в Європу і США завезений із Сибіру. Буркун як бобова рослина поліпшує родючість ґрунту, оскільки інтенсивно засвоює азот з повітря, має розгалужену стрижневу ко­реневу систему, котра проникає в ґрунт на глибину до 3 — 4 м. Він залишає в ґрунті 120 ц/га за сухою масою кореневих і стерньових решток. Висота рослин від 80 см до 2 м, залежно від вологості ґрун­ту. В посушливих умовах буркун більш низькорослий. Стебла прямі, іноді розлогі, зелені, знизу червонуваті, добре гілкуються.

Буркун — дуже пластична рослина, росте на багатьох типах ґрун­тів. Кращим для нього є ґрунт добре дренований, не кислий (рН > 6). Але і на зв'язних важкосуглинистих ґрунтах, а також на ґрунтах, де материнською породою є маловодопроникні суглинки, він непогано росте. Після буркуну на таких полях краще розміщувати інші польові культури. Буркун добре росте на солонцюватих ґрунтах і солонцях, виконуючи роль фітомеліоратора.

Дворічний буркун, як і конюшину, в перший рік вирощують під покривом кукурудзи на зелений корм, однорічних ярих сумішей. Після збирання їх восени він нарощує отаву до 90 — 100 ц/га. В чис­тому безпокривному посіві в рік сівби буркун дає досить високий урожай (200 - 250 ц/га). Його можна зібрати для приготування сі­нажу, частково для годівлі худоби зеленою масою. Дворічний бур­кун у рік висівання не цвіте і не утворює насіння, це відбувається на другий рік, після чого рослини випадають.

У зеленій масі буркуну в період бутонізації міститься 18 — 22 % си­рого протеїну за сухою речовиною (160 - 190 г на 1 корм. од.) і 19 - 22 % сирої клітковини. У фазі повного цвітіння рослини грубіють, вміст клітковини у них збільшується до 32 — 34 %.

У фазі збирання буркун набуває солодкуватого аромату, який зумовлюється вмістом кумарину. Останній може відновлюватися до дикумаролу — речовини, яка стримує зсідання крові і може викли­кати у домашніх тварин «хворобу кровотечі».

При заготівлі кормів потрібно враховувати, що дикумарол утво­рюється із нешкідливого кумарину при приготуванні сіна, сінажу або силосу внаслідок перегрівання або псування сировини.

У насінні буркуну багато твердих насінин (60 — 80 %), тому перед сівбою його треба скарифікувати. Насінники буркуну краще розмі­щувати на запільних площах, за межами сівозміни, оскільки насіння буркуну достигає повільно, неодночасно і, легко висипаючись, засмічує ґрунт.

Буркун на корм доцільно висівати в чистому вигляді і в суміші з іншими культурами (еспарцетом), підсівати навесні вівсом або одно­річним райграсом, використовувати як сидерат. У такому разі бур­кун у перший рік у безпокривному посіві використовують на корм, а в другий — приорюють або збирають на високому зрізі, а стерню приорюють Можна також на другий рік навесні скосити зелену масу на корм, а відростаючу отаву приорати на зелене добриво.

Буркун використовують і як медоносну культуру. Сама його наз­ва меліолус означає медоносна культура (грецьк. meli — мед).

У господарствах України районовано сорти буркуну білого, зок­рема Верховинський. За останні роки в Інституті кормів УААН ви­ведено кілька сортів буркуну білого з низьким вмістом кумарину, наприклад сорт Антей.

Акцентується увага на технології вирощування. Однорічний буркун висівають перева­жно в сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм. Дворічний буркун краще росте як парозаймаюча культура. Він є добрим попе­редником для озимої пшениці. Його сіють переважно під покрив інших культур — ячменю, ранніх ярих сумішей, кукурудзи на зеле­ний корм. Буркун позитивно реагує на осіннє фосфорно-калійне (Р60К60) і весняне (N60Р60К60) підживлення.

Робиться висновок про біоенергетичну й економічну ефективність вирощування дво­річного буркуну: навіть перевищує ефективність люцерни, коню­шини й еспарцету. За один укіс одержують 360 — 440 ц/га зеленої маси, тобто стільки ж, як люцерни і конюшини, тільки за 2 — 3 укоси. Це дає змогу економити сукупні витрати енергії на скошу­вання, подрібнення, зачищення площ, післяукісні підживлення та боронування.


Лядвенець рогатий. Звертається увага, що лядвенець рогатий (Lotus corniculatus) — це сінокісно-пасовищ­на кормова бобова трава переважно лучного ареалу. На помірно зволожених луках вона здатна інтенсивно кущитись і розмножува­тись. Пагони в неї значно ніжніші, ніж у люцерни, і здатні стелити­ся. Характерною особливістю лядвенцю рогатого є добре розвинені прилистники біля трійчастого листка. С. І. Дмитрієв, В. Г. Ігловіков, Н. С. Конюшков, В. М. Раменська вважають, що листки лядвенцю п'ятірні (три листочки на черешку, два нижніх біля основи заміню­ють прилистники). Суцвіття складається з 5 — 6 квіток типу простого зонтика і виходять з пазух листків на довгих квітконіжках. Віночок квіток жовтий, інколи оранжевий. Боби прямі, тонкі, бурі, 2,5 — 3 см завдовжки, радіально відходять від спільної осі, схожі на слід пта­шиної лапки (гусячі лапки). Стебла виткі, в природних травостоях 30 — 40, у посівах 60 — 80 см заввишки. Коренева система менш роз­винена, ніж у люцерни, проте він досить посухостійкий, окремі сор­ти зимостійкі. Насіння дуже дрібне, овальне, злегка сплющене, те­мно-коричневе, рідше темно-мармурово-плямисте. Маса 1000 насі­нин 1,4 — 1,6 до 2 г залежно від екотипу.

Порівняно з люцерною лядвенець краще витримує кислотність ґрунту і може рости на погано дренованих ґрунтах. Його можна скошувати на сіно, проте викорис­товують переважно для випасання тварин на пасовищах як компо­нент злаково-бобових сумішей. Оскільки насіння лядвенцю пророс­тає повільно і пагінці також розвиваються повільно, то для одер­жання доброго травостою потрібно два роки. Але після того як ця культура приживеться, пасовище стає багаторічним. Це пов'язано з тим, що при періодичному скошуванні в повній стиглості дозрілі боби розкриваються і самопідсіваються.


Зелену масу (до цвітіння) добре поїдають тварини, і вона не ви­кликає у них тимпанії. Вітамінне сіно з лядвенцю вважається діє­тичним кормом для всіх сільськогосподарських тварин.

В Україні районовано такі сорти лядвенцю рогатого: Дединівсь-кий, Московський 25, Московський 287. В Івано-Франківській області вирощують сорти Монастирецький, у Полтавській — Смоленський.

Робиться узагальнення і систематизація: лядвенець рогатий, як і всі багаторічні трави, можна вирощува­ти за екологічно чистою, енергозберігаючою технологією. Основні прийоми вирощування аналогічні тим, що застосовуються на посі­вах конюшини лучної або еспарцету.

Козлятник східний або галера східна. Підкреслюється, що галега східна (Galega oritntalis L., від грец. «гала» — молоко, «агенін» — діяти) — багаторічна рослина. В чистих посівах росте до 14 років, у травостоях із злаковими 7 — 8 років. У дикому вигляді зустрічається на Кавказі, інколи на полях Криму. Її можна висівати повсюди в Степу, Лісостепу, на Поліссі, в Нечорноземній зоні на си­лос, сіно, сінаж і зелений корм з бобовими і злаковими.


Висота рослин 80 — 100 см і більше. Листя непарнопірчасте, з 5 — 6 великими листковими пластинками на вкорочених черешках. Об-листненість висока (60 — 70 %), листя при підсиханні не обпадає. Квітки білі або фіолетові в рідких китицях. Боби шилоподібні, заго­стрені, лінійні. Насіння за формою і кольором нагадує люцернове, але більше за розміром (2,5-3 мм). Маса 1000 насінин 6,5-9 г. Урожайність насіння 6 — 8 ц/га. Чашечки квіток, квітконіжки вкриті залозистими волосками.

Козлятник —добрий медонос. Укісна стиглість його настає рано — наприкінці травня — на початку червня, в південних районах ще раніше. У чистому вигляді худоба поїдає його задовільно, в суміші із злаковими — добре. Має могутню розгалужену кореневу систему, яка проникає в ґрунт на глибину 3 — 4 м. На коріннях багато бульбочок.

Технологія вирощування. Козлятник вирощують поза сівозміною в зв'язку з тривалим періодом використання. Сіють без покривної культури або під кукурудзу на зелений корм. Норма висіву звичай­ним рядковим способом на корм 25 — 30 кг/га, широкорядним 10 — 12 кг/га.

Насіння інокулюють штамами бульбочкових бактерій або змішу­ють з ґрунтом, взятим з ділянки, де козлятник вирощують тривалий час. Після сівби ділянку коткують. При появі рядків на широкоряд­ному посіві розпушують міжряддя. Якщо широкорядний посів на корм (з метою економії насіння) проведено під покрив, міжрядний обробіток проводять, починаючи з початку відростання. На широко­рядних посівах рядки змикаються уже на перший—другий рік кори­стування.

З другого року козлятник успішно протистоїть бур'янам, утворю­ючи щільний травостій. Якщо в травостої є частина пирію повзучо­го, то він не погіршить якостей корму. Крім чистих посівів козлят­ник можна вирощувати в суміші із стоколосом безостим, вівсяницею тростинною, райграсом високим. Їх висівають у суміші 16 — 18 кг козлятнику і 6 — 8 кг/га злакових трав.

Робиться висновок: підживлюють посіви восени (Р45-60К45-60) і навесні перед борону­ванням (N60Р60К60). Скошують масу на корм у фазі бутонізації, на початку цвітіння.



3. Багаторічні злакові трави. Акцентується увага на господарському значенні. Багаторічні злакові трави поширені на сіножатях і пасовищах, їх також висівають для поліпшення кормових угідь. З багаторічних кормових трав польового травосіяння більш поширені тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, стоколос безостий, житняк, райграс висо­кий, грястиця збірна, пирій безкореневищний. Всі вони мають добре розвинену мичкувату кореневу систему, яка розміщується переваж­но у верхньому шарі ґрунту — до 20 см. Найбільш вологолюбною рослиною серед названих злакових трав є тимофіївка лучна, менш вимогливий до вологи житняк. За типом кущення багаторічні зла­кові трави поділяють на кореневищні, нещільно- і щільнокущові, а за висотою стебла і розташуванням листків на ньому — на верхові (з рівномірним розташуванням листків по всій висоті стебла) і низо­ві (з розміщенням листків у нижній частині стебла у формі розетки). Низові й перехідні форми використовують здебільшого у лучному травосіянні.

Підкреслюється, що польові злакові трави відносять переважно до групи нещільно-кущових. До кореневищних трав польового травосіяння належить стоколос безостий. За даними досліджень О. І. Зінченка, перспектив­ною травою є пирій повзучий, особливо в суміші з люцерною.

Зауважується, що хімічний склад цих трав значною мірою залежить від фази роз­витку рослин. Наприклад, у сухій речовині стоколосу безостого при скошуванні в період викидання волотей містилося 16,4 % протеїну, на початку цвітіння — 14,2 %; вівсяниці лучної — відповідно 17,2 і 14,6; грястиці збірної — 16,2 і 13,8 %. Вміст протеїну та інших речо­вин залежить також від укосу трави. У трав другого і третього укосів міститься більше протеїну, ніж першого укосу. Наприклад, у дослі­дах Українського інституту кормів вміст протеїну в травосуміші ко­нюшини з тимофіївкою першого укосу становив 14,4, другого 18,5 %, а третього 22,6 %.

Робиться висновок: вміст клітковини в наступних укосах зменшується. Під дією доб­рив, особливо азотних, вміст протеїну в сіні злакових трав значно підвищується.


Вівсяниця (костриця) лучна. Викладачем зауважується, що вівсяниця (костриця) лучна (Festuca pratensis Huds.) — цінна кормова культура лісостепових, поліських та західних районів України. Трава й сіно її добре поїдаються тваринами. В СНД трап­ляються близько 20 її видів. Найбільше господарське значення ма­ють 3 види: лучна, тростинна й червона. В культурі використовують передусім вівсяницю лучну.


Наголошується, що вівсяниця лучна — багаторічна нещільнокущова верхова злако­ва трава із стеблом рід 120 см заввишки. Від інших злакових відріз­няється вузькими, блискучими, знизу світло-зеленими листками. Кущ має багато сильно облистнених вегетативних пагонів. Корене­ва система добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160 — 180 см. Але основна маса коріння (більше 90 %) розміщена в шарі ґрунту 40 см (рис.). Суцвіття — розлога волоть (при достиганні стиснута). Насіння світло-зелене, швидко обсипається при достиганні.

Підкреслюється, що найпридатніші для вівсяниці помірно вологі родючі суглинкові ґрунти. Вона добре росте також у заплавах річок, на осушених тор­ф'яниках, витримує тривале затоплення (до 30 днів), холодостійка. Фаза кущення настає через 30 днів після появи сходів. У рік посіву генеративні стебла не утворюються, повного розвитку рослина на­буває на другий—третій рік життя. Швидко відростає після спасу­вання. За сприятливих умов вегетації може рости на одному місці 7 — 8 років, а при внесенні добрив — до 15 років. Вихід сіна 50 — 60 ц/га. На Сарненській науково-дослідній станції (Рівненська область) вихід сіна вівсяниці лучної з двох укосів становив 100 ц/га. За даними Золотоніської сортодільниці (Черкаська область), врожай­ність зеленої маси вівсяниці була 193 — 261 ц/га, сіна 78 — 96, насіння 3-5 ц/га.


Узагальнюється: із селекційних сортів вівсяниці в Україні вирощують Люлинець-ку 3, Сарненську 134, Веселоподолянську 1883, Козаровицьку, Ви­сокогірну та ін.



Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   49


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка